Містечко Зігмарінген знаходиться в Швабських Альпах на півдні землі Баден-Вюртемберг. Добиратися - електричкою з Ульма, які їде близько години. Над Дунаєм на великий кам'яні скелі височіє замок Зігмарінген - один з найбільш фотогенічних на півдні Німеччини. Замок був резиденцією Гогенцоллернів - одної з найстаріших німецьких династій.

Найдавніша згадка про Зигмаринген зустрічається в 1077 році в літописах монастиря Пересхаузен (Klosters Petershausen). Ця згадка пов'язана з марною облогою замку Рудольфом фон Швабеном, що воював проти тодішнього імператора Генріха IV. Найстаріші частини замку приховані від сторонніх очей новобудовами і перебудованими будівлями 17 і 19 віків. Найдревніша частина замку в наші дні - так звана "римська вежа". Імовірно відбудована в 12 столітті, вона є доказом римського попередника Зігмарінген. Головна вежа замку, а також його ворота і палац частково відносяться до 13 століття. Ці частини замкового комплексу були свого часу сполучені воєдино з новобудовами.




Ще в 12 столітті замок був справжнім твором архітектури дунайської долини. 13 і 14 століття ознаменувалися тим, що не залишили значимих слідів ні в історії замку, ні в його зовнішньому вигляді. Тільки у 15 столітті почався новий будівельний період: замок почав розширюватися в північно-східному напрямі, а через декілька років в західному. Третій період будівництва начал Карл II граф фон Гогенцоллерн-Зігмарінген (1576-1606). Усі подальші перебудови і ремонт замку були особливо значимими в його історії, адже тепер з середньовічного Зигмаринген стає замком епохи Відродження.


У 1650 році дві будівлі замку були об'єднані і перетворені на одно єдине. Мінялися епохи, мінявся і зовнішній стиль замку - до другої половини 19 віків він став псевдоготичним. А в 1893 році сталася та сама пожежа, що охопила практично усі будівлі, в результаті якого довелося зробити радикальну перебудову усього комплексу. Цей процес тривав аж до 1902 року, коли була закінчена Португальська галерея.


Гогенцоллерни - одна із старих німецьких дворянських династій. У кінці 19 - початку 20 віків представники роду були і прусськими королями і германськими імператорами одночасно. Одна з гілок роду Гогенцоллернів до 1947 року правила в Румунії. Найбільший вплив на сьогоднішній замок Зігмарінген зробив, звичайно ж князь Карл Антон. Його батько також Карл, відмовився від престолу на користь свого сина в 1848 році. Саме при нім, замок обзавівся чималою частиною усього того багатства, що вже у наш час притягає в його стіни туристів з усієї Європи.


Деталі замку:






Вид з боку міста:






Ми і замок:




Вид на місто:


В самому міст також є на що подивитися. Центральна вулиця Фюрст-Вільгельм-штрассе:


Тут розташована міська ратуша - не надто стара (1927 р.), але добре вписалася в міський ансамбль:


Напроти ратуші - пам'ятник міфологічному германському рицарю Зігмару:


Праворуч від ратуши - стара міська аптека:


Навколо ратуші - багато значно старіших цікавих будівель. Зустрічається і фахверк:












Якійсь палац ХІХ століття:


Каплиця св.Йозефа:

http://andy-travelua.livejournal.com/408378.html

Дивіться також: Перша буковинська експедиція

Маючи час і натхнення вирішив відтворити події майже 5-річної давнини - свою другу велику автомобільну подорож Західною Україною (про першу - дивіться тут). Мандрівка виявилася самою насиченою в моєму житті: за 3 тижні - більше 150 міст, містечок і сіл Буковини, Тернопільщини і Вінниччини. В кожному - щось цікаве: замок, костел, палац, ратуша, синагога, млин, кам'яниці...

Закінчилася подорож роздовбаною вщент автівкою (а по-іншому і бути не могло) та вирваним глушником, який бовтався по асфальту з Тиврова і аж до Дніпропетровська. Але навіть зараз живі приємні згадки про кожну з сотень пам'яток, побачених того разу.



Немирів








Сокілець


Печера





Шпиків





Шаргород





Мурафа


Котюжани


Муровані Курилівці


Новодністровськ


Ломачинці


Білоусівка





Галиця


Сокиряни


Сербичани


Романківці


Грубна


Комарів


Дністрівка


Нагоряни





Кельменці


Стальнівці


Маршинці


Новоселиця


Лунка


Могилівка


Герца


Молниця


Годинівка


Мала Буда


Велика Буда


Круп’янське


Валя Кузьмина


Чернівці


Мамаївці


Лужани





Шипинці


Дубівці





Берегомет


Снятин


Оршівці


Ошихліби


Іванівці


Хлівище


Кіцмань





Валява


Динівці


Хотин


Кам'янець-Подільський


Врублівці


Жванець


Окопи Св. Трійці


Кудринці


Мельниця-Подільська


Збручанське


Чорнокозинці


Залісся


Гермаківка


Нивра


Кривче


Сапогів


Верхняківці


Глибочок


Більче-Золоте


Монастирок


Турильче


Скала-над-Збручем








Бурдяківці


Дубівка


Чорнокінецька Воля


Лосяч


Колиндяни


Озеряни





Борщів





Висічка


Пищатинці


Стрілківці


Королівка


Новосілка-Костюкова





Касперівці


Червоногруд





Заліщики





Кошилівці


Язловець





Золотий Потік


Бучач (замок)


Бучач (ратуша)


Бучач (костел)


Звенигород


Рукомиш


Старі Петликівці


Бобулинці


Зарваниця


Трибухівці


Білобожниця


Чортків








Ягільниця



Улашківці


Товсте





Борівці


Веренчанка


Заставна


Товтри


Вікно


Погорілівка


Брідок


Самушин


Онут


Чорний Потік


Цурень


Луковиця


Підвальне


Байраки


Петрашівіка


Опришени





Глибока


Димка


Червона Діброва


Петричанка


Верхні Петрівці


Нижні Петрівці


Сторожинець





Копичинці


Чагарі


Коцюбинці


Жабинці


Крогулец


Чабарівка


Сидорів





Шидлівці


Гусятин





Личківці








Городниця


Постолівка


Раштівці


Малі Бірки


Товсте


Хоростків


Яблунів


Млиниська


Долина (Янів)


Буданів


Теребовля


Струсів








Микулинці








Гримайлів


Скалат


Іванівка


Рожиськ


Тарноруда





Браїлів








Селище


Гнівань


Сутиски


Тиврів

http://andy-travelua.livejournal.com/408151.html

Село Токи з замком Збаразьких-Вишневецьких розташований на річці Збруч - колишньому кордоні двох імперій. Сьогодні це - Підволочиський район Тернопільської області. Сам замок стоїть безпосередньо на колишньому кордоні - на вершині кам'яного пагорба на острові (нині півострів), з усіх боків оточений широким ставом, утвореним на старому руслі річки Збруч. Зараз вже важко встановити його територіальну належність: чи то село Токи Тернопільської області, чи то село Ожигівці Хмельницької області. Навіть в сучасних джерелах замок називають як Токівським, так і Ожигівським.


Докладно про замок в Токах - в спільноті "Невідома Тернопільщина"

http://andy-travelua.livejournal.com/407725.html

Білий Камінь - колись місто на перетині шляхів Львів — Буськ — Золочів — Зборів та Олесько — Золочів — Поморяни з потужним замком і фільварком. У 1900 році населення міста становило 3726 осіб, сьогодні в Білому Камені живе трохи більше 700 мешканців. Від замку не залишилося і сліду. Єдина пам'ятка, що зберіглася - костел Успіння Пресвятої Богородиці, збудований у 1700 році.



Замок у на рівнині біля ріки Західний Буг до 1611 заклав каштелян київський, князь Юрій Корибут Вишневецький. Він був завдовжки — 58 м, а завширшки — 54 м, тобто мав форму квадрату. По кутах стояли чотири восьмикутних вежі — бастіони. Замок мав дві брами, одна з яких була парадною і являла собою портал з двома коринфськими колонами. Після смерті Вишневецького замок і містечко Білий Камінь перейшли до його племінника князя Яреми Вишневецького, одного з найбагатших людей тодішньої України. Князь Ярема з дружиною Гризельдою із Замойських розбудував замок, перетворивши на одну з найкращих резиденцій у краї.


В ХІХ сторіччі замок позбавили обороноздатності, розібравши частину мурів. Рештки будівель замку вигоріли 1848 року. Власник, очевидно, не мав коштів чи бажання для проведення недешевого відновлення будівель. На кінець XIX ст. рештки мурів здіймались ще на декілька метрів над землею. Руїни замку були планомірно знищені в часи СРСР. Тож на місці замку з допомогою бульдозерів облаштували футбольне поле.


