Оливкова (або Єлеонська) гора - топонім, відомий кожному християнину. Це пагорб на схід від Єрусалима, який відділяє від Старого міста Кедронська долина. На західному схилі Оливкової гори знаходиться Гефсиманський сад, на вершині - християнські святині, пов'язані з Вознесінням Христа, на східному - біблейські поселення Віфанія і Віфагія. По-суті, це вже Палестинські території, де вулиці супроводжуються традиційним сміттям і портретами палестинських лідерів. Тут же, на Оливковій горі біля готелю Інтерконтиненталь знаходиться оглядовий майданчик, з якого відкривається найкраща панорама Єрусалима і околиць.



На вершині Єлеонської гори на території монастиря кармелітів знаходиться католицька церква "Отче Наш". Традиційно вважається що на цьому місці Ісус Христос навчав своїх учнів молитися молитви Отче наш.


На цьому місці з часів імператриці Олени знаходилася Базиліка Елеони побудована у 326–333 роках у часі разом з Храмом Гробу Господнього та Храмом Різдва Христового у Вифлеємі. Базиліку зруйнували перси у 614 році. Земельну ділянку у 1868 році викупила французька принцеса Аврелія Латур д'Овернь. У 1874-75 роках збудовано церкву, якою опікуються кармелітки з Франції.


Печера в церкві, де, вважається, Ісус вчив учнів молитися Богу-Отцю:


У Клуатрі та коридорах церкви молитву Отче наш можна прочитати на керамічних плитках 140 мовами:


Отче Наш українською:


В Палестині добре знають справжню назву цієї мови:


Українські прапорці в церквах Палестини і Ізраїлю - дуже розповсюджена річ. Тут всі знають про наші проблеми і моляться за нас:


Елеонська гора традиційно вважається місцем Вознесіння Ісуса Христа. На вершині Оливкової (Єлеонської) гори міститься восьмикутна каплиця - Храм Вознесіння, зведена на місці Вознесіння Христа, закладена ще за часів хрестоносців, у якій, за переказом, зберігається брила з відбитком Христової ступні. Навпроти розташований жіночий православний монастир з Вознесенською церквою у візантійському стилі, біля якого здіймається у небо біла дзвіниця, відома як "Руська свічка" (заввишки 64 м).


На вході в монастир Воскресіння зі мною відбувся неприємний випадок. Слід зазначити, що в Палестині дурять всі і на кожному кроці, вимагають гроші, нав'язують якісь послуги. Апогеєм цього всього було те, що на вході до монастиря Вознесіння один козел вирвав в мене телефон з кишені джинсів прямо на святому місці. Звичайно, я його наздогнав і забрав телефон.


Монастир кармелітів з церквою "Отче Наш":


Вид на північну частину Оливкової гори з Єрусалиму:


Відразу за монастирем Вознесіння починаються палестинські квартали Віфагії. Це місце, де Ісус зустрівся з сестрами Лазаря Мартою та Марією перед воскресінням Лазаря. Ісус у Віфагії зупинився з боку Віфанії, оскільки через Віфагію шла стара дорога в Віфанію. Це було у Вербну неділю перед подією в'їзду до Єрусалиму. Віфагія є місцем, де Ісус потім сів на віслюка ставши на камінь для зручності:


Монастир на місці, де стояв будинок Марфи в Віфагії:


Так виглядають вулиці Віфагії:


Старі будинки в Віфагії:




"Стіна безпеки" між Віфагією і Віфанією:




Будинок Лазаря з його гробницею знаходиться вже на стіною в Віфанії:


Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон
Єрусалим, ч.3: Гефсіманія
Єрусалим, ч.4: Хресна дорога Ісуса Христа
Єрусалим, ч.5: Храм Гроба Господнього
Єрусалим, ч.6: Храмова гора і Стіна Плачу
Єрусалим, ч.7: Кедронська долина і місто Давида
Єрусалим, ч.8: християнський квартал
Єрусалим, ч.9: вірменський квартал
Єрусалим, ч.10: єврейський квартал

http://andy-travelua.livejournal.com/429748.html

Єврейський квартал - найменший з чотирьох кварталів Старого Єрусалиму, площа якого складає всього 14% площі Старого міста. Знаходиться на півдні Старого міста на захід від Храмової гори, яку від єврейського кварталу відділяє Стіна Плачу. Вхід до єврейського кварталу здійснюється через Сміттєві ворота.

Єврейський квартал був відновлений після анексії Ізраїлем Східного Єрусалима в ході Шестиденної війни 1967 року. Відновлений дуже вдало, бо фактично наново побудовані "середньовічні" вузькі лабіринти вуличок майже нічим не відрізняються від вуличок сусідніх кварталів - вірменського і християнського.

В центрі єврейського кварталу знаходиться синагога Хурва - головна ашкеназійська синагога Єрусалиму, яка багато разів руйнувалася і відновлювалася знову:


Руїни сефардської синагоги:


Головна вулиця кварталу - Кардо. Вона було прикрашена колонами коринфського ордеру, руїни яких збереглися до сьогодні:


Площа Батей Махасе ("Будинок Укриття"):


Будинок Ротшильда:


Вулички єврейського кварталу:










Прогулюючись вузенькими вуличками єврейського кварталу навіть і не помітив, як опинився на даху одного з будинків на умовному кордоні єврейського і мусульманського кварталів.
Медресе Таштамурійя с гробницею еміра Таштамура:


Вид з даху на християнський квартал:


Вид на Храмову гору та Оливкову (Єлеонську) гору:


Площа перед Стіною Плачу:


Так виглядає єврейський квартал з поза меж Старого міста:


Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон
Єрусалим, ч.3: Гефсіманія
Єрусалим, ч.4: Хресна дорога Ісуса Христа
Єрусалим, ч.5: Храм Гроба Господнього
Єрусалим, ч.6: Храмова гора і Стіна Плачу
Єрусалим, ч.7: Кедронська долина і місто Давида
Єрусалим, ч.8: християнський квартал
Єрусалим, ч.9: вірменський квартал

http://andy-travelua.livejournal.com/429021.html

Острог - стародавнє місто, яке ще з часів Київської Русі було головним форпостом Волині, важливим центром православ'я в Україні, вогнищем освіти і культури східної Європи. В історію міста заглиблюватися не буду, про це багато написано. А зупинюсь на старовинних пам'ятках Острога, яким тут залишилося досить багато, більше ніж в усіх інших містах Волині. Це, передусім, замок Острозьких з двома потужними вежами, Богоявленська замкова церква в стилі православної готики, система міських укріплень (Луцька і Татарська брами), оборонна синагога, костел, Острозька академія, монастир капуцинів.

Головна пам'ятка міста - Острозький замок, розташований на вершині 20-метрового пагорба над долиною ріки Вілії. Замок був побудований на місці дерев'яного укріплення зруйнованого монголо-татарами в 1241 році. Спочатку це була башта-донжон, яка тепер носить назву "Вежа Мурована". Замок був оточений глибоким ровом, наповненим водою.


Замок протягом XIV-XVI століть був родовим гніздом князів Острозьких - найбагатших магнатів Речі Посполитої тих часів і найбільшого свого розквіту досяг при Костянтині Івановичу Острозькому. Протягом століть замок неодноразово перебудовувався і модернізувався. Станом на 2014 р. ансамбль замку становлять Вежа Мурована (XIV століття), Кругла башта (XVI століття), Богоявленський собор (XV-XVI століття), надбрамна дзвіниця (1905) і фрагменти стін.


Вежа мурована - це найдавніша мурована будівля Замкової гори, яка поклала початок формуванню феодального замку. Вперше згадується в описі замку 1603 р. Розміщена в південно-східній частині замкового двору, первісне - у створі земляного валу, на крутому схилі. З півночі, з боку подвір’я, будівля - двоярусна, а з півдня - триярусна на високому цоколі. Форма плану - майже прямокутна. На південному фасаді асиметрично розміщено великий напівкруглий виступ.


Наприкінці XV - на початку XVI ст. змінено форму бійниць, перебудовано та укріплено величезним контрфорсом південно-східний ріг будівлі, в окремих приміщеннях змінено форму склепінь. У 16 - 17 ст. з заходу, півдня та сходу вежу укріплено масивними контрфорсами. У 1797 р. верхній ярус будівлі був настільки зруйнований, що його розібрали й на початку XIX ст. відбудували заново. У 1913 - 1915 рр. вежу капітально відремонтували й пристосували для потреб “Братства ім. князів Острозьких”.


Вежа належить до типу житлових оборонних башт, про що свідчать кам’яні стіни завтовшки 2,0..2,6 м, первісний вхід на рівні 2-го ярусу та криниця, влаштована в одному з приміщень нижнього ярусу. Вежа є унікальною оборонною спорудою середньовічної Волині та єдиною на території України житловою баштою 2-ї половини XIV ст., яка порівняно добре збереглася донині. За своїм функціональним призначенням вона ідентична поширеним у середньовічній Європі житловим баштам-донжонам.


Герб Острозьких над порталом вежі:


З 24 серпня 1916 р. всередині вежі діє краєзнавчий музей. Щоб туди потрапити, треба спочатку
спуститися в підземелля, а вже звідти піднятися на яруси башти:


Цікавий звір над сходами в підземелля:


Нова (Кругла) башта збудована в південно-західній частині Замкової гори, на схилі пагорба під час модернізації укріплень Острозького замку на початку XVI ст. Це мурована циліндрична бастея, яка підсилювала ріг оборонних мурів, і найважливіша ланка в системі оборони замку. План башти - коло, з якого вирізано трапецієподібну частину. Це створювало оптимальні умови об’єднання башти з південним і західним оборонними мурами та збільшувало зону обстрілу з бійниць башти. Висота триярусної споруди з боку оборонного рову через перепад рельєфу значно збільшується завдяки цокольному ярусу.


Внутрішній діаметр башти - 13 м, товщина стін нижнього ярусу - 3,5 м. Другий ярус завершують машикулі - бійниці на кам’яних фігурних кронштейнах, призначені для обстрілу підошви стін башти. Увінчує башту аттик з фігурним завершенням. Архітектурні та конструктивні якості башти, яка належить до видатних оборонних споруд України XVI ст., свідчать про те, що її будівничі оволоділи досягненнями фортифікаційного мистецтва епохи Відродження.




Богоявленська церква стоїть у північній частині Замкової гори, біля давнього оборонного рову. Датується 1-ю половиною XV ст. У 1521 р. (за написом, вирізьбленим над вікнами північної стіни) храм пристосовано до оборони - його північна стіна, потовщена та обладнана чотирма бійницями для гармат, стала складовою частиною північного замкового муру.
З 1636 р. до середини XIX ст. будівля не використовувалась і дійшла до стану руїни. Відновлено її за проектом В.Токарева у 1886 - 1891 рр., причому від давньої споруди збережено лише північну стіну, а на старих фундаментах зведено храм, який за схемою плану та об’ємно-просторовою структурою повторює давню споруду.


Церква являє собою хрещато-баневий шестистовпний тринавовий триапсидний п’ятиверхий храм. Як і в храмах давньої Русі, бічні верхи її розміщені над камерами між раменами просторового хреста, а рамена перекриті циліндричними склепіннями, відображеними на чотирьох фасадах закомарами. Відмінна риса давньої Богоявленської церкви - поєднання давньоруських будівельних традицій (розпланувальна та об’ємно-просторова структури будівлі) з елементами готичної архітектури (контрфорси на західному та південному фасадах, попружні арки та вікна стрілчастої форми, вишукані різьблені портали та оздоблення вікон, трилопатева форма закомар). Архітектура храму посідала особливе місце в церковному будівництві України: це проміжна ланка між давньоруським зодчеством і архітектурою XVI-XVII ст.


Луцька брама - одна з двох мурованих брам, важливих ланок у системі міських укріплень Острога, заснованих за князя В.Ф.Острозького у 1-й половині XV ст. Назва брами походить від розташування її на давній дорозі до Луцька. Функціональне призначення (міська брама й оборонна башта) зумовило складну форму плану споруди, який поєднує криволінійну, близьку до овалу фігуру з прямокутником. Весь об’єм споруди значно виступав за межі оборонного муру, пов’язаного з причілковими фасадами брами. Таке вирішення давало змогу максимально збільшити зону флангового обстрілу з бійниць, радіальне розміщених у криволінійній частині споруди та на бічних фасадах прямокутного об’єму.


