Справжню Замбію можна побачити, від'їхавши декілька десятків кілометрів від туристичних місць. Нас трохи лякала африканська глибинка, де місцеві бачили рівно стільки ж білих людей, як в звичайному українському райцентрі бачили представників чорної раси. Ми не знали, що очікувати від вилазки в замбійське село. В Лівінгстоні ми взяли таксі за 5 доларів з людини до поселення Казунгула, що знаходиться в 70 кілометрах на захід від цього міста. Спочатку нашою метою було побачити кордон 4-х держав (Замбії, Зімбабве, Ботсвани та Намібії), але пізніше ми наважилися поблукати декілька годин сільськими вуличками, побувати на ринку, в місцевій школі та поспілкуватися з людьми. І отримали від цього всього нереальне задоволення. Виявилося, що Замбія нетуристична ні в чому не поступалася Замбії для туристів.


Казунгула - це, передусім, кордон. Щодня тисячі африканців переправляються на протилежний берег Замбезі в Ботсвану. Контрольно-пропускний прикордонний пункт:


Через великий майданчик для відстою вантажівок ми пішли на місцевий ринок:


Центральна алея сільського ринку:


Торгові будинки по-африканські яскраві і різнокольорові:


Життя на ринку кипить і вирує:




Зайшли в місцеву харчевню на ринку. Місцеві були дуже здивовані, побачивши нас. Але нагодували смачною рибою:




Сільська їжа, як і в нас, найздоровіша і найсмачніша!


Сходили на берег Замбезі, щоб подивитися, як 4 країни з'єднюються в одному місці:


Потім пішли досліджувати село і місцевих мешканців. Звичайна вулиця:


Зустрічається типово африканський треш:


Але у більшості випадків все більш-менш чисто і акуратно.




Типова сільська приватна садиба:


Ветеринарна клініка:


Придорожня торгівля:


Підзарядка мобільних телефонів:


Нічний клуб. Зверніть увагу на написання англійською мовою))


Реклама МакДональдса. Насправді, жодного МакДональдса ні в Замбії, ні в сусідніх країнах, немає.


Не могли не зайти в сільську школу.


Зверніть увагу на те, чим грають у футбол:


Діти нас були дуже раді бачити. Ми їх - також.






На вулиці біля школи зустріли 4 дівчат. Вони спочатку трохи лякалися і соромилися, а потім з радістю погодилися на невелику фотосесію:






Хлопчики з молодших класів:


Дорослі також просили фото з нами. Білих тут, напевно, не бачили від народження.


Люди на вулицях Казунгули:




Замбійський прапор на одному з подвірь:

https://andy-travelua.livejournal.com/633508.html

В 70 кілометрах на захід від міста Лівінгстон (біля якого знаходиться водоспад Вікторія) є доволі цікаве місце, де одночасно можна побачити 4 африканських країни: Замбію, Зімбабве, Ботсвану та Намібію. Містечко Казунгула розташовано на північному березі річки Замбезі в Замбії, а на протилежному березі видно Зімбабве, Ботсвану та Намібію. Саме містечко Казунгула також доволі цікаве (ми з ним познайомимося окремо). Дістатися сюди з Лівінгстона можна або з ранку на автобусі, або протягом дня на таксі за 5(!) доларів з людини. Щоб вийти до берегу річки, треба піти наліво від КПП з Ботсваною (якщо стояти обличчям до КПП), пройти через ринок і повернути праворуч.


Ось так виглядає це місце з повітря:


На протилежному березі - три країни. Кордони відносно умовні, оскільки канали річок постійно змінюються і відсутність будь-яких угод приводили до деякої невизначеності прикордонного питання в минулому.




Якщо будемо стояти обличчям до річки, то перед нами на протилежному березі буде Зімбабве. З цією країною тут є найдовший кордон:




Зімбабвіський буш:


Приблизно в районі ЛЕПа проходить кордон між Зімбабве і Ботсваною:


Ботсвана виходить твоєю територією на беріг річки Замбезі всього на 150 метрів. Таким чином Замбія має із Ботсваною 150 метрів кордону, який проходить по річці Замбезі.


Обидва береги з'єднує паром потужністю 70 тонн.


Між Замбією і Ботсваною будується автомобільний міст. Через перекидання порому в 2003 році, в 2007 році уряди двох країн оголосили про будівництво прикордонного мосту.


Територія за мостом - це Намібія. Її від Ботсвани відділяє річка Чобе:


Човни місцевих рибалок:


Хлопець плете сітки для рибної ловлі:






На березі річки трохи бруднувато:






Погранпункт між Замбією і Ботваною з боку Замбії:

https://andy-travelua.livejournal.com/632868.html

Про політ над водоспадом Вікторія я навіть не мріяв. Цей день почався з неприємностей: нас не пустили до Ботсвани, де в нас було заплановано єдине сафарі під час перебування в Африці. Зімбабвійська тур-фірма Africa Zim Travel & Tours, з якою ми їхали до Ботсвани, увійшла в наше положення: вони не лише повністю компенсували нам гроші за подорож, але і запропонували в якості компенсації політ на гелікоптері над водоспадом Вікторія за півціни. Сам політ коштує 150$ з людини, ми політали за 75$. Нагадаю, що побачити водоспад повністю і сфотографувати його у всій красі можна лише з повітря, бо з території як Зімбабве, так і Замбії водоспад видно лише окремими фрагментами. Це був найбільш неочікуваний сюрприз нашої африканської подорожі!


Наш гелікоптер:


Взлітаємо:


Село Чінатімба:




Траса з Вікторія Фоллз на Булавайо:


Африканський буш - типовий пейзаж Південної Африки:


Місто Вікторія Фоллз:


Місто та річка Замбезі:




Річка Замбезі перед водоспадом:


Каньйон річки Замбезі після водоспадів:






Прикордонний пункт в Замбії:


Зімбабвійський прикордонний пункт з водоспадом Вікторія на задньому плані:




Замбійський прикордонний пункт:


Ліворуч - Зімбабве, праворуч - Замбія:




Підлітаємо до водоспаду:




Водоспад зблизу:




Водоспад збоку:




Водоспад ззаду:












Міст між Замбією і Зімбабве:


Міст і ущелина, куди падає водоспад:




Веселка - обов'язковий атрибут водоспаду Вікторія:








Коли сідали, побачили двох жирафів:




Відео:

https://andy-travelua.livejournal.com/631970.html

Африка на 99 відсотків залишила в мене найприємніші враження. 1 відсоток негативу прийшовся на Ботсвану. Перед виїздом ми придбали сафарі в національному парку "Чобе" в Ботсвані. Це мало бути єдине сафарі, яке ми мали відвідати в Африці. Вибір на Чобе випав тому, що це самий дешевий варіант сафарі і за один день можна було побачити величезну кількість тварин. На сайті міграційної служби Замбії на сторінці, присвяченій KazaViza (єдина туристична віза для Замбії і Зімбабве) було написано, що користувачі візи мають також право відвідати Ботсвану за умови в’їзду і повернення в той же день. Було також зазначено, що це стосуються і громадян України. Коли ми потрапили на кордон Зімбабве з Ботсваною (прикордонний пункт Kazungula), прикордонники заявили, що вперше про це чують. Я відкрив сайт і показав їм цю інформацію. Вони ж дістали перелік країн, яким потрібна віза, і серед них була Україна (поряд з якимись країнами 3-го світу).


Я запропонував, щоб купити візу і з візою заїхати в Ботсвану. Вони категорично заперечили. При цьому усіх, у тому числі і росіян, пускали без візи. ЗАКЛИКАЮ МАНДРІВНИКІВ-УКРАЇНЦІВ ДО БОЙКОТУ БОТСВАНИ!!! Поведінка ботсванських прикордонників по відношенню до двох українських туристів - це ставлення не персонально до нас, це ставлення до України, як держави, і до українців, як нації. Розумію, що прикордонники особливо ні в чому не винні, вони отримали вказівки так діяти по відношенню до українців від влади Ботсвани. Така поведінка африканської країни просто не піддається логіці: туристи купили тур-пакет, везуть в країну свої гроші щоб підтримати їхню далеко не найбагатшу економіку, а вони не пускають туристів в країну. На сьогодні я відвідав 49 країну і жодна з цих країн не ставилася так до українців, як Ботсвана!


Слід віддати належне зімбабвійській турфірмі Africa Zim Travel & Tours, представник якої разом з нами наполегливо добивався від придурковатих ботсванських чиновників щоб нас пустили на сафарі. Коли стало зрозуміло, що нічого не вийде, він не лише повернув нам всі гроші, але і не взяв жодної копійки за те, що провіз нас 140 кілометрів на своїй машині і витратив купу часу. По дорозі ми ще раз побачили слонів.






700 метрів кордону з Ботсваною має Замбія. Кордон проходить річкою Замбезі в містечку Казунгула.
Ботсванський берег:




Між Замбією і Ботсваною будується автомобільний міст:

https://andy-travelua.livejournal.com/631613.html

Нещодавно я розповідав про туристичне зімбабвійське місто Вікторія Фоллз, що знаходиться поруч із знаменитим водоспадом Вікторія. Ми перебували в Зімбабве досить обмежений час - всього два дні. Але за цей час ми хотіли побачити не лише туристичну сторону цієї країни, але подивитися, як живуть прості зімбабвійці. Ми подивилися по карті, де є найближче село. Виявилося, що зовсім близько, неподалік від залізничної станції Вікторія Фоллз. Назва поселення - Чінотімба.


Коли ми йшли в зімбабвійське село, ми очікували побачити щось надзвичайне, африканське, неземне. А виявилося, що все приблизно так, як і ми. Типові зімбабвійські подвір'я:








Зустрічаються дуже охайні садиби:




Подвір'я із туалетом на вулиці:


Так само, як і в нас, у дворах сушать білизну:


Сільські приватні житлові будинки:




Перед поїздкою я начитався різних жахів про Зімбабве. Що тут не люблять білих, що тут чи не апартеїд у відношенні до білої раси. Тому в село ми йшли в певною засторогою. ПО факту виявилося все з точністю до навпаки. Всі місцеві мешканці були з нами привітні, всі віталися на вулицях, а багато хто навіть запрошував нас до себе додому. Ми пару разів заходили.


Але особливо цікаво було спілкуватися з дітьми і фотографувати їх:








Сільська школа:


Щось на кшталт центральної вулиці з магазинами:


М'ясний магазин:


Місцева кнайпа:


Кав'ярня в традиційному стилі:


Є свій місцевий зімбабвійський Дубай:


Є і Міністерство транспорту:


Дороги, як правило, добрі:




Є і звичайні сільські дороги:


Зустрічається і трохи сміття:


Але в цілому скрізь досить охайно:


На вулицях часто трапляються бородавники. Без них Африка - не Африка.