У селі знаходиться костел Успіння Пресвятої Богородиці, в якому переплелися риси архітектури ренесансу і бароко. Через два роки після закінчення будови замку князь Юрій Корибут Вишневецький та його дружина Тереза Чапличівна вирішили заснувати латинську парафію. Зведений ними скромний однонефний костел із спадистим двосхилим дахом, що закінчувався невеликим ліхтарем, датується 1613 роком. У 1618 році помер князь Юрій Корибут Вишневецький, не залишивши спадкоємців, тому Білий Камінь перейшов до князя Яреми-Михайла Вишневецького — нащадка старшого брата його батька Михайла Вишневецького.


Ярема Вишневецький разом з дружиною Гризельдою Замойською у 1640 році збільшили парафію і сприяли в упорядкуванні та вдосконаленні споруди. Парафія була великою, адже до неї належало, крім Білого Каменя, ще шість сіл: Белзець, Черемошня, Почапи, Скварява, Ушня, Жуличі, а пізніше приєднався ще й Бужок. Внаслідок національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 років, а також подальших нападів татар та турків у 1667, 1672, 1675 роках, забудова містечка, в тому числі костел, зазнали значних руйнувань. Тому не дивно, чому польський історик А. Чоловський писав, що костел збудований у 1700 році, а наступна реконструкція відбулася в 1737 році і 25 жовтня (на порталі західного фасаду викарбована ця дата: «Anos Dni MDCCXXXVII Dic XXV octobris») цього ж року відновлений костел був освячений в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці.


Костел було декоровано в стилі бароко і він набуває свого сучасного вигляду. У 1766 році знов був відновлений та розширений: до апсиди з півночі було прибудовано ризницю. Очевидно, в цей час подвір'я було оточене цегляною огорожею з двома кутовими дзвіницями, брамою та капличкою-входом в стіні. Отже після реконструкцій XVIII століття костел, побудований Юрієм Корибутом Вишневецьким у 1613 році, остаточно втратив свій первісний вигляд.


Костел Успіння у плані хрестоподібний з п'ятигранною апсидою. Фундамент виконано з бутового каменю з цоколем із тесаних кам'яних блоків. Стіни муровані з цегли з вкрапленнями білокам'яних тесаних блоків. Фасади костелу розчленовані пілястрами композитного ордеру, а кути бокових гілок на половині висоти відмічені діамантовим рустом. Карниз викладено з лекальної цегли. Головний, західний, вхід костелу оздоблений білокам'яним порталом та декорований фігурним бароковим фронтоном з пружними волютами. Розчленовані маси споруди утворюють динамічну композицію, що завершується ажурною сигнатуркою.


В інтер'єрі внутрішній простір має бокові відгалуження — каплиці. Будівля перекрита системою хрестових і напівциркулярних склепінь. Апсида костелу має зімкнуте склепіння з розпалубками, що сходяться у центрі. За розділення фасадів інтер'єрів відповідають пілястри тосканського ордеру. Облямування більшості вікон — цегляне, нескладне за конфігурацією. Двері дерев'яні оздоблені багатою різьбою. Під костелом знаходиться система підвалів та підземних ходів, які, очевидно, сполучали споруду із замком.




Брама на костельна подвір'я:




Одна із старих будівель колишнього містечка:


Інформація - з української Вікіпедії

http://andy-travelua.livejournal.com/406931.html

Ульм - місто в землі Баден-Вюртемберг, яке знамените, насамперед, найвищім у світі собором (з ним ми знайомилися в минулій розповіді). Добиратися сюди просто: з аеропорту Меммінген, куди літає бюджетний wizzair.com з Києва, електричка до Ульма йде близько півгодини. Місто надзвичайно цікаве, і на його відвідання варто виділити весь день. Крім готичного собору-велетня в Ульмі є фантастична ратуша, міські украплення з мурами і баштами, стари кам'яниці та старий район з дерев'яними фахверковими будинками.




На головній площі Ринок розташована ульмська ратуша, одна з найбільш яскравих, прикрашений декором і розписами будівель муниципалитету в Німеччині.


Перша історична згадка про будівлю відноситься до далекого 1370 року. Тоді ця будівля була побудована для торгових цілей. Першим був побудований північний флігель, який не дійшов до наших днів і існує тільки на старовинних кресленнях і планах будівлі. Підвальний поверх будівлі довгі роки використовувався як в'язниця. Вже через деякий час, в 1838 році, до будівлі прибудували ще один флігель і будинок стали називати "Будинок Суду". Ну, а в якості міської ратуші будівля згадується тільки через століття, в 1419 році.


До наших днів із старовинних будов у хорошому стані зберігся південний флігель, візитною карткою якого є цікавий за формою ступінчастий фронтон.


У 1520 році сталася знаменна для ратуші подія: на ній був встановлений найсучасніший для тих часів астрономічний годинник, якому судилося було залишитися пам'яттю на віки. Але і це ще не усе : на східному фасаді був встановлений скляний годинник, сонячний, які також прекрасно зберіглися до наших днів.


У 1540 році почалася реконструкція будівлі, в процесі якої був добудований ще один фасад, північний, відмінною рисою якого були аркади.


Ульмська ратуша славиться своїми фресками: східний фасад прикрашений цікавими і повчальним сценами із Старого завіту, а також сюжетами, що так чи інакше вказують на людські вади і доброчесності. А ось інший фасад - північний - багато прикрашений міфологічними сценами, головним сенсом яких є прославляння справедливості, урочистості чоловічої сили. Автором фресок є місцевий художник Мартін Шаффнер.




Оскільки Ульм сильно постраждав під час Другої світової, центр міста навколо ратуші подекуди являє собою архітектурний хаос:


Але стара забудова в районі навколо ратуші все ж таки зберіглася:
















Але найбільш цікавим куточком Ульма є Рибацький квартал, що розташований на південний захід від Ринкової площі. Вузькі вулички, містки і будиночки, все просякнуто побутом і духом періоду розквіту старого Ульма.


Рибальський квартал того часу, що виник біля берега річки Блау (притоки Дунаю), заселяли ремісники: рибалки, кожевенники, мірошники і корабели. Течія річки визначала найкраще місце для спорудження будинків, оскільки ці ремесла вимагали багато води.






Млинові круги (у той час їх було 7), містки для вимочування шкір, причали для рибальських човнів впритул примикали до фасадів будівель. Їдкі розчини для дублення шкір вплинули навіть на зовнішній вигляд будівель: для кращого збереження їх додатково обшивали деревом.




Найвідоміша будівля Рибацького кварталу - Падаючий будинок. Традиційний для деяких областей Німеччини фахверк виглядає автентично, до того ж, будинок звисає над водою, що також характерно для середньовічного Ульма, в якому, в основному, жили ремісники різних професій. Що "падає" цей будинок названий тому, що його ухил складає 9-10 градусів, що, безумовно, викликає не лише інтерес з боку туристів, але також спори архітекторів і будівельників про те, як же не дати йому впасти остаточно.




Інші цікаві будинки кварталу:














Млинові круги:




Уздовж Дунаю зберіглися міські стіни, збудовані у 1482 році та декілька оборонних міських башт:




Найкраще збережена башта - Мецгертурм, що в перекладі означає "вежа м'ясника", відома також під назвою "Падаючої вежі Ульма". Мецгертурм є частиною середньовічних кріпосних укріплень, що добре збереглася, а точніше їх воротами. Квадратна цегляна вежа з вузькою загостреною аркою проходу і що завершується крутим дахом, побудована в 1345 році. На висоті близько 36 метрів вежа Мецгертурм відхилена до північного заходу приблизно на 2 метри. Кут нахилу будівлі складає 3,3 градуси (трохи менше ніж у знаменитої Пізанської вежі).


Набережна Дунаю в Ульмі:




Ще одна башта міських укріплень - Goose Tower (Гусяча вежа), 1360 р:


Арсенал (1433 р.):

http://andy-travelua.livejournal.com/405433.html

Прийшов час повернутися до розповідей про подорожі південної Німеччиною влітку 2013 року. Про Баварію я вже писав багато, а сьогодні настала черга землі Баден-Вюртемберг, яка здалася мені не менш цікавою за Баварію. Почнемо з Ульма, точніше з Ульмського собору - найвищої у світі церкви. Висота цього лютеранського храму складає 161,53 м, а на вершину шпилю ведуть 768 сходинок.

Насправді ж Ульмський храм не є собором, а згадується таким через свій великий розмір. Резиденцією єпископа храм ніколи не був: єпископ Євангелістичної державної церкви у Баден-Вюртемберґу знаходиться в Штутгарті, з яким ми також пізніше познайомимося.


Будівництво собору було розпочате 30 червня 1377. В той час усі церкви міста були розташовані поза міськими стінами, що унеможливлювало їх відвідування парафіянами під час частих воєн. Тому було прийнято рішення про будівництво нового собору в межах міста, який здатний би був умістити 20 тис. відвідувачів.