Стіни Луцької брами вимурувані з піщанику на вапняному розчині, а карнизи, зовнішня поверхня пишного ренесансного аттика та його витончене фігурне завершення - з цегли. Другий ярус споруди сполучався з дерев’яним бойовим ходом міського оборонного муру. Арку брами, звернену в бік оборонного сухого рову, прикрашено характерним ренесансним рустованим обрамленням з тесаного каменю. До воріт вів звідний міст.




За своїми архітектурно-художніми якостями Луцька брама - видатна оборонна споруда України 15 - 16 ст. Вона належить до групи самобутніх волинських укріплень, які виникли внаслідок об’єднання двох окремих споруд - замкової брами та прибрамного укріплення - барбакана.




Татарська брама — пам'ятка оборонної архітектури в місті Острог при вулиці Академічній, колишній Татарській. Зведена поблизу Татарського передмістя, відігравала роль центральної ланки в оборонній системі міста.


Татарська брама - рідкісний зразок оборонної споруди — барбакана. Вважається однією з найвизначніших оборонних споруд України. За автора проекту прийнято вважати архітектора Якуба Мадлайна. За переказами, назва брами пов'язана з розташованим поблизу Татарським передмістям (або просто — Татари). На якому князь Костянтин Острозький вдавнину осадив полонених татар.


Брама складається з двох рівновисоких об'ємів. Об'єм основної, овальної у проекції частини, винесений за межі оборонного муру міста, поєднується із яким прямокутним в проекції перешийком. По периметру споруди розміщені стрільниці. Наприкінці XVI - на початку XVII століть над двоярусною спорудою добудований аттик з ключоподібними стрільницями. Нині значна частина овального об'єму брами і аттика втрачені.


Вимурувана з пісковика на вапняному розчині, кладка армована дерев'яними зв'язками. В першому ярусі знаходився наскрізний арочний проїзд. Мала обхідні дерев'яні галереї.


Велика синагога — пам'ятка юдейської сакральної архітектури в колишньому єврейському кварталі в місті Острозі Рівненської області. Є оригінальною пам’яткою архітек­тури епохи Ренесансу та бароко на території Західної України, була культурно-освітнім осередком єв­рейської громади і використовувалася для різноманітних цілей. Крім богослужіння, тут проводили­ся загальні збори кагалу, навчали ді­тей, равинів, проводилися суди. Особливістю синагоги було її оборонне призначення. Товщина стін споруди 2,5 м, приблизно така ж сама, як і у обо­ронних мурів, які оточували Острог.


Про те, коли почала діяти в Острозі синагога точних відомостей немає. Дослідник Острога і Волині Яким Перлштейн відносив її по­чаток до 1400 року. Такої ж думки щодо створення єврейської святині дотримувалися автори мо­нографій про Острог Станіслав Кардашевич, Михайло Тучемський, Анатолій Хведась та інші. У “Акті поділу володінь кн. В.-К. Острозького між його синами Янушем і Олександром 1603 року” вже згадувалася синагога та школа равинів, що існувала при ній синагога була збудована у східній рівнинній час­тині Острога, неподалік від берегу річки Вілії. При синагозі з 1608 року працювала друкарня. У 1610 р. на свої кошти рабі Самуель Едельс (Маршує) відремонтував синагогу та побудував з північного боку спе­ціальне жіноче відділення. З тих пір синагогу називали за ім'ям Маршує. Вірогідно, що синагогу перебудовано за проектом архітектора Якуба Мадлайна.


Внаслідок бойових дій часів Другої світової війни будівля зазнала значних ушкоджень. У 1941 році її зруйнували та пограбували гітлерівські окупанти. Бійни­ці на головному фасаді, а також контрфорси між вікнами були по­вністю знищені. У 1960 роках споруда зазнала значних втрат і була перетворена на склад. Східна частина була зруйнована, як і більша частина північної і аттик західного фасаду. Збереглася лише молитовна зала, перепланована на три поверхи (міжповерхові перекриття ліквідовані у 2002 році).


Це прямокутна в проекції будівля увінчана високим бароковим аттиком і двома фронтонами. Основний об'єм синагоги становила висока молитовна зала, перекрита склепіннями, які підтримуються чотирма восьмигранними стовпами. Зала освітлювалася через дванадцять вікон — трьома на кожній стіні. Три вікна західної стіни виходили до жіночої частини, що розташовувалася на другому поверсі над вестибюлем.


З чотирма внутрішніми восьмигранними стовпами з тесаного каменю, які поділяли її внутрішній простір на п’ять рівних частин. Стовпи були завершені та­кими ж восьмигранними композитивними капітеліями з квадратними карнизами зверху, на які опиралися циліндричні склепіння. Своїми ося­ми склепіння орієнтовані в напря­мі південь-північ. В протилежному напрямі стовпи зі стінками і між собою були з’єднані півкружними арками, які мали меншу висоту, ніж склепіння. Ширина арок і стовпів – 1,3 м. Чотирьом центральним стов­пам відповідали плоскі пілястри на стінках з аналогічними композитив­ними капітелями й абаками. Шири­на пілястрів така ж, як і стовпів. До другої світової війни капітелі піля­стрів були яскраво поліхромними, а стеля вкрита орнаментами рос­линного характеру.


Костел Успіння Пресвятої Діви Марії поруч із замком був побудований 1442 року з православної церкви під костел ордену отців домініканів. З 1887 року костел набув готичних рис, а з 1897 року класицистичних. Храм розплановано на латинському хрестi. Над середохрестям підноситься купол на циліндричному барабані. Західне, південне і північне прясла мають однакову довжину. Найбільш видовжена апсида, заовалена від сходу. Її стіни підперті трьома контрфорсами. До вівтарної частини в 1625 і 1750 роках добудовано два низькі об'єми. Фасади святині помережані горизонтальним рустуванням. Арочні віконні прорізи отримали архівольтне обрамлення з замковими каменями. Головний вхід наголошений портиком на чотири тосканські колони. Усі прясла, окрім західного, перекриті півциліндричними склепіннями. Західне — хрестовим. В інтер'єрі пам'ятки домінує висотне розкриття баневого простору. За даними К. Несецького, 1723 року в підземеллях костелу були перепоховані після закінчення Північної війни Анна Алоїза з Острозьких та її чоловік Ян Кароль Ходкевичі.


Поруч з костелом стоїть православна каплиця св. Миколи 1905 р.:


На території Острозької академії знаходиться капуцинський монастир . Фундатором святині виступив староста таборовський Самуель Лубковський. Лубковський профінансував спорудження дерев'яної каплиці і монастиря. Будівництво монастиря завершилося вже після його смерті, коштом мечника волинського Канута Фелікса Маліньського. Костел освячено в 1778 році.


Нині в комплексі колишнього монастиря розмістилися три факультети НА "Острозька академія": Гуманітарний, Міжнародних відносин і Політико-інформаційного менеджменту. В приміщенні костелу діє студентсько-викладацький храм преподобного Федора Острозького та виставкова зала Музею історії Острозької академії.


В парку Острозької академії:


За мостом через річку Вілію на Новому Місті знаходиться церква Воскресіння (1913 р), збудована на місці церкви 1636 року, збудованої за наказом кн.Анни-Алоїзії Острозької (Ходкевич).


З протилежного берега річки Вілії поруч з церквою відкривається гарний вид на Острозький замок:


Інші міста Волині:
Гоща
Дубно, Дубенський замок
Луцьк, Луцький замок
Самчики, Старокостянтинів, Антоніни
Вишнівець, Старий Вишнівець, Кременець (місто), Кременецький замок, Кременець (колегіум), Білокриниця

http://andy-travelua.livejournal.com/428411.html

Вірменський квартал - найменший з чотирьох кварталів Старого міста, займає південно-західну частину Старого міста, на південь від Яффських воріт між вежею Давида і горою Сіон. У Вірменський квартал можна потрапити через Яффські і Сіонські ворота. Із заходу і півдня Вірменський квартал захищають стіни Старого міста, з півночі Вірменський квартал межує з Християнським кварталом, а зі сходу — з Єврейським кварталом. Незважаючи на те, що вірмени сповідують християнство, Вірменський квартал розташований окремо від Християнського кварталу, і Вірменська Патріархія Єрусалиму незалежна від інших християнських установ в Єрусалимі. Найважливіше місце Вірменського кварталу - Вірменський кафедральний Собор Святого Якова.



Вхід до Вірменського кварталу з боку Сіонських воріт:


Вірменський патріархат:


Собор Святого Якова — головний кафедральний храм вірменської церкви в Єрусалимі. Сучасна храмова будівля зведена у XII столітті і присвячена апостолу Якову та знаходиться безпосередньо біля палацу патріарха та будівель патріархату.




Перша будівля церкви зруйнована у 614 році. До трьохнавової будівлі 12 століття у 17 столітті прибудований нартекс. За переданням за наказом Ірода Агріппи I на цьому місці мечом вбито апостола Якова (Дії 12:2). Марії яка також тут перебувала принесено голову апостола. У церкві поховані кістки черепа апостола. Решта мощей апостола знаходться у Соборі святого Якова міста Сантьяґо-де-Компостела — одного з найважливіших паломницьких центрів Європи.






Вулочки і будинки Вірменського кварталу:








Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон
Єрусалим, ч.3: Гефсіманія
Єрусалим, ч.4: Хресна дорога Ісуса Христа
Єрусалим, ч.5: Храм Гроба Господнього
Єрусалим, ч.6: Храмова гора і Стіна Плачу
Єрусалим, ч.7: Кедронська долина і місто Давида
Єрусалим, ч.8: християнський квартал

http://andy-travelua.livejournal.com/427326.html

Християнський квартал займає північно-західну частину Старого міста Єрусалима, розширюючись від Нових воріт на півночі до Дамаських воріт на сході і Яффських воріт на заході. Центром Християнського кварталу є Храм Гробу Господнього (з ним ми вже знайомилися). Тут закінчується Віа Долороза - Хресна дорога Ісуса Христа, яка, переважно, проходить мусульманським кварталом Єрусалиму.

В християнському кварталі розташовані католицький та греко-католицький патріархати, декілька християнських храмів, мечеть Омара, Муристан (християнський ринок). Але найцікавіше тут - це середньовічні вузькі східні вулочки, які виглядають тут значно охайніше, ніж в інших часнинах старого Єрусалиму.


Панорама християнського кварталу з дахів:


У дворі напроти Храму Гроба Господнього знаходиться мечеть Омара, збудована у 1193 році Саладином:




Тут же поруч знаходиться Муристан - християнський ринок Старого міста, заснований у V столітті з дозволу Гаруна аль-Рашида:


В середині головної площі ринку розташований фонтан:


Церква Івана Хрестителя на християнському ринку - одна з найдавніших в Єрусалимі. Вона збудована у VIII столітті на фундаменті візантійської церкви V століття:


Найвища споруда християнського кварталу - лютеранська церква Христа Спасителя:


У 1893 році на місці храму XI століття святої Марії Латинської (Santa Maria la Latina) за підтримки Германського імператорського будинку було почато будівництво нової церкви, яка була освячена в день Реформації 31 жовтня 1898 року:


Західний портал церкви Христа Спасителя:


Греко-католицький патріархат:


Вулочки і будинки християнського кварталу:


















Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон
Єрусалим, ч.3: Гефсіманія
Єрусалим, ч.4: Хресна дорога Ісуса Христа
Єрусалим, ч.5: Храм Гроба Господнього
Єрусалим, ч.6: Храмова гора і Стіна Плачу
Єрусалим, ч.7: Кедронська долина і місто Давида

http://andy-travelua.livejournal.com/427216.html

Гоща знаходиться на Рівненщині поруч із трасою Київ-Чоп. В поселенні знаходиться цікавий палац Валевських з парком в стилі швейцарських шале. Гоща вперше згадується у 1152 році. В литовську добу землю навколо було подарено Мурзі-Кирдей-Хану. У XIV ст. він звів замок, обнесений з усіх боків муром і валами, рештки яких ще можна було побачити в північній частині на початку ХХ ст. У XIV–XVII ст. поселенням володіли нащадки Кирдеїв Гостцькі (Госьцькі, Гойські), завдяки яким, очевидно, з`явилася назва "Гоща".

