З майже з усіх відвіданих в Україні музеїв просто неба, Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в Переяславі залишив найкращі враження. Він є дуже компактним, насиченим і різноманітним. Крім декількох шедевральних дерев'яних храмів і традиційних сільських хаток в Переяславському скансені можна побачити приклади житла часів Київської Русі і Козацької доби, а також декілька справді цікавих музеїв.


Найпопулярнішою і найвеличнішою з усіх храмів скансену вважається дерев'яна церква Святого Георгія Переможця і Різдва Богородиці, збудована у 1769 році в селі Андруші біля Переяслава. У 1970-му це село було затоплене водами новоствореного Канівського водосховища.


Церква побудована у зруб, складений з щільно припасованих дубових тесаних колод. Установлена на масивних дубових підвалинах. Цоколь складений з цегли та кам’яних брил. Підлога на дубових лагах, дощана.


У 1858 році церкву відремонтували і прибудували бічні рамена, міжрукавні прибудови, дзвіницю. Висота церкви 27,5 метрів, одноверха, хрещата в плані, з прибудованою із заходу дзвіницею. Загальна площа церкви – 221,35 кв.м., складається з дев’яти дільниць. Зовні церква горизонтально обшита шалівкою.


З 30-х років XX ст. до 1947 р. споруда використовувалась як зерносховище, потім як клуб. У 1947 р. громада облаштувала церкву і відновила богослужіння у святкові дні. Ікони, які вдалося врятувати, прихожани повернули до церкви. У 1968-1970 рр. у зв’язку із затопленням території с. Андруші та навколишніх сіл водами річки Дніпра для будівництва Канівської гідроелектростанції церкву було перевезено і встановлено на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.


Вхід до церкви через троє дверей з ганками. Масивні прямокутні двері сягають висоти першого ярусу вікон. Двосхилі дахи ґанків із фронтонами підтримуються двома восьмигранними колонами.




Чи на найбільший за площею експонат музею - садиба заможного селянина-промисловця. У комплекс садиби входять: хата, повітка-олійниця, повітка, комора, саж, погрібник.


Хата збудована в 60-х рр.XIX ст. у с. Єрківці Переяславського повіту Полтавської губернії, місцевими майстрами. Хата займала центральне місце в садибі, знаходилася в глибині двору, вікнами виходила на південний схід.


Хата має одні двері посеред чільної стіни. Над дверима збудований невеликий напіввідкритий ганок на чотирьох пиляних фігурних стовпцях, вкритий бляхою.


Дах чотирисхилий на кроквах, критий очеретом по латах, гребінь придавлений дерев`яними "півзинами" з дощаним димарем. Крокви врубані у верхні вінця верхньої обв’язки. В сінях лаз на горище, закритий лядою. Підлога хати глинобитна, на ганку – дощана. Навколо нижніх вінців хати, оббита дошками глинобитна призьба з червоною підводкою.


Господарські споруди садиби:




Відразу за садибою стоїть дерев'яна Трьоїсвятительська церква з села Пищики Сквирського району Київської області, яка була збудована в 1651 році.


Церква дерев`яна, тридільна, триверха на основі трьох зрубів виповнених з дубових тесаних колод щільно припасованих. Зруби усіх трьох дільниць прямокутні, мають однакову висоту. Установлена на цегляному фундаменті з виступаючим цоколем. Зовні церква обшита горизонтальною шалівкою, виступаючі кути обшиті вертикальною дошкою по всій висоті. Освітлюється п’ятьма прямокутними вікнами розміщеними у верхній частині зрубу стін вівтаря та нави, а притвор (бабинень) – напівкруглим вікном, яке знаходиться над вхідними дверима. Двері двостулкові, дубові, оббиті зовні залізом. Верхи трьох частин церкви мають по два заломи на кожному ярусі, під залізним покриттям. З них виступають восьмерики (по три на кожному ярусі). Центральний восьмерик другого ярусу за розмірами ширший і вищий двох інших (притвор, вівтар), вони мають прямокутну форму. Восьмерики третього ярусу декоративні, глухі. Маківки вивершені хрестами складного профілю (ковані).


Паперть (ганок) з шістьма східцями; двосхилим дахом, який тримається на шести різьблених колонах. Фронтони у верхній та нижній частині ганку прикрашені декоративною накладною різьбою.


На території скансену є мальовниче озеро з альтанкою:




Капличка на березі озера:


Дерев'яна церква Покрову Пресвятої Богородиці була збудована в селі Острійки Білоцерківського р-ну Київської обл. у 1606 році місцевими майстрами на кошти козацької громади.


Церква неодноразово ремонтувалася (1740, 1823, 1886 рр.). Після останнього ремонту храм було значно розширено бічними прибудовами, які були відкинуті після перенесення пам’ятки на територію музею. Використовувалась як парафіяльна церква 6 класу, при церкві діяла однокласна школа. У 30-х рр. ХХ ст. церква була зачинена і перетворена на зерносховище. Науковцями Переяслав-Хмельницького державного історичного музею виявлена у 1966 р. У 1967 р. у с. Острійки почалася руйнація пам’ятки. На захист церкви виступили відомий в Україні етнограф, художник, мистецтвознавець І.М. Гончар і директор Переяслав-Хмельницького державного історичного музею М.І. Сікорський. Завдяки організованості музейних працівників пам’ятка була в стислі терміни демонтована і перевезена на територію Музею і в тому ж 1967 р. реставрована. Це була одна з перших спроб на теренах України демонтажу і реставрації на території музею просто неба пам’ятки сакральної архітектури, хоча парафіяни досить часто переносили свої дерев’яні храми з одного місця на інше.


Церква тридільна, триверха, розміщена за віссю схід-захід. Будівля зрубна, з дубових тесаних пластин, ретельно припасовані вінці покладені без лишку, шальована горизонтально, крита залізом.


Стіни центрального зрубу вищі від зрубів вівтаря і бабинця. Бокові зруби мають по одному залому, середній – два заломи, завдяки чому домінує над боковими. Маківки вивершено кованими хрестами.

Інтер'єр Покровської церкви:






Поруч розташована дзвіниця, збудована у 1760 р. місцевими майстрами в с. Бушеве (Пруси) Рокитнянського р-ну Київської обл.


На цвинтарі представлено хрести з кладовищ козацьких сіл Переяславщини: кам’яні XVII-ХХ ст. та дерев’яні XIX-XX ст., перевезені на територію музею із зони затоплення Канівського водосховища та ряду населених пунктів Переяславщини.


Неподалік розташована церковна сторожка – типове наддніпрянське житло поч. ХІХ ст. типу хата + сіни. Будівля каркасна, соснові тесані плахи покладені в дубові шули. Стіни шпаровані, мазані, білені зовні і зсередини. Зовні внизу довкола стін заплетена невисока широка глинобитна призьба. Дах 4-схилий, на кроквах, критий очеретом по латах. Освітлена трьома невеликими на чотири шибки вікнами.


Покровська церква збудована у с. Сухий Яр Ставищанського р-ну Київської обл. у 1774 році.


Належить до того типу церков, у яких зруби стін усіх дільниць мають однакову висоту. Кожен зруб завершується окремим верхом. Середній зруб ширший і довший за бабинець і вівтар. Центральний зруб і бабинець прямокутної форми, вівтар – п’ятистінний.




Зруб зовні шальований вертикально дошками. Кожен із трьох верхів має по два заломи. Перші заломи полегшують масу зрубів стін, переходять у світловий восьмерик. Другі заломи переходять у видовжені глухі ліхтарі. Їх завершують чітко окреслені грушоподібної форми восьмигранні глави з кованими хрестами складного профілю.




Згідно з науковою концепцією, недалеко від церкви Покрови Пресвятої Богородиці було сформовано двір сільського священика. У дворі священика знаходяться хата, комора, повітка, саж. Всі споруди являються пам’ятками архітектури та містобудування місцевого значення. Хата – чотирикамерна будівля типу: кухня + сіни + світлиця + кімната (хрестильня). В плані прямокутної форми. Перед вхідними дверима облаштований напіввідкритий ганок на стовпцях.


Хата священика збудована в кінці ХІХ ст. у с. Рудяків Бориспільського р-ну Київської обл. місцевими майстрами. Належала настоятелю Миколаївської церкви Павлу Осьмоловському. В середині 30-х рр. ХХ ст. у хаті священика розміщувався сільський медпункт, а потім – лабораторія колгоспу.


Комора і повітка двору священика:




Традиційні вітряки на території скансену:




Дерев'яний млин з села Рудяків:


Садиба гончара збудована в кінці ХІХ ст. у с. Студеники Переяславського повіту Полтавської губернії.




Гамазей з с. Пристроми:


Церква св. Параскеви збудована у 1891 р. у нині затопленому с. В’юнище Переяславського повіту. У 1971 р. перевезена, а у 1973 р. встановлена на природному підвищенні рівнинного плато лесової тераси у межах скансену.


Історія церкви у с. В’юнище пов’язана із родиною Дараганів. Наприкінці ХVII ст. Федір Дараган оселився поблизу старого русла Дніпра за 9 верст від Переяслава. У 1708 р. він отримав у володіння всі угіддя, що розташовувались навколо хутора "В’юнищанського". У зв’язку із швидким збільшенням кількості населення у межах окресленої території, військові старшини Петро Дараган, Аксенфієв, Данько, Савенко та Бойко вирішили побудувати дерев’яну церкву. Вона була закладена на трисажневій відстані від першого поселення Савенка. Храм освятили в ім’я святої Великомучениці Параскеви.


Церква одноверха, у плані хрещата. Встановлена на кам’яних брилах, які покладені одна на одну на певній відстані, а вже потім навкруги викладено цоколь. Збудована разом з дзвіницею із соснових тесаних плах і вкрита шалівкою.


Усі рукави (притвори) у плані чотиригранники та мають однакову висоту. Ґанки влаштовані з трьох боків. Ганок з південно-східного рукава втрачений під час перевезення та встановлення споруди.


Баню церкви завершує невисокий і розширений до верху глухий ліхтар. На ньому утримується цибуляста главка з кулею і хрестом.




Шинок з с. Рудяки Бориспільського району, ХІХ ст.:


Церковнопарафіяльна школа з с. Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл., 1904 р.:


Будівля сільської управи з В’юнище Переяславського повіту Полтавської губернії:


Двір столяра перевезений з с. Циблі Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської обл. (кін. ХІХ ст.).


Садиба селянина-олійника з с. В’юнище Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл.:


Школа 1921 року з с. Студеники Переяславського повіту Полтавської губернії.


Музей "Поштова станція" знаходиться у приміщенні колишнього міщанського будинку ХІХ ст., який до 1987 р. знаходився по вулиці Жовтневій (нині Покровська) в місті Переяслав-Хмельницький.


Музей пам’яті Поліського району Київської області:


Мисливський будинок побудований у 1909 р. в урочищі Біле Озеро теперішнього Переяслав-Хмельницького району Київської обл. за особистим проектом власника Ташанського маєтку князя Олександра Горчакова місцевими майстрами.


Двір чинбаря с. В’юнище Переяславського повіту Полтавської губернії (кін. ХІХ ст.):


Поліська хата з с. Вабля:


Добранічівська стоянка:




Колодязі-зруби:


Половецьке святилище ХІІ – поч. ХІІІ ст.:


Ранньослов’янське житло:


Сільське житло XI ст.:


Житлово-господарський комплекс Х століття:






Козацький постій XVII ст.:




Хата селянина-хлібороба з с. Кунцеве Новосанжарського р-ну Полтавської обл.:




Комора з с. Вишневого Лохвицького р-ну Полтавської обл.:


Вітряний млин з с. Мирча Бородянського р-ну Київської обл.:


На відкритому майданчику експонується сільськогосподарська техніка другої половини ХХ ст.