У 1543 будівництво було призупинено через брак фінансування. Слід зазначити, що спорудження храму велось за кошти виключно громадян міста — релігійні або світські правителі участі у фінансуванні не брали. Важко уявити, що прихожани, які жертвували на собор, не знали, яким він виглядав після закінчення будівництва, оскільки не доживали до того моменту.


У середині 19-го століття будівництво було продовжено. В першу чергу була закінчена нава (архітектура), після чого були завершенні дві хорові вежі.


У 1890 році було завершено спорудження головної вежі.


Через 513 років після початку будівництва готичний собор був, нарешті, повністю завершений.


Деталі головного порталу храму:




Зайдемо всередину:














Але найцікавіше в храмі - це готичні деталі:








Особливо заворожують горгулії:









На шпиль вежі можна піднятися за допомогою 768 сходинок. Це - дуже важко. До того ж, шпиль розкачується під силою вітру. Але з вершини відкривається незабутня панорама Ульма:





















ДАЛІ БУДЕ...

http://andy-travelua.livejournal.com/405169.html

В минулій розповіді ми познайомилися з ландшафтною частиною Люксембурга: каньйоном річки Альзет, міськими укріпленнями та Нижнім містом. Сьогодні покажу Верхнє (Старе) місто, де розташована герцогська резиденція, ратуша, інші урядові установи, головний собор і багато старовинних будинків. Цивільна архітектура Люксембурга на відміну від сусідніх Бельгії і Німеччини, дуже стримана. Старовинні кам'яниці тут майже позбавлені декору, зате вони різнокольорові і створюють відчуття відмінності Люксембурга від інших західноєвропейських країн.

На всяк випадок нагадаю, що якщо ви потрапили до Люксембургу (мається на увазі, країни) на короткий час, то першу чергу їдьте у Віанден. Там набагато цікавіше, а туристів майже немає. І якщо вже буде зайвий час, витратьте його на столицю герцогства.

Почнемо прогулянку з залізничного вокзалу:


Рухаємося в напрямку історичного центру авеню Свободи. Зліва - офіс Арселор Міттел:


Справа - будинок Ощадної каси:


Переходимо міста Адольфа і опиняємося в Верхньому (Старому) місті:


Вулиці Верхнього міста:






Міський палац:


Ратуша у стилі класицизму (1830 рік):


Собор Люксембурзької Богоматері (Kathedral Notre-Dame) був побудований у 1613-1621 роках, як єзуїтська церква, архітектором Ж. дю Блоком. Собор є яскравим прикладом пізньої готичної архітектури, однак він містить багато елементів і прикрас архітектури Відродження.




Коротка вулочка de la Reine приведе до Палацу люксембурзьких герцогів.

Палац великих герцогів є офіційною резиденцією, де Великий герцог Люксембургу здійснює більшість своїх обов'язків як глава держави. Палац побудований в 1572-1573 роках як ратуша міста Люксембург, після того, як у 1554 році вибух на пороховому складі знищив цей квартал міста. Будинок ратуші постраждав під час обстрілу міста Вобаном в 1683-1684 роках. Палац було відновлено в 1728 році й розширено 13 років по тому. Після окупації Люксембургу французами в 1795 році в будівлі розмістилася адміністрація департаменту Форе.


З 1817 року ратуша правила за резиденцію намісників Оранської династії. Коли в 1890 році великий герцог Адольф став першим за багато років правителем незалежного Люксембургу, він обрав палац намісника своєю резиденцією. За сім років до того інтер'єри палацу були відреставровані у зв'язку з візитом до міста короля Віллема III і його дружини Емми. За Адольфа I реставрацію було повністю завершено, також було добудовано нове крило з кімнатами для сім'ї і для гостей.


Як резиденція Великих герцогів, палац використовується для виконання офіційних функцій. Великий герцог і Велика герцогиня разом з почтом мають окремі офіси в палаці. Державні зали на першому поверсі використовуються для зустрічей і аудієнцій. У святвечір виступ Великого герцога транслюється з Жовтої кімнати.


Праворуч до герцогського палацу примикає маленька будівля парламенту:


Зовсім поруч - будинок уряду:


У 1994 році старовині квартали міста Люксембурга були віднесені до об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Прогуляємося вулочками Старого міста:












Закінчимо прогулянку Люксембургом вуличками каньйону (Нижного міста) із старовинними різнокольоровими будинками:

http://andy-travelua.livejournal.com/404939.html

дивіться також: Віанден - найгарніший куточок Люксембурга

Ще жодне місто Європи так не нагадувало мені Кам'янець-Подільський, як Люксембург - столиця однойменного великого герцогства. Аналогії із столицею Поділля тут на кожному кроці: каньйон річки Альзет нагадує каньйон Смотрича, укріплення в каньйоні схожі з Польською та Руською брамами, замість моста "Лань, що біжить" - такий самий міст Шарлоти, замість Новопланівського мосту - міст Адольфа, Замковий міст в Люксембурзі також схожий на кам'янецький. Єдине, чого не вистачає в Люксембурзі - це типового для Поділля запаху мокрого каміння.



Загальний вид на каньйон, Верхнє і Нижнє місто:


Міст Адольфа побудований у 1900-1903 роках за часів правління герцога Адольфа. На той час це був найбільший кам'яний міст у світі. Довжина арки моста — 85 метрів, максимальна висота — 42 метри. Загальна довжина моста — 153 метри. На протилежному березі видніються будинок Ощадної каси та офіс Арселор-Міттела:


Вид з моста Адольфа:


Один з бастіонів в каньйоні:


Вид на квартали Верхнього міста:






Міст Великої Герцогині Шарлотти, або, як його називають жителі міста Люксембург, "Червоний міст" побудований в 1962-1966 роках. Ця споруда входить до числа найбільш великих мостів, які зроблені із сталі. Міст знаходиться над долиною річки Альзет і його довжина складає 355 метрів. Міст "Лань, що біжить" у Кам'янці-Подільському (найвищий міст в України) - це копія люксембурзького моста Шарлотти.


Міст Passerelle (або Люксембурзький віадук):




В каньйоні (Нижньому місті) домінує церква Іоанна Хрестителя (1705 рік):


Поруч - Ноймюнстерське абатство:


Ще декілька видів на Нижнє місто:






Вид на Замковий міст і нові квартали:


Вид на укріплення на Плато Рам:




Каземати Бок:


Оборонні башти в каньйоні під мостом Шарлотти:




Укріплена міська брама Люксембурга:


Замковий міст:


ПРОДОВЖЕННЯ - ТУТ (Старе місто)

http://andy-travelua.livejournal.com/404028.html

Туристи не перестають мене дивувати. В непримітному Люксембурзі, столиці герцогства - натовпи туристів. В середньовічному Віандені з приголомшливим замком і автентичним старим містом з вузькими вуличками і кольоровими кам'яницями - жодного туриста. Логічного пояснення щодо цього факту в мене немає. Але все ж таки дав пораду тим, хто збирається в цю міні-державу: якщо в вас буде день чи півдня в Люксембурзі, не витрачайте його на столицю. Сміло їдьте в Віанден. В цьому маленькому містечку - весь Люксембург!

Щодо того, як сюди дістатися. Люксембург - дуже зручна і дешева країна для подорожей. Купуєте за 4 євро проїзний, і катаєтесь по всій країні цілий день будь-яким транспортом: поїздами, автобусами, міським транспортом. Щоб дістатися Віандена, треба доїхати поїздом до станції Еттельбрюк. З Еттельбрюка через Віанден раз на годину ходять автобуси. Розраховуйте на те, що для того, щоб роздивитися замок з усіх смачних ракурсів, піде не менше 3 годин.




Віанден, передусім, відомий найбільшим, найфотогенічнішим і одним з найдавнішим в Прирейнській області замком, який височіє над однойменним містечком. Він відомий і тим, що в місті часто зупинявся Віктор Гюго.


Як і багато інших міст центральної Європи, Віанден був заснований ще римлянами під назвою Вієнненсіс. У середньовіччя він став центром невеликого феодального володіння, графства Віанден, а в 1308 році граф Філіп II, що жив прямо тут у замку, надав Віандену права міста. Цей Філіп II був одним з предків Нассауської династії, до якої, зокрема, належать члени королівського будинку Нідерландів. Як і в інших європейських містах, місто жило ремеслами, з яких найбільш значним стало дублення шкіри. Шкіряні підприємства існували аж до 1950-х років.


Головною пам'яткою міста Віанден є однойменний замок, що нависає над містом і річкою Ур на висоті 450 м. Його традиційно показують іменитим гостям Люксембурга, президентам і королям. Будівництво цієї фортеці-резиденції відбувалося з 11 по 14 століття на залишках древніх римських фортифікацій на кам'яному плато. Спочатку замок служив резиденцією місцевих графів Віанденських.


У 1621 році замок перейшов у спадок представникам Орансько-Нассауської династи - нащадків Голландського королівського будинку і родової лінії Великого Герцогства Люксембург, і був частково перероблений під ренесанс. Тут навіть деякий час жив Вільгельм Оранський, перший штатгальтер Голландії, а потім формально його власниками вважалися нідерландські штатгальтери і королі.