В 1495р. Богдан Гойський добився у великого литовського князя Олександра Ягеллона привілею на запровадження в Гощі чотирьох ярмарків на рік, а у XVI ст. Гоща отримала Магдебурзьке право. За деякими свідченнями, тут, в школі, в 1600-х роках навчався майбутній московський самодержець Лжедмитрій I. З 1640 року Гоща переходить у власність українського шляхтича Адама Кисіля. На його кошти був збудований діючий нині Свято-Михайлівський храм.


В 1775 р. Гощею володіли Ленкевичі, а в XIX ст. власниками були Валевські. Валевські мали одну з найбільших вівчарень на Волині (близько 3 тис. овець), а також стайні на 300 коней. Наприкінці XVIII століття Ленкевичами був закладений парк, що згодом став окрасою міста і був віднесений до десятки найцікавіших парків України.


Палац поміщиків Валевских, яким в 1840-х роках належав маєток в Гощі - унікальний для України. Він витриманий в стилі шале - альпійського будиночка з фахверковим фасадом і мансардним поверхом.






На жаль, в радянський його південний фасад (і, частково, північний) обклали звичайною облицювальною плиткою, що перетворило маєток на ординарний будиночок соціалістичної епохи.


Незвичайний ганок:


Поруч з парком розташована Свято-Михайлівська церква Свято-Покровського Гощанського монастиря (XVII ст.) Свято-Михайлівська церква є одним із ранніх зразків використання у кам'яному будівництві трьохчастинної будівлі об'єму безстовпного храму, який раніше використовували лише у дерев'яній архітектурі. Храм був тридільним та триверхим зі склепом під навою та апсидою. Товщина стін досягає у середній частині церкви 2,3 м. Відлуння готичного стилю позначилося на стрільчатій формі вікон нави та апсиди.

http://andy-travelua.livejournal.com/426810.html

Кедронська долина (або долина Іосафата) - відоме місце, яке багаторазово згадується в Біблії.
Знаходиться між Старим містом Єрусалима і Оливковою горою (Гефсиманією). В долині знаходиться величезний єврейський цвинтар з гробницями багатьох біблейських персоналій. На півдні долини розташоване місто Давида (Офел) - найстаріша частина Єрусалима. У долині біля підніжжя міста Давида знаходиться джерело Гіхон, чиста вода якого, пройшовши через тунель Єзекії (VII ст. до н.е.) потрапляє в Сілоамську водойму, потім виходить в долину.



У Біблії Кедронська долина вперше згадується в книзі пророка Йоіла, як долина Йосафата: "то зберу всі народи, зведу їх у долину Йосафатову, і там буду судитися з ними за народ Мій й спадщину Мою, за Ізраїля, що його розпорошили поміж народами, а Мій Край поділили". На думку деяких дослідників, ця ж долина фігурує в Книзі Буття і другий Книзі Самуїла під назвою "долини царської". Вважається, що свою назву долина отримала або як передбачуване місце поховання царя Йосафата, або як місце великої перемоги, здобутої Йосафатом над Моавом та їх союзниками.


В Кедронській долині розташований найстаріший і найбільший єврейський цвинтар у світі. Бути похороненим там вважається дуже престижним, оскільки за легендою що Месія з’явиться на Оливковій горі і увійде крізь Золоті Ворота, воскресаючи мертвих. Тому всіх ховають, щоб "дивились" на схід, аби побачивши Месію, вони змогли одразу встати і піти за ним.


На цвинтарі знаходяться єврейські гробниці, яким понад 2000 року. Зокрема, тут поховані пророки і біблейські герої.


Гробниця Авшалома - сина царя Давида:


Гробниця пророка Захарії та синів Хезира:


Потік Кедрон в Кедронській долині, якій неодноразово згадується в Біблії:


Місто Давида (Офел) - найстаріша частина Єрусалима, яка міститься на пагорбі Офел за межами Старого Міста напроти Сіонської і Сміттєвої брами. Саме тут цар Давид заснував місто, що стало столицею Юдеї.


Сьогодні на території міста Давида розбитий археологічний парк:




У Місті Давида діяв один з найдавніших водогонів. Вода підземним тунелем, збудованим за царя Єзекії (727—698 рр. до н.е.), надходила до спеціально спорудженої Сілоамської купелі з джерела Гіхон (також відоме як "Фонтан Марії", бо Діва Марія вибиралася до нього прати), розташованого в Кедронській долині.




Гіхон - єдине джерело в Єрусалимі, яке не висихає протягом року. Система підземних тунелів, збудованих за часів царя Єзекії (727—698 рр. до н. е.), разом з джерелом Гіхон та Сілоамською купелю утворюють археологічний парк. Окрім тунелів Єзекії виявлені ще дві системи каналів бронзового віку, що відводили воду з джерела.




Згідно Нового Заповіту біля Сілоамської купелі Ісус зцілив сліпого.




Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон
Єрусалим, ч.3: Гефсіманія
Єрусалим, ч.4: Хресна дорога Ісуса Христа
Єрусалим, ч.5: Храм Гроба Господнього
Єрусалим, ч.6: Храмова гора і Стіна Плачу

http://andy-travelua.livejournal.com/426254.html

Храмова гора (або гора Морія) - це пагорб над Кедронською долиною у південно-східній частині старого міста Єрусалима. Раніше тут стояв Єрусалимський Храм, від якого залишилася лише його західна стіна, відома, як Стіна Плачу. Храмова гора сьогодні - це обнесена високими стінами прямокутна площа, що виділяється над іншими частинами Старого міста. Зараз на ній розташовані мусульманські святині — Мечеть Аль-Акса (далека мечеть) і Ма

http://andy-travelua.livejournal.com/425708.html

На Великоденні свята катався маловідомими куточками Східного Поділля - південно-східною Вінничиною і західною Черкащиною. Дуже давно мріяв побувати в цих місцях, де сконцентровано багато забутих пам'яток, пов'язаних переважно з польською шляхтою на землях, які наприкінці XVIII ст. відійшли до російської імперії. Окрема частина подорожі - це колишні єврейські міста і містечка, в більшості з яких майже не залишилося євреїв, але зберіглися синагоги і старі єврейські будинки.

Маршрут вийшов такий: Буки - Іваньки - Тальне - Легедзино - Умань - Бершадь - Баланівка - Ободівка - Верхівка - Капустяни - Савинці - Соколівка - Жабокрич - Крижопіль.
Скажу, що цей маршрут - справжнє випробування для автівки. Села Тростянецького і Крижопільського районів Вінниччини - це, без перебільшення, забуті куточки, дістатися до яких можна бруківкою, яка давно просіла і не ремонтувалися, напевно, з ХІХ століття. Середня швидкість на таких дорогах - до 10 км/год. А дороги, що ведуть з основної траси Київ-Одеса - це гірші.


Першим пунктом було старе єврейське містечко Бершадь (районний центр Вінниччини). Від траси Київ-Одеса до нього близько 70 км, повертати треба в Умані. Про єврейське минуле нагадує багато старих єврейських будинків в історичному центрі, які доживають останні дні:


В Бершаді зберіглася єдина в Україні глинобитна синагога, якій понад 200 років. Це - одна з небагатьох діючих синагог на Вінниччині:


Неоготичний костел св. Станіслава в Бершаді (1848 - 1850 рр.):


З заходу від Бершаді знаходиться цікаве село Баланівка (Бершадський район) із залишками садиби Собанських-Потоцьких. Палац не зберігся, проте дні наших днів дожили флігель, господарські будівлі та млин на річці Берладинка:


Але найцікавіша пам'ятка Баланівки - це дзигарня (годинникова вежа) кінця XVIII ст., в якій знаходиться музей історії села:


До колишнього містечка Ободівка (Тростянецький р-н) з Баланівки веде розбита вщент дорога Бершадь-Крижопіль. Головна пам'ятка Ободівки - це колись величний комплекс резиденції Собанських з палацом, господарськими будівлями та костелом, збудований у 1800 році на місці замку. Після того, як у 90-х роках звідси виїхала школа-інтернат, палац поступово приходить в запустіння.


В Ободівці зберіглися будівлі декількох синагог. Одна з них - навіть діюча:


В центрі колишнього містечка - багато старих будинків:


В селі Верхівка (Тростянецький р-н) - найкраща збережена польська резиденція на південно-східному Поділля. З Ободівки до Верхівки веде соша (бруківка) у відносно доброму стані.


У Верхівці знаходиться ще один палац Собанських, зведений в еклектичному стилі у 1894 році з господарськими будівлями та добре збереженим парком:


Резиденція зустрічає шикарною брамою:


Палац має декілька фасадів, кожен з яких - неповторний:


З Верхівки до наступних сіл з цікавими резиденціями веде страшна розбита бруківка, яка, здається, ніколи не ремонтувалася. До речі, там мені так і не зустрілося жодної автівки.
В селі Савинці поворот праворуч - до Капустян, ліворуч - до Соколівки. А в самих Совинцях несподівано знайшов унікальний дерев'яний млин:


В Капустянах у доброму стані зберігся неоготичний палац Гната Щеньовського другої половини ХІХ ст. В палаці знаходиться сільська школа:


З Савинців до Соколівки (Крижопільський район) - найжахливіша дорога, яку тільки можна уявити. Здається, це настільки забуте село, що сюди зовсім ніхто не їздить. Але подолавши десяток кілометрів жахів, отримаєте заслужену винагороду:



В Соколівці знаходиться садиба Бжозовських, заснована у кін. XVIII – на поч. XIX ст. Комплекс зустрічає шикарною брамою, стилізовану під замки Луари:


Сам палац Бжозовських в Соколівці - значно скромніший:


З Соколівки на південь до села Жабокрич добирався польовою дорогою. Так набагато краще.
Михайлівська церква (1860 р.) в Жабокричі:


В непоказовому двоповерховому палаці Городецьких в Жабокричі знаходиться школа:


Старий єврейський будинок в Крижополі:


В селі Буки на Черкащині (Маньківський р-н) на річці Гірський Тікич розташоване справжнє диво природи - Букський каньйон:




Млин в Буках:


Млин в сусідньому селі Іваньки:


В райцентрі Тальне на Черкащині знаходиться чи не найгарніша резиденція центральної України - мисливський замок Шувалових:


Замок збудований в стилі французького ренесансу для нащадків російської аристократії голландським архітектором в 1893—1903 роках:




Неподалік від замку знаходиться костел св. Анни, збудований у 1702 році родиною Потоцьких:


В центрі Тального у 2007 році було побудовано дуже симпатичний сучасний Петропавлівський храм (УПЦ КП):


Старий будинок в центрі Тального:


Між Тальним і Уманю в селі Легедзино відбудовано будинки трипільців:


Остання зупинка подорожі - Умань. Почнемо з хасидського кварталу, де знаходиться могила брацлавського цадіка Ребе Нахмана - святиня хасидів:


В хасидському кварталі Умані:


Біля всім відомого дендропарку "Софіївка" знаходиться комплекс училища садівництва (ХІХ ст.):


Римо-католицький костел Успіння Пресвятої Богородиці в Умані (1780 р.):


Один з будинків в центрі міста:


Міська управа (ратуша), 1912 р.:

http://andy-travelua.livejournal.com/425082.html

Сьогодні ми їздили сюди. Це диво природи знаходиться на річці Гірський Тікич в селі Буки на Черкащині (Маньківський р-н) в 30 кілометрах від траси Київ-Одеса. Повертати треба в Жашкові.
Каньйон починається за 800 м нижче від греблі колишньої Буцької ГЕС. Неподалік від греблі розташований водоспад Вир. Каньйон являє собою оригінальний скелястий берег з виступами сірого граніту, заввишки близько 30 метрів. Довжина каньйону бл. 2,5 км, ширина — 80 м. Досить часто його ще називають «Маленькою Швейцарією».


Це - не паркан. Це - водоспад :)

http://andy-travelua.livejournal.com/424472.html

Храм Гроба Господнього в християнській частині Старого міста Єрусалима - головна святиня християнського світу. Він є завершенням Хресної Дорогі Ісуса Христа від місяця його засудження до місця смерті. На території Храму знаходиться Голгофа (місце, де Христос прийняв мученицьку смерть на хресті), Гроб Господній (місце його поховання), місце Воскресіння, місце надбання Святого Хреста і ще багато біблейських фішок, таких, як "пуп Землі" та "вівтар голови Адама". До того ж, Храм Гроба Господнього - це ще й архітектурний шедевр у романському стилі з багатьма цікавими деталями, який дійшов до наших днів у вигляді, в якому його було відбудовано в середині ХІІ століття хрестоносцями.

