Цього року вперше зустрічав Новий Рік закордоном і наодинці. Чому саме Вірменія? Все дуже банально: дешеві авіаквитки з Києва були лише в одне місто - в Єреван. В останній день 2016 року я проїхав за кермом понад 1000 кілометрів складних не розчищених вірменських доріг з запаморочливими перевалами і серпантинами. Навіть за годину до Нового Року я не міг передбачити, де саме він мене застане. Новорічна ніч взагалі була унікальною: 6 годин дороги в темряві були справжнім пеклом, але воно дуже додавало драйву. Гірські перевал, серпантин, снігопад, туман, нульова видимість на дорозі. Що може бути краще? Але в 23:55 такі дістався центральної площі Єревану.


На головному майдані Єревану - площі Республіки, йшов святковий концерт вірменських виконавців. Тисячі єреванців святкували Новий Рік на площі.


Рівно в 24:00 почався святковий салют:






Сама площа Республіки була дуже по-святковому оформлена:








Головна ялинка країни:


Будинок уряду Вірменії:




На головній пішохідній вулиці Єревану - Північному проспекті, також було святково. Щоправда, за європейськими (і навіть, нашими) мірками - дуже скромно:




В кінці Північного проспекту на площі перед Оперою - ще одна міська ялинка:


А так новорічний Єреван виглядає вдень:

http://andy-travelua.livejournal.com/553602.html

Цього року вперше зустрічав Новий Рік закордоном і наодинці. Чому саме Вірменія? Все дуже банально: дешеві авіаквитки з Києва були лише в одне місто - в Єреван. В останній день 2016 року я проїхав за кермом понад 1000 кілометрів складних не розчищених вірменських доріг з запаморочливими перевалами і серпантинами. Навіть за годину до Нового Року я не міг передбачити, де саме він мене застане. Новорічна ніч взагалі була унікальною: 6 годин дороги в темряві були справжнім пеклом, але воно дуже додавало драйву. Гірські перевал, серпантин, снігопад, туман, нульова видимість на дорозі. Що може бути краще? Але в 23:55 такі дістався центральної площі Єревану.


На головному майдані Єревану - площі Республіки, йшов святковий концерт вірменських виконавців. Тисячі єреванців святкували Новий Рік на площі.


Рівно в 24:00 почався святковий салют:






Сама площа Республіки була дуже по-святковому оформлена:








Головна ялинка країни:


Будинок уряду Вірменії:




На головній пішохідній вулиці Єревану - Північному проспекті, також було святково. Щоправда, за європейськими (і навіть, нашими) мірками - дуже скромно:




В кінці Північного проспекту на площі перед Оперою - ще одна міська ялинка:


А так новорічний Єреван виглядає вдень:

http://andy-travelua.livejournal.com/553602.html

Цього року вперше зустрічав Новий Рік закордоном і наодинці. Чому саме Вірменія? Все дуже банально: дешеві авіаквитки з Києва були лише в одне місто - в Єреван. В останній день 2016 року я проїхав за кермом понад 1000 кілометрів складних не розчищених вірменських доріг з запаморочливими перевалами і серпантинами. Навіть за годину до Нового Року я не міг передбачити, де саме він мене застане. Новорічна ніч взагалі була унікальною: 6 годин дороги в темряві були справжнім пеклом, але воно дуже додавало драйву. Гірські перевал, серпантин, снігопад, туман, нульова видимість на дорозі. Що може бути краще? Але в 23:55 такі дістався центральної площі Єревану.


На головному майдані Єревану - площі Республіки, йшов святковий концерт вірменських виконавців. Тисячі єреванців святкували Новий Рік на площі.


Рівно в 24:00 почався святковий салют:






Сама площа Республіки була дуже по-святковому оформлена:








Головна ялинка країни:


Будинок уряду Вірменії:




На головній пішохідній вулиці Єревану - Північному проспекті, також було святково. Щоправда, за європейськими (і навіть, нашими) мірками - дуже скромно:




В кінці Північного проспекту на площі перед Оперою - ще одна міська ялинка:


А так новорічний Єреван виглядає вдень:

http://andy-travelua.livejournal.com/553602.html

Ніколи в житті не мріяв про Вірменію. Попадання туди, та ще й на Новий Рік - це лише збіг обставин. Шукаючи за декілька дні до Н.Р. де його зустріти, особливого вибору не було. Дешеві авіаквитки з Києва були лише в одне місто - в Єреван. Скептично, без ентузіазму, взяв їх. Якби я тоді знав, що на мене чекає! Що Вірменія могла би стати справжньою мрією життя, якби я раніше знав про її красоти! А так довелося оперативно за 3 дні спланувати непросту подорож в зовсім невідому країну. Вірменія - це країна Арарату, Севану, високих гір і давніх монастирів. Країна складна для пізнання, бо в більшість цікавих місць ви не дістанетесь громадським транспортом. Єдиний спосіб - це орендувати машину. Саме так і довелось зробити: моя улюблена Renault Logan пройшла за 3 дні майже 2500 км складних не розчищених вірменських доріг з запаморочливими перевалами і серпантинами. Маршрут вийшов такий: Єреван - монастир Хор-Вірап - Чіва - перевал Вайоц Дзор - Арені - монастир Нораванк - Халідзор - монастир Татев - Горіс - Лачінський перевал - озеро Севан - монастир Севанаванк - Діліжан - Айраванк - Норатус - Гарні - каньйон Азат - монастир Гегард - Ечміадзин


Політ МАУ пролягав над Чорним морем і Туреччиною. При підльоті до Вірменії добре були видні гірські хребти в турецькій провінції Карс:


Дуже переживав, що при відвідуванні Вірменії в мене виникнуть проблеми у зв'язку з тим, що пару місяців тому я відвідував Азербайджан. Побоювання виявилися марними: вірменські прикордонника взагалі не відреагували на азербайджанські штампи і з посмішкою впустили до Вірменії. Погода в день прильоту була чудова, і прямо біля аеропорту можна було побачити символи Вірменії - Малий та Великий Арарати, які, щоправда, територіально знаходяться на території Туреччини:


Базою для ночівель вибрав Єреван. Тут великий вибір готелів на будь-який гаманець. Діставшись до міста, поки не стемніло, поспішив на єреванський каскад, щоб побачити місто на тлі Арарату. В наступні дні Арарат практично не показувався із-за поганої погоди.


Єреван - це тотальний совок. Старе місто було зруйновано у 20-х роках минулого століття і вдібудовано на проектом архітектора Таманяна у радянсько-національному стилі з будівельного матеріалу - рожевого туфу. Робити в місті практично немає що (якщо, звичайно, не знати цікаві секретні місця, про які я пізніше розповім). Центральна площа міста - величезна площа Республіки, на який розташовані 5 будівель, збудований у 1924 році, найяскравіша з яких - будинок уряду Вірменії:


Площа по-святкового оформлена. На ній стоїть головна ялинка країни:


Площа Республіки вдень:


Єдина пішохідна вулиця Єревану - Північний проспект, який з'єднює площу Республіки з Оперним театром. Роботи по забудові Північного проспекту Єревана почалися восени 2001 року і продовжується досі.


Північний проспект вночі:


Завершує центральний архітектурний ансамбль "Каскад" - грандіозний комплекс з музеями, мозаїками і штучними водоспадами, якій розпочали будувати у 1971 році і досі не завершили.


Площа Республіки, Північний проспект і Каскад - це практично все в Єревані, де є життя і "двіжуха". Відійшов на 20 метрів вбік - совок і глухомань без ознак цивілізації. Робити в столиці більше немає чого, крім деяких інших цікавинок для гурманів, з якими ми познайомимося трохи пізніше. А поки беремо прокатне авто і їдемо на південь, в Араратську долину.


Монастир Хор Вірап знаходиться в Араратській долині на кордоні з Туреччиною під самим Араратом. Хор Вірап на фоні Арарату - найвідоміший вид з Вірменії. В добру погоду це виглядає так:


В нашому ж випадку було видно лише монастир і вірменсько-турецький кордон:


Оглядова вишка - це вже Туреччина:


Монастир Хор Вірап побудований на території давньої вірменської столиці Арташат у VII столітті на місці 13-річного ув'язнення у підземеллі Григорія Просвітителя, який пізніше став першим католикосом Вірменської церкви.


Після Хор Вірапу поїхав через азербайджанський анклав Тіґранашен до гірського монастиря Нораванк. По дорозі є декілька цікавих поселень з давніми церквами. Церква в селі Чіва:


До монастиря Нораванк веде складна гірська дорога з містечка Арені:


Після 9 кілометрів важкого серпантину на горизонті з'явиться монастир:


Монастир Нораванк розташований в ущелині річки Арпа на тлі мальовничих червоних скель. Нораванк був заснований в 1205 році єпископом Ованнесом, колишнім настоятелем монастиря в Ваганаванку. Монастирський комплекс включає церкву Сурб Карапет (Святого Івана Хрестителя), каплицю Сурб Григор (Святого Григорія) зі склепінним залом і церкву Сурб Аствацацін (Святої Богоматері).


В середині церков - максимально аскетично:


Друга церква монастиря Нораванк на тлі червоних скель:


Далі почалася найскадніша ділянка дороги на схід у напрямку Нагорного Карабаху. Всю дорогу до перевалу Вайоц Дзор супроводжував густий туман. Дороги у Вірменії особливо ніхто не розчищає, видимість в туман обмежується декількома метрами, а вся дорога - суцільний серпантин. Треба бути обережний кожну хвилину, бо дрібна помилка коштуватиме життя. Лише на перевалом закінчився туман і нарешті пощастило побачити всю красу кавказьких гір:


Гори у Вірменії - нереально красиві і мальовничі. На жаль, жодні фото не передадуть цієї краси. Приголомшливі гірські хребти оточують тебе з усіх боків:




Найвіддаленійший від Єревану монастир Татев знаходиться у вірменському апендиксі між Карабахом і азербайджанським анклавом Нахчеван. Щоб попасти туди від траси, доведеться цілу годину спускатися, а потім підніматися найскладнішим серпантином без твердого покриття:


По дорозі зустрінемо застиглий водоспад:


Примітно, що в цій частині Вірменії майже немає снігу:


Монастир Татев - один з найбільш фотогенічних у Вірменії:


Монастир був заснований у IX столітті і був політичним центр Сюнікського царства. До монастиря веде найдовша у Вірменії канатна дорога, яка чомусь не працювала 31 грудня.


Головний храм монастиря Татев - церква св. Погосов і Петроса, побудована в 895—906 роках:


З траси на Нагорний Карабах добре видно місто Горіс - найбільше в цьому регіоні Вірменії:


Наблизимо камеру і подивимося, як виглядає місто в висоти пташиного польоту:


Після Горіса був вибір: повернутися в Єреван і зустріти там Новий Рік, або поїхати в Нагорний Карабах і робити невідомо що. Вибрав другий варіант.


Експеримент вдався: перетнув вірменсько-азербайджанський кордон (неконтрольовану ділянку), проїхався територією Азербайджану, заїхав на Лачинський перевал на КПП з Нагорним Карабахом. На той момент вже вечеріло.


З Карабахом виявилося все непросто. В Степанакерті треба обов'язково зареєструватися, інакше не випустять. Якщо б чекав поки мене зареєструють, не встиг би завтра заплановані Севан і Діліжан. Отже їхати в Степанакерт не було сенсу, тим більш, що дивитися там немає на що. Постав вибір: або зустрічати Н.Р. на псевдоКПП на псевдокордоні з хлопцями-псевдоприкордонниками (вже встиг з ними подружитися:)), або... повертатися і Єреван. Мало собі уявляв, як вночі їхати по їхнім дорогам, по них і вдень страшно їхати...


Але вибір був зроблений і вирішив повертатися в напрямку Єревану. Ці 6 годин дороги в темряві були справжнім пеклом, але воно дуже додавало драйву. Гірські перевал, серпантин, снігопад, туман, нульова видимість на дорозі - ось така в мене була новорічна ніч. Що може бути краще? :) На серпантинах заокруглення дороги доводилося розпізнавати за допомогою навігатора. Ніц не було видно! В 23:55 такі дістався центральної площі Єревану.


Тут, на площі Республіки, і зустрів Новий Рік.


Засиджуватися довго в новорічну ніч не став, випив половину чекушки "Арарату", поспав і рано вранці пішов обстежувати старий єреванський квартал Конд, який знаходився прямо біля мого готелю. Виявляється, що Єреван такі має Старе місто, про яке майже ніхто не знає. І подивіться, яке воно колоритне!


Серед центральних кварталів Єревану можна відшукати куточок справжнього Ірану - Блакитну мечеть (1764-1768 рр.), відреставновану іранськими майстрами:


Знову сідаємо за кермо і їдемо на північ в напрямку озера Севан:


Такої краси від Севану я не очікував! Краєвиди тут виявилися не гірше швейцарських, австрійських, байкальських чи саянських!


На задньому плані - місто Севан:


Найвідомійший монастир, розташований на березі Севану, носить назву Севанаванк:


Монастир був створений наприкінці VIII століття. Ченці побудували три церкви, келії та господарські споруди. В кінці IX століття в монастирі деякий час жив цар Вірменії Ашот Залізний.


Вид від монастиря на протилежний беріг Севану:


Після монастиря поїхав в Діліжан. Діліжан схований від озера Севан гірським хребтом, який долається за допомогою новозбудованого тунелю і гірського серпантину.


Діліжан - одне з найбільш туристичних міст Вірменії, захований серед гірських хребтів в ущелині річки Агстев:


Від старого Діліжану збереглася фактично одна вуличка, нещодавно відреставрована:




Пам'ятник в колонада в Діліжані:


Після Діліжану знову поїхав на Севан, щоб подивитися ще декілька цікавих місць.


Пейзажі тут - поштівкові!


Фортеця Бердунк, залишки якої збереглися ще з часів держави Урарту:


Неподалік від неї - монастир Хайраванк:


Кінцева точка на маршруті Севаном - місто Норатус:


Норатус відомий, передусім, найбільшим у Вірменії середньовічним цвинтарем з давніми хачкарами - вірменськими різьбленими хрестами,найстаріші з яких збереглися тут з Х століття:




Пізня частина кладовища в Норатусі:


Панорама Норатуса з траси:


З траси можна побачити масштаби цвинтаря:


На третій день з ранку поїхав в містечко Гарні, де розташований один з найстаріший у світі язичницьких храмів:


Відомо, що храм існував ще за царя Урарту Аргішті I (781-760 рр. до н. е.) а території неприступної фортеці. Храм Гарні -єдиний збережений на території Вірменії пам'ятник, що відноситься до епохи язичництва і еллінізму.


Деталі архітектури храму:


Але найцікавіше в Гарні знаходиться в каньйоні річки Азат, куди можна спуститися стежкою від храму. Робити це взимку - важко і небезпечно. Проте я вирішив ризикнути, і отримав за це насподівану винагороду:


В каньйоні річки Азат є ущелина, яка має назву "Симфонія в камені". В ущелині природа утворила базальтові колони неперевершеної краси:




Річка Азат:


На схід від Гарні в дуже мальовничому місці знаходиться монастир Гегард. До нього веде досить складна, але красива дорога:


Монастир з'явиться несподівано у гірському амфітеатрі:


"Гегард" перекладається, як "спис". Назва монастирського комплексу походить від списа Лонгіна, яким прокололи тіло Ісуса Христоса на Хресті, і, як стверджується, привезеного до Вірменії апостолом Тадеєм в числі багатьох інших реліквій. Ця обставина зробила монастир популярним місцем для паломництва вірмен протягом багатьох століть.


Головний храм монастиря:


Стеля церкви нагадала мені склепіння іранських мечетей:


Деякі храми монастирського комплексу повністю видовбано у скелях, інші — подібні печерам. На території монастирського комплексу є численні гравірування та окремо розташовані хачкари, традиційні вірменські кам'яні різьблені хрести.


Останнім вірменським містом, яке я відвідав, був Ечміадзин (нова назва - Вагаршапат). Місто є одним з найбільш значимих у культурному та релігійному плані, оскільки саме в ньому розташована резиденція Вірменської апостольської церкви та найстаріший у країні монастирський комплекс, побудований у 302-303 рр.


На жаль, головний собор Вірменської апостольської церкви стояв в риштуваннях. Тому залишалося насолоджуватися його інтер'єром:


Головний вівтар:


Різдвяна шопка біля собору:


Архітектура Ечміадзина:


На зворотньому шляху до Єревану пощастило: ще раз показався Арарат!

http://andy-travelua.livejournal.com/553077.html

Ніколи в житті не мріяв про Вірменію. Попадання туди, та ще й на Новий Рік - це лише збіг обставин. Шукаючи за декілька дні до Н.Р. де його зустріти, особливого вибору не було. Дешеві авіаквитки з Києва були лише в одне місто - в Єреван. Скептично, без ентузіазму, взяв їх. Якби я тоді знав, що на мене чекає! Що Вірменія могла би стати справжньою мрією життя, якби я раніше знав про її красоти! А так довелося оперативно за 3 дні спланувати непросту подорож в зовсім невідому країну. Вірменія - це країна Арарату, Севану, високих гір і давніх монастирів. Країна складна для пізнання, бо в більшість цікавих місць ви не дістанетесь громадським транспортом. Єдиний спосіб - це орендувати машину. Саме так і довелось зробити: моя улюблена Renault Logan пройшла за 3 дні майже 2500 км складних не розчищених вірменських доріг з запаморочливими перевалами і серпантинами. Маршрут вийшов такий: Єреван - монастир Хор-Вірап - Чіва - перевал Вайоц Дзор - Арені - монастир Нораванк - Халідзор - монастир Татев - Горіс - Лачінський перевал - озеро Севан - монастир Севанаванк - Діліжан - Айраванк - Норатус - Гарні - каньйон Азат - монастир Гегард - Ечміадзин


Політ МАУ пролягав над Чорним морем і Туреччиною. При підльоті до Вірменії добре були видні гірські хребти в турецькій провінції Карс:


Дуже переживав, що при відвідуванні Вірменії в мене виникнуть проблеми у зв'язку з тим, що пару місяців тому я відвідував Азербайджан. Побоювання виявилися марними: вірменські прикордонника взагалі не відреагували на азербайджанські штампи і з посмішкою впустили до Вірменії. Погода в день прильоту була чудова, і прямо біля аеропорту можна було побачити символи Вірменії - Малий та Великий Арарати, які, щоправда, територіально знаходяться на території Туреччини:


Базою для ночівель вибрав Єреван. Тут великий вибір готелів на будь-який гаманець. Діставшись до міста, поки не стемніло, поспішив на єреванський каскад, щоб побачити місто на тлі Арарату. В наступні дні Арарат практично не показувався із-за поганої погоди.


Єреван - це тотальний совок. Старе місто було зруйновано у 20-х роках минулого століття і вдібудовано на проектом архітектора Таманяна у радянсько-національному стилі з будівельного матеріалу - рожевого туфу. Робити в місті практично немає що (якщо, звичайно, не знати цікаві секретні місця, про які я пізніше розповім). Центральна площа міста - величезна площа Республіки, на який розташовані 5 будівель, збудований у 1924 році, найяскравіша з яких - будинок уряду Вірменії:


Площа по-святкового оформлена. На ній стоїть головна ялинка країни:


Площа Республіки вдень:


Єдина пішохідна вулиця Єревану - Північний проспект, який з'єднює площу Республіки з Оперним театром. Роботи по забудові Північного проспекту Єревана почалися восени 2001 року і продовжується досі.


Північний проспект вночі:


Завершує центральний архітектурний ансамбль "Каскад" - грандіозний комплекс з музеями, мозаїками і штучними водоспадами, якій розпочали будувати у 1971 році і досі не завершили.


Площа Республіки, Північний проспект і Каскад - це практично все в Єревані, де є життя і "двіжуха". Відійшов на 20 метрів вбік - совок і глухомань без ознак цивілізації. Робити в столиці більше немає чого, крім деяких інших цікавинок для гурманів, з якими ми познайомимося трохи пізніше. А поки беремо прокатне авто і їдемо на південь, в Араратську долину.


Монастир Хор Вірап знаходиться в Араратській долині на кордоні з Туреччиною під самим Араратом. Хор Вірап на фоні Арарату - найвідоміший вид з Вірменії. В добру погоду це виглядає так:


В нашому ж випадку було видно лише монастир і вірменсько-турецький кордон:


Оглядова вишка - це вже Туреччина:


Монастир Хор Вірап побудований на території давньої вірменської столиці Арташат у VII столітті на місці 13-річного ув'язнення у підземеллі Григорія Просвітителя, який пізніше став першим католикосом Вірменської церкви.


Після Хор Вірапу поїхав через азербайджанський анклав Тіґранашен до гірського монастиря Нораванк. По дорозі є декілька цікавих поселень з давніми церквами. Церква в селі Чіва:


До монастиря Нораванк веде складна гірська дорога з містечка Арені:


Після 9 кілометрів важкого серпантину на горизонті з'явиться монастир:


Монастир Нораванк розташований в ущелині річки Арпа на тлі мальовничих червоних скель. Нораванк був заснований в 1205 році єпископом Ованнесом, колишнім настоятелем монастиря в Ваганаванку. Монастирський комплекс включає церкву Сурб Карапет (Святого Івана Хрестителя), каплицю Сурб Григор (Святого Григорія) зі склепінним залом і церкву Сурб Аствацацін (Святої Богоматері).


В середині церков - максимально аскетично:


Друга церква монастиря Нораванк на тлі червоних скель:


Далі почалася найскадніша ділянка дороги на схід у напрямку Нагорного Карабаху. Всю дорогу до перевалу Вайоц Дзор супроводжував густий туман. Дороги у Вірменії особливо ніхто не розчищає, видимість в туман обмежується декількома метрами, а вся дорога - суцільний серпантин. Треба бути обережний кожну хвилину, бо дрібна помилка коштуватиме життя. Лише на перевалом закінчився туман і нарешті пощастило побачити всю красу кавказьких гір:


Гори у Вірменії - нереально красиві і мальовничі. На жаль, жодні фото не передадуть цієї краси. Приголомшливі гірські хребти оточують тебе з усіх боків:




Найвіддаленійший від Єревану монастир Татев знаходиться у вірменському апендиксі між Карабахом і азербайджанським анклавом Нахчеван. Щоб попасти туди від траси, доведеться цілу годину спускатися, а потім підніматися найскладнішим серпантином без твердого покриття:


По дорозі зустрінемо застиглий водоспад:


Примітно, що в цій частині Вірменії майже немає снігу:


Монастир Татев - один з найбільш фотогенічних у Вірменії:


Монастир був заснований у IX столітті і був політичним центр Сюнікського царства. До монастиря веде найдовша у Вірменії канатна дорога, яка чомусь не працювала 31 грудня.


Головний храм монастиря Татев - церква св. Погосов і Петроса, побудована в 895—906 роках:


З траси на Нагорний Карабах добре видно місто Горіс - найбільше в цьому регіоні Вірменії:


Наблизимо камеру і подивимося, як виглядає місто в висоти пташиного польоту:


Після Горіса був вибір: повернутися в Єреван і зустріти там Новий Рік, або поїхати в Нагорний Карабах і робити невідомо що. Вибрав другий варіант.


Експеримент вдався: перетнув вірменсько-азербайджанський кордон (неконтрольовану ділянку), проїхався територією Азербайджану, заїхав на Лачинський перевал на КПП з Нагорним Карабахом. На той момент вже вечеріло.


З Карабахом виявилося все непросто. В Степанакерті треба обов'язково зареєструватися, інакше не випустять. Якщо б чекав поки мене зареєструють, не встиг би завтра заплановані Севан і Діліжан. Отже їхати в Степанакерт не було сенсу, тим більш, що дивитися там немає на що. Постав вибір: або зустрічати Н.Р. на псевдоКПП на псевдокордоні з хлопцями-псевдоприкордонниками (вже встиг з ними подружитися:)), або... повертатися і Єреван. Мало собі уявляв, як вночі їхати по їхнім дорогам, по них і вдень страшно їхати...


Але вибір був зроблений і вирішив повертатися в напрямку Єревану. Ці 6 годин дороги в темряві були справжнім пеклом, але воно дуже додавало драйву. Гірські перевал, серпантин, снігопад, туман, нульова видимість на дорозі - ось така в мене була новорічна ніч. Що може бути краще? :) На серпантинах заокруглення дороги доводилося розпізнавати за допомогою навігатора. Ніц не було видно! В 23:55 такі дістався центральної площі Єревану.


Тут, на площі Республіки, і зустрів Новий Рік.


Засиджуватися довго в новорічну ніч не став, випив половину чекушки "Арарату", поспав і рано вранці пішов обстежувати старий єреванський квартал Конд, який знаходився прямо біля мого готелю. Виявляється, що Єреван такі має Старе місто, про яке майже ніхто не знає. І подивіться, яке воно колоритне!


Серед центральних кварталів Єревану можна відшукати куточок справжнього Ірану - Блакитну мечеть (1764-1768 рр.), відреставновану іранськими майстрами:


Знову сідаємо за кермо і їдемо на північ в напрямку озера Севан:


Такої краси від Севану я не очікував! Краєвиди тут виявилися не гірше швейцарських, австрійських, байкальських чи саянських!


На задньому плані - місто Севан:


Найвідомійший монастир, розташований на березі Севану, носить назву Севанаванк:


Монастир був створений наприкінці VIII століття. Ченці побудували три церкви, келії та господарські споруди. В кінці IX століття в монастирі деякий час жив цар Вірменії Ашот Залізний.


Вид від монастиря на протилежний беріг Севану:


Після монастиря поїхав в Діліжан. Діліжан схований від озера Севан гірським хребтом, який долається за допомогою новозбудованого тунелю і гірського серпантину.


Діліжан - одне з найбільш туристичних міст Вірменії, захований серед гірських хребтів в ущелині річки Агстев:


Від старого Діліжану збереглася фактично одна вуличка, нещодавно відреставрована:




Пам'ятник в колонада в Діліжані:


Після Діліжану знову поїхав на Севан, щоб подивитися ще декілька цікавих місць.


Пейзажі тут - поштівкові!


Фортеця Бердунк, залишки якої збереглися ще з часів держави Урарту:


Неподалік від неї - монастир Хайраванк:


Кінцева точка на маршруті Севаном - місто Норатус:


Норатус відомий, передусім, найбільшим у Вірменії середньовічним цвинтарем з давніми хачкарами - вірменськими різьбленими хрестами,найстаріші з яких збереглися тут з Х століття:




Пізня частина кладовища в Норатусі:


Панорама Норатуса з траси:


З траси можна побачити масштаби цвинтаря:


На третій день з ранку поїхав в містечко Гарні, де розташований один з найстаріший у світі язичницьких храмів:


Відомо, що храм існував ще за царя Урарту Аргішті I (781-760 рр. до н. е.) а території неприступної фортеці. Храм Гарні -єдиний збережений на території Вірменії пам'ятник, що відноситься до епохи язичництва і еллінізму.


Деталі архітектури храму:


Але найцікавіше в Гарні знаходиться в каньйоні річки Азат, куди можна спуститися стежкою від храму. Робити це взимку - важко і небезпечно. Проте я вирішив ризикнути, і отримав за це насподівану винагороду:


В каньйоні річки Азат є ущелина, яка має назву "Симфонія в камені". В ущелині природа утворила базальтові колони неперевершеної краси:




Річка Азат:


На схід від Гарні в дуже мальовничому місці знаходиться монастир Гегард. До нього веде досить складна, але красива дорога:


Монастир з'явиться несподівано у гірському амфітеатрі:


"Гегард" перекладається, як "спис". Назва монастирського комплексу походить від списа Лонгіна, яким прокололи тіло Ісуса Христоса на Хресті, і, як стверджується, привезеного до Вірменії апостолом Тадеєм в числі багатьох інших реліквій. Ця обставина зробила монастир популярним місцем для паломництва вірмен протягом багатьох століть.


Головний храм монастиря:


Стеля церкви нагадала мені склепіння іранських мечетей:


Деякі храми монастирського комплексу повністю видовбано у скелях, інші — подібні печерам. На території монастирського комплексу є численні гравірування та окремо розташовані хачкари, традиційні вірменські кам'яні різьблені хрести.


Останнім вірменським містом, яке я відвідав, був Ечміадзин (нова назва - Вагаршапат). Місто є одним з найбільш значимих у культурному та релігійному плані, оскільки саме в ньому розташована резиденція Вірменської апостольської церкви та найстаріший у країні монастирський комплекс, побудований у 302-303 рр.


На жаль, головний собор Вірменської апостольської церкви стояв в риштуваннях. Тому залишалося насолоджуватися його інтер'єром:


Головний вівтар:


Різдвяна шопка біля собору:


Архітектура Ечміадзина:


На зворотньому шляху до Єревану пощастило: ще раз показався Арарат!

http://andy-travelua.livejournal.com/553077.html

Ніколи в житті не мріяв про Вірменію. Попадання туди, та ще й на Новий Рік - це лише збіг обставин. Шукаючи за декілька дні до Н.Р. де його зустріти, особливого вибору не було. Дешеві авіаквитки з Києва були лише в одне місто - в Єреван. Скептично, без ентузіазму, взяв їх. Якби я тоді знав, що на мене чекає! Що Вірменія могла би стати справжньою мрією життя, якби я раніше знав про її красоти! А так довелося оперативно за 3 дні спланувати непросту подорож в зовсім невідому країну. Вірменія - це країна Арарату, Севану, високих гір і давніх монастирів. Країна складна для пізнання, бо в більшість цікавих місць ви не дістанетесь громадським транспортом. Єдиний спосіб - це орендувати машину. Саме так і довелось зробити: моя улюблена Renault Logan пройшла за 3 дні майже 2500 км складних не розчищених вірменських доріг з запаморочливими перевалами і серпантинами. Маршрут вийшов такий: Єреван - монастир Хор-Вірап - Чіва - перевал Вайоц Дзор - Арені - монастир Нораванк - Халідзор - монастир Татев - Горіс - Лачінський перевал - озеро Севан - монастир Севанаванк - Діліжан - Айраванк - Норатус - Гарні - каньйон Азат - монастир Гегард - Ечміадзин


Політ МАУ пролягав над Чорним морем і Туреччиною. При підльоті до Вірменії добре були видні гірські хребти в турецькій провінції Карс:


Дуже переживав, що при відвідуванні Вірменії в мене виникнуть проблеми у зв'язку з тим, що пару місяців тому я відвідував Азербайджан. Побоювання виявилися марними: вірменські прикордонника взагалі не відреагували на азербайджанські штампи і з посмішкою впустили до Вірменії. Погода в день прильоту була чудова, і прямо біля аеропорту можна було побачити символи Вірменії - Малий та Великий Арарати, які, щоправда, територіально знаходяться на території Туреччини:


Базою для ночівель вибрав Єреван. Тут великий вибір готелів на будь-який гаманець. Діставшись до міста, поки не стемніло, поспішив на єреванський каскад, щоб побачити місто на тлі Арарату. В наступні дні Арарат практично не показувався із-за поганої погоди.


Єреван - це тотальний совок. Старе місто було зруйновано у 20-х роках минулого століття і вдібудовано на проектом архітектора Таманяна у радянсько-національному стилі з будівельного матеріалу - рожевого туфу. Робити в місті практично немає що (якщо, звичайно, не знати цікаві секретні місця, про які я пізніше розповім). Центральна площа міста - величезна площа Республіки, на який розташовані 5 будівель, збудований у 1924 році, найяскравіша з яких - будинок уряду Вірменії:


Площа по-святкового оформлена. На ній стоїть головна ялинка країни:


Площа Республіки вдень:


Єдина пішохідна вулиця Єревану - Північний проспект, який з'єднює площу Республіки з Оперним театром. Роботи по забудові Північного проспекту Єревана почалися восени 2001 року і продовжується досі.


Північний проспект вночі:


Завершує центральний архітектурний ансамбль "Каскад" - грандіозний комплекс з музеями, мозаїками і штучними водоспадами, якій розпочали будувати у 1971 році і досі не завершили.


Площа Республіки, Північний проспект і Каскад - це практично все в Єревані, де є життя і "двіжуха". Відійшов на 20 метрів вбік - совок і глухомань без ознак цивілізації. Робити в столиці більше немає чого, крім деяких інших цікавинок для гурманів, з якими ми познайомимося трохи пізніше. А поки беремо прокатне авто і їдемо на південь, в Араратську долину.


Монастир Хор Вірап знаходиться в Араратській долині на кордоні з Туреччиною під самим Араратом. Хор Вірап на фоні Арарату - найвідоміший вид з Вірменії. В добру погоду це виглядає так:


В нашому ж випадку було видно лише монастир і вірменсько-турецький кордон:


Оглядова вишка - це вже Туреччина:


Монастир Хор Вірап побудований на території давньої вірменської столиці Арташат у VII столітті на місці 13-річного ув'язнення у підземеллі Григорія Просвітителя, який пізніше став першим католикосом Вірменської церкви.


Після Хор Вірапу поїхав через азербайджанський анклав Тіґранашен до гірського монастиря Нораванк. По дорозі є декілька цікавих поселень з давніми церквами. Церква в селі Чіва:


До монастиря Нораванк веде складна гірська дорога з містечка Арені:


Після 9 кілометрів важкого серпантину на горизонті з'явиться монастир:


Монастир Нораванк розташований в ущелині річки Арпа на тлі мальовничих червоних скель. Нораванк був заснований в 1205 році єпископом Ованнесом, колишнім настоятелем монастиря в Ваганаванку. Монастирський комплекс включає церкву Сурб Карапет (Святого Івана Хрестителя), каплицю Сурб Григор (Святого Григорія) зі склепінним залом і церкву Сурб Аствацацін (Святої Богоматері).


В середині церков - максимально аскетично:


Друга церква монастиря Нораванк на тлі червоних скель:


Далі почалася найскадніша ділянка дороги на схід у напрямку Нагорного Карабаху. Всю дорогу до перевалу Вайоц Дзор супроводжував густий туман. Дороги у Вірменії особливо ніхто не розчищає, видимість в туман обмежується декількома метрами, а вся дорога - суцільний серпантин. Треба бути обережний кожну хвилину, бо дрібна помилка коштуватиме життя. Лише на перевалом закінчився туман і нарешті пощастило побачити всю красу кавказьких гір:


Гори у Вірменії - нереально красиві і мальовничі. На жаль, жодні фото не передадуть цієї краси. Приголомшливі гірські хребти оточують тебе з усіх боків:




Найвіддаленійший від Єревану монастир Татев знаходиться у вірменському апендиксі між Карабахом і азербайджанським анклавом Нахчеван. Щоб попасти туди від траси, доведеться цілу годину спускатися, а потім підніматися найскладнішим серпантином без твердого покриття:


По дорозі зустрінемо застиглий водоспад:


Примітно, що в цій частині Вірменії майже немає снігу:


Монастир Татев - один з найбільш фотогенічних у Вірменії:


Монастир був заснований у IX столітті і був політичним центр Сюнікського царства. До монастиря веде найдовша у Вірменії канатна дорога, яка чомусь не працювала 31 грудня.


Головний храм монастиря Татев - церква св. Погосов і Петроса, побудована в 895—906 роках:


З траси на Нагорний Карабах добре видно місто Горіс - найбільше в цьому регіоні Вірменії:


Наблизимо камеру і подивимося, як виглядає місто в висоти пташиного польоту:


Після Горіса був вибір: повернутися в Єреван і зустріти там Новий Рік, або поїхати в Нагорний Карабах і робити невідомо що. Вибрав другий варіант.


Експеримент вдався: перетнув вірменсько-азербайджанський кордон (неконтрольовану ділянку), проїхався територією Азербайджану, заїхав на Лачинський перевал на КПП з Нагорним Карабахом. На той момент вже вечеріло.


З Карабахом виявилося все непросто. В Степанакерті треба обов'язково зареєструватися, інакше не випустять. Якщо б чекав поки мене зареєструють, не встиг би завтра заплановані Севан і Діліжан. Отже їхати в Степанакерт не було сенсу, тим більш, що дивитися там немає на що. Постав вибір: або зустрічати Н.Р. на псевдоКПП на псевдокордоні з хлопцями-псевдоприкордонниками (вже встиг з ними подружитися:)), або... повертатися і Єреван. Мало собі уявляв, як вночі їхати по їхнім дорогам, по них і вдень страшно їхати...


Але вибір був зроблений і вирішив повертатися в напрямку Єревану. Ці 6 годин дороги в темряві були справжнім пеклом, але воно дуже додавало драйву. Гірські перевал, серпантин, снігопад, туман, нульова видимість на дорозі - ось така в мене була новорічна ніч. Що може бути краще? :) На серпантинах заокруглення дороги доводилося розпізнавати за допомогою навігатора. Ніц не було видно! В 23:55 такі дістався центральної площі Єревану.


Тут, на площі Республіки, і зустрів Новий Рік.


Засиджуватися довго в новорічну ніч не став, випив половину чекушки "Арарату", поспав і рано вранці пішов обстежувати старий єреванський квартал Конд, який знаходився прямо біля мого готелю. Виявляється, що Єреван такі має Старе місто, про яке майже ніхто не знає. І подивіться, яке воно колоритне!


Серед центральних кварталів Єревану можна відшукати куточок справжнього Ірану - Блакитну мечеть (1764-1768 рр.), відреставновану іранськими майстрами:


Знову сідаємо за кермо і їдемо на північ в напрямку озера Севан:


Такої краси від Севану я не очікував! Краєвиди тут виявилися не гірше швейцарських, австрійських, байкальських чи саянських!


На задньому плані - місто Севан:


Найвідомійший монастир, розташований на березі Севану, носить назву Севанаванк:


Монастир був створений наприкінці VIII століття. Ченці побудували три церкви, келії та господарські споруди. В кінці IX століття в монастирі деякий час жив цар Вірменії Ашот Залізний.


Вид від монастиря на протилежний беріг Севану:


Після монастиря поїхав в Діліжан. Діліжан схований від озера Севан гірським хребтом, який долається за допомогою новозбудованого тунелю і гірського серпантину.


Діліжан - одне з найбільш туристичних міст Вірменії, захований серед гірських хребтів в ущелині річки Агстев:


Від старого Діліжану збереглася фактично одна вуличка, нещодавно відреставрована:




Пам'ятник в колонада в Діліжані:


Після Діліжану знову поїхав на Севан, щоб подивитися ще декілька цікавих місць.


Пейзажі тут - поштівкові!


Фортеця Бердунк, залишки якої збереглися ще з часів держави Урарту:


Неподалік від неї - монастир Хайраванк:


Кінцева точка на маршруті Севаном - місто Норатус:


Норатус відомий, передусім, найбільшим у Вірменії середньовічним цвинтарем з давніми хачкарами - вірменськими різьбленими хрестами,найстаріші з яких збереглися тут з Х століття:




Пізня частина кладовища в Норатусі:


Панорама Норатуса з траси:


З траси можна побачити масштаби цвинтаря:


На третій день з ранку поїхав в містечко Гарні, де розташований один з найстаріший у світі язичницьких храмів:


Відомо, що храм існував ще за царя Урарту Аргішті I (781-760 рр. до н. е.) а території неприступної фортеці. Храм Гарні -єдиний збережений на території Вірменії пам'ятник, що відноситься до епохи язичництва і еллінізму.


Деталі архітектури храму:


Але найцікавіше в Гарні знаходиться в каньйоні річки Азат, куди можна спуститися стежкою від храму. Робити це взимку - важко і небезпечно. Проте я вирішив ризикнути, і отримав за це насподівану винагороду:


В каньйоні річки Азат є ущелина, яка має назву "Симфонія в камені". В ущелині природа утворила базальтові колони неперевершеної краси:




Річка Азат:


На схід від Гарні в дуже мальовничому місці знаходиться монастир Гегард. До нього веде досить складна, але красива дорога:


Монастир з'явиться несподівано у гірському амфітеатрі:


"Гегард" перекладається, як "спис". Назва монастирського комплексу походить від списа Лонгіна, яким прокололи тіло Ісуса Христоса на Хресті, і, як стверджується, привезеного до Вірменії апостолом Тадеєм в числі багатьох інших реліквій. Ця обставина зробила монастир популярним місцем для паломництва вірмен протягом багатьох століть.


Головний храм монастиря:


Стеля церкви нагадала мені склепіння іранських мечетей:


Деякі храми монастирського комплексу повністю видовбано у скелях, інші — подібні печерам. На території монастирського комплексу є численні гравірування та окремо розташовані хачкари, традиційні вірменські кам'яні різьблені хрести.


Останнім вірменським містом, яке я відвідав, був Ечміадзин (нова назва - Вагаршапат). Місто є одним з найбільш значимих у культурному та релігійному плані, оскільки саме в ньому розташована резиденція Вірменської апостольської церкви та найстаріший у країні монастирський комплекс, побудований у 302-303 рр.


На жаль, головний собор Вірменської апостольської церкви стояв в риштуваннях. Тому залишалося насолоджуватися його інтер'єром:


Головний вівтар:


Різдвяна шопка біля собору:


Архітектура Ечміадзина:


На зворотньому шляху до Єревану пощастило: ще раз показався Арарат!

http://andy-travelua.livejournal.com/553077.html

Рік був неоднозначним, але в цілому позитивним. Попри двічі (!) отримані переломи кінцівок 2016-й приніс мені значно більше щасливих моментів, ніж негативу. Весь він був пов'язаний з Хмельницьким, куди доля направила мене попрацювати заступником міського голови. Добрих справ зроблено багато, помилки також були. За цей рік я набув друзів і гарних знайомих більше, ніж за попередні 5 років. Не покидав і свою улюблену справу: подорожі і розповіді про найгарніші куточки України і світу на своєму сайті. Щоправда, цього року подивився менше, ніж у попередні роки - всього 82 міста (в середньому за рік я буваю в 160 містах), але подорожі були набагато яскравішими і цікавішими, ніж попередні. Традиційно, саме про них сьогодні і розповім.


Початок року був невдалим. В перші дні Нового Року відправився в коротко подорож Волинню, але в самому першому місті по дорозі - Коростишеві, впав з зломав обидві головні кістки руки.

1. Коростишів:


Заплановану за півроку подорож Альпами відміняти не став. Так і лазив по горам в гипсі.

2. Вісп:


3. Церматт і гора Маттергорн:


4. Бріг:


5. Мартіньї:


6. Сьон:


7. Егль:


8. Монтре:


9. Шильон:


10. Ансі:


11. Женева


12. Лозанна:


13. Веве:


14. Ренн:


15. Мон-Сен-Мішель:


16. Фужер:


17. Вітре:


18. Париж:


19. Підлісний Мукарів:


20. Кам'янець-Подільський:


Реалізував свою давню мрію - побував в історичній Миньковецькій державі:

21. Миньківці:


22. Кружківці:


23. Отроків:


24. Тимків:


25. Сокілець:


На одні з вихідних катався історичним регіоном - Брацлавщиною.

26. Вороновиця:


27. Немирів:


28. Брацлав:


29. Тульчин:


30. Тиманівка:


31. Комаргород:


32. Шпиків:


33. Тиврів:


34. Вінниця:


35. Браїлів:


36. Межирів:


37. Чернятин:


38. Маньківці:


39. Митки:


40. Бар:


Наново пізнав для себе Одесу.

41. Одеса:


42. Вільнюс:


43. Лентваріс:


Ніколи не міг собі уявити, що потраплю сюди:

44. Нджамена:


45. Озеро Чад:


46. Нагірря Тібесті:


На Львівщині і у Львові довелося бувати часто:

47. Городок:


48. Львів:


Відкрив для себе несподівано гарне українське місто - Олександрію.

49. Олександрія:


Один з вікендів провів в Польщі:

50. Варшава:


51. Торунь:


52. Вілянув:


Вкотре покатався улюбленим Західним Поділлям:

53. Гусятин:


54. Чортків:


55. Червоногруд:


56. Заліщики:


57. Озеряни:


58. Сидорів:


Знову Львівщина. Відкрив для себе багато нового і цікавого:

59. Плугів:


60. Золочів:


61. Єлиховичі:


62. Сасів:


63. Ушня:


64. Підгірці:


65. Кути:


66. Олесько:


67. Буськ:


68. Новий Милятин:


Їздив у відрядження в Грузію. Не копійки бюджетних коштів не витратив :)

69. Тбілісі:


70. Руставі:


71. Джварі:


72. Мцхета:


73. Ананурі:


Азербайджан вдало вписався в подорожі між Грузією і Іраном:

74. Баку:


75. Гобустан:


Напевно, з жодною країною я так не чекав зустрічі, як з Іраном. І не дарма. Іран - найяскравіше і найцікавіше, що було в мене за останні роки. Позитивна країна з добрими і щирими людьми та дивовижною архітектурою залишить враження на все життя. Я рідко повертаюсь туди, де вже був, але туди хочу обов'язково повернутися.

76. Кум:


77. Кашан:


78. Аб'яне:


79. Ісфахан:


80. Язд:


81. Тегеран:


82. Гора Софе:


Сподіваюсь, це ще не кінець, плану. до кінця року подивитися ще щось цікаве. А всім читачам свого ресурсу бажаю, щоб Новий Рік приніс вам більше несподіваних мандрівок і яскравих моментів життя!

http://andy-travelua.livejournal.com/552605.html

Рік був неоднозначним, але в цілому позитивним. Попри двічі (!) отримані переломи кінцівок 2016-й приніс мені значно більше щасливих моментів, ніж негативу. Весь він був пов'язаний з Хмельницьким, куди доля направила мене попрацювати заступником міського голови. Добрих справ зроблено багато, помилки також були. За цей рік я набув друзів і гарних знайомих більше, ніж за попередні 5 років. Не покидав і свою улюблену справу: подорожі і розповіді про найгарніші куточки України і світу на своєму сайті. Щоправда, цього року подивився менше, ніж у попередні роки - всього 82 міста (в середньому за рік я буваю в 160 містах), але подорожі були набагато яскравішими і цікавішими, ніж попередні. Традиційно, саме про них сьогодні і розповім.


Початок року був невдалим. В перші дні Нового Року відправився в коротко подорож Волинню, але в самому першому місті по дорозі - Коростишеві, впав з зломав обидві головні кістки руки.

1. Коростишів:


Заплановану за півроку подорож Альпами відміняти не став. Так і лазив по горам в гипсі.

2. Вісп:


3. Церматт і гора Маттергорн:


4. Бріг:


5. Мартіньї:


6. Сьон:


7. Егль:


8. Монтре:


9. Шильон:


10. Ансі:


11. Женева


12. Лозанна:


13. Веве:


14. Ренн:


15. Мон-Сен-Мішель:


16. Фужер:


17. Вітре:


18. Париж:


19. Підлісний Мукарів:


20. Кам'янець-Подільський:


Реалізував свою давню мрію - побував в історичній Миньковецькій державі:

21. Миньківці:


22. Кружківці:


23. Отроків:


24. Тимків:


25. Сокілець:


На одні з вихідних катався історичним регіоном - Брацлавщиною.

26. Вороновиця:


27. Немирів:


28. Брацлав:


29. Тульчин:


30. Тиманівка:


31. Комаргород:


32. Шпиків:


33. Тиврів:


34. Вінниця:


35. Браїлів:


36. Межирів:


37. Чернятин:


38. Маньківці:


39. Митки:


40. Бар:


Наново пізнав для себе Одесу.

41. Одеса:


42. Вільнюс:


43. Лентваріс:


Ніколи не міг собі уявити, що потраплю сюди:

44. Нджамена:


45. Озеро Чад:


46. Нагірря Тібесті:


На Львівщині і у Львові довелося бувати часто:

47. Городок:


48. Львів:


Відкрив для себе несподівано гарне українське місто - Олександрію.

49. Олександрія:


Один з вікендів провів в Польщі:

50. Варшава:


51. Торунь:


52. Вілянув:


Вкотре покатався улюбленим Західним Поділлям:

53. Гусятин:


54. Чортків:


55. Червоногруд:


56. Заліщики:


57. Озеряни:


58. Сидорів:


Знову Львівщина. Відкрив для себе багато нового і цікавого:

59. Плугів:


60. Золочів:


61. Єлиховичі:


62. Сасів:


63. Ушня:


64. Підгірці:


65. Кути:


66. Олесько:


67. Буськ:


68. Новий Милятин:


Їздив у відрядження в Грузію. Не копійки бюджетних коштів не витратив :)

69. Тбілісі:


70. Руставі:


71. Джварі:


72. Мцхета:


73. Ананурі:


Азербайджан вдало вписався в подорожі між Грузією і Іраном:

74. Баку:


75. Гобустан:


Напевно, з жодною країною я так не чекав зустрічі, як з Іраном. І не дарма. Іран - найяскравіше і найцікавіше, що було в мене за останні роки. Позитивна країна з добрими і щирими людьми та дивовижною архітектурою залишить враження на все життя. Я рідко повертаюсь туди, де вже був, але туди хочу обов'язково повернутися.

76. Кум:


77. Кашан:


78. Аб'яне:


79. Ісфахан:


80. Язд:


81. Тегеран:


82. Гора Софе:


Сподіваюсь, це ще не кінець, плану. до кінця року подивитися ще щось цікаве. А всім читачам свого ресурсу бажаю, щоб Новий Рік приніс вам більше несподіваних мандрівок і яскравих моментів життя!

http://andy-travelua.livejournal.com/552605.html

Рік був неоднозначним, але в цілому позитивним. Попри двічі (!) отримані переломи кінцівок 2016-й приніс мені значно більше щасливих моментів, ніж негативу. Весь він був пов'язаний з Хмельницьким, куди доля направила мене попрацювати заступником міського голови. Добрих справ зроблено багато, помилки також були. За цей рік я набув друзів і гарних знайомих більше, ніж за попередні 5 років. Не покидав і свою улюблену справу: подорожі і розповіді про найгарніші куточки України і світу на своєму сайті. Щоправда, цього року подивився менше, ніж у попередні роки - всього 82 міста (в середньому за рік я буваю в 160 містах), але подорожі були набагато яскравішими і цікавішими, ніж попередні. Традиційно, саме про них сьогодні і розповім.


Початок року був невдалим. В перші дні Нового Року відправився в коротко подорож Волинню, але в самому першому місті по дорозі - Коростишеві, впав з зломав обидві головні кістки руки.

1. Коростишів:


Заплановану за півроку подорож Альпами відміняти не став. Так і лазив по горам в гипсі.

2. Вісп:


3. Церматт і гора Маттергорн:


4. Бріг:


5. Мартіньї:


6. Сьон:


7. Егль:


8. Монтре:


9. Шильон:


10. Ансі:


11. Женева


12. Лозанна:


13. Веве:


14. Ренн:


15. Мон-Сен-Мішель:


16. Фужер:


17. Вітре:


18. Париж:


19. Підлісний Мукарів:


20. Кам'янець-Подільський:


Реалізував свою давню мрію - побував в історичній Миньковецькій державі:

21. Миньківці:


22. Кружківці:


23. Отроків:


24. Тимків:


25. Сокілець:


На одні з вихідних катався історичним регіоном - Брацлавщиною.

26. Вороновиця:


27. Немирів:


28. Брацлав:


29. Тульчин:


30. Тиманівка:


31. Комаргород:


32. Шпиків:


33. Тиврів:


34. Вінниця:


35. Браїлів:


36. Межирів:


37. Чернятин:


38. Маньківці:


39. Митки:


40. Бар:


Наново пізнав для себе Одесу.

41. Одеса:


42. Вільнюс:


43. Лентваріс:


Ніколи не міг собі уявити, що потраплю сюди:

44. Нджамена:


45. Озеро Чад:


46. Нагірря Тібесті:


На Львівщині і у Львові довелося бувати часто:

47. Городок:


48. Львів:


Відкрив для себе несподівано гарне українське місто - Олександрію.

49. Олександрія:


Один з вікендів провів в Польщі:

50. Варшава:


51. Торунь:


52. Вілянув:


Вкотре покатався улюбленим Західним Поділлям:

53. Гусятин:


54. Чортків:


55. Червоногруд:


56. Заліщики:


57. Озеряни:


58. Сидорів:


Знову Львівщина. Відкрив для себе багато нового і цікавого:

59. Плугів:


60. Золочів:


61. Єлиховичі:


62. Сасів:


63. Ушня:


64. Підгірці:


65. Кути:


66. Олесько:


67. Буськ:


68. Новий Милятин:


Їздив у відрядження в Грузію. Не копійки бюджетних коштів не витратив :)

69. Тбілісі:


70. Руставі:


71. Джварі:


72. Мцхета:


73. Ананурі:


Азербайджан вдало вписався в подорожі між Грузією і Іраном:

74. Баку:


75. Гобустан:


Напевно, з жодною країною я так не чекав зустрічі, як з Іраном. І не дарма. Іран - найяскравіше і найцікавіше, що було в мене за останні роки. Позитивна країна з добрими і щирими людьми та дивовижною архітектурою залишить враження на все життя. Я рідко повертаюсь туди, де вже був, але туди хочу обов'язково повернутися.

76. Кум:


77. Кашан:


78. Аб'яне:


79. Ісфахан:


80. Язд:


81. Тегеран:


82. Гора Софе:


Сподіваюсь, це ще не кінець, плану. до кінця року подивитися ще щось цікаве. А всім читачам свого ресурсу бажаю, щоб Новий Рік приніс вам більше несподіваних мандрівок і яскравих моментів життя!

http://andy-travelua.livejournal.com/552605.html

Рік був неоднозначним, але в цілому позитивним. Попри двічі (!) отримані переломи кінцівок 2016-й приніс мені значно більше щасливих моментів, ніж негативу. Весь він був пов'язаний з Хмельницьким, куди доля направила мене попрацювати заступником міського голови. Добрих справ зроблено багато, помилки також були. За цей рік я набув друзів і гарних знайомих більше, ніж за попередні 5 років. Не покидав і свою улюблену справу: подорожі і розповіді про найгарніші куточки України і світу на своєму сайті. Щоправда, цього року подивився менше, ніж у попередні роки - всього 82 міста (в середньому за рік я буваю в 160 містах), але подорожі були набагато яскравішими і цікавішими, ніж попередні. Традиційно, саме про них сьогодні і розповім.


Початок року був невдалим. В перші дні Нового Року відправився в коротко подорож Волинню, але в самому першому місті по дорозі - Коростишеві, впав з зломав обидві головні кістки руки.

1. Коростишів:


Заплановану за півроку подорож Альпами відміняти не став. Так і лазив по горам в гипсі.

2. Вісп:


3. Церматт і гора Маттергорн:


4. Бріг:


5. Мартіньї:


6. Сьон:


7. Егль:


8. Монтре:


9. Шильон:


10. Ансі:


11. Женева


12. Лозанна:


13. Веве:


14. Ренн:


15. Мон-Сен-Мішель:


16. Фужер:


17. Вітре:


18. Париж:


19. Підлісний Мукарів:


20. Кам'янець-Подільський:


Реалізував свою давню мрію - побував в історичній Миньковецькій державі:

21. Миньківці:


22. Кружківці:


23. Отроків:


24. Тимків:


25. Сокілець:


На одні з вихідних катався історичним регіоном - Брацлавщиною.

26. Вороновиця:


27. Немирів:


28. Брацлав:


29. Тульчин:


30. Тиманівка:


31. Комаргород:


32. Шпиків:


33. Тиврів:


34. Вінниця:


35. Браїлів:


36. Межирів:


37. Чернятин:


38. Маньківці:


39. Митки:


40. Бар:


Наново пізнав для себе Одесу.

41. Одеса:


42. Вільнюс:


43. Лентваріс:


Ніколи не міг собі уявити, що потраплю сюди:

44. Нджамена:


45. Озеро Чад:


46. Нагірря Тібесті:


На Львівщині і у Львові довелося бувати часто:

47. Городок:


48. Львів:


Відкрив для себе несподівано гарне українське місто - Олександрію.

49. Олександрія:


Один з вікендів провів в Польщі:

50. Варшава:


51. Торунь:


52. Вілянув:


Вкотре покатався улюбленим Західним Поділлям:

53. Гусятин:


54. Чортків:


55. Червоногруд:


56. Заліщики:


57. Озеряни:


58. Сидорів:


Знову Львівщина. Відкрив для себе багато нового і цікавого:

59. Плугів:


60. Золочів:


61. Єлиховичі:


62. Сасів:


63. Ушня:


64. Підгірці:


65. Кути:


66. Олесько:


67. Буськ:


68. Новий Милятин:


Їздив у відрядження в Грузію. Не копійки бюджетних коштів не витратив :)

69. Тбілісі:


70. Руставі:


71. Джварі:


72. Мцхета:


73. Ананурі:


Азербайджан вдало вписався в подорожі між Грузією і Іраном:

74. Баку:


75. Гобустан:


Напевно, з жодною країною я так не чекав зустрічі, як з Іраном. І не дарма. Іран - найяскравіше і найцікавіше, що було в мене за останні роки. Позитивна країна з добрими і щирими людьми та дивовижною архітектурою залишить враження на все життя. Я рідко повертаюсь туди, де вже був, але туди хочу обов'язково повернутися.

76. Кум:


77. Кашан:


78. Аб'яне:


79. Ісфахан:


80. Язд:


81. Тегеран:


82. Гора Софе:


Сподіваюсь, це ще не кінець, плану. до кінця року подивитися ще щось цікаве. А всім читачам свого ресурсу бажаю, щоб Новий Рік приніс вам більше несподіваних мандрівок і яскравих моментів життя!

http://andy-travelua.livejournal.com/552605.html

Новий Милятин - історичне поселення біля траси Київ-Чоп між Львовом і Буськом. Перша згадка про нього міститься в акті від 23 лютого 1431 року, коли король Владислав ІІ Ягайло за багаторічну службу подарував Янові Ташці Конєцпольському ряд сіл, серед яких є Милятин. Новий Милятин виник в 2 кілометрах від Милятина у 1578 році. Тоді ж король Стефан Баторій надав Новому Милятину Магдебурзьке право і відніс його по поселень міського типу. Але вже у XVII столітті Новий Милятин занепадає і стає звичайним селом. Сьогодні спадщина Нового Милятина включає бароковий костел і корчму XVIII століття, а також унікальну каплицю на честь перемоги під Хотином XVII століття.


У 1745 році Тереза з Каршницьких, дружина львівського каштеляна Єжи Антонія Лончинського, запросила до Милятина зі Львова ченців кармелітів босих, які заснували монастир з костелом Св. Хреста і Св. Миколая. У 1747 році до костелу передали образ Ісуса Розіп'ятого, який спеціальна комісія львівського архієпископа Миколая Вижицького визнала чудотворним.


Костел Воздвиження Чесного Хреста монастиря ордену кармелітів босих зводився протягом 1771 - 1790 років у бароковому стилі. Автором проекту і будівельником був архитектор Ф. Кульчицкий. Становлення костелу збіглося в часі із занепадом Милятина, який втратив статус міста. У 1782 році внаслідок секуляризаційної реформи цісаря Йосифа ІІ монастир було ліквідовано. Кармеліти босі подарували все нерухоме майно місцевій парафії, яка утворилася у 1788 році, а костел став парафіяльним.


У перших десятиліттях XIX ст. тривали обробні роботи, з північною і південною сторін квадратної в плані апсиди зводилися приміщення. У 1828 році оновлений костел освятив архиєпископ Анджей Анквіч. У 30-ті роки XIX століття проводився ремонт храму, велися роботи по його оздобленню. З 1840 по 1848 рік в костелі правили єзуїти, після чого він знову став парафіяльним. У 1867 році купол покрили дахівкою, міддю сигнатурку, а після пошкодження вежі блискавкою 1894 році дах покрили бляхою. У міжвоєнний період костел, який належав місіонерам, був знову відреставрований.


У 1944 році місіонери виїхали до Польщі, а костел закрили, розмістивши пізніше в ньому книжковий магазин. У 1990 храм передали віруючим УАПЦ і він був відкритий під посвятою Піднесення Св. Хреста. При відновленні 1990-1994 роках значну частину розписів забілили, крім розпису куполу, частково апсиди. Було розібрано бічні вівтарі та встановлено низький іконостас.


Завдяки чудотворній іконі Матір Божа, що плаче (зараз вона знаходиться у м. Краків, Республіка Польща, Новий Милятин був місцем паломництва християн. Вважалося, що, якщо навколішки обповзти Милятинський костел тричі та вклонитися чудотворній іконі, можна було позбавитися невиліковних хвороб. Милятинський костел також відомий тим, що у ньому є вхід у підземні тунелі, які простягаються до 14 км.




Архітектурний декор включає елементи ордерної системи. Пластика фасаду будується на використанні пучкових пілястрів, що несуть розвинутий карниз, плоских ніш, спарених колон тосканського ордера, фланкуючих центральний вхід.








Парафіяльний будинок біля костелу:


Майже напроти костелу збереглася ще одна пам'ятка села - корчма (заїзд) XVIII століття. Будівля цегляна, одноповерхова, Н-образна в плані, під мансардним дахом. Головний фасад, при якому розміщувалася утворена галерея на кам'яних стовпах (не збереглася), акцентує барочний фронтон над мансардним приміщенням. Площини фасадів розчленовані на "дзеркала" широкими лопатками. Приміщення мають стельові перекриття. Незважаючи на внутрішні переробки, принципова планувальна структура будівлі збереглася. Будівля реставрувалася у 1934-1935 і 1961 рр. Новомилятинська корчма - один з небагатьох прикладів колись поширених заїжджих дворів, що збереглися.






На трасі поруч з селом є ще одна цікава пам'ятка - каплиця на честь перемоги під Хотином. ЇЇ встановили у XVII столітті за наказом короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собєського на честь перемоги об'єднаних сил українського козацтва на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним і війська Речі Посполитої над армією Османської імперії в битві під Хотином у 1621 році.

http://andy-travelua.livejournal.com/552365.html

Буськ, що знаходиться в 50 кілометрах на схід від Львова - одне з найстаріших міст не лише Галичини, але й України. Місто вперше згадується в "Повісті временних літ" і в пізніших літописах фігурує під назвами Бужськ, Бузьк, Бужеськ. Буськ один з перших міст на Галичини, який отримав Магдебурзьке право, яке у 1411 році надав йому князь белзький Земовит IV. В місті дуже багато історичних пам'яток: палац Бадені, костел авторства Меретина, синагога, ратуша, 2 надзвичайно гарні дерев'яні церкви, частково збережена площа Ринок і стара австрійська забудова.


Панорама Буська:


Історичні будинки в центрі міста:










Площа Ринок в Буську збереглася фрагментарно:








Ратуша в Буську нова, але збудована з дотриманнями усіх канонів. Вона з'явилася у 1999 році на місці давнішого приміщення повітового суду і є останньою ратушею, зведеною в Україні у ХХ столітті.








Нова церква біля ратуші:


Костел св. Станіслава в центрі Буська споруджено у 1778 - 1780 роках за проектом архітектора Бернарда Меретина у стилі пізнього бароко:






Миколаївська церква з'явилася у міжвоєнний період - у 1930-ті роки:




В околицях колишньої площі Ринок можна відшукати колишню синагогу, яку датують XVIII століттям. За радянських часів тут розміщувалися спортзал, склад, а пізніше фронтальна частина синагоги була перетоворена на житлові приміщення.




Залишки ліпнини на синагозі:




Найцікавіша пам'ятка Буська - колишній палац графа Казимира Фелікса Бадені - австрійського державного діяча, прем'єра Австро-Угорщини і міністр внутрішніх справ імперії.


Палац зведений 1810 році у класичному стилі. Споруда двоповерхова, з багатьма просторими кімнатами. Головний фасад у центрі прикрашений портиком:


Портик:


Балюстрада:


Крило головного фасаду:


Парковий фасад оздоблений псевдоризалітами, довгим балконом та кам'яними вазами на балюстраді.








В совецький період з 1961 року і перші роки незалежності тут містилася військова частина. У 2004 році військову частину розформували, але покинута резиденція графів Бадені так і залишилася на балансі Міноборони України. 8 листопада 2016 року в палаці сталася пожежа, яка частково знищила дах. Розглядається питання взяття палацу в комунальну власність з подальшою здачею в концесію, або зробити його філією Львівської галереї мистецтв.


В інтер'єрах палацу ще збереглася шикарна ліпнина, але шедевр швидко руйнується і йому, на жаль, залишилося недовго...












У північно-східній частині міста у передмісті Довга сторона є унікальна одноверха дерев'яна церква святої Параскеви, зведена у 1708 році за канонами народної архітектури галицької школи.


Перша перебудова церкви відбулась у 1807 році, коли було піднято стіни вівтарного зрубу задля встановлення нового більш високого вівтаря. У 1833 році добудовано бабинець. В тому ж році художник Василь Леонтович розписав стіни інтер'єру. У 1889-1890 роках храмовий живопис оновив художник М. Сірський. На початку ХХ століття з північного боку вівтаря було прибудовано ризницю. У 1963 році церкві надано статус пам'ятки архітектури. У 1983 було проведено відновлювально-реставраційні роботи за проектом Івана Могитича та Володимира Швеця. Після реставрації храм набув первісного вигляду.


Храм зведено за канонами народної архітектури галицької школи. Це дерев'яна двозрубна одноверха церква. Побудована з соснових брусів. Належить до рідкісного типу центричних споруд, що нагадують своєю планово-просторовою структурою ротонду. Центральний восьмигранний зруб витягнутий по осі схід-захід, до нього зі сходу примикає гранований пятистінний зруб. Центральний об'єм перекритий восьмигранним шатровим верхом, який поставлено на восьмерик з двома заломами і завершено сліпим ліхтарем. Центральний і східний зруби оточені піддашшям на приставних кронштейнах. Покриття ґонтове. Хори розміщені в центральному зрубі над аркою.






Ліхтарик:


У передмісті Воляни на місці колишнього давньоруського городища розташована ще одна дерев'яна церква Буська - храм святого Онуфрія. Церкву збудували у 1680 році в оточені валів городища, які добре проглядаються і сьогодні.


У першій половині XVIII століття було виготовлено п'ятиярусний іконостас з різьбою в стилі бароко. У 1905 році храм відремонтували, а наступного року в інтер'єрах з'явився настінний живопис. У 1970 році було проведено відновлювально-реставраційні роботи за проектом Івана Могитича. У 2009-2010 роках церкву було відремонтовано, після чого храм отримав сучасний зовнішній вигляд.


Храм зведено за канонами народної архітектури галицької школи. Це дерев'яна двозрубна одноверха церква. Квадратна в плані нава завершена великим восьмериком, який в свою чергу вкритий шоломоподібною банею з ліхтарем і маківкою. До центрального зрубу зі сходу примикає нижчий прямокутний зруб, в якому розташовується вівтарна частина храму. З західного боку до нави примикає відділений арочним вирізом бабинець з відкритим ґанком. Нава та вівтар оточені піддашшям. Хори розміщені в центральному зрубі над аркою-вирізом.








На північний захід від церкви у місці розриву валу городища розташовується дерев'яна дзвіниця, яку було зведено у XVIII столітті. Споруда є квадратною в плані двоярусною (четверик на четверику) каркасною конструкцією.


Вали давньоруського городища все ще проглядаються:


Святий Онуфрій:


На церковному подвір'ї є цікава капличка, видовбана у стовбурі старого дерева:

http://andy-travelua.livejournal.com/552109.html

Всього в парі-трійці кілометрах від найвідомішого на Львівщині Олеського замку стоїть цікаве старовинне село Кути. В селі всього дві вулиці, але уважний мандрівник знайде тут дві шедевральні дерев'яні церкви і маленький класицистичний мавзолей власників села Гнєвошів. Перша згадка про Кути - 1441 рік, і очевидного його історія тісно пов'язана з сусіднім Олеськом. До речі, з Олеська сюди можна прийти пішки. Вулиця, що йде крізь Олеський замок, перетинає трасу Київ-Чоп і прямує прямісенько до Кутів.


Найцікавіша з двох дерев'яних церков стоїть майже в кінці села на вулиці, паралельній центральній вулиці села. Михайлівська церква побудована у 1697 році майстром Григором Гебичим з села Сасів. Історію і архітектуру церкву найбільш повно описав дослідник дерев'яних храмів Віктор Громик. Його описання і буде використано нижче.


В 1865 році піддашшя замінили на опасання, яке опирається на стовпи, що утворюють аркаду. В 1910 р. і 1930-х роках ХХ ст. проведено ремонти, під час одного з них замінили гонтове кожухування стін і опасання на вертикальну шалівку дошками.


В 1956 р. куполи покриті бляхою. У 1974 році проведені реставраційні роботи (архіт. Могитич І.Р., Кіндзельський Б.Я.), під час яких розібрали північну ризницю, відремонтували конструкції і відновили ґонтове покриття. До другої світової війни покровителькою дерев`яної церкви була місцева землевласниця Марія з Замойських Гнєвошова.


Після багатьох років повільного руйнування церкву відреставрували за понад 250 тис. грн. зібраних з 2008 р. студентами Університету банківської справи НБУ і урочисто відкрили 26 вересня 2010 р. Тепер у церкві окрім проведення богослужінь, буде також своєрідний музей - перший в Україні Храм Пам'яті. Пам'ятка архітектури національного значення.


Церква тризрубна, триверха, розмірами 13,3 м. х 6,1 м., з великим, квадратовим в плані зрубом нави, до якого зі сходу прилягає вужчий гранчастий зруб вівтаря , а від заходу також вужчий квадратовий зруб бабинця. Церква оточена широким опасанням на аркадовій галереї. Стіни підопасання з відкритого зрубу, надопасання - кожуховані гонтами.




Нава вкрита пірамідальним наметовим верхом з трьома заломами, увінчаним маківкою, бабинець - пірамідальним дахом, вівтар - восьмибічною банею. Дуже понищену дерев'яну квадратову одноярусну дзвіницю, вкриту пірамідальним верхом врятувати не вдалося.






Надписи над входом до храму:


Дзвіниця доживає свої останні дні:




Друга дерев'яна церква стоїть в центрі села на його центральній вулиці. Церква Різдва Пресвятої Богородиці збудована у 1750 році. В 1930-х рр. її ґонтове покриття замінене на цинковану бляху. До 1939 р. покровителькою церкви була місцева землевласниця Марія з Замойських Гнєвошова.


Церква тризрубна триверха, розмірами 20,2 м. х 10,2 м. До квадратової нави зі сходу прилягає вужчий видовжений гранчастий вівтар з великою ризницею при північній стіні, а з заходу - квадратовий бабинець з прибудованим рівношироким присінком. Будівлю оточує широке опасання на 20-ти деревяних стовпах з розкосами. Стіни підопасання складалися з відкритих соснових брусів зрубу, надопасання - були вертикально шальовані дошками і лиштвами.


По зовнішньому ремонті на поч. 2010-х рр. стіни церкви повністю ошалювали вертикально деревяною вагонкою, покриття опасання перекрили металочерепицею. Наву на низькому світловому восьмерику вкриває така ж низька баня, увінчана великим ліхтарем з маківкою. Дахи вівтаря та бабинця завершують менші цибулясті бані з маківками на сліпих ліхтарях. На стінах в інтер'єрі монументальний олійний живопис, виконаний у 1936 р. маляром Ярославом Левицьким.


Опасання церкви:


Дзвіниця:


Дерев'яна капличка поруч з церквою:


За церквою розташований сільський цвинтар:


На цвинтарі зберігся капличка-мавзолей власників села Гнєвошів. Мавзолей, виконаний у класицистичному стилі, нагадує споруди часів античності.






З дахом все дуже погано:


Давні поховання на цвинтарі:




Різьблений дерев'яний хрест:

http://andy-travelua.livejournal.com/551681.html

Від Язду - кінцевої точки нашого маршруту, до аеропорту ім. Імама Хомейні, звідки ми мали вилітати в Україну, нас відділяло понад 600 кілометрів. Завдяки тому, що іранські міста з'єднані між собою швидкісними автобанами, ми досить швидко подолали цей шлях. До відльоту залишався ще цілий вечір і півночі, тому з'явилася ідея відвідати столицю Тегеран, який не входив в наші плани. Я хотів доїхати машиною до кінцевої станції метро, щоб залишити її так, а центр міста поїхати на метро. Але мої супутники наполягли, щоб ми заїхали в центр Тегерана на авто.

Що таке їхати в центр 13-ти мільйонного мегаполіса, де відсутні правила дорожнього руху, розповідати докладно не буду. Після того, як я припаркувався на одній з центральних вулиць Тегерана, я був весь вкритий потом, в мене пропав дар мовлення. Скажу, що після вождіння по Тегерану вже нічого не страшно...

Одна з центральних пішохідних вулиць Тегерану -

http://andy-travelua.livejournal.com/551665.html

Від Язду - кінцевої точки нашого маршруту, до аеропорту ім. Імама Хомейні, звідки ми мали вилітати в Україну, нас відділяло понад 600 кілометрів. Завдяки тому, що іранські міста з'єднані між собою швидкісними автобанами, ми досить швидко подолали цей шлях. До відльоту залишався ще цілий вечір і півночі, тому з'явилася ідея відвідати столицю Тегеран, який не входив в наші плани. Я хотів доїхати машиною до кінцевої станції метро, щоб залишити її так, а центр міста поїхати на метро. Але мої супутники наполягли, щоб ми заїхали в центр Тегерана на авто.

Що таке їхати в центр 13-ти мільйонного мегаполіса, де відсутні правила дорожнього руху, розповідати докладно не буду. Після того, як я припаркувався на одній з центральних вулиць Тегерана, я був весь вкритий потом, в мене пропав дар мовлення. Скажу, що після вождіння по Тегерану вже нічого не страшно...

Одна з центральних пішохідних вулиць Тегерану -

http://andy-travelua.livejournal.com/551665.html

Язд - одне з найдавніших міст Персії, яке налічує більш ніж 5000-річну історію. Це одне з небагатьох міст Ірану, у якому зберігся величезне Старе місто у тому вигляді, у якому воно було багато століть тому. Місто дуже насичене історичними пам'ятками.

Дорога з Ісфахану до Язду - майже суцільна пустеля. Населених пунктів майже немає, але через декілька десятків кілометрів зустрічається невеликі пустельні замки і старі караван-сараї:

Приблизно за 30 кілометрів до Язду з лівого боку від автобану можна побачити Вежу мовчання. Місто Язд є центром релігії зороастризму. Зороастрійці зверху на вежі мовчання клали мерців, щоб їх поїдали птахи-трупоїди. Після цього кістки скидали у ями всередині веж де дощ змивав залишки плоті. Згідно з віруваннями зороастрійців, можна було ховати лише очищені кістки, щоб "нечиста" плоть мерців не "оскверняла" землю.


Піднятися на самий верх до башти не виявилося можливим із-за шаленої спеки.

Старе місто Язду - це безкінечні лабіринти вузьких вуличок, забудованих глинобитними будиночками з жовто-бордової глини, над якими височіють башти-багдіри, які з давніх часів виконували роль кондиціонерів.

Місто забудований переважно глинобитними будинками, між якими - лабіринти вузьких вуличок:

Силует міста створюють бадгіри ("вежі вітру"), призначені для охолодження повітря в житлових приміщеннях і водосховищах. Більшості з них - по декілька століть:


Старому місту Язда присвячена окрема стаття сайту.

Найвідомішою спорудою Язда є комплекс Амір-Чакмак. Збудований у XV столітті, він є не лише мечеттю, а й ритуальною будівлею, призначеною для молитов і скорботи за імамом Хусейном, онуком пророка Мухаммада.

Площа з фонтанами перед комплексом:

В Язді мені зустрілися аж 2 синагоги. Це не дивно, в місті - велика єврейська громада, а з Язду походить колишній ізраїльський президент Моше Кацав.

Вже в декількох десятках метрах від зірки Давида і напису на івриті у Соборній мечеті можна побачити свастики. Такий він Іран, різноплановий! :)


У Старому місті є так звана "в'язниця Олександра". Насправді, це зовсім не в'язниця і її не будував Олександр Македонський, як натякає назва. Це медресе XVстоліття з куполами. Правда, гіди часто кажуть, що глибокий колодязь у середині двору був насправді викопаний Олександром Великим і використовувався в якості підземелля:

Соборна (П'ятнична) мечеть - найвища будівля в Язді, зведена у XII столітті. Її 52-метрові мінарети є одними з найвищих в Ірані:

Мозаїки головної мечеті Язда - одні з найкращих зразків персидської архітектури:

Про Соборну мечеть - окрема стаття на сайті.

На протилежному кінці центральної пішохідної вулиці Язда стоїть Годинникова вежа:

Вулиця між Годинниковою вежею і Соборною мечеттю:


Годинникова вежа вночі:


Інші мечеті Язда:

Завдяки своєму віддаленому розташуванню, Язд став прихистком для зороастрійської громади, яка зазнала переслідувань з початком ісламського завоювання Ірану. На сьогодні Язд є одним з ключових культурних центрів зороастрійців в Ірані. Тут знаходиться головний зороастрійський храм Атешкадех :

У храму дуже давня історія. Сама будівля відносно новеа- його побудували в 1934 році під керівництвом архітектора Джамшида Аманата. Проте вогонь, запалений у храмі, було запалено більше півтора тисяч років тому і з тих не гас ні на секунду.

Сюди був перенесений Аташ Беграм (Вогонь Перемоги) - один з найсвященніших вогнів зороастризму, який був запалений, за наявними даними, прибл. у 470 р. н.е., і є найстарішим на сьогодні зороастрійським вогнем.

В середині храму дуже скромно: лише вогонь та зображення Заратустри:


Символ зороастризму на фасаді храму:


Подвір'я храму:

http://andy-travelua.livejournal.com/551189.html

Язд - одне з найбільш самобутніх міст Ірану. І одне з найдавніших: місто існувало ще у ІІІ тисячолітті до нашої ери. Старе місто в Язді збереглося набагато краще, ніж в інших містах Ірану завдяки тому, що всі війни обходили його стороною. Сьогодні Старі місто Язду - це безкінечні лабіринти вузьких вуличок, забудованих глинобитними будиночками з жовто-бордової глини, над якими височіють башти-багдіри, які з давніх часів виконували роль кондиціонерів.








З давніх часів будинки в Язді будувалися з баштами-багдірами (вітроуловлювачами) - вентиляційними трубами, які захоплювали потоки повітря і направли їх на глибину 6-10 м. для запобігання нагрівання води. Крім того, бадгіри поменше використовувалися для охолодження повітря в будинках - саме велика кількість вітроуловлювачів у в поєднанні з напівкруглими дахами, які дозволяли приміщенням менше нагріватися від прямих сонячних променів, надає Язду його колоритний вигляд.


У спекотні години місто завмирало, виставивши вгору свої труби. Варто було подути найменшого вітерцю з будь-якого боку - він оживав, і коливання вітру озивалося благодатній тремтінням, хвилею проходила по тілу міста. І в наш вік кондиціонерів бадгири Язда продовжують виконувати своє пряме призначення.











Прогуляємося вуличками Старого міста:






























Якісь башти. Не знаю, чи оборонні, чи ні.




Такі двері типові для старої частини Язда:


Як не дивно для Ірану, в Язді я знайшов 2 синагоги:




Тенісний стіл посеред вуличок Старого міста:


Декілька панорамних видів Старого міста в Язді:

http://andy-travelua.livejournal.com/550711.html

Язд - одне з найбільш самобутніх міст Ірану. І одне з найдавніших: місто існувало ще у ІІІ тисячолітті до нашої ери. Старе місто в Язді збереглося набагато краще, ніж в інших містах Ірану завдяки тому, що всі війни обходили його стороною. Сьогодні Старі місто Язду - це безкінечні лабіринти вузьких вуличок, забудованих глинобитними будиночками з жовто-бордової глини, над якими височіють башти-багдіри, які з давніх часів виконували роль кондиціонерів.








З давніх часів будинки в Язді будувалися з баштами-багдірами (вітроуловлювачами) - вентиляційними трубами, які захоплювали потоки повітря і направли їх на глибину 6-10 м. для запобігання нагрівання води. Крім того, бадгіри поменше використовувалися для охолодження повітря в будинках - саме велика кількість вітроуловлювачів у в поєднанні з напівкруглими дахами, які дозволяли приміщенням менше нагріватися від прямих сонячних променів, надає Язду його колоритний вигляд.


У спекотні години місто завмирало, виставивши вгору свої труби. Варто було подути найменшого вітерцю з будь-якого боку - він оживав, і коливання вітру озивалося благодатній тремтінням, хвилею проходила по тілу міста. І в наш вік кондиціонерів бадгири Язда продовжують виконувати своє пряме призначення.











Прогуляємося вуличками Старого міста:






























Якісь башти. Не знаю, чи оборонні, чи ні.




Такі двері типові для старої частини Язда:


Як не дивно для Ірану, в Язді я знайшов 2 синагоги:




Тенісний стіл посеред вуличок Старого міста:


Декілька панорамних видів Старого міста в Язді:

http://andy-travelua.livejournal.com/550711.html

Язд - одне з найбільш самобутніх міст Ірану. І одне з найдавніших: місто існувало ще у ІІІ тисячолітті до нашої ери. Старе місто в Язді збереглося набагато краще, ніж в інших містах Ірану завдяки тому, що всі війни обходили його стороною. Сьогодні Старі місто Язду - це безкінечні лабіринти вузьких вуличок, забудованих глинобитними будиночками з жовто-бордової глини, над якими височіють башти-багдіри, які з давніх часів виконували роль кондиціонерів.








З давніх часів будинки в Язді будувалися з баштами-багдірами (вітроуловлювачами) - вентиляційними трубами, які захоплювали потоки повітря і направли їх на глибину 6-10 м. для запобігання нагрівання води. Крім того, бадгіри поменше використовувалися для охолодження повітря в будинках - саме велика кількість вітроуловлювачів у в поєднанні з напівкруглими дахами, які дозволяли приміщенням менше нагріватися від прямих сонячних променів, надає Язду його колоритний вигляд.


У спекотні години місто завмирало, виставивши вгору свої труби. Варто було подути найменшого вітерцю з будь-якого боку - він оживав, і коливання вітру озивалося благодатній тремтінням, хвилею проходила по тілу міста. І в наш вік кондиціонерів бадгири Язда продовжують виконувати своє пряме призначення.











Прогуляємося вуличками Старого міста:






























Якісь башти. Не знаю, чи оборонні, чи ні.




Такі двері типові для старