початок: Верхнє місто

Старий Сібіу, як багато середньовічних міст Європи, ділиться на два міста: Верхнє і Нижнє. У Верхньому місті раніше мешкали заможні люди, а нижній був промисловим і ремісничим районом. Нижнє місто чудово зберегло середньовічну атмосферу. Його криві вулички, мощені булижником і забудовані подекуди пряничними, а подекуди обшарпаними будиночками з черепичними дахами, наче зайшли з казки.




Дорога з Верхнього до Нижнього міста веде під "містком брехунів" (1866 р.):


До Нижнього міста можна спуститися і іншою дорогою - середньовічними сходами, збудованими ще у 13 столітті:




Тут починається Нижнє місто:




В основному, Нижнє місто - це старі обшарпані одно-двоповерхові будинки під черепичними дахами:

























Але трапляються і більш вишукані будівлі:










Особливо привабливі - різнокольорові німецькі будинки з типово саксонськими слуховими вікнами:






Типово румунський будинок:


Одна з оборонних башт Нижнього міста:

http://andy-travelua.livejournal.com/388886.html

Сібіу - найбільш яскраве місто Трансільванії, яке до Другої світової війни було центром трансільванських саксонців. Зараз Сібіу є одним з найважливіших культурних центрів країни, зокрема у 2007 році місто було обрано культурною столицею Європи. У 2008 році журнал "Форбс" назвав місто восьмим "найбільш ідилічним місцем для життя" у Європі. Сібіу має величезний історичний центр, який складається з двох не схожих одну на одну частин - Верхнього і Нижнього міст. В цій частині ми познайомимося з Верхнім містом.

Місто засноване німецькими колоністами які прийшли в Трансільванію на запрошення угорських королів, після того, як вона була завойована угорцями. Більшість сімейств германських колоністів були родом з Фландрії, Люксембурга або з долини Рина, але усіх колоністів почали називати саксонцями. Сібіу був релігійним центром саксонців Трансільванії. Вперше поселення згадане в документі римського Папи Селестина, в 1191 році.




Основу Верхнього міста складають дві площі: Велика в Мала.
Велика Площа - колись центр фортеці, тепер магніт для туристів. З масштабними розмірами, (довжина 143 метрів і 93 метрів ширина) площа покрита сучасним булижником і декорована двома зовсім криницями: одна з них середньовічна, друга - сучасний фонтан, який чудово вписується в навколишнє оточення, завдяки простоті і унікальності - вода просто бризкає із землі.




Велика площа вперше документально згадана в 1411 році, як зерновий ринок. Середньовічний дух домінує і зараз, навіть незважаючи на присутність пізніших стилів бароко і ар-нуво. Так, нові стилі залишили свій відбиток, але середньовічне обличчя міста не загубилася, а красиві нові напрями, що з'явилися, в архітектурі тільки додатково гармонійно прикрасили вигляд міста.




Серед усіх будівель площі можна виділити палац Брукенталя - перший музей в нинішній Румунії, відкритий ще в 1817 році. Побудований у стилі бароко у 1778-1788 рр., палац був офіційною резиденцією барона Самуеля Брукенталя, колишнього губернатора Трансільванії.




Між 1726 та 1733 роками був побудований римсько-католицький собор в стилі раннього віденського бароко:


Велику та Малу площі розділяють римо-католицький собор та ратуша з консульською вежею.
Так ратуша виглядає з Великої площі:


А так - з Малої площі:


З ратушної вежі видно все місто:










І засніжені Карпати також видно:








В середні віки Мала Площа призначалася для торгівлі. Тут ремісники продавали свої вироби. Тому і будинки на Малій Площі відрізняються. Головна архітектурна характеристика будинків - це лоджії на першому поверсі, склепінчасті і напіввідкриті в бік площі, з напівциркулярними арками стовпами. У цих просторах і пропонувалися товари. Будівлі Малої площі належать до XIV - XVI століть і в них знаходилися майстерні ремісників міста.












Малу Площу і Площу Хует, де розташований головний храм міста, сполучає перший чавунний міст Румунії - Міст брехунів, 1859 року. Говорять що під вагою неправдивих слів міст може обрушитися. На цьому мосту пари обіцяють собі вічну любов, а якщо хтось брехатиме те з'явиться тріщина або навіть міст обрушиться. Напевно тому весільні прогулянки жениха і нареченої починаються на цьому мосту. По інших версіях, з цього моста скидали купців які обманювали покупців. Міст Брехунів розділяє Нижнє Місто і Верхнє Місто.




Символом Сібіу є саксонська лютеранська церква Св. Марії, шпиль якої заввишки 73,34 метри піднімається над усім містом:


Трансільванські саксонці перейшли в Євангельську Церкву під впливом проповіді Йоханнеса Хонтеруса. Головною церковною будівлею нової конфесії став знову побудований (1520 рік) собор Святої Марії. До теперішнього часу собор є центром Євангельської Церкви Аугсбургського Сповідання Румунії, тут же знаходиться кафедра єпископа-керівника Церкви.




Церква знаходиться у верхній частині старого міста. Побудована на місці старої римської базиліки. Будівництво почалося ще в XIV столітті. У 1448 році із західного боку були прибудовані приміщення (т. н. ferula), використовувані нині для виставок і концертів.




Сібіу було добре укріпленим містом. До наших днів зберіглася частина стіни, декілька башт і бастіонів:










Трохи прогуляємося вулочками Верхнього міста:
















Православна церква Трійці:


На завершення, трохи вечірнього та нічного Сібіу:

http://andy-travelua.livejournal.com/388777.html

Медіаш - місто в Трансільванії між двома її перлинами - Сігішоарою і Сібіу. В Медіаші середньовічний дух Трансільванії відчувається більше, ніж в інших містах Семигороду. В місті немає туристів, може тому він зберіг самобутню атмосферу, подекуди сільську. Власне, Медіаш і не задумувався, як місто. Це було звичайне саксонське село з укріпленою церквою, яких повно навколо. Церкву з високими стінами і оборонними баштами називають тут замком. Навколо цього замку пізніше і виросло містечко.

Те, що в місті немає туристів, має як позитивний, так і негативний бік. В Медіаші елементарно немає де поїсти. Я був в місті більш ніж півдня (хоча 2 годин повністю достатньо), і пошуки місць общєпіта не увінчалися успіхом. Більше того, з міста виявилося неможливо уїхати. Три години я сидів на автовокзалі матюкаючись і проклинаючи все і всіх, поки не уїхав і Сібіу дизелем, який їхав 30 км на годину.

Місто зустрічає великою синагогою, яка розташована поруч з вокзалами:


Прямуємо до головної площі міста:


Оборонна церква Св. Марії виконувала роль міської (на момент її будівництва - сільської) Цитаделі:




Церква оточена стінами та оборонними баштами. Башта канатників:


Башта Марії:


Вхід до цитаделі:




Головна башта-дзвіниця:




Четверта башта фортеці:





На головній площі розташована середньовічна кам'яниця "Будинок Шуллера", де збиралася рада Трансільванії:


Інші будинки навколо церкви-фортеці:












Вулочки, що зберегли давній трансільванський сільський колорит:










По периметру Старого міста зберіглося ще декілька оборонних башт.
Башта каменярів:


Башта золотарів:


Найскромніша оборонна башта:


Римо-католицька церква:


Ліцей ім. Стефана Людвига Рота:


Православна церква:

http://andy-travelua.livejournal.com/388328.html

Сігішоара для мене стала відкриттям року і, безумовно, найкращим місцем, яке я відвідав в цьому році. Тут середньовічний дух зберігся найкраще серед усіх європейських міст. Середньовіччя в Сігішоарі, як і в Трансільванії – справжнє, яскраве і не намальоване. Місто відоме, передусім, як батьківщина Влада Цепеша – графа Дракули. В часів його народження в Сігішоарі майже нічого не змінилося.

Місто заснували німецькі колоністи із Саксонії. Перша документальна згадка про місто датується 1280 р. Вони побудували на пагорбі середньовічну фортецю, кілька храмів та всесвітньовідому Годинникову вежу. Сігішоара відома в історії також під німецькою назвою Шесбурґ (нім. Schäßburg) та угорською — Шегешвар (Segesvár). Назву Сігішоара місто отримало 1435 р.



Панорама Сігішоари:


Почнемо знайомство з містом з центральної площі - площі Цитаделі:


На площі - багато яскравих середньовічних будинків:




Найвідоміший з них - "будинок з оленем":











З площі добре видно Годинникову вежу - символ Сігішоари:


64-метрова Годинникова вежа (Turnul cu Ceas) була збудована у 13 столітті:






Барбакан башти:




Баштовий годинник та фігурки, що рухаються:


Вид на Годинникову вежу з сусіднього пагорбу:


Для більшості туристів Сігішоара - це, передусім, батьківщина графа Дракули. Жовтий будинок, де народився Влад Цепеш, видно з центральної площі:


В цьому будинку народився майбутній граф Дракула:


В будинку - чудовий ресторан:




Аркада будинку Влада Цепеша:


На площі, куди виходить будинок Дракули, багато гарних будинків:




Є тут і пам'ятник володарю Валахії:


Поруч з пам'ятником Владу Цепешу - костел домініканського монастиря:


За церквою - ратуша (примарія):




Але найцікавіше в Сігішоарі - це старовинні вулички з різнокольоровими середньовічними будинками. Запасайтесь попкорном і насолоджуйтесь: їх буде багато!






