Щоб ґрунтовно оглянути храм і всі його святині - приходьте сюди з його відкриттям - у 5 (максимум - 6) годині ранку. Людей буде одиниці, ви спокійно зможете все роздивитися, помолитися, прикластися до святинь і пофотографувати. Або ж приходьте перед його закриттям (хорам закривається о 20:00 год.). В іншому ж випадку будуть натовпи туристів і поломників, і ви зможете лише спостерігати все здалеку, або стояти в чергах, щоб на декілька секунд прикластися до святих місць.


Першу християнську церкву на місці Гробу Господнього було закладено Святою Єленою і будувалась вона під проводом Макарія Єрусалимського. Окрім власне Гробу Господнього до складу храмового комплексу ввійшли гадане місце Голгофи і місце обретіння Животворного хреста. В результаті було збудовано монументальний комплекс будівель. Величавий комплекс храму Воскресіння було урочисто освячено і відкрито за присутності імператора Констянтина Великого та представників вищого духівництва з різних країв 13 вересня 335 року. На згадку про цю подію Православна церква і дотепер у цей день святкує Поновлення Храму.


Храмовий комплекс існував без суттєвих змін до загарбання в 614 році Єрусалиму персидським царем Хосровом II. Будівлі комплексу були сильно пошкоджені, але під керівництвом інока Модеста (у майбутньому патріарха єрусалимського) коштом імператора Іраклія та дружини Хосрова Марії, християнки за віросповіданням, усе зруйноване було поновлено впродовж 616—26 років. Після захоплення міста другим халіфом Умаром у 637 році патріарх Софроній, боючись повторення кровопролиття доби персидської навали, наказав здати місто і храм Гробу, однак основні християнські святині Єрусалима не були ушкоджені.


У 1009 році халіф Аль-Хакім, збурюваний чутками і намовляннями проти християн, одноосібно зламав негласну угоду про релігійне перемир'я, що встановили ще за часів Софронія та халіфа Умара, й своєю волею санкціонував масові вбивства і винищення християнського населення Єрусалима і руйнування християнських храмів у місті та його околицях. Внаслідок цих ґвалтів базиліку було втрачено безповоротно. Імператор Костянтин VIII виторгував у сина Аль-Хакіма право на поновлення храму (в обмін на такі поступки, як відкриття мечеті в Константинополі). Будівельні роботи тривали і за правління імператора Костянтина Мономаха, але за розмахом і величчю сильно поступались своїм попередникам античної доби.


В середині XII століття хрестоносці з розмахом відбудували храм у величавому романському стилі, надавши Храму зовнішній вигляд, за яким, в основному, він відомий і дотепер (пізніше са

http://andy-travelua.livejournal.com/424192.html

Шлях Ісуса Христа до місця розп'яття - Голгофи, пролягав вулицею Віа Долороза, що тепер пролягає по мусульманському кварталу Єрусалиму. На Хресній дорозі є 14 так званих "стацій", кожна з яких символізує певну подію Хресного шляху Ісуса. На Віа Долороза знаходяться дев'ять з чотирнадцяти зупинок Хресного шляху Христа. Останні п'ять зупинок розташовані на території Храму Гробу Господнього.

Якщо ви хочете пройти Хресний шлях повністю, роздивитися та прикластися до кожної святині, то рекомендую встати не пізніше 5:30 - 6:00 ранку, поки на вулиці і в Храмі Гроба Господня немає туристів і паломників. Якщо ж ви проспали, то дослідити Хресну дорогу вам нормально не вийде: з ранку і по вечора Віа Долороза перетворюється на великий східний базар, а Храм Гроба Господня заповняють натовпи туристів і паломників.


Звичай влаштовування Хресного Шляху виник десь у XV ст. серед францисканців і ввійшов у загальний вжиток католицької Церкви в XVIII ст., коли папи дозволили влаштовувати його всім церквам. Обряд Хресного Шляху полягає в тому, що особа, чи церковний похід спиняється перед кожним із 14 образів і відчитує певні молитви, отримуючи таким чином великі розрішення гріхів (індульгенції), рівні тим, які одержують, відвідуючи святі місця в Палестині. Цей обряд відбувається звичайно під час Великого Посту.


Маршрут Хресного шляху починається від Левових воріт Єрусалиму, неподалік від місця, де стояла римська фортеця Антонія, веде на захід по Старому Єрусалиму до Храму Гробу Господнього.


На початку Віа Долороза стоїть Базиліка святої Анни, побудована на місці будинку батьків Богородиці, праведних Йоакима та Анни, де народилася Діва Марія. Споруджена за часів патріарха єрусалимського Ювеналія (422-458 рр.) як велика візантійська базиліка святої Марії. У 614 р. частково була зруйнована персами. Але була відбудована монахом Модестом у період Карла Великого, і облаштована наново для богослужіння. У 1010 р. була зруйнована халіфом Аль-Хакімом.


Друга будівля церкви була споруджена за часів хрестоносців. Вони у 1099 р. застали руїни. Вони спорудили маленький монастир присвячений чуду Христа. У 1130 р. над печерами місця народження Богородиці була споруджена романська церква на честь матері Діви Марії святої Ганни. Після вигнання у 1187 році хрестоносців з Єрусалиму Салах ад-Дін перетворив її у 1192 році в медресе, завдяки чому вона зберіглася.


У дворі церкви Анни знаходиться Віфезда - дві водойми (басейни), викопані в руслі річки Бейт-Зейта. В Біблії згадується як місце де Ісус Христос зцілив розслабленого.


Початок будівництва першої водойми Віфезди відноситься до VIII століття до н. е.., що розташовувалася біля північної стіни Єрусалиму, біля брами, через які проганяли до Храму жертовні тварини і де був розташований ринок цих тварин. Згідно археологічних досліджень на початку була утворена одна водойма (розміром 40 м на 50 м) для водозбору дощової води завдяки спорудженій дамбі (ширина 6 м). Зібрана вода поступала до храму через відкритий канал.


У період первосвященика Симеона споруджено було другу водойму Віфезди на південь (кінець III ст. до н.д.). Відкритий канал накрили, що перетворилося на тунель. Між 150-70 роками н.д. з західної сторони Віфезди утворені були водна цистерна, купальні, гроти з лікувальною та релігійною метою.


За Євангелієм від Іоанна вода з купелі вважалася чудодійною коли «ангел Господній часами сходив у купальню і збурював воду, і хто перший входив у неї після збурення води, той уставав, хоч би яку мав хворобу». При купальні лежав розслаблений, страждаючий своєю хворобою 38 років і майже втратив надію на зцілення, оскільки нікому було опустити його в купальню при обуренні води.


Ісус сказав йому: «візьми ложе своє і ходи». І він негайно видужав, і взяв ложе своє і пішов. Чудо було скоєно в суботу і, бачачи розслабленого, що несе свою постіль, іудеї говорили: « сьогодні субота, і не годиться тобі брати ложа», на що він відповідав — «Хто мене зцілив, Той мені сказав: Візьми ложе своє і ходи», але не міг сказати, хто зцілив його. Пізніше в храмі його зустрів Ісус і сказав: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чого гірше». Коли стало відомо, хто здійснив зцілення в суботу, то «шукали вбити Його юдеї за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, роблячи Себе рівним Богові».


Стація 1: допит Ісуса Понтія Пілатом, і вирок Христа до страти.

Церква бичування є першою стацією Хресної дороги на Via Dolorosa. Три вікна церкви символізують бичування Ісуса Христа; Понтія Пилата, який умиває руки та радість Варавви, якого амністували.


Церкву збудовану ще за часів хрестоносців, було конфісковано у францисканців оттоманськими завойовниками Єрусалиму у 1618 році. Будівля служила спочатку як конюшня а пізніше була переобладнана у ткацьку майстерню. У 1838 році Ібрагім-паша передав зруйновану будівлю францисканцям назад. Баварський герцог Максиміліан дав пожертву на відбудову церкви. Її відбудовано у стилі 12 століття за планами «архітектора Святої землі» — Антоніо Барлуцці і відкрито у 1929 року.


Навпроти Церкви бичування знаходиться Каплиця засудження і накладення Хреста , зведена на згадку про засудження Ісуса Христа Понтієм Пилатом.


На цьому місці знаходився Замок Антонія, зруйнований у 70 році н. е., місце засудження Ісуса Христа. Будівля церкви побудована на руїнах старої церкви у 1903 році архітектором Венделіном Гінтеркойзером.


Церква увінчана куполами, за основною вона восьмикутна. Купол увінчує ліхтар з колонами. Трьохнавова базиліка з утримується чотирма колонами з червоно-бежевого мармуру. Інтер'єр церкви нагадує про страсті Христові барельєфами сцен подій хресної дороги.


Стація 2: Пілат вивів Ісуса перед первосвящениками, і вказуючи на Христа сказав «Це людина».


За Євангелієм від Івана прокуратор Іудеї Понтій Пілат показав народу Єрусалима після бичування Ісуса Христа, одягненого в багряницю і увінчаного терновим вінцем, бажаючи отримати співчуття натовпу.


"Тоді вийшов назовні ізнову Пілат та й говорить до них: Ось Його я виводжу назовні до вас, щоб ви переконались, що провини ніякої в Нім не знаходжу. І вийшов назовні Ісус, у терновім вінку та в багрянім плащі. А Пілат до них каже: Оце Людина! Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: Розіпни, розіпни! Пілат каже до них: То візьміть Його ви й розіпніть, бо провини я в Нім не знаходжу!"


Кам'яний помост, на якому сидів Пілат під час суду:


Подія ця відбувалася пізнього ранку Страсної п'ятниці, в єрусалимській преторії поруч з вежею замку Антонія. Зараз на цьому місці і розташована Базиліка Ecce Homo. Церква зведена у титулі до базиліки папою Левом XIII у 1902 році.


Віа Долороза між 2 та 3 стаціями Хресної дороги:


Стація 3: місце першого падіння Христа. Зараз тут знаходиться будівля Вірменського патріархату:


Стація 4: місце зустрічі Христа з Богоматір'ю на шляху на Голгофи:


Зараз тут знаходиться невелика вірменська капличка Богоматері:


Стація 5: місце зустрічі Христа з Симоном Кірінейським, якому дали нести хрест до Лобного Місця:


Віа Долороза між 5 та 6 стаціями: за годину тут буде суцільний базар з натовпами туристів:


Стація 6: місце, де Свята Вероніка витерла обличчя Христа своїм шовковим покривалом, на якому згодом проявився Лік Христа:


Сьогодні тут знаходиться монастир св. Вероніки:


Стація 7: місце другого падіння Христа:


Стація 8: місце зустрічі Христа з благочестивою жінкою:


Стація 9: місце третього падіння Христа. Поруч - Ефіопський (коптський) патріархат:


Решта 5 стацій знаходиться на території Храму Гроба Господнього, з який ми докладно познайомимося у наступний розповіді.

Стація 10: з Ісуса здирають одяг:


Стація 11: Ісуса прибивають до хреста:


Стація 12: Ісус вмирає на хресті:


Стація 13: Ісуса знімають із хреста:


Стація 14: Ісуса кладуть до гробу:


Далі буде...

Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон
Єрусалим, ч.3: Гефсіманія

http://andy-travelua.livejournal.com/423829.html

Гефсиманський сад (або Гефсиманія) - святе місце для усіх християн. Тут у Страсний тиждень в ніч з четверга на п'ятницю після Тайної Вечері на горі Сіон Ісус молився Богові, щоб Його минула "чаша сія" (тобто, страждання і смерть на хресті). Тут Ісуса поцілував Іуда, після чого його схопили і повели до первосвящеників. Тут він у Вербну неділю за 5 днів до смерті плакав про майбутнє руйнування Єрусалима. Тут, в Гефсиманському саду розташована могила земних батьків Ісуса - Марії і Йосипа.

Гефсиманський сад знаходиться на схід від Єрусалиму на західному схилі Оливкової (Масличної, Єлеонської) гори. Від східної стіни Старого міста Єрусалима її відділяє Кедронська долина.


Пізно вечорі в четвер після пасхальної Таємної вечері Ісус разом із своїми учнями пішов у Гефсиманський сад для молитви. Ісус знав, що сьогодні вночі від буде схоплено і йому доведеться прийняти мученицьку смерть за гріхи всього людства. Тим не менш, звичайний людський страх поборював його і він молився Отцю Небесному, щоб той позбавив його страждань.