У 1820 році вони продали замок, і він досить швидко прийшов до занепаду. Власниками його врешті-решт виявилися герцоги люксембурзькі, і у кінці XIX століття замок був відреставрований. У війну він знову постраждав (виявилось, що навіть в 1940-і роки він все ще був непоганим військовим укріпленням), і після війни знову був відновлений. У 1977 році герцог Жан передав замок державі.


Доступ в замок був ускладнений із-за системи кріпосних стін і веж - Білої Вежі на північному сході і Чорної Вежі на північному заході. У фортецю можна було потрапити через п'ять воріт, з яких головні мали почіпний міст.


Будівля замку складається з цілого ряду дивовижних будов : Великий палац, Малий палац, каплиця, Біла вежа, Чорна вежа, неприступні кріпосні стіни, замкові ворота. Каплиця, Малий і Великий Палац були створені в першій половині 13 століття. На особливу увагу заслуговує Зал Зброї Малого Палацу, стіни якого прикрашають арбалети, мушкети, рушниці і інша захисна амуніція графів де Вианден і де Нассау. Усі експонати - оригінали, що добре реставруються.








Від замку добре видно старовинне місто Віанден:






Так само, і замок видно майже з кожного куточка містечка:








Віанден, як і полагається, був оточений стіною, від якої зберіглася невелика частина з цілими і напіврозібраними вежами. Побудували їх не раніше XIV століття, а в XVII столітті вже почали розбирати за непотрібністю, і так би усі і розібрали, якби в 1934 році залишки стіни не оголосили культурною спадщиною. Уздовж стіни існує маркірована стежка.




Як я вже писав, у Віандені зупинявся великий письменник Віктор Гюго. Який з його приголомшливих романів створений у Виандене - залишається тільки гадати. Перед будівлею його будинку-музею стоїть бюст письменника роботи Огюста Родена, подарований місту французьким сенатом.


В місті є ратуша - красива ренесансна будівля 1579 року побудови. Раніше використовувалося для житла лицарями при дворі власника замку.


Тут добре видно якісь старі фундаменти або ж підземелля ратуші:


На центральній вулиці міста знаходиться церква святого Миколая - невеликий готичний храм, побудований у XIII столітті, який сильно постраждав при пожежі 1723 року і був потім перебудований. Барочний вівтар відноситься до 1768 року.


І наостанок, прогуляємося брукованими вуличками містечка з різнокольоровими будиночками зі стриманими фасадами:

http://andy-travelua.livejournal.com/403483.html

Минулого тижня випала чудова нагода поподорожувати Австрією, а також зачепити шматочок Баварії. З погодою не дуже щастило (а що ви хочете, кінець листопада), проте настрій компенсувався різдвяним оформленням усіх міст та містечок Австрії. Так, Європа вже по-повній святкує Різдво, на вулицях па площах - новорічні ялинки та різдвяні ярмарки. А ще Альпи - вони незабутні при будь-якій погоді. За 3 повних дні побачив 10 міст та містечок, більше десятка замків і палаців, привіз 8 нових ратуш до колекції.

Містечка з різнокольоровими будинками й кірхами та замки на фоні засніжених альпійських вершин - найяскравіші враження від поїздки. Бароковий Зальцбург - батьківщина Моцарта, створював романтично-поетично-музичний настрій. Але безумовний фаворит подорожі - це Інсбрук, столиця Тіролю.


З неприємно-практичного. Мушу констатувати, що на жаль, Європа стала набагато менш доступнішою для українців. Це пов'язано й з падінням курсу гривні до євро, і зі значним підвищенням цін у тій же самій Австрії. Ну, наприклад, ще 3 роки тому денний проїзний у Відні коштував 4,5 євро (50 грн.), сьогодні - 7,6 євро (більше 150 грн.), тобто став для українців втричі дорожчим. Вже десь на третій день починаєш звикати, що сніданок з кавою і круасаном у євро коштує так само, як у нас в гривнях, і припиняєш шокувати себе думками, що 10 євро - це не 10 гривень, а всі 200! По цінам за залізничні квитки Австрія, здається, вже переплюнула Швейцарію та Францію: з Відня до Зальцбурга - це 50 євро, до Інсбрука - ще 43. Проїзних немає. Це вам не Німеччина, де за 22 євро можна кататися на поїздах і громадському транспорті цілий день.

Вечірній Зальцбург

Але про всі негаразди забудете, як тільки побачите красу альпійської природи!

Озеро Траунзе

Як я вже писав, в австрійських містах вже проходять різдвяні ярмарки, а центральні площі та вулиці прикрашені новорічними декораціями.

Різдвяний ярмарок на площі біля ратуші у Відні

А готична вежа собору св. Штефана, здається, перетворилася на новорічну ялинку:


Зальцбург також вже по-повній святкує:

Площа резиденції в Зальцбурзі із собором свв. Рупперта і Вергілія та резиденцією

Але найяскравіше - в Інсбруку:

Ратуша та новорічна ялинка в Інсбруку


Санта-клаус біля "Золотого даху" в Інсбруку

Різдвяні шопки траплялися навіть посеред озера:

Гмунден. Озеро Траунзе

Починаємо подорож з Відня. Вперше на третій раз відвідання австрійської столиці знайшов стару ратушу Відня:


А ось і "нова" неогототична ратуша Відня у різдвяних вогниках:


Зальцбург - моя давня мрія. Багато років жив тим, що колись буду мати щастя побачити вид з парку Мірабель на барокові верхи зальцбурзьких соборів та фортецю Хоензальцбург:


Фортеця Хоензальцбург:


Зальцбурзька ратуша:


Величезний собор свв. Рупперта і Вергілія - один з найбільших і найпоказовіших в Європі зразків бароко:




Класичний вид на Зальцбург з гори Капуцинів:


Середньовічна забудова Зальцбургу досить стримана, але має свій шарм. Я би сказав, що архітектура Зальцбургу - це для дорослих. З першого погляду і не віриш, що це - 15-16 століття.


Площа Старий Ринок:


В жовтому будинку народився Моцарт (його повне ім'я щось на кшталт Вольф Іоган Себастьян Хрістіан Абульфаз-огли Амадей Моцарт):


Головна пішохідна вулиця міста - Гетрайдегассе, прикрашена багаточисельними рекламними вивісками:




Нічний Зальцбург:


Другий день був присвячений Тіролю - найбільш високогірній частині Австрії. Квінтесенція Тіролю - високі гострі шпилі на тлі засніжених альпійських вершин:


Куфштайн - маленьке містечко в Тіролі з потужним замком на кордоні з Баварією:




В Альпах - ще й досі справжня золота осінь:


Центральна площі Куфштайну забудована по-баварські яскравими будинками:


Ратуша в Куфштайні:


Історичне старе місто в Куфштайні - зовсім маленьке. Але таке, що заставляє візжати від радості!




В маленькому селі Матцен, що між Куфштайном і Зальцбургом, відразу 3 (три!) замки. Туриста - жодного. Це й не дивно: від електрички треба добиратися пішки чи не годину.

Перший замок - Матцен:




Другий замок - Нойматцен:


Третій замок - Ліхтенверх:


Ще один тірольський замок на шляху з Куфштайну до Інсбрука - Траутцен:


Альпи з вікна потягу:


Вже під самим Інсбруком знаходиться замок Амбрас - імператорська резиденція Фердинанда I:


З гори, де стоїть замок, добре видно столицю Тіролю - Інсбрук:


Інсбрук став безперечним фаворитом подорожі. Якось блогер horoshiyblogописуючи його, назвав Інсбрук найкрасивішим містом Європи. Відтоді не покидала думка перевірити це. Такі да :)

Тріумфальна арка, Інсбрук

Інсбрук затиснутий у вузькій долині між двома альпійськими хребтами, тому Альпи тут видно з кожного куточка.


Сецесія в Інсбруку не поступається віденській:


Центральна пішохідна вулиця Марії Терези:


На головному майдані міста вже давно стоїть ялинка і йде святкування:


Візитівка міста - будинок "Золотий дах", який з'явився на центральній площі Інсбрука у 1500 році. Розкішний еркер з 2657 позолоченими мідними черепицями велів спорудити імператор Максиміліан на честь свого вінчання з Б'янкою Марією Сфорці Міланською:


Навпроти - не менш цікавий Helblinghaus - будинок в стилі рококо:


На цій самій площі - міська ратуша з баштою, звідки відкривається панорама міста і Альп:




Катедральний собор св. Якова - один з найкращих витворів європейського бароко:


Інтер'єр собору - найрозкішніший з тих, що колись доводилося бачити:




Замок Хоенверфен поблизу містечка Верфен - один з самих фотогенічних замків в Альпах:


Щоправда, для того, щоб оцінити ту фотогенічнічність, доведеться піляти декілька кілометрів на сусідню гору:


Сам Верфен теж доволі симпатичний. Будинок праворуч - ратуша:


З самого містечка також можна знайти декілька цікавих ракурсів замку:


По дорозі з Зальцбурга до Бургхаузена треба зробити пересадку у баварському містечку Тюсслінг. Це вже - німецька Баварія. Сорок хвилин пересадки повністю достатньо для того, щоб оглянути замок з типовими для Баварії цибулястими дахами.