На південь від площі Цитаделі розташований пагорб з церквою і школою:


На вершину пагорба ведуть "Шкільні сходи" (1642 р.):




На вершині пагорба розташована готична церква св. Миколая 13 століття, відома як "церква на пагорбі":




Поруч з храмом - будинок школи, яка вперше тут з'явилася у 1522 році:




На пагорбі - найстаріший у Сігішоарі цвинтар:


Вид з пагорба на середмістя:




А так виглядає пагорб здалеку:


Старе місто розташоване на невисокому пагорбі, який з усіх боків укріплений баштами та брамами:


Башта ковалів:


Башта шевців:


Башта кравців:




Башта бляхарів:




Башта кушнірська:


Башта м'ясників:


В Сігішоарі, крім Старого міста, є ще так зване Нове місто. Воно знаходиться нижче Старого міста на березі річки Тирнави. Забудова - переважно модерново-еклектична:






Нова православна церква:


Найкращий вид на місто відкривається з пагорбу, який розташований на схід від міста:

http://andy-travelua.livejournal.com/387611.html

Якщо ви подорожуєте Трансільванією, то Брашов - найкраща база для мандрівок. Він знаходиться ніби в центрі середньовічного трансільванського трикутника. На північ - Сігішоара (батьківщина Дракули), на захід - Сібіу і Фегераш, на південь - замки Ришнов, Бран (замок Дракули), Пелеш та Пелишор, а поруч з Брашовим - декілька саксонських оборонних храмів (найцікавіші - Прежмер і Херман). Так що варто зупинитися в Брашові, щоб звідси здійснювати ці всі мандрівки. Та і в самому Брашові є на що подивитися. Повний день - це мінімум для того, що подивитися все необхідне.

Кронштадтська фортеця була заснована в 1211 році Тевтонським орденом. Уперше згадується як Брашов під 1251 роком. У середньовічних документах місто називалося Браско, Брассо, Стефанополіс, Кронштадт і Брашов. Брашов - один з головних культурних і історичних центрів трансільванських саксів. Завдяки вдалому географічному положенню і торговим зв'язкам з Молдовою і Валахією, місто стало одним з найважливіших економічних центрів Трансільванії.



Щоб візуально ознайомитися з Брашовим, варто піднятися на фунікулері на гору Тампа (900 м), звідки все місто, як на долоні:


Площа Ринок з ратушею:


Біла башта:


Брашівська цитадель:


Чорна церква - найвідоміша пам'ятка Брашова:


Східна частина міста:


Серце міста - площа Ринок (Консульська площа) з ратушею та старими будинками віком від середньовіччя до початку ХХ ст.:


Ратуша:




Кам'яниці на пл. Ринок:










Чорна церква, найвідоміша пам'ятка міста, спочатку була відома як церква Св. Марії. Побудована приблизно в 1380 році. Будівля була частково зруйнована після великої пожежі в 1689 р. Чорна церква - самий значуща пам'ятка готичної архітектури в Румунії













Будинки на площі біля Чорної церкви:




Вулочки Старого міста:






Страда-Сфорії - найвужча вулиця Брашова (ширина 110-135 см), одна з найвужчих в Європі:






Будинки на центральній пішохідній вулиці Республіки:






Синагога:




По всьому периметру Старого міста збережені брами (ворота) та оборонні споруди:


Ворота Катерини - одні з найстаріших міських воріт Брашова, що збереглися:




Ворота Шкей - міські ворота Брашова, побудовані в 1828 році за наказом австрійського імператора Франца I недалеко від воріт Катерини:




Біла башта:




Чорна башта:


Бастіон Ткачів:


Вид з бастіону на Чорну церкву:


Міські стіни і башти:










Брашівська цитадель:




Бібліотека в стилі необринков'яну:


І на завершення, трохи вечірнього і нічного Брашова:

http://andy-travelua.livejournal.com/387426.html

Ришнов (Râsnov) - трансільванське містечко, розташоване на півшляху між Брашовим і Браном - замком Дракули. Добиратися треба так само, як і до Брану - з автостанції №2 на півночі Брашова. Ришнов відомий фортецею хрестоносців, розташована на горі над симпатичним містечком з саксонськими будиночками, двома стародавніми церквами і красивою природою.

Ришнов, як і багато міст Трансільванії, був заснований німецькими переселенцями і знаходиться на торгівельному шляху, що сполучає Валахію і Трансільванію. Фортеця в Ришнові була побудована лицарями Тевтонського ордену в 1215 році, які на той час правили Бурценландом. Але місто разом із замком згадується лише у документах 1331 року. За весь час існування фортеця була захоплена тільки один раз - приблизно в 1600 році Габріелем Баториєм.




Фортечні стіни у формі багатокутника, досягали висоти 5 метрів. Зі східного і північно-західного боків стіни укріплень були подвійними. У фортеці було 9 веж, 2 бастіони і підйомний міст. Зараз фортеця відновлена і відкрита для відвідування.




Фортеця відрізнялася від більшості аналогічних споруд і замків тим, що її призначення – бути притулком для простих людей під час довготривалих облог. На території фортеці було щонайменше 30 будинків, школа, каплиця та інші споруди, більш характерні для звичайного села.






Існує легенда, пов'язана з фортецею. Під час однієї особливо довгої облоги, жителям міста дуже бракувало води. Тоді двох турецьких полонених, захоплених раніше, змусили рити колодязь в центрі міста. Їм обіцяли дарувати свободу, як тільки завдання буде виконано. Згідно з легендою, робота зайняла 17 років, але потім полонених все одно убили.




Фортеця Rasnov була відновлена зусиллями одного італійця, який до безтями закохався в Румунію. Сьогодні туристи мають нагоду піднятися на одну з уцілілих башт фортеці, звідки відкривається приголомшливий вид на природу Трансільванії і на саме місто Ришнов, розташоване біля підніжжя гори.






В самому містечку варто оглянути стару євангелістську церкву 13 століття:


Варто погуляти містом, щоб оглянути стару саксонську забудову:

http://andy-travelua.livejournal.com/386733.html

Сьогодні розпочинаю серію розповідей про подорожі Трансільванією. Для більшості Трансільванія - це, передусім, граф Дракула. На основним "замком Дракули" вважається замок Бран. Найбільш легендарний замок Трансільванії розташований у однойменному містечку Бран, що в 30 кілометрах на південь від міста Брашов. Бран лежить в дуже мальовничій місцині в Карпатах на кордоні з Валахією. Дістатися сюди можна автобусом з автобусом з автостанції №2 в Брашові. Бусикі ходять раз на годину.

Замок Бран – один з самих значущих і відомих в Європі пам’ятників середньовічної архітектури. Замок був збудований у 1212 році як фортеця на шляху, котрий проходив через ущелину Рукар-Бран пересікаючу Карпати. За одними джерелами замок був збудований на кошти місцевих мешканців, за іншими - на кошти асоціації купців.




Зведений на вершині скелі і має незвичайну форму у вигляді трапеції, але служив стратегічною оборонною фортецею в 4 рівня, з’єднаних сходами. У 1622-1625 роках тут завершили будівництво двох захисних башт.


Замок Бран мав багато господарів за весь період своєї історії. Спочатку він був у володіннях господаря Мірчі Старого, а потім належав жителям Брашова і Габсбурзької Імперії. За переказами, тут ночував легендарний воєвода Влад Цепеш-Дракула в періоди своїх походів, а ліс, що оточує замок Бран, був улюбленим місцем полювання Цепеша. За іншою версією, його катували в підвалах замку турецькі вороги. Мабуть тому замок Бран і називають замком Дракули.


У Середньовіччі, адміністративно замок належав фортеці Брашов, в якій жили саксонці – одні з ворогів Влада Цепеша, які не бажають підкоряться торговим наказам на території Валахії. За літописами тієї епохи, Цепеш був арештованим Матеєм Корвином близько 2 місяців в одній з кімнат цього замку, звідки його відвезли в Вишеград.


У XIX столітті замок став всесвітньо відомим завдяки роману "Дракула" ірландського письменника Брема Стокера. Легенда про вампіра графа Дракула зробила замок одним із найбільш відвідуваних туристичних об'єктів Румунії. Туристи стали називати його Замком Дракули 30 років тому, вони приїжджали на пошуки вампіра Дракули. І так туристи виявили, біля воріт в Трансільванію замок, що височів на скелі і за зовнішністю схожий на замок, описаний Бремом Стокером в романі "Дракула".


В 1920 році місцева громада за визначний вклад в розвиток держави подарувала замок Бран королеві Румунії, Марії. У подальшому замок був реставрований і перейшов у спадщину членам королівської сім'ї. В 1948 році, за часи соціалістичної влади, королівська сім'я була відправлена у вигнання і замок перейшов у державну власність. В 1956 році частина замку була переобладнана в музей, але той з часом прийшов у занепад. Після румунської революції 1989 року родина Габсбургів повернула замок у свою приватну власність. У 1987-1993 роках була проведена масштабна реконструкція будівель та приміщень замку.


Вхід до замку:


Внутрішній дворик замку:




У внутрішньому дворику знаходиться колодязь, який веде, згідно з легендою, до підземних приміщень.


Фахверк:


Зали і коридори замку переплітаються в загадковий лабіринт. Але нічого особливо цікавого в інтер'єрах замку немає.






