25 років - стільки я планував цю довгоочікувану поїздку. З 13 років я активно вивчав Біблію, і як географа, мене більше за все цікавили місця, де відбувалися всі біблейські події. Завжди мене цікавило, як вони виглядають, що там зараз. Вже в 15 років я знав кожну біблейську подію з прив'язкою до карти Палестини/Ізраїля. Навіть мріяв, що коли виросту, буду працювати, то перша моя поїздка буде на Близький Схід. Майже так і відбулося: у 2005 році відвідав Сирію, Ліван і Йорданію, де також багато пов'язано з історією християнства. Але Ізраїль тоді залишався недоступним: візи, ціни і т.д. Але якщо про щось дуже мрієш, воно завжди приходить :)


Отже, маршрут вийшов наступний: Єрусалим - Віфавара (місце Хрещення) - Єрихон - Самарія - Наблус - Рамалла - Ваді-Кельт - Віфагія - Бет-Лахм (Віфлеєм) - Акра (Акко) - Тіберіус (Тверія) - Капернаум - Табха - Кана Галілейська - Назарет - Яффо.

В першій частині розповім про Святі місця в Палестині, пов'язані з Ісусом Христом та іншими біблейськими героями. В другій частині розповім власне про Палестинські території та Ізраїль.

Летів з Дніпропетровська "Міжнародними українськими авіалініями". Безмежно зрадів безкоштовній кошерній вечері. Думав, що то вже МАУ знову почали безкоштовно годувати. Виявилося, що вони годують лише на рейсах до Ізраїля. Розклад з Дніпропетровська дуже незручний. В аеропорт "Бен Гуріон" літак з Дніпра прилітає в 0:30, назад вилітає в 1:20 і прилітає в Дніпро в 4:30.

З аеропорту Бен-Гуріон до Єрусалиму ходять маршрутки "Нешер", які відправляються по мірі заповнюваності. Ходять цілодобово. Довозять до самого Старого Міста і ще розвозять по районах. Поселився в найдешевшому готелі Єрусалима - Rivoli, який знаходиться у Східній палестинській частині міста поруч з воротами Ірода.

З раннього ранку почалася дуже насичена подорож, про яку буду розповідати в деталях в окремих постах. Сьогодні зупинюся на основному: Святих місцях, пов'язаних з життям Ісуса Христа і інших біблейських героїв, а також розповім трохи про Палестинські території та Ізраїль.

Почнемо з міста, яке відкриває події Нового Завіту - Назарету. Тут Архангел Гавриїл повідомив Пресвятій Діві Марії Благу Вість про те, що вона народить Сина Божого:


Бет-Лахм (Віфлеєм). Тут Пресвята Діва Марія народила немовля Ісуса. Місце Різдва означено зірочкою:


Молочний грот у Віфлеємі. Тут Марія годувала молоком Ісуса, коли Святе сімейство ховалося від переслідувань царя Ірода, який наказав вбити усіх немовлят у Віфлеємі:


Залишки будинку тесляра Йосипа в Назареті, де приживало Святе сімейство: Марія, Йосип і маленький Ісус:


Синагога в Назареті, в якій вчився Ісус:


Віфавара (Ваді-Харар, Каср Аль-Ягуд) - місце Хрещення Ісуса на річці Йордан (кордон Йорданії та Палестинських територій). Раніше я вже був тут, але з боку Йорданії:


Після Хрещення Ісус 40 днів постився в Іудейській пустелі. Там його спокушав диявол, пропонуючи владу нам земним світом. Гора Спокус біля Єрихону (Палестина):


Грот, де 40 днів постився Ісус:


Кана Галілейська - місто, де Ісус здійснив перше диво, перетворивши воду на вино:


Капернаум - місто в Галілеї на березі Галілейського моря, де Ісус провів більшу частину свого місіонерського життя (з 30 до 33 років):


Руїни Білої синагоги, на місця якої стояла більш стара синагога, в який Христос проповідував і зціляв:


Рештки будинку св. Апостола Петра. Тут Ісус зцілив тещу Петра, яка лежала в гарячці:


Галілейське (Генісаретське, Тиверіадське) море, або озеро Кінерет, по якому ходив Христос:


Табха на березі Галілейського моря. Тут Ісус нагодував 5 хлібами та 2 рибками 5000 людей:




Гора Блаженств - пагорб над Галілейським морем - місце Нагорної проповіді Ісуса, де він озвучив Заповіді Блаженств:


Церква "Отче наш" у Віфагії (Палестина), де Ісус Христос навчив свої учнів головній християнській молитві:




Церква у Віфагії на місці, де Ісус відв'язав віслюка, щоб заїхати на ньому в Єрусалим:


Церква Сліз Господніх на Єлеонській (Масничній горі) на схід від Єрусалима, збудована на місці, де Христос плакав за прийдешнє зруйнування Єрусалима:


Золоті ворота або Ворота милосердя (зараз - замуровані) через які Ісус увійшов в Єрусалим у Вербну неділю за 5 днів до смерті:


Кімната, де відбувалася Тайна Вечеря Христа з учениками (гора Сіон):


Гефсиманський сад на схилі Єлеонської (Масличної) гори на схід від Єрусалима. На цьому камені Ісус молився в ніч свого арешту про чашу:


Ці оливкові дерева в Гефсиманії бачили Ісуса Христа. Біля одного з них після поцілунку Іуди його заарештували і повели до Понтія Пілата:


Церква святого Петра в Ґаліканту: тут апостол Петро тричі зрікся Христа, після чого заспівав півень:


Тут, на місці палацу Понтія Пілата Ісус був засуджений на смерть:


Вулиця Віа Долороза - хресний шлях Ісуса Христа на Голгофу:




Про Хресний шлях Ісуса Христа я розповів окремій розповіді.

Голгофа - місце розп'яття Ісуса Христа:


Місце, де стояв Хрест, позначено зіркою:


Розрив в скелі, який утворився в момент смерті Христа:


На цей камінь поклали тіло Ісуса після зняття з хреста:


Кувуклія - каплиця, збудована над Гробом Господнім:


Частина Гроба Господня (повністю сфотографувати неможливо):


На цьому місці на березі Галілейського моря Ісус з'явився учням після свого Воскресіння і мав з ними трапезу:


Єлеонська (Маслична) гора, звідки Ісус вознесся на небо (Віфагія, Палестина). Зараз тут монастир Вознесіння, на території якого палестинці безперешкодно лазають по кишенях паломників:


Храм Успіння Пресвятої Богородиці (гора Сіон), збудований на місці будинку апостола Івана Богослова, де відійшла у інший світ Пресвята Діва Марія:




Гробниця Діви Марії знаходиться в Гефсиманському саду:


Гроб Пресвятої Діви Марії:


Гробниця царя Давида на горі Сіон в Єрусалимі:


Гробниця Рахілі - дружини Іакова (Ізраїля) біля Віфлеєму:


Гробниця Іосифа - сина Іакова (Ізраїля) в Наблусі. Святе місце для євреїв, але недоступне для них:




Далі буде...

частина 2: Палестинська автономія

http://andy-travelua.livejournal.com/417412.html

Пилипець - одне з найбільших сіл у Міжгірському районі Закарпаття. Відомий, передусім, серед любителів зимового відпочинку, гірськолижників та сноубордистів. Нас в Пилипці привабило виключно церква Різдва Пресвятої Богородиці - дерев'яний храм закарпатської школи народної архітектури, зведена у 1762 році. Про неї сьогодні і розповім.


Розкішну барокову церкву Різдва Пресвятої Богородиці збудували із смерекових брусів з 1759 до 1762 року. Певна перебудова могла 40 відбутись у 1841 році (табличка з цією датою прибита на північній стіні нави), ремонти проводились у 1941 та 1961 роках. У 1979 році церкву перекрили новою дранкою.


Церква зведена з двох зрубів, є тридільною з рівноширокими зрубами нави і бабинця, накритими одним високим двосхилим дахом, і меншим східним зрубом, перекритим нижчим двосхилим дахом. Побудована з ялинових брусів, кутові з'єднання виконані "в ластівчин хвіст" без випуску.


Пам'ятка з усіх боків оточена піддашшям, що спирається на фігурні випуски вінців типу "качур". До західної стіни бабинця примикає відкритий ганок на різьблених стовпчиках.


Над ганком вище піддашшя західний зруб оточений ажурною аркадою, над якою піднімається невисока квадратна в плані каркасна вежа з барочним багатоярусним завершенням. Стіни вежі в нижній частині покриті гонтом, у верхній, з декоративним циферблатом, ошальовані вертикально дошками.


Піддашшя, дахи і стіни над піддашшям також покриті гонтом. Завершення вежі покрите лемешем, забарвленим в червоний колір.


Поруч стоїть монументальна дерев'яна дзвіниця, збудована, можливо, у 1758 році. Нижній зрубний ярус вкриває опасання, верхній ярус обшито дошками і завершено восьмисхилим наметом.


Більш нова православна церква поруч:


Панорама села:

http://andy-travelua.livejournal.com/416907.html

Навряд чи сьогодні мені вдасться презентабельно показати Підкамінь, відомий завдяки каменю-велетню, колишньому домініканському кляштору та щорічному етно-фестивалю. Погода виявилося просто мерзотною: заметіль, туман та сутинкі серед білого дня. Та ще й вежа монастиря, по суті, домінанта Підкаменю, вже декілька років на "хронічному" ремонті.