Ратуша в Тюсслінгу та різнокольорові кам'яниці на Ринку заслуговують на особливу увагу:


Бургхаузен - одне з найкрасивіших міст Баварії. За красою може поступитися хіба що Ландсхуту.


В Бургхаузені - один з найбільших замків в Європі. В цьому можна переконатися, дивлячись на панорами (клікабельні):



Донжон замку:




Між іншим, Бургхаузен знаходиться в Німеччині, а всі фото зроблені з Австрії. А так виглядає австрійсько-німецький кордон:


Саме ж місто заставляє відкривати рота і насолоджуватися кожною кам'яницею:


Ратуша в Бургхаузені:


На зворотньому шляху до Відня відкрив для себе (і сподіваюсь, для читачів) один з найгарніших куточків Альпів - Гмунден. Краєвиди там справді нагадують швейцарські:


Місто стоїть на озері Траунзе:


На центральній площі, що розташована на березі озера, стоїть дуже оригінальга ратуша:


На березі озера Траунзе знаходиться романтичний замок Орт:


На цій позитивній ноті подорож закінчилася.

http://andy-travelua.livejournal.com/403444.html

Коли рано з ранку їхав з Брюсселя в Люксембург, пересадку робив в Льєжі. Був вражений новим сучасним залізничним вокзалом. Була 7 година ранку і я намагався знайти щось поїсти, оскільки попереду ще був довгий шлях до Люксембургу. Яким ж було має розчарування, коли не знайшов на вокзалі жодної кав'ярні чи кіоску з фастфудом. У підсумку - поїхав в Люксембург голодним. Запитання: для чого будувати такі вокзальні комплекси, якщо там навіть поїсти немає де?









А поснідати вийшло лише після 10 ранку в першому люксембурзькому містечку з назвою Еттельбрюк:

http://andy-travelua.livejournal.com/403097.html

Давно не писав про міста з беффруа. Сьогодні розповім про Турне - місто у франкомовній валлонській частині Бельгії. Турне вважається найстарішим містом в Бельгії, оскільки досить часто згадувався ще римськими авторами. З V століття він став одним з центрів салічних франків і столицею ряду королів династії Меровінгів. Близько 466 р. тут народився наймогутніший з них — Хлодвіг. Гробниця його батька Хільдеріка була випадково відкрита в одній з церков в 1653 р. З початку VI століття Турне є місцеперебуванням єпископа.

У подальші сторіччя Турне часто міняв господарів. З 860-х рр. і до XII століття влада над містом належала графам Фландрії. Услід за тим він увійшов до королівського домену, але віддаленість від Парижа дозволяла городянам самостійно вести все управління. У 1513-18 рр. його окуповував англійський король Генріх VIII, ще через три роки — імператор Карл V Габсбург, який приєднав його до габсбурзьким Нідерландам.


З 1543 р. в Турне розповсюдився кальвінізм, і в час Нідерландської революції городяни твердо тримали сторону повстанців. Коли княгиня Кристина де Лялен зачинилася в місті від іспанців, він був обложений і узятий силами Алессандро Фарнезе.


Французи не раз робили спроби повернути собі Турне. У 1667 р. Людовик XIV зайняв місто і доручив Вобану укріпити його на випадок облоги, але в 1713 р. сам же і повернув його австрійцям за умовами Утрехтського миру. Турне знов був зайнятий французами з 1745 по 1748 і з 1794 по 1814 рр.


Почнемо прогулянку містом від залізничного вокзалу:


Перша цікава споруда, яка зустрінеться нам на шляху до центру - церква св. Бріса. Колись саме звідси починалося Турне. Церква виглядає як цілий квартал будиночків, в центрі - вежа в романському стилі. Головною пам'яткою усередині є гробниця Хільдерика Меровінга, батька знаменитого короля франків Хлодвига. Довгий час про неї ніхто нічого не знав, і виявили її тільки в 1653 році. Якщо вірити Дену Брауну, що Меровінги були прямими нащадками Ісуса Христа.


Поруч з церквою св. Бріса на вулиці rue Barre Saint-Brice під номерами 12 і 14 знаходяться найстаріші будинки Європи. Вони побудовані в однаковому стилі - з грубого сірого каменю, що побачив багато подій за своє життя, з фасадами, увінчаними трикутними закінченнями, вікна прикрашені невеликими колонами. На другому будинку дата - 1172-1200 роки побудови:


є

На цій самій вулиці є ще багато середньовічних будинків архаїчного вигляду:








Незабаром вийдемо на набережну Шельди:




Через Шельду перекинутий міст Пон-де Труа - споруда XIII століття, що сполучає пару веж суворої зовнішності на різних берегах Шельди. Колись він був частиною середньовічних міських укріплень, а зараз один з небагатьох мостів такого виду, що зберіглися, у світі. Коли в місті в 1513 році влаштувалися англійці і побудували тут фортецю, міст став частиною укріплень XVI століття.


На набережній розташована романська церква св. Марії Магдалени:




Рухаємося до головної площі міста - Grand Place:


Домінанта площі - будівля беффруа - 72-метрова вежа-дзвіниця з курантами і карильоном з 43 дзвонів, що була побудована в 1188. Це - найстаріша беффруа не лише в Бельгії, але й в усій Північній Європі, і включена в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Такі вежі зазвичай будували для того, щоб зберігати міську казну і важливі документи, а сама вежа виконувала спостережну функцію:








Площа Гран Пляц досить велика, і оточена мальовничими будиночками в стилі ренесансу. Більшість з них - це відтворення старих кам'яниць, оскільки місто сильно постраждало під час Другої світової війни:




Найбільше на площі виділяються декоровані золотом Суконні ряди (1610-1612 роки) у стилі ренесансу:




На західному боці площі знаходиться церква Св. Квентіна, відновлена за старовинними кресленнями. Колишня церква на цьому місці була побудована в XII столітті:


Інші цікаві будинки на Гранд-Плятц:










Якщо пройти углиб провулків від Гранд-Платц, можна побачити Червоний форт та вежу XIII століття:








Міська ратуша знаходиться достатньо далеко від центральної площі - в парі вулиць на південь. Побудована вона на місці бенедиктинського монастиря XI століття близько 200 років тому.






Поруч з ратушею зберігся шматочок готичного монастиря XIV століття:


Безумовно, головна визначна пам'ятка Турне - це собор Нотр-Дам — яскравий зразок романської архітектури ,симетрична в плані базиліка XI—XII століть з п'ятьма масивними 83-метровими баштами, готичними хорами, каплицями з мощами святих (в основному XIII століття). Власне, заради неї я і їхав в Турне:


Але на мене чекало розчарування: пам'ятка всі стояла в риштуваннях. Доведеться їхати в Турне ще раз. А поки що - лише окремі деталі романського шедевру:

http://andy-travelua.livejournal.com/402858.html

Напевно, ніколи б в житті б я не потрапив в цю баварську глибинку, якби тут не треба було робити пересадку до Бургхаузена. Проміжок між двома поїздами складав близько 45 хвилин, і я вирішив їх витратити на огляд маленького села з назвою Тюслінг. Яке ж було моє здивування, коли я побачив в ньому справжній баварський замок, фантастичну ратушу і багато яскравих старовинних кам'яниць! Це зайвий раз доводить те, що будь-яке німецьке село і містечко набагато цікавіше за столиці!

Про село інформації жодної. Навіть англійською мовою. Єдине що, вдалося знайти трохи інформації про замок німецькою мовою.



Залізничний вокзал. Напевно, початок ХХ століття:


Допотопні семафори:


Замок Тюсслінг збудовано протягом 1581 - 1583 років Йоханом фон Тьорінгом, і був перебудований у бароковому стилі у 1712 році. Сьогодні знаходиться у володінні родини Pfuel.




В'їзна брама замку:


Водяний млин в замковому парку:


Центральна площа Ринок:


Ратуша:


На площі - багато яскравих кам'яниць:

http://andy-travelua.livejournal.com/402543.html

Бургхаузен та Ландсхут (раніше я про нього вже писав) - найцікавіші міста Баварії. Мюнхен і Фюссен нервово курять в куточку. Бургхаузен стоїть на річці Зальцах, яка в цьому місці розділяє Німеччину і Австрію. На пагорбі висотою 420 метрів уздовж вузького і витягнутого хребта над містом і річкою височіє найдовша фортеця Європи - замок Бургхаузен - колишня резиденція Віттельсбахів. Її башти і мури якого розтягнулися на 1034 метри.