Вид на каньйон Замбезі:

https://andy-travelua.livejournal.com/631143.html

Залізниці - це моя слабкість. Декілька днів тому я розповідав про відвідання вокзалу в замбійському місті Лівінгстон. Сьогодні черга дійшла до Зімбабве. В туристичному містечку Вікторія Фоллз також є залізнична станція. На відміну від сусідньої Замбії залізниця в Зімбабве більш розвинута. Поїзди в Булавайо, і далі по всій країні відправляються щодня. Навіть по будівлі вокзалу у Вікторії Фоллз можна судити про доволі високий рівень зімбабвійської залізниці. На жаль, в нас не було можливості проїхатися поїздом по Зімбабве із-за обмеженості в часі. Але дуже сподіваюсь, що мені колись пощастить потрапити до цієї чудової країни, і в першу чергу я проїдусь поїздом від Хараре до Булавайо.


Загальний вигляд залізничної станції:


Зімбабвійський поїзд:


Будівля вокзалу в Вікторії Фоллз дуже охайна:




Перон:




На пероні є вказівники:




Сучасниі зімбабвійські пасажирські вагони:




Відкритий оглядовий майданчик пасажирського вагону:


Товарні вагони:




Трохи далі від вокзалу є щось на кшталт неофіційного залізничного музею. Тут можна побачити декілька старих пасажирських вагонів та один старий паровоз.


Пасажирські вагони, в яких їздили в колоніальний період, тобто коли Зімбабве ще було Південною Родезією:




Колись в цих вагонах їздили заможні колоністи, а тепер шляховики-ремонтники складають тут речі і перевдягаються.






Пасажирів охолоджували вентилятори:


В вагоні розвішані старі малюнки, що описують залізничну історію Зімбабве:


Гральні столики із старими мапами світу:


Частина вагону біля туалетів:


Вхід в туалет та засіб для пиття води:


В чоловічому туалеті:


На зімбабвійському поїзді пощастило прокатитися лише віртуально ((


Паровоз:




Вдалося потрапити до кабіни машиниста:


Біля залізничного вокзалу є зупинка трамвайчика, який курсує до кордону з Замбією:

https://andy-travelua.livejournal.com/630819.html

Черговий фотозвіт про дивовижний водоспад Вікторія. На цей раз - з боку Зімбабве. Саме з Зімбабве видно найбільшу частину водоспаду: приблизно 3/4 його частини. Але навіть звідси ви його повністю не побачите, бо водоспад дуже довгий - 1,8 км довжиною. Роздивитися його цілком можна лише з повітря, і в один з найближчих днів ми все ж таки віртуально політаємо над Вікторією. Цього разу не буду описувати водоспад і історію його відкриття, все це вже є на сторінці, присвяченій водоспаду Вікторія з боку Замбії. А тут будуть виключно фото.


Вхід до Національного парку "Victoria Falls" знаходиться неподалік містечка Вікторія Фоллз біля КПП на кордоні з Замбією. Вхдна плата - 30 доларів.


Купивши квитки, на самому початку прогулянки бажано орендувати плащ або куртку, а також гумові чоботи чи хоча б шльопки. Бо через 5 хвилин прогулянки поблизу водоспаду на вас не буде жодного сухого місця. Приготуйтесь до того, що ваша камера і телефон будуть залиті водою. Саме тут мій новий смартфон назавжди лишився життя, а новий фотоапарат лишився екрану.


Отже, процес фотографування водоспаду буде дуже складним. Майже скрізь навколо водоспадів на тебе падає шалений тропічний дощ, який створює сам водоспад:


Але іноді вдається зробити гарні фото.




Магічна веселка дуже доповнює враження від водоспадів:












Західна точка водоспадів називається Devil's Cataract.




З острова Cataract у загальний водний котел стікають декілька дрібних водоспадів.






Острів Cataract:


Падаюча вода гуркотіє із страшною силою.






Посередині водоспадів знаходиться острів Лівінгстона:




Праворуч від острова Лівінгстона - найкращі види на водоспад:








Східна частина водоспаду:






Найсхідніша точка національного ранку - Danger paint:




Міст між Зімбабве і Замбією:




Замбія:


Між Замбією і Зімбабве:


Вид на Замбезі з мосту:




Разом з нами водоспади дивився новий Президент Зімбабве Емерсон Мнангагва з величезною свитою і охороною:


Пам'ятник Девіду Лівінгстону:


Відео водоспаду:

https://andy-travelua.livejournal.com/630600.html

Назва найбільш туристичного міста Зімбабве Вікторія Фоллз говорить саме за себе. Тут знаходиться водоспад Вікторія - головне природне диво Південної Африки. З водоспадом зі сторони Зімбабве ми познайомимося трохи пізніше (про водоспад Вікторія з боку Замбії можна подивитися тут), а сьогодні оглянемо саме містечко. Вікторія Фоллз був заснований у 1901 році, коли англійські колонізатори вивчали можливість створення електростанції на Замбезі. У 1905 році через містечко проклали залізницю з Північної Родезії (зараз - Замбія) до міста Булавайо, що поклало початок розвитку поселення. Економічний бум Вікторія Фоллз зазнали з популяризацією водоспаду Вікторія у 30 - 50-х роках та у 80-х -початку 90-х років минулого століття. Сьогодні Вікторія Фоллз - це не Зімбабве у звичайному сенсі слова. Тут багато готелів на будь-який гаманець, ресторани, супермаркети і всі блага цивілізації. Але справжнє Зімбабве зовсім поруч, і ми з ним познайомимося в наступному матеріалі.


Європейська мода з фотозонами з назвами міст з сердечками докатилося і до Зімбабве:


Вікторію Фоллз і справді є за що любити - містечко симпатичне з розвинутою туристичною інфраструктурою.


Тут є KFC, а це - свідоцтво того, до Зімбабве - це не така вже і діра, ак багато хто думає.


Фігурки тварин біля одного з кафе:


Kingdom Hotel:




Трохи колоніального стилю - будівля управління дикої природи Зімбабве:




В містечке навіть є трамвайчик, який курсує від міста до кордону із Замбією:


Залізничний вокзал (про вокзал та зімбабвійську залізницбю буде окремо):


Біля Вікторії Фоллз є оглядовий майданчик з гарним видом на каньйон річки Замбезі:










Міст з Замбією:


В містечку і поруч з містечком - багато бородавників. Напевно, це найбільш розповсюджена тварина в Африці. Вони там, як в нас кішки і собаки.










Ночували в наметі в кемпінгу біля містечка. В Південній Африці зараз зима: вночі було +5 градусів, в день - близько 15-ти.






В наметі є все найнеобхідніше:




Перед оглядом водоспадів Вікторія підкріпилися здоровою зімбабвійською їжею:


Звичайно, із зімбабвійським пивом з передбачуваною назвою:




Повечеряли в кафе "Mama Africa" з традиційною зімбабвійською кухнею:




Зімбабвійські гроші - 100 000 000 000 000 (сто трильйонів доларів). Гіпермегаінфляція в Зімбабве - в Книзі рекордів Гіннеса. Інфляція була настілько шаленою, що країна була вимушена відмовитися від національної валюти і користуватися доларом США. Старі купюри продають туристам у якості сувенирів.

https://andy-travelua.livejournal.com/630020.html

Рано з ранку, ще до світанку, ми прокинулися в нашому готелі в Лівінгстоні (Замбія), доїхали до кордону з Зімбабве і перейшли його. Нашою ціллю було оглянути водоспад Вікторія з зімбабвійського боку, адже саме звідти відкриваються найкращі види на водоспад. Перед тим, як заселитися в кемпінг в містечку Вікторія Фоллз, ми вирішили трохи погуляти його околицями. Ще перед мандрівкою я побачив цікаву дорогу з назвою Zambezi road, яка йшла уздовж річки Замбезі. Уздовж дороги мало бути багато великих баобабів. Ми навіть не уявляли, що крім баобабів ми побачимо ще й диких тварин, щоправда з великим ризиком для життя. Попри все, це був найвражаючий досвід знайомства з дикою природою і чи не найкращий ранок в Африці.


Кордон з Зімбабве перейшли швидко і без проблем. В нас була Kaza Visa, яка дозволяла відвідувати дві країни - Замбію і Зімбабве і безперешкодно переходити кордони між ними.


Сфотографувався біля в'їзного знаку в країну, в яку ще тиждень тому я навіть не підозрював, що потраплю.


Дорожні знаки в Зімбабве дуже смішні:


Зімбабвійський біг-борд:


З головної дороги ми звернули на Замбезі роуд і знайшли чудове місто для сніданку на березі Замбезі прямо перед початком водоспаду Вікторія. Тут ми зустріли світанок:

Тут же і поснідали:


Замбезі:




Після цього ми зробили несвідомий вчинок, який міг коштувати нам життя. Ми вирішили пройтися пішки по дорозі уздовж Замбезі через територію національного парку. Табличка попереджала, що цього робити не можна, але ми не повірили, проігнорували.


По дорозі один за одним нас зустрічали величні баобаби.








Біля нас проїжджало пару машин. Водії були шоковані, що ми йдемо пішки, і пропонували сідати в машину. Казали, що дикі тварини нас з'їдять. Ми знову проігнорували.






Дорогою зустрічали великих птахів:




Найбільший баобаб, який ми зустріли, був метрів 15 в діаметрі:








Останнє китайська попередження про те, що ми можемо стати жертвами слонів, нам зробили торгівці сувенірами біля великого баобаба.


І тут... несподівано дорогу переходить слон в 50 метрах від нас! Якби він нас помітив, то міг би запросто затоптати.






Ми обережно пофоткали слона і сховалися за кущами. В кущах побачили задницю ще одного:


Коли ми вже підходили до міста Вікторія Фоллз, то прямо біля дороги побачили ще трьох слонів:




Попри пережиту небезпеку, ми були щасливі, що побачили слонів поза зоопарком і не з джипа в національному парку, а просто так, і природному середовищі!

https://andy-travelua.livejournal.com/628979.html

Безумовною перевагою відвідання водоспаду Вікторія з боку Замбії є те, що лише тут можна побачити дивовижний захід сонця над водоспадом і річкою Замбезі. З боку Зімбабве ви цього не побачити, та із замбійського берега це не завжди просто. Парк закривається о 18:00, якраз коли починається захід сонця. Тому для цього краще обирати зимовий період (коли в нас літо, в них – зима), коли сонце сідає трохи раніше. Десь о 17:00 треба вибрати один з двох оглядових майданчиків в східній частині парку. Щоб отримати гарні знимки, доведеться побігати між майданчиками.