Підкамінь розташований на водорозділі між басейнами Дністра та Дніпра. Фактично, це - кордон Волині, Галичини і Поділля. Символ Підкаменю - це Камінь-велетень - унікальна пам'ятка природи, 16-ти метровий кам'яний останець. В період Галицько-Волинської держави камінь використовували, у першому випадку, в ролі ідола, обереги місцевих жителів і землі від усього злого, а у другому — наскельного храму-фортеці.


Навпроти Каменя на пагорбі височить монастир Походження Дерева Хреста Господнього. У недалекому минулому це був домініканський римо-католицький кляштор Успіня Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та всіх Святих. Перша згадка про нього зустрічається у 1464 р. у зв'язку з заснуванням містечка Підкамінь, замку та костелу оо. домініканців за ініціативою Петра Цебровського з Жабокруків — власника довколишніх земель.


Вознесенський костел, основний храм кляштору, будувався з 1612 по 1695 роки. Довгий час будівництва викликаний помилками малоосвічених будівельників, що призвело до обвалу склепінь костелу у 1640 та 1685 р. Легенда говорить про те, що значні кошти давав Ян Собеський, а обвал — «кара Божа».


Розписи інтер'єру:


Розпяття:


У 1708 р. до головного фасаду костелу прибудували чотирикутну вежу. У 1713 р. монастир сплатив гроші за створення та запровадження годинника (куранти) на вежі костелу (майстер А. Загайський). Роком раніше майстер С. Дроздович на протилежному боці даху створив сигнатурку. Вежа вже декілька років не ремонті і перспектив того ремонту не видно. Ось як вона виглядала раніше:


Каплиця-ротонда збудована в стилі пізнього бароко за проектом архітекторів А. Кастеллі та А. Каппоні. Ротонда, гранчата за поземним планом, крита куполом з архітектурним ліхтариком:


З південного боку костелу розташована колона з «фігурою» Богородиці. Статуя виготовлена у 1719 р. з міді та визолочена (визолотив — майстер Х. Шоберт). Кошти для виготовлення колони надавав Станіслав Лєдуховський та Ян Станіслав Яблоновський.


Сучасні оборонні мури почали зводити з 1702 р. Кам'яні, частково поруйновані, вежі заокруглені, двоярусні. Одна з веж зберігла дах-шатро.


Келії з контрфорсами:

http://andy-travelua.livejournal.com/416661.html

Старі Броди - це південно-східна околиця Бродів - районного центру Львівщини і одного з найдавніших мість України. Саме в цьому куточку ще за часів Київської Русі і починалася історія міста. В Старих Бродах по вул. Низинній розташована пам'ятка палацової архітектури місцевого значення - палац Тишкевичів.

Палац у англійському стилі спорудила у 1909 році графиня Ванда Тишкевич. Прикрашений колонами, ліпниною і гербом палац добре зберігся до наших часів.



Палац двоповерховий. Центральна частина його фасаду трохи виступає вперед, а з боків симетрично розташовуються два крила.


В палаці знаходиться районних лісгосп. Як нагадування про це - пам'ятник оленю перед фасадом:


Центральна частина фасаду:


Вітраж:


Палац в профіль:


Задній фасад:


В Старих Бродах є гарна стара будівля школи із граційною вежею:


Один з будинків у Старих Бродах:

http://andy-travelua.livejournal.com/416090.html

Костел в Підгір'ї Бродівського району Львівщини показав мені голова Львівської обласної ради Олег Панькевич. Село Підгір'я - складова частина сільради з центрм у селі Пониква. Пониква на одному березі ставу, Підгір'я - на іншому.

Відомо, що костел у Підгір'ї збудований у 1864 році. У 1887-1889 роках його розширили, в у 1890 році посвятили під назвою св. Йосифа обручника Пресвятої Діви Марії. У 1990-х рр. будівля була в стані руїни. В часи незалежності колишній костел відновили і перетворили на церкву.

Головний фасад:


Портал:


Збоку:


Вівтарна частина:


Стара липа біля костелу:


Матір Божа перед храмом:


Стара будівля (можливо, млин?) на березі ставу:


Власне, став. На протилежному березі - церква в с. Пониква:




Панорама (клікабельна):

http://andy-travelua.livejournal.com/415892.html

Замок у Підгірцях поряд з іншими відомими замками в Олеську і Золочеві, входять до замків так званої "Золотої підкови Львівщини". Як правило, туристичні фірми зі Львова возять туристів в саме ці три замки, хоча на теренах Львівщини є й не менш цікаві: Свірж, Жовква, Старе Село. Проте, саме Підгорецький замок - мій найулюбленіший. Як дістатися сюди громадським транспортом - не знаю. Думаю, це важко. Найкращий варіант - то, мабуть, пішки з Олеська.

Крім замку Конєцпольських в Підгірцях є італійський і французький парки, шикарний костел Св. Йосифа, бароковий заїзд, Василіянський монастир, городище Плісненськ. Майте на увазі, що якщо ви приїдете сюди з екскурсією, навряд чи ви побачите навіть половини з того всього.


Замок у Підгірцях є найдовершенішим витвором палацової архітектури XVII ст. в Україні, який знаменує еволюцію магнатських резиденцій від суворих оборонних замків до розкішних палаців, відкритих у довкілля.


Замок розташований на високому плато, що домінує над долиною, до якої він обернений парковим фасадом, і є важливою архітектурною домінантою в краєвиді.


Мурований замок споруджено в 1635-1640 рр. на місці давніших укріплень коштом і на замовлення власника Підгірців - великого коронного гетьмана Станіслава Конецпольського за проектом французького військового інженера Г.Л. де Боплана. Будівельними роботами керував італійський архітектор Андреа дель Аква. Замок є центром великого архітектурного ансамблю, до складу якого входять парк з парковими спорудами XVII-XVIII ст., костел св.Йосипа 1766 р., гетьманський заїзд початку XVIII ст. Належить до поширеного в Європі у XVII ст. типу оборонних палаців з поєднанням італійської та голландської фортифікаційних систем. Взірцем слугував французький палац Шато Неф у Сен-Жермені.


Замок зазнав руйнувань у 1648-1651 рр., 1672 та 1688 рр. У 1728-1779 рр. його відбудовано з надбудовою 3-го поверху палацового корпусу. Після цього в замку було зібрано цінну колекцію творів мистецтва. Реставрацію замку здійснено 1865 р. У 1953 р. замок повністю згорів. Через три роки, у 1956 р. його відремонтовано, проведено внутрішнє перепланування. З 1997 р. замок передано Львівській картинній галереї й розпочато реставрацію.


Замок - симетричний щодо поздовжньої осі всього ансамблю, квадратний у плані, з чотирма наріжними бастіонами та внутрішнім двором. Вістря бастіонів увінчують витесані з каменя-пісковику витончені сторожові вежі-кавальєри.






Північний бік займає палац, а з інших боків - каземати оборонних стін, приміщення яких використовувалися для господарських і, частково, житлових та оборонних потреб. Куртини стін і фаси бастіонів облицьовані каменем.


Плоскі перекриття казематів утворюють терасу, обгороджену балюстрадою.


На рогах бастіонів влаштовано вишукані навісні башти - кавальєри. По периметру замок оточує широкий сухий рів з контрескарпом.


Палац - прямокутний у плані, з наріжними квадратними й центральним гранчастим ризалітами. Первісно - двоповерховий з триповерховими ризалітами, нині - триповерховий. Розпланування анфіладне, з дворядним компонуванням залів.


Фасад палацу з боку замкового двору акцентують симетрично розташовані прямі тримаршові відкриті сходи, що ведуть до бічних аркових лоджій, які є найвиразнішими пластичними акцентами південного фасаду.


Архітектура вирішена в перехідних стильових формах від Ренесансу до бароко із застосуванням наріжних рустів, ордерних пілястр, наличників і пишних порталів. В інтер’єрі зберігся лише декор палацової каплиці та кілька окремих порталів і камінів з білого мармуру.






Наріжні ризаліти палацу увінчані наметовими верхами з ковніром та перехватами й люкарнами, а також скульптурними зображеннями Атласа й Атланта.




Алея французького парку, що розташований на схід від замку, приведе до костелу Св.Йосифа:


Костел св. Йосифа збудований у формі барокової у ротонди на замовлення Вацлава Петра Жевуського як родова усипальниця. Будівництво тривало з 1752 по 1766 роки під керівництвом архітектора Кароля Романуса. З 1861 року костел є парафіяльним храмом.



Головний фасад будівлі прикрашений портиком з 14 колон коринфського ордера. Також тут були встановлені 8 скульптур святих роботи Себастьяна Фесінгера і Жозефа (Юзефа, Йозефа) Лебласа.






З боків 300-метрової алеї стоять скульптури з XVIII століття святого Йосипа і Богоматері з маленьким Ісусом на руках.




До комплексу замку входить заїзд, побудований у XVIII столітті в стилі бароко. Він цегляний, прямокутний в плані, одноповерховий з мансардою, покритий двосхилим дахом із заломом. Північний і південний фасади оформлені шестиколонними портиками і увінчані розвиненими барочними фронтонами.

http://andy-travelua.livejournal.com/415601.html

Блядь! Писав дві години звіт про вчорашню подорож Чернігівщиною. І він кудись зник. Вдруге писати не буду. Тому будуть лише фото.



Прилуки. Спасо-Преображенський собор (козацьке бароко), 1710-1720, заснований Гнатом Галаганом


Прилуки. Приклад модерну


Прилуки. Собор Різдва Богородиці (зрілий класицизм), 1806-1815, збудований Федором Заболоцьким


Прилуки. Миколаївська церква-дзвіниця (козацьке бароко), 1720, заснована Гнатом Галаганом


Прилуки. Спасо-Преображенський собор (козацьке бароко), 1710-1720, заснований Гнатом Галаганом


Прилуки. Полкова скарбниця, або Арсенал Галагана (українське бароко), 1708


Прилуки. Старий палац, в якому розташовувалася школа. Зараз стоїть пусткою


Прилуки. Руїни Великої синагоги, 1872


Прилуки. Театр Бродського, зараз - палац культури, кін. ХІХ - поч. ХХ ст.