Щоб дістатися міста, треба спочатку доїхати до містечка Мюльдорф-на-Інні (якщо їхати з Мюнхена чи Ландсхута), або до станції Тюсслінг (якщо їхати з боку Зальцбурга). З Мюльдорфа до Бургхаузена (через Тюсслінг) щогодини ходить приміський поїзд (рельсовий автобус). Плануйте подорож до Бургхаузена на цілий день. Дивитися там реально дуже багато. Розраховуйте, що лише на огляд замку з різних віддалених ракурсі піде щонайменше 4 години.


Щоб оцінити велич фортеці, треба перейти на австрійський берег річки Зальцах і піднятися на гору (панорами - клікабельні):




А так весь замок виглядає з заходу (панорами - клікабельні):




Замкова гора була заселена ще у бронзовому віці. При розкопках виявлені сліди кельтського і римського перебування. Так, знайдені монети імператорів Марка Аврелия і Костянтина підтверджують знаходження Бургхаузена у складі римської провінції Норик. Поселення займалося торгівлею сіллю.


У середньовіччі місцеві володарі контролювали соляний шлях, який пролягав по річці Зальцах. Перша згадка про замок датується 1025 роком. У 1168 році після смерті останнього графа Бургхаузена Гебхарда II укріпленнями оволоділи Віттельсбахи. У 1180 році перший герцог Баварії Оттон Віттельсбах розширив замок.


Після розділу Баварії в 1255 році замок став другою після Ландсхута резиденцією герцогів Нижньої Баварії. В період Баварско-Ландсхутского герцогства (1392-1503) зміцнення були розширені уздовж усього замкового пагорба.


Починаючи з Маргарити Австрійської, вигнаної дружини деспотичного герцога Генріха XVI (1393-1450), замок став резиденцією дружин і вдів герцога, а також осереддям герцогської казни. У 1447 році в замку помер полонений Генріха герцог Баварії Людвіг VII.


При герцогу Георгу Баварському (1479-1503) будівельні роботи були завершені, і замок Бургхаузен став міцною фортецею в регіоні. Проте після його смерті його діти в ході Ввйни за ландсхутский спадок (1503-1505) втратили право на володіння ним. Згодом онук Георга Отто Генріх (1502-1559) заснував для себе інший замок - Нойбург.


З виникненням загрози з боку імперії Османа були вжити заходи по модернізації фортеці. У 1634-1641 роках під час Тридцятирічної війни в замку тримали в укладенні шведського фельдмаршала Густава Горна.


Після Тешенского договору в 1779 році Бургхаузен став пограничним замком. Під час наполеонівських воєн фортеця піддалася руйнуванню.


У 1896 році замок реставрувався. У 1960 році проведені значні роботи по відновленню усього замкового комплексу. Нині у фортеці діє музейна експозиція.


Подовжена структура замку підрозділяється на шість відособлених дворів. У кожного з них були свої важливі функції, і кожен з них був самостійним укріпленим бастіоном зі своїми воротами, ровом і звідним мостом. Вежі були житлами для усіх мешканців замку, починаючи від лісників, доглядачів комори, службовців суду і закінчуючи головним скарбником.




Перший двір цілком був місцем проживання герцогів.


Тут гірська гряда розширюється і перетворюється на низьку терасу шириною 100 м. Укріплення, що захищало ворота, зруйнували за наказом Наполеона. Відтоді фортеця втратила своє оборонне значення, і велика частина її будівель перейшла в приватні руки. Присутність хазяїв не дає можливості оглянути багато будівель зсередини, зате надає замку унікальну "домашню" атмосферу.


Назви будівель, що збереглися на шостому дворі, говорять про зайняття людей, що жили тут. На заході розташовані Чужоземська, Казначейська і Благодійна вежі (XIII ст.).




У дворі розташовані головна палацова резиденція герцогів, апартаменти герцогині (Kemenate) і приміщення казначейства. Сьогодні в ньому розміщується муніципальний музей. На нижньому поверсі головної будівлі замку, в королівському крилі розташовані Готичний Зал і спокої герцога, прикрашені зразками зброї, гобеленами, картинами і меблями, що надає їм вигляду типових для XVI століття інтер'єрів. Поверхом вище виставлені полотна позднеготического періоду, що утілюють собою дух тієї епохи.


Ворота, що ведуть в другий двір, іменуються "Воротами Георга" ("Georgstor"), на честь одруження Георга Багатого з польською принцесою Ядвигой в 1475 році. Ця подія відома в історії як "Ландхутске весілля".




На честь польської принцеси на четвертому дворі була споруджена найкрасивіша каплиця, що являється і сьогодні одній з перлин позднеготической архітектури.




На третьому дворі розташовувалися стайні і відділення для зберігання корму. Тут же знаходиться триповерхова будівля Збройової палати, що добре збереглася, побудована в 1420 році. Спочатку верхній поверх цього арсеналу служив зерносховищем.




П'ятий двір, оточений кільцем із стін з оборонними вежами, був місцем проживання і роботи для чиновників і ремісників. У південній частині замку, навколо внутрішнього двору згруповані будівлі герцогського суду. З боку міста розташований Рицарський Зал Dürnitz, що служив обіднім залом. У нім же знаходився і королівський винний льох.


У центрі шостого двору височіє вежа з годинником.


Вид з замку на місто:










Ще декілька видів на замок і місто з різнх ракурсів.

Види з заходу:




Вид зі сходу (з австрійського берегу):










Вид з півдня:


В самому місті також є на що подивитися. Головна площа Старого міста - Штадтплац (Stadtplatz), витягнулася з півночі на південь. Н площі - багато різнокольорових будинків згострими дахами у стилі ренесансу, бароко і рококо. В старовинних кам'яницях розмістилися магазини, модні бутики, готелі, ресторани, винні льохи.




Ратуша:




Будинок міської зали (чесно кажучі, не знаю, чим воно відрізняється від ратуші):




В палаці Тауфкирхен (Tauffkirchenpalais) в 1807 р. зупинявся Наполеон.


На площі ще багато цікавих кам'яниць:
















Рекламні вивески:






На півночі площі знаходиться барокова церква св. Йозефа у мюнхенському стилі:


З півдня площу замикає церква Св. Якова (1353-1513 рр.).




Зліва від церкви стоїть арка, що розділяє Штадтплац і пішохідний квартал ремісників Ін ден Грюбен (In den Gruben):


Груббен - старовинний міський квартал, де традиційно проводять джазові фестивалі:














В цьому районі знаходиться невеликий замок Маутнер:




Як я вже писав, в Бургхаузені по річці Зальцах проходить кордон між Німеччиною (Баварією) і Австрією. На фото - центр Бургхаузена, а фотографую на мості через Зальцах, знаходячись територіально в Австрії:


А так виглядає кордон. Точніше те, що від нього залишилося:




На австрійському березі знаходиться невеликий монастир Марії:

http://andy-travelua.livejournal.com/402330.html

Цієї середи каталися дивитися волинські замки. Волинь - то була біла пляма на мапі Західної України, знайомство з якою я завжди відкладав "на потім". А до цього її пізнання обмежувалося для мене Луцьком, Дубно і ще декількома пунктами на півночі Тернопільщини і Хмельниччини. На цей раз вирішити проїхатися трасою Київ-Чоп, встигли подивитися 6 пунктів, з замками, які раніше не бачив. Дуже повезло з погодою: це був єдиний день, коли було сонечко. А справжнім подарунком став сніг, від якого ми вже встигли відвикнути в Києві.

Враховуючи короткий світловий день, виїхали з Києва в 4:30 ранку. Першому пункті (Гощі) були близько 9 ранку. З останнього пункту (Олики) виїхали близько 17:30 і в 22:30 повернулися до Києва. Дороги на маршруті в цілому були добрі. Жахлива дорога - з Гощі до Острога, і з Острога до Новомалина.


Першою була Гоща, мимо якої проїзжав десятки разів, але заїхав вперше в житті. Тут зберігся спотворений совітами палац Ленкевичів-Валевських у стилі швейцарських шале.


Попри радянські спотворення основна фішка палацу - дерев'яні перекриття, таки зберіглися. Погодьтесь, фахверки в Україні зустрінеш не часто.


До Острога їхали довго, дорога погана - це не сказати нічого. По дорозі оглянули дерев'яну церкву в поліському стилі в селі Вільбівне:


Острог - старовинне місто, що дихає історію. Тут зберіглося багато історичних пам'яток минулих століть, велика частина яких знаходиться у досить доглянутому стані. Це можна, передусім сказати про замок князів Острозьких, яким можна насолоджуватися як ззовні, так і з середини.