Вид з замку на околиці:


У підніжжя замку - великий сувенірний ринок:


В самому містечку Бран є декілька старих цікавих будівель:




Поруч з замком є невеликий скансен - музей народної архітектури просто неба:

http://andy-travelua.livejournal.com/386185.html

Давно мріяв про це: аккумулюваати в одному місці всі замки і фортеці, відвідані протягом життя. Виявилося, що їх більше 250. З одного боку, це багато, а з іншого - більшу їх частину, про яку мріяв, ще не бачив. Не бачив ще й багато українських замків.

Довго думав, як їх систематизувати. Дійшов висновку, що найоптимальніший варіант - це групувати замки за басейнами річок, в яких вони побудовані. Це найкраще відображає їх історичні та архітектурні особливості. Будемо йти з північного заходу на південний схід. Почнемо з замків Луари.



1. ЗАМКИ ЛУАРИ

Шамбор (Франція)


Блуа (Франція):


Шомон-сюр-Луар (Франція):


Амбуаз (Франція):


Кло-Люсе (Франція):


Шенонсо (Франція):


2. ЗАМКИ ДОЛИНИ СЕНИ

Шато де Венсен (Венсен, Франція):


Консьєржи (Париж, Франція):


Лувр (Париж, Франція):


Вернон (Нормандія, Франція):


Шато де Турель (Вернонне, Нормандія, Франція):


3. ЗАМКИ ШЕЛЬДИ

Кортрейк (Бельгія):


Лієтдс (Ауденарде, Бельгія):


Замок графів Фландрії (Гент, Бельгія):


Замок Жирарда Диявола (Гент, Бельгія):


Замок Стен (Антверпен, Бельгія):


4. ЗАМКИ БАСЕЙНУ р. РЕЙН

Тун (Швейцарія):


Шадау (Швейцарія):


Оберхофен (Швейцарія):


Інтерлакен (Швейцарія):


Зарнен (Швейцарія):


Люцерн (Швейцарія):


Гуттенберг (Бальцерс, Ліхтенштейн):


Вадуц (Вадуц, Ліхтенштейн):


Тостнер (Фельдкірх, Австрія):


Шаттенбург (Фельдкірх, Австрія):


Хоентюбінген (Тюбінген, Баден-Вюртемберг, Німеччина):


Старий замок в Штутгарті (Баден-Вюртемберг, Німеччина):


Новий замок в Штутгарті (Баден-Вюртемберг, Німеччина):


Урах (Бад-Урах, Баден-Вюртемберг, Німеччина):


Хоенурах (Бад-Урах, Баден-Вюртемберг, Німеччина):


Хоенклінген (Штайн-ам-Райн, Швейцарія):


Віанден (Люксембург):


Кастель де Хаар (Влютен, Нідерланди):


Бінненхоф (Гаага, Нідерланди):


Радбоут (Медемблік, Нідерланди):


5. ЗАМКИ НА ЕЛЬБІ та її притоках

Кьонігштайн (Саксонія, Німеччина):


Дрезденський замок (Дрезден, Саксонія, Німеччина):


Цвінгер (Дрезден, Саксонія, Німеччина):


Альбрехтсбург (Майсен, Саксонія, Німеччина):


Ортенбург (Баутцен, Саксонія, Німеччина):


Міські укріплення (Баутцен, Саксонія, Німеччина):


6. ЗАМКИ басейну ОДРИ

Цешин (Сілезія, Польща):


Кшьонж (Валбжих, Нижня Сілезія, Польща):


Легниця (Нижня Сілезія, Польща):


7. ЗАМКИ басейну ВІСЛИ

Кежмарський замок (Кежмарок, Словаччина):


Стражки (Спишська Бела, Словаччина):


Любовнянський град (Стара Любовня, Словаччина):


Вавель (Краків, Малопольща, Польща):


Ряшівський замок (Ряшів, Підкарпатське воєв., Польща):


Ланцутський замок (Ланцут, Підкарпатське воєв., Польща):


Сянок (Підкарпатське воєв., Польща):


Замок Казимира Великого (Перемишль, Підкарпатське воєв., Польща):


Красічинський замок (Красічин, Підкарпатське воєв., Польща):


Руїни Високого замку (Львів, Україна):


Львівська Цитадель: (Львів, Україна):


Міські укріплення Львова (Львів, Україна):


Золочівський замок (Золочів, Львівщина, Україна):


Жовківський замок (Жовква, Львівщина, Україна):


Крехівський монастир-фортеця (Крехів, Львівщина, Україна):


Аріанська вежа (Белз, Львівщина, Україна):


Люблінський замок (Люблін, Люблінське воєв., Польща):


Пулави (Люблінське воєв., Польща):


Замок Меве (Гньєв, Поморря, Польща):


Замок Марієнверден (Квідзин, Поморря, Польща):


Штум (Поморря, Польща):


Марієнбург (Мальборк, Поморря, Польща):


Столп (Слупськ, Поморря, Польща):


8. ЗАМКИ БАЛТІЇ

Замок Гедимина (Вільнюс, Литва):


Тракайський замок на острові (Тракай, Литва):


Тракайський замок на півострові (Тракай, Литва):


Каунаський замок (Каунас, Литва):


Ризькій замок (Рига, Латвія):


Бауска (Латвія):


Страупе (Латвія):


Таллінн (Естонія):


Замок Тоомпеа (Таллінн, Естонія):


Кадріорг (Таллінн, Естонія):


Єпископський замок Хаапсалу (Хаапсалу, Естонія):


9. ЗАМКИ ДУНАЙСЬКОГО БАСЕЙНУ

Зігмарінген (Зігмарінген, Баден-Вюртемберг, Німеччина):


Шер (Шер, Баден-Вюртемберг, Німеччина):


Хоеншвангау (Швангау, Баварія, Німеччина):


Нойшванштайн (Швангау, Баварія, Німеччина):


Єпископський замок Фюссен (Фюссен, Баварія, Німеччина):


Міські укріплення (Ландсберг-ам-Лех, Баварія, Німеччина):


Альтер Хоф (Мюнхен, Баварія, Німеччина):


Німфенбург (Мюнхен, Баварія, Німеччина):


Замок Трауснітц (Ландсхут, Баварія, Німеччина):


Хофбург (Інсбрук, Тіроль, Австрія):


Амбрас (Інсбрук, Тіроль, Австрія):


Тратцберг (Єнбах, Тіроль, Австрія):


Ліхтенверх (Матцен, Тіроль, Австрія):


Матцен (Матцен, Тіроль, Австрія):


Нойматцен (Матцен, Тіроль, Австрія):


Куфштайн (Куфштайн, Тіроль, Австрія):


Хоенверфен (Верфен, Зальцбург, Австрія):


Хоензальцбург (Зальцбург, Австрія):


Мірабель (Зальцбург, Австрія):


Тюсслінг (Тюсслінг, Баварія, Німеччина):


Бургхаузен (Бургхаузен, Баварія, Німеччина):




Замок Орт (Гмунден, Верхня Австрія):


Графенег (долина Вахау, Нижня Австрія):


Дюрнштайн (долина Вахау, Нижня Австрія):


Руїни Дюрнштайн (долина Вахау, Нижня Австрія):


Хофбург (Відень, Австрія):


Бельведер (Відень, Австрія):


Оломоуц (Моравія, Чехія):


Штернберк (Моравія, Чехія):


Замок Пршеров (Пршеров, Моравія, Чехія):


Оравський Град (Оравський Підзамок, Словаччина):


Будатинський замок (Жиліна, Словаччина):


Бойницький замок (Бойніце, Словаччина):


Тренчанський град (Тренчин, Словаччина):


Будайська фортеця (Будапешт, Угорщина):


Фортеця Петроварадин (Нові Сад, Сербія):


Фортеця Калемегдан (Београд, Сербія):


Руїни Хустського замку (Хуст, Закарпаття, Україна):


Руїни Виноградівського замку (Виноградів, Закарпаття, Україна)::


Довжанський замок (Довге, Закарпаття, Україна):


Замок Шенборнів (Чинадійове, Закарпаття, Україна):


Замок Сент-Міклош (Чинадійове, Закарпаття, Україна):


Замок-паланок (Мукачеве, Закарпаття, Україна):


Середнянський замок (Середнє, Закарпаття, Україна):


Замок "Поганої діви"; (Невицьке, Закарпаття, Україна):


Ужгородський замок (Ужгород, Закарпаття, Україна):


Замок Пелеш (Сіная, Румунія):


Замок Пелешор (Сіная, Румунія):
\

Замок Бран (Бран, Румунія):


Фортеця Ришнов (Ришнов, Румунія):


Міські фортифікації Брашова (Брашов, Румунія):


Цитадель Брашов (Брашов, Румунія):


Херман (Румунія):


Прежмер (Румунія):


Фегераш (Румунія):


Хомород (Румунія):


Сігішоара (Румунія):


Медіаш (Румунія):


Сібіу (Румунія):


10. ЗАМКИ АДРІАТИЧНОГО УЗБЕРІЖЖЯ:

Скрадін (Хорватія):


Шибенік (Хорватія):


Маріна (Хорватія):


Фортеця Камерленго (Трогір, Хорватія):


Башта Нехай (Каштела-Штафіліч, Хорватія):


Замок Ротондо (Каштела-Штафіліч, Хорватія):


Нова Каштела (Каштела, Хорватія):


Стара Каштела (Каштела, Хорватія):


Замок Розані (Каштела Люкшич, Хорватія):


Замок Віттурі (Каштела Люкшич, Хорватія):