Густинський монастир


Густинський монастир. Троїцький собор (козацьке бароко), 1674–1675, збудований коштом гетьмана І. Самойловича


Густинський монастир. Церква Петра і Павла (козацьке бароко), 1-ша чв. XVIII ст.


Обидва храми разом:


Монастир оточений мурами з баштами:


Сокиринці. Палац Галагана (ампір), 1823–1829, головний фасад


Сокиринці. Палац Галагана (ампір), 1823–1829, парковий фасад






Сокиринці. Альтанка в парку Галаганів, ХІХ ст.


Сокиринці. Готичний місток в парку Галаганів, ХІХ ст.


Васьківці. Дерев'яний вітряк


Тростянець. Парк І.Скоропадського, ХІХ ст.








Качанівка. Палац Тарнавських (класицизм), 1770-ті рр., парковий фасад:




Качанівка. Палац Тарнавських (класицизм), 1770-ті рр., головний фасад:


Качанівка. Георгіївська церква (ампір), 1817-1828


Качанівка. Інтимний скверик в парку Тарнавських


Качанівка. Майорський став в парку Тарнавських


Качанівка. Романтичні руїни (ХVIII ст.) в парку Тарнавських


Качанівка. Альтанка Глинки


Качанівка. Панорама резиденції Тарнавських з протилежного берегу Майорського ставу

http://andy-travelua.livejournal.com/415335.html

Село з палацом Уруським та найкращим видом на Олеський замок знаходиться в 3-4 кілометрах від Олеська. Перша назва села — Юськовичі. Вважають, що вона пішла від імені графа Юзефа Міра, якому у певний час належало село. У церковній хроніці згадуються імена й інших власників села — панів Василевських та Уруських. Один з власників села п. Василевський у листі до Маркіяна Шашкевича писав: «Приїзди у мої золоті Йоськовичі і забудеш про всі клопоти життя». Назва Йосипівка з'являється у 1947 році.


Непоказовий на вигляд палац у Йосипівці знаходиться в присілку в присілку Павлики, що ближче до Олеська. Садиба з 1790 року належала теребовлянському старості Феліксу Уруському. Його син Ян Уруський побудував і Йосипівці садибний будинок, який оточив парком.


В Йосипівці зі мною відбулася невелика пригода. Я вже звик до того, що на території колишніх панських маєтків, де, як правило, розташовані лікарні чи різноманітні геріатричні заклади, туристам перешкоджають їх огляду і фотографуванню. Ось і сьогодні на мене накинулася санітарка:
- Що Ви тут робите? Хто дозволив Вам фотографувати? Ви питали дозволу?
В мене це все викликало не більше, ніж усмішку. Господарку ж це виводило з себе:
- Геть звідси! Я зараз викличу кого слід і Вас заберуть!
Це мене вже реально пробило на сміх. А вона таки погукала когось. Вийшов чоловік і до мене:
- Хто Ви такий, документи маєте?
- Звичайно, що маю! (і думаю, яке ж з посвідчень краще показати йому).
Моя "корочка" заступника міністра вимусила його вибачитися. Не знаю точно, хто був той дядька, але санітарка від нього вигребла по повній. А ми ще довго спілкувалися про проблеми лікарні, села. Все закінчилося пригощаннями.
Це - перший і останній раз, коли мені довелося скористатися службовим становищем. І то, з мотивів безпеки :)




В Йосипівці знаходиться церква св. Петра і Павла, яку почали будувати у 1928 р. і освятили 12 липня 1938 р.:




З Йосипівки відкривається найкраща панорама Олеського замку і монастиря капуцинів:

http://andy-travelua.livejournal.com/415023.html

Олеський замок, напевно, найвідоміший на Львівщині. Входить в маршрут "Золота підкова Львівщини" разом із Підгорецьким та Золочівським замком. За інтер'єрами - це, однозначно, замок №1 в Україні, передусім завдяки влаштованій тут Борисом Возницьким філіалу Львівської галереї мистецтв. Крім замку в містечку Олесько є шикарний італійський замковий парк, монастир капуцинів, костел та синагога.

Замок заснований одним з синів галицько-волинського князя Юрія Львовича (Андрієм або Львом). Перша письмова згадка про нього відноситься до 1327 р. Тоді Олесько згадується як володіння мазовецького галицько-волинського князя Болеслава-Юрія II Тройденовича. В цей час він представляв потужну староруську фортецю, овальну в плані, близько 130 м по периметру. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал з частоколом, а ще нижче - лінія оборони у вигляді валу і рову, наповненого водою. На рівнині замок оточували непрохідні драговині, утворені річкою Ліберцією.

У середині XIV ст., коли згасла галицька князівська династія, Олесько перейшло спершу до литовського князя Любарта, потім - до угорського графа Емерика Бубека.


Наприкінці XIV ст., з появою вогнепальної зброї, замкові укріплення модернізуються, зокрема, в давніх мурах влаштовуються бійниці нового типу - у вигляді високих вузьких щілин, що трохи розширюються всередину. Три такі бійниці виявлено з південно-західного боку замку.


У 1432 р. польський король Владислав Ягелло, діставши Олесько від графа Бубека, передав його Янові з Сенни. Магнати Сенненські (Олеські) здійснили наступну модернізацію замку, яка, очевидно, була спричинена руйнацією внаслідок татарських нападів 1442 та 1453 рр. Від цього будівельного етапу на західному фасаді збереглася триканальна бійниця дещо архаїчної форми, зроблена пізніше в давньоруському мурі з застосуванням жолобкової цегли (24,5:19:8 см). Вона була закладена вже на початку XVI ст., на наступному будівельному етапі, пов’язаному з внутрішнім переплануванням замку, розділеного 1511 р. між двома дочками львівського каштеляна Петра Олеського - Ганною та Ядвігою.


Від цього часу оборонний замок перетворився на укріплену магнатську резиденцію. Ззовні, з північного боку з’явилася надбрамна башта та корпус оборонно-житлового призначення, біля мурів зсередини було побудовано житлові корпуси з характерними для Ренесансу різьбленими порталами й облямуваннями вікон, а також архітектурними деталями, що докорінно змінили вигляд замку, перетворивши його на палацову споруду.


У 1442, 1453, 1512 і 1519 рр. руйнувався татарами. Наприкінці XVI ст. замок став власністю руського воєводи та львівського каштеляна Яна Даниловича з роду Гербуртів, який здійснив останню значну модернізацію замку, оточивши його системою валів та ровів, прибудувавши до східного замкового корпусу аркадові галереї та виконавши деякі внутрішні перепланування. Ці роботи були увічнені пам’ятною геральдичною білокам’яною плитою, виконаною в маньєристичному стилі та вмурованою зовні над проїздом надбрамної башти. Вірогідно, про час проведення цих будівельних робіт свідчить дата “1599” на одному з віконних облямувань з боку замкового двору. У цей же час з південного боку замку розплановано регулярний італійський парк.


У 1590-1620 рр. були добудовані і надбудовані двоповерхові корпуси в східному і західному крилах, двоповерхова будівля в північній частині, побудована надвратная вежа. Перші поверхи фасадів з боку дитинця оформлені ордерними відкритими аркадами-галереями, вікна других поверхів отримують кам'яні наличники, а двері - портали з гербами власників. Висота стін перевищувала 10 м.


У 1622-1632 рр. тут працював архітектор Альберт. В 1623 р. прикрашав інтер'єри Яків-позолотник. У 1629 р. дочка Яна Даниловича Софія-Теофіла Собеська народила в Олеськім замку сина Яна, майбутнього польського короля, а 1637 р. успадкувала замок.


Однак, резиденцією Собеських була Жовква, і замок став занепадати. Від 1647 р. він належав онукові Яна Даниловича Андрію Конецпольському, а згодом його молодшому братові Станіславу, який не мав можливості утримувати резиденцію.


У 1682 р. польський король Ян ІІІ Собеський викупив замок від Даниловичів і в 1683-1687 рр. відремонтував його, внаслідок чого з’явилися високі барокові дахи на надбрамній башті та житлових корпусах. З 1719 р. ведеться реставрація, споруда перетворюється на розкішний палац, парк прикрашається статуями роботи французького скульптора Леблана.


З 1716 року замком володів найстарший син короля - Якуб Людвік. В 1719 році він продав його Станіславу Матеушу Жевуському. Його син - волинський воєвода Северин Юзеф Жевуський - перетворив замок на розкішну резиденцію, також заклав в Олеську монастир капуцинів. Після смерті С. Ю. Жевуського володарем Олеська став його брат Вацлав Пйотр, за чиїм наказом у 1755 році більшість родинних цінностей було перевезено до замку в Підгірцях.


У наступні роки замок переходив від одного господаря до іншого. Кожен з них ремонтував, перебудовував або прикрашав замок.


Після землетрусу 1838 р. замок приходить в занепад і у кінці XIX ст. перетворюється на руїну. Під час ремонту 1892 р. стіни південно-східної частини, найбільш постраждалі від землетрусу, були укріплені контрфорсами, відновлені дахи, оновлена частина приміщень. У 1930-х роках була проведена часткова реставрація замку.


Замок кам'яний, овальний в плані, складається з напівовальних корпусів, об'єднаних в'їзною триярусною вежею, і внутрішнього прямокутного двору, замкнутого оборонною стіною з галереєю. Південно-східна частина укріплена контрфорсами.