Перший оглядовий майданчик знаходиться майже поруч з пам’ятником Девіду Лівінгстону. Цей майданчик взагалі є найцікавішим в парку, бо саме з нього видно ¼ частину всього водоспаду, і при цьому тут немає бризків, що створює водоспад. Тому тут дуже зручно знімати.






















Другий оглядовий майданчик знаходиться трохи північніше з перший. Тут найкраще видно сонце, яке сідає за зімбабвійським берегом Замбезі.








Третій оглядовий майданчик розташований це північніше. Він знаходиться вже перед водоспадами. Тут можна спостерігати захід сонця над бурхливою Замбезі.










На заході сонця ми побачили на березі хлопця, яким ловив рибу сачком.


Він з радістю погодився нам позувати та показав, що наловив. То була дуже дрібна рибка.

https://andy-travelua.livejournal.com/628710.html

Головна туристична перлина Південної Африки розташована на річці Замбезі на кордоні Замбії і Зімбабве. Водоспад Вікторія має ширину понад 1800 метрів і висоту - 128 метрів. Водоспад занесений до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і лежить на межі двох національних парків - "Гримлячий Дим" ("Mosi-oa-tunya") у Замбії і "Водоспад Вікторія" в Зімбабве. Водоспад краще видно з території Зімбабве, оскільки з боку Замбії видно лише 1/4 частину водоспаду. Проте відвідання водоспаду Вікторія з замбійського берега має свої переваги: лише з території Замбії можна спостерігати дивовижний захід сонця над водоспадом (цьому диву буде присвячена окрема сторінка).


Серед місцевого населення водоспад був відомий як "Гримлячий Дим", аж поки у 1855 році його не відвідав шотландський дослідник Девід Лівінгстон, який назвав це природнє диво Вікторією на честь своєї доньки. Багато хто досі думає, що водоспад названий на честь англійської королеви Вікторії. Також водоспад разом з іншими водоспадами на Замбезі називають водоспадами Лівінгстона.


В парку біля водоспаду встановлено пам'ятник англійському досліднику Південної Африки Девіду Лівінгстону:


Водоспад Вікторія - надзвичайне видовище, являє собою вузьку ущелину, в яку падає вода. Це єдиний водоспад у світі, який має ширину понад 1000 км і одночасно висоту понад 100 метрів. Девід Лівінгстон писав про водоспад такі рядки: "Ніхто не може порівняти красу з чим-небудь побаченим в Англії. Цього ніколи раніше не бачили очі європейців. На місця такі прекрасні, мабуть, дивилися ангели у польоті".


Водоспад приблизно в два рази вищий за Ніагарський водоспад і більш ніж вдвоє ширший за його головну частину.


Водоспад утворився в місці, де Замбезі різко спускається у вузьке (приблизно 120 метрів шириною) міжгір'я, вирізане її водою в розломі земної кори. Численні острівці ділять водоспад на гребні, формуючи протоки. З плином часу водоспад відступав вгору за течією, прогризаючи собі все нові і нові міжгір'я. Ці міжгір'я тепер утворюють зиґзагоподібне русло річки з прямовисними стінами.


Протягом сезону дощів через водоспад проходить понад 500 мільйонів літрів води за хвилину, через величезну силу падаючої води бризки підіймаються на сотні метрів в повітря. У 1958 році, під час повені в Замбезі відмічений рекордний рівень - більше 770 мільйонів літрів за хвилину.


Падаюча вода утворює бризки і туман, які можуть підніматися на висоту 400 метрів і вище. Вони видимі на відстані до 5 кілометрів.


Водоспад оточує дощовий ліс, дощ в якому створює сам водоспад. На тебе постійно хлине вода, через що дуже важко фотографувати водоспад.


Особливо потужний дощ падає біля мосту Knife Edge Bridge:






Над водоспадом у другій половині дня можна спостерігати веселку:




А іноді навіть дві:


Єдиний вихід з міжгір'я, куди нині падає вода - це досить вузький канал, пробитий водою в його стінці приблизно на 2/3 відстані від західного кінця. Ця протока має ширину приблизно 30 метрів, і весь об'єм річки проходить по ній близько 120 метрів, після чого річка потрапляє в зиґзаґоподібну ущелину. Річка не виходить з цієї ущелини близько 80 км, аж до її виходу з базальтового плато.


В кінці першого зиґзаґу річка спрямовується в глибоке водоймище під назвою "Киплячий казан" (Boiling Pot), розміром приблизно 150 метрів упоперек. Під час низьководдя поверхня "казана" спокійна, але під час високої води — покрита неквапливою гігантською водовертю (воронками) і збуреннями водної гладіні. Стіни ущелини - понад 120 метрів заввишки.




В "Киплячий казан" можна спуститися крутою стежкою. Тут - дуже гарні види на бурхливу Замбезі:






Нижче Boiling Pot (Киплячого казану), майже під прямим кутом до водоспаду, через ущелину перекинутий міст - один з п'яти, розташованих на річці Замбезі. Міст з'єднує Замбію і Зімбабве.


Міст у формі арки має довжину 250 метрів, вершина моста на 125 метрів вища за нижній рівень річки. Регулярне залізничне сполучення поєднує міста Вікторія-Фолз і Лівінгстон з Булавайо та з іншою лінією, що з'єднує Лівінгстон і Лусаку.




Будівництво моста було виконано за 14 місяців в 1904-1905 роках з ініціативи британського політика і бізнесмена Сесиля Родса в рамках його так і не здійсненого проекту "Залізниця Кейптаун - Каїр", незважаючи на те, що він ніколи не був у водоспаду Вікторія, і помер за два роки до початку будівництва.




Конструкції мосту були виготовлені у Великобританії, потім доставлені кораблями в порт Бейра (Мозамбік), а вже звідти залізницею до водоспаду. Відкривав міст 12 вересня 1905 року астроном і математик Джордж Дарвін, син всесвітньо відомого Чарльза Дарвіна.


Річка Замбезі перед водоспадом:




Водоспад оточує тропічний дощовий ліс, який являє собою справжні джунглі:






















Баобаб:


Меморіал Першої світової війни в парку біля водоспаду:


І наостанок, трохи про добирання до водоспаду з боку Замбії (про добирання з боку Зімбабве буде окремий матеріал). Зі столиці Замбії Лусаки треба дістатися до міста Лівінгстон. Це можна зробити швидко і дорого за допомогою літака (квиток коштуватиме близько 150$ в один кінець). Можна дешевше, але трохи довше: автобус компанії Shalom їде близько 7-8 годин і коштує близько 13-14$. Можна ще більш екзотично, дешево, але довго - поїздом. Від Лівінгстона до входу в національний парк Mosi-oa-Tunya, де розташований водоспад, близько 10 км. Їх можна проїхати на таксі за 10$, а можна пройтися пішки, як це робили ми. Вхід на парк коштує 20$.

https://andy-travelua.livejournal.com/627866.html

Головна туристична перлина Південної Африки розташована на річці Замбезі на кордоні Замбії і Зімбабве. Водоспад Вікторія має ширину понад 1800 метрів і висоту - 128 метрів. Водоспад занесений до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і лежить на межі двох національних парків - "Гримлячий Дим" ("Mosi-oa-tunya") у Замбії і "Водоспад Вікторія" в Зімбабве. Водоспад краще видно з території Зімбабве, оскільки з боку Замбії видно лише 1/4 частину водоспаду. Проте відвідання водоспаду Вікторія з замбійського берега має свої переваги: лише з території Замбії можна спостерігати дивовижний захід сонця над водоспадом (цьому диву буде присвячена окрема сторінка).


Серед місцевого населення водоспад був відомий як "Гримлячий Дим", аж поки у 1855 році його не відвідав шотландський дослідник Девід Лівінгстон, який назвав це природнє диво Вікторією на честь своєї доньки. Багато хто досі думає, що водоспад названий на честь англійської королеви Вікторії. Також водоспад разом з іншими водоспадами на Замбезі називають водоспадами Лівінгстона.


В парку біля водоспаду встановлено пам'ятник англійському досліднику Південної Африки Девіду Лівінгстону:


Водоспад Вікторія - надзвичайне видовище, являє собою вузьку ущелину, в яку падає вода. Це єдиний водоспад у світі, який має ширину понад 1000 км і одночасно висоту понад 100 метрів. Девід Лівінгстон писав про водоспад такі рядки: "Ніхто не може порівняти красу з чим-небудь побаченим в Англії. Цього ніколи раніше не бачили очі європейців. На місця такі прекрасні, мабуть, дивилися ангели у польоті".


Водоспад приблизно в два рази вищий за Ніагарський водоспад і більш ніж вдвоє ширший за його головну частину.


Водоспад утворився в місці, де Замбезі різко спускається у вузьке (приблизно 120 метрів шириною) міжгір'я, вирізане її водою в розломі земної кори. Численні острівці ділять водоспад на гребні, формуючи протоки. З плином часу водоспад відступав вгору за течією, прогризаючи собі все нові і нові міжгір'я. Ці міжгір'я тепер утворюють зиґзагоподібне русло річки з прямовисними стінами.


Протягом сезону дощів через водоспад проходить понад 500 мільйонів літрів води за хвилину, через величезну силу падаючої води бризки підіймаються на сотні метрів в повітря. У 1958 році, під час повені в Замбезі відмічений рекордний рівень - більше 770 мільйонів літрів за хвилину.


Падаюча вода утворює бризки і туман, які можуть підніматися на висоту 400 метрів і вище. Вони видимі на відстані до 5 кілометрів.


Водоспад оточує дощовий ліс, дощ в якому створює сам водоспад. На тебе постійно хлине вода, через що дуже важко фотографувати водоспад.


Особливо потужний дощ падає біля мосту Knife Edge Bridge:






Над водоспадом у другій половині дня можна спостерігати веселку:




А іноді навіть дві:


Єдиний вихід з міжгір'я, куди нині падає вода - це досить вузький канал, пробитий водою в його стінці приблизно на 2/3 відстані від західного кінця. Ця протока має ширину приблизно 30 метрів, і весь об'єм річки проходить по ній близько 120 метрів, після чого річка потрапляє в зиґзаґоподібну ущелину. Річка не виходить з цієї ущелини близько 80 км, аж до її виходу з базальтового плато.