Каштел Гоміліца (Каштела, Хорватія):


Маслиниця (о.Шолта, Хорватія):


11. ЗАМКИ НА ДНІСТРІ

Старостинський замок (Галич, Івано-Франківщина, Україна):


Маріямпільський замок (Маріямпіль, Івано-Франківщина, Україна):


Раковецький замок (Раковець, Івано-Франківщина, Україна):


Чернелицький замок (Чернелиця, Івано-Франківщина, Україна):


Жванецький замок (Жванець, Хмельниччина, Україна):


Хотинська фортеця (Хотин, Чернівецька обл., Україна):


Аккерманська фортеця (Білгород-Дністровський, Одещина, Україна):


11a. ПРИТОКИ ДНІСТРА

Притока Стрв'яж

Оборонна вежа (Скелівка, Львівщина, Україна):


Притока Тисмениця

Давньоруська оборонна вежа (Дрогобич, Львівщина, Україна):


Притока Свірж

Свірзький замок (Свірж, Львівщина, Україна):


Притока Луг

Старосільський замок (Старе Село, Львівщина, Україна):


П'ятничанська вежа (П'ятничани, Львівщина, Україна):


Притока Гнила Липа

Унівський оборонний монастир:


Притока Золота Липа

Поморянський замок (Поморяни, Львівщина, Україна):


Бережанський замок (Бережани, Тернопільщина, Україна):


Притока Золота

Золотий Потік (Тернопільщина, Україна):


Притока Стрипа

Підзамочок (Тернопільщина, Україна):


Бучач (Тернопільщина, Україна):


Язловець (Тернопільщина, Україна):


Притока Джурин

Червоногрудський замок (Нирків, Тернопільщина, Україна):


Притока Серет (з Гнізною)

Збараж (Тернопільщина, Україна):


Тернопіль (Тернопільщина, Україна):


Микулинці (Тернопільщина, Україна):


Теребовля (Тернопільщина, Україна):


Підгорянський оборонний монастир (Теребовля, Тернопільщина, Україна):


Залишки Янівського замку (Долина, Тернопільщина, Україна):


Буданів (Тернопільщина, Україна):


Чортків (Тернопільщина, Україна):


Ягільниця (Тернопільщина, Україна):


Вежа Володієвського (Новосілка-Костюкова, Тернопільщина, Україна):


Форти М.Хміля (Товсте, Тернопільщина, Україна):


Притока Нічлава

Колиндяни (Тернопільщина, Україна):


Озеряни (Тернопільщина, Україна):


Висічка (Тернопільщина, Україна):


Кривче (Тернопільщина, Україна):


Притока Збруч

Токи (Тернопільщина, Україна):


Скалат (Тернопільщина, Україна):


Гримайлів (Тернопільщина, Україна):


Сатанів (Хмельниччина, Україна):


Оборонний монастир в Сатанівській Слобідці (Сатанів, Хмельниччина, Україна):


Личківці (Тернопільщина, Україна):


Сидорів (Тернопільщина, Україна):


Скала-Подільська (Тернопільщина, Україна):


Чорнокозинці (Хмельниччина, Україна):


Кудринці (Тернопільщина, Україна):


Окопи св. Трійці (Окопи, Тернопільщина, Україна):


Притока Смотрич

Стара Фортеця (Кам'янець-Подільський, Україна):


Нова Фортеця (Кам'янець-Подільський, Україна):


Польська брама (Кам'янець-Подільський, Україна):


Руська брама (Кам'янець-Подільський, Україна):


Верхня Польська (Вітряна) брама (Кам'янець-Подільський, Україна):


Міська брама та Вірменський бастіон (Кам'янець-Подільський, Україна):


Панівці (Хмельниччина, Україна):


Приток Ушиця

Сутківці (Хмельниччина, Україна):


Зіньків (Хмельниччина, Україна):


Притока Жван

Муровані Курилівці (Вінниччина, Україна):


Притока Мурафа

Шаргород (Вінниччина, Україна):


12. ЗАМКИ НА ПІВДЕННОМУ БУЗІ

Меджибіж (Хмельниччина, Україна):


Летичів (Хмельниччина, Україна):


Хмільник (Вінниччина, Україна):


Іванів (Вінниччина, Україна):


Фортеця Мури (Вінниця, Україна):


Черленківський замок (Селище, Вінниччина, Україна):


Шпиків (Вінниччина, Україна):


13. ЗАМКИ БАСЕЙНУ ДНІПРА

Притоки Стир та Іква

Олесько (Львівщина, Україна):


Підгірці (Львівщина, Україна):


Броди (Львівщина, Україна):


Кременець (Тернопілля, Україна):


Білокриниця (Тернопілля, Україна):


Дубно (Рівненщина, Україна):


Замок Любарта (Луцьк, Волинь, Україна):


Замок Чарторийських (Луцьк, Волинь, Україна):


Притоки Горинь та Случ

Вишнівець (Тернопільщина, Україна):


Замок Острозьких (Старокостянтинів, Хмельниччина, Україна):


Оборонна вежа (Старокостянтинів, Хмельниччина, Україна):


Оборонний монастир кармелітів (Бердичів, Житомирщина, Україна):


Фортеці Наддніпрянщини

Печерська фортеця (Київ, Україна):


Бастіон Дорошенка (Чигирин, Черкащина, Україна):


Полтава (Україна):


Замок Попова (Василівка, Запоріжжя, Україна):


Козацьке (Херсонщина, Україна):


14. ЧОРНЕ МОРЕ

Чорноріччя (Крим, Україна):


Балаклава (Крим, Україна):


Кафа (Феодосія, Крим, Україна):


Анадолу Кавагі (Істанбул, Туреччина):


Анадолу Хісар (Істанбул, Туреччина):


Румелі Хісар (Істанбул, Туреччина):


Сулекуле (Істанбул, Туреччина):


Топкапі (Істанбул, Туреччина):


15. БЛИЗЬКИЙ СХІД

Цитадель Алеппо (Алеппо, Сирія):


Цитадель Пальмира (Тадмор, Сирія)


Пальмира (Тадмор, Сирія)


Цитадель Дамаск (Дамаск, Сирія):


Біблос (Ліван):


Баальбек (Ліван):


Сідон (Сайда, Ліван):


Гадара (Умм-Кайс, Йорданія):


Аджлун (Йорданія):


Джераш (Йорданія):


Петра (Йорданія):


Александрія (Єгипет):


Карнак (Луксор, Єгипет):

http://andy-travelua.livejournal.com/385335.html

Додано ратуши в Антонінах, Београді, Відні, Зальцбургу, Інсбруку, Куфштайні, Верфені, Гмундені, Бургхаузені (2), Тюсслінгу

Тепер вже 173! Повна колекція - тут

http://andy-travelua.livejournal.com/384687.html

Минулого тижня випала чудова нагода поподорожувати Австрією, а також зачепити шматочок Баварії. З погодою не дуже щастило (а що ви хочете, кінець листопада), проте настрій компенсувався різдвяним оформленням усіх міст та містечок Австрії. Так, Європа вже по-повній святкує Різдво, на вулицях па площах - новорічні ялинки та різдвяні ярмарки. А ще Альпи - вони незабутні при будь-якій погоді. За 3 повних дні побачив 10 міст та містечок, більше десятка замків і палаців, привіз 8 нових ратуш до колекції.

Містечка з різнокольоровими будинками й кірхами та замки на фоні засніжених альпійських вершин - найяскравіші враження від поїздки. Бароковий Зальцбург - батьківщина Моцарта, створював романтично-поетично-музичний настрій. Але безумовний фаворит подорожі - це Інсбрук, столиця Тіролю.

З неприємно-практичного. Мушу констатувати, що на жаль, Європа стала набагато менш доступнішою для українців. Це пов'язано й з падінням курсу гривні до євро, і зі значним підвищенням цін у тій же самій Австрії. Ну, наприклад, ще 3 роки тому денний проїзний у Відні коштував 4,5 євро (50 грн.), сьогодні - 7,6 євро (більше 150 грн.), тобто став для українців втричі дорожчим. Вже десь на третій день починаєш звикати, що сніданок з кавою і круасаном у євро коштує так само, як у нас в гривнях, і припиняєш шокувати себе думками, що 10 євро - це не 10 гривень, а всі 200! По цінам за залізничні квитки Австрія, здається, вже переплюнула Швейцарію та Францію: з Відня до Зальцбурга - це 50 євро, до Інсбрука - ще 43. Проїзних немає. Це вам не Німеччина, де за 22 євро можна кататися на поїздах і громадському транспорті цілий день.

Вечірній Зальцбург

Але про всі негаразди забудете, як тільки побачите красу альпійської природи!

Озеро Траунзе

Як я вже писав, в австрійських містах вже проходять різдвяні ярмарки, а центральні площі та вулиці прикрашені новорічними декораціями.