Ось як описує ці події Євангеліє від Матвія:
І приходять вони до місцевости, на ім'я Гефсиманія, і каже Він учням Своїм: Посидьте ви тут, поки Я помолюся. І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити... І сказав Він до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте! І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!... А проте, не чого хочу Я, але чого Ти...

Над каменем, на якому за легендою молився Ісус, споруджено церкву Всіх Націй. Камінь знаходиться всередині, біля вівтарю.


Католицька церква Всіх Націй або Базиліка Агонії Господньої належить францисканцям. Церква споруджена у 1919 — 1924 роках на місці більш ранніх церков за проектом італійського архітектора Антоніо Барлуцці на гроші католиків з багатьох країн Європи, а також з Канади, звідки і отримала свою назву. Герби країн, що брали участь у будові церкви, зображені під її куполом. Трьохнавова базиліка побудована у класичній формі, але без домінуючого купола. Проте дах її увінчують дванадцять малих куполів, які утримуються 6 червоно-коричневими колонами.


Сучасна церква розташована на фундаменті каплиці, спорудженої хрестоносцями у XII столітті і яку було споруджено на фундаменті старішої візантійської базиліки IV століття, зруйнованої землетрусом у 746 р. У 1920 році, під час спорудження фундаменту нової церкви, на глибині 2 метрів під фундаментом середньовічної каплиці була виявлена колона, а також фрагменти давньої мозаїки. Після цього відкриття, фундамент був видалений і почалися розкопки візантійської базиліки. Після закінчення розкопок в плани споруди нової церкви були внесені деякі зміни і спорудження було завершено у червні 1924 року освяченням нової церкви.


Ось що далі пише євангеліст Матвій:
І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнувати? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий бо дух, але немічне тіло! І знову пішов і молився, те саме промовивши слово. А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І не знали вони, що Йому відказати... І вернувсь Він утретє, та й каже до них: Ви ще далі спите й спочиваєте? Скінчено, надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Людський!... Уставайте, ходім, ось наблизивсь Мій зрадник... І зараз, як Він ще говорив, прийшов і\Іуда, один із Дванадцятьох, а з ним люди з мечами та киями від первосвящеників, і книжників, і старших. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого я поцілую, то Він, беріть Його, і обережно ведіть. І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: Учителю! І поцілував Його...


Гефсиманський грот - місце зради Ісуса Христа Іудою:


На місці, де Ісуса схопила римська стража, як і 2000 років тому ростіть старі оливкові дерева. Вік 8 з них обчислюється близько 2 тис. років.


Ці оливки буди свідками цих біблейських подій:




Через дорогу від церкви Всіх Націй знаходиться Гробниця Богородиці, над якою надбудована печерна церква Успіння Богородиці.


Сходи вниз, у церкві ведуть до могили, де тіло Богородиці перебувало до воскресіння. Збоку сходів розташовані могили її батьків: Іоакима та Анни, а також Йосифа Обручника.


За переказами, відомими з IV століття, Богородиця померла в Єрусалимі в будинку апостола Івана, на місці якого збудований Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Апостоли поховали Її недалеко, в Гефсиманії, в гробниці де раніше були поховані її батьки Іоаким та Анна, а також Йосиф Обручник. Однак апокриф «Успіння Марії» (написаний не раніше IV століття) повідомляє, що Богородиця була похована апостолами «в Гефсиманії в новому гробі». Відсутній при похованні апостол Хома прийшов через три дні в Гефсиманію і попросив відкрити труну, щоб попрощатися з Марією, відкрита труна виявилася порожньою.


Підземна церква має форму хреста і в ній знаходиться мармурова Кувуклія (тобто невелика каплиця, трохи більше ніж 2x2 м) з труною Богородиці.




В Гефсіманії на схилі Оливкової гори стоїть невелика церква Сліз Господніх (Dominus flevit), побудована на згадку про сльози Ісуса Христа за прийдешнє зруйнування Єрусалима. Храм зведений за проектом Антоніо Барлуцці у 1955 році на місці зруйнованої після падіння Єрусалима у 1187 році, церкви збудованої ще у 5 столітті.

Так описує цю подію євангеліст Лука:
І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх…


Так виглядає Єрусалим з міста, де стоїть церква Сліз Господніх. Приблизно таким побачив Ісус Єрусалим перед входом до нього. Але на місці куполів мечетей Аль-Акса і Купол Скелі тоді був Другий єрусалимський храм:


Також в Гефсиманії розташована російська православна церква Марії Магдалени. Храм було закладено 21 січня 1885 року за пропозицією архімандрита Антоніна (Капустіна) на честь імператриці Марії Олександрівни.


Церква Святої Марії Магдалини є взірцем російсько-візантійського архітектурного стилю з маківками-довершеннями у формі «цибулин». січні 1921 року в церкві було поховано тіло мученицьки загиблої княгині Єлизавети Федорівни, спеціально доправлене з Росії. Поховання здійснив Єрусалимський Патріарх Даміан.


Вид на північну частину Оливкової гори та Єлеонську базиліку Вознесіння:


Вид на Оливкову гору та монастир Вознесіння:


Вид на Гефсиманію з Єрусалима:


Вид з Гефсиманії на Купол Скелі і Старе місто:


Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон

http://andy-travelua.livejournal.com/423300.html

Сіон - це пагорб на південний захід від Старого міста Єрусалима, який у більшості асоціюється з сіонізмом - націоналістичним рухом євреїв із створення держави Ізраїль в кордонах Палестини. На Сіоні знаходиться гробниця Давида - першого царя Ізраїлю. Для християн Сіон - це будинок з кімнатою Тайної Вечері та будинок апостола Іоанна Богослова, в якому відбулося Успіння Пресвятої Богородиці.

До завоювання Єрусалиму царем Давидом, Сіон знаходився у владі євусеїв, які побудували тут фортецю. Вже після взяття фортеці Давидом, Сіон отримав ще одну назву — Ір-Давид. Місто Давида стало місцем перебування царя та політичним центром всього царства. З часів Давида та побудови Першого Єрусалимського Храму Соломоном, Сіон став синонімом місця перебування Бога Ягве. Таким чином для євреїв Сіон став символом Єрусалима, сподівань і всієї Землі Обітованої, до якої єврейський народ прагнув з часу розсіяння після руйнування другого Єрусалимського храму.




Сьогодні над Сіоном домінує Храм Успіння Пресвятої Богородиці - церква і німецьке бенедиктинське абатство, побудований на місці Успіння Богородиці, тобто на місці будинку апостола Івана Богослова, поруч з Світлицею Тайної Вечері.


Згідно з переказами, тут, у апостола Івана Богослова жила і померла Пресвята Богородиця.
Перша візантійська базиліка на цьому місці, була побудована у 415 році і називалася Святий Сіон. Вона була присвячена Таємні Вечері Ісуса Христа і Його учнів, а також сходження Святого Духа на апостолів в П'ятидесятницю. Цей храм був зруйнований при навалі персів у 614 році, після чого відновлений.


З VII століття в північно-західному куті базиліки знаходився камінь, шанований як місце Успіння Богородиці. У 966 році храм знову був зруйнований. Хрестоносці відновили його на початку XII століття і назвали Sancta Maria in Monte Sion. Він був зруйнований мусульманами у 1200 році. В кінці XIX століття німецьким католикам, в особі Ордена бенедиктинців, вдалося придбати цю ділянку за 120 000 золотих марок у султана Абдул-Хаміда II, при посередництві імператора Вільгельма II під час його історичного візиту в Палестину у 1898 році.


У 1890 році починається будівництво. Головним архітектором проекту, задуманого як модель каролінзького собору в Ахені, став Гайнріх Ренард з Кельна, а на місці в Єрусалимі роботи проводив архітектор Теодор Сандель. Стильові особливості архітектури церкви абатства незвичайні. Вони поєднують елементи візантійського і сучасного східного стилю, як в цілому, так і в деталях. Храм Успіння Пресвятої Богородиці являє собою круглу будівлю з багатьма нішами, у яких знаходяться каплиці. Церква була освячена 19 квітня 1910 року.
У 2006 році церква змінює свою назву на Успіння Богоматері. Тут особливо вшановується місце з криптою, де встановлено камінь, на якому Вона спочила.


У крипті храму, в центрі залу розташована скульптура Богородиці, що лежить на камені. На куполі балдахіна, що покриває скульптуру зображений Ісус Христос, який закликає Свою Мати у Своє Небесне Царство. У медальйонах, що оточують купол, розташовані зображення шести старозавітних жіночих образів: Єви, Маріам (старшої сестри Мойсея), Яїли, Юдифи, Рут та Есфірі.




Гробниця ж Богородиці знаходиться в склепі в Гефсиманії (на схід від Старого міста):


Поруч з церквою знаходиться кімната, в якій згідно Святого Передання відбувалася Тайна Вечеря та сходження Святого Духа на апостолів. Тут Ісус Христос і його дванадцять апостолів влаштували пасхальну трапезу "Таємну вечерю", після якої Ісус був заарештований в Гефсіманії.




Крім того, у цьому самому місці стались Явління Христа учням після Воскресіння, відбулись збори учнів після Вознесіння Христа, обрання Матвія до числа дванадцяти апостолів та сходження Святого Духа на учнів в день П'ятидесятниці (Трійці).




В IV столітті Святою рівноапостольної Оленою на цьому місці була споруджена церква, яка згодом була зруйнована. Нинішнє приміщення зведено хрестоносцями у XII столітті.
До XVI століття Сіонська світлиця знаходилась у володінні францисканців, потім була перетворена на мечеть.


У світлиці є дві каплиці, розташовані одна над іншою. Світлицею є другий поверх будівлі, на першому поверсі сьогодні знаходиться гробниця царя Давида та синагога. Від середньовічних будівель зберіглося кілька колон і зведення з зображенням "пасхального ягня". Нині Сіонська світлиця не належить жодній з церков і знаходиться у веденні Ізраїльського уряду, вхід для всіх відвідувачів вільний і безкоштовний.


На першому поверсі будівлі Тайної вечері знаходиться Гробниця царя Давида.


Достовірність гробниці не доведена. Можливо, Давид був похований в Кедронскій долині, там же, де і усі правителі Ізраїлю. Гробниця вважається святим місцем у євреїв, християн і мусульман.




До гробниці можна потрапити лише в такому вигляді:


Пам'ятник царю Давиду на Сіоні:


На східному схилі Сіону знаходиться католицька церква святого Петра в Ґаліканту. Назва церкви нагадує про епізод з Євангелія, коли апостол Петро плакав, як він відмовився від Господа Ісуса Христа три рази, перше ніж півень двічі заспівав. Візантійська церква, присвячена покаянню апостола Петра була зведена на цьому місці у 457 р. н. е. і була зруйнована халіфом фатимідів Аль-Хакім бі-Амр Аллахом у 1010 році. Каплиця була перебудована хрестоносцями у 1102 році і отримала свою нинішню назву. Після падіння Єрусалиму, церква знову була зруйнована і не відновлювалася до 1931 року.


Золотий півень виступає помітно з даху сучасної будівлі на честь своєї біблійної ролі. Це місце також вважається розташуванням палацу первосвященика Каяфи.


Вид з Сіону на Храмову гору, Гефсіманію та Єлеонську (Масличну гору):


Вид на Сіон з Масличної гори:


Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста

http://andy-travelua.livejournal.com/423148.html

Старе місто Єрусалима з усіх боків оточено оборонним муром, зведеним з 1532 по 1542 роки за наказом султана Сулеймана Пишного на залишках старих мурів. Мури Єрусалима побудовані довжиною 4018 м та середньою висотою 12 м і шириною 2,5 м. В стінах є декілька воріт (брам) скрізь які можна увійти до Старого міста. Саме Старе місто має площу близько 1 кв. кілометра і поділено на 4 квартали: християнський, мусульманський, єврейський і вірменський. З кожним з них ми познайомимося пізніше.

На південному заході природною частиною стіни Єрусалима є Храмова гора. На півночі стіни збудовано Дамаську браму та браму Ірода. У східну частину міста можна увійти через Золота та Левові ворота а на півдні через Гноєві та Сіонські ворота. У 1887 році на у північно-західній частині стіни було збудовано також ще одні — Нові ворота. Двоє інших воріт було замуровано — Золоті ворота та Гульдські ворота на півдні, проте їх обриси добре видно і зараз.