В кінці першого зиґзаґу річка спрямовується в глибоке водоймище під назвою "Киплячий казан" (Boiling Pot), розміром приблизно 150 метрів упоперек. Під час низьководдя поверхня "казана" спокійна, але під час високої води — покрита неквапливою гігантською водовертю (воронками) і збуреннями водної гладіні. Стіни ущелини - понад 120 метрів заввишки.




В "Киплячий казан" можна спуститися крутою стежкою. Тут - дуже гарні види на бурхливу Замбезі:






Нижче Boiling Pot (Киплячого казану), майже під прямим кутом до водоспаду, через ущелину перекинутий міст - один з п'яти, розташованих на річці Замбезі. Міст з'єднує Замбію і Зімбабве.


Міст у формі арки має довжину 250 метрів, вершина моста на 125 метрів вища за нижній рівень річки. Регулярне залізничне сполучення поєднує міста Вікторія-Фолз і Лівінгстон з Булавайо та з іншою лінією, що з'єднує Лівінгстон і Лусаку.




Будівництво моста було виконано за 14 місяців в 1904-1905 роках з ініціативи британського політика і бізнесмена Сесиля Родса в рамках його так і не здійсненого проекту "Залізниця Кейптаун - Каїр", незважаючи на те, що він ніколи не був у водоспаду Вікторія, і помер за два роки до початку будівництва.




Конструкції мосту були виготовлені у Великобританії, потім доставлені кораблями в порт Бейра (Мозамбік), а вже звідти залізницею до водоспаду. Відкривав міст 12 вересня 1905 року астроном і математик Джордж Дарвін, син всесвітньо відомого Чарльза Дарвіна.


Річка Замбезі перед водоспадом:




Водоспад оточує тропічний дощовий ліс, який являє собою справжні джунглі:






















Баобаб:


Меморіал Першої світової війни в парку біля водоспаду:


І наостанок, трохи про добирання до водоспаду з боку Замбії (про добирання з боку Зімбабве буде окремий матеріал). Зі столиці Замбії Лусаки треба дістатися до міста Лівінгстон. Це можна зробити швидко і дорого за допомогою літака (квиток коштуватиме близько 150$ в один кінець). Можна дешевше, але трохи довше: автобус компанії Shalom їде близько 7-8 годин і коштує близько 13-14$. Можна ще більш екзотично, дешево, але довго - поїздом. Від Лівінгстона до входу в національний парк Mosi-oa-Tunya, де розташований водоспад, близько 10 км. Їх можна проїхати на таксі за 10$, а можна пройтися пішки, як це робили ми. Вхід на парк коштує 20$.

https://andy-travelua.livejournal.com/627502.html

Колишня столиця Замбії Лівінгстон розташована в живописному місці на півдні Замбії. Це найбільш туристичне місто країни, оскільки в 10 кілометрах на південь від Лівінгстона знаходиться чи не головна перлина Африки - водоспад Вікторія. Місто розташоване в 470 кілометрів на південний захід від столиці Лусаки. Добиратися краще автобусом компанії Shalom. Крім водоспаду Вікторія, Лівінгстон приваблює до себе досить симпатичною англійської колоніальною архітектурою, якої в місті дуже багато. В місті також є декілька музеїв, найцікавіший з яких, напевно, залізничний музей (про нього буде окрема сторінка).


Перше європейське поселення в цієї місцевості виникло в 1890 році вище по течії річки. На своє сучасне місце місто було перенесене в 1905 році, після побудови мосту Вікторія-Фолз і залізниці. Місто отримало назву на честь Девіда Лівінгстона, першого європейського дослідника регіону. В 1911 році сюди із Каломо була перенесена столиця британської колонії Північна Родезія. У 1935 році столиця була перенесена до Лусаки. Але втративши столичний статус, Лівінгстон не втратив свого шарму.


Лівінгстон є самим європейським містом в Замбії, оскільки тут з самого його основи проживали вихідці з Старого Світу, які працювали на підприємствах з переробки та транспортування корисних копалин. Сьогодні Лівінгстон являє собою великий міжнародний туристичний центр. Саме з цього міста починаються численні маршрути по вивченню неповторного африканського природи. А близьке розташування водоспаду Вікторія зробила Лівінгстон одним з найпопулярніших міст на всьому континенті.


Щоправда, туристів (як і представників білої раси) ми в Лівінгстоні практично не бачили. Швидше за все, щоб був не сезон. Ми гуляли містом практично порожніми вулицями.




Як я вже писав, в Лівінгстоні багато зразків англійської колоніальної архітектури. На диво, вони виглядають привабливо і підтримуються в доброму стані.














Будинок Національної телерадіокомпанії Замбії:


Фінансовий банк:


Будинки з аркадами:




Просто будинки:










Дуже гарно, погодьтесь!




Музей Лівінгстона:


Католицька церква св. Терези:




Це одна церква:


Замбійки:


АЗС:


Слон зроблений зі сміття:


Залізничний вокзал (про нього буде окремо):


Залізничний музей (також буде окрема сторінка):


До водоспаду Вікторія йшли пішки більше 10 кілометрів. Взагалі-то ходити пішки по дорогах поза межами населених пунктах в Африці заборонено, бо можуть напасти дикі тварини. Тоді ми ще про це не знали, тому ходили спокійно. По дорозі бачили багато цікавого.


Річка Марамба (притока річки Замбезі):




Баобаб:


Беріг річки Замбезі біля Лівінгстона:






Протилежний беріг - це вже Зімбабве:




На задньому плані видно бризки, які створює водоспад Вікторія:








Місцеві мешканці відпочивають.




Мавпи граються біля дороги.








Кордон Замбії і Зімбабве:


Після огляду водоспаду Вікторія повернулися до Лівінгстоуна і попросили місцевих мешканців показати нам заклад із справжньою замбійською кухнею. В кафе з назвою "Замбезі" замовили великий піднос з декількома блюдами традиційної кухні Замбії.


Смажені гусениці - найцікавіше і найсмачніше з усього, що ми їли в Африці. Належать до національної кухні Замбії. На жаль, ніде крім Замбії ми їх більше не зустрічали.


Гусениці дуже смакують із замбійським пивом:


Нічний Лівінгстон:

https://andy-travelua.livejournal.com/627190.html

Я з дитинства дуже люблю залізниці, поїзди і вокзали. Тому коли я приїжджаю в будь-яку країну, завжди йду на залізничний вокзал, щоб побачити, як функціонує місцева залізниця. Особливо це цікаво робити в країнах Африки і Азії, бо в них зовсім все не так як в Європі. Коли ми йшли на вокзал в Лівінгстон, то дуже переживали за те, що нам не дадуть фотографувати, адже в більшості африканських країн поліція арештовує вже за намагання сфоткати щось, пов’язане з залізницею. Наші побоювання виявилися марними: в Замбії на вокзалі можна фотографувати все і всіх. Лівінгстон у цьому плані ще й цікавий тим, що неподалік від вокзалу знаходиться залізничний музей просто неба, де можна побачити цікаві зразки залізничної техніки понад столітньої давнини.


Будівля вокзалу в Лівінгстоні - нічого особливого:


Ми, звичайно, хотіли прокотитися замбійською залізницею від Лусаки до Лівінгстона. Але залізничні колії не ремонтували десятки років, тому перебувають у жахливому стані.


Відповідно, поїзди рухаються дуже повільно, шлях від столиці поїздом до Лівінгстона займає 18 годин. При цьому автобус їде близько 7-8 годин. Крім того, поїзди курсують лише двічі на тиждень і за дуже незручним розкладом. Вранці потяг виїжджає з Лусаки і прибуває до Лівінгстона в 2 ночі. Розклад і варіанти залізничний сполучень Замбією можна подивитися тут: http://zrl.com.zm/Travel/


Але нам дуже пощастило. Коли ми прийшли на вокзал в Лівінгстоні, то як раз на посадку подали пасажирський поїзд.


Локомотив:




На вагоні вказано кінцевий пункт призначення:


Процес посадки в поїзд виглядає досить бурхливо. На перон випускають лише пасажирів з квитками. Інші чекають за парканом.




Досі дивуюсь, як африканські жінки тягають на головах такі великі поклажі.





До фотографування всі ставляться спокійно і доброзичливо.




В Замбії зараз зима:




Проводжаючі за парканом:




Я:


Задвірки вокзалу:






В околицях вокзалу дуже брудно:


Уздовж рейок - також:




Жінки-лівінгстонки привокзального райончика Лівінгстона:


Стихійна торгівля на рейках:


Сучасні пасажирські вагони, які здійснюють перевезення за туристичними маршрутами. Періодичність і деталі таких поїздів з’ясувати не вдалося.







Неподалік від залізничного вокзалу знаходиться залізничний музей.


Залізничний музей - це зібрання старих двигунів і рухомого складу замбійської залізниці від початку ХХ століття.


Коли нам назвали вхідну ціну в 15 доларів за людину, ми відмовилися від відвідання музею. Тим більш, що більшість його експонатів можна було спокійно роздивитися із-за паркану.


Локомотиви:










Пасажирські вагони. Родезія - це стара англійська назва Замбії і Зімбабве. Замбія була Північною Родезією, Зімбабве - Південною.




Ще трохи музейних експонатів:

https://andy-travelua.livejournal.com/626865.html

В минулій розповіді я показав Кігалі-сіті - сучасний африканський мегаполіс з офіс-центрами, широкими дорогами і охайними тротуарами. На відміну від Кігалі-сіті, Ньямірамбо - це старий район Кігалі, де життя майже зупинилося декілька десятків років тому. В Ньямірамбо - багато мечетей, адже це - мусульманський район Кігалі. Тут - переважно різнокольорові одноповерхові будинки, в яких крім житла розташовані магазини, продуктові лавки, майстерні. Мені Ньямірамбо сподобався значно більше за сучасні ділові райони Кігалі. Попри весь колорит старого мусульмансько-африканського району, тут, як і в усій Руанді, чисто і охайно.


Центральна вулиця Ньямірамбо:
















Домінанта району - мечеть Аль-Фатх (Зелена мечеть):






Ще одна мечеть в Ньямірамбо - Мадженго:






За межами центральних вулиць району - справжня Африка! Але зверніть увагу, що на вулицях - чисто.