Завдяки вигідному розташуванню замок був потужним неприступним укріпленням і відігравав важливу роль в литовсько-російських війнах XIV - XVI ст.

Реставрація проведена в 1961-1965 рр. (архітектори І.Р. Могитич, О.М. Пламеницька, І.В. Старосолььский, А.М. Шуляр). Замок набув вигляду, який мав в XVII ст., а більше ранні інтер'єри нижнього поверху відновлені відповідно до часу їх створення. Відновлена стіна, замикаюча дитинець із заходу, а також дахи і завершення вежі.

Замок мурований з каменю (давнє ядро) і цегли (прибудови XVI ст. та пізніші) на еліпсоподібному плані. Обширні пивниці житлових корпусів, що оточують невеличкий (10:21 м) замковий двір з трьох боків, крім південного, складаються з десяти склепінчастих приміщень, в одному з яких (у західній частині замку) зберігся білокам’яний портал ранньоготичного характеру.


Розпланування пивниць повторюється на 1-му та двох горішніх поверхах. У сформованому в 17 - 18 ст. вигляді замку переважають риси палацової архітектури Ренесансу й бароко.




Композиційним акцентом є триярусна надбрамна башта, яку прикрашає білокам’яна майстерної роботи різьблена плита зі старовинними шляхетськими гербами Сас, Топур, Гербурт і Корчак.






Привертає увагу портал дверей до західного крила житлових корпусів замку - з рустованими пілястрами, що підтримують трикутний фронтон з різьбленим гербом Яна Даниловича.




Збережений унікальний архітектурний декор віконних облямувань середини 18 ст., виконаний зі штучного мармуру рожево-вохристих тонів у техніці, що нагадує інкрустацію, відтворює геометрично-рослинні орнаменти, зображення стилізованих мавп і птахів.


Приміщення другого і третього поверхів пристосовані для музею, в деяких реконструйовані первинні інтер'єри. Розбитий ландшафтний (англійський) парк і фруктовий сад. Розчищений колодязь. У 1975 р. тут відкрита філія Львівської картинної галереї.


Різноманітність фондів Львівської галереї мистецтв дала змогу створити своєрідну експозицію, що нагадує замкові експозиції в інших містах, але досить відрізняється від них. Бурхлива історія замку не сприяла збереженню багатьох автентичних речей, тому автентику представляють фасади будівлі, замкові портали, геральдичні рельєфи з каменю.


Музеєфіковані цокольні приміщення та приміщення першого поверху, що в давнину використовувались як господарські. Житловими були приміщення другого та третього поверхів. Скрізь, де були залишки оздоб стародавніх інтер'єрів, вони відреставровані.




Палацовий характер інтер'єру частково збережений в сучасній музейній залі № 6. Над проектом працював скульптор Леблан у 2-й половині XVIII ст. Тоді ж виконані декоративна ліпнина на північній стіні та карниз біля стелі.




Портали в замковому палаці:






Серед експонатів замку - стародавні неглазуровані рамочні кахлі XII ст.:




Українські ікони:










Портрети польських і українських шляхтичів:

Стефан Баторій:


Іван Данилович:


Ян ІІІ Собєський:


Якуб Собєський:


Микола Потоцький:


Мармурове погруддя доби відродження королеви Варвари Радзивілл, що померла в 31 рік:


Дерев'яні скульптури Пінзеля:








Надгробок Анни Сенявської, врятований з руїн замкової каплиці в Бережанах (гіпс, 1574 р., пізній ренесанс):


Карта Святої землі:


Картина Альтамонте "Битва за Відень". Спочатку була копія:


Зараз - оригінал:


Замкові підземелля:














Замкова криниця:


Колись замок мав невеликий регулярний сад та пейзажний парк. Без відповідного догляду вони загинули. Реставраційні роботи в замку були перенесені і на навколишні території, упорядковані дикі хащі, зроблено декілька галявин, встановлено кілька сучасних скульптур. В парку висадили близько чотирьох тисяч дерев та кущів.


















Напроти замку розташований бароковий монастир капуцинів, який посідає особливе місце серед католицьких монастирів в Україні. Монастир заклав власник Олеського замку Северин Жевуський в другій третині XVIII століття.


Суворий фасад костелу під трикутним фронтоном нагадує, що це не палац, а таки монастир. Тому й небагаті оздоби фасаду, пласкі пілястри та ніші, прості й аскетичні. Лише великий розмір робить костел головною спорудою забудови. За вівтарем-капітул — місце спілкування ченців. З півдня до костелу прилягає чотирикутний корпус келій з внутрішнім подвір'ям.




Майже триметрова стіна охоплює двір перед костелом. Стримане бароко тут забуло про стриманість і прикрасило двір п'ятьма капличками, статуями святих та садом бароко. Тут були партери з лікарськими рослинами, два барокових басейни з водою, городи та фруктовий садочок. Рослини вистригали фігурно, що нагадувало замкові парки десь у Чехії або Австрії.




Монастир закрили, а ченців розігнали. Врятував монастир Б. Г. Возницький, який розмістив у спустошеному монастирі капуцинів фонди Львівської картинної галереї. Реставрують і рідкісний на теренах України сад бароко.




Водостік-горгулія на фасаді костелу:


Скульптури перед костелом:






В самому містечку Олесько також є декілька цікавих пам'яток. Передусім, це костел Пресвятої Трійці, що будувався з 1431 по 1481 роки.


Костел зального типу, мурований з цегли, з хрестовою системою кладки, частково тинькований. Складається з квадратного в плані (11,80×12,80 м) чотиристовпового основного об'єму, до якого з обох сторін прилягають сполучені з ним гранчасті каплиці, видовжена, з гранчастою апсидою, вівтарна частина, квадратний у плані притвор та приміщення з північної сторони. Стіни нави та пресвітерію укріплені контрфорсами.


Дах нави вінчає ажурова сигнатурка, північна каплиця накрита ренесансним склепінням зі світловим ліхтарем, а південну, яка має вигляд триярусної вежі, завершує купол-шолом. На рівні другого ярусу вежі збереглись бійниці, третій служив дзвіницею. Обидві каплиці оформлені кутовими пілястрами.




Церква:


Фігура і хрест біля церкви:


Синагога ХІХ століття:






Народний дім:


Приклади забудови Олеська:

http://andy-travelua.livejournal.com/414944.html

Тюбінген - один з найкраще збережених старовинних міст Німеччини. Завдяки відсутності важкої промисловості він практично не постраждав під час Другої світової війни, і сьогодні може запропонувати своїм гостям один з найавтентичніших міських ландшафтів в країні.

У 85 році н. е. римляни побудували тут форпост, що входив в систему знаменитого Лімеса (Limes - "дорога", "погранична стежка", пізніше просто "межа") - системи укріплених рубежів з валом і стінами із сторожовими вежами, обрамляв усі межі імперії. З приходом на ці землі алеманов поселення швидко розрослося, про що говорить характерне для цього племені закінчення "інген" в його імені.


У 1078 році літопису уперше згадують про існування замку Hohentübingen, в 1262 році за вказівкою папи Олександра IV тут закладається монастир августинців, а в 1272 році - францисканський, і місто швидко стає визнаним релігійним центром.


В центрі міста розташований замок Хоентюбінген, про який я вже розповідав вчора:


Старий Тюбінген відомий в першу чергу як університетське місто. Тутешній університет офіційно носить ім'я Еберхарда-Карла, але відомий усім просто як Тюбінгенський. Популярність його настільки велика, що майже третину жителів майже восьмидесятитисячного міста складають студенти. В силу цього Тюбинген - "наймолодший" з усіх німецьких міст.


У місці злиття Неккара і Аммера утворюється вузький трикутник землі, своєрідний півострів Neckarinsel ("Неккарский острів"), широко відомий своєю мальовничою вулицею Platanenallee, насправді зарослою високими платанами, деякі з яких досягають двохсотрічного віку. Тут же знаходиться цілий ряд історичних будинків, чия лінія фасадів навіть заслужила власного імені Neckarfront.


Серед цих колоритних будівель височіє і фарбований вохрою будинок "вежа Гельдерлина";, в якому поет Фрідріх Гельдерлін прожив останні 36 років свого життя.


Серце Старого міста - Ринкова площа з симпатичними фахверковими будинками і фонтаном Нептун:




Тут же стоїть і красива розписана у швейцарському стилі ратуша 15 століття з астрономічним годинником на фасаді:








Будинки на площі Ринок:




Фонтан "Нептун":


А на північ від Ратуші, на Корнхаусштрассе, стоїть одна з найстаріших і вражаючих будівель міста - Корнхаус. Вона використовувалася для зберігання зерна, а сьогодні в ній музей місцевої історії.




У старій частині міста, що відмінно зберіглася, можна помилуватися середньовічними фахверковими будинками і мощеними тротуарами, але і найбільш розкішними особняками, які належали в 19 столітті студентським братствам - досить впливовим університетським співтовариствам.


















У старому місті Тюбінгена є маленькі канали, пишно прикрашені квітами:






На одному з таких каналів стоїть фахверковий будинок черниць (1488 рік):




Колегіальна церква Святого Георга побудована в 11 столітті. Саме завдяки ній в місті і був заснований університет. На дзвіницю церкви можна піднятися по 172 сходинкам, а усередині оглянути красиві вітражі і гробниці правителів Бадена починаючи з 16 століття.




Перед церквою знаходиться площа Хольцмаркт - друга ринкова площа Тюбінгена, дуже жвава, з багатьма кафе і магазинами.


