Індія стала 50-ю країну, яку я відвідав. Давно хотілося, щоб моя ювілейна країна - це було б щось надзвичайне, і це вдалося. Індії немає рівних у світі за красою архітектури. Індія - одночасно найкраща в світі, і одночасно найгірша. Індію не можна просто любити. Її можна одночасно обожнювати і ненавидіти. Жодна з країна не давалася мені так важко, як Індія. За 9 днів подорожі я примудрився двічі захворіти, а після повернення опинився в інфекційній лікарні. Тут треба обов'язково побувати. Індійські красоти варті того, щоб терпіти заради них багато складнощів і неприємностей.
Протягом 9 днів подорожі ми подивитися майже всі найцікавіші (на мою думку) куточки Індії. Маршрут був такий: Нью-Делі - Джодхпур - Джайпур - Амбер - Агра - Пакистанський кордон - Амрітсар - Варанасі - Нью-Делі.


Довго не зміг заставити себе написати звіт про Індію: настільки не хотілося згадувати негативні моменти, пов'язані з перебуванням в ній. Але позитива було набагато більше.


Летіли прямим рейсом МАУ Київ - Нью-Делі. Час польоту туди - 6:30, назад 7:50. Вартість в обидва кінці - 385$.


Аеропорт ім. Індіри Ганді в Нью-Делі - крутий. Очевидно для того, щоб не зіпсувати перші враження від країни.


Метро - також одне з найдовершеніших, якими доводилося користуватися. Не поступається ні Дубаю, ні Сінгапуру.


Виходиш з метро, і відразу ж потрапляєш в індійські реалії. Main Bazaar - головна пішохідна вулиця історичної частини Нью-Делі:


Ми не стали довго затримуватися в Делі і полетіли в Джодхпур. Це місто в Раджастані багато років було моєю мрією.


Джодхпур називають "блакитним містом" завдяки історичним будинками, пофарбованим в блакитний колір.


Будинки належали найвищій індійській касті - касті брахманів.


З пагорба місто виглядає так:


В Джодхпурі - не лише блакитні будинки.


Але кожний з них - шедевральний.


На багатьох будинках - давній символ сонця:


Старовинна купальня у Джодхпурі з резервуаром для накопичення води:


В Джодхпурі - чудова ратуша:


Особливо гарно вона виглядає, коли підсвічується ввечері:


В Індії дуже багато песиків. Особливо гарно вони виглядають на тлі історичних будинків:


Песики дуже люблять спати на дахах автівок:


Над містом височіє форт Мехрангах:


Мехрангах - один з найвражаючих замків, які доводилося бачити:




Архітектура замкових палаців не залишить байдужим нікого:




Еркер в замковому палаці:


Зала палацу магараджів:




Охоронець у форті Мехрангах:


Палац Jaswant Thada в Джайпурі:


Захід сонця біля палацу Jaswant Thada:


Раджастанська вечеря:


Кінгфішер - єдине індійське пиво, яке можна пити:


З Джодхпура до Джайпура їхали у відносно комфортному (за індійськими мірками, звичайно), поїзді:


Джайпур - столиця штату Раджастан.


На відміну від Джодхпура ("блакитного міста"), Джайпур називають "рожевим містом".


Старе місто оточено середньовічним муром з ефектними брамами:


Найвідоміша пам'ятка Джайпура - Хава Махал ("Палац вітрів"):


Фасад будівлі пронизаний 953-ма крихітними віконними отворами, які дозволяли провітрювати приміщення у спекотні дні. По-суті, палац слугував гаремом для жінок магараджі, які з вікон спостерігали за життям на вулицях Джайпура.


Вид на Хава Махал з мінарету:


Історичний центр Джайпура займає Міський палац - резиденція магараджів:


Арковий павільйон міського палацу:


Альберт Холл - приклад колоніальної архітектури Джайпура:


Біля Альберт Холлу є великий парк. В парку живуть багато щурів. Для них в парках спеціально ставлять миски з водою, щоб не вмерли від спраги. До речі, щури і миші безсоромно бігають навіть в номерах готелів.


А серед собак трапляються такі екземпляри:


Над Джайпуром височіє форт Нахаргарх:


У форті Нахаргарх:


На півночі міста посеред озера розташований Джал Махал ("Острівний палац"):


Ще північніше, за містом, знаходиться легендарний форт Амбер.


Архітектура його приміщень дуже нагадує іранську:




Прикраси палацу в замку Амбер:




Вхідні портали палацу:




Мавпи в Амбері достатньо агресивні. Ця намагалася накинутися на мене, коли я хотів її сфотографувати.


На вокзалі в Джайпурі. Уїжджаємо в Агру:


Про індійські поїзди, думаю, чули всі.


Але "чути" і "проїхатися" - то різні речі)


Тадж Махал в місті Агра - найвідоміша пам'ятка Індії:


Мавзолей Тадж Махал збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї перської дружини Мумтаз-Махал.




Описати враження від побаченого - неможливо. Треба просто дивитися.




Мечеть комплексу:


Розписи стін:


Мінарети Тадж Махалу:


Власне, гробниця Мумтаз Махал:


Світанок біля Тадж Махалу:


Сніданок на даху ресторану, з якого видно Тадж Махал:


Сади Mehtab Bagh на протилежному березі річки Ямуна, звідки добре видно Тадж Махал:


Агра - це не лише Тадж Махал. Серед багатьох пам'яток Агри варто виділити мавзолей Itimad-Ud-Daulah в іранському стилі:




Зали мавзолею:


Форт Агра (Червоний форт) - резиденція Великих Моголів - друга за значимістю і красою історична пам'ятка Агри:


Один з павільонів замкового палацу:


Оформлення колон в Червоному форті


Павільйон з арками:


З форту Агра видно Тадж Махал:


Взагалі, в Агрі дуже брудно.


В Нью-Делі вирішили їхати автобусом. Виявилося, що автобуси в Індії - ще гірші за поїзди. Перший автобус зломався, в другому не було куди подіти ноги.


Ніч провели в готелі з гарним видом на місто:


З ранку вилетіли до Амрітсару:


Амрітсар - столиця штату Пенджаб, що знаходиться біля кордону з Пакистаном:


В усіх міст Індії Амрітсар виявився найприємнішим і найчистішим.


Амрітсар - це священне місто релігії сикхів.


Тут знаходиться головна релігійна святиня сикхів - комплекс Золотий Храм, в якому зберігається золота книга сикхів Ґрантг Сагіб.