Люди одягнуті охайно:


З деяких вулиць в нетрях Кігалі можна писати картини:


Бетонозмішувач:


Руандійські подвір'я:




Одноповерхові райони Кігалі, що розкинулися за сусідніх пагорбах:

https://andy-travelua.livejournal.com/626386.html

Столиця Руанди Кігалі вразила з перших секунд неймовірної охайністю і чистотою. Після кривавого геноциду в середині 90-х руандійці змогли об'єднатися і побудувати найрозвинутішу країну в Африці. Кігалі - не типова африканська столиця. Тут немає нескінченних автомобільних корок, бруду, стихійної торгівлі. Тут все підпорядковано чітким правилам. Сьогодні Руанда більше схожа на розвинуті європейські країни, ніж на своїх сусідок. На вулицях – ідеальна чистота, один за одним будуються сучасні офіс-центри, дороги, тротуари, вело доріжки, вулицями Кігалі їздять великі автобуси, європейські та китайські інвестори не бояться вкладати кошти в руандійську економіку.



Кігалі заснований в 1907 році як резиденція німецького колоніального уряду. До 1916 року місто перебувало під контролем Німецької імперії, з 1919 року - під мандатом Ліги Націй. З 1921 року контролювалося Бельгією в складі держави Руанда-Урунді. З 1962 року Кігалі - столиця незалежної Руанди.


З 1945 по 1991 рік чисельність населення Кігалі зросла з 6 тис. до 150 тис. жителів, а до 2006 року досягло мільйона чоловік. Під час подій 1994 року загинули десятки тисяч жителів міста, багато жителів бігли в сусідні країни. Місто було частково зруйновано і завалено трупами. З 1997 року Кігалі відновлюється.


Прилетіли в Кігалі в 6 ранку.


Отримали в аеропорту візу за 30 доларів та купили руандійську сім-карту.


В центр їхали на міському автобусі №104. В Кігалі автобуси великогабаритні, але незручні: немає куди подіти ноги. Вартість проїзду на наші гроші становить 15 гривень.


Маршрутка-матату:


Кігалі розкинувся на декількох пагорбах. Руанду називають "країною тисячі пагорбів".


На одному з пагорбів розташувався сучасний центр Кігалі:


Діловий центр Кігалі розбудовується шаленими темпами, в основному за кошти китайських інвесторів.




Торговий центр "M-Peace Plaza":


Bank of Kigali:


Міська рада:


Kigali City Tower - найвища будівля Кігалі. Комплекс має 20 поверхів, з них 4 займає торговий центр та блок автостоянок, інші поверхи займають офісні приміщення і житло. В будівлі розташовані супермаркет Накуматт, кав'ярня Bourbon і 4-екранний кінотеатр. Будували комплекс з 2006 по 2011 роки.




В Кігалі немає традиційних назв вулиць, із-за чого не завжди зручно орієнтуватися в місті. Так, наприклад, центральна площа міста з фонтаном, де на кільці сходяться 6 вулиць, називається KN 1 Roundabout:




KN 4 Avenue - одна з самих симпатичних вулиць центральної частини міста:








Офісні центри на KN 3 Rd:




Східна частина міста:




В східній частини Кігалі в бік міжнародного аеропорту розташований ще один столичний діловий район.


Тут є охайна площа з фонтаном, на як знаходиться готель Radisson:


Торговий центр "Kigali Heights":


Конференц-центр (Kigali Convention Centre) - сучасний і дуже імпозантна будівля:


Із заходом сонця Kigali Convention Centre стає справжньої прикрасою столиці:




Приклад оформлення тротуарів в Кігалі. І так майже по всьому місту. На вулицях - ідеальна чистота. Всі дороги в місті також ідеальні. Африка...


По ночах в Кігалі підсвічуються краї проїжджих частин:


Руандійки:


Місце, яке треба обов'язково відвідати в Кігалі - Музей геноциду. Руанда, як і Україна, пережила геноцид. Народність хуту після пропагандистської кампанії почала масово знищувати тутсі у 1994 році. За офіційною інформацією уряду Руанди, кількість загиблих склала 937 тисяч осіб. Міжнародна спільнота тривалий час заплющувала очі на ці жахіття. Втім нація після трагедії змогла об’єднатися й за 20 років стала однією з найзаможніших країн континенту.


На жаль, в музеї не можна фотографувати. Але від музею відкривається гарний вид на центральну частину міста:



панорама клікабельна!

Річка між двома пагорбами: у 1994 році вся ця долина була засипана вбитими за допомогою мачете тутсі:


Ще одне історичне місто, пов'язане з трагічними подіями геноциду 1994 році - табір "Кігалі" (Camp Kigali). Це - військова частина, де 7 квітня 1994 року (наступного дня після початку руандійського геноциду) загинули 10 бельгійських солдатів.




Кожна колона символізує розстріляного бельгійського солдата бойовіками хуту:




Картина, що символізує геноциди, в невеликому музеї в будівлі колишнього табору:




Прапори Бельгії і Руанди:


Обідали в кафе Chez Robert, де можна скуштувати національні страви Руанди.






Для вечері був вибраний ефіопський ресторан Habesha. Я давно мріяв скоштувати ефіопську кухню. Це був найсмачніша вечеря за весь час африканської подорожі!


Інтер'єр ефіопського ресторану:






Ночували в дешевій нічліжці Smart Inn Hotel. Скромно, але все необхідне для життя є. Кожне ліжко в африканських готелях обов'язково обладнано антимоскитною сіткою.


Французький сніданок біля Міжнародного аеропорту Кігалі:


З ранку змушені були покинути Руанду, щоб через декілька днів повернутися знову.


В наступній частині ми познайомимся з Ньямірамбо - мусульманським районом та нетрями Кігалі.

https://andy-travelua.livejournal.com/626123.html

частина 1: враження, стереотипи і перше знайомство (Руанда)
частина 2: несподіваний поворот на південь Африки (Замбія, Зімбабве, Ботсвана)
частина 3: омріяна Вірунга (Руанда, Конго-Заїр, Уганда)
частина 4: Уганда
частина 5: погодні аномалії Великої Рифтової долини (Кенія)

Остання частина розповіді про Велику Африканську експедицію буде не зовсім "африканською". Справа в тому, що західне узбережжя Індійського океану (беріг Кенії, Танзанії і Південного Сомалі) - не зовсім "африканський" регіон. Тут панує культура, архітектура і традиції Суахілі. Народ суахілі - це суміш африканців з арабами та індійцями, які колонізували східний беріг Африки у попередні століття, внаслідок чого тут створився окремий етнос. Шкіра місцевих людей тут набагато світліша, ніж в інших регіонах Африки, а дуже часто трапляються представники європеоїдної раси. Сповідують суахільці, як правило, іслам. Найцікавіша африканська архітектура саме тут - на узбережжі Індійського океану. Тут знаходяться одні з найстаріших середньовічних африканських міст - Ламу, Момбаса, Малінді. А Індійський океан - це взагалі окрема історія. Пальми, білий пісок, прозора тепла бірюзова вода - і повна відсутність туристів. Немає жодних сумнівів, що якщо сюди повернеться політична стабільність, кенійське узбережжя Індійського океану однозначно буде таким самий раєм для "гламурного" європейського туриста, як Мальдіви чи Сейшели.


Ми прихали в Момбасу - найбільше місто суахільського узбережжя Кенії, пізно ввечері. Це була страшна поїздка, про яку я розповідав у минулій частині. До втоми від переїзду додалося отруєння (єдине за всю подорож) в європейському фаст-фуді в Емалі, що заставило мене злягти на один день в готелі. Готель New Palm Tree був найдорожчим за всю нашу подорож (50$) і одночасно виявився найгіршим. В кімнаті стояли дві койки, стіни були обідрані, а замість ванної була труба в стіні, з якої лилася вода. Звичайно, вода холодна. Номер нагадував палату старої лікарні в радянському райцентрі.


Щоправда, персонал готелю виявився дуже привітним і дружелюбним. І ми дуже швидко змірилися з умовами. Ми ж в Африці, як ніяк! )) Тим більш, вид з вікна нашого готелю був не найгіршим. Подивіться самі, Африкою тут і не пахне!


Півдня я так і не міг встати з ліжка, настільки було погано. Після обіду все ж таки знайшов в собі сили піти гуляти по Момбасі. Колоніальна архітектура Момбаси - поза конкуренцією.


Африка, Індія і Європа - на одній вулиці:


Слонові бивні - символ Момбаси:


Найвідоміша визначна пам'ятка Момбаси - форт Ісус. Фортеця являє собою португальську фортифікаційну споруду, зведену у 1593 році архітектором Джованні-Баттіста Кайрат. Замок неодноразово переходив від португальців до турків і назад, поки в 1875 році не був захоплений британцями, які використовували його як в'язницю. Незадовго до отримання Кенією незалежності він набув статусу національного пам'ятника, в 2011 році включений ЮНЕСКО в список об'єктів Всесвітньої спадщини.


Оглянувши форт, ми пішли гуляти старим містом. Стара Момбаса - це колоритна суміш Африки, Індії та Омана:


Архітектура суахілі - не лише найцікавіша в Африці. Це взагалі один з найбільш оригінальних стилів, які мені доводилося бачити. Ось, наприклад, дерев'яні балкончики:




В сходах можна побачити натяки на європейський фахверк:


Але найцікавіше - це двері. Майже кожний старий суахільський будинок має оригінальні двірні портали:


Кожні двері мають свій оригінальний орнамент:


Кожна деталь дверей - також винахід мистецтва:




Ввечері ми спіймали тут-тук і поїхали в Ньялі - один з пляжів Момбаси на узбережжі Індійського океану.


Океан чистий і теплий, пісочок - білий, людей - одиниці. Єдина складність: до білої людини відразу ж налітають місцеві дівчата, які починають приставати без жодних докорів сумління, заставляють їх фотографувати, намагаються тягнути в найближчий бар та умовляють забрати їх з собою в Україну. В буквальному сенсі слова нам довелося тікати від них на тук-туці.


Рано з ранку зустріли світанок в Момбасі:


З Момбаси ми полетіли в старовинне місто Ламу місцевим кенійським лоу-костом. В Ламу, в принципі, можна дістатися і на автобусі, а потім переплити на острів паромом. Але цього не рекомендують робити, оскільки Ламу знаходиться неподалік кордону з Сомалі, а Кенія бере активну участь у сомалійському конфлікті. Пару років тому з острова Манда, де розташований аеропорт, сомалійці викрали двох британських туристів.


Аеропорт Ламу розташований на острові Манда. З аеропорту в Ламу через пролив доставляє муніципальний човен. Вид на Ламу з човна:


Ми поселилися в готелі Kitendetini Bahari Hotel. Всього - 25$ на двох в кімнаті в історичному суахільському будинку з шикарними ліжками, неповторним сніданком та чудовим виглядом на море і місто.


Ламу вважається одним з найстаріших і добре збережених середньовічних міст в Африці. Ламу є найстарішим постійно населеним містом в Кенії, він був одним з перших населених пунктів народу суахілі на узбережжі Східної Африки. Вважається, що місто було засноване 1370 року.