Вежа Мурована і Богоявленська церква:


Друга замкова башта - Кругла:


Богоявленська замкова церква у стилі православної готики - головний фамілійний храм князів Острозьких:


Відносно добре зберіглася частина міських укріплень. Відреставрована Луцька брама виглядає ідеально, в середині - музей:


Інша брама, Татарська - в напівзруйнованому стані:


До наших днів дожила будівля великої синагоги, яка стоїть пусткою:


По залишкам інтер'єрів можна лише здогадуватися про її колишню велич:


Костел монастиря капуцинів на території Острозької академії:


З Острога поїхали оглядати руїни замку в Новомалині, до яких - близько 12 кілометрів шляху, який важко назвати дорогою. З дороги на Новомалин відкривається гарний вид на Межиріцький монастир:


Від замку Малинських зберіглися лише мальовничі руїни:


Але каплиця Новомалинського замку вражає і до сьогодні:


На зворотному шляху заїхали в Межиріч. Ансамбль Межиріцького монастиря - це справжній укріплений замок з мурами і баштами. Поруч з ним - старосвітська піч 17 століття.


Троїцька монастирська церква:


Після цього був марш-бросок на захід Рівненської області в містечко Клевань, де частково зберігся замок князів Чарторийських:


Найцікавіша деталь замку - віадук, що веде до замкової брами:


В містечку є потужний костел Благовіщення 1630 року. На жаль, до нього важко підібратися: він оточений парканом, а вхід не територію зачинений.


Від Клевані недалеко до Олики, але це вже Волинська область. Олика зустрічає Луцькою брамою - єдиним збереженим фрагментом колись потужних міських укріплень:


Олика знаменита відносно добре збереженим комплексом замку Радзивілів, який я давно мріяв побачити:


На території замку - психіатрична лікарня, але її пацієнти - лояльні до небагаточисельних туристів.


Напроти замку - один з найбільш вражаючих костелів, які колись доводилося бачити - колегіальний храм св. Трійці, збудований у 1635-1640 роках у стилі римського храму Іль-Джезу:


Оформленням костелу можна насолоджуватися годинами. Знаю, що інтер'єри храму - не менш цікаві. Ми намагалися потрапити всередину костелу за допомогою місцевих мешканців, але зусилля ні до чого не призвели.


Поруч з колегіальним костелом знаходиться костел святих Петра і Павла - один з найстаріших костелів Волині, побудований у 1460 році:


Фінальним акордом подорожі став Тунель кохання поблизу Клевані. Літні і осінні його фото бачили всі. А я покажу, як він виглядає взимку:


Найближчим часом докладно розповім про кожний пункт подорожі окремо.

Дивіться також: Зимова Волинь-2010

http://andy-travelua.livejournal.com/402052.html

В 40 кілометрах на південь від Зальцбурга розташоване маленьке містечко Верфен, над яким на пагорбі 155 метрів заввишки височіє один з вражаючих замків Австрії - Хоенверфен. Всю красу замку та довколишніх альпійських пейзажів ви побачите, лише піднявшись на гору на схід від містечка, куди веде вузька асфальтована дорога, яка в підсумку приведе до льодової печери Айсризенвельт. Але і печера, і замок взимку зачинені, тому довелося лише насолоджуватися поштівковими видами на замок. З погодою також недуже повезло: туман не дозволив бачити замок на тлі засніжених альпійських вершин, які з усіх боків оточують замок.



Замок Хоенверфен побудував поруч з містом Верфен Князь-архієпископ Гебхард Зальцбурзький у 1077 році для захисту перевалу, через який йшла дорога з Зальцбурга в Карінтію.


У XV ст. архієпископ Еберхард III (1403-1427) перебудовує замок з урахуванням розвитку артилерії.


У 1524-1525 роках селянська війна, що вибухнула, в Німеччині торкнулася і земель Зальцбурга. Мародерствуючі селяни і рудокопи з півдня осаджували місто в 1525 і 1526 рр. Повсталим вдалося захопити Хоенверфен і зруйнувати його до основи. Проте розвинути свій успіх їм не вдалося і усі були схоплені. Місцевим селянам в якості покарання довелося брати участь в роботах по відновленню Хоенверфена.


У 1623 році за наказом князя-архієпископа Париса Лодрона (Paris von Lodron) побудована вежа, в якій стала розташовуватися батарея гармат. Будуються ще декілька веж і цистерна для води. Після цього в архітектурі Хоенверфена не відбувається яких-небудь значних змін аж до наших днів.


На початку XIX століття замок приходить в запустіння, проте потім він був відновлений в 1824-1833 роках за розпорядженням австрійської влади. У 1931 році усе убрання замку було практично повністю знищене в результаті пожежі.


До 1987 року замок використовувався як тренувальний табір для місцевої поліції, після - був перетворений на музей і відкритий для публіки.


Деталі:






Так замок виглядає з містечка Верфен:




А так - з залізничної станції Верфен:




Вид з замку на містечко Верфен:


В самому містечку Верфен, населення якого становить близько 3 тис. мешканців, також є а що подивитися. Усе цікаве розташоване уздовж центральної вулиці:




Ратуша:


Церква:


Цікаві будинки в Верфені:













Про Україну тут також не забувають :)

http://andy-travelua.livejournal.com/401221.html

Цієї середи каталися дивитися волинські замки. Волинь - то була біла пляма на мапі Західної України, знайомство з якою я завжди відкладав "на потім". А до цього її пізнання обмежувалося для мене Луцьком, Дубно і ще декількома пунктами на півночі Тернопільщини і Хмельниччини. На цей раз вирішити проїхатися трасою Київ-Чоп, встигли подивитися 6 пунктів, з замками, які раніше не бачив. Дуже повезло з погодою: це був єдиний день, коли було сонечко. А справжнім подарунком став сніг, від якого ми вже встигли відвикнути в Києві.

Враховуючи короткий світловий день, виїхали з Києва в 4:30 ранку. Першому пункті (Гощі) були близько 9 ранку. З останнього пункту (Олики) виїхали близько 17:30 і в 22:30 повернулися до Києва. Дороги на маршруті в цілому були добрі. Жахлива дорога - з Гощі до Острога, і з Острога до Новомалина.


Першою була Гоща, мимо якої проїзжав десятки разів, але заїхав вперше в житті. Тут зберігся спотворений совітами палац Ленкевичів-Валевських у стилі швейцарських шале.


Попри радянські спотворення основна фішка палацу - дерев'яні перекриття, таки зберіглися. Погодьтесь, фахверки в Україні зустрінеш не часто.


До Острога їхали довго, дорога погана - це не сказати нічого. По дорозі оглянули дерев'яну церкву в поліському стилі в селі Вільбівне:


Острог - старовинне місто, що дихає історію. Тут зберіглося багато історичних пам'яток минулих століть, велика частина яких знаходиться у досить доглянутому стані. Це можна, передусім сказати про замок князів Острозьких, яким можна насолоджуватися як ззовні, так і з середини.

Вежа Мурована і Богоявленська церква:


Друга замкова башта - Кругла:


Богоявленська замкова церква у стилі православної готики - головний фамілійний храм князів Острозьких:


Відносно добре зберіглася частина міських укріплень. Відреставрована Луцька брама виглядає ідеально, в середині - музей:


Інша брама, Татарська - в напівзруйнованому стані:


До наших днів дожила будівля великої синагоги, яка стоїть пусткою:


По залишкам інтер'єрів можна лише здогадуватися про її колишню велич:


Костел монастиря капуцинів на території Острозької академії:


З Острога поїхали оглядати руїни замку в Новомалині, до яких - близько 12 кілометрів шляху, який важко назвати дорогою. З дороги на Новомалин відкривається гарний вид на Межиріцький монастир:


Від замку Малинських зберіглися лише мальовничі руїни:


Але каплиця Новомалинського замку вражає і до сьогодні:


На зворотному шляху заїхали в Межиріч. Ансамбль Межиріцького монастиря - це справжній укріплений замок з мурами і баштами. Поруч з ним - старосвітська піч 17 століття.


Троїцька монастирська церква:


Після цього був марш-бросок на захід Рівненської області в містечко Клевань, де частково зберігся замок князів Чарторийських:


Найцікавіша деталь замку - віадук, що веде до замкової брами:


В містечку є потужний костел Благовіщення 1630 року. На жаль, до нього важко підібратися: він оточений парканом, а вхід не територію зачинений.


Від Клевані недалеко до Олики, але це вже Волинська область. Олика зустрічає Луцькою брамою - єдиним збереженим фрагментом колись потужних міських укріплень:


Олика знаменита відносно добре збереженим комплексом замку Радзивілів, який я давно мріяв побачити:


На території замку - психіатрична лікарня, але її пацієнти - лояльні до небагаточисельних туристів.


Напроти замку - один з найбільш вражаючих костелів, які колись доводилося бачити - колегіальний храм св. Трійці, збудований у 1635-1640 роках у стилі римського храму Іль-Джезу:


Оформленням костелу можна насолоджуватися годинами. Знаю, що інтер'єри храму - не менш цікаві. Ми намагалися потрапити всередину костелу за допомогою місцевих мешканців, але зусилля ні до чого не призвели.


Поруч з колегіальним костелом знаходиться костел святих Петра і Павла - один з найстаріших костелів Волині, побудований у 1460 році:


Фінальним акордом подорожі став Тунель кохання поблизу Клевані. Літні і осінні його фото бачили всі. А я покажу, як він виглядає взимку:


Найближчим часом докладно розповім про кожний пункт подорожі окремо.