Тюбінгенська богословська семінарія (Штифт) - євангельсько-лютеранська богословська семінарія (так наз. Stift), приєднана в 1536 р. до Тюбингенскому університету, завдяки чому протестантська теологія зайняла видне місце в науковій діяльності університету.




Поліцейське управління:




Клінічна лікарня Тюбінгена:


Вілли студентського братства університету:




Готель біля замку:

http://andy-travelua.livejournal.com/414148.html

Замок Хоентюбінген знаходиться на пагорбі над річною Неккар в місті Тюбінген в землі Баден-Вюртемберг. Перші згадки про нього датуються 1078 роком, коли він служив військовою фортецею, від якої сьогодні залишилася тільки кутова вежа. На початку XVI століття була зроблена реконструкція, в результаті якої замок, спочатку виконаний в стилі середньовіччя, став набувати рис епохи ренесансу. Сьогоднішнього вигляду замок набув в XIX - XX століттях внаслідок великої реставрації після пожежі. Зараз в замку відкритий музей міського університету, присвячений древнім культурам світу.





Найцікавіша деталь замку - портал, споруджений в епоху ренесансу (1604-1606 роки), який нагадує римську тріумфальну арку. Над отвором воріт укріплений герб герцога Фрідріха. Герб охороняють кам'яні вартові.




Башта, в якій знаходиться портал:


Вид на замок з боку річки Неккар:










В'їзний міст:


Кутові башти:








Замкові портали:




Мури:






Замкове подвір'я:






Вид на місто Тюбінген з мурів замку:

http://andy-travelua.livejournal.com/413079.html

Моя теорія про те, що все найцікавіше в Німеччині знаходиться в маленьких і нікому не відомих містечках, в черговий раз підтвердилася. Навряд чи якесь німецьке місто викликало такі захоплюючи почуття, як Бад-Урах. Потрапив сюди не плановано і несподівано: ткнув ввечері в Ульмі пальцем крапку на Google maps, а вже наступного дня був на місці. Але інша теорія про легкість і швидкість подорожей Німеччиною не підтвердилася: з Ульма до Бад-Ураха по прямій 60 км, але це таки ведмежий кут, до добиратися туди довелося 2,5 години з двома пересадками.

Містечко в мальовничій місцевості в центрі гірського масиву Швабських Альп викликало неабияке захоплення: стільки фахверків я ще ніде не бачив! Ратуша - фахверкова, замок - фахверковий, міські укріплення - фахверкова, вся забудова міста - різнокольоровий фахверк!


В Бад-Ураху проживає близько 16 тис. мешканців. Це - один з популярних в Німеччині кліматичних курортів. В місті є два замки. Почнемо з першого і старшого - замку Хоенурах, руїни якого височіють над містом.


Замок Хоенурах був побудований приблизно в 1025 році графами фон Урах. У епоху середньовіччя він був державною в'язницею. Вона стала настільки нелюбимою жителями Бад Ураха, що була стерта з лиця землі в 18-му столітті. Залишилася тільки каменоломня, яку люди використали для будівництва будинків.


Близько 1400 р. в долині для однієї з гілок вюртемберзького дому була побудована нова резиденція - замок Урах. З 1442 р. при Людвігу I фон Вюртемберг, і після розділу Вюртемберга за Нюртингенським договором, Урах став столицею графства Вюртемберг-Урах, а замок - офіційною графською резиденцією.


У 1474 р., з нагоди весілля Еберхарда V і Барбари Гонзага замок був кардинально перебудований і модернізований. Після об'єднання графства Вюртемберг в 1482 р. і переїзду двору в Штутгарт замок Урах втратив своє значення офіційної резиденції, і використовувався лише періодично як мисливський замок і як одно із заміських маєтків.



У 1546 р. в Шмалькальденской війні Урах був зайнятий іспанськими військами під командуванням герцога Альбы. Через майже сто років, в 1634 р. в Тридцятирічній війні замок був знову узятий штурмом імперськими військами. У 1663-1664 рр. при Еберхарді III замок Урах був відреставрований і приведений відповідно до смаку свого часу.


У XVIII ст. при герцогу Карлу Євгенію замок Урах був модернізований востаннє, про що нагадує так званий Білий зал, колишній обідній зал. Подальші правителі, проте, все рідше зупинялися в замку, втративши всякий інтерес до старої резиденції. У 1819 р. на аукціоні були продані майже усі меблі, а внутрішні приміщення переобладнувані під квартиру міського приходського священика; на першому поверсі були влаштовані стайні.




Надбрамна башта замку:


Брама поруч з замком:


На замковому подвір'ї на березі річки побудовано замковий млин:


Поруч з замком знаходиться готична церква св. Амандуса, збудована у 1477 році:




Готичні деталі храму:




За замком починається старе місто - справжній фахверковий рай!


Пішохідна вулиця Кірхштрассе приведе до центральної площі міста - площі Ринок (Marktplatz):




На площі розташована фахверкова ратуша - одна з найбільш заворожуючих, які колись доводилося бачити:


Ратуша була збудована у 1440 році і розширена у 1562 році.


Ратушна аптека зліва від ратуши (1479 рік).


Фонтан перед ратушею:


Всі будинки на площі Ринок - шедевральні:










Оборонна башта - також фахверкова:


Ще одна башта міських укріплень:


Практично все місто забудовано фахверковими будинками:

http://andy-travelua.livejournal.com/412722.html

Нічого особливого не можу сказати про це село з населенням в 3 тис. мешканців, яке знаходиться в землі Баден-Вюртемберг. Тут я робив пересадку, коли добирався до міста Бад-Урах відомого курорту та фахверкового раю. Проміжок часу між електричкою та автобусом був півгодини, які я використав для знайомства з Метцингеном.

Матеріалів про пам'ятки Метцингена я не знайшов жодною мовою. Відомо, що центральні площа називається Kelternplatz. На ній розташована ратуша, дерев'яна споруда старого ринку та декілька фахверкових будинків. На це все ми зараз і подивимося.

Старий дерев'яний ринок:



Ратуша:


Фахверки:






Кам'яниця:


Будівля вищої школи:

http://andy-travelua.livejournal.com/411948.html

Глинськ розташований у 5,5 км на захід від Жовкви у бік Крехова на місці стародавнього городища Щекотин, яке існувало з часів Київської Русі. В Глинську варто зупинитися на 5 хвилин по дорозі з Жовкви до Крехова, щоб оглянути архаїчну дзвіницю оборонного типу. Про дзвіницю майже нічого не відомо. Навіть в тематичних книгах, присвячених дерев'яним храмам Львівщини, про не немає інформації. Вікіпедія датує невідому пам'ятку 18 століттям.






Поруч з дзвіницею - мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована за проектом жовківського архітектора Романа Кєнзлера:


Все, як і має бути: церква блищить позолоченими банями, архаїчна дзвіниця помирає...

http://andy-travelua.livejournal.com/411810.html

В це місто ми заїхали на годинку по дорозі з Ульма до Штутгарта. На Плохінген ми звернули увагу, бо тут розташоване одне з творінь австрійського художника і архітектора Фриденсрайха Хундертвассера. Коли почали знайомитися з містом, то з'ясувалося, що крім будинку Хундертвассера в Плохінгені є дві ратуші і дуже багато фахверку.

Будинок Хундертвассера в Плохінгені відомий під назвою Wohnen unterm Regenturm ("Жити під Баштою Дощу") і був збудований протягом 1991—1994 року.


Забавна архітектура вносить пожвавлення і різноманітність в старовинні вулички міста. Веселі фарби, танцюючі балкони, нерівні лінії і різні вікна - все у фірмовому стилі автора:






У центрі міста, майже повністю забудованого фахверком, стоїть старовинна стара ратуша 1530 року:




Майже напроти неї - так звана "нова" ратуша 1900 року:


Міська євангельська церква:


Багаточислені фахверкові будинки:














Щось у стилі Хундертвассера:

http://andy-travelua.livejournal.com/411341.html

Село Крехів розташовано в 12 кілометрах на захід від Жовкви. Відомо, передусім, Крехівським василіанським оборонним монастирем, про який я розповідав минулого разу. Сам Крехів вперше згадується в історичних документах у 1456 році з приводу того, що двох крехівських селян викликано до суду в селі Желдець.

Туристи і прочани, відвідуючи Крехівський монастир, рідко заїжджають і саме село. В селі зберіглося дві цікавих пам'ятки старовини - дерев'яна церква св. Параскеви з розписами та покинутий костел.


Церква св.Параскеви, за літературними джерелами, зведена майстром І.Хом’юком і до 1720 р. містилася в розташованому неподалік Крехівському монастирі. Незважаючи на перенесення будівлі на нове місце та її пізніші ремонти, первісна композиція споруди лишилася практично без змін, за винятком прибудованого до північної стіни вівтаря допоміжного приміщення.




Споруда - тридільна, має гранчастий вівтар, квадратні в плані зруби нави й бабинця, послідовно розташовані зі сходу на захід і оперезані піддашшям на фігурних кронштейнах. Усі три зруби перекриті розвиненими двоярусними верхами восьмигранної форми, причому центральний з них вищий і більший за бічні.




Ще повніше це співвідношення центрального і бічних приміщень проступає в інтер’єрі, композиційною домінантою якого є розвинений угору та добре освітлений простір нави. Цьому значною мірою сприяє невелика висота бабинця (за рахунок влаштованих над ним хорів), а також розташування у наві найголовніших пластичних та художньо-декоративних акцентів інтер’єру, з яких найпомітнішим є величний шестиярусний іконостас із соковитим бароковим різьбленням колон, рам і, особливо, царських воріт. Високі мистецькі якості інтер’єру в комплексі з вишуканими пропорціями та тонкою пластикою зовнішніх форм пам’ятки дають підстави зарахувати церкву св. Параскеви до найкращих зразків галицької школи української дерев’яної архітектури.