Осінь в Переяславському скансені:


Інформація - з сайту музею: http://www.niez.com.ua

https://andy-travelua.livejournal.com/614249.html

Переяслав - одне з найстаріших і досить значущих міст Русі-України. В часи Київської Русі було столицею Переяславського князівства, в Козацьку добу "прославилося" Переяславською Радою - сумнозвісною угодою з москалями. Сьогодні Переяслав - це, перш за все, місто-музей. Кількість музеїв тут зашкалює - близько 3-х десятків. Про найцікавіший з них - Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, я розповім окремо. А сьогодні буде про архітектуру міста. Пам'ятки козацької (і навіть давньоруської) доби тут трохи збереглися, є трохи старої забудови кінця ХІХ - початку ХХ ст. Але, на жаль, цілісного міського ансамблю в Переяславі немає, переважає совок, як і в більшості лівобережних райцентрів. Менше з тим, в це історичне місце варто приїхати хоча б на півдня.


Центральна площа Переяслава - площа Богдана Хмельницького. Суцільний совок.


В куті площі знаходиться Вознесенський монастир - один з найвизначніших архітектурних ансамблів епохи Гетьманщини і, напевно, найцікавіший архітектурний об'єкт Переяслава. Його собор і дзвіниця є головними містобудівними домінантами в забудові й ландшафті.


Формування комплексу започатковано у 1695 р., коли коштом гетьмана Івана Мазепи розпочато будівництво мурованого Вознесенського собору. Собор, збудований у стилі козацького бароко, було освячено у 1700 році. У плані він хрестовий, однокупольний, з двоповерховими кутовими приміщеннями.


Над середхрестям за допомогою підпружних арок і вітрил розташований купол на високому восьмигранному барабані. Обсяги гілок хреста завершені фігурними бароковими фронтонами, а двоповерхові кутові камери - шатровимі покрівлями.




Фасади собору оформлені широкими пілястрами і завершені антаблементом. Три порталу, північний, південний і західний, з великими вікнами над ними прикрашені ліпними орнаментами, всі інші вікна, розміщені в два яруси, - лише лиштвами, з лучковими і трикутними сандриками.




Завдяки особливому ладу пропорцій, оригінальної композиції мас, тонко виконаним архітектурним деталям і декору собор є видатним твором архітектури українського бароко XVII ст.


В соборі розташований Музей-діорама "Битва за Дніпро в районі Переяслава восени 1943".






Дзвіниця Вознесенського монастиря вирішена у стилі українського бароко з певним впливом класицизму. Вона належить до типу надбрамних і стоїть на південний захід від собору, замикаючи перспективу кількох вулиць.


Дзвіниця - це триярусна, увінчана високою двоярусною банею барокових обрисів. У плані являє собою квадрат з угнутими гранями.




Перший ярус рустований, арка проїзду прикрашена виразним бароковим порталом. Грані 2-го і 3-го ярусів прорізані арковими отворами для дзвонів, фланковані пучками півколон і пілястр тосканського (2-й ярус) і композитного (3-й ярус) ордерів. Яруси увінчують розкріповані багатообломні карнизи.






Дзвіниця є вельми характерним зразком висотних споруд епохи пізнього бароко.


У 1738 р. на території монастиря засновано Переяславський колегіум - середній навчальний заклад, який розмістився в дерев’яному корпусі. Колегіум збудований коштом переяславського єпископа І.Козловича.


У 1753 р. тут викладав піїтику Г.Сковорода.


Будівля колегіуму прямокутна в плані, лінійної однорядної багатокамерної структури. Складається з чотирьох класних кімнат і трьох сіней. На поздовжньому фасаді, оберненому до собору, влаштовано три портали. Приміщення перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками над вікнами.




Зовнішній декор - у стилі бароко: стіни в метричному ряді членуються фільончастими пілястрами, віконними та дверними прорізами з лучковими перемичками. Стіни увінчує розкріпований повний антаблемент, фриз якого прикрашено рослинним орнаментом - бігунцем. Надвіконні ніші декоровані орнаментальними барельєфними вставками з рослинними мотивами, в яких переважає виноградна лоза.
Акцентами фасаду є портали входів.


На території давнього дитинця на півострові біля місця злиття річок Альти і Трубіжа розташований комплекс Михайлівського монастиря.


Мурована Михайлівська церква зведена коштом Переяславського козацького полку в 1648 - 1654 рр. (за іншими даними - в 1646 - 1666 рр.) на підмурках Михайлівського собору XI ст., зруйнованого 1239 р. монголо-татарами. У 1734 р. церква потерпіла від пожежі. Протягом XIX ст. втрачено фронтони, які акцентували західний і східний фасади церкви, а дах із шпилястого перероблено на вальмовий.


Михайлівська церква належить до типу зальних, безбаневих. Тридільна, з прямокутною навою і гранчастими притвором та вівтарем. Обабіч вівтаря розташовані прямокутні дияконник і жертовник. Наву перекрито циліндричним склепінням з розпалубками над вікнами, притвор і вівтар - зімкненим склепінням. Екстер’єр декоровано стримано, у перехідних стильових формах від ренесансу до бароко.


Стіни членуються пілястрами і увінчуються повним антаблементом з профільованим розкріпованим карнизом великого виносу і фризом з поліхромних керамічних розеток. Прямокутні вікна облямовані тягненими наличниками й увінчані трикутними та лучковими сандриками, тимпани яких заповнені горельєфною ліпниною з рослинними мотивами, маскаронами і путті.


Фундаменти давньоруського Михайлівського собору можна побачити у підвалі церкви:






В підвалі влаштовано невеликий музей:




Нещодавно над церквою надбудовано щось незрозуміле, що нагадує давньоруський храм:


У 1745 р. на схід від церкви збудовано багатофункціональну муровану споруду, що об’єднала надбрамну дзвіницю і трапезну з келією.


Надбрамна дзвіниця - це прямокутний одноповерховий корпус, над проїзною брамою якого височить четверик власне дзвіниці з великим арковим вирізом у кожній грані. Четверик увінчується банею наметових обрисів з ковніром і маківкою. Приміщення перекриті коробовими склепіннями з розпалубками над вікнами. Декор екстер’єру стриманий: пілястри, карнизи, віконні ніші. Дах - шпилястий, укритий покрівельною сталлю по дерев’яних кроквах.


Від Михайлівського монастиря вулиця Михайла Сікорського приведе нас до площі Переяславської Ради (або площі Воз'єднання):


Саме тут 8 (18) січня 1654 року відбулася сумнозвісна Переяславська Рада, яка стала початком майже 350-річного поневолення України московитами.


Совєцька пропаганда трактувала цю подію, як "воссоєдінєніє Украіни с Россієй", хоча загальновідомо, що жодної Росії на той момент не існувало.


У 1982 році на площі споруджено пам'ятник на честь 325-річчя Переяславської ради:


Сьогодні найцікавіше, що є на площі - це Успенський собор, ХІХ ст.:


А взагалі, забудова площі Переяславської ради виглядає так:


Пробіжимося центральною частиною міста, щоб побачити залишки старовини.


В історичному центрі міста розташована будівля Земської управи, була зведена в кінці XIX – початку ХХ століття.


Міська управа побудована в строгих традиціях пізньої епохи класицизму, про що свідчить зовнішній фасад і загальний архітектурний стиль оформлення.


Навпаки земської управи знаходиться колишня жіноча гімназія кінця ХІХ ст. Будівля виділяється гарним зовнішнім декором і елегантністю архітектурного стилю.




Колись у Переяславі були цілі квартали єврейських поселень, до наших днів зберіглася єдина будова - синагога.


Будівлю синагоги, яка складається з двох поверхів, було побудовано на початку 20 століття, в класичному архітектурному стилі того часу. Як культова споруда функціонувала з 1901 по 1926 рік. Переяславська синагога була не тільки релігійним центром, а й центром суспільного і культурного життя віруючих євреїв. У 1930 році радянська влада реквізували це приміщення. Зараз частина кімнат повернута єврейській громаді.


Вже більше 50 років в будівлі синагоги розміщується Фабрика художніх виробів ім. Богдана Хмельницького.


Будинок лікаря Козачковського був побудований 1820 року. З жовтня 1845 до січня 1846 року тут гостював та лікувався Тарас Шевченко. Ще двічі Шевченко побував у Козачковського в червні та в серпні 1859 року. Тут в ніч з 24 на 25 грудня 1845 року поет написав свій "Заповіт".


Сьогодні в колишньому особняку Козачковського розташований Музей "Заповіту" Тараса Шевченка.


Ще в одному старовинному особняку розташований Музей кобзарства:




Поруч з музеєм - пам'ятник літописцю Бояну:


Біля музею кобзарства на початку ХХІ століття відтворено у давньоруському стилі церкву Воскресіння:


У старовинному будинку брата відомого українського композитора і фольклориста Павла Сениці розташований Музей трипільської культури:


Свято-Троїцька церква розташована неподалік від річки Трубіж на розі вулиць Шевченка та Гімназійної. Перший храм на цьому місці був побудований у XVII столітті. Це була дерев`яна будівля і в XVIII столітті вона згоріла від удару блискавки.


Гроші на будівництво нового храму збирали усім містом. Будівництво було успішним і тривало недовго, вже в 1804 році нову Троїцьку церкву освятили. Архітектурний стиль собору – давньоруський з елементами класицизму. Через 60 років до собору була прибудована дзвіниця.




Біля церква є вуличка з цікавою назвою - Магдебурзького права:


Річка Трубіж:


Чоловіча гімназія, кін. ХІХ ст.


Старі особняки:












Будинок швейної фабрики "Сотекс":


Пожежне депо:

https://andy-travelua.livejournal.com/614006.html

Поряд із дендропарком "Софіївка" в Умані, дендропарк "Олександрія" у Білій Церкві вважається найдовершенішим зразком паркового мистецтва в Україні. "Олександрія" достатньо близько до Києва, тому оглянути чудовий парк і повернутися до столиці можна за 1 день. Дендропарк розташований уздовж річки Рось, а на його території знаходиться декілька штучних озер з містками і водоспадами, багато зразків класицистичної паркової архітектури та скульптури і, звичайно, безмежна кількість рослин. Парк наприкінці XVIIІ століття створили великий коронний гетьман Польщі Францішек Ксаверій Браницький разом із своєю дружиною Олександрою Енгельгардт (Браницькою), племінницею князя Григорія Потьомкіна.


Неподалік головного входу знаходиться споруда, яка носить назву "Ротонда". В різні часи вона була відома, як "Павільйон Потьомкіна" або "Раковина Потьомкіна". Споруда збудована в стилі розвинутого класицизму у вигляді напівкруглого павільйону з прорізаною в передній стіні напівкруглою аркою.




Купол та арка оздоблені оригінальним декоративним ліпним орнаментом.






У центрі павільйону знаходився мармуровий бюст Г. Потьомкіна з написом під ним: "Полезен миром и войной, Екатеринин друг, благотворитель мой". Споруда домінує над пейзажем цієї частини парку.