Різдвяний ярмарок на площі біля ратуші у Відні

А готична вежа собору св. Штефана, здається, перетворилася на новорічну ялинку:


Зальцбург також вже по-повній святкує:

Площа резиденції в Зальцбурзі із собором свв. Рупперта і Вергілія та резиденцією

Але найяскравіше - в Інсбруку:

Ратуша та новорічна ялинка в Інсбруку


Санта-клаус біля "Золотого даху" в Інсбруку

Різдвяні шопки траплялися навіть посеред озера:

Гмунден. Озеро Траунзе

Починаємо подорож з Відня. Вперше на третій раз відвідання австрійської столиці знайшов стару ратушу Відня:


А ось і "нова" неогототична ратуша Відня у різдвяних вогниках:


Зальцбург - моя давня мрія. Багато років жив тим, що колись буду мати щастя побачити вид з парку Мірабель на барокові верхи зальцбурзьких соборів та фортецю Хоензальцбург:


Фортеця Хоензальцбург:


Зальцбурзька ратуша:


Величезний собор свв. Рупперта і Вергілія - один з найбільших і найпоказовіших в Європі зразків бароко:




Класичний вид на Зальцбург з гори Капуцинів:


Середньовічна забудова Зальцбургу досить стримана, але має свій шарм. Я би сказав, що архітектура Зальцбургу - це для дорослих. З першого погляду і не віриш, що це - 15-16 століття.


Площа Старий Ринок:


В жовтому будинку народився Моцарт (його повне ім'я щось на кшталт Вольф Іоган Себастьян Хрістіан Абульфаз-огли Амадей Моцарт):


Головна пішохідна вулиця міста - Гетрайдегассе, прикрашена багаточисельними рекламними вивісками:




Нічний Зальцбург:


Другий день був присвячений Тіролю - найбільш високогірній частині Австрії. Квінтесенція Тіролю - високі гострі шпилі на тлі засніжених альпійських вершин:


Куфштайн - маленьке містечко в Тіролі з потужним замком на кордоні з Баварією:




В Альпах - ще й досі справжня золота осінь:


Центральна площі Куфштайну забудована по-баварські яскравими будинками:


Ратуша в Куфштайні:


Історичне старе місто в Куфштайні - зовсім маленьке. Але таке, що заставляє візжати від радості!




В маленькому селі Матцен, що між Куфштайном і Зальцбургом, відразу 3 (три!) замки. Туриста - жодного. Це й не дивно: від електрички треба добиратися пішки чи не годину.

Перший замок - Матцен:




Другий замок - Нойматцен:


Третій замок - Ліхтенверх:


Ще один тірольський замок на шляху з Куфштайну до Інсбрука - Траутцен:


Альпи з вікна потягу:


Вже під самим Інсбруком знаходиться замок Амбрас - імператорська резиденція Фердинанда I:


З гори, де стоїть замок, добре видно столицю Тіролю - Інсбрук:


Інсбрук став безперечним фаворитом подорожі. Якось блогер horoshiyblog описуючи його, назвав Інсбрук найкрасивішим містом Європи. Відтоді не покидала думка перевірити це. Такі да :)

Тріумфальна арка, Інсбрук

Інсбрук затиснутий у вузькій долині між двома альпійськими хребтами, тому Альпи тут видно з кожного куточка.


Сецесія в Інсбруку не поступається віденській:


Центральна пішохідна вулиця Марії Терези:


На головному майдані міста вже давно стоїть ялинка і йде святкування:


Візитівка міста - будинок "Золотий дах", який з'явився на центральній площі Інсбрука у 1500 році. Розкішний еркер з 2657 позолоченими мідними черепицями велів спорудити імператор Максиміліан на честь свого вінчання з Б'янкою Марією Сфорці Міланською:


Навпроти - не менш цікавий Helblinghaus - будинок в стилі рококо:


На цій самій площі - міська ратуша з баштою, звідки відкривається панорама міста і Альп:




Катедральний собор св. Якова - один з найкращих витворів європейського бароко:


Інтер'єр собору - найрозкішніший з тих, що колись доводилося бачити:




Замок Хоенверфен поблизу містечка Верфен - один з самих фотогенічних замків в Альпах:


Щоправда, для того, щоб оцінити ту фотогенічнічність, доведеться піляти декілька кілометрів на сусідню гору:


Сам Верфен теж доволі симпатичний. Будинок праворуч - ратуша:


З самого містечка також можна знайти декілька цікавих ракурсів замку:


По дорозі з Зальцбурга до Бургхаузена треба зробити пересадку у баварському містечку Тюсслінг. Це вже - німецька Баварія. Сорок хвилин пересадки повністю достатньо для того, щоб оглянути замок з типовими для Баварії цибулястими дахами.


Ратуша в Тюсслінгу та різнокольорові кам'яниці на Ринку заслуговують на особливу увагу:


Бургхаузен - одне з найкрасивіших міст Баварії. За красою може поступитися хіба що Ландсхуту.


В Бургхаузені - один з найбільших замків в Європі. В цьому можна переконатися, дивлячись на панорами (клікабельні):



Донжон замку:




Між іншим, Бургхаузен знаходиться в Німеччині, а всі фото зроблені з Австрії. А так виглядає австрійсько-німецький кордон:


Саме ж місто заставляє відкривати рота і насолоджуватися кожною кам'яницею:


Ратуша в Бургхаузені:


На зворотньому шляху до Відня відкрив для себе (і сподіваюсь, для читачів) один з найгарніших куточків Альпів - Гмунден. Краєвиди там справді нагадують швейцарські:


Місто стоїть на озері Траунзе:


На центральній площі, що розташована на березі озера, стоїть дуже оригінальга ратуша:


На березі озера Траунзе знаходиться романтичний замок Орт:


На цій позитивній ноті подорож закінчилася.

http://andy-travelua.livejournal.com/384263.html

Чернігівщина вже давно стала для мене не менш цікавою, ніж Львівщина чи Тернопільщина. Земля, що залишило багато як дерев'яних, так і мурованих пам'яток як епохи Київської Русі, так і Козаччини, уся дихає давньоруською старовиною і патріархальністю. Седнів поряд з Черніговим та Козельцем - це містечко, яке зібрало в собі усе, чим славиться Чернігівщина. Дерев'яна Георгіївська церква, де знімався "Вій" - еталон українського дерев'яного храму. Воскресенська церква - ідеал українського козацького бароко. Кам'яниця Лізогубів - найстраріша кам'яна будівля на Лівобережній Україні. І ще багато всього: палац Лізогубів, парк з альтанкою з видом на долину Снову, дерев'яні хатки з лиштвами вікон...

Седнів (колишня назва - Сновськ) - один з найстародавніх населених пунктів Чернігово-Сіверської землі. Назва походить від річки Снов ("сна" — омивати, купатись). Вперше в літопису він згадується у 1068 році в зв’язку з героїчним розгромом дружиною чернігівського князя Святослава Ярославича в 4 рази переважаючих сили половців. В епоху Київської Русі Сновськ - центр Сновської тисячі, що входить в Чернігівське князівство. В XII-XIII ст. Сновськ неодноразово згадується в літопису, як місце міжусобних битв князів.

У ХІІ-ХІІІ століттях Сновськ входив до складу Чернігівського князівства. Був знищений татарами 1239 року. У 50-х рр. XIV ст. місто увійшло до складу Великого князівства Литовського. З XVI ст. має сучасну назву Седнів. Про походження назви розповідає народна легенда: "Спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, та не змогли взяти це місто-фортецю. Татари називали тоді оборонців Сновська "сиднями", що в перекладі з татарської мови ніби означало "злі, хоробрі". Звідси - Седнів.


У 1648—1781 роках Седнів був сотенним містечком Чернігівського полку, а пізніше — волосним містечком Малоросійської, потім Чернігівської губернії. 1659 року короткий час існував Седнівський полк. Наприкінці XVII ст. Седнів став маєтністю козацько-старшинської родини Лизогубів. Саме Лизогуби і сформували архітектурне і історичне обличчя Седнова.


У 1690 році почалася розбудова седнівської садиби чернігівського полковника Якова Лизогуба. За його замовленням артіллю майстрів, яка у той самий час будувала церкву Різдва Богородиці, була збудована кам'яниця Лизогубів. Седнівська кам’яниця сьогодні є найстародавнішою мурованою житловою будівлею Лівобережної України.


Споруда мурована, одноповерхова, на підвалі; розташована в садибному парку недалеко від краю високого правобережного плато р.Снов. Прямокутний у плані, симетричний, п’ятикамерний будинок є розвитком традиційного типу народного житла - хати на дві половини. Розпланувальна система - анфіладна. Кімнати перекриті циліндричними та зімкненими склепіннями з розпалубками. В інтер’єрі збереглися рештки пічного опалення й численні ніші в стінах.


Будинок має високий цоколь і двосхилий дах з трикутними фронтонами на причілках. Зовні стіни розчленовані глибокими арковими віконними нішами.


Первісно її дах був укритий ґонтом. У другій чверті XIX століття замість ґанку на головному фасаді збудовано укріплену контрфорсами вежу з ґотичними вікнами, завершену смугою декоративних машикулів та зубців-мерлонів. Такою кам’яницю змалював 1846 року Тарас Шевченко, котрий гостював у тодішнього власника садиби Андрія Лизогуба.


Будинок частково зруйновано в 1941-1943 роках під час Другої світової війни. Реставрацію завершено 1967 року. При після реставрації 1967 року в кам’ яниці було відкрито пивний бар, що дуже обурило громадскість. Через деякий час бар закрили і покинули будівлю без хазяїна. За час забуття вона прийшла до зубожіння: було вибито вікна, зірвано підлогу і двері. У 2001 році кам’ яницю було відреставровано силами ВАТ ЕК "Чернігівобленерго" на честь десятиріччя Незалежності України.