Побачити Золотий храм сикхів - було моєї давньою мрією ще з дитинства.




Такого почуття внутрішнього спокою, як тут, в мене ще ніколи в життя не було.




Амрітсарський храм сикхів - це, напевне, найдивовижнійше, що доводилося бачити в житті.




Сикхи - найдобріші люди у світі!


Місцеві дуже люблять фотографуватися з іноземцями:


Золотий храм - найвражаючий храм, який пощастило бачити:




Черга в храм:


Купання в озері Нектару навколо храму:


Вулички Амрітсару:




Ратуша в Амрітсарі:


Ближче до вечора ми поїхали на індо-пакістанський кордон:


Індійський КПП:


Пакистанський КПП:


Щодня тут проходить церемонія закриття індійсько-пакистанського кордону - видовищне шоу, на яке з'їжджаються сотні глядачів з обох країн.


Індійські глядачі:


Пакистанські глядачі:




Власне, церемонія:




Це відео дозволить зрозуміти, на скільки видовищною є церемонія закриття кордону Індії і Пакистану:


Ввечері повернулися до Амрітсару, щоб прогулятися нічним містом:


Золотий храм вночі - це щось нереальне!










Зранку вилетіли у Варанасі.


Варанасі - священне місто для усіх індусів. Одне з найстаріший міст у світі знаходиться на березі священної річки Ганг:


На березі Гангу на набережній знаходиться "гати" - сходи, що ведуть до Гангу. Тут проводяться річні релігійні церемонії, у тому числі і спалення померлих.


Найвідомійший з гатів - гат Манікарніка.


Саме тут відбувається основна частина кремацій:


Дрова для спалення готові!


Труп, обернутий в кольорові ганчірки опускають в Ганг перед кремацією:


Фотографувати церемонію кремації суворо заборонено. За цим слідкує купа людей. Але хіба заборона - це проблема для досвідченого мандрівника? Варто взяти човен, відплисти на достатню відстань, і маючи відповідний об'єктив, можна знімати скільки влізе.










Набережна у Варанасі:




Йоги на набережній у Варанасі:




Чоловік робить вигляд, що медитує. Але насправді втикає в айфон:


В Гангу плаває труп корови:


А поруч - купаються люди, чистять зуби, п'ють воду, миють посуд.


Чоловіки купаються в Гангу:


Жінки купаються в Гангу


Молода родина купається в Гангу:


Чоловік бере воду з Гангу:


Графіті тут - відповідні:


Вечірні ритуали на березі Гангу:




Після ритуалів в воду опускають лампадки з квітами:

Я також вирішив зранку опустити лампадку в Ганг:


Вперше більш ніж за тиждень знайшли за допомогою власників готелю маленьку пляшку індійського рому:


Один з палаців на набережній у Варанасі:


Рано з ранку взяли човен, щоб поплавати по Гангу і зустріти світанок:






Короніальна забудова Варанасі:


Індуїстський храм в Варанасі:


Електричні проводи у Варанасі:


Індійська їжа. Дуже гостра. На третій день вже набридає.


Індійські солодощі:


Останні півтори доби присвятили вивченню столиці Нью-Делі і її околиць.

Центральний історичний район Делі - Пахаргандж:


Коннахт Плейс - центральна площа колоніального Делі:


Триумфальна арка "Брама Індії":


Проспект Раджпат та будівлі уряду:


Президентський палац:


Індуїстський храм Лакшмі Нараян:


Символ Ньо-Делі - бахайський Храм Лотоса:


На півдні Нью-Делі розташований комплекс Кутуб-Мінар, який включає в себе найвищій у світі цегляний мінарет, мечеть та давні гробниці:


Різьблення мінарету вражають!




Арки комплексу Кутуб-Мінар:


Ввечері мали останню вечерю перед поверненням в Україну:


Після вечері влаштували нічну прогулянку нетрями Нью-Делі.

Сміттєприймальник на Мейн Базарі:


Типова вуличка центрального району Нью-Делі:


Олександра ледь видно із-за купи сміття:


І все ж таки нічний Нью-Делі прекрасний!

https://andy-travelua.livejournal.com/652574.html

Місто зі смачною італійською назвою Малінді розташоване на березі Індійського океану між Момбасою і Ламу. Воно стало останнім містом в Африці, яке ми відвідали. Місто для європейців відкрив португальський мореплавець Васко да Гама у 1498 році, але до того, ще у 1414 році Малінді відвідав знаменитий китайський мандрівник Чжен Хе. Взагалі ж, місто відомо з XIV століття, і деякий час воно навіть суперничало з Момбасою за домінування в цій частині Східної Африки.


З Ламу до Малінді летіти всього 25 хвилин. Але привітливі стюардеси все одно роздають пасажирам напої і закуски.

Малінді більше нагадує Індію, ніж Африку:


Португальська першовідкривач Васко да Гама відвідав Малінді в 1498 році з метою укласти з місцевими правителями угоду на поставку провідників для його подорожі до Індії. Тоді ж було зведено і донині існуючий кораловий стовп з цієї нагоди.




Стовп майже постійно "окупований" школярами, який возять сюди на екскурсію:


Дуже різко буває, коли стовп можна побачити без туристів:


Можна відпочити, сидячі на лавці:


Беріг Індійського океану в Малінді - кораловий:


Вид на пляж в Малінді:


Вулиця Silversand Road, що веде від монументу Васко да Гами в центр:




Вілла чи палац на Silversand Road:


Малінді дуже різнокольорове:




Оскільки місто мусульманське, тут багато мечетей:






І все ж таки Малінді - це більше Індія:


З Малінді ми поїхали на матату (маршрутці) в Момбасу. Знайти маршрутку було дуже важко - автостанція знаходиться далеко від центру. На в'їзді в Момбасу стояли в корці 2,5 години! Це була остання наша пригоди в Африці. Вночі ми вилитіли з Момбаси в Дубаї, а далі - додому.

https://andy-travelua.livejournal.com/652106.html

Містечко Шела на острові Ламу розташувалося на березі Індійського океану в декількох кілометрах від середньовічного міста Ламу. Чисте і охайне поселення з білосніжними будинками і замком, оточене пісчаними дюнами та пальмовими лісами, різко відрізняється від сусіднього Ламу. Пальми, білий пісок, прозора тепла бірюзова вода і повна відсутність туристів - це Шела. Немає жодних сумнівів, що якщо сюди повернеться політична стабільність, кенійське узбережжя Індійського океану однозначно буде таким самий раєм для "гламурного" європейського туриста, як Мальдіви чи Сейшели.