Панорама південної та східної частини мурів Старого міста:


Найбільші і найкрасивіші з 8 діючих воріт старого міста - Дамаські (або Шхемські) ворота. Ворота відкривають дорогу із півночі міста у мусульманський та християнський райони старого міста Єрусалиму. Дорога від воріт веде у напряму Дамаску та Шхему (Наблусу) — звідки походить їх назва. Нинішні ворота стоять на місці тріумфальної арки побудованої за імператора Адріана (117–138 р. н. е.). Її залишки були виявлені при розкопках проведених за часів британського мандата в Палестині. Арка мала отвори, з яких зберігся лише східний. Усередині міста перед аркою перебувала тріумфальна колона, що не зберіглася до наших часів, її зображення можна побачити на мозаїчної карті Святої землі VI століття на підлозі Георгіївської церкви в місті Мадаба (Йорданія). Арабською мовою ворота і сьогодні називаються Баб-ель-Амуд (Ворота Колони).


Дамаські ворота складаються з двох веж, кожна з яких оснащена навісними бійницями. Ворота є центральним входом в мусульманський квартал старого міста та на арабський ринок. Сходинки, що розташовані амфітеатром біля воріт, побудовані на початку 21 століття Єрусалимською мерією. Ворота відкриті для пішоходів, в'їзд автотранспорту в них неможливий. У п'ятницю вранці через ці ворота йде основний потік мусульман, що моляться у напрямку до Храмової Гори, в п'ятницю ввечері і в суботу вдень через ворота є пожвавлений рух євреїв, що йдуть до Стіни Плачу. Від воріт також короткий шлях до Віа Долороза.


Ворота Ірода (або Квіткові ворота) відкривають дорогу із північно-східної частини міста з мусульманського району старого міста у арабський квартал східного Єрусалиму. Назва походить з часів середньовіччя, тоді серед паломників панувала думка, що біля цього місця був будинок Ірода Антипи, який за Євангелієм від Луки допитував у ньому Ісуса Христа. Під час облоги Єрусалима хрестоносцями у 1099 році на цьому місці Воріт Ірода військам вдалася пробити стіну і увійти в місто.


Напроти Воріт Ірода знаходиться найдешевший готель/хостел Східного Єрусалиму - Rivoli. Арабський сніданок, включений у вартість, дуже піднімає з ранку настрій :)

Яффські ворота - найвідоміші, бо через них більшість туристів потрапляє у Старе місто з боку Західного Єрусалиму. Це - єдині ворота звернені на захід у бік Яффо на Середземному морі. Під час відвідування Єрусалима кайзером Вільгельмом II у 1898 році, османська влада постановила зруйнувати частину стіни у яффських воріт і засипати частину рову біля Вежі Давида, щоб імператор міг безперешкодно в'їхати в місто в своєму екіпажі. Через цей пролом і нині здійснюється автомобільне сполучення між старим і новим містом. У 1917 році британський генерал Едмунд Алленбі увійшов у Старе місто через Яффські ворота пішки на знак поваги до міста і бажаючи уникнути порівняння з кайзером, що відвідав Єрусалим в 1898 році.


Після об'єднання Єрусалиму в ході Шестиденної війни 1967 року ворота стали доступні для перехожих. На даний час близько яффських воріт функціонує підземна автостоянка для туристів, які відвідують Старе Місто, а також торговий центр Маміла, поштове відділення і Християнський Інформаційний центр.


До Яффських воріт примикає Башта Давида - давня цитадель, яка була побудована в II столітті до н. е. для оборони Старого міста і зміцнення стратегічно слабких об'єктів, а потім зруйнована і перебудована відповідно християнськими, мусульманськими, мамлюцькими і османськими завойовниками Єрусалиму. У фортеці були виявлені важливі археологічні знахідки, вік яких складає 2700 років.




Вежа Давида є популярним місцем для проведення міських заходів, ярмарків народних ремесел, концертів і світло-звукових представлень. Свою назву Вежа Давида дістала від візантійських християн, які вважали, що в цьому місці був палац царя Давида.


Левові ворота - єдина брама, через яку можна потрапити до Єрусалиму зі сходу (з Гефсіманії і Кедронської долини). За часів Сулеймана Пишного ворота пробували назвати "Bab el-Ghor" — "Долина Йордану", проте ця назва не прижилася. Свою назву ворота отримали від барельєфів на зовнішній стороні воріт, що зображають леопардів які просто сприйняли за левів. Леопарди були геральдичним знаком мамелюцького султана Байбара. Інша назва воріт — Ворота Стефана, походить від історії Святого первомученика Стефана, де припускається місце його каменування. Хрестоносці називали ворота на цьому місці — Ворота Йосафата.


Дорога, що проходить через Левові ворота у місто через сотню метрів виходить на Via Dolorosa. При початковій конструкції воріт, не можна було пройти прямо через ворота, а обходити перегородку з лівої сторони, де сьогодні видніється арка. Подібну конструкцію воріт зберегли Сіонські ворота. В Левових воротах перегородку зруйнували для покращення руху. Через Левові ворота у стіні з міста простягається вигляд на Оливну гору, а з правої сторони при вході у місто знаходиться Базиліка святої Анни та Віфезда. Під час Шестиденної війни через ці ворота армія Ізраїлю проникла у старе місто.


Сміттєві (Гнояні) ворота знаходяться на півні Старого місто безпосередньо біля Храмової гори. Назва воріт відома давно і згадана у Книзі Неємії. Під час війни за незалежність у 1948 році, ізраїльські війська спробували прорватися через Гнояні ворота до Єврейського кварталу в Старому місті. Пізніше Йорданією було закрито Яффські ворота і через це Сміттєві ворота було розширено. Свою сучасну форму ворота отримали у 1985 році. Завдяки розширенню воріт до Стіни Плачу став можливим доїзд автобусів.


Сіонські ворота відкривають дорогу із юдейського кварталу півдня міста на дорогу до Хеврону. Ворота мають також іншу, арабські назви Bab Harat al-Yahud — "Ворота єврейського кварталу, чи Bab an-Nabi Dawud — "Ворота пророка Давида", оскільки поховання царя Давида за мусульманським переданням знаходиться на півдні на горі Сіон. Дорога через ворота входить у єврейський квартал. На зовнішній стороні воріт є: Вечірній зал незакінченої Вірменської церкви Святого Спасителя із залишками Будинку Каяфи, францисканський кляштор Cœnaculum, бенедиктинське абатство Успіння Діви і ряд християнських поховань. До конструктивних особливостей воріт належить отвір, через який нападників можна було обливати киплячою водою. Під час Палестинської війни 1947–1949 років ворота були місцем боїв, сліди від пострілів видно і зараз на воротах. На цьому місці під час війни за незалежність у 1948 році, єврейські підрозділи Пальмах спробували прорватися через Ворота Давида до єврейського кварталу в Старому місті. Однак після перемоги йорданців, ворота були закриті для євреїв до 1967 року, до часу коли після Шестиденної війни ізраїльтяни захопили місто.


Нові ворота побудовані у найвищому місті оборонної стіни і знаходяться у північно-західній частині міста. Побудовані у стіні Старого міста Єрусалима у 1889 році, звідси і походить їх назва, що закріпилася за ними оскільки вони побудовані останніми і відносно пізно. При побудові ворота носили назву Ворота Абдул Гаміда, в честь султана Османської імперії Абдул-Гаміда II. Нові ворота збудовані з метою легкого доступу у християнський район міста та до Храму Гробу Господнього. Нові ворота були закритими з часу заснування держави Ізраїль і відкриті лише після Шестиденної війни 1967 року.


Золоті ворота (або ворота Милосердя) знаходяться у східній частині міста південніше Левових воріт старого міста Єрусалиму. Золоті ворота єдині ворота у стіні міста, що мають вести до Храмової гори. Багато оздоблений архівольт воріт зберігся від часів візантійського імператора Іраклія. За християнською традицією Ісус Христос вступив у місто через ці ворота. Наприкінці Юдейської війни у 70 році Єрусалим був зруйнований. У часи хрестоносців Золоті ворота відкривали лише два рази на рік: для свят Входу Господнього у Єрусалим та Воздвиження Хреста Господнього. У 1537-1541 роках Сулейман I Пишний відбудував стіни і ворота міста. При відбудові орієнтувались на залишки старих мурів міста. Золоті ворота після відбудови за наказом Сулеймана I було замуровано. Закриття воріт інтерпретують як запобігання приходу Месії, який за юдейською традицією "наприкінці всіх днів" має пройти через ці ворота у місто. Проте більш практичною стороною закриття цих воріт слугувало для недопущення проходу до Храмової гори. Цьому служить також і розташування поряд мусульманського кладовища.


Південна частина мурів:


Мури навколо єврейського кварталу Єрусалиму:


Башта на північно-східному розі мурів:


Південно-східна частина мурів біля Храмової гори та мечеті Аль-Акса:




Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Віфавара - місце Хрещення
Єрихон - найстаріше місто на планеті
Палац Гішама в Єрихоні

http://andy-travelua.livejournal.com/422443.html

Найцікавіше поселення на Західному березі р. Йордан (тобто, в Палестинській автономії) - Єрихон. Це місто вважається найстарішим у світі, йому близько 10 тис. років. До того ж, це - найстаріше поселення, яке упродовж свого існування було постійно заселеним. Крім того, Єрихон - найнижче розташоване місто у світі, яке знаходиться на 250 метрів нижче рівня моря.

Перші сліди життя людей тут відносяться до 8-го тис. до н. э. Тут відкриті потужна вежа (8 м) епохи докерамического неоліту A (8400-7300 до н. э.), поховання періоду халколита, міські стіни бронзового століття, що зв'язуються з біблейською історією про "ієрихонські труби", руїни зимових палаців (англ. Hasmonean royal winter palaces) династії Хасмонеев і Ірода Великого з лазнями, басейнами і пишно прикрашеними залами.




Ось так виглядає найстаріша архітектурна споруда на планеті. Це - башта «Тель аль Султан» епохи докерамічного неоліту, їй - понад 10 тис. років. Її бачив Ісус Навін зі своїм військом, коли ізраїльтяни перейшли Йордан та увійшли в Землю обітовану після 40 років скитань по пустелі:


Після смерті Мойсея похід ізраїльського народу до Обітованої Землі очолив Ісус Навін. Вони перейшли Йордан і перше місто, що стало на шляху до мети, був стародавній Єрихон. Його стіни вважалися непоборними, та Бог звелів ізраїльтянам обходити маршем навколо мурів сім днів. А на сьомий день - ще й сім разів. Тоді сталося диво: стіни Єрихона впали.


"І закричав народ, і засурмили в сурми. І сталося, як народ почув голос сурми, і закричав народ гучним криком, то впав мур на своєму місці, а народ увійшов до міста, кожен перед себе. І здобули вони те місто." (Книга Ісуса Навина, розділ 6).


Це сталося 3500 років тому. А на початку ХХ століття археологи розкопали руїни стародавнього міста, знайшли навіть залишки зруйнованого муру, а також з'ясували, що місто це - найдавніше з усіх, відомих науці. За допомогою систематичних розкопок в 1930–1936 роках і в 1952–1961 рр. встановлено, що поселення людей на місці біблійного Єрихону з'явилося близько 10 тис. років тому.


Пагорб Тель-Єрихон, в плані еліпс, що нагадує, простягнувся з північного сходу на південний захід, місто займало площу 235 тисяч квадратних метрів. Археологи розкопали повністю (на півночі) ширину міської стіни, рівну 3 метрам, відкрили другу міську стіну шириною 1,5 метра.




Біля підніжжя пагорба Тель-Єрихон знаходиться джерело пророка Єлисея, по слову якого, згідно Біблії, непридатна для споживання вода цього джерела "стала здоровою до цього дня":


На захід від Ієрихону височіє Сорокаденна гора (гора Спокуси, гора Каранталь), де, за переказами, Ісус Христос постив сорок днів, що спокушається дияволом. Зараз на цьому місці розташований православний Монастир Спокуси.




Вид на Єрихон з Сорокаденної гори:


На північно-східній околиці Єрихона - найстарішого міста на планеті, добре зберіглися рештки палацового комплексу початку 8 століття нашої ери, який збудував халіф омеядської династії Гішам ібн Абд Ел-Малік (про нього є окрема розповідь).