Дивіться також: Зимова Волинь-2010

http://andy-travelua.livejournal.com/400897.html

Замок Амбрас розташований на південно-східній околиці Інсбрука - столиці австрійського Тіролю. З залізничного вокзалу Інсбрука сюди можна доїхати автобусом №4134. Чесно кажучи, я їхав сюди не так заради замку, як заради того, щоб насолодитися альпійськими видами. З пагорба, де знаходиться замок, вони чи не найкращі.

Замок Амбрас колись був символом тірольської слави і могутності. У XII столітті тут жили графи Андекс. Сучасна будівля була побудована в 1563-1595 роках за наказом ерцгерцога Фердинанда II. Ерцгерцог таємно повінчався з красунею Філіппіною Вельзер і збирався вести сімейне життя в цьому замку.




Замок складається з нижньої фортеці з вхідними воротами і просторим двором, і верхнього палацу, зведеного на місці древнішої будови. Обидві частини замку з'єднуються Іспанським залом, побудованим Джованні Лучезе в 1571 році, з оригінальною кесонною стелею, настінними фресками із зображенням тірольських князів в повне зростання і мозаїчними дверима.


Ерцгерцог Фердинанд II в Амбрасі заснував власний музей, але експонати незабаром розійшлися по віденських музеях. Зберігся збройова палата, кунсткамера і галерея портретів членів будинку Габсбургів кисті відомих художників, у тому числі Лукаса Кранаха, Петера Пауля Рубенса і Дієго Веласкеса.


Щоб надати своїй літній резиденції відповідний зовнішній вигляд, Фердинанд наказав з 1566 по 1570 рр. розбити палацовий парк, сьогоднішній вид якого зі східного боку замку нагадує про те, як він виглядав на початку. Це парк зі змішаним лісом, скелями, ущелинами, доріжками, містками і штучним водоспадом. Частини парку з північної і західної сторін були розбиті в XIX столітті за наказом ерцгерцога Людвіга в якості ландшафтного саду і до сьогоднішнього дня зачаровують своєю доглянутою красою. Особливо красивою його частиною є кухонний садок з корисними рослинами і маленьким ставком.




Офіційно замок Амбрас був покликаний стати символом тірольської могутності, але у кожного замку є своя легенда або романтична історія. Таку історію зберігає і Амбрас. Цей замок призначався для коханої ерцгерцога - Філіппіни Вельцер, з якою Фердинанд II повінчався таємно від своєї сім'ї і збирався вести з нею сімейне життя в замку. Проте діти Філіппіни і Фердинанда не мали права наслідувати трон унаслідок нерівного походження своїх батьків. У замку Амбрас є каплиця, де і сьогодні закохані можуть повінчатися.




В'їзна брама:


Невеликий водоспад в парку:


Від замку можна голинами насолоджуватися панорамами Альп і Інсбрука:

http://andy-travelua.livejournal.com/400683.html

Колишнє містечко Ліщин (сьогодні - село) розташоване на річці Гуйва в Житомирському районі біля траси Житомир - Попільня. Поселення вперше згадується у скарзі воєводи Берестейського Гаврила Горностая від 1 серпня 1587 р. на воєводича Берестейського Фрідриха Тишкевича, який розорював його маєтності в цьому селі. В скарзі Остафея Стрибеля від 21 квітня 1618 р. воно зазначено, як містечко.

В Ліщині зберігся одноповерховий класицистичний палац та пізньобароковий костел.

У 1805 р. коштом стольника перемишльського Юзефа Поляновського було збудовано костел Св.Трійці. Костел у Ліщині вважаються "останнім взірцем бароко" в Україні:


Костел в стилі пізнього бароко є цегляною тринавною базилікою з низькими бічними навами. Головний фасад, розкреслений горизонтальним рустом, вирішений в доричному ордері. Фасад фланкований спареними пілястрами, що спираються на цоколь і несуть доричний антаблемент, і завершений трикутним фронтоном з декоративними вазами по кутах. Симетрична композиція головного фасаду посилена потужними приземкуватими обелісками, закріпленими на кутах бічних нав. Центральний неф освітлений великими прямокутними вікнами, бічні нави - напівциркульними. Перекриття головної нави - напівциркульні склепіння з розпалубками, у бічних нав - хрещаті склепіння. Інтер'єр виконаний в іонічному ордері.


Дзвіниця розташована на північний захід від пам'ятника. Цегляна, квадратна в плані, двох'ярусна з наметовим завершенням.


Одноповерховий палац у стилі класицизму збудований на початку ХІХ століття. Про власника, на жаль, нічого не відомо. Можливо, це був Юзеф Поляновський, фундатор Ліщинського костелу.


Палац цегляний, одноповерховий, прямокутний в плані, з двома бічними ризалитами, акцентованими чотирьохколонними портиками на головному фасаді. Вікна прикрашені прямими сандриками, кути будинку відмічені пілястрами, стіни завершені карнизом нескладного профілю. Площини стін в рівні сандриков декоровані ампірними гірляндами.




Лівий ризаліт палацу:


Правий ризаліт:


Річка Гуйва в Ліщині та костел на горизонті:

http://andy-travelua.livejournal.com/400554.html

Австрійський Тіроль не перестає дивувати. Не знаю, чи є ще десь у світі таке, щоб в одному маленькому селі аж три замки? Маленьке поселення, що розташоване в долині річки Інн між Інсбруком і Куфштайном, називається Матцен. Знаходиться воно поблизу містечка Брікслег, де є залізнична станція. Від неї до замків - близько 4 кілометрів. Ходить автобус, але відшукати його мені не вдалося: вокзал в Брікслегу на ремонті, а все, що навколо нього - будівельний хаос, що більше нагадує не будівництво, а післявоєнну розруху. Так що довелося йти пішки.

Перший замок, з яким ми познайомимося, називається Матцен. Власне, він і дав назву поселенню. Перша згадка про нього належить до 1278 року. Замок був побудований герцогом Баварії в якості заміської резиденції, а сьогодні він знаходиться в приватній власності.




Шестиповерхова будівля замку побудована з піщанику. Віконні отвори, прикрашені віконницями, можна побачити лише на двох верхніх поверхах. Наметовий дах викладений з темної черепиці. Характерною особливістю замку Матцен є величезна циліндрична вежа з конусоподібним куполом.


До замку ведуть масивні східці кам'яних сходів, що зберіглися практично в первинному виді. Двір засаджений кущами і деревами, оточений невисокою огорожею з бетонних стовпів і металевих лозин.




Віддзеркалення замку в парковому ставочку:


Навколо замку розташований мальовничий парк зі ставками і лебедями:



На протилежному березі озера видніється другий, більш молодий, замок Нойматцен:


Замок Нойматцен, відомий також під назвою палац Ліпперхайд, був побудований в 1880-х роках. Нині будинок належить сім'ї Мессер.


Будівля побудована в стилі історизму. Фасади будови, що виштукатурюють і пофарбовані в жовтий колір, прикрашені фресками і геометричними візерунками, виконаними в червоних і білих тонах. Висока вежа з квадратною основою, розташована на задньому дворі замку, увінчана високим пірамідальним куполом з шпилем і кованим флюгером. Центральний портал виділяється обробкою з дорогого дерева темного кольору.




Палац оточений зеленню кущів, щільно прилеглих до стін, а з горища головної вежі відкривається прекрасний вид на мальовничу природу околиць. На цьому фото відразу два замки: Нойматцен та третій замок - Ліхтенверт:


Третій замок, з яким ми познайомимося, називається Lichtenwerth (замок світла), розташований майже напроти замку Нойматцен:


Перша згадка про нього датується 1212 роком. Замок являв собою прямокутну фортецю, яка включала зовнішній замок з надвірними будівлями. На сході знаходився триповерховий палац, який був замінений у XVIII столітті. Ще була вежа, зведена в XVII столітті. Вона включала в себе кухню з оригінальним обладнанням. Ще на території фортеці існував окремий замок у стилі бароко, каплиця якого була прикрашена в 1776 ліпниною в стилі рококо.




З 1879 замок Ліхтенферт належить до приватних володіннях, і вхід стороннім на його територію строго заборонений.


Так виглядає село Матцен:






Альпи в Матцені:


По дорозі до Інсбрука з вікна поїзда добре видно ще один замок, розташований неподалік. Білосніжний замок Тратцберг стоїть в оточенні лісу на схилі високої скелі, недалеко від тірольського містечка Швац.


Фортеця на високому березі річки Інн існувала з часів середньовіччя, її власники неодноразово мінялися. Замок Тратцберг в нинішньому вигляді побудований в 1500 р. Він став форпостом північних меж графства Андехс, що захищав його від вторгнень баварців.


Вид з вікна поїзда по дорозі до Інсбрука:

http://andy-travelua.livejournal.com/400134.html