Церква Різдва Богородиці (Благовіщенська) споруджена 1690 р. коштом чернігівського полковника Я.Лизогуба як родинна церква-усипальня. Це - мурована дев’ятидільна однобанева церква, виконана в стилі козацького бароко. Церква розташована в центрі селища поруч із садибою Лизогубів і є архітектурною домінантою Седнева.


Споруда - симетрична, суворо центричної пірамідальної композиції. Центральна дільниця - двоярусний восьмерик з високою бароковою банею - різко виділяється своєю висотою. Бічні рамена просторового хреста приземисті, увінчані циліндричними склепіннями з розпалубками й укриті наметовими дахами. Між раменами хреста розташовані невеликі низенькі приміщення. Завдяки цьому створюється ступінчасте наростання архітектурних мас до центральної бані. Споруда не має головного і другорядних фасадів. Вона розрахована на круговий огляд, бо стояла, очевидно, посеред площі і крім функції родової усипальні розглядалася ще як храм-пам’ятник.


Протягом 1796 - 1814 рр. зазнала перебудов: змінено форми дахів і бані У 1980-х роках проведено реставрацію з відтворенням первісних форм.


На початку ХІХ століття на території садиби в старовинному парку чернігівським полковником Е.Я. Лизогубом, сином відомого чернігівського полковника Я.К. Лизогуба, невідомим автором був збудований садибний будинок - невеликий одноповерховий палац.


Будинок одноповерховий П-подібний, цегляний, під залізною покрівлею. Вікна циркульні. Являє собою житлову будову класичного стилю. На передньому фасаді має центральний і два бокових ґанки.




На домі у 1950 р. встановлена мармурова меморіальна дошка з написом: “В цьому будинку зупинявся геніальний український поет Тарас Григорович Шевченко під час свого перебування в Седневі в 1846-1847 рр.”.


За радянських часів в будинку Лизогубів існувала середня школа. Будинок охороняється державою як пам’ятник архітектури.




У 1852 р. Седнів відвідав видатний український поет-байкар Л.І. Глібов. Тут він написав, зокрема, глибоко ліричний вірш “Стоїть гора високая”, який став згодом улюбленою народною піснею.




Відома пам'ятка Седнова - альтанка, збудована у першій половині XIX ст. Розташована на високому уступі берега р. Снів із береглася в первинних формах класицизму. Споруда з цеглини, обштукатурено, типу ротонди. Вісім колон тосканського ордера підтримують антаблемент, над яким, - півсферичний купол, критий залізом. Колони стоять на різновисокому, відповідно до рельєфу місцевості, цоколі.


З альтанки відкривається гарна панорама долини Снову:




Найцікавіша пам'ятка Седнова - дерев'яна Георгіївська церква у стилі козацького бароко. Вона, без перебільшення є найвражаючим дерев'яним храмом Лівобережної (а можливо і всієї) України. Розташовується на піднесенні урочища Коронний Замок, в центрі древнього городища Сновськ.


Храм зведений не пізніше 1747 року без єдиного цвяха. Вважається, що в цій же церкві святили свою зброю перед військовими походами козаки Седнівської сотні Чернігівського полку у 17-18 ст. Довгий час Георгіївська церква був головним храмом Седнова. Пам'ятник значно перебудували в 1852 році.


Церква отримала популярність завдяки тому, що тут знімалися головні епізоди популярного радянського кінофільму "Вій" за однойменною повістю Миколи Гоголя.


Тут в труні літала панночка:


Церква відрізняється дуже великими розмірами восьмикутного нефа з маленькими прибудовами прямокутного зруба бабинця та шестикутного вівтаря. Це цікавий приклад великої церкви-ротонди восьмикутного окреслення.


Середній об'єм цього тридільного храму, восьмикутний у плані, має стіни, влаштовані зі значним нахилом до середини. Завершує його єдина струнка баня з двома заломами. Висота храму майже втричі перевищує його ширину. До бабинця прибудовані маленькі зрубики сходів на хори, а до вівтаря - ризниця та паламарня. Дуже гарний інтер'єр храму - просторий і світлий, розкритий догори.


Церква дивом збереглася до нашого часу, адже добре відомо, як легко розібрати або спалити дерев'яну будівлю. У 1975 р. в храмі починали робити реставрацію: розібрали прибудований у ХІХ ст. великий бабинець із дзвіницею, замінили деякі спорохнявілі бруси стін, але роботи не закінчили через відсутність коштів (а потрібно було лише 7 тис. крб.). І лише а період Незалежності церкву відбудували і зробили з неї "цукерочку".




Над бабинцем надбудували дві вежі-дзвіниці:


Вівтарна частина:


Ліхтарик:


Двері і старий надпис на одвірку:




Місцева школа нагадує гетьманський палац:


Старий дуб:


Приклади забудови Седнова:

http://andy-travelua.livejournal.com/383866.html

Село Городище плавно переходить в Синявку - велике село в Менському районі Чернігівщини, в якому дерев'яна козацька Покровська церква 1706 року - приклад народної архітектури Лівобережжя періоду українського бароко. Крім церкви, у Синявці збереглося багато партіархальних дерев'яних хаток з типовими дня півночі України лиштвами вікон, а також будинок школи в стилі модерн.

Синявка - давнє поселення, відоме з першої половини XVII ст. Зідомо, що Деулинським перемир'ям 1618 року відійшла до Польщі. З 1649 року перебувалау складі Менської сотні, від 1652 р. Синявка - сотенне місто Ніжинського та згодом Чернігівського полків Української Держави Богдана Хмельницького.

Дерев'яна тридільна Покровська церква 1706 року - рідкісний приклад для цього регіону України дерев'яних будівель початку XVIII ст., що збереглися в первинному виді. Триверха церква Покрови за типом плану належить до групи поширених на Лівобережжі тризрубних пам’яток, що складаються з чотирикутного бабинця, восьмигранної центральної дільниці та шестигранного вівтаря.


Первісний план пам’ятка зберегла без змін. Принципи композиції мас у зовнішньому вигляді пам’ятка зберегла добре. Зруби стін мають первісний вигляд. Можливо, що й оформлення верхів зовні в якійсь мірі зберегло первісні форми, хоч ремонти сильно огрубили їх. Пізніше добудовано південний і північний приділи та тамбур перед вхідними дверима бабинця. Цілком зберігся внутрішній вигляд пам’ятки.


Бабинец в плані прямокутний, центральний зруб восьмигранний, східний, - шестикутний. Подовжні осі зрубів, що йдуть в напрямі захід-схід, не поєднуються, що свідчить про різночасне розбиття їх планів.


Домінуюче місце в композиції споруди займає центральний зруб. Його восьмерик має своєрідні пропорції (поперечна вісь відноситься до подовжньої як 3: 2), перекритий восьмигранним верхом з двома заломами, верхній залом зашитий плоским плафоном. Для надання жорсткості конструкції застосовані ригелі, прикрашені різьбленням, а також спеціальна конструкція : західна і східна грань центрального об'єму в рівні верхніх вінців з'єднуються паралельно розташованими двома вмиканими брусами, які, нарощуючись у висоту, врубываются в грані першого залому і утворюють з півдня і півночі пазухи з трапецієвидними отворами. Бабинец перекритий верхи з одним заломом, світловий ліхтар - плоским плафоном, нагорі зрубу стін, по кутах, закладений чотири різьблені ригелі.




Збереглися західні двері з різьбленими лиштвами.


Поруч з церквою — будинок школи в стилі модерн (1900-і рр.).


В Синявці збереглося багато дерев'яних будинків - прикладів народної архітектури свіерсько-чернігівської школи:

http://andy-travelua.livejournal.com/383582.html

Кежмарок - одне з небагатьох словацьких міст, де добре збережений ансамбль середньовічної міської забудови. В місті є повноцінний ренесансний замок, барокова-класицистична ратуша, унікальний протестантських дерев'яний костел, декілька досить оригінальних храмів, а також багато архаїчних кам'яниць - свідоцтв середньовічного міста, яке колись давно мало статус королівського.
У 1950 році Кежмарок був оголошений архітектурним заповідником.

Кежмарок лежить у підніжжя Високих Татр на шляху від Попраду до Старої Любовні. Місто вперше згадується У 1251 році у листі короля Бели IV як "Кесмаркт". Тоді він був об'єднанням трьох близьких поселень - слов'янських рибалок, німецьких шахтарів і королівських прикордонних вартових. Міські права Кежмарок отримує у 1269 році, а у 1380 році стає вільним королівським містом.

Місто зустрічає залізничним вокзалом 1914 року у стилі модерн:


Чи не головна пам'ятка Кежмарка, внесена до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - протестантський артикулярний дерев'яний костел найсвятішої Трійці 1717 р. Проблема і тому, що сам дерев'яний костел поміщений в кам'яний саркофаг.


Його прилаштували в 1717 році до більше ранньої кам'яної сакральної будівлі 1593 роки, яке в наші дні є ризницею. При будові цієї унікальної дерев'яної будівлі з тиса і червоної ялини не було використано жодного шматка металу. Барочний інтер'єр церкви теж виконаний з дерева. Особливо цінним з художньої точки зору є церковний орган з дерев'яними трубами.