Вулички Ламу - вузькі і яскраві. Справжнє середньовіччя!






Традиційні суахільські двері:


Старі хатки дуже нагадують українські мазанки:


Форт Ламу:


Найвідоміші мешканці містечка - це віслюки. Оскільки в Ламу немає жодної дороги і жодного автомобілю, віслюки слугують єдиним видом транспорту.




Віслюк біля суахільської двері:


Набережна і віслюки:




На обід їли баракуду:


Після обіду вирішили прогулятися пішки до сусіднього містечка Шела. До нього від Ламу - близько 5 кілометрів. Містечко не схоже на Ламу, але має свій колорит:




В Шелі скоро вибори. Є з кого вибирати))


Поблизу Шели на березі океану розташований невідомий замок:


Шела - це територія так званого "Великого Сомалі".


Але найцікавіше в Шелі і околицях - це пляж Індійського океану. Десятки кілометрів шикарного пляжу без жодної людини!




Купатися в теплому бурхливому океані - неймовірне задоволення!


Туристи поки бояться їхати сюди: поруч - Сомалі.


Ввечері повернулися в Ламу. Тут ми мали останню в Африці вечерю. Як то і прийнято на березі океану, вона вийшла рибною)


Нічний Ламу:


Зранку ми ще трохи прогулялися по місту під дощем, після чого мали переплити на острів Манда і полетіти в Малінді. Але погода зіпсувалася, лив сильний дощ і був страшний вітер. Човни на острів Манда не плавали, а за годину в нас мав бути літак.


Нарешті, нас перевезли на острів. Але погода не змінювалася. Чекали літак, від запізнився на пару годин. З Ламу до Малінді летіти всього 25 хвилин. Але привітливі стюардеси все одно роздають пасажирам напої і закуски.


Місто зі смачною італійською назвою Малінді. Але більше нагадує Індію:


Португальська першовідкривач Васко да Гама відвідав Малінді в 1498 році з метою укласти з місцевими правителями угоду на поставку провідників для його подорожі до Індії. Тоді ж було зведено і донині існуючий кораловий стовп з цієї нагоди.


Беріг Індійського океану в Малінді - кораловий:


Останній погляд на Малінді і... Африку...


Дорогою додому мали пересадку в Дубаї. В нас була доба, щоб погуляти по місту. Було неймовірно спекотно, тому доводилося проводити більшу частину в метро або закритих приміщеннях. З вікна останнього вагону метро відкриваються дуже гарні види на місто:




Дубай Марина:


У порівнянні з минулим роком, у цьому році найвища споруда у світі Бурдж-Халіфа стала ще більш привабливішою через нову яскраву підсвітку:




Музичний фонтан біля Бурдж-Халіфи:


Нічне місто:


Останній світанок. Пора додому...

https://andy-travelua.livejournal.com/625058.html

частина 1: враження, стереотипи і перше знайомство (Руанда)
частина 2: несподіваний поворот на південь Африки (Замбія, Зімбабве, Ботсвана)
частина 3: омріяна Вірунга (Руанда, Конго-Заїр, Уганда)
частина 4: Уганда

Ця частина розповіді, напевно, буде найкоротшою. Ми планували подорож Кенією спеціально в сухий сезон, щоб побачити Кіліманджаро та дивовижні краєвиди Великої Рифтової долини. Але щось відбулося не так. Весь тиждень нашого перебування в Кенії замість сонця та тепла ми бачили чорне небо, відчували холод, а майже кожного ранку з роту йшов пар. Але попри все, ми отримали велике задоволення від кенійської столиці Найробі, від сафарі в Національному парку Найробі, традиційних кенійських сіл, насолоджувалися гарними світанками і заходами сонця, і навіть на декілька секунд побачили Кіліманджаро.


Ми прилетіли з Ентеббе в Найробі вночі. Добиратися до міста довелося на таксі. Фіксована ціна - 20 доларів за машину. Жахів про Найробі я начитався багато. Про те, що місто вважається кримінальною столицею Африки, що білим бажано не пересуватися містом навіть вдень, що тут злі менти, які не дають туристам фотографувати, а традиційне вітання місцевих до мзунгу звучить тут не інакше, як "Give me MY money!". Опасіння підсилювався тим, що ми забронювали готель в районі, який вважається самим кримінальним - на схід від Мої Авеню. Коли ми під'їхали до готелю, то побачили, що вхід до нього знаходиться за залізною решіткою, і його охороняє солдат з автоматом. Приїхали...


З ранку ми обережно вийшли з готелю і пішли гуляти по місту. Через пару годин стало зрозуміло, що всі ці страшилки щодо Найробі - повна маячня. В цей день ми пройшли пішки по Найробі близько 30 кілометрів, а вночі навіть спробували прогулятися тим самим "кримінальним" районом, в якому жили. Нас не те, що ніхто не чіпав, ми навіть не відчули на собі жодного недружнього погляду. Гуляли - де хотіли, фотографували - що хотіли. Єдине що, декілька разів нам діставали жебраки, які клянчили гроші. Але для столиць - це норма, тут їх не більше, ніж в Парижі чи Брюсселі.


Найробі виявився сучасним розвинутим мегаполісом, африканською копією Нью-Йорка. Найкращий вид на місто відкривається з даху одного з хмарочосів - Kenyatta International Conference Centre. Туди можна піднятися за 10 доларів (обов'язково у супроводі гіда).


Як і в Нью-Йорку, в Найробі є Central Park з озером, який оточений хмарочосами:


Крім сучасної, в Найробі залишилося багато зразків англійської колоніальної архітектури. Наприклад, ратуша:


Доволі цікаве місце в Найробі - залізничний музей. Тут забрано багато цікавих експонатів: паровози з різних залізниць Африки, пасажирські і товарні вагони декількох видів.


На жаль, нам не вдалося поїздити кенійськими поїздами. Попри те, що нещодавно китайці перебудували залізницю Найробі - Момбаса на швидкісну і на кожній станції побудували сучасні вокзальні термінали. Але, як то водиться в Африці, зробили це все через дупу. Купити білет на поїзд - нереально. Сайт кенійських залізниць не приймає банківські картки. Оплатити квиток можна лише коштами з мобільного телефону. Але коли купуєш місцеву карточку, кладеш на неї гроші та намагаєшся купити квиток - сайт видає, що такого номера телефону не існує. На вокзалі в Найробі квитки також не продаються. Купити їх можна лише на новому терміналі, який знаходиться далеко за містом. Платити 20 доларів за таксі в один кінець, щоб купити за пару доларів квиток на поїзд, якось не логічно. З автобусами в Кенії також дурна ситуація, але про неї пізніше.


В купе пасажирського вагону:


Після невдачі з потраплянням до Ботсвани, де ми мали відвідати сафарі в Національному парку Чобе, перед нами постав вибір, куди ж поїхати на сафарі. Адже бути в Африці, і ні разу не з'їздити на сафарі - це все одно що в Африці не був. Наш вибір зупинився на Національному парку Найробі. По-перше, це найдешевший варіант, по-друге - прямо біля столиці, не треба додатково втрачати на переїзди. Сафарі з Kichaka Tour обійшлося в 100 доларів з людини. Для Африки це не те, що дешево. Для Африки - це майже безкоштовно. Половина цієї суми пішла на вхідний квиток до національного парку.


Національний парк Найробі знаходиться прямо біля кенійської столиці. Якщо пощастить, то можна побачити диких тварин на тлі хмарочосів Найробі. Але погода залишала бажати кращого, видимість була дуже поганою. Слід віддати належне нашому водію: він майже 5 годин возив нас страшними розмитими дорогами, аж поки ми не побачили майже усіх тварин, яких хотіли побачити.


Найвражаючим моментом було побачити, як лев спіймав буйвола та їв його:


Другий буйвол "чекає" неподалік:


Чорний носоріг:


Жираф та імпали:


Газелі Томсона:


Самець імпали:


Гриф:


Страус:


Цікава рослина в національному парку:


Неподалік від Національного парку Найробі в передмісті Карен є Центр жирафів - місце реалізації програми із збереження жирафів Ротшильда. Тут їх розводять і випускають назад на природу, щоб забезпечити існування підвиду.


Жирафів тут багато, їх можна погладити і погодувати.


Насолодившись спілкуванням з жирафами, ми пішли гуляти по заможному району Карен. Район названий по імені датської письменниці Карен Бліксен, у якій на місці цього передмістя була кавова плантація з 1917 по 1931 рік. Про ці події розповідає кинострічка "Out of Africa". Район дуже охайний, подвір’я прикрашені симпатичними квітниками.


Одна з історичних садиб Карена:


Крім заможних кенійців тут живе багато бабуїнів:


Між Найробі і Кареном в передмісті Лангатта знаходиться туристичне село Bomas of Kenya, що є аналогом нашого Пирогова під Києвом. Бома (на мові суахілі - садиби) відображає традиційні села, що належать до кількох кенійських племен.




На території Bomas of Kenya розташовано щось на кшталт театру, де по вихідних днях проводяться перфоманси з кенійськими національними танцями і співами. Там пощастило, ми потрапити та це дійство. Було доволі незвичайно і забавно, мені сподобалося.




В Кенії ми пересувалися переважно громадським транспортом. Кенійські "матату" значно зручніші за угандійські:


Однією з цілей африканської подорожі було побачити Кіліманджаро - згаслий вулкан, найвищу гору Африки. Територіально Кіліманджаро знаходиться в Танзанії, але найкращий вид на нього викривається з боку Кенії - з Національного парку Амбоселі або з села Олоїтокіток, розташованого на кордоні з Танзанією. Дві третини днів в році Кіліманджаро не видно через хмари чи туман. Зазвичай, вершина відкривається під час заходу і сходу сонця в сухий сезон. Щоб гарантовано побачити Кіліманджаро, ми спеціально вибрали сухий сезон - другу половину червня. Але замість нього в Кенії лив майже безперервний дощ, а небо було постійно затягнуто хмарами.

Село Олоїтокіток

Ми приїхали в Олоїтокіток з Найробі на маленькій матату і поселилися в дитячому закладі, який утримує якась європейська місія. Гарячої води, звичайно, немає. Але дружелюбна атмосфера. Сніданок в кіоску на центральній вулиці вийшов дуже скромним.


Весь день гуляли по селу і околицях в надії, що розпогодиться і ми зможемо побачити Кіліманджаро.


Пообідали на півдолари у місцевій харчевні. Власники і відвідувачі не могли повірити в те, що до них завітали білі люди. Відносилися до нас як до богів, які спустилися з небес.