Дзвіниця - квадратна в плані двоярусна будівля. Нижню частину її становить високий рублений четверик, оперезаний по периметру піддашшям на фігурних кронштейнах, а 2-й ярус - відкрита аркада-галерея з підсябиттям та монументальним наметовим завершенням чотирисхилої форми. Використання в композиції пам’ятки підсябиття, а також наявність у її 1-му ярусі бійниць свідчать про помітний вплив на архітектуру крехівської дзвіниці традицій оборонного будівництва України.


Крім церкви, в Крехові є недобудований і закинутий костел. Храм почала родина Станків у 1930 році за проектом архітектора Г.Заремби. Завершити будівництво завадила війна.


В радянські часи храм перебував на території колишнього колгоспу, його використовували в якості магазину.

http://andy-travelua.livejournal.com/410835.html

Крехівський монастир святого Миколая Отців Василіян знаходиться в 3 кілометрах на південний захід від села Крехів Жовківського району Львівщини (з самим Креховим ми познайомимося окремо). Поряд з Унівською лаврою належить до найвідоміших і найбільш популярних серед туристів і прочан монастирів Львівської області.

Монастир заснований у 1612 р. старцем Іоілем під горою Побійною. Там над печерою постала перша дерев’яна церква свв. Апостолів Петра і Павла. Дещо пізніше монастир перенесено на нинішнє місце. У 1660-х pp. за підтримки короля Міхала Вишневецького його обведено мурованою стіною з чотирма наріжними і п’ятою надбрамною вежами, в наслідок чого він став оборонним.


За монастирськими мурами не раз рятувалось багато людей, особливо під час нападів татар. Під час облоги 1672 року монастир захищав молодий Іван Мазепа. Кілька разів у 1698 р. приїжджав до монастиря Пьотр I, який перебував у Жовкві і Раві-Руській, укладаючи угоду з королем Августом II про спільні дії проти шведів у майбутній Північній війні.


У 1721 р. Крехівський монастир став греко-католицьким. З цього часу ще більше посилюється його релігійне значення. З дерев'яного він перебудовується на мурований. Постають північна в'їздна брама, дзвіниця, старша частина монастирського корпусу. Між 1721 та 1751 рр. побудована нова мурована церква Св. Миколая. На початку 1990-х років вона була переосвячена на церкву Преображення Господнього. Монастир славився своїми чудотворними іконами, яких у Крехові було чотири: три ікони Богородиці (одна з Верхрати) та ікона святого Миколая Великого.


Оточена стінами територія монастиря в плані має форму неправильного п'ятикутника. Колись головним храмом обителі служила дерев'яна Преображенська церква — трьохзрубна, триголова, характерна пам'ятка галицької школи народної архітектури. Побудували її в 1658 р. львівські майстри Андрій і Адам, розписував живописець Н. Петрахнович. В наші дні дерев'яна церква у Крехівському монастирі відновлена:




Нині головним храмом монастиря є кам'яна Миколаївська церква, побудована в 1721–1737 роках на місці розібраної дерев'яної Троїцької церкви. Храм неодноразово реконструювався і ремонтувався. Над його центральною частиною височіє шоломоподібний купол на восьмигранному барабані. Купол аналогічної форми, але без барабана, увінчує апсиду.


Головний вхід відмічений скромним порталом з рельєфним зображенням Святого Миколи.


Три корпуси келій, що відносяться до різних часів, утворюють в плані Т-подібний контур. Найбільш ранній корпус, що витягнувся уздовж східного прясла кріпосних стін і примикає до апсиди Миколаївської церкви, споруджений в 1755. Його продовженням служить побудований в 1775–1780 рр. другий братський корпус. У 1898–1902 за проектом архітектора І. Вишневського був споруджений третій корпус, що розташувався уздовж південно-західної стіни.


Північно-східний кут оборонної стіни монастиря замикає дзвіниця (XVII - XVIII ст.). Низ дзвіниці - оборонна вежа, зведена на початку 60-х років XVII ст. В 1759 - 1761 рр. добудований верхній ярус з годинником. У 1908 р. споруда реставрується. Кам'яна, восьмикутна в плані, двох'ярусна, завершена барочною главою з ажурним ліхтарем.


У нижньому ярусі на кожній грані зберіглися три ряди бійниць, у верхньому - влаштовані отвори з полуциркульными перемичками. Площини граней верхнього ярусу оформлені у вигляді дзеркал, характерних для стилю бароко.


Монастир був добре укріплений і пристосований до оборони. Стіни з вежами на кутах замикають з чотирьох сторін великий прямокутний двір. У 1661 р. були зведені дві вежі, а до 1664 р. завершені основні роботи. Навколо стін був викопаний глибокий рів з мостом при в'їзних воротах.


З чотирьох веж зберіглися дві восьмигранні - північно-західна (у руїнах), північно-східна з дзвіницею і кругла південно-східна.




В'їзні ворота з вежею спочатку знаходилися в східній стіні. Нові у барочному стилі побудовані в 1775-1776 рр. по осі північної стіни. Тоді ж замість дерев'яної західної стіни зведена кам'яна, інші стіни вирівняні і відремонтовані. Перед воротами побудований новий кам'яний міст.


Нова дзвіниця:


Навколо все виглядає дуже охайно:


Капличка:

http://andy-travelua.livejournal.com/410343.html

Штутгарт - столиця землі Баден-Вюртемберг і 6 за кількістю населення місто Німеччини. Сюди ми потрапили видатково, щоб скоротити довгий літній вечір в Ульмі. Оскільки візит до Штутгарта не був плановим, ми навіть не вивчали його визначні пам'ятки. Вийшли з вокзалу і пішли туди, куди очі глядять. За півтори години побачили більшість пам'яток міста - Старий та Новий замки, ратушу, головний собор та все, що залишилося від старого міста.



Почнемо з залізничного вокзалу в стилі функціоналізму (1920 р.):


Кьонігштрассе є щонайдовшою міською пішохідною зоною усієї Німеччини. 1100 метрів цієї вулиці від залізничного вокзалу до замку Вільгельма, в середньовіччі що справно служили міськими укріпленнями. Нині - це улюблене місце штутгартцев і гостей міста для променаду і шопінгу.


Єдиний в Штутгарті фахверк, і той - не дерев'яний:


Кьонігштрассе приведе до великої Замкової площі, на яку виходять відразу два міських замки - Старий і Новий:




Старий замок (Altes Schloss) - резиденція правителів Вюртембергсього дому. Основа Старого замку датується V століттям. У X столітті старий замок використовується як проста стайня.


Своє оборонне призначення замок повернув в 1321-му році, коли з'явилася чудова будівля з ідеально круглими вежами, яка резиденцією графів і герцогів Вюртембергских. Під час Другої світової війни замок був значно зруйнований, реставраційні роботи проходили до 1971 року. Сьогодні в замку розташовується Вюртембергський музей.


На схід від Старого замку знаходиться площа Шиллера:


На площі розташовано декілька визначних споруд. Стара канцелярія (Alte Kanzlei) 1598 року:


Будинок, відомий, як "Плодовий склад":


Замкова в'язниця і пам'ятник Шиллеру:


Поруч зі Старим замком розташована Монастирська церква, вперше збудована за зламі Х та ХІ століть. ЇЇ особливістю є дві дуже різні вежі. У той час, як західна вежа у кінці нави у восьмикутній формі виглядає декілька масивно, чотирикутна вежа, яка піднімається з південного боку нави, завершується витонченим гострим дахом.


Після чотирьох років реставраційних робіт, церква знову відкрилася 13 липня 2003 року святковою службою. Монастирська церква - це символ старого Штутгарту.


Східну частину Замкової площі займає Новий замок - палац-резиденція вюртемберзьких герцогів і королів.


Останній великий палац у стилі барокко в Німеччині був побудований герцогом Карлом Євгенієм фон Вюртемберг у 1744-1793 роках. Задумавши зробити Штутгарт "другим Версалем" герцог зажадав від міста будівництва, як воно виразилося, "досить комфортабельної квартири, що відповідає його соціальному положенню, його герцогській гідності і об'єму його придворного штату".


У вересні 1746 року був закладений фундамент палацу. Архітектором був Леопольдо Маттео Ретті, племінник Донато Джованні Фрізоні, будівельника Людвигсбургского замку. У період між 1746 та 1751 роками Ретті відбудував головну будівлю, так званий корпус-житло і садове крило. При цьому він орієнтувався на сучасну архітектуру Франції. Навколо центрального корпусу будівлі були приєднані два бічних крила, таких, що утворили підковоподібний урочистий двір.


Будівля з трьох флігелів - типовий представник свого часу. Єдиною прикрасою в його простому фасаді є скульптури на балюстрадах.


Після смерті Ретті будівництво палацу завершував Філіп де ла Гуепіере. До 1756 року він закінчив міське крило, надбудував в 1760 році купол в центральному корпусі будівлі, і до 1762 створював декорації рококо в садовому крилі і частково в корпусі-житлі.


Після того, як герцог Фрідріх II в 1806 році став королем Вюртемберга, приміщення в Новому палаці були перебудовані в імперському стилі (архітектор Ніколаус Фрідріх фон Тоурет). До середини минулого століття Новий палац служив резиденцією вюртемберзьким королям.