Ми ходили в Шелу з Ламу пішки по берегу проливу, який розділяє острови Ламу та Манда. До нього від центру Ламу - близько 5 кілометрів.


Містечко не схоже на Ламу, але має свій колорит:


















Мечеть:






Двері в стилі суахілі:


Якась старовинна споруда:


В Шелі скоро вибори. Є з кого вибирати))


В Шелі є низка готелей. А ось туристів ми не спостерігали.




Традиційні для острова Ламу віслюки:


Йдемо до океану. Пролив, що розділяє острови Ламу і Манда:


На південь від Шели уздовж південного узбережжя острова Ламу на багато кілометрів тягнеться один з найкращих пляжів Східної Африки:




Пляж Індійського океану - це найцікавіше в Шелі і околицях . Десятки кілометрів шикарного пляжу без жодної людини! Чому? Бо Шела і острів Ламу - це територія так званого "Великого Сомалі". Поруч - сомалійський конфлікт, який іноді виходить за межі Сомалі і проявляється в Кенії викраденням людей, у т.ч. і туристів.










Купатися в теплому бурхливому океані - неймовірне задоволення!


Поблизу Шели на березі океану розташований невідомий замок:






Пляж біля Шели від решти острову відділяють пісчані дюни:






За ними розташувалися великі пальмові гаї:








Зворотня дорога в Ламу:

https://andy-travelua.livejournal.com/651822.html

Ламу вважається одним з найстаріших і добре збережених середньовічних міст в Африці. Ламу є найстарішим постійно населеним містом в Кенії, він був одним з перших населених пунктів народу суахілі на узбережжі Східної Африки. Вважається, що місто було засноване 1370 року. Місто розташоване на однойменному острові. Вузенькі різнокольорові вулички Ламу не поступаються своїм середньовічним колоритом старовинним європейським містечкам. Антураж Ламу добре доповнює чистий безлюдний Індійський океан з неперевершеними пляжами з білим піском. Відверто кажучи, Ламу - це найкраще що є в Африці для вимогливого європейського туриста. Колись спокій повернеться в ці місця і Ламу разом з довколишнім узбережжя перетвориться на справжній рай.


З Момбаси ми полетіли в Ламу місцевим кенійським лоу-костом. В Ламу, в принципі, можна дістатися і на автобусі, а потім переплити на острів паромом. Але цього не рекомендують робити, оскільки Ламу знаходиться неподалік кордону з Сомалі, а Кенія бере активну участь у сомалійському конфлікті. Пару років тому з острова Манда, де розташований аеропорт, сомалійці викрали двох британських туристів.


Аеропорт Ламу розташований на острові Манда. Крім скромного аеропорту на Манді є маленька мечеть:


Остров Манда з островом Ламу, на якому розташоване середньовічне місто, розділяє пролив.




З аеропорту в Ламу через пролив доставляє муніципальний човен. Вид на Ламу з човна:




Ми поселилися в готелі Kitendetini Bahari Hotel. Всього - 25$ на двох в кімнаті в історичному суахільському будинку з шикарними ліжками, неповторним сніданком та чудовим виглядом на море і місто.


В Ламу взагалі немає. автомобілей. А єдиним транспортом слугують віслюки.


Ламу занесено в список ЮНЕСКО.


Вулички Ламу - вузькі і яскраві. Справжнє середньовіччя!




















Традиційні суахільські двері:








Старі хатки дуже нагадують українські мазанки:






Білизна у двориках:


В центрі старовинного містечка розташований форт Ламу:










Найвідоміші мешканці містечка - це віслюки. Оскільки в Ламу немає жодної дороги і жодного автомобілю, віслюки слугують єдиним видом транспорту.




Віслюк біля суахільської двері:


Набережна і віслюки:




Гуляючи Ламу, можна знайти багато гарних ракурсів, де виходять дуже колоритні фотки:








Зустрічаються заможні будинки:






Є і такі вулочки на околицях містечка:


Маленька мечеть:


Велика мечеть:


Старовинний будинок:


Океан, точніше - пролив:


На обід їли баракуду:


Після обіду ходили пішки в містечко Шела. Про це буде окремо.


Ввечері повернулися в Ламу. Гуляли по набережній.












Тут ми мали останню в Африці вечерю. Як то і прийнято на березі океану, вона вийшла рибною)


Нічний Ламу:






Зранку ми ще трохи прогулялися по місту під дощем, після чого мали переплити на острів Манда і полетіти в Малінді. Але погода зіпсувалася, лив сильний дощ і був страшний вітер. Човни на острів Манда не плавали, а за годину в нас мав бути літак.


Нарешті, нас перевезли на острів. Але погода не змінювалася. Чекали літак, від запізнився на пару годин. З Ламу до Малінді летіти всього 25 хвилин. Але привітливі стюардеси все одно роздають пасажирам напої і закуски.

https://andy-travelua.livejournal.com/651522.html

https://andy-travelua.livejournal.com/650758.html

Момбаса - найбільше місто суахільського узбережжя Кенії, її колишня столиця. Це - одне з найстаріших і найкрасивіших міст Африки, але з його історією ми познайомимося окремо, коли буду розповідати про Старе місто в Момбасі. А сьогодні - про Момбасу нову, яка будувалася англійськими колоністами з кінця ХІХ століття і до середини ХХ століття, а також Момбасу сучасну. Від середньовіччя місто було основними морськими воротами Східної Африки. У 1895 році Момбаса перейшла під контроль британського уряду, була збудована залізниця. І незважаючи на те, що у 1907 році столицю перенесли у Найробі, місто стало розвиватися ще швидше завдяки вигідному географічному розташуванню і потужному порту. Пізніше Момбаса стала ще й містом-курортом.


Ми прихали в Момбасу пізно ввечері. Це була страшна поїздка, про яку я розповідав у минулій частині. До втоми від переїзду додалося отруєння (єдине за всю подорож) в європейському фаст-фуді в Емалі, що заставило мене злягти на один день в готелі. Готель New Palm Tree був найдорожчим за всю нашу подорож (50$) і одночасно виявився найгіршим. В кімнаті стояли дві койки, стіни були обідрані, а замість ванної була труба в стіні, з якої лилася вода. Звичайно, вода холодна. Номер нагадував палату старої лікарні в радянському райцентрі.