В середину варто потрапити, але фотографувати суворо заборонено:

Фото з сайту http://simplytravel.eu


Фото з сайту http://www.go2slovakia.eu

Поруч зі старим костелом знаходиться новий протестантський костел з 1879 - 1892 рр. у маурському стилі, також пам'ятка культури національного значення:


Йдемо до бік центральної площі. По дорозі - багато яскравих будинків епохи модерну і еклектики:






На головній площі міста, що новить назву Нової, розташована будівля ратуші в стилі класицизму, збудована у 1461 р., і перебудована в 1799 р.:


Під час перебудови їй добудували барокове завершення:


На Новій площі багато різноманітних цікавих кам'яниць:








Людей на вулицях, у т. ч. і на головній площі - ні душі. Це - особливість Словаччини:


Неподалік від Нової площі всередині міської забудови розташований пізньоготичний римо-католицький костел св. Хреста 1444-1498 рр., який ще називають "базилікою мінор":


Дзвіниця схожа на ту, що ми вже бачили в Стражках:


Від ратуші до замку веде вулиця Гродська:






Забудова вулиці Гродської просто шедевральна!








Кежмарок - справжнє середньовіччя!








Кежмарский замок уперше згадується в 1447 році, коли тут знаходився гарнізон Яна Іскри. У 1465 році Імріх Запольський на місці старого замку почав будувати новий позднеготический замок. був обнесений подвійною стіною і оточений глибоким ровом з водою і служив резиденцією місцевої знаті.




У 1575 замок був перебудований в ренесансному стилі. У XVII столітті замок знову перебудовували італійські архітектори.




Історія зберігає багато загадкових і часом трагічних історій, пов'язаних з цим похмурим замком. Так, згідно з легендою в одній з кам'яних веж цілих шість років знаходилась замурована польська принцеса Беата Ласка.






Герб власників замку:


На території замку:


Бастіон:


Прощавай, Кежмарок, прощавай Словаччина!

http://andy-travelua.livejournal.com/383346.html

Прямуючи автобусом з Попрада до Старої Любовні побачив з вікна щось незвичайне: справа промайнув білосніжний ренесансний замок, зліва - давній готичний костел і башта, що дуже нагадувала замкову. Оглянувши мальовничій замок в Старій Любовні разом із музеєм-скансеном, вирішив знайти то цікаве поселення, яке мене так зацікавило. Повертаючись назад і побачивши знайомі силуети старовинних будівель, попросив водія автобуса зупинитися. З'ясувалося, що я - в селі Стражки, яке сьогодні є частиною містечка Спишська Бела, що між вже відомою нам Старою Любовнею та колишнім королівським містом Кежмарок, з яким ми також невдовзі познайомимося.

Стражки, які сьогодні відомі прекрасним замком, англійським парком та унікальною дзвіницею, виникли в другій половині XII століття, про що свідчить стара виявлена письмова згадка, а саме дарчий лист короля Бели IV від 1251 року. Центром історичного заселення були і досі залишаються замок, костел Св. Анни і дзвіниця, які нині утворюють національно-культурний пам'ятник і одночасно відносяться до архітектурних скарбів словацької області Спиш.




Першими відомими власниками Стражок була аристократична сім'я Берзевиць. Вона отримала село на початку XIV століття від короля Карла Роберта. У 1556 році новим власником стала хорватська сім'я, найвидатнішим членом якої був Грегор. Він перебудував замок в стилі ренесансу, заснував в ньому латинську школу і бібліотеку.


У 1801 році замок став власністю сім'ї Сирмаї, а в другій половині XIX століття їм на зміну пришли Меднянські. Останніми власниками були члени сім'ї Цобель, які жили в замку до 1945 року. Після смерті колишньої власниці, баронеси Маргіти Цобель, в результаті передачі цей об'єкт отримала Словацька національна галерея. Вона здійснила реконструкцію об'єкту разом з прилеглим парком і в 1991 році відкрила його для громадськості.


В сучасному вигляді замку можна знайти сліди стилів різних епох - пізньої готики, ренесансної перебудови, барочно-класичних перебудов. Словацька національна галерея виставляє тут декілька експозицій: історичні меблі, предмети інтер'єру 17-19 ст. і колекцію художніх ремесел 7-19 ст.




Замкові башти:




Ренесансне вікно:


Герб власників:


Підмурки первісного замку:


Будівля оточує англійський парк, у кінці якого протікає річка Попрад.






Через дорогу від замку височіє костел Св. Анни і замково-подібна дзвіниця. Разом із замком вони утворюють єдиний архітектурний комплекс. Римсько-католицький костел з'явився у XIV століття із вхідним готичним порталом, який сьогодні замурований. У минулому його частиною було також кладовище.




Відразу біля костелу стоїть дзвіниця, яку побудував Ульріх Матерер. Пам'ятка також відноситься до XVI століттю. Вона істотно відрізняється від усіх інших ренесансних дзвіниць на Спише, а саме частиною, прикрашеною графіти. На графіти можна побачити тему полювання на зайця з трояндою, закомпонованою в центрі, і незабудкою. Під аттиковим карнизом знаходиться текст "Soli deo HB 1629 Gloria", що в перекладі означає "Слава належить Богові". У 2006 році в дзвіниці провели ремонт.

http://andy-travelua.livejournal.com/383096.html

В селі Городище, що у Менському районі Чернігівщині, збереглося відразу дві дерев'яні церкви. Та, яка старіше і справді має архітектурну та історичну цінність, покинута громадою - Миколаївська церква 1763 року, не використовується і руйнується на очах. Селяни ж користуються більш новою Михайлівською церквою кінця ХІХ століття, яку "покращили" і причепурили в кращих традиціях рагульства. Вибір селян дійсно важко зрозуміти...

Дерев'яна Миколаївська церква 1763 року, що знаходиться на тихій вуличці на південно-західній околиці села, зведена з сосни. За типом плану церква тризрубна, триверха, складається з чотирикутного бабинця, восьмигранної центральної дільниці та шестигранного вівтаря і належить до поширеного на Лівобережжі типу пам’яток. Вперше храм науково дослідив і описав у 1976 році дослідник дерев'яного зодчества С.А.Таранушенко в роботі "Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України". А мистецтвознавець і академік Григорій Логвін, вперше побачивши церкву у 1985 році, зазначив, що "перед нами - досі незнаний шедевр архітектури світового рівня... ми маємо справу з пам'яткою рівня афінського Парфенону".




Архітектура церкви справляє монументальне і величне враження: рух її форм здійснений упевнено і енергійно. Її інтер'єр, свій первинний вид, що краще зберіг, вражає динамічністю висотно розкритого простору трьох верхів.




Бабинець відкривається в неф величезній аркою-вирізом (висота 8 м), прикрашеним декоративним різьбленням. Легкий ухил стін нефи всередину і зіставлення по-різному освітлених складових заломів створюють ілюзію великого простору і висоти верхів. Церква належить до вищих досягнень українського бароко чернігово-сіверської школи.


Церква в плані тридільна з квадратним бабинцем (5 х 5 м), восьмикутним нефом (6,75 х 9 м), орієнтованим довгою стороною перпендикулярно подовжній осі будівлі, і гранованим п'ятистінним вівтарем (5 х 5 м). Довжина храму в інтер'єрі 1б, 5 м, висота нефи (до зеніту) 19,5 м.


Увінчана церква трьома верхами по два заломи кожен. У 1888 р. вона ремонтувалася, коли з півдня і півночі були прибудовані приміщення, перекриті плоскими стелями, перероблені глави, вертикальна обшивка замінена горизонтальною.


Перебудовувалася в 1888 р.: спочатку трьохзрубова споруда розширена за рахунок прирубів з півдня, півночі і заходу з ганками під навісами на стойках. Змінено оформлення верхів, прорізає західна стіна бабинця, втрачені західні двері, що вели у бабинець.


Через старі двері можна зайти всередину, щоб подивитися інтер'єр, з якого небагато, але залишилося.


Бабинець:


Підпірні дерев'яні стовпи поки що стримують верхи церкви від обвалу:


В інтер'єрі збереглася частина розписів і навіть якась скриня з церковним начинням:






В центр села за річкою на підвищенні стоїть ще один дерев'яний храм Городища - Михайлівська церква, збудована орієнтовно у 1880-тих роках. Церква однобанна й хрещата, з гострими деталями і прямими кутами. На відміну від вмираючої Миколаївської, ця церква - діюча.


Майже напроти, збереглася стара дерев'яна будівля школи, яка також не використовується.


Дерев'яна хата в Городищі:

http://andy-travelua.livejournal.com/382904.html

Організація роботи громадського транспорту Словаччини вбиває: єдиний ранковий автобус з Попраду прибуває до Старої Любовні о 10:05, а автобус зі Старої Любовні до замку відправляється... в 09:55. Наступний - аж в обід. Не знаю, для кого складений такий графік, але для того, щоб подивитися дуже фотогенічний замок Любовнянський Град (до речі, єдиний з усіх, куди можна потрапити всередину) та Музей-скансен доведеться підніматися близько 4 кілометрів на гору заввишки 711 км, на який розташований замок. Запитаєте: чи варто? Відповім: варто! Стара Любовня - одне з тих словацький куточків, який залишив одне з найприємніших вражень.

Стара Любовня - тихе містечко в північній частині Словаччини в області Спиш майже на кордоні з Польщею, яке лежить у підніжжя Високих Татр. В декількох кілометрах від міста, на порослому лісами пагорбі височать руїни середньовічного замку. Перша фортеця була побудована тут на межі XIII-XIV століть для оборони північних кордонів Угорського королівства.