15 квітня 1920 року в мансардній квартирі Нового палацу з'являвся на світ Ріхард фон Вайцсекер, який з 1984 по 1994 роки був президентом Федеральної Республіки Німеччини.
Після руйнування палацу в 1944 році послідувало його відновлення з 1958 по 1964 рік. Сьогодні в Новому палаці розміщені земельні міністерства, а також проходять урядові прийоми федеральної землі Баден-Вюртемберг.


Оскільки Штутгарт був сильно зруйнований під час Другої світової війни, в центральній історичній частині міста старих будівель зберіглося дуже мало:






Нова ратуша в Штутгарті зведено вже після війни - у 1956-1958 роках. Південний її фасад - неоготичний, північний - конструктивістський:




Штутгардський національний театр (1909–1912 рр):

http://andy-travelua.livejournal.com/410026.html

В Жовкві з туристичною метою я був 5 разів, але декілька років не наважувався про неї написати. Причина - банальна: в місті стільки всього цікавого, що для того, щоб з тисячі фотографій відібрати 50 і описати всі цікавинки, мало піти не один місяць. Нарешті, робота пророблена, і прийшов час розповісти про місто з не одним десятком пам'яток, історії, культури та архітектури.

Жовква збудоване за концепцією "ідеальних міст" доби Ренесансу. Суть концепції полягала у створенні збалансованої планувальної структури міста — кожному архітектурному об'єктові відводилося певне розміщення відносно інших. Один із сучасних дослідників міста Микола Бевз звернув увагу на відповідність планувальної структури Жовкви теоретичній розробці італійця П'єтро Катанео (1500—1572 роки). Цей архітектурний задум реалізовував архітектор Павло Щасливий.



До видатних історико-архітектурних ансамблів Жовкви відносяться Ринкова площа (сучасна площа Вічева) із замком 1594 року, костелом Святого Лаврентія XVII століття, Василіанським (XVII—XX століття) і Домініканським (XVII—XVIII століття) монастирями та ін. Високу художню цінність мають 2 дерев'яні церкви, збережені на території колишніх передмість та синагога в стилі Ренесанс. А ще - багато різних старожитностей за межами центральної частини міста.




1. Жовківський замок
Жовківський замок закладений засновником Жовкви, польським військовим і головнокомандувачем Станіславом Жолкевським у 1594 році на високому плоскому підвищенні берегу річки Свині. Він збудований до 1606 року за проектом архітектора Павла Щасливого. Також відомо, що на запрошення Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори, як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.


Для замку Станіслав Жолкевський вибрав найбільш захищену територію, підхід до якої з південного сходу, південного заходу і північного заходу закритий озером з болотистими берегами. Вразливий північно-східний бік замку захистили новоствореним середмістям. На випадок можливої загрози з боку середмістя цей бік також укріпили широкою заводненим ровом і земляними фортифікаціями. На них (біля замкової брами) стояли мортири (короткі гармати), хоча вони і створювали загрозу для міста, оскільки ринкова площа і прилегла до неї забудова повністю прострілювалися із замкових укріплень. Розміщення артилерії жерлами у бік міста не тільки захищало від ворога, який увірвався в місто, а й забезпечувало контроль над мешканцями у разі заворушень.


Після смерті у 1620 році Станіслава Жолкевського замок, як і вся Жовква, переходить його дружині Регіні. Наступною власницею замку, у 1624 році, стає старша донька Регіни та Станіслава — Софія. Далі замок та місто перейшли доньці Софії — Теофілі, матері Яна ІІІ Собеського. У 1648 році замок і міські укріплення Жовкви пережили пасивну короткочасну облогу об'єднаного козацько-татарського війська під керівництвом Богдана Хмельницького. Проте штурму не було — взявши великий викуп, військо рушило на Замостя, не завдавши Жовкві шкоди. Проте, 26 вересня 1655 року козацькі загони після короткочасного штурму таки зайняли і пограбували місто.


У кінці XVII століття замок стає резиденцією Яна ІІІ Собеського, що зумовило оновлення оздоблень та збагачення будівлі (у 1678 році почалася ґрунтовна реставрація споруди — архітектори Петро Бебер і Августин Лоцці). Шатрові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінили на банеподібні, покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам'яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі змінили форму шпилів, а над боковими корпусами добудували по одному ярусу.


Під час Північної війни, у грудні 1706 — квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа.


Останньою представницею роду Собєських, котрі володіли замком, була Марія Кароліна де Буільйон, яка перед смертю продала усе місто майбутньому Великому литовському гетьману Михайлу Казимиру Радзивіллу. У 1741—1742 роках, за дорученням нового власника твердині, італійський архітектор Антоніо Кастеллі розширив палац: продовжив двоярусну галерею з обох боків, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, завершеним багато декорованим фронтоном. Портик та сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських і коронних гетьманів.


В 1847 році у замку зафіксовано зміну фронтона над портиком на похилий дах, а дахове покриття з мідної бляхи замінено на ґонт. У 1887 році твердиню продають на аукціоні. Власником замку став Артур Ґлодовський, котрий розбирає на будматеріали споруди замку — не вціліли ні парадні сходи зі статуями власників, ні каплиця, ні західна вежа.


Протягом XIX—XX століть у замку розміщувалися уряди міста і повіту, гімназія. У 1915 році твердиня була спалена російськими військами. Відбудова розпочалася у 1928 р, тривала до 1931 р, продовжувалася в 1935 р, але повністю не завершилася.


За радянських часів частину приміщень перетворили на житлові, і там мешкали жовківчани та офіцери Радянської армії. Фактично, використання замку в житлових цілях тривало аж до початку XXI століття.


На початку XXI століття замок перебуває у важкому стані й потребує ґрунтовної реставрації — частково відновлений лише головний вхід ("фронтальне крило замку"). На території та у приміщеннях замку тепер діє музей "Жовківський замок", адвокатська контора, осередки кількох політичних партій, нещодавно створений Туристичний інформаційний центр та, ще від радянських часів, громадський туалет.


Замок побудований з цегли і каменю. Чотирикутний у плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й з боку міста, замок був добре захищений від ворожих нападів.
По осі північно-східного корпусу розташовується в'їздна брама з надбрамною вежею.


Брама оздоблена різьбленим білокам'яним порталом у стилі маньєризму.


Північна, східна і південна наріжні вежі замку — неправильної п'ятикутної форми, триярусні, вкриті шатровими дахами. Західна вежа — в зруйнованому стані. Віконні прорізи корпусів та південно-східної вежі мають обрамлення з різьбленого білого каменю.


Південно-західний замковий корпус (палац) — репрезентативний. Він — двоярусний з підвалами. У плануванні цього корпусу використано дворядну систему анфілад. Тут розміщувались приватні покої власника, скарбниця, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640 року.


У подвір'ї зберігся будинок, у якому жили власники міста. Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею та житлом для солдат і прислуги. При конюшні був каретний двір, а при арсеналі — кузня. Східне крило було житлом для численних гостей замку. В західному містились замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом був дубовий водогін, з якого в корито витікала джерельна вода.


Колись місто мало чотири брами — Львівську, Жидівську, Глинську та Звіринецьку. Перші дві наприкінці XVIII ст. розібрали за наказом австрійської влади. Глинська брама, колись Краківська, побудована вкінці XVI століття. У 1964 була розібрана радянськими військами, оскільки заважала проїзду військової техніки. Відновлена у 1990 стараннями Товариства пам'яток культури. Брама завершена фронтонами, на яких зображено із заходу герб Станіслава Жолкєвського — "Любич", із сходу герб короля Яна ІІІ Собєського — "Яніна", та акротеріями у вигляді кам'яних погрудь лицарів у шоломах.




За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського. Сад був неймовірної краси, але до нашого часу він не зберігся. У 1606 році за замком Жолкевський створив звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інших тварин. Але проіснував він тільки до кінця XVII століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам — Звіринецька. У верхньому її ярусі знаходилося приміщення для сторожі.





Одна із збережених башт міських укріплень:



2. Ринкова (Вічова) площа

Перед замком будівничі міста заклали головну торгову площу — Ринок. Її багатий архітектурний ансамбль творили кам'яниці із високими дахами, підтінням та аттиковим завершенням, із заходу та сходу та костел святого Лаврентія із заходу. Обабіч замку до площі примикали оборонні стіни із казематами і дерев'яними бойовими галереями та дві міські брами — Звіринецька та Глинська.






Перші поверхи кам'яниць переважно займали крамниці. Кілька будинків мають аркадні галереї, що дають змогу перебувати на площі за будь-якої погоди. Частину композиції площі було втрачено у 1941, коли було зруйновано квартал по вулиці Львівській, крамниці у котрому належали переважно євреям.



















3. Ратуша
Попередня ратуша була зведена архітектором Петром Бебером у 1687 році. Угорі на стіні ратуші знаходився сонячний годинник, а знизу — взірець аршину та напис: "Міра мірою, а продаж і купно згідно з часом". Її розібрали 1832 через аварійний стан і місцеві радники мусіли провадити свої засідання спочатку в одному із будинків на вулиці Львівській, а потім у фронтальному крилі замку.


Сучасна ратуша на площі Ринокм збудована 1932, тобто через сто років після того, як розібрали попередню. Її звели за конкурсним проектом архітектора Броніслава Віктора на місці колишніх казарм та казематів. У передвоєнні часи з вежі ратуші міський сурмач опівдні виконував спеціально скомпоновану мелодію — "хейнал". Тепер опівдні дзвони годинника відбивають уривок гімну Ще не вмерла Україна.