Саме для того, щоб підкреслити її значення, перед нею був створений прямокутний майданчик. Висота павільйону "Ротонда" 10,5 метрів, ширина - 9 метрів. Деякі дослідники припускають, що "Ротонда" була ядром меморіального комплексу, присвяченого князю Г. О. Потьомкіну, в який ще входило підземне святилище. Не підтверджена і не спростована версія про перепоховання праху Григорія Потьомкіна в парку "Олександрія".


Неподалік центральної алеї парку, на кам'яному квадратному постаменті стоїть колона, яка зараз називається "Колона Пелікана". Верхня частина колони завершувалась скульптурою пелікана, який годує чотирьох пташенят.


Однією з найоригінальніших архітектурних споруд парку є "Руїни", побудовані наприкінці 18 століття. Своїм виглядом вони нагадують старовинний зруйнований замок. Основна мета споруди - створити ілюзію зруйнованих часом будівель.




Крім естетичного призначення, "Руїни" виконують практичну роль підпірної стіни. Будівля складається з двох ярусів. Нижній ярус знаходиться наполовину в землі, другий, у вигляді високої будівлі без даху, знаходиться на дамбі.




З під "Руїн" б'є потужній водоспад.




Посередині спорудили розташований оглядовий майданчик, з якого відкривається краєвид на річку Рось.




Сьогодні до цього архітектурного ансамблю належить острівець з фонтаном і місточок через вузьку протоку, яка впадає в Рось. Подібної архітектурної споруди в інших парках України немає.




Арочний місток над Срібний ставом:


Одним з найцікавіших об'єктів "Олександрії" є Колонада "Луна", виконана у вигляді грецького амфітеатру. Зі східної сторони вона прилягає до Великої галявини, створюючи разом з нею єдиний архітектурно-парковий ансамбль. Споруда виконана у формі напівкруглої стіни з радіусом 16 метрів. Її фасад — відкрита колонада з 14 колонами, які утворюють галерею. Обидва кінці галереї завершуються прямокутними приміщеннями, які декоровані фронтонними портиками, що надає споруді архітектурної форми. На фронтонах бокових приміщень є барельєфне зображення молодої жінки, яка сидить, гойдаючи на нозі дитину.


Головний фасад павільйону орієнтований на галявину і річку Рось, що відкривається за нею.


У Південній частині парку, неподалік від річки Рось, розташована споруда, яка має назву Турецький будиночок. Він був побудований після турецької кампанії 1828 року. В його стіни були вмуровані мармурові плити, на яких є написи древньотурецькою мовою, що прославляють велич шаха Махмуда Хача Гази, котрий побудував неприступну фортецю в місті Варна (Болгарія).


"Китайський місток" - так називається ще одна мала архітектурна споруда. Таку назву вона дістала завдяки альтанці на містку, дах якої нагадує дахи китайських пагод. Спорудження містка-альтанки відбувалося в період активної забудови парку. Місцевий ландшафт підкреслює екзотичний вигляд містка, з якого відкриваються краєвиди на верхнє озеро з водоспадом та нижнє озеро. Для надання споруді монументальності, нижня частина містка виконана з масивних блоків граніту та пісковика. Розташований на греблі між двома ставками Середньої балки, місток виконує чисто декоративну функцію.




Над містком збудовано альтанку за силуетом китайської пагоди — культової споруди, поширеної в країнах Далекого Сходу. Різнокольорове пофарбування дерев'яних деталей даху виконано в стилі мотивів китайського національного живопису, а кінці наріжників, які виступають з-під покрівлі, нагадують голови химерних драконів.




З видового майданчика містка у північному напрямку видно Лебединий став, де влітку плавають птахи-красені, греблю і схили ставу Золотої рибки.






У 1992 році на честь гвардійських офіцерів, учасників війни Росії з Наполеоном (1812 року) - Пестеля, Бестужева-Рюміна, Муравйова-Апостола та ін., які неодноразово відвідували парк "Олександрію" встановлена Лава декабристів.


На території парку є багато місць де на поверхню пробиваються джерела з кришталево-чистою водою. Найбільш облаштоване і відоме джерело носить назву "Лев". Назву воно отримало завдяки скульптурі, що знаходиться поруч і ніби охороняє джерело. По одну сторону балки прокладено пішохідні доріжки з дикого каменю, змуровано підпорні стінки. Самі схили вкриті багатовіковими деревами.




Найбільна і найголовніша будівля парку - будинок садівника (XVIII ст.), збудований у стилі класицистичних палаців. Тут розташований музей дендропарку.




Оформлення вікна будинку садівника:


Дендрарій біля будинку садівника:


Алея, що веде до будинку:


Танцювальний павільйон:




Скульптури, що прикрашають Танцювальний павільйон:




Пам'ятник Олександрі Браницькій біля Танцювального павільйону:


Руїни літнього палацу "Аустерія":


Місток поруч:


Дзеркальний став і ротонда над ним:




Головна галявина парку з ротондою:




Колона Енса:


Дерева-екзоти:

https://andy-travelua.livejournal.com/613613.html

До теперішнього часу це був єдиний не вивчений мною райцентр на Тернопіллі. Дуже довго я відтерміновував знайомство з Підгайцями. Напевно, вважав їх не надто цікавими. Але помилявся. Підгайці - це, звичайно, далеко не Чортків чи Бережани, але насправді місто виявилося дуже гарним з добре збереженою старою частиною і безліччю цікавих пам'яток, багато з яких, на жаль, перебувають у занедбаному стані. До сьогодні в Підгайцях збереглися три величні оборонні споруди різних конфесій: костел, синагога і церква. Є щойно відреставрована ратуша і колишній Ринок з кам'яницями, а також багато будинків австрійської доби та часів міжвоєнної польської окупації.


Ринкова площа (тепер Майдан Незалежності) у Підгайцях унікальна, має трикутну форму, що характерно не для магдебурзьких, а для давньоруських міст. На площі - будинки XIX—XX століть, зведені на фундаментах ринкової забудови XVII ст. В центрі площі стояла Стара ратуша ("Круглий дім"), яка була двоярусною, восьмигранною у плані. Вона була зруйнована в 1944 році і знесена в 1956 році.


Нова ратуша (магістрат) у Підгайцях побудована 1931 року замість старої ратуші.


Ратуша триповерхова, з асиметричним фасадом: ліве і праве крило будинку різняться між собою висотою поверхів та кількістю і формою вікон. Посередині фасаду - ризаліт, який переходить у невисоку вежу з годинником на один циферблат, діаметром бл. 1 метра. Вежу завершує оригінальної форми шпиляста баня-сиґнатурка.


Житловий будинок 1927 року (майдан Незалежності, 5):


Житловий будинок 1933 року (майдан Незалежності, 6):


Житловий будинок XVII - ХІХ століть (майдан Незалежності, 15):


На протилежному від ратуші боці колишнього Ринку на початку ХХІ століття зведено великий катедральний Собор Всіх Святих Українського Народу УГКЦ:


Будинок 1893 р. біля собору (майдан Незалежності, 25):


Вишуканий сецесійний балкончик одного з будинків:


Від колишнього Ринку на північний захід прямує вуличка Бережанська.


Тут знаходиться оборонна Успенська церква, зведена у 1653 році на кошти Анни Могили - другої дружини власника міста Станіслава "Ревери" Потоцького.


Успенська церква кам'яна, тридільна, триверха, з квадратною навою, притвором, гранчастою зовні і круглою зсередини апсидою. Під бабинцем знаходиться глибокий підвал, над ним, на другому ярусі - хори, на третьому - каплиця. Усі три куполи із світловими ліхтариками. Особливістю будівлі (аналога серед пам'яток України не існує) є влаштований на даху бойовий обхід із аркадою. Фасади оформлені пілястрами, а портали і обрамлення вікон — профілюванням і різьбленням у стилі Відродження.






Портал церкви у стилі ренесансу:


Будинок на вул. Бережанській:


Український Народний дім (1928-1932 рр), нині тут Будинок культури і Народний історико-краєзнавчий музей.




Панорама вул. Вузької:


Вул. Шевченка - центральна в місті:


Житлові будинки на вул. Шевченка:






В одному кварталі на південь від площі Ринок стоїть, напевно, найцікавіша споруда Підгайців - оборонна синагога.


Уперше про синагогу в Підгайцях є непряма згадка 1552 року. Сучасна будівля зведена, очевидно, наприкінці XVI ст., за даними документів, вже існувала 1627 року. Приміщення синагоги, розташоване близько Галицької брами, в час облог слугувало для оборонних цілей.


Божниця вибудувана з пісковика, прямокутна в плані. Пласкі стіни прорізані вузькими стрільчастими вікнами, східний фасад укріплений контрфорсами. Перекриття не збереглися.




Частково зберіглася верхня частина головного порталу в ренесансному стилі з різьбленим написом і рослинними мотивами над архівольтом. В інтер'єрі — залишки різьблення та ліпнини. Двері, через які можна було потрапити на хори, на початку 1920-х були замуровані.


Над головним входом напис івритом: "Це ворота Господа — праведні ввійдуть через них" (Псалом 118):


Напевно, міква:


Старий будинок біля синагоги:


На пагорбі недалеко від синагоги розташувався єврейський цвинтар (окописько) з надгробками XVII—XX ст.


Тут - понад 1000 надгробків, серед них більше 50 - з XVII-XVIII століть. Це - один із найбільших і найкраще збережених єврейських цвинтарів в Україні.








У східній частині середмістя Підгайців можна побачити руїни величного готичного костелу Пресвятої Трійці. Храм збудований у 1634 році коштом тодішньої власниці Підгайців Зофії Ґольської (у наступних заміжжях - Лянцкоронської, Тишкевич, з дому Стадніцької на Замєхові). При побудові нового костелу використовували елементи зі старого костелу (свідчення — кам'яна плита з епітафіями, датованими 1608 і 1612 роками, над сходами, що ведуть до захристя).


Костел хрещатий у плані, цікавий як синтез архітектурних стилів. Наприклад, двоярусну вежу будували у період готики, портал — ренесансний, завершення - у XIX ст. - неоготика. Основну роботу виконано у стилі пізнього ренесансу.




Портали:






Контрфорси:


Прибудована капличка:


На виїзді з міста у бік Теребовлі з дороги за озером відкривається гарна панорама Підгайців:




Вежа костелу:


Середмістя:




Сусіднє село Загайці:




Краєвиди на захід від Підгайців:

https://andy-travelua.livejournal.com/612969.html

Надвірна - цікавий райцентр на Прикарпатті в 36 кілометрах на південь від Івано-Франківська, де можна побачити багато цікавого для туриста: руїни замку, площу Ринок з ратушою, костел і трохи австрійської сецесії. В 2 кілометрах на південний захід від центру міста є справжній карпатський замок Пнів. На саму Надвірну варто виділити близько 3 годин, щоб неспішно обглянути все цікаве, що є в місті.


В'їжджаємо до Надвірної з боку Франківська:


В центрі міста - колишня площа Ринок:


В центрі площі - ратуша - колишнє приміщення магістрату міста. У 1601 р. у Надвірній побудували першу ратушу, яка донині не зберіглась. Відбудована наприкінці XVIII ст. Під час великої пожежі у серпні 1914 року згоріла верхня частина будівлі, яка відновлена у першій половині XIX ст. При реконструкції в 70-х роках XX ст. був добудований мансардний дах і ратуша стала триповерховою.