Щоправда, персонал готелю виявився дуже привітним і дружелюбним. І ми дуже швидко змірилися з умовами. Ми ж в Африці, як ніяк! )) Тим більш, вид з вікна нашого готелю був не найгіршим. Подивіться самі, Африкою тут і не пахне!




Півдня я так і не міг встати з ліжка, настільки було погано. Після обіду все ж таки знайшов в собі сили піти гуляти по Момбасі. Колоніальна архітектура Момбаси - поза конкуренцією.














Міська ратуша заховалася в деревах:




Африка, Індія і Європа - на одній вулиці:








Слонові бивні - символ Момбаси:


Старе і сучасне:




В багатонаціональній і мультікультурній Момбасі - багато храмів різних конфесій.

Англіканська церква:


Католицький собор Святого Духа:


Джайністський храм Shree Parshva Vallabh:




Індуїстський храм Shri Cutch Satsang Swaminarayan Temple:










Найвідоміша визначна пам'ятка Момбаси - форт Ісус. Про неї буде в наступній частині.


Оглянувши форт, ми пішли гуляти старим містом. Стара Момбаса - це колоритна суміш Африки, Індії та Омана. Про неї буде окремо.


Залив океану у Момбасі:






Ввечері ми спіймали тут-тук і поїхали в Ньялі - один з пляжів Момбаси на узбережжі Індійського океану.






Океан чистий і теплий, пісочок - білий, людей - одиниці.










Єдина складність: до білої людини відразу ж налітають місцеві дівчата, які починають приставати без жодних докорів сумління, заставляють їх фотографувати, намагаються тягнути в найближчий бар та умовляють забрати їх з собою в Україну. В буквальному сенсі слова нам довелося тікати від них на тук-туці.






Нічна Момбаса:


Рано з ранку зустріли світанок в Момбасі:

https://andy-travelua.livejournal.com/650273.html

Найвідоміша визначна пам'ятка Момбаси - форт Ісус. Фортеця являє собою португальську фортифікаційну споруду, зведену у 1593 році архітектором Джованні-Баттіста Кайрат. Замок неодноразово переходив від португальців до турків і назад, поки в 1875 році не був захоплений британцями, які використовували його як в'язницю. Незадовго до отримання Кенією незалежності він набув статусу національного пам'ятника, в 2011 році включений ЮНЕСКО в список об'єктів Всесвітньої спадщини.

https://andy-travelua.livejournal.com/650149.html

Однією з цілей африканської подорожі було побачити Кіліманджаро - згаслий вулкан, найвищу гору Африки. Територіально Кіліманджаро знаходиться в Танзанії, але найкращий вид на нього викривається з боку Кенії - з Національного парку Амбоселі або з села Олоїтокіток, розташованого на кордоні з Танзанією. Дві третини днів в році Кіліманджаро не видно через хмари чи туман. Зазвичай, вершина відкривається під час заходу і сходу сонця в сухий сезон. Щоб гарантовано побачити Кіліманджаро, ми спеціально вибрали сухий сезон - другу половину червня. Але замість нього в Кенії лив майже безперервний дощ, а небо було постійно затягнуто хмарами.


Ми приїхали в Олоїтокіток з Найробі на маленькій матату і поселилися в дитячому закладі, який утримує якась європейська місія. Гарячої води, звичайно, немає. Але дружелюбна атмосфера.


Сніданок в кіоску на центральній вулиці вийшов дуже скромним.


Небо було наглухо затягнуто хмарами. Не було навіть натяку на те, що можна побачити Кіліманджаро. Тому пішли досліджувати село.












Все вказує на те, що Кіліманджаро зовсім поруч:


Весь день гуляли по селу і околицях в надії, що розпогодиться і ми зможемо побачити Кіліманджаро.








Околиці села також мальовничі.








Пообідали на півдолари у місцевій харчевні. Власники і відвідувачі не могли повірити в те, що до них завітали білі люди. Відносилися до нас як до богів, які спустилися з небес.


Ввечері пішов на відкриту місцевість в декількох кілометрах на північ від села в надії, що Кіліманджаро винирне з під хмар.


Пейзажі в околицях Кіліманджаро майне нічим не відрізняються від українських. Лише акації виглядають по-іншому.








Ввечері виглянуло сонечко, але Кіліманджаро так і не з'явилося.








Наступного ранку знову пішли в долину зустрічати світанок в надії побачити найвищу точку Африки.


Світанок був, як завжди, неперевершеним, але Кіліманджаро не з'являлося.




І ось, нарешті, диво: Кіліманджаро з'явилося на пару хвилин, щоправда не повністю.




Верхня частина Кіліманджаро виглянула буквально на хвилину і знову заховалася за хмарами.




Треба було вибиратися з Олоїтокітоку і рухатися в бік Момбаси. На виїзді з села ми спіймали попутку до міста Емалі, яке знаходиться на трасі між Найробі і Момбасою. Від Олоїтокітока до Емалі приблизно 100 кілометрів. Їхали близько трьох годин. В одному з сіл нас пересадили на іншу попутку. В легкову автівку забилося 10 (!!!) людей.




Далі 2 години на жвавій трасі Найробі-Момбаса намагалися стопити все підряд: автобуси, попутки, вантажівки. Безрезультатно.


Місцеві хлопці допомогли втиснути нас у вантажівку, на якій ми проїхали 300 км майже за 9 годин. Кабіна машини була забита місцевими, їхали зігнуті в 4 рази. Щоправда, частина дороги проходила повз Національний парк Тсаво, і нам пощастило побачити багато мавп і зебр прямо на узбіччі дороги.


За 50 км до Момбаси зловили тук-тук, у якого не працювало світло (вночі на трасі!!!). Добре що в мене був ліхтарик, я підсвічував дорогу. Останні 30 км їхали в набитій під зав'язку маршрутці-матату по жахливій розбитій дорозі. Слід віддати належне місцевим: ніхто не залишав нас один на один з проблемами, всі допомагали. Пізно ввечері, втомлені і розбиті, дісталися до Момбаси...

https://andy-travelua.livejournal.com/649008.html

Між Найробі і Кареном в передмісті Лангатта знаходиться туристичне село Bomas of Kenya, що є аналогом нашого Пирогова під Києвом. Бома (на мові суахілі - садиби) відображає традиційні села, що належать до кількох кенійських племен.


В музеї просто неба відтворені поселення декількох десятків кенійських етносів.


Для зручності, перед кожним розділом буде йти табличка з назвою етнічної групи і мапою її розселення.




















































































































































































































































На території Bomas of Kenya розташовано щось на кшталт театру, де по вихідних днях проводяться перфоманси з кенійськими національними танцями і співами. Там пощастило, ми потрапити та це дійство. Було доволі незвичайно і забавно, мені сподобалося.

https://andy-travelua.livejournal.com/648718.html

Карен і Лангатта - заможні передмістя Найробі неподалік від Національного парку Найробі. Раніше тут оселялися, переважно, англійські колоністи, а сьогодні ці райони опанували заможні кенійці. В районі є багто дорогих вілл - як історичних, так і сучасних. Тут багато зелені і квітів. Але найцікавіше в Лангатті - це Центр жирафів - місце реалізації програми із збереження жирафів Ротшильда. Тут їх розводять і випускають назад на природу, щоб забезпечити існування підвиду.


"Центр жирафів" був організований в сімдесяті роки 20 століття, як притулок для рідкісного виду, який вимирає жирафів-Ротшильд. За роки існування центр перетворився на заповідник для жирафів, який можуть відвідати всі бажаючі. Тут тварин можна спостерігати в безпосередній близькості в рамках їх природного місця існування. Жирафи легко йдуть на контакт з людьми, їдять з рук і позують для фото.


































На території парку, крім жирафів, розгулює багато бородавників:






Насолодившись спілкуванням з жирафами, ми пішли гуляти по заможному району Карен. Район названий по імені датської письменниці Карен Бліксен, у якій на місці цього передмістя була кавова плантація з 1917 по 1931 рік. Про ці події розповідає кинострічка "Out of Africa". Район дуже охайний, подвір’я прикрашені симпатичними квітниками.


Одна з історичних садиб Карена:


Сучасна вілла:


Дороги в Карені:




Тут все дуже зелене і охайне:












Крім заможних кенійців тут живе багато бабуїнів:

https://andy-travelua.livejournal.com/648640.html

Після невдачі з потраплянням до Ботсвани, де ми мали відвідати сафарі в Національному парку Чобе, перед нами постав вибір, куди ж поїхати на сафарі. Адже бути в Африці, і ні разу не з'їздити на сафарі - це все одно що в Африці не був. Наш вибір зупинився на Національному парку Найробі. По-перше, це найдешевший варіант, по-друге - прямо біля столиці, не треба додатково втрачати на переїзди. Сафарі з Kichaka Tour обійшлося в 100 доларів з людини. Для Африки це не те, що дешево. Для Африки - це майже безкоштовно. Половина цієї суми пішла на вхідний квиток до національного парку.


Національний парк Найробі знаходиться прямо біля кенійської столиці. Якщо пощастить, то можна побачити диких тварин на тлі хмарочосів Найробі.


Але погода залишала бажати кращого, видимість була дуже поганою. Слід віддати належне нашому водію: він майже 5 годин возив нас страшними розмитими дорогами, аж поки ми не побачили майже усіх тварин, яких хотіли побачити.




Імпали:






Буйвол:








Найвражаючим моментом було побачити, як лев спіймав буйвола та їв його:














Другий лев спостерігіє поруч:


А другий буйвол "чекає" неподалік:






Чорний носоріг:






Жирафи:
















Газелі Томсона:








Самець імпали:









Зебри:












Грифи:








Сокіл:




Страус:








Цікава рослина в національному парку:






Пізніше вдалині побачили ще білих носорогів:






Озеро в Національному парку:






Крокодили ховалися від холоду і непогоди в озері:




Найробі на горизонті:

https://andy-travelua.livejournal.com/648344.html

Видубицький монастир - чудовий архітектурний ансамбль храмів у стилі українського (козацького) бароко, що розташований на схилах Печерських пагорбів майже на березі Дніпра. Заснований монастир був ще до прийняття християнства на Русі, а його підземні печери вважаються старішими за Лаврські. Монастир вперше згадується в Повісті врем'яних літ у 1070 році. Будівництво архітектурних споруд монастиря, що збереглись до наших днів, розпочалось у другій половині XI ст. князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, поблизу його заміської резиденції - Красного двору. А остаточно ансамбль Видубицького монастиря сформувався з середини XVIII століття.


Домінантою ансамблю монастиря є Георгіївський собор - один із найкращих шедеврів українського бароко. Храм зведено на честь Георгія Побідоносця коштом полковника Михайла Миклашевського протягом 1696 - 1701 років.


Урочисте закладення будівлі Георгіївського собору відбулось 11 червня 1696 року, завершено будівництво через п'ять років 15 липня 1701 року. В цьому ж році собор був посвячений митрополитом Варлаамом Ясинським.


25 листопада 1968 р. сталася велика пожежа, яка знищила дерев’яні конструкції споруди, покрівлю та бані. Відновлення храму проведено протягом 1968-1969 рр. під керівництвом Р.Бикової та за участю М.Говденко. Але, на жаль, ремонтно-реставраційні роботи не враховували минулого досвіду, зокрема, пов’язаного з насиченням фасадів кольором (розетки) та позолотою (херувими капітелей), що збагачувало архітектуру храму й відповідало бароковій традиції.


Собор є класичним типом п’ятикамерного п’ятиглавого храму з прибудовами між раменами хрещатого плану. Стрункі пропорції та висока майстерність пластики фасадів надають пам’ятці архітектурно-художньої неповторності.


Основний об’єм плавно переходить у високі, тісно поставлені бані, які закінчуються грушоподібними з перехватом по низу верхами. Головний дванадцятигранний (з такою ж кількістю вікон) підбанник встановлений на попружних арках і перекритий зімкненим склепінням. Високі бічні підбанники - восьмигранні і поставлені на зімкненому пірамідальному склепінні, виконаному в цеглі за типом так званих псевдосклепінь, сформованих напуском кожного з горизонтальних рядів мурування над попереднім.




Фасадні площини стін усіх рамен декоровано однаково, їхні грані підкреслено пілястрами з розкріпованим багатоступінчастим карнизом. Пілястри завершено оригінальними капітелями з “оберненими” волютами та херувимами, які у 2-й половині XIX ст. були позолоченими.




Вхідний портал:


Найстарішою спорудою Видубицького монастиря є Михайлівський собор. Він зведений у 1070—1088 роках Великим князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого.


Сучасний Михалівський собор являє собою кубоподібну споруду з однією апсидою і з похилим дахом, над яким здіймається одна башня. Отинькована східна частина споруди і купол мають барокові форми середини XVIII ст., західна частина - звільнена від тинькування і демонструє давньоруську будівельну техніку.




Спасо-Преображенська церква з трапезною збудована протягом 1696-1701 років (одночасно з Георгіївським собором) коштом стародубського полковника Михайла Миклашевського.


Трапезну звели на схилі і тому вона має різну поверховість: з північного боку - двоповерхова, з південного, що виходить на головний монастирський двір - одноповерхова. Фасади розчленовані пілястрами з капітелями, декор головного фасаду представлений низько розташованими спареними вікнами. Фриз і портал прикрашено витонченим ліпним рослинним орнаментом, за характером близьким до народної різьби по дереву.




Особливу увагу звертає на себе витончений за формою портал головного входу. Його тендітні колонки, поставлені на цоколь, підтримують невеликий сандрик. Над ним картуш з родовим гербом полковника М.Миклашевського, що являє собою лук з оберненими донизу перехрещеними стрілами.


Дзвіниця Видубицького монастиря зведена коштом гетьмана Данила Апостола у 1727 - 1733 роках. Відпочатку дзвіниця мала бути надбрамною, але під час будівництва арка, на яку спиралася споруда, дала тріщину, і її терміново заклали. В'їзд зробили поруч із дзвіницею через спеціально збудовані ворота. Споруда була квадратною у плані та мала три яруси. На другому ярусі була церква св. Данила, а на третьому - церковні дзвони.


У 1829 - 1833 роках було проведено роботи з укріплення фундаментів і за проектом архітектора Андрія Меленського було надбудовано червертий восьмигранний ярус в стилі класицизму. У 1910 - 1913 роках з північно-західного боку дзвіниці за проектом архітектора Євгена Єрмакова зроблено двоповерхову прибудову. На першому поверсі розміщувався магазин, а на другому - монастирська ризниця і бібліотека.


Особливістю споруди є те, що всі її фасади мають різне оздоблення. Сучасне розфарбування бані золотими зірками на синьому тлі з'явилося вперше після ремонту 1894 року.


Біля монастирю відновлений Красний двір - заміська резиденція князя Всеволода - сина Ярослава Мудрого:


Особливо гарно монастир виглядає у фарбах осені:

https://andy-travelua.livejournal.com/647267.html

Сьогодні пощастило прогулятися Ботанічним садом ім. Гришка на Печерську і насолодитися київською осінню. Цього тижня золота осінь досягла свого апогею. Особливо неповторно на тлі жовтогарячого лист виглядають барокові бані Видубицького монастиря та дніпровські схили.
































































































\

https://andy-travelua.livejournal.com/646771.html

На жаль, нам не вдалося поїздити кенійськими поїздами. Попри те, що нещодавно китайці перебудували залізницю Найробі - Момбаса на швидкісну і на кожній станції побудували сучасні вокзальні термінали. Але, як то водиться в Африці, зробили це все через дупу. Купити білет на поїзд - нереально. Сайт кенійських залізниць не приймає банківські картки. Оплатити квиток можна лише коштами з мобільного телефону. Але коли купуєш місцеву карточку, кладеш на неї гроші та намагаєшся купити квиток - сайт видає, що такого номера телефону не існує. На вокзалі в Найробі квитки також не продаються. Купити їх можна лише на новому терміналі, який знаходиться далеко за містом. Платити 20 доларів за таксі в один кінець, щоб купити за пару доларів квиток на поїзд, якось не логічно.
Але хочеться писати про добре, що вся наша подорож Африкою - на 95% суцільний позитив. Доволі цікаве місце в Найробі - залізничний музей. Тут забрано багато цікавих експонатів: паровози з різних залізниць Африки, пасажирські і товарні вагони декількох видів.


Міст через залізницю біля залізничного вокзалу в Найробі:




Списані пасажирські вагони:












Колекція локомотивів:










В кабині машиніста:




Старі пасажирські вагони, як вже стали історією:








Зайдемо всередину:


В купе пасажирського вагону:






Туалет:




В музеї - багато різної залізничної техніки:

https://andy-travelua.livejournal.com/646310.html

Про столицю Кенії Найробі доводилося чути багато. В основному, відгуки були м'яко кажучи не схвальні. Про те, що місто вважається кримінальною столицею Африки, що білим бажано не пересуватися містом навіть вдень, що тут злі менти, які не дають туристам фотографувати, а традиційне вітання місцевих до мзунгу звучить тут не інакше, як "Give me MY money!". Останній матеріал прочитав буквально вчора: український блог про туризм http://ozi.pp.ua відніс Кенію до найнебезпечніших країн світу, а про столицю писалося, що "нa вулицяx cтoлицi крaїни Нaйрoбi дужe рiдкo зуcтрiнeш уcмixнeнi oбличчя", бо "вeликa чacтинa нaceлeння крaїни живe зa мeжeю бiднocтi, бaгaтo xтo з циx людeй xвoрий нa СНIД". А так про Найробі пише українська Вікіпедія: "Злочинність у місті все більше зростає, і зараз Найробі — одне з найнебезпечніших міст. У 2001 комісія ООН присвоїла місту "статус С", зарахувавши його до найбільш злочинних міст світу. Було відзначено високий рівень озброєних грабіжників, розбійників і викрадачів машин". Чи це справді так, ми вирішили перевірити, зупинившись в Найробі на 3 ночі.


Ми прилетіли з Ентеббе в Найробі вночі. Добиратися до міста довелося на таксі. Фіксована ціна - 20 доларів за машину. Опасіння підсилювався тим, що ми забронювали готель в районі, який вважається самим кримінальним - на схід від Мої Авеню. Коли ми під'їхали до готелю, то побачили, що вхід до нього знаходиться за залізною решіткою, і його охороняє солдат з автоматом. Приїхали...


Райончик навколо нашого готелю виглядав приблизно так:


З ранку ми обережно вийшли з готелю і пішли гуляти по місту. Через пару годин стало зрозуміло, що всі ці страшилки щодо Найробі - повна маячня. В цей день ми пройшли пішки по Найробі понад 20 кілометрів, а вночі навіть спробували прогулятися тим самим "кримінальним" районом, в якому жили. Нас не те, що ніхто не чіпав, ми навіть не відчули на собі жодного недружнього погляду. Гуляли - де хотіли, фотографували - що хотіли. Єдине що, декілька разів нам діставали жебраки, які клянчили гроші. Але для столиць - це норма, тут їх не більше, ніж в Парижі чи Брюсселі.




Найробі виявився сучасним розвинутим мегаполісом, африканською копією Нью-Йорка.


Серце Найробі - Центральний діловий район, забудований хмарочосами та урядовими будівлями.




В самому центрі міста на міській площі розташована кругла башта Kenyatta International Conference Centre (KICC) - один з найвищих хмарочосів в Африці. Конференц-центр є всесвітньо відомим місцем проведення конференцій, нарад, виставок і спеціальних заходів і знаходиться в межах пішої досяжності від декількох п'ятизіркових готелів. За більш ніж сорок років існування центру у ньому було проведено кілька міжнародних конференцій, семінарів, виставок і самітів.


Будівництво Міжнародного конференц-центру Кеньятта почалося в 1967 році на замовлення Джомо Кеньятти, першого президента Кенії. Проектуванням центру займалися Девід Мутіс і норвезький архітектор Карл Хенрік Ньоствік, будівництво велося підрядниками Solel Boneh і Factah і проходило в три етапи. На першому етапі будівництва був побудований подіум, потім - будівля самого центру, на останній стадії був побудований пленарний зал. Будівництво було завершено в 1973 році, і в вересні того ж року під керівництвом президента Кеньятти відбулася церемонія відкриття центру. Міжнародний конференц-центр Кеньятта був найвищим будинком у Найробі аж до 2000-х років, коли завершилося будівництво Таймс Тауер, що належить Податковому управлінню Кенії.


До башти KICC примикає так званий "Амфітеатр", призначений для зборів 800 осіб:


Найкращий вид на місто відкривається з оглядового майданчика на даху Kenyatta International Conference Centre. Туди можна піднятися за 10 доларів (обов'язково у супроводі гіда).


На міській площі біля Kenyatta International Conference Centre - пам'ятник першому президентові Кенії Джомо Кеньйятті:


Міська площа:


На північному боці Міської площі розташована міська ратуша в колоніальному стилі:


Крім ратуші, в Найробі залишилося декілька зразків англійської колоніальної архітектури.




Поєднання колоніального і сучасного:


Центр Найробі - це просторі площі:


Найробі - це широкі зелені авеню:








Найробі - це дивовижні хмарачоси різних стилей і форм:
















Найробі - це сучасні житлові будинки і ділові центри:












Найробі - це контрастний симбіоз минулого і майбутнього:




Uhuru Hwy (проспект Незалежності):






Вулиця Slip Rd:


Haile Selassie Avenue:




Але і тут не все ідеально. Хоча благоустрій тут переважно на високому рівні, недопрацювання також трапляються:


В самому центрі знаходиться доволі красива мечеть Jamia Mosque, збудована між 1902 та 1906 роками:










Зовсім поруч - синагога:




Як і в Нью-Йорку, в Найробі є Central Park з озером, який оточений хмарочосами:

https://andy-travelua.livejournal.com/645917.html

Найробі - сучасний розвинутий мегаполіс, що дуже нагадує Нью-Йорк. Найкращий вид на столицю Кенії відкривається з даху одного з хмарочосів у діловому районі міста - Kenyatta International Conference Centre. Туди можна піднятися за 10 доларів. Зробити це можна лише у супроводі гіда. Поглянувши на Найробі з висоти пташиного польоту, ви отримуєте велике задоволення.

https://andy-travelua.livejournal.com/645441.html

В декількох кілометрах на північ від Ентеббе є так зване "Село рептилій" (Reptile Village), де можна побачити багато видів плазунів та земноводних. Серед мешканців роплідника - змії (мамби, пітони, кобри), хамелеони, черепахи, крокодили, варани. Доїхати до Reptile Village з центру Ентеббе можна на бода-бода (мототаксі).


Зелена мамба - одна з найнебезпечніших змій світу:










Кобри:






Пітони:






Хамелеони:












Черепахи:






Черепаха злякалася і заховала голову під панцир:


Павук:


Варан:










Крокодил:

https://andy-travelua.livejournal.com/644995.html

В угандійському місті Ентеббе на березі озера Вікторія розташований один з найстаріших парків Африки. Ботанічний сад був створений в 1901 році і з тих пір він став найпопулярнішим місцем серед туристів, які приїжджають в Уганду. Загальна площа складає приблизно 40 гектар. Прогулюючись затишними алеями, можна побачити багато екзотичних рослин, термітників, почути чарівний спів екзотичних птахів. На території парку знімали перший фільм про Тарзана. Сад варто оглядати з розташованим поруч Заповідником дикої природи (The Uganda Wildlife Conservation Education Centre).

https://andy-travelua.livejournal.com/644584.html

Якщо після моїх розповідей ви таки наважилися поїхати в Африку і хочете подивитися на диких африканських тварин, не поспішайте купувати сафарі за декілька сотень доларів. Особливо, якщо в вас обмежений бюджет. Тим більш, що побачити на сафарі тих тварин, яких ви хочете побачити, вам ніхто не гарантує. Є більш ефективний спосіб не лише зекономити гроші, але й гарантовано побачити більшість африканських тварин. І не лише побачити, а й доторкнутися і погратися з ними. В угандійському місті Ентеббе на березі озера Вікторія (прямо біля єдиного в Уганді міжнародного аеропорту) є цікавий заповідник The Uganda Wildlife Conservation Education Centre (Угандійський центр вивчення дикої природи). Він являє собою щось середнє між зоопарком і національним парком. На площі в декілька квадратних кілометрах в умовах, наближених до природних, живуть дикі тварини, колись врятовані з небезпечних умов. Деякі з них були поранені браконьєрами, деякі залишилися без батьків. Як тільки тварини підростають або одужують, їх повертають назад в дику природу.


Вхід в заповідник на цілий день коштує всього 15 доларів (для Африки це, рахуйте, безкоштовно). Ви гарантовано побачите Велику африканську п'ятірку (левів, буйволів, слонів, леопардів, носорогів), а також зебр, антилоп, гепарда, бородавників, гієн, шакалів, жирафів, крокодилів, шимпанзе, сервала та екзотичних африканських птахів - угандійського вінценосного журавля і диво-птаха китоголова. Всю інформацію про заповідник ви знайдете на його сторінці в інтернеті: http://uwec.ug


Крім простого гуляння по парку, Центр пропонує купу цікавих атракцій. Наприклад, замість звичайного квитка на 15 доларів ви можете придбати екскурсію "Behind the scienes", на який ви за 70 доларів (для дітей - 35 доларів) зможете погратися з гепардом, зайти в клітку з левами, погодувати жирафа, провести час зі слонетянком, познайомитися і поспілкуватися з розумним птахом китоголовом, потрогати за ріг та погодувати білих носорогів. Це - в рази цікавіше, ніж національні парки, і в рази дешевше. Крім того, ваші гроші підуть не гідам і водіям джипів, а на спасіння тварин.


Гратися з гепардом - неймовірне задоволення. Незабаром його мають випустити в дику природу.




Дуже миле кошенятко:














Погодували і погладили білих носорогів: їх в Уганді залишилося трохи більше двох десятків, але їх популяція відновлюється:




















Слонятко Едвард. Йому 1 рік і 3 місця, залишився без батьків в дикій природі. Як тільки підросте, його випустять в один з національних парків Уганди.


























Напевно, самй незвичний персонаж парку - китоголов (Shoebill) - великий і надзвичайно розумний птах. Коли бачиш його, з ним треба привітатися, поклонившись йому. Він у відповідь робить те ж саме.




















\



Погодували жирафа:


















Вінценосний журавель - символ Уганди, розміщений на гербі країни:


















Сервал - дика африканська кішка:




Шакал:


Гієна:










Леопард:








Лев і левиця:










Левенятко з мамою:










Шимпанзе:










































Мартишок дуже багато як в парку, так і за його межами:










Видри:










Крокодил - справжній))












Бородавники:




Буйволи:








Слон:












Антилопи:










Зебри:

https://andy-travelua.livejournal.com/644137.html

Буганда - держава в Африці, що існувала в південній частині сучасної Уганди з XV століття. Її етнічну основу складав народ баганда. До кінця XVIII століття Буганда перебувала в залежності від держави Уньоро. У ХІХ столітті, особливо в роки правління Мутеси I (правив близько 1860-84 рр.), Буганда стала могутньою державою і підкорила собі держави Уньоро та Анколе. У 1890 році Буганда увійшла до складу англійських володінь, а з 1900 року стала частиною протекторату Уганда. Королівство користувалося певною автономією і в колоніальні англійські часи, і перші роки незалежності Уганда. Сьогодні в столиці Уганди Кампалі добре збереглася спадщина Буганди - палац королів Буганди, парламент Буганди, королівська дорога з королівською аркою, а також озеро Кабака, де відпочивали правителі королівства.


Правитель Буганди (король) називався кабака. Він був також верховним головнокомандувачем, верховним суддею та священиком. Він розпорядився всіма землями. При ньому існувало Лукіко (парламент) на чолі з головуючим - катірко. Буганда ділилася на провінції в главі з намісниками (басаза).

Карта Буганди в музеї

На пагорбі Менго в центрі Кампали зберіглася резиденція королів Буганди - палац Любірі, збудований у 1922 році. Королі Буганди правили там під протекторатом Британії, а потім Уганди до 1966 року, поки Уганда не стала незалежною республікою.


9 жовтня 1962 тодішній кабака Буганди сер Едвард Мутеса був проголошений президентом Незалежної Федеративної Республіки Уганда. У 1966 році його було скинуто Мілтоном Оботе. Пішли роки репресій з боку Мілтона Оботе, а в подальшому - Іді Аміна. Мутеса біжал в Англію.


Прийнята у вересні 1967 р. нова Конституція оголосила Уганду унітарною республікою і позбавила Буганду авторитарного статусу. Син останнього кабаки Рональд Мувенді Мутебі II повернувся в 1986 році тому і був коронований 31 липня 1993 37-м кабакою. 19 грудня 1997 році колишній королівський палац Лубірі в Кампалі був повернутий Буганді центральним урядом Уганди.


На жаль, палац королів Буганди сьогодні зачинений для туристів. Щоб попасти на територію, треба купити квиток. Вам дадуть екскурсовода, який розкаже вам історію королівства, палацу, поводить по території, покаже зруйновану машину короля Мутеси, проведе підземеллями.


Вхід до палацу охороняють леви:




Вид на Кампалу від палацу:


Знищений диктатором Іді Аміном Роллс-Ройз короля Мутеси:












Королівська гармата:


Господарські приміщення резиденції перетворені на звичайне житло:




Гід приведе вас до підземної в'язниці, яку влаштували диктатори Уганди Оботе та Іді Амін Дада. В 70-х роках минулого століття тут відбувалися страшні катування, жертвами яких стали понад 3 тис. угандійців. Ми побачило темний бетонний тунель з численними темними вологими кімнатами, які були розділені електрифікованою водою, щоб запобігти втечі.




На стінах - численні сліди крові. Також збереглися оригінальні повідомлення, написані олишніми ув'язненими на стінах за допомогою деревинного вугілля. Одне з них: ‘Obote, you have killed me, but what about my children!’






Звідси видно пагорб Рубага, на якому розташований католицький катедральний собор:


Від палацу королівська дорога приведе до будівлі Парламенту Буганди - Буланг:


На пагорбі Намірембе знаходиться Буланг (будівля парламенту Буганди), в якому розміщені офіси для кабаки (короля) та Лукійко (парламенту Буганда). Будівля побудована між 1953 і 1958 роками Мутесою II і вартувала 5 млн. дол США, що було колосальною сумою в той час. Спочатку парламент Буганди скликався на території одного з палаців Кабаки та засідав під тінню одного чи декількох дерев. Пізніше роль парламенту виконували будівлі з трави. Перебуваючи у вигнанні в Шотландії в 1953 році, кабака Мутеса II побачив і захопився будівельними малюнками однієї з будівель. Він приніс ці малюнки з поверненнмя з еміграції в 1955 році. Він наказав побудувати новий Буланг відповідно до цих креслень.


Між будівлями парламенту та королівським палацом проходить Королівська дорога:




Посередині дороги розташована королівська арка. Крізь неї мав право проходити лише король (кабака):


Поруч з королівським палацом Любірі розташоване озеро Кабака. Тут любили відпочивати бугандійські королі і розважався кривавий диктатор Іді Амін Дада. Зараз тут, у самому центрі столиці, відпочивають корови і містяни.

https://andy-travelua.livejournal.com/643899.html