4. Костел св. Лаврентія

Костел святого Лаврентія збудований у 1606–1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. У підземеллі похований Станіслав Жолкевський, його дружина Реґіна з Гербуртів зі сином Яном, родина Даниловичів, батько короля Якуб Собєський, королевичі, державні секретарі, настоятелі, меценати храму. За кількістю і значимістю поховань видатних діячів Польської держави костел часто називають "Малим Вавелем".




Храм вважають найбільшою, найгарнішою, найбагатшою спорудою Жовкви. Його дзвіниця отримала назву "малої Пізанської вежі" (трохи перехилена).


Костел будував Павло Щасливий, після його смерти (1610 р.) — Павло Римлянин, Амвросій Прихильний. Храм у формі латинського хреста в плані увінчаний візантійською банею, характерною для українських дерев'яних церков, прикрашений скульптурним фризом, багатьма декоративними елементами, скульптурою Архангела Михаїла на фронтоні та сиґнатуркою над вівтарною частиною.




Головний вхід обрамлений білокам'яним різьбленим порталом із зображенням апостолів Петра і Павла, святих Лаврентія та Станіслава, євангелістів та Христа Вседержителя в оточенні ангельських голівок і орнаментів. Цей портал вважається одним із найкращих ренесансних порталів України та Польщі.





5. Василіянський монастир

Монастир отців василіан разом із церквою збудовано 1612 року на місці дерев'яної завдяки привілею Станіслава Жолкевського. Цей привілей підтверджував непорушність території, вільність у проведенні свят і обрядів, а також давав дозвіл збудувати муровану церкву.


У 1691 р. Ян III Собеський переносить до церкви із Молдавії мощі Івана Сучавського. Тоді ж до Жовкви прибувають монахи-василіяни, хоча відомості про їхнє перебування у місті вже є з 1682. При церкві закладають монастир, ігуменом котрого стає румунський філософ митрополит Досифей, що прибув, супроводжуючи мощі.


У 1697-99 роках жовківський художник Іван Руткович із різьбярами виконав іконостас. У 30-х рр. XVIII століття іконостас було продано до Нової Скваряви. У 30-х рр. ХХ століття митрополит Андрей Шептицький придбав іконостас для збірки Національного музею у Львові.


У XVIII столітті збудовано вежу.


У 1895 році було закладено друкарню отців Василіан. Решту споруд добудовували аж до початку XX століття. Також на початку XX століття відбулася перебудова храму за проектом Едгара Ковача, професора "Львівської політехніки".


Від давніших часів залишився ренесансний білокам'яний портал бічного входу.


Теперішній розпис церкви з 1932 по 1934 створював Юліан Буцманюк. Розпис ідентифікують з українським бароко та окремо відзначають його оригінальність. До прикладу, на одній фресці зображено козаків, які принесли дари новонародженому Ісусу, а на іншій — Акт Злуки із зображеннями відомих політичних та громадських постатей того часу (в радянський час була частково затерта, в наш час була законсервована й чекає реставрації).







6. Домініканський кляштор

Раніше на місці майбутнього кляштору існувала дерев'яна каплиця Успіння Пресвятої Богородиці. По смерти сина Марека Собеського на війні його мати Софія Теофіла започаткувала будівництво нового храму у Жовкві у 1652 р. Новий храм було віддано в опіку ченцям Ордену Проповідників (Домініканцям). Після руйнації внаслідок пожеж, воєн було проведено відновлення за сприяння Якуба Людвіка Собєського.


Вважають, що храм побудовано за взірцем храму з міста Неаполь, Італія. Суворі, дещо спрощені форми споруди — свідоцтво оборонної архітектури. Монастир домініканів прилягав до оборонного муру Жовкви, при нагоді міг бути використаний як фортечне укріплення. Храм зального типу з мало розвиненим трансептом. На перехресті нави та короткого трансепту зовні — відсутній купол, його місце займає сигнатурка. Фасади прикрашені лише вікнами, пілястрами, карнизом.


Келії Домініканського чоловічого монастиря постали у 1754-1792 роках. У 1792 році фасади храму набули форм, збережених донині.


Зберіглися залишки північно-східного муру та башта біля автовокзалу:



7. Оборонна синагога

Жовківська синагога — одна з найбільших у Європі оборонних споруд у стилі ренесансу, доповнена елементами бароко. Вона прилягала до міських мурів та Жидівської брами, а сама божниця завдяки товстим стінам з бійницями могла використовуватися як башта міських укріплень, на її даху можна було встановлювати артилерію.


Будівництво нової синагоги на місці старої дерев'яної розпочато у 1692 році під керівництвом архітектора Петра Бебера. Її було завершено в 1698 або в 1700 році. В кінці XVII століття синагога мала такий вишуканий вигляд, що католицьке духівництво заборонило її білити, аби не затьмарити жовківських костелів. Відтоді божниця зазнавала лише часткових ремонтів.


Синагога збудована з каменю й цегли. Мала традиційну орієнтацію на схід. Базована на прямокутному плані. До основного квадратового залу прилягають з півдня і заходу дві прямокутні у плані будівлі, що походять з пізнішого будівельного періоду. Жіноча галерея розташовувалася над присінком.


Основний об'єм синагоги увінчаний ренесансним аттиком, що підреслений профільним ґзимсом. Аттик декорований глухою аркатурою з бійницями. Він завершується короною, що зберіглася на західному фасаді, та фланкований шестигранними башточками з арками.


Східний фасад укріплений контрфорсами, прорізаний великими півциркульними та одним круглим над аркою Тори віконними отворами.



8. Церква святої Трійці

Дерев'яна церква св. Трійці розташована на східній околиці міста у так званому Львівському передмісті. Споруджена у 1720 році коштом парафіян та королевича Владислава Собєського на місці згорілої у 1717 році. 21 червня 2013 року храм разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону був включений у список світової спадщини ЮНЕСКО.


Церква становить собою дерев'яну, тризрубну будівлю із цегляною добудовою — ризницею. Білокам'яне обрамлення вікон та портал перенесені сюди із розібраної замкової вежі.




У храмі знаходиться п'ятиярусний іконостас, що налічує приблизно 50 ікон, створений майстрами Жовківської школи малярства та різьби Івана Рутковича на початку XVIII ст. В іконописі втілено новаторський пошук — образи святих наділені елементами українського типажу. Іконостас виготовлений з липи, його декор має глибоке різьблення, котре виконав Ігнатій Стобенський. У 1978—79 роках церкву і, зокрема, іконостас було реставровано.


Фото - з Вікіпедії:







9. Церква Різдва Богородиці

Друга дерев'яна церква Жовкви знаходиться на цвинтарі в передмісті Винники, що на північний захід від центру міста.


Церква Різдва Богородиці збудована у 1705 на місці старої, також дерев'яної. У середині знаходиться унікальний бароковий іконостас, виконаний у 1708—10 рр. жовківським теслею Кінушем. Теперішні ікони виконані у 90-х рр. XVII століття, а іконостас розписаний майстрами жовківської школи, провідної на той час у малярстві та різьбі, у 1710—27 роках.


Церква в плані трьохзрубова, одноверхая, з квадратним бабинцем, великим нефом, невеликим гранованим п'ятистінним вівтарем. У плані і в об'ємі неф значно перевершує бічні зруби. Опасання влаштоване на великих фігурних кронштейнах. Особливістю композиції храму є незвичайний потужний центральний зруб, увінчаний величезним восьмигранним верхом, до якого примикають невеликі вівтар і бабинець, чиї скатні покрівлі ледве досягають карниза, що вінчає неф.



Багато пам'яток місцевого значення у Жовкві розташовано за межами міських мурів та історичного середмістя.

На вул. Львівській у Львівському передмісті є колишній костел монастиря філіціанок. Історія храму починається 1624 року, коли було збудовано дерев'яний костел. У 1627 році при костелі відкрили міський шпиталь для убогих. У 1735 році фундацією Якуба Собеського зведено муровані будівлі костелу і шпиталю. В 1861 році у відновлених будівлях ансамблю відкритий монастир феліціянок, який діяв до Другої світової війни. З 1994 року в будівлі колишнього костелу відкрита церква святого і праведного Лазаря.


В західному передмісті на виїзді в бік Крехова по вул. Лесі Українки зберіглися будинки монастиря домініканок (1682—1787 рр.):


В кварталі від них - млин на річці Свиня 1897 року:




Якщо виходити з Вічової площі через Звіринецьку браму, то відразу на нею починається вулиця Героїв УПА з комплексом адмінбудинків 1900 року та вілліми того ж періоду:








На бічній вулиці Дорошенка, що приведе до залізничного вокзалу, зберіглася цікава будівля міської електростанції кінця ХІХ ст.:




Залізничним вокзалом вам навряд чи доведеться скористатися: поїзд на Раву-Руську і назад до Львова ходить лише раз на добу і втричі повільніший за маршрутку:


Назад до центру повернемося вул. Степана Бандери, де також розташовано декілька вілл:

http://andy-travelua.livejournal.com/409649.html

Маленьке містечко Шер (Scheer) розташований в 6 км від Зігмарінгена. Сюди ми потрапили випадково, коли побачили по дорозі до Зігмарінгена силует замку. Зупинились тут буквальна на 10 хвилин, подивились зовні на замок, пробіжалися по маленькому історичному центру і поїхали далі.

Про поселення є відомості лише німецькою мовою. Відомо, що замок Шер над Дунаєм належав графу Андреасу фон Зоненбергу і був збудований між 1485 і 1496 роками.




Коли вже повернулися в Україну, то дізналися, що в селі є ще один замок, який ми не побачили.

Мініатюрна ратуша в Шері:


Забудова історичного центру:

http://andy-travelua.livejournal.com/409361.html