Ратушна вежа кілька разів змінювала свій вигляд. Вона невисока і радше масивна, проте завдяки ризаліту, продовженням якого вона є, і шпилястому даху зі слуховими вікнами, балконом та годинником, вона надає усій будівлі легкості. За радянських часів у ратуші містився районний Будинок культури. Нині в ній розмістились різні державні та приватні установи.


Навколо ратуші трохи зберігся так званий "серединний квартал" площі Ринок. Саме тут знаходяться найцікавіші будиночки Надвірної:




Придивіться, яка шикарна сецесія, поєднана з місцевим прикарпатським стилем!






На самому Ринку - як старі австрійські, так і сучасні будинки:










Шевченко біля ратуші:


В Надвірній ще є декілька цікавих прикладів сецесії. В колишньому будинку повітового староства поч. ХХ століття розташована міська рада:




Ще в одній гарній сецесійній будівлі розташований палац урочистих подій:






Ще один приклад сецесії:


На південь від центру міста у бік Пнівського замку можна знайти бароковий Успенський костел, зведений у 1713 р. на кошти Гелени Белзької та її брата Олександра Куропатви - власників Пніва.




Інтер'єр костелу:


Плебанія костелу:


Старий будинок з маскаронами біля костелу:


На території міського парку у Надвірній можна знайти руїни справжнього середньовічного замку. На момент першої згадки про Надвірну у 1589 році замок вже існував. Припускають, що його побудував хтось із роду Потоцьких. За однією з версій, після того, як в кін. XVI ст. замок був зруйнований татарами, нові власники з роду Куропатвів перенесли свою резиденцію в Пнів. У 2007 р, згідно з районною програмою охорони пам'яток, поруч з руїнами замкової вежі почалися археологічні розкопки.

https://andy-travelua.livejournal.com/612238.html

Пнівський замок знаходиться в 2 кілометрах на південний захід від центру Надвірної біля села Пнів. По-суті, це єдиний український замок, що зберігся в Карпатах. Кінець кого будівництва припадає на XVI століття. Збудували замок представники польського роду Куропатвів. У 1621 році замок захопили і частково зруйнували загони повстанців під проводом Г. Кардаша, але незабаром він був відбудований. Під час національно-визвольної війни повстанські загони під керівництвом С. Височана у 1648 році оволоділи замком і зруйнували його, після чого він відремонтований і укріплений. Під час облоги 1676 року турецькі війська значно зруйнували замок. До кінця XVIII в. він був заселений. З початку XIX в. знаходився в запустінні, потім перетворився на мальновничі руїни.


Замок споруджений з великих блоків вапняку і червоної цегли. Товщина стін перевищує 1,7 м. Прямокутний в плані, укріплений чотирма кутовими вежами: зі сходу - круглими, із заходу - шестигранними.


В середині західної стіни виступає напівкругла вежа, на протилежній, східній стіні - трикутний виступ з двома ярусами бійниць.


В'їзні ворота з приміщеннями для житла на другому поверсі розташовані в південній стіні. Вхід в замок здійснювався за допомогою підйомного мосту, перекидали через рів. На фасаді в'їзної вежі збереглася ніша для моста, а в башті - дерев'яний блок для ланцюгів.




Зі сходу обороноздатність замку посилена глибоким яром, утвореним від потоку, пересихаючого влітку, з півдня - штучним ровом. З півночі замок доступний. Незважаючи на це, його слід віднести до одного з найбільш укріплених для того часу на Україні завдяки штучним засобам оборони.




Замкові башти:








Всередині замку:










Вид на село Пнів:


Віддзеркалення замку в калюжі:

https://andy-travelua.livejournal.com/611847.html

Короп - давнє містечко на Чернігівщині, що існувало ще до татаро-монгольської навали. Але найдовшим періодом історії Коропа - це була козацька доба і пов'язані з нею події. З тих часів в містечку залишилося декілька історичних пам'яток, які доповнюють пам'ятки, створені у посткозацький період - ХІХ столітті. Це декілька різностильних церков, синагога та стара міщанська забудова кінця ХІХ - початку ХХ століття.


Найцікавішим храмом Коропа є Вознесенська церква, зведена у 1764 році у стилі козацького бароко. Церква належить до досить рідкісних споруд тетраконхового типу, яка відрізняється він інших подібних храмів тим, що має восьмибічний підбанник.


Церква була зведена коштом отамана генеральної артилерії Петра Юркевича за проектом архітектора Максима Мосцепанова. Товщина стін храму становить від 1,45 до 1,65 метри.


Церква увінчана восьмигранним барабаном, що несе купол з глухою главкой. На пілястрах, що членують конхи, раскрепований вінчаючий карниз. Кути основного об'єму фіксуються також пілястрами, капітелі яких утворені раскреповкою нижнього поясу трикутних фронтонів, вписаних в аттік. Пластична обробка восьмигранного барабана повторює тему основного об'єму і завершується також аттиком. Підфризовий поясочок оконтовує перемички віконних отворів барабана.






Напроти Вознесенської церкви стоять руїни найстарішого храму Коропу - Іллінської церкви-фортеці. Знавці української архітектури датують її будівництво кінцем XVII - початком XVIII ст., а дехто припускає, найдревніша її частина, можливо, відноситься до XV — XVI ст. В козацькі часи Короп був поселенням військового характеру. Мабуть спочатку тут була невелика церква, пристосована до оборони, про що говорить надзвичайна товщина її стін.


За часів Самойловича або в роки російсько-шведської війни над будівлею була зведена вежа, в якій поміщалися гармати, а з південного боку був прибудований подовжній корпус, призначений для розміщення гарнізону і зберігання боєприпасів. У третій етап - в 50-60-х роках XVIII ст. - був зведений восьмикутний барабан з куполом, а бійниці перероблені у вікна.


Внутрішні і зовнішні стіни будівлі досягають товщини 2-2,5 м. Нині будівля двоповерхова, верхній поверх перекритий коробчастим зведенням. Загадкою є непропорційно величезна, масивна вежа, що несе зверху восьмерик і купол. Ця вежа зведена пізніше, пілястри її північного фасаду не співпадають з пілястрами перших двох поверхів.


Зовсім несподіваний вид має південний фасад будівлі. З цього боку прибудований витягнутий двоповерховий корпус; його нижній поверх складається з двох подовжніх камер і проходу в центрі, який веде на другий поверх. Верхній поверх прибудови є довгим коридором, перекритим коробчастим зведенням з характерними для першої половини XVIII ст. розпалубками над вікнами.




Напевно, найсимпатичнішою спорудою Коропа можна вважати синагогу, яка походить з ХІХ століття. Знаходиться божниця на виїзді з центру міста в бік Києва:








Декоративні башточки на кутах синагоги:




В центрі міста є декілька будинків минулого та позаминулого століття:










Є багато будинків традиційного для північної частини України типу, у тому числі і дерев'яні:










Неподалік від центру зберігся будинок, в якому народився Микола Кибальчич - винахідник і революціонер-народник українського походження, автор схеми першого у світі реактивного літального апарату. Був страчений за замах на імператора Олександра II.




На центральній площі знаходиться ще один доволі цікавий храм - Феодосіївська церква. Подекують, що її звели у 80-х рр. XIX ст. у псевдоросійському стилі після страти Миколи Кибальчича. У 30-х рр. XX ст. її закрили, а згодом зняли бані і переробили всередині під кінотеатр. Зараз в колишньому храмі розміщується регіональний історико-археологічний музей.






Ще одна церква середмістя - Успенська, була споруджена в центрі Коропа у 1767 р. Як мурований храм, вона постала у 1894 р. Зведена церква на кошти коропських міщан Євдокима та Макара Стовпцових за заповітом їхнього батька Антипа Стовпцова, а священиком в ній був батько Миколи Кибальчича Іван Йосипович.

http://andy-travelua.livejournal.com/589777.html

Минулі вихідні мав провести на Яворині. Але з приїздом туди нас застала шалена злива з градом. Почекали години, злива не закінчується, вирішили підгорегувати плани. В підсумку вийшла непогана дводенна мандрівка, під час якої відвідали дуже цікаві куточки Прикарпаття та Тернопільщини. Маршрут вийшов насиченим: Бережани - Рогатин - Берездівці/Новий Розділ - Стрий - Болехів - Яворина - Івано-Франківськ - Богородчани - Старуня - Пнів - Надвірна - Підгайці - Зарваниця - Бучач - Трибухівці - Чортків -Чагарі - Гусятин


Карпати біля Богородчан:


Панорама Бережан:


Бережани. Вулиця Вірменська:


Бережани:


Бережанський замок:


Рогатин. Церква Різдва Пресвятої Богородиці, де хрестили Роксолану:


Панорама Нового Роздолу:


Берездівці. Костел Воздвиження Чесного Хреста авторства Бернарда Меретина:


Стрий. Готичний костел Різдва Пресвятої Богородиці:


Болехів. Вілла родини Боренштейна:


Болехів: ратуша і площа Ринок:


Сецесія у Івано-Франківську:


Богородчани. Домініканський костел і монастир


Карпати біля Надвірної:




Грязьовий вулкан Старуня:




Пнівський замок:








Надвірна. Костел Успення Богородиці:


Руїни Надвірнянського замку:


Ратуша в Надвірній:


Надвірна. Будинки на площі Ринок:




Сецесія в Надвірній:


Біля Підгайців:


Підгайці. Оборонна синагога:


Підгайці. Площа Ринок з ратушею:


Ратуша в Підгайцях:


Підгайці. Оборонна Успенська церква:


Підгайці. Оборонний костел св. Трійці:


Кіркут в Підгайцях:


Панорама Підгайців:


Зарваниця:


Ратуша в Бучачі:


Старе місто в Бучачі:


Бучач. Пам'ятник Іоганну Пінзелю:


Бучач. Іконостас в костелі зі скульптурами Пінзеля:


Бучач. Василіанський монастир:


Панорама Бучача:


Бучач. Будинок дитячої медконсультації:


Бучацький замок:


Бучач. Будинок "Соколу":


Трибухівці. Костел Неустанної Помочі Божої Матері:


Чортків. Стара ратуша та площа Ринок:


Чортків. Костел св. Станіслава:


Панорама Чорткова:


Чагарі. Скульптурна група Михайла Мацієвського:


Гусятин. Бернардинський костел св. Антонія:


Гусятин. Оборонна синагога:


Панорама Гусятина:

http://andy-travelua.livejournal.com/588755.html

Здавалось би, що ще можна знайти в Східній Європи після вселяких францій, німеччин, бельгій чи швейцарій? Виявляються, що навіть в Польщі є місця, які спонукають такого розбалуваного мандрівника, як я, впадати в екстаз від побаченого. Йдеться, про маленький регіон польсько-чесько-німецького прикордоння у передгіррях Судетів, відомого як Нижня Сілезія. У 2011 році я вже був, і ще тоді Нижньозілезьке воєводство вразило мене як своєю столицею Вроцлавом, так і казковими містечками з фантастичними замками. Чого вартує один лише Füerstenberg (Ksiaz)! Ще тоді я вирішив, що колись повернусь сюди і вивчу це куточок досконаліше. Цього разу, крім раніше побачених куточків, побачити ще 29 міст і містечок Ніжньої Сілезії.