Пейзажі в околицях Кіліманджаро майне нічим не відрізняються від українських. Лише акації виглядають по-іншому.


Ввечері виглянуло сонечко, але Кіліманджаро так і не з'явилося.


Наступного ранку знову пішли в долину зустрічати світанок в надії побачити найвищу точку Африки.


І ось, нарешті, диво: Кіліманджаро з'явилося на пару хвилин, щоправда не повністю.


Верхня частина Кіліманджаро виглянула буквально на хвилину і знову заховалася за хмарами.


Треба було вибиратися з Олоїтокітоку і рухатися в бік Момбаси. На виїзді з села ми спіймали попутку до міста Емалі, яке знаходиться на трасі між Найробі і Момбасою. Від Олоїтокітока до Емалі приблизно 100 кілометрів. Їхали близько трьох годин. В одному з сіл нас пересадили на іншу попутку. В легкову автівку забилося 10 (!!!) людей.

Далі 2 години на жвавій трасі Найробі-Момбаса намагалися стопити все підряд: автобуси, попутки, вантажівки. Безрезультатно.


Місцеві хлопці допомогли втиснути нас у вантажівку, на якій ми проїхали 300 км майже за 9 годин. Кабіна машини була забита місцевими, їхали зігнуті в 4 рази. Щоправда, частина дороги проходила повз Національний парк Тсаво, і нам пощастило побачити багато мавп і зебр прямо на узбіччі дороги.


За 50 км до Момбаси зловили тук-тук, у якого не працювало світло (вночі на трасі!!!). Добре що в мене був ліхтарик, я підсвічував дорогу. Останні 30 км їхали в набитій під зав'язку маршрутці-матату по жахливій розбитій дорозі. Слід віддати належне місцевим: ніхто не залишав нас один на один з проблемами, всі допомагали. Пізно ввечері, втомлені і розбиті, дісталися до Момбаси...

ДАЛІ БУДЕ...

https://andy-travelua.livejournal.com/624600.html

частина 1: враження, стереотипи і перше знайомство (Руанда)
частина 2: несподіваний поворот на південь Африки (Замбія, Зімбабве, Ботсвана)
частина 3: омріяна Вірунга (Руанда, Конго-Заїр, Уганда)

В цій частині, нарешті, буде багато цікавих тваринок). Взагалі, Уганда - країна, в якій ми себе почували як вдома. Її навіть можна назвати маленькою африканською копією України. Тут майже все як в нас: гори, річки, села, хатки, дороги. Навіть люди такі самі, лише відрізняються кольором шкіри. Тут починається Нил - найдовша річка у світі, тут - найбільше африканське озеро Вікторія, неймовірно красиві гори і озера, дикі тварини. Тут затишно і комфортно. Виключення становить хіба що столиця країни Кампала - метушливий африканський мурашник. Але і вона по-своєму прекрасна.



З Угандою ми почали знайомство ще в минулій частині розповіді, коли я розповідав про гори Вірунга - найвражаюче місце не лише в Уганді, але й в усій Африці. В цій частині - про Уганду таку, як вона є.


Прокинувшись рано з ранку в Кісоро, ми сіли на автобус до міста Кабале. Приблизно в десятку кілометрів від нього заходиться мальовниче озеро Буньйоньї, яке часто називають найкрасивішим озером Африки. Буньйоньї - одне з найглибших озер Африки. Тут немає крокодилів і бегемотів, а також такої страшної зарази, як шистосома. Тому в озері можна спокійно купатися.


Озеро Буньйоньї могло би стати туристичною меккою, і може колись нею і стане. А поки що на його берегах будуються декілька будинків відпочинку. Тут є декілька готелів і кемпінгів. Але ми пройшли навколо озера близько 30 кілометрів, і не побачили жодного туриста.


Зате, як завжди, бачили багато діточок з навколишніх сіл, які традиційно приставали до нас і супроводжували по декілька кілометрів, хапаючи нас по черзі за долоні і отримуючи неземне задоволення від того, що не лише побачили білих людей, але й пройшли за руку.


На озері - багато островів, до яких можна доплити орендованим човном. Але ми туди не плавали.




Один з ресторанів на півострові:


Ввечері ми повернулися в Кабале і сіли на нічний автобус Кігалі - Найробі, щод доїхати до міста Джинджа. Автобуси кенійської компанії Modern Coast вважаються одними з найкращими в Африці. Ми взяли собі VIP-місця, щоб виспатися вночі в дорозі (різниця між VIP та звичайними місцями - півдолара). Автобус всю ніч їхав не менше 120 кілометрів на годину, на такій же швидкості обганяв фури прямо перед зустрічним транспортом, розминаючись з ним в долях секунд. Ми мали приїхати в Джинджу в 6 ранку. Замість того, в 4 ранку ми не лише проїхали Джинджу, а опинилися майже перед самим кордоном з Кенією. Помітивши це, ми вийшли в першому ж місті.


Довелося чекати ранку, що поїхати першою матату (маршруткою) в Джинджу. Маршрутка набивалася близько двох годин. Весь цей час зазивала кричав на всю вулицю, закликаючи людей сідати в маршрутку: "Джінджя-Джінджя-Джінджя-Джінджя-Джінджя-Джінджя!", "Джінджя-Йо! Джінджя-Йо! Джінджя-Йо! Джінджя-Йо! Джінджя-Йо! Джінджя-Йо!". Нарешті, близької 7 ранку виїхали в Джинджу.


Джинджа виявилася дуже привабливим містом, зовсім не схожим на африканське. Історична частина міста вся забудована англійськими колоніальними будинками кінці ХІХ - початку ХХ століття:


Трапляються дуже привабливі англійські вілли:


Є навіть ратуша - величезна рідкість для Африки:


Але найбільша цікавіть Джинджи в тому, що в місті починається річка Нил - найдовша в Африці і світі. Тут вона вирікає з озера Вікторія.


Крокодилів тут немає, зате водяться ось такі симпатичні ящірки:


Ми зупинилися в готелі Brisk Hotel Traingle. Це - найдешевший готель Джинджи і одночасно... найкращий не лише в Джинджі, але з усіх, які траплялися нам в Африці під час подорожі.


З кожного номеру відкривається приголомшливий вид на місце витоку Нила з озера Вікторія. Brisk Hotel Traingle відкритий англійськими колоністами ще наприкінці ХІХ ст. Вартість номеру - всього 19 дол. (в інших містах нічліжки коштують дорожче). А головне - вперше за тиждень ми згадали, що таке гаряча вода!)


Ввечері ми орендували невеликий човен у місцевих мешканців, щоб покататися по озеру Вікторія і побачити безпосереднє місце, де з нього витікає Нил.


Озеро Вікторія - найбільше в Африці. Купатися тут, на жаль, не можна. Причина та ж сама, що й на озері Ківу - шистосома.


Село на березі Вікторії:


А ось і місце витоку Нилу. До знаку - вода спокійна, це - озеро Вікторія. Після знаку - бурхлива, це вже річка Нил:


На човні і зустріли захід сонця:


Ввечері знову поїли талапію - рибу Великих Африканських озер. Вечеряють в угандійських кафешках в повній темряві. Оскільки як тільки увімкнеш світло - відразу ж налітають хмари мошкари.


Рано з ранку зустріли світанок прямо на балконі нашого готелю:


Поснідавши, поїхали в Кампалу - столицю Уганди. Кампала являє собою суцільну корку, ефективно пересуватися містом можна лише на бода-бода (мототаксі).


В першу чергу ми пішли оглядати Велику мечеть - одну з найвідоміших пам'яток Кампали,яку більшісь знає, як "мечеть Каддафі". Лівійський лідер Муамар Каддафі був великим другом угандійського диктатора-тирана Іді Аміна. Він виділив Уганді велику суму коштів, на які мечеть була побудована. Зводили мечеть 30 років - з 1978 по 2008 рік.


Склепіння мечеті не такі приголомшливі, як в Ірані, але все одно вражають. Інтер'єр мечеті Каддафі поєднує в собі риси арабської, африканської та європейської архітектури.


На мінарет мечеті Каддафі можна піднятися. Для цього треба купити екскурсію при вході на територію мечеті. Вам дадуть гіда, який покаже все цікаве,що ж в мечеті, розкаже її історію та проводить на вершину мінарету. В якості гіда в нас була симпатична дівчинка-мусульманка Фатіма, яка до того ж дуже красиво заспівала для нас сури з Корану.


З мінарету мечеті Каддафі видно всю столицю. Звідси Кампала виглядає доволі привабливо.


Але і звідси можна побачити, що Кампала - це такий собі мурашник з нескінченими корками та типовим африканським трешом.


Перед тим, як ознайомитися з усіма нутрощами Кампали, прогуляємося в одне місце, яке пов'язано із славним минулим Уганди, а точніше з її попередницею - королівством Буганди.


На пагорбі Менго в центрі Кампали зберіглася резиденція королів Буганди - палац Любірі, збудований у 1922 році. Королі Буганди правили там під протекторатом Британії до 1966 року, поки Уганда не стала незалежною республікою.


Від палацу королівська дорога приведе до будівлі Парламенту Буганди:


Поруч з королівським палацом Любірі розташоване озеро Кабака. Тут любили відпочивати бугандійські королі і розважався кривавий диктатор Іді Амін Дада. Зараз тут, у самому центрі столиці, відпочивають корови і містяни.


На відміну від столиць сусідніх держав - Кігалі і Найробі, угандійська столиця Кампала - це справжня Африка з усіма її атрибутами: суцільні корки, натовпи людей, стихійна торгівля і бруд.


Автостанція в Кампалі з тисячами матату:


Водії бода-бода (мото-таксі) чекають на своїх клієнтів:


Найцікавіша будівля в Кампалі - це індуїстський храм.


Не лякайтесь свастик - для східних релігій це нормальна річ. Їх повно в Індії та Ірані.


В Кампалі є і сучасна архітектура, але з присмаком Африки:


На ночівлю ми поїхали в місто Ентеббе, що на березі озера Вікторія. Саме тут знаходиться єдиний міжнародний аеропорт Уганди, звідки на наступний день ми маємо улітати в Найробі. Мальовниче містечко з багатьма природними цікавинками облюбовали і президенти країни: тут знаходиться резиденція Президента Уганди. Набережна озера Вікторія доволі симпатична, але купатися тут не можна - шистосома.


На березі Вікторії є Ботанічний сад з екзотичними рослинами, термітниками і мавпочками. Саме в ботанічному саду в Ентеббе знімали "Тарзана".


В Ентеббе розташований доволі цікавий природоохоронний об'єкт The Uganda Wildlife Conservation Education Centre (Угандійський центр вивчення дикої природи). Він являє собою щось середнє між зоопарком і національним парком. На площі в декілька квадратних кілометрах в умовах, наближених до природних, живуть дикі тварини, колись врятовані з небезпечних умов. Деякі з них були поранені браконьєрами, деякі залишилися без батьків. Як тільки тварити підростають або одужують, їх повертають назад в дику природу.


Тут набагато цікавіше, ніж в зоопарку чи національному парку, оскільки багатьох тваринок можна погодувати, погладити і навіть погратися з ними.


Гратися з гепардом - неймовірне задоволення. Незабаром його мають випустити в дику природу.


Дуже миле кошенятко:


Погодували і погладили білих носорогів: їх в світі залишилося трохи більше двох десятків.




Слонятко Едвард. Йому 1 рік і 3 місця, залишився без батьків в дикій природі. Як тільки підросте, його випустять в один з національних парків Уганди.


Напевно, самй незвичний персонаж парку - китоголов (Shoebill) - великий і надзвичайно розумний птах. Коли бачиш його, з ним треба привітатися, поклонившись йому. Він у відповідь робить те ж саме.




Вінценосний журавель - символ Уганди, розміщений на гербі країни:


Сервал - дика африканська кішка:


Шакал:


Гієна:


Леопард:


Лев і левиця:


Левенятко з мамою:


Шимпанзе:


Мартишок дуже багато як в парку, так і за його межами:


Сова:


Видри:


Крокодил - справжній))


Бородавники:


Буйволи:


Слон:


В декількох кілометрах на північ від Ентеббе є так зване "Село рептилій" (Reptile Village), де можна побачити багато видів плазунів та земноводних.

Зелена мамба - одна з найнебезпечніших змій світу:


Черепаха злякалася і заховала голову під панцир:


Хамелеон:


Павук:


Варан:


Угандійські гроші - шилінги:


Дуже не хотілося прощатися з Угандою...


Улітаємо в Кенію:


ДАЛІ БУДЕ...

https://andy-travelua.livejournal.com/623910.html

частина 1: враження, стереотипи і перше знайомство (Руанда)
частина 2: несподіваний поворот на південь Африки (Замбія, Зімбабве, Ботсвана)

Вулкани Вірунга були першою і основною метою нашої експедиції. Попри те, що ми не піднялися на Ньїрагонго і не бачили гірських горил, ми змогли побачити усі вершини Вірунги, крім вулкана Ньямлагіра. Без перебільшення скажу, що гори Вірунга і їх околиці - це найвражаюче місце на африканському континенті. Вони знаходяться на кордоні Демократичної республіки Конго, Руанди і Уганди на північ озера Ківу - одного з Великих Африканських озер. В цій частині звіту я розповім про курортне руандійське містечко Гісеньї на озері Ківу, вулкан Ньїрагонго, приголомшливі заходи сонця на озером Ківу, пригоди в Демократичній республіці Конго, фантастичне гірське озеро Мутанда, поїздку по горах Вірунга уздовж кордону Уганди і Конго, а також про підйом на один з вулканів.


Ми прилетіли з Лусаки в Кігалі пізно ввечері, доїхали на бода-бода до автостанції, щоб поселитися в готелі. Розташування заброньованого заздалегідь готелю Hope Guest House на Google Maps і на Maps.Me не відповідало його фактичному місцю розташування. Поліцейські і місцеві мешканці побачивши нас покидали все і стали допомагати нам у пошуку нашого готелю, кудись телефонували, щось з'ясовували. Один з хлопців пішов з нами і довів до самого готелю. Люди в Руанді (і взагалі в Африці), як правило, завжди допомагають небагаточисленним туристам. Переночувавши, рано з ранку ми пішли на автовокзал і купили квиточки на матату до міста Гісеньї.

На набережній в Гісеньї

Місто Гісеньї (нова назва - Рубаву) розташовано на березі озера Ківу на самому кордоні з Демократичною республікою Конго, вважається курортним містом. Тут, як і в Кігалі, все дуже охайно.


Путівники не рекомендують купатися в озері Ківу із-за шистосоми - паразитів, які приникають в шкіру при купанні і уражають сечовивідні шляхи, кишки, нирки, печінку, що може привести до смертельних наслідків. Але місцевим мешканцям все це до лампочки, вони спокійно собі купаються:


Руандійська наречена на бода-бода:


Архітектура Гісеньї дуже красива:


Дівчата на набережній і на пляжі дуже люблять селфітися:


Конголезьке пиво на набережній в Гісеньї - дуже смачне:


Можна пити конголезьке пиво і дивитися на місто Гома в Демократичній республіці Конго. Завтра ми туди підемо:


Ввечері ми пішли на півострів Рубона, щоб побачити захід сонця над озером Ківу і вулкан Ньїрагонго. Знайшовши відповідний оглядовий майданчик, ми встановили штатив і налаштували фотки в очікуванні заходу сонця. Через 5 хвилин до нас збіглися діти з усього села, які "допомагали" фотографувати. Потім ще і прибігли їхні батьки, які наполегливо запрошували нас до себе додому на вечерю.


Побачили мрію - вулкан Ньїрагонго!


Вид на Гісеньї (Руанда), Гому і вулкан Ньїрагонго (Демократична республіка Конго):


Захід сонця за озером Ківу (Конго):


Ввечері на набережній поїли рибу талапію, яка водиться у Великих Африканських озерах:


З ранку пішли в Конго. Попри те, що національний парк Вірунга закрився для туристів (напередодні нашого візиту повстанці вкрали двох британців і вбили декілька рейнджерів), ми попросили співробітників парку, щоб допомогли нам отримати конголезьку візу. Пройти в Конго було не легко, але я опущу всі таємні подробиці з огляду на те, що нам туди ще доведеться повернутися (мрію на ночівлю на Ньїрагонго ніхто не відміняв).


На перший погляд все дуже цивільно:


Але потім починаєш помічати, що всі більш менш пристойні будинки обтягнуті колючим дротом:


Центральний проспект Гоми виглядає досить привабливо і охайно:


Залишки бельгійської колонізації:


Торгівельні будинки з аркадами:


Перехрестя з "розумним" світлофором:


Найпопулярніший транспорт на сході Конго - чукуду. ЧукудУ (chukudu, chikudu, cbokoudou, tshukudu) - основний вид вантажного і пасажирського транспорту в провінції Північне Ківу і місті Гома (Демократична республіка Конго). Він являє собою величезний самокат, здатний перевозити до 800 кг.
Як кажуть місцеві жителі, вийти заміж за водія чукуду - значить "не померти з голоду". Адже, маючи чукуду, за день можна заробляти до 10 доларів. При цьому більшість жителів Гоми живуть на 2 долари в день. Сам чукуду коштує близько 100 доларів і збирається із запчастин від старих мотоциклів, вантажівок і дерева.


В центрі Гоми за сприяння Президента Демократичної республіки Конго Джозефа Кабіли встановлено пам'ятник чукуду:


Ще один забавний пам'ятник в Гомі:


Після довгих міркувань ми все ж таки наважилися на те, щоб піти в трущоби Гоми, щоб побачити, як насправді живе Конго. Гроші і речі ми залишили в готелі, тому, крім фотокамери, втрачати не було що.


Звичайно, виглядає там все не дуже райдужно. Але і не так критично, як ми собі уявляли. Жодної небезпеки ми не відчули, хоча зустрічали багато жебраків.






На зворотному шляху хотіли зайти в офіс Національного парку Вірунга, але він був зачинений.


Конголезьке пиво з правильною назвою.


Ввечері дісталися Уганди:


Оселилися в кемпінгу в місті Кісоро і відразу ж спробували місцеве пиво. Воно виявилося смачнішим за усі попередні.


Ще задовго до поїздки я потоваришував з одним хлопцем з Кісоро на ім'я Річард, який працює в компанії Experience Kigezi, яка організовує прості, але цікаві нестандартні подорожі околицями Кісоро. На наше прохання він склав перелік найцікавіших оглядових майданчиків в горах Вірунга і навколо озера Мутанда і разом зі своїм напарником катав нас цілий день найгарнішими місцями на кордоні Уганди і Конго.


Нам дуже пощастило з погодою. Зазвичай гори Вірунга вкриті густими хмарами, а на вулиці майже весь день - напівтемрява. Для нас же цілий день була ясна погода і сонечко. Було видно всі вулкани, крім Ньїрагонго і Ньямлагіри, але Ньїрагонго ми вже бачили позавчора.


Ранкова кава з видом на озеро Мутанда і гори Вірунга:


Вулкан Мухабура:


Вулкан Сабіньйо:


Вулкани Кірісімбі (найвищий серед усіх) та Мікено:


Вулкани Мухабура і Мгагінда:


У підніжжя гір Вірунга лежить Мутанда - озеро неземної краси з чистою синьою водою:




На північному березі Мутанди знаходиться лоджія Хамелеон в дуже яскравому стилі:


Саме від неї відкриваються найкращі види на озеро Мутанда і вулкани Вірунга:


Ми об'їхали озеро Мутанда навколо, і назад в Кісоро поверталися дорогою, яка заходить на територію Демократичної республіки Конго і проходить через конголезьке село. Зверніть увагу, що корови тут - з рогами.


В школі одного з угандійських сіл ми зірвали уроки. Діти, побачивши що через село їдуть на мотоциклах білі містери, миттєво повідомили всіх учнів школи і всі збіглися на нас дивитися.


Заїхали на озеро Мутанда. В озері немає шистосоми, тому тут можна купатися.


Безалкогольний, але термоядерний угандійський напій від "Кока-коли": суміш меду з імбиром і якимись африканськими травами.


Щоб подорож Вірунгою була більш-менш повноцінна, ми піднялися на найнижчий згаслий вулкан Сагітве. Зверніть увагу, як угандійці використовують кожний квадратний метр схилів для сільськогосподарської діяльності:


Кратер вулкана Сагітве. Навіть він повністю використовуються для вирощування сільськогосподарських культур:


Вид з вершини Сагітве на інші вулкани Вірунги - Мухабуру, Мгагінду і Сабіньйо:


Спустилися в Кісоро і за рекомендацією Річарда пообідали в місцевій харчевні, де спробували майже всі національні блюда Уганди:


На вулицях Кісоро - дуже людно:


Архітектура Кісоро: скромно, але яскраво:


В наступній розповіді продовжимо подорож Угандою.
ДАЛІ БУДЕ...

https://andy-travelua.livejournal.com/623600.html