В декількох кілометрах на схід від Єрихона знаходиться Віфавара - місце Хрещення Ісуса Христа. Розповідь про неї - тут.


Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Віфавара - місце Хрещення
Палац Гішама в Єрихоні

http://andy-travelua.livejournal.com/421698.html

На північно-східній околиці Єрихона - найстарішого міста на планеті, добре зберіглися рештки палацового комплексу початку 8 століття нашої ери, який збудував халіф омеядської династії Гішам ібн Абд Ел-Малік. Комплекс знаходиться на території Палестинської автономії, і ним опікується Міністерство туризму Палестини. У 2010 році він був включений ЮНЕСКО в список 12 пам'ятників, що знаходяться під загрозою зникнення.

Цей палац, збудований посеред Іудейської пустелі, що був великою двоповерховою квадратною будівлею, прикрашеною прекрасними мозаїчними візерунками планувався для використання як зимової резиденції Хішама, представника омейядів (мусульманській династії халіфів).



Будівництво палацу почалося за часів правління Валіда Другого - халіфа омеядскої династії у той час коли правителем у Святій землі був халіф Гішам ібн Абд Ел-Малік (724 - 743 рр.). Його племінник Валід втратить халіфат і часи правління Омеядів Дамаського Халіфату у Святій Землі зміняться часом правління Аббасидів.


Комплекс палацу так ніколи і не був остаточно побудований. Вінбув зруйнований в ході землетрусу в 747 р. н.е.


До недавнього часу вважалося, що будівля ніколи не використовувалася за призначенням, оскільки у кінці будівництва було зруйновано землетрусом і не відновлювалося. Дослідники говорять про те, що руку до створення палацу і пов'язаного з ним комплексу будівель доклали ті ж архітектори, що подарували світу золотий Купол скелі в Єрусалимі, а керував процесом племінник халіфа, Валід ібн Язід.


Архітектурний ансамбль включає лазню, двір, басейн з фонтаном, мечеть, підземні зали, кімнати для прийому гостей, а також безліч господарських будівель. Його площа досягає 60 гектарів. Далеко не усі знайдені тут цінності можна побачити на місці: багато хто з них знаходиться в музеї Рокфеллера, а на території історичного об'єкту замінені репліками. Багато споруд на радість туристам не занадто сильно торкнулося часом.


Вражають відновлені ворота палацу і грати фонтану, прикрашені найкрасивішим різьбленням по каменю.


Головна будівля палацового комплексу - Великий Зал, - лазні, зал для прийомів представляли собою диво тодішньої архітектури і мистецтва. Десятки метрів розкішних мозаїк, килими, надзвичайної краси і майстерності стукко (техніка імітації роботи по мармуру) і фрески, усе це, зрозуміло, веделяло палац навіть серед таких потужних конкурентів, як палаци Самарри або Каїра.


У будівлях, що прекрасно зберіглися, знаходяться декілька незвичайних для арабського світу фрагментів мистецтва.


"Дерево життя" - так називається одна з найкрасивіших мозаїк Близького Сходу, якщо не всього світу. Нею був вистелений пів гостьової кімнати банного комплексу. Мозаїка, що імітує прекрасні персидські килими, відносно непогано зберіглася, лише трохи постраждавши від землетрусів.


Уперше розвалини виявили в 1873 році, а розкопки були розпочаті в 30-х роках ХХ століття, але у археологів всього світу досі виникає до цього місця безліч питань. Кілька років тому тут були знайдені предмети кераміки і інші артефакти, а також сліди розгалуженої системи підземної каналізації, складів і майстерень, вселяющие упевненість, що комплекс був населеним поселенням аж до XIII століття. Дивовижний факт, що в тутешній архітектурі є присутніми напівоголені фігури жінок, зображення тварин, статуї людей, що суперечить канонам мусульманського мистецтва. Більшість дослідників пояснюють це тим, що Валид був не занадто благочестивий і не надавав значення умовностям, проте найсміливіші з них стверджують, що більшість будівель мають відношення зовсім не до мусульманського світу. Вони ж звертають увагу на те, що на підлоговій мозаїці, нині майже прихованій від людських очей, видно славяно-арійські символи.







Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Віфавара - місце Хрещення Ісуса Христа на Йордані
Єрихон

http://andy-travelua.livejournal.com/420132.html

Віфавара (Каср Аль-Ягуд або Ваді-Харар) - місце на річці Йордан на кордоні Палестинської Автономії та Йорданії, де згідно з християнським переказом Ісус Христос прийняв Хрещення від Івана Хрестителя. Ця подія до нині святкується християнами як Хрещення Господнє. Ще декілька років тому це місце можна було відвідати лише з боку Йорданії (Ваді-Харар), а у 2011 році оглядову площадку та вихід до Йордану обладнали і з ізраїльського (палестинського) берегу.

З боку Йорданії до Місця Хрещення можна дістатися лише на таксі з Аммана, і ізраїльського боку... - також лише на таксі. Таксисти з Єрусалима беруть за довіз туди і назад 100 доларів. Але витрати можна мінімізувати, діставшись рейсовими автобусами, які йдуть в бік Мертвого моря, Бет-Шеана чи переходу Аллєнбі (місто короля Хусейна) з Йорданією. Далі (наприклад з моста Аллєнбі чи з зупинки "Бейт-Арава" взяти таксі. Пішки до Віфавари не пустять: це погранзона з мінними полями навколо.
Другий спосіб (ним користувався я) - доїхати арабською маршруткою до Єрихона (технологія добирання до Єрихону та інших палестинських міст описана тут: http://andy-travelua.livejournal.com/417965.html), а там взяти таксі: туди-назад обійдеться в 100 шекелей).


За часів земного життя Ісуса Христа Віфавара була широко відомою переправою через р. Йордан, що слугувала паломникам мандруючим з Галілеї, котрі йшли до Єрусалиму через Зайордання, в обхід Самарії (з метою уникнення спілкування з самаритянами). Та за маршрутом — з Єрусалиму в Єрихон, а далі через «Ваді Харар» до пагорбу святого пророка Іллі і потім на «гору Мойсея» (гора Нево).


А також раніше тої події «сини Ізраїлеві» разом з Ісусом Навином переходили р. Йордан (період 1550–1200 років до н.д.), залишивши на місці тамтешнього переходу жертовник з 12 каменів відповідно числа племен Ізраїля), а потім вступили у «землю обітовану». Старий Заповіт описує цю подію в книзі Ісуса Навина (Нав. 3:14-17). Річка Йордан була кордоном у той період, коли згадується у Старому Завіті. А «земля обітована» — це духовний символ церкви: увійти до церкви і стати її членом, немов перейти р. Йордан. Перехід через Йордан став також символом Хрещення, і «хрещенські купелі» є символом Йордану.


Місце Хрещення з ізраїльського берега:


А ці церкви - це вже території Йорданії:




До річки можна підійти і навіть скупатися і прийняти Хрещення:


Річка Йордан має до 10 метрів ширини:


Монастир на палестинському березі:


Вид на Йордан з протилежного, йорданського берега (фото 2005 року):




Якщо ж казати про справжнє місце, де відбулося Хрещення, то воно знаходиться на йорданському боці і близько сотні метрів від Йордану. Відбулося це на притоку Ваді-Харар, який давно вже висох. У 2005 році мені вдалося побувати там.


Йдемо з місця стоянки до Місця Хрещення:


Під навісом- справжнє місце Хрещення Христа:


ОСЬ ТУТ ІВАН ХРЕСТИТЕЛЬ ХРЕСТИВ ІСУСА:



Дивіться також:
Святі місця
Палестина
Ізраїль

http://andy-travelua.livejournal.com/418709.html

частина 1: Святі місця
частина 2: Палестинська автономія

З самого початку я планував подорож майже виключено Палестинськими територіями в заїздом в Галілею. Але за 2 дні поїздом автономією палестинці так дістали мене своєю поведінкою, що захотілося різко поміняти маршрут, відклавши на незрозумілий час поїздку до Хеврону. Чесно кажучи, я про це не пожалкував. Ізраїльські міста, в яких я побував, теж переважно заселені арабами, але вони тут зовсім інші на відміну від своїх співродичів з Палестинської автономії: на гроші не розводять, по кишенях не лазають.

Ізраїль склав враження чогось середнього між Україною і Європою. В Ізраїлі європейські дороги, європейський транспорт, західноєвропейські ціни. Про схожість з Україною тут нагадує військовий конфлікт, надзвичайні заходи безпеки, певна занедбаність старовинної архітектури та сміття, яке трапляється на вулицях.

Маршрут по Ізраїлю вийшов наступний: Єрусалим - Акра (Акко) - Тіберіус (Тверія) - Капернаум - Табха - Кана Галілейська - Назарет - Яффо.

Якщо маєте мало часу, то 2 міста в Ізраїлі, які обов'язково треба подивитися - це Єрусалим і Акко. Про Єрусалим особливо розповідати нема чого, покажу лише декілька цікавих місць. Тим більш, що "Вічному місту" буде присвячено ще багато розповідей.


Старе місто Єрусалиму оточено стінами з баштами і воротами:


Найкрасивіші міські ворота - Дамаські (або Шхемські):


Храмова гора (або гора Моріа), де постійно відбуваються сутички між палестинськими та ізраїльськими релігійними фанатиками. Зліва - найстаріша у світі мечеть Аль-Акса, справа - Купол Скелі - третя за значенням (після Кааби і мечеті Пророка в Медіні) святиня ісламського світу:


Купол Скелі:


З заходу до Храмової гори примикає Стіна Плача - західна стіна другого єрусалимського храму:




Гора Сіон - священне місце для іудеїв, звідси пішов термін "сіонізм", тут знаходиться гробниця царя Давида. Проте сьогодні на Сіоні - переважно християнські святині - місце Успіння Богородиці та кімната Тайної вечері.




Храм Гроба Господня - найважливіша християнська святиня. На території церкви розташована Голгофа та Гроб Господній.


Віфезда - басейн (купальня) в мусульманській частині Старого міста, яке згадується в Євангелії, як місце зцілення Ісусом розслабленого:


Віа Долороза - вулиця, по якій Христа вели на Голгофу:


Вірменський квартал старого Єрусалима:


Єврейський квартал в Старому місті Єрусалима. На мінарет не звертайте уваги, за ним - синагога :)


Гефсиманія:


Кедронська долина:


Біблейська Сілоамська купальня, вода до якої подається через водопровідний тунель царя Єзекії близько 750 р. до н.е.:


Друге ізраїльське місто, яке варто обов'язково відвідати - це Акра (Акко). Я не планував сюди їхати, але вибрав Акко, промінявши його на палестинський Хеврон.


Місто вважається однією з визначних пам'яток світового масштабу і занесено до переліку міст світової спадщини ЮНЕСКО. Тут зберіглася фортеця хрестоносців (власне, Старе місто - це і є фортеця), багато мечетей, оборонних споруд, старовинні вулички.


А головне - тут море і не так спекотно, як в Єрусалимі і околицях!


Фрагменти фортеці хрестоносців:




Мечеть Аль-Джаззар ("Біла мечеть"):


Вулочки старого міста:


Годинникова вежа:


Вид на найпівнічніше місто Ізраїлю - Нагарія. Далі на мисі - кордон з Ліваном, гори - то вже Ліван. У 2005 році мені пощастило бачити цей наглухо закритий кордон з протилежного ліванського боку:


Нове ізраїльське місто Кір'ят-Моцкін між Хайфою і Акко і гора Кармель на задньому плані:


Хайфа:


Єдине єврейське місто Ізраїля, в якому довелося побувати - це Тверія (Тіверіада) на березі Галілейського моря. Місто було засноване Іродом Антипою в 16 році н.д. й назване на честь римського імператора Тіберія.


Головна особливість Тверії - будинки з чорного базальту:


Замок хрестоносців в центрі Тверії:


В Тверії є декілька старовинних синагог:


Мечеть Ель-Омрі:


Тіверіадське (Генісаретське, Галілейське) море, або озеро Кінерет:


Засніжені вершини - це гора Хермон, найвища точка Ізраїлю. Щоправда, Ізраїль "позичив" ці території у Сирії і Лівану, і зараз там - гірськолижні курорти.


На протилежному від Тверії березі Галілейського моря - Голанські висоти, які Ізраїль окуповує у Сирії:


В південно-східному куточку Галілейського моря в горах розташована біблейська Гадара (Умм-Кайс). Там Христос здійснив чудо зцілення біснуватого, спрямувавши бісів в стадо свіней, яке кинулося зі скелі в море. Зараз Гадара знаходиться та території Йорданії, там перетинаються кордони 3 держав: Ізраїля, Сирії і Йорданії. У 2005 році мені пощастило там побувати і бачити Тіверіадське море з гори.


Капернаум - місто в Галілеї на березі Галілейського моря, де Ісус провів більшу частину свого місіонерського життя (з 30 до 33 років). З автостанції в Тверії можна доїхати автобусом №59, який їде на Голанські висоти в місто Кацрин.


Руїни Білої синагоги, на місця якої стояла більш стара синагога, в який Христос проповідував і зціляв:


Рештки будинку св. Апостола Петра. Тут Ісус зцілив тещу Петра, яка лежала в гарячці:


Галілейське (Генісаретське, Тиверіадське) море, або озеро Кінерет, по якому ходив Христос:


В поселенні Табха на березі Галілейського моря Ісус нагодував 5 хлібами та 2 рибками 5000 людей. До Табхи краще йти пішки з Капернаума (близько 3 км уздовж моря на захід)




В селі Табха на березі Галілейського моря також знаходиться місце, де Ісус з'явився учням після свого Воскресіння і мав з ними трапезу:


Гора Блаженств - пагорб над Галілейським морем - місце Нагорної проповіді Ісуса, де він озвучив Заповіді Блаженств:


Через Табху до Тверії їде багато автобусів. Галілейські горибіля Табхи:


Кана Галілейська (Кафр-Кана) знаходиться між Тверією і Назаретом. Місто відомо тим, що тут Ісус Христос здійснив своє перше диво - перетворив на весіллі воду на вино. Відбулося це на місці, де сьогодні стоїть Весільна церква:


Крім того, в Кані є ще декілька цікавих церков і мечетей:


В цілому ж забудова Кани жахлива, а місто нагадує великий архітектурний смітник:


Назарет відомий всім. Тут Пресвяту Діву Марію повідомили про майбутнє народження Ісуса Христа, тут Ісус прожив більшу частину свого життя:


Храм Благовіщення в Назареті - найбільший на Близькому Сході:


Тут Архангел Гавриїл повідомив Пресвятій Діві Марії Благу Вість про те, що вона народить Сина Божого:


Молитва за Україну і український прапор - атрибут майже кожного католицького храму на Святій Землі:


Залишки будинку тесляра Йосипа в Назареті, де приживало Святе сімейство: Марія, Йосип і маленький Ісус:


Синагога в Назареті, в якій вчився Ісус:


Назарет приємно здивував своєю оригінальною архітектурою і атмосферою. Незважаючи на те, що тут живуть майже одні араби, місто досить охайне і різнобарвне:


Тут сильно віддає венеціанством:


Остання зупинка на Землі обітованій - старовинне Яффо, південна околиця Тель-Авіва:


Через порт Яффо 3 тис. років тому доставлялася деревина з Лівану для побудови першого Храма у Єрусалимі за царя Соломона:


Яффо - це лабіринти вузьких середньовічних вуличок:


Вид з Яффо на нічний Тель-Авів:




Прощавай, Свята земля! Бе шана абаа - бе Йєрушалаїм!

http://andy-travelua.livejournal.com/418364.html

частина 1: Святі місця

В минулій розповіді я показав Святі місця на території Палестини і Ізраїлю, пов'язані з життям Ісуса Христа та інших біблейських героїв. Сьогодні розповім власне про подорож двома різними світами, які знаходяться на маленькому клаптику землі - Палестиною та Ізраїлем. Друга річ, якою я поряд з Біблією дуже цікавився з дитинства - це арабо-ізраїльський конфлікт. Назви "Наблус", "Рамалла", "Єрихон", "Східний Єрусалим" щоденно лунали в breaking-news спочатку радянського, а потім українського телебачення. Дуже хотілося полоскотати нерви і побачити все на власні очі. Ця мрія також успішно втілена в життя.

З аеропорту Бен-Гуріон до Єрусалиму ходять маршрутки "Нешер", які відправляються по мірі заповнюваності. Ходять цілодобово. Довозять до самого Старого Міста і ще розвозять по районах. Поселився в найдешевшому готелі Єрусалима - Rivoli, який знаходиться у Східній палестинській частині міста поруч з воротами Ірода. З раннього ранку почалася дуже насичена подорож, про яку буду розповідати в деталях в окремих постах. В підсумку вийшов такий маршрут по Палестинській автономії: Єрусалим - Віфавара (місце Хрещення) - Єрихон - Наблус - гора Гірізім - Рамалла - Ваді-Кельт - Віфагія - Бет-Лахм (Віфлеєм).

Почнемо з Палестини.

З Єрусалиму в міста Палестинської автономії транспорт не ходить (виключення - Віфлеєм, і то лише в один бік). Щоб дістатися палестинських поселень, треба виїхати за межі Ізраїльської роз'єднувальної стіні (або Стіни безпеки), яка відділяє Ізраїль від Палестинських територій. З імпровізованих автостанцій вже ходять маршрутки ("сервіс") до міст Палестини. Одна з таких автостанцій знаходиться в біблейській Віфанії (Бетенії) на кільці. Доїхати туди можна з арабської автостанції у Східному Єрусалимі, яка знаходиться напроти Дамаських воріт. Запитайте у водіїв, вони розкажуть як.
Дамаські ворота Старого міста - напроти знаходиться арабська автостанція:


Як я вже казав, Ізраїль на Палестинську автономію розділяє Стіна безпеки. З боку Ізраїля на територію Палестини виїхати можна вільно (крім громадян Ізраїлю, яким виїзд на Палестинські території суворо заборонений). Щоправда, при виїзді вас попередять інформаційні стенди: "Ви в'їжджаєте на небезпечну територію на власний розсуд. Danger for Your Life!" Щоб в'їхати назад в Ізраїль, доведеться пройти контроль на безпеку.


Місцями Стіна побудована "трохи по-дебільному" і принципи її будівництва зрозуміти важко. Наприклад, тут Стіна розділяє два арабських поселення - біблейські Віфагію і Віфанію. І там, і там живуть палестинці:


В деяких місцях Стіни взагалі немає. Наприклад, на Схід від Єрусалима, де палестинські поселення примикають до християнських святинь на Єлеонській (Масличній) горі. Це дуже дивно, бо вже за 100 метрів від монастиря Вознесіння (звідки вознісся на небо Христос) - палестинські квартали з типовим для них сміттям, прапорами Палестини і портретами Ясіра Арафата і Махмуда Аббаса:


На трасі з Єрусалима в напрямку Єрихона також Стіни незрозуміло чому немає. Щоправда, заїхати в Єрихон, який контролюється палестинською владою, можна лише через ізраїльські блок-пости.

Стіна і КПП між Єрусалимом і Бет-Лахмом (Віфлеємом):


Стіна на виїзді з столиці Палестинської автономії Рамалли в бік Єрусалиму:


Найцікавіше поселення на Західному березі р. Йордан (тобто, в Палестинській автономії) - Єрихон. Це місто вважається найстарішим у світі, йому близько 10 тис. років. До того ж, це - найстаріше поселення, яке упродовж свого існування було постійно заселеним. Крім того, Єрихон - найнижче розташоване місто у світі, яке знаходиться на 250 метрів нижче рівня моря.


Ось так виглядає найстаріша архітектурна споруда на планеті. Це - башта "Тель аль Султан" епохи докерамічного неоліту, їй - понад 10 тис. років. Її бачив Ісус Навін зі своїм військом, коли ізраїльтяни перейшли Йордан та увійшли в Землю обітовану після 40 років скитань по пустелі:


В Єрихоні розташовані руїни візантійського міста і розкішного палацу омейядского халіфа Хішама ібн Абд Аль-Маліка (VIII - IX століття):


Над Єрихоном височіє Гора Спокус (або Сорокоденна гора), де Ісус протягом 40 днів постився в Іудейській пустелі після Хрещення. Там його спокушав диявол, пропонуючи владу нам земним світом:


Грот, де Ісус 40 днів постився і молився:


Вид на Єрихон з Гори Спокус. На задньому плані - долина Йордану і місце Хрещення:


Вид з гори на Мертве море:


Місце Хрещення Ісуса Христа - Віфавара (Ваді-Харар, Каср Аль-Ягуд) розташовано на річці Йордан на кордоні Палестинської автономії та Йорданії. Раніше сюди можна було потрапити лише з йорданського боку, а з 2011 року священне місце відкрилося із палестинського (ізраїльського берега):


Славнозвісна річка Йордан: зліва - Йорданія, справа - Палестина:


В декількох кілометрах на захід від Єрихона в Іудейській пустелі знаходиться ущелина (каньйон) Ваді-Кельт. По дну протікає маленький струмок а в скелях видовбані печери монастиря св. Георгія:


Захід сонця в Іудейській пустелі:


Північна частина Палестини носить історичну назву Самарія. Її центр - місто Наблус (біблейський Сіхем, Шхем). Сучасний Наблус відомий, як місце жорстоких протистоянь і числений жертв арабо-ізраїльського конфлікту.


Центр Наблуса - суцільні автомобільні корки:


В Наблусі дуже красиве і колоритне старе місто:


Центральна площа з годинниковою вежею:


Гарні старовинні будинки на центральній площі:


Великий торгівельний центр в Наблусі. Дуже не схоже на якусь окупацію чи блокаду :)


В Наблусі знаходиться гробниця Йосипа - найстаршого сина Іакова (Ізраїля):


На південь від Наблуса знаходиться гора Гарізім, на якій, за наказом Мойсея зразу ж після переходу євреїв через Йордан було заключено заповіт між Богом та єврейським народом. На горі, як і 2000 років тому, проживають самаритяни - народ, який часто згадується в Біблії.
Найстаріший будинок самаритян:


Самарійські пейзажі:




В Рамаллі - тимчасовій столиці Палестинської автономії (палестинці мріють про столицю в Єрусалимі) розташовані органи влади Автономії та мавзолей Ясіра Арафата.

Резиденція лідера Палестини Махмуда Аббаса:


Могила лідера Організації визволення Палестини Ясіра Арафата:


Рамалла - багатолюдна, в центрі важко пройти навіть пішки, я вже не кажу про автомобіль:


Головна площа Рамалли:


Арабське поселення Альтур (біблейська Віфагія) на Масличній горі на схід від Єрусалиму. Тут розташовано декілька христянських святинь: монастир Вознесіння, церква "Отче наш", будинок Марфи та інші:


Сусідня біблейська Віфанія (Бетенія) разом з будинком Лазаря знаходиться через Стіну безпеки:


Також у Віфагії на Масличній (Єлеонській) горі є оглядовий майданчик, з якого відкривається найкращий вид на Єрусалим:


Арабське поселення Рас-аль-Амуд на південний схід від Єрусалиму:


Про Віфлеєм (Бет-Лахм) розповідати не треба, про нього всі знають: тут народився Ісус. Церква Різдва - одна з найстаріших на Близькому Сході:


Ось тут відбулася одна з головних подій християнства:


В Молочному гроті Марія годувала молоком Ісуса, коли Святе сімейство ховалося від переслідувань царя Ірода, який наказав вбити усіх немовлят у Віфлеємі:


Віфлеєм, до речі, єдине місто Палестинської автономії, куди ходить автобус з Єрусалима (№231 з арабської автостанції напроти Дамаських воріт. Назад цей автобус не їде. Треба брати таксі (або йти 3 км пішки) до чек-поїнту, переходити кордон і вже на ізраїльському боці Стіни сідати на автобус.

Так виглядає Віфлеєм нетуристичний:




Вид з Віфлеєму на єврейське поселення Рамат-Рахель, яке знаходиться за Стіною:


На півночі Віфлеєму знаходиться гробниця Рахілі - дружини Іакова (Ізраїля). Гробниця знаходиться в середині арабського кварталу, але ізраїльтяни інтегрували тут Стіну безпеки і проклали всередині неї вулицю, яка веде до гробу. Проїхати туди можна лише автівкою, пішки заборонено. Ось так виглядає Стіна навколо гробу Рахілі:


Власне, гробниця Рахілі:


Далі буде...

http://andy-travelua.livejournal.com/417965.html