Маршрут: Jauer (Явор) - Bunzlau (Болеславець) - Klitschdorf (замок Клічкув) - Lauban (Любань) - Burg Tzschocha (замок Чоха) - Hirschberg (Єленя Гура) - Lomnitz (Ломниця) - Schildau (Воянув) - Boberstein (Бобров) - Erdmannsdorf-Zillerthal (Мислаковіце) - Arnsdorf (Мілкув) - Krummhübel (Карпач) - Schmiedeberg (Ковари) - Schweidnitz (Свідниця) - Eckersdorf (Божкув) - Glatz (Клодзко) - Habelschwerdt (Бистриця-Клодзька) - Bad Landeck (Ландек-Здруй) - Reichenstein (Золотий Сток) - Reichenstein (Кам'янець-Зомбківський) - Frankenstein (Зомбковіце-Шльонське) - Nimptsch (Немча) - Lauterbach (Синявка) - Hubertushof (Пусткув-Журавський) - Bischwitz am Berge (Біскупці-Підгірні) - Kanth (Конти-Вроцлавські) - Schosnitz (Сосниця) - Malkwitz (Малковіце)

Гора Снєжка - найвідоміша вершина Судетів, розташована на кордоні Польщі і Чехії:


Явор (Jauer): дерев'яний фахверковий костел миру (1654 рік):


Внутрощі костелу неабияк вражають!


Кам'яниці на площі Ринок в Яворі:


Ратуша в Яворі:


Замок князів Свідницько-Яворських в Яворі:


Болеславець (Bunzlau): площа Ринок і ратуша:


Кам'яниці на Ринку в Болеславці:


Неоготична будівля суду в Болеславці:


Замок Клічкув (Klitschdorf):




Любань (Lauban): площа Ринок з вежами старої та нової ратуш:


Нова ратуша в Любані:


Замок Чоха (Burg Tzschocha):






Єленя Гура (Hirschberg):


Старий Ринок з ратушею в Єленій Гурі:


Ратуша в Єленій Гурі:


Кам'яниці на Єленьогурському Ринку:


Єленя Гура (Hirschberg): міська брама:


Воянувська башта та вулиця 1 травня в Єленій Гурі:


Ломниця (Lomnitz): палац Мензлів:


Воянув (Schildau): замок-палац:




Замок Бобров (Boberstein) знаходиться на приватній території в запустінні:


Насправді замок виглядає так (в Музеї мініатюр в Коварах):


Мислаковіце (Erdmannsdorf-Zillerthal): замок Гогенцоллерів:


"Тірольський будинок" в Мислаковицях:


Судети в Мислаковицях:


Мілкув (Arnsdorf): палац:


Карпач (Krummhübel): дерев'янний костел Ванг XIII ст., перевезенний з Норвегії:




Центральна вулиця в Карпачі:


Карпач (Krummhübel): вежа костелу Найсвятішого серця Ісуса:


Гора Снєжка: від з Карпачу:


Вид на Мислаковіце з Карпачу:


Ковари (Schmiedeberg): ратуша:


Лікувальний заклад "Високий Луг" у Коварах:


Замок Фридлант (Парк мініатюр в Коварах):


Базилика в Кшешуві:


Костел миру в Свідниці:


Замок Мошна:


Замок Кщьонж:


Замок Божкув:


Знову Судети:


Свідниця (Schweidnitz): дерев'яний фахверковий костел миру, 1648 р.:




Скучили за справжньою готикою? Готичний костел свв. Станіслава і Вацлава в Свідниці:


Ратуша в Свідниці:


Кам'яниці на Старому Ринку в Свідниці:


Божкув (Eckersdorf): замок-палац:


Клодзко (Glatz): Старе місто:




Ринок в Клодзку:


Ратуша в Клодзку:


Фортеця в Клодзку:


Ранковий пейзаж в Судетах:


Бистриця-Клодзька (Habelschwerdt): панорама містечка:




Ратуша в Бистриці-Клодзькій:


Площа Ринок в Бистриці-Клодській:


Ландек-Здруй (Bad Landeck): площа Ринок:




Ратуша в Ландеку:


Ландек-Здруй (Bad Landeck): шматочок Австрії в Судетах - фізеотерапевтичний заклад "Войцех":




Золотий Сток (Reichenstein): площа Ринок:


Кам'янець-Зомбківський (Kamenz): замок Маріанни Оранської:


Зомбковіце-Шлонське (Frankenstein): панорама міста:


"Крива вежа" в Зомбковіцях-Шльонських:


Площа Ринок в Зомбковіцях-Шльонських:




Ратуша в Зомбковіцях-Шльонських:


Зомбковіце-Шлонське (Frankenstein): Лицарський замок:


Судети в в Зомбковіцях-Шльонських:


Немча (Nimptsch): кам'яниці на площі Ринок:


Ратуша в Немчі:


Синявка (Lauterbach): дерев'яний фахверковий двір, 1678 р.:




Пусткув-Журавський (Hubertushof): палац:


Біскупці-Підгірні (Bischwitz am Berge): бароковий палац:


Конти-Вроцлавські (Kanth): ратуша і Ринок:


Сосниця (Schosnitz): палац:


Малковіце (Malkwitz): кляштор:


Останній погляд на Судети:

http://andy-travelua.livejournal.com/588245.html

В колишньому містечку Фельштин (нині - селище Гвардійське) знаходиться один з найвражаючих католицьких храмів Хмельниччини - костел св. Войцеха. Фельштин на Поділлі, як і інший не менш цікавий Фельштин (нині - Скелівка) на Львівщині, заснував у 1584 році галицький підкоморій Миколай Гербурт, який прибув на українські землі з Сілезії. Магдебурзьке право , як і дозвіл збудувати тут дерев'яний замок та проводити ярмарки, надав Фельштину польський король Стефан Баторій. Залишки замку у виглядів невеликих земляних валів збереглися навколо шкільного стадіону.

На жаль, мені не дуже пощастило з відвіданням Фельштина. Поїздка була несподіваною, а мій фотоапарат залишився вдома в Києві. Тому довелося фотографувати на телефон з жахливою камерою. Що з того вийшло, бачите самі. Очевидно, доведеться відвідати Фельштин це раз.


Щодо головної і єдиної пам'ятки містечка - костелу св. Войцеха, то вперше його було збудовано у 1594 році коштом першого власника Фельштина Миколая Гербурта. Це був дерев'яний храм, який, очевидно, зруйнували турки під час захоплення Поділля наприкінці XVII століття, і який був відбудований у 1722 році.




Будівництво мурованого храму розпочала у 1753 році Мар'яна Граб'янчина із роду Калиновських. Одночасно, вона заснувала при костелі школу та лікарню. Кошти для закінчення будівництва надали Онуфрій Морський та Тереса Ґраб'янчина. У 1791 року костел освятив кам'янецький єпископ-ординарій Адам Красінський в пам'ять про польську Конституцію 3 травня, храму було присвоєно титул Божого Провидіння.




У 1905 році костел розширив отець Антоній Трощинський. У 1933 році комуністи віддали храм під склад Райковецькому спиртзаводу, а через три роки відкрили кінотеатр і районний будинок культури. Під час Другої світової війни за німців служби у костелі відновилися. Вдруге костел зачинено в серпні 1950 року. Через міндобрива, які зберігалися в костелі, значної руйнації зазнали стіни храму. В січні 1990 року приміщення костелу повернуто парафіянам.




Храм виконано в стилі бароко, а його фасад щиро прикрашений пілястрами з капітелями корінфського ордеру, а також фігурами святих.










Всередину костелу потрапляємо через пишно декоровані двері:


Інтер'єр храму:


Вівтар:


Склепіння:




Деталі інтер'єрів:








Костельне подвір'я:


Сучасний вид на колишнє містечко:

http://andy-travelua.livejournal.com/587694.html

Водички - маленьке подільське село в Хмельницькому районі, що знаходиться по дорозі між трасою Хмельницький - Тернопіль та Чорним Островом. Тут зберігся доволі цікавий палац з І половини ХІХ століття. Його було збудовано у 1825 році, а першими власниками була родина Залеських. Палац має один поверх в середній частині і два поверхи має одне з його крил. На жаль, палац в радянський час вкрили шубою зі штукатурки в "кращих" совкових традиціях. І лише маскарони з жіночими обличчям на фасаді та щось подібне до контрфорсів на бічних крилах нагадують, що перед нами - колишня панська резиденція.


Центральна частина палацу має класицистичний трикутний фронтон, який має 4 колони, які замість капітелів прикрашають маскарони з головами міфічних герм:


Маскарони з жіночими головами - найцікавіша деталь палацу в Водичках:


На бічному об'єм палацу можна побачити замуровані готичні вікна. Тут же збереглися і декоративні контрфорси:


На жаль, не вдалося потрапити всередину. Але відомо, що там зберіглася ліпнина з рослинних орнаментів. Тому, очевидно, доведеться прихати у Водички ще раз. Сьогодні в палаці розташувався сільський навчально-виховний комплекс.


Флігель садиби:


Церква у Водичках:

http://andy-travelua.livejournal.com/587388.html

Колишнє знане на все Поділля місто, а сьогодні - село з населенням менше 1000 мешканців, Чорний Острів є найвражаючим прикладом втрати колишньої могутності багатьма містечками з розкішними замками і резиденціями, яка розпочалася 100 років тому і, на жаль, продовжується зараз. Щоправда, в Чорному Острові зберіглася ратуша - єдина на Хмельниччині (крім кам'янецької ратуші - найстарішої в Україні), але і вона доживає свої останні дні. Крім цього, в колишньому містечку зберіглася частина палацового комплексу Пшездецьких - власників Чорного Острова та костел. Останній відомий краєзнавцям тим, що в ньому до 1938 року знаходився шедевр авторства скульптора Віктора Бродзького - надгробок Лаури Пшездецької, який зараз перебуває в кам'янецькій катедрі. Дістатися до Чорного Острова можна з автостанції №3 у Хмельницькому, яка знаходиться в центрі біля овочевого ринку.


За переказами назва "Чорний Острів" утворилася від острова, на якому оселився якійсь воєвода Свищ разом з дружиною, рятуючись від татар. На острові заснували укріплене земляними ровами містечко, але його населення вимерло від чуми. Тоді й назвали острів "Чорним". У XIV столітті ця місцевість фігурує у джерелах під назвою "Чорний Городок", але вже в другій половині цього ж століття за поселенням закріплюється назва Чорний Острів.

Панорама колишнього містечка

Починаючи з кінця XV століття поселення змінило багато власників. Відомо, що на межі XV і XVI століть це були Новодворські, з середини XVI століття (1545 рік) Чорний Острів належав Анні з Новодворських Влодковій - дружині старости Мацея Влодека, а від неї перейшов до її сестри Констанції Свірч. За її часів у 1556 році король Сигізмунд Август надав містечку Магдебурзьке право. Приблизно в той час в Чорному Острові на пагорбі був зведений замок, який згідно описів був у плані квадратним, оточений з трьох сторін валами.

Все, що залишилося від резиденції Пшездецьких

Наприкінці XVI століття Чорний Острів отримав у володіння князь Костянтин Вишневецький Корибут - племінник Дмитра Вишневецького (Байди). Вишнівецький володіли містом до 1744 року, коли після смерті власника Михайла Вишневецького, воно перейшло до його онучки - Катерини з Огінських Пшездецької. Наприкінці XVIII століття тодішній власник великий литовський писар Михайло Пшездецький почав перебудову замку на палац. Резиденція розбудовувалася майже півстоліття і к середині ХІХ століття виглядала, як розкішна італійська вілла і неоготичному стилі.

Палац Пшездецьких у Чорному Остров на літографії Наполеона Орди (1891-93 роки)

За власника Костянтина Пшездецького резиденція перетворилася на справжнє зібрання творів мистецтва. В Білій залі висів портрет графіні Лізи Пшездзецької авторства Франца Вінтергальтера, та портрети роботи Альфонса Муратона. В сусідньому залі - портрети родини Пшездзецьких, Олізарів, Мостовських пензля італійського портретиста Бачеллі. У Жовтому салоні - портрет Іринея Залуського та роботи П'єтро Тенерані. У Довгій залі знаходилася велика ікона св. Єроніма авторства Доменікіно, за який король Станіслав Август готовий був віддати 5000 дукатів. Резиденція була оточена парком, створеним графинею Марією Пшездецькою.


Наступним власником Чорного Острова був син Костянтина Пшездецького Олександр "Нарциз", який був великим поцінувачем старовини і перевіз з Чорного Острова до свого маєтку у Варшаві більшість картин і всю бібліотеку Вишневецьких. Останнім власником містечка з роду Пшездецьких був син Костянтина - Кароль Пшездецький. Після його смерті вдова Кароля Ельжбета продала Чорний Острів графині Ігнатьєвій. Остання на початку Першої світової війни віддала резиденцію донським козакам.


Вже к приходу совєтів резиденція була занехаяною, а радянська окупаційна влада лише довершила її руйнування. Майже весь комплекс був зруйнований, а до наших днів з усієї резиденції дожив лише двоповерховий флігель. Сьогодні тут розміщується музична школа і краєзнавчий музей.


На жаль, не вдалося потрапити всередину палацу. Відомо, що там зберігся вестибюль з дерев'яними сходами і стеля, прикрашена незвичною ліпниною у вигляді зігзагів, та Бальна зала з колонами. Зберіглося і декоративне оздоблення залишків резиденції, зокрема - колони з капітелями коринфського ордеру.






У 1847 році у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Дорогою до Санкт-Петербургу композитор зупинився саме у володіннях графа, які на той час славились своєю пишністю. Ференцу Лісту настільки сподобалось у Пшездецьких, що він залишився не тільки переночувати, але гостював там з тиждень. У залі він грав на інструменті для родини графа. В Чорному Острові Ліст написав свою Другу Угорську рапсодію.


На честь перебування у Чорному Острові Ференці Ліста на фасаді палацового флігелю встановлено меморіальну дошку.


Будівництво костелу Успіння Пресвятої Богородиці розпочав у 1797 році Михайло Пшездецький і воно тривало 20 років. Збудовано храм у стилі грецького ампіру. На костелі знаходилася постать Богородиці оточеної з двох сторін ангелами та апостолами Петром та Павлом. Перед костелом знаходився квадратний англійський сквер: квадрат обсаджений деревами.


Совєцька влада перетворила костел на склад, а згодом - на будинок культури. У 1992 році храм повернули римо-католицькій громаді і вірні відновили його.




Марія і Ісус:




Двері костелу:


Двірна ручка:


Інтер'єр костелу:


Вівтар:




Хори. Тут колись був орган:


Розписи на стінах:


Мадона з Немовлям:


В крипті костелу знаходились усипальниці родини Пшездзецьких. Зокрема, до 1938 році тут перебував надгробок Лаури Пшездецької, що у віці 21 року впала з коня і померла, авторства скульптора Віктора Бродзького. Сьогодні цей шедевр можна побачити в катедрі свв. Петра і Павла в Кам'янці-Подільському.


Неподалік костелу стоїть церква Преображення Господнього. Храм будувався з 1775 по 1779 роки коштом греко-католицького священика Іоана Стрельбицького-Жигайла, який і освятив церкву. Після поділу Польщі москалі зробили храм православним. В церкві перебувала ікона - копія Почаївської чудотворної ікони Богоматері.




Напевно, найцікавішою спорудою Чорного Острова є ратуша з заїжджим двором. Її було збудовано на початку XIX ст.




4 липня 2014 року ратушу було пошкоджено пожежею і вона потребує термінової реставрації.




У Чорному Острові було повітове однокласове народне училище. З 1856 по 1859 роки у цьому училищі викладав історію видатний український поет, байкар Леонід Глібов. Історики розповідають, що одного разу Глібов був запрошений на прийом до шляхтичів. Сам Кароль Пшездзецький запросив його на розмову. Про що тоді між ними йшлося - не відомо. Але після тієї розмови Глібову заборонили відвідувати маєток і користуватися бібліотекою. Невдовзі після цього випадку Леонід Глібов назавжди покинув Чорний Острів та переїхав до Чернігова. До речі, в Чернігові зберігся його розкішний в архітектурному плані палац.


Приклад старої садибної забудови в Чорному Острові:


Напевно, будівля радянських часів:


Старий цвинтар на околиці містечка:

http://andy-travelua.livejournal.com/587104.html

Хто не бачив Дубай з боку моря - той, вважайте, не був в Дубаї. Найцікавіші речі емірата - готель-парус Бурдж аль-Араб, найгарніші ракурси Дубай Марини, готель "Атлантіс" та острів Пальма Джумейра можна побачити лише з води. Для цього треба придбати екскурсію на яхті в одному з кіосків на причалах в Дубай Марині. Лодка, швидкість якої досягає майже 200 км на годину, за короткий час дозолить подивитися Дубай у всій красі. В найбільш цікавих місцях лодка буде зупинятися для фотографування.


Бурдж аль-Араб - розкішний готель на штучному острові на відстані 280 метрів від берега, що має статус семізіркового. Висота 60-поверхового готелю становить 321 метр, він був найвищим готелем у світі, до 2008 року, коли було відкрито готель Башта Троянди, теж розташований в Дубаях.


Будівництво готелю розпочалося в 1994 році і для відвідувачів він був відкритий 1 грудня 1999 року. Готель був збудований у вигляді вітрила арабського човна доу.


У Бурдж аль-Араб немає звичайних кімнат; він розділений на 202 двоповерхових номери. Найменший займає 169, а найбільший — 780 м². Це один з найдорожчих готелів у світі. Ціна за ніч коливається від 1 тис. до 15 тис. доларів США, а ціна ночі в Royal Suite — близько 28 тис.

Отель характеризує себе як семизірковий, але така характеристика є гіперболою і спробою вийти з розряду готелів, які характеризують себе як шестизіркові. Формально у всіх систем рейтингу готелів максимальний ранг - 5 зірок. Згідно з офіційним сайтом, Бурдж аль-Араб - п'ятизірковий делюкс.

В інтер'єрі Бурдж аль-Арабу було використано близько 8 тис. квадратних метрів 22-каратного сусального золота. Всі номери обладнано за останнім словом техніки і дизайну, пропонуються найвищий рівень розкоші і комфорту. Знадинка всіх номерів - величезні вікна на всю стіну, що відкривають вид на море.




Спочатку лодка огинає Пальму-Джумейру - штучний острів у вигляді пальмового дерева. Привабливо острів виглядає лише з космосу або з літака:


З суши або з моря ви цієї краси не побачити. Все виглядає досить банально: на першому плані - будинки Пальми Джумейри, на задньому - хмарочоси Дубай Марини:


Єдина будівля, варта уваги на Пальмі Джумейрі - це готель Atlantis The Palm. Комплекс був відкритий в 2008 році, побудований за подобою курорту Atlantis Paradise Island в Нассау (Багамські острови) і став першим готелем на острові.


Над Дубаєм майже завжди своїть густий смог. В радіусі декількох кілометрів неможливо нормально роздивитися практично нічого. В густому тумані ледь видно Бурдж-Халіфу - найвищий хмарочос у світі:


В інший бік, немов примару, ледь видно Дубай Марину:




Але вода в Перській затоці чудова, смагардового кольору:


Західна частина Дубая - райони Dubai Internet City та Дубай Марина:


Башти-кондиціонери багдіри в районі Джумейра - такі ж самі, як в місті Язд в Ірані:


Хмарочоси району Dubai Internet City. Справа - башти-близнюки Al Kazim Towers:




Хмарочоси Gloria Hotel, Dubai Jewel Tower та Al Salam Tecom Tower:


Але найгарніше з моря таки виглядає Дубай Марина:

http://andy-travelua.livejournal.com/586517.html

Jumeirah Lake Towers - новий район хмарочосів на південной заході Дубая. Від району Дубай Марина його відділяє шоссе Шейха Зайєда. Район складається з 80 башт-хмарочосів, які збудовані на берегах трьох штучних озер - Lake Almas West, Lake Almas East та JLT Lake. Вежі мають висоту від 35 до 45 поверхів за виключенням центрального хмарачосу району - вежі Алмас, яка має 77 поверхів.


Вежа Алмас займає центральне положення в районі Jumeirah Lake Towers. Висота 74-поверхового хмарочосу становить 360 метрів. Будівництво було розпочато в 2005 і завершено в 2009 році. Назва будинку походить від слова "алма", що арабською означає "алмаз".


Будівля розташована на штучному острові в середині кластера біля озера Емірайх. Спроектована вона архітектурною компанією Atkins Middle East, забудовником виступила японська фірма Taisei Corporation спільно з ACC (Arabian Construction Co.). 70 поверхів будівлі використовуються в комерційних цілях, а 4 є технічними поверхами. Вежа є 5-ою по висоті будівлею в місті, 26-м по висоті в Азії і 34-м по висоті у світі.


В будинку розташована Дубайська алмазна біржа, а також офіси компаній, які надають широкий спектр послуг пов'язаних з дорогоцінними каменями.


Станція метро Jumeirah Lake Towers і Horizon Tower:


Шосе Шейха Зайєда: зліва - Дубай Марина, зправа - Jumeirah Lake Towers:


Хмарочоси Gold & Silver Towers:


Silver Tower:


Almas Tower та Silver Tower:


Хмарочос Jumeirah Business Centre:


Shera Tower, HDS Tower, Indigo Icon Tower, Dubai Arch Tower та Jumeirah Business Centre:


Indigo Icon Tower, Dubai Arch Tower та Jumeirah Business Centre:


Concorde Tower, Gold & Silver Towers та Bonnington Hotel:


Башти E1, D3 i D2:


HDS Tower, Indigo Icon Tower, Dubai Arch Tower та Jumeirah Business Centre:


Вид на хмарочоси кластеру К:


Вид на Jumeirah Lake Towers з метро "Дубай Марина":


Вид на Дубай Марину з Jumeirah Lake Towers:

http://andy-travelua.livejournal.com/586400.html

Район Дубай Марина - справжня перлина сучасного архітектурного надбання Еміратів, знаходиться приблизно в 25 кілометрах на південний захід від ділового центру Дубая навколо рукотворної затоки. Тут знаходяться новітні і найвражаючі вражаючі споруди і пам'ятки, тут відвідувачів зустрічає витончена розкіш, бездоганний комфорт і пейзажі найкрасивішого узбережжя емірату. Район Дубай Марина - це найсучасніша пам'ятка міста. Динамічний силует хмарочосів і багатоквартирних житлових будинків на тлі блакитного дубайського неба справляє сильне враження, а вночі виглядає особливо ефектно завдяки ілюмінації. Район Дубай Марина увесь час міняє свій вигляд, адже багато хто з його будівель як і раніше знаходиться в процесі будівництва.


Дубай Марина - одна з найфешенебельніших яхтових пристаней у світі. На початку XXI століття тут було розгорнуто будівництво хмарочосів. По району прокладено трамвайну лінія, є універмаг "Марина Молл" і дві станції метро в різних кінцях: "Дубай Марина" і "Джумейра Лейк Тауерс". Район граничить з Knowledge Village і намивним островом Пальма Джумейра.


Пристань повністю штучна, забудовується компанією Emaar Properties. В підсумку тут буде розташовано більше 200 хмарочосів, у тому числі декілька заввишки більше 300 м, частина з яих вже збудована. Передбачається, що тут буде найбільша пристань з усіх, що збудовані людиною.


Панорама Дубай Марини з моря:


Вид на Дубай Марину з району Jumeirah Lake Towers:


Один з символів Дубай Марини - хмарочос Cayan Tower (вежа Кайан), відома під час будівництва як Infinity Tower (вежа Нескінченність). З 10 червня 2013 року вона є найвищою будівлею у світі, яке перекручена на 90°, і восьмою по висоті житловою будівлею у світі.


Будівництво вежі почалося в 2006 році. 7 лютого 2007 року вода з рукотворної затоки, на березі якого велося будівництво, прорвалася на будмайданчик, затопивши фундамент майбутнього хмарочоса. Близько сотні робітників були своєчасно евакуйовані з котловану глибиною 20 метрів, який вода повністю заповнила за чотири хвилини. У зв'язку з цією подією зведення будівлі було заморожене на півтора роки, поновившись в липні 2008 року.


10 червня 2013 року відбулася урочисте відкриття вежі Кайан, що супроводжується салютом і лазерним шоу. З цієї миті Кайан є найвищою перекрученою будівлею у світі, перемістивши шведський хмарочос Turning Torso на друге місце.


Висота хмарочоса складає 307,3 метра, глибина фундаменту - 27 метрів. Має 73 надземних і 7 підземних поверхів, 8 ліфтів, п'ятирівневу підземну парковку на 610 автомобілів, 495 елітних квартир вартістю від 2 до 3,5 млн дирхамов, 80 квартир було продано до моменту офіційного закінчення будівництва.


Дизайн виконаний архітектурним бюро Skidmore, Owings & Merrill: стіни хмарочоса від основи до даху рівномірно перекручуються рівно на 90°, кожен поверх повернений відносно попереднього на 1,2°, окрім того приміщення захищені рухливими перфорованими екранами від прямих сонячних променів. Усі комунікації хмарочоса розташовані в круглому в перерізі "стержні" будови і поряд з ним, тому вони проходять точно по вертикалі і форма будівлі на них не впливає.


Сусід вежі Кайан - хмарочос DAMAC Heights (інші назви - Ocean Heights 2 і DAMAC Residenze), яки знаходиться у стадії будівництва. Хмарочос матиме гладку поверхню у вигляді злегка зігнутої шаблі, звуженої зі збільшенням висоти і досягатиме у висоту 420 метрів і матиме 85 поверхів.


DAMAC Heights буде четвертою по висоті житловою будівлею у світі і однією з найвищих будівель в Дубаї, проте, значно нижче, ніж найвища у світі Бурдж-Халіфа. Струнка будівля діятиме повністю як житлова споруда. 85 поверхів мають загальну площу 114 000 квадратних метрів. Проект була розроблений архітектурною фірмою Aedas.


Один з найвідоміших хмарочосів Дубай Марини - Princess Tower (вежа Принцеси). Висота будівлі складає 414 м при 101 поверсі. Це друга по висоті житлова будівля у світі. Хмарочос - 2-й по висоті в Дубаї, 15-м - в Азії і 21-й - у світі. У будівлі розташована 763 квартири і 957 машино-місць на підземній парковці. Вісім поверхів відведені під роздрібну торгівлю. Будівництво було завершене в 2012 році.




The Marina Torch або "Дубайський смолоскип" (на фото - на задньому плані) є 10-ою по висоті будівлею Дубая, 11-ою по висоті в ОАЕ, 39-ою по висоті в Азії і 52-ю по висоті у світі; а також 5-ою по висоті житловою будівлею світу. Спочатку планувалося, що у будівлі буде 74 поверхи, але пізніше їх кількість була збільшена до 79. У хмарочосі 676 1 -, 2 - і 3-кімнатних квартир і 4 дуплекси-люкса.


Emirates Crown (Еміратская корона) - 63-поверхова вежа, яка має загальну висоту 296 метрів. Її будівництво було почато в 2005 році і завершено в лютому 2008 року. Після будівництва, будівля стала по висоті 6-ою в Дубаї і 45-ою по висоті у світі.




Кольорова палітра хмарочосів Дубай Марини:


Вид на Дубай Марину з вулиці Аль-Емріф:


Вид з мосту Аль-Емріф:




Вид з моста в протилежний бік:




Вид з Променаду Дубай Марини:




Сквер з фонтаном на Променаді:


Район яхт-клубу:


Мечеть Mohammed Bin Ahmed Almulla:




Найкращий вид на Дубай Марину відкривається з боку моря. Для того, щоб це побачити, варто купити годинну екскурсію на яхті, які продаються в багаточисельних кіосках на причалах.


Панорама всієї Дубай Марини:




Вид з півночі:


Центральна частина Дубай Марини:










Південно-західна частина Дубай Марини:


Хмарочоси Al Fattam Marine Towers:


Дубай Марина і міст на острів Пальм:


Я і Дубай Марина :)


Окремо варто відзначити нічний Дубай Марина - це ефектні світлові ілюмінації на тлі динамічних силуетів сучасних хмарочосів.

http://andy-travelua.livejournal.com/586120.html

Діловий центр Дубая - це умовний район хмарачосів в центрі міста, який об'єднує в собі декілька ділових районів Дубая між станціями метро "World Trade Centre" та "Business Bay". Райони хмарачосів розташовані по обох боках шоссе Шейха Зайєда - головної транспортної артерії Дубая, яка розтягнулася більш ніж на 50 кілометрів. В середині цього району розташований новий центральний квартал Даунтаун з найвищим у світі хмарочомом Бурдж-Халіфа, але йому присвячений окремий матеріал на сайті. Хмарочоси зручно оглядати з вікна останного вагону дубайсього метро, або виходічи на станціях. Враховуючи нереальну спеку в Дубаї, виходити з метро надовго не вийде, та і не треба. Інфраструктура міста побудована так, що виходити з метро і скляних переходів практично немає потреби.


Панорама ділового центру зі станції метро "ADCB":


Вид з метро "World Trade Centre":


Emirates Office Tower та хмарочоси The Tower і Al Yaqoub Tower:

Хмарочоси Park Place (54 поверхи, 234,1 метри) та API World Tower (32 поверхи, 130,1 метри):


Хмарочоси-близнюки "Emirates Office Tower" (54 поверхи, 354 метри):


Хмарочоси The Tower (54 поверхи, 243 метри), Al Yaqoub Tower (69 поверхів, 328 метрів). За ними притулилися Capricorn Tower і Latifa Tower:




Далі торчать шпилі хмарочосів Ahmed Abdul Rahim Al Attar Tower (76 поверхів, 342 метри) та Rose Rotana Hotel (71 поверх, 333,2 метри):


Зі станції метро "Financial Centre":


В центрі - Khalid Al Attar Tower 2 (66 поверхів, 294 метри):


Між станціями метро "Financial Centre" та "Burj Khalifa/ Dubai Mall":




Вид зі станції метро "Burj Khalifa/ Dubai Mall":




Власне, Бурдж-Халіфа:


Башти Світового Торгового центру:


В центрі - хмарочос Dusit Thani Dubai:


Готель Sofitel та Al Hikma Tower (64 поверхи, 282 метри):


За ними - Millennium Tower та Al Tayer Tower:






Хмарочоси в районі старції метро "Business Bay":








Район Dubai Internet City:

http://andy-travelua.livejournal.com/585843.html

В сінгапурському Garden of the Bay ("Сади у затоки") поряд з оранжереєю Claudy Forest ("Хмарний ліс") є ще більш велика і дививижна оранжерея Flower Dome ("Квітковий купол"), де зібрані найкращі колекції квітів і рослин з екваторіального і тропічного поясів. Тут створений м'який, сухий клімат і вирощуються рослини, що зустрічаються в Середземноморському регіоні і інших напівпосушливих тропічних районах: в деяких частинах Австралії, Південної Америки, Південної Африки). Квітковий купол має 38 метрів заввишки і в ньому підтримується температура між 23-25 °C.


Дивовижна конструкція 38-метрового "Квіткового куполу" не має додаткових опор. Необхідну жорсткість велетенської конструкції надає сталева сітка, що несе на собі більше трьох тисяч скляних панелей, покритих особливим видом скла, що затримує надлишок сонячної енергії. Внизу проходять спеціальні труби з холодною водою, що охолоджують повітря, а тепле повітря саме собою збирається у верхній частині куполу. Крім того, на поверхні куполів розміщені керовані заслінки, які при підвищенні температури автоматично висуваються, створюючи тінь. В цілому в "Квітковому куполі" прохолодніше, ніж на вулиці, на 10-15 градусів.


Простір під куполом зазвичай ділять на дев'ять садів. П'ять з них представляють природні зони Південної Америки, Каліфорнії(Центральної Америки), Південної Африки, Австралії, Середземномор'я. Ще два - тематичні. У одному баобаби, в іншому сукуленти. Ще два сади - це рослини у фазі цвітіння - постійно оновлювані сезонні колекції.


Сукуленти родом з різних континентів ростуть разом у верхньому ярусі парку. Тут найсухіше і прохолодніше повітря і найбільше світла.










Цереуси і агави:




Різні види кактусів:












Пахіподіуми:


Баобаби:


Австралійський брахихітон:


Фінік канарський:




Оливкові дерева:


Травяне дерево:




Араукарія чілійська:


Тимчасові експозиції зазвичай присвячені якому-небудь святу і складаються з рослин, що цвітуть в цей час. На цей раз це була величезна колекція тюльпанів:
















Неопізнані рослини:

http://andy-travelua.livejournal.com/585511.html

На території Садів у затоки (Cloudy Forest) в Сінгапурі є дві величезні оранжереї. Перша з них - Cloudy Forest ("Хмарний ліс"), друга - Flower Dome ("Квітковий купол"). Великі теплиці мають дві особливості. По-перше, вони мають дуже великий скляний дах без додаткової внутрішньої підтримки. По-друге, конструкція сильно спрямована на зведення до мінімуму дії на довкілля. Дощова вода збирається з поверхні теплиці і циркулює в системі охолодження, яка сполучена з супердеревами. У оранжереї під назвою "Хмарний ліс" площею 0,8 гектара створені умови вологого екваторіального клімату, характерного для тропічних гірських районів на висоті 1000-3000 метрів. До послуг гостей 35-метровий водоспад, 42-метрова гора, покрита пишною екзотичною рослинністю, а також повітряна стежка, прокладена по спіралевидній траєкторії.


"Хмарні ліси" нечасто зустрічаються на Землі. Вони знаходяться в екваторіальному і субекваторіальному поясах на висотах від 500 м до 4000 м над рівнем моря. На такій висоті температура знижується, водяна пара, що міститься в повітрі, конденсується, утворюючи туман, хмари. Крапельки туману осідають на листі, забезпечуючи рослини водою. Річна кількість опадів може коливатися від 500 до 10 000 мм, середня температура - від 8 до 20°С. Деякі автори називають ці ліси моховими, эльфийскими, гірськими тропічними, високогірними дощовими лісами.




Клімат "хмарного лісу" важко і дорого відтворити в штучних умовах. Необхідна температура повинна поєднуватися з високою вологістю і хорошій циркуляції повітря, що перешкоджає розвитку водоростей і фітопатогенних мікроорганізмів. Такої рукотворної експозиції "хмарного лісу", окрім Сінгапуру, немає ніде у світі. І ця не лише розвага для туристів.




У центрі павільйону стоїть величезна зелена гора (42 метри), що має декілька поверхів, на яких розташовані декілька пластів тропічного лісу. Вона повністю автоматизована - можна поднятся на ліфті, а спуститься по спеціальних почіпних мостах.




Навкруги і по поверхні "гори" розміщені рослини. З підвісних різнорівневих майданчиків, сполучених "стежинами", можна подивитися на ці рослини як з боку, так і зблизька.






















З вершини гори падає 35-метровий водоспад.




Найголовніше призначення водоспаду (Cloud Mountain), після декоративних функцій, - підтримувати відповідну для рослин температуру. На вершині "гори" вона нижча, ніж біля основи на 5ºС. У поєднанні з високою вологістю повітря, це дозволяє створити рослинам такі умови, які відповідають клімату в місцях традиційного прорастання.






І ще в оранжереї є якісь сталагміти, призначення яких з'ясувати не вдалося:

http://andy-travelua.livejournal.com/585274.html

Незвичайний архітектурно-ландшафтний комплекс Gardens by the Bay ("Сади у затоки") - одна з найновіших і поза сумнівом найоригінальніших пам'яток Сінгапуру. Цей футуристичний ботанічний сад, що поєднує природну природність і сучасні технології, був відкритий на узбережжі затоки Marina Bay, що омиває місто-державу, влітку 2012 року. На його величезній території площею в 101 гектар розташувалися декілька тематичних садів з водоспадами і басейнами, дві технологічні теплиці з екзотичними рослинами і штучні супердерева.


Найвражаючим елементом комплексу Gardens by the Bay є 18 велетенських супердерев заввишки від 25 до 50 метрів. Кожне з них є металевою конструкцією, покритою оболонкою з живих рослин: папоротей, орхідей і інших кольорів, які ростуть прямо в повітрі, утворюючи так звані вертикальні сади.


Супердерева, окрім того що є найоригінальнішою складовою комплексу, виконують ще і екологічну функцію. За допомогою сонячних батарей, розташованих в кроні, вони акумулюють сонячну енергію, а завдяки спеціальним резервуарам, розміщеним в стволах, - збирають дощову воду. Крім того, велетенські штучні дерева стримують вітер, згубний для багатьох рослин в парку.






Стежка "OCBC Skyway" проходить на висоті між двома великими наддеревами, з неї можна насолодитися панорамою на сади з висоти пташиного польоту.




На території садів - декілька штучних озер із смагардовою водою:








Вночі наддерева пожвавлює світломузичне представлення OCBC Garden Rhapsody.

На території саду є дві космічні оранжереї у вигляді черепах, в яких за допомогою спеціальних екотехнологій підтримується особливий мікроклімат, необхідний для зростання більше 200 тисяч рослин і дерев з усіх континентів. У одній з них - Cloud Forest, що досягає у висоту 58 метрів, створений вологий екваторіальний клімат: тут коштує увитий рідкісними тропічними рослинами штучний 35-метровий пагорб, з якого стікають водоспади.




У другій теплиці - Flower Dome, яка на 20 метрів нижче сусідньої, відтворений сухіший середземноморський клімат і зібрані зникаючі рослини з берегів Південної Європи і Північної Африки.

http://andy-travelua.livejournal.com/585066.html

Історичний центр Сінгапуру, або Колоніальний район, створений згідно з планом першого губернатора острова Томаса Раффлза, фактично є європейським кварталом. Зараз це - сучасний район з хмарочосами, але тут також збереглися і цілі квартали старовинних будівель, що являють історичну цінність. Традиційно ще з часів британського колоніального панування тут розташовувалися урядові установи. В районі знаходяться будівля Верховного суду - величний особняк з корінфськими і іонічними колонами, будівля парламенту, міська ратуша - нині театрально-концертний зал "Вікторія", католицький собор св. Андрія. Головна площа цього району, Паданг - відома як місце висадки засновника Сінгапуру сера Раффлза. Район розташований уздовж берегів річки Сінгапур, що надає йому особливого колориту. Колоніальний район Сінгапуру у меншій мірі нагадує азіатське місто, але Сінгапур досить різноликий, і якщо тут і в Даунатуні відчутно дихання далекої Європи, то в сусідніх кварталах - індійському, арабському або китайському - цілком ощутима уся привабливість Сходу.


Комплекс будівель Концертного залу і Театру Вікторії, що складається з двох споруд, зведених у вікторіанському стилі з різницею в 40 років і сполучених один з одним годинниковою вежею, вважається одним з найяскравіших зразків колоніальної архітектури Сінгапуру. У 1992 році обидві будівлі, раніше відомі як Ратуша і Меморіальний зал, були удостоєні статусу національного пам'ятника країни.


Першою спорудою комплексу стала ратуша, побудована в 1862 році на заміну будівлі Assembly Rooms, що занепала на той час, де до цього ставилися спектаклі і опери. Ратуша виконувала відразу дві функції: на першому поверсі її розміщувався театр, а на другому знаходилися державні відомства і приміщення для переговорів. Проте незабаром - із зростанням чисельності населення і збільшення адміністративного штату Сінгапуру - ратушні приміщення перестали вміщувати усіх бажаючих - і до 1893 року установи, що розташовувалися на другому поверсі, були вимушені з'їхати.

У 1901 році колоніальний уряд прийняв рішення про будівництво Меморіального залу на згадку про англійську королеву Вікторію, що померла напередодні. Заради економії коштів в проект включили ратушу, поряд з якою незабаром звели прекрасну будівлю Меморіального залу Вікторії в палладіанському стилі. Заощаджені гроші направили на ремонт ратуші, яку перейменували в Театр Вікторії, і об'єднання двох будівель. Сполучною ланкою між спорудами стала 54-метрова вежа з годинником, що з'явилася в 1906 році.


У другій половині ХХ століття обидві будівлі комплексу були капітально реконструйовані: інтер'єрам повернули первинний вид, встановили систему кондиціонування і звукоізоляції. Ще одну масштабну перебудову Меморіальний зал Вікторії пережив в 1979 році, внаслідок чого він обзавівся галереєю, що дозволила збільшити загальну кількість місць 937-ми, і був перейменований в Концертний зал Вікторії. Відтоді він став будинком для Сінгапурського симфонічного оркестру.



Стара будівля парламенту, що прикрашає історичний центр міста, є найстарішою адміністративною будівлею Сінгапуру і удостоєна статусу національного пам'ятника країни. Зводилося вона зовсім для інших цілей: замовником будівництва був шотландський купець Джон Аргайл Максуелл, що задумав обзавестися в Сінгапурі власним особняком. Для спорудження резиденції впливовий торговець найняв видатного ірландського архітектора Джорджа Коулмена, який на початку XIX століття був офіційним будівельником британської колонії і радником лорда Стемфорда Раффлза.


До 1827 року Коулмен, на честь якого сьогодні названі міст і вулиця в центрі міста, звів елегантну будівлю в класичному стилі. Проте власник особняка не поспішав перебиратися в Сінгапур, і незабаром порожня будівля орендувала колоніальний уряд, розмістивши в нім суд і інші державні установи. На початку ХХ століття тут провели масштабну перебудову, яка допомогла збільшити площу будівлі, проте в той же час згубила його оригінальний дизайн: строгий класичний стиль змінився таким, що тяжіє до розкоші вікторіанським стилем. У 1950-і роки у будівлі розташовувалася Законодавча Асамблея Сінгапуру, а в 1965 році - після проголошення незалежності країни - парламент. На рубежі ХХ і ХХI віків сінгапурський парламент переїхав в нову будівлю, відбудовану неподалік, а в старому відкрили Центр мистецтв.


Поруч, в будівлі колишнього Верховного Суду, розташована Національна картинна галерея:

Неподалік від ратуші, на протилежному боці великого парку стоїть витончена білосніжна будівля, що помітно контрастує з розташованими по сусідству ультрасучасними хмарочосами. Вона належить кафедральному собору св. Андрія - найбільшому англіканському храму в Сінгапурі. Завдяки красі своєї архітектури і історичної цінності носить статус національного пам'ятника країни і вважається однією з її ключових пам'яток. Першу будівлю храму ще в 1835 році спроектував відомий ірландський архітектор Джордж Коулмен, який є автором більшості будівель Сінгапуру, побудованих в колоніальний період. Вже через сім років собор був перебудований за проектом архітектора Джона Томпсона, але і в цьому виді простояв трохи більше десятиліття - в 1855 році будівлю англіканської церкви, істотно пошкоджену двома ударами блискавки, було вирішено знести.


Новий сучасний храм зводився вже під керівництвом інженера Рональда Макферсона з 1856-го по 1861 рік. Вважається, що прототипом для будівлі сінгапурського собору св. Андрія, спорудженого в неоготичному стилі, стала древня англійська церква монастиря Netley Abbey, зруйнована в XIII столітті. Сто років тому, коли храм не закривали численні хмарочоси, він був видний здалека завдяки 63-метровому шпилю. Головною прикрасою храму служать витончені стрілчасті вікна з розкішними вітражами, кожен з яких присвячений тій або іншій видатній особистості, що залишила слід в історії Сінгапуру.


Міністерство комунікації та інформації Сінгапуру:


Серце колоніального кварталу Сінгапура - набережна Boat Quay. Це місце є історичним кварталом, який розташований уздовж південного берега річки Сінгапур і місцеві старовинні невисокі будівлі контрастують з висотками ділового центру міста, що знаходиться поруч.




Раніше це місце було жвавим ринком, де торгівля кипіла прямо з кораблів, що розвантажуються там. Фактично тут розташовувався річковий порт Сінгапуру, але з часом річка Сінгапур перетворилася з торгового судноплавного русла в красиву берегову лінію. Попри те, що зараз кораблі в річковому порту більше не обслуговуються, влада не стала зносити цей район - вони зберегли його практично в первинному виді. Із старих будинків зробили магазини і ресторани, облаштували набережну, посадили дерева і вийшла приваблива туристична зона.






Рішення законсервувати Boat Quay було прийняте в 1989 році і зараз Boat Quay - це прогулочна набережна і суцільна черга ресторанів, барів і пабів.








Так Колоніальний квартал виглядає зсередини:




















Вид на адміністративну частину Колоніального району від річки Сінгапур:










Набережна Кларк-Кі (Clarke Quay) - популярне місце для піших прогулянок і відпочинку в місті. Названа на честь Ендрю Кларка, другого губернатора Сінгапуру, ще в середині XIX вона була шумною торговою пристанню, уздовж якої тягнулися ті, що належать китайцям пакгаузи і доки. Щодня до Кларк-Ки причалювали сотні барж, що вивантажують і завантажують різноманітні товари.




Півтора століття опісля містобудівники вже незалежного Сінгапуру прийняли рішення перетворити колишню торгову пристань Кларк-Кі на респектабельний квартал. Так будівлі колишніх портових доків перетворилися на фешенебельні бутики і ресторани, а кораблі і човни, пришвартовані біля берега Кларк-Кі, - в плавучі кафе і бари з живою музикою. Відтоді набережна стала улюбленим місцем неспішних прогулянок для жителів і численних гостей міста.






Колоніальний квартал ввечері:

http://andy-travelua.livejournal.com/584904.html