Перший погляд на замок від автостанції в Старій Любовні:


Стара Любовня вперше згадується у 1292 році як місто Лібенів. У 1364 році угорський король Людовик I Великий дарував Старій Любовні права королівського міста. У 1412 році в числі 16 спишских міст Стара Любовня була віддана Польщі як завдаток за борг. Аж до 1772 року вона була головним містом 15 спиських міст, відданих у 1412 році угорським королем Жигмонтом Польщі.


У 1772 році після розділу Польщі, Стара Любовня знову входить до складу Угорського королівства у складі Австрії. 8 листопада 1918 тут створилася Народна рада місцевих русинів-українців, яка висловилася за приєднання до Української держави.




Замок швидше за все виник наприкінці XIII століття, лише як прикордонна сторожова фортеця на торговому шляху до Польщі. За деякими джерелами його побудував в 1280 році польський князь Болеслав, зять Бели IV. Вперше ж замок згадується в 1311 році. Фортеця розташована на вапняковій скелі заввишки 711 м.


Оцініть масштаби фортеці:


Любовнянський замок часто служив місцем для зустрічей видатних діячів та правителей минулого. У 1392 році замок відвідала королева Марія Угорська; у 1396 — король Угорщини Сигізмунд Люксембурзький; у 1683 — польський король Ян Собеський. В 1412 у фортеці зустрілися угорський та польський королі для підписання договору про мир і дружбу.




У 1412-1772 роках замок був поряд з іншими спішськими містами дано Польщі як заставу за королівський борг, де-юре залишаючись угорським, де-факто польським. У 1553 році замок був пошкоджений великою пожежею, а в 1555 р. почав перебудовуватися. Саме тоді відбулася реконструкція Любовнянського замку, після якої він набув обрисів ренесансної фортеці.




З кінця XVI століття замок перейшов у спадкове володіння сім'ї Любомирських. Останніми господарями були Замойські, котрі й відреставрували деякі частини замку в 30-ті роки минулого століття.




У XVII столітті замок був розширений і знову перебудований. В наш час замок реставрується. У замку знаходиться Любовнянський Музей.




Без українського прапору тут не обійшлося :)


Найстарішими спорудами на території фортеці є укріплення верхнього замку, де збереглись циліндрична оборонна башта значних розмірів та руїни готичного палацу. Обидві будівлі сильно перебудовані в період ренесансу. Приблизно до того ж періоду відноситься і виникнення східного палацу. Оборонні споруди нижньої фортеці були зведені в XVI столітті.




Потрапивши у фортецю через величезні ковані ворота, можна придбати вхідний квиток у вигляді відкритки з видами замку та розташованого поряд музею дерев'яного зодчества, отримати опис всіх пам'яток будь-якою мовою.






З усіх боків добре видно Високі Татри:






У підніжжя замку розташований Любовнянський скансен - музей народної архітектури і побуту:

http://andy-travelua.livejournal.com/382528.html

В селі Волосківці Менського району Чернігівщини розташована одна з найцікавіших козацьких барокових дерев'яних церков на півночі України. Хоч село і невелике і знаходиться на трасі Чернігів - Новгород-Сіверський, знайти церкву буде на так і просто. Вона знаходиться в північній частині села, і щоб дістатися до неї, доведеться трохи поблукати вузькими сільськими вуличками.

Дерев'яна Успенська церква, збудована у 1765 р. - типова для архітектури Лівобережжя XVII-XVIII століть. Вона хрещата, однобанна. Основа храму - п'ятикамерний зруб з досить високим центральним восьмериком, увінчаним бароковою банею з заломом та главкою, характерні двері із зрізаними верхніми кутами.




Решта ж деталей - результат прибудови минулого століття. Тоді ж з'явилася дзвіниця з критим переходом із західного боку, невисокі прибудови-тамбури з північною і південною сторін з ганками під двосхилим дахом, підтримуваним двома колонками. Перебудови спричинили і деякі конструктивні зміни в інтер'єрі.


Дещо грубувата дзвіниця з рисами провінційного класицизму, сполучена, за відомою традицією, з бабинцем, а також тридільні величезні вікна, ганки з колонками й фронтончиками тощо.


Єдину баню церкви вінчає один залом. Восьмигранний барабан перекритий зімкнутим усіченим склепінням і увінчаний главою з глухим ліхтарем і барочним за формою невеликим куполом.




Бабинец сполучений з середнім зрубом двох'ярусним вирізом. Внутрішній простір висотно розкритий. На лобових гранях зрубів - трьохприватні вікна.


Дверні отвори з характерним для України трапецієподібним завершенням і карнизи фасадів прикрашені різьбленням з використанням традиційних народних мотивів (мотузочок та ін.).






Типовий будинок:

http://andy-travelua.livejournal.com/382250.html

Степанівка - маленьке село в Менському районі Чернігівщині. В Степанівці, як і в багатьох селах Менщини збереглася козацька дерев'яна церква. Храм Пресвятої Трійці був збудований у 1763 році. Церква - тридільна у плані, триверха із дзвіницею над західним притвором, побудована із дерева і обшита дошками. Всередині церкви зберігся розпис та іконостас. Поруч з церквою похований Григорій Данилович, вчитель останнього російського імператора Ніколая ІІ.









Ганок:




Дзвіниця:


Бані:




Типовий дерев'яний будинок в Степанівці:


До кінця 80-х років в сел ще можна було побачити вітряк ХІХ ст.:

http://andy-travelua.livejournal.com/381747.html

Дерев'яні палаци - досить рідке явище для України. Декілька днів тому я розповідав про дерев'яний палац в Мошнах на Черкащині, де розташовувалася земська лікарні. Сьогодні покажу дерев'яний садибний будинок в селі Чемер на Чернігівщині. Чемер знаходиться в 3 кілометрах від дороги Київ - Чернігів неподалік від розв'язки з московською трасою. Декілька кілометрів дороги до села - жахливі. Для Чернігівщині, яка славиться найкращими дорогами, це швидше - виключення.

Чемер відомий з 1688 року. Згідно з дослідженнями професора Костянтина Тищенка, "Чемер" древньою кельтською (валлійською) мовою означає "земляк"; подібні назви вже понад дві тисячі років зустрічаються по всій Європі, наприклад — Кемері у Латвії і навіть Кемер у Туреччині.

В Чемері збереглися спиртовий завод поміщиків Пашковських та їх же садибний будинок другої половини XIX століття - пам’ятка дерев'яної архітектури.




З радянських часів у палаці Пашковських розташований сільський клуб. Навколо будинком залишилися сліди від колишнього поміщицького парку.


Подейкують, що на місцевому спиртозаводі вперше запустили у виробництво горілку чемергас — напій, в який додавалася дурманяча трава чемериця.


Дерев'яний ганок:




На іншому кінці села в покинутому сквері за сільрадою побачимо ще одну дерев'яну пам'ятку, а точніше - пам'ятку людській байдужості. Дерев'яна Михайлівська церква 1888 року доживає свої останні дні.


А між іншим, в церкві співав юний Олекса Розум — майбутній граф Розумовський, таємний чоловік імператриці Єлизавети Петрівни. Тут співака помітив полковник Федір Вишневський і забрав у хор до Санкт-Петербурга. Так почалася кар'єра майбутнього графа Олексія Григоровича Розумовського...


Не знаю, чи знають про це мешканці села? Судячи з того, що відбувається з церквою, навряд чи...

http://andy-travelua.livejournal.com/380436.html

Лемеші - село в Чернігівській області поруч зі старовинним Козельцем. Відоме, передусім, Трьохсвятительською церквою середини XVIII століття, яку добре видно з траси Київ - Чернігів. Перша згадка про Лемеші датується 1706 р. - саме тоді у рядового реєстрового козака Григорія Розума народився син Олексій, котрому судилося стати однією з визначних постатей в самодержавній Росії єлизаветинського часу.

Церква була зведена у 1755 році на замовлення Олексія Розумовського. Храм побудували над могилою Григорія Розумовського ("Розума") — батька Олексія та Кирила Розумовських. Церква була названа в ім'я трьох святителів — Григорія Богослова, Василія Великого та Іоана Златоуста — Григорій Богослов був патроном Григорія Розума.

Хоч, за церковними документами, замовником храму був Олексій Розумовський, за будівництвом, швидше за все, наглядала його мати Наталія Дем'янівна. Церкву 1914 року розписував український живописець-монументаліст Михайло Бойчук, уродженець Тернопільщини.


Трьохсвятительська церква - це винятковий приклад вдалого злиття стилів, коли у межах існуючого бароко відчуваються риси класицизму. Основний масив споруди прикрашений пілястрами, що підтримують фронтони та високий аттиковий пояс. Пілястри абсиди тосканського ордеру розташовані в спокійному ритмі. Вікна оформлені простими широкими наличниками з замковими каменями. Особливо характерна трактовка підбаневого барабана, прикрашеного здвоєними пілястрами, поставленими на загальний цокольний пояс. Вирішення антаблемента, капітелей та баз тоншого профілювання повторює архітектурну обробку основного об’єму споруди. Багатство антаблемента контрастує зі спокійним ритмом пілястр та віконним оздобленням. Карниз та фриз над пілястрами розкреповані, архітрав барабана підкреслює напівкруглі вікна. Фризи апсид прикрашені тригліфами, конхи спираються на стіни та арки, що фланкують апсиди з боку основного масиву споруди. Стіни та склепіння церкви цегляні.


Неподалік від церкви збереглася будівля земської школи початку ХХ ст. у стилі українського модерну:


Так церква і село виглядають з траси:

http://andy-travelua.livejournal.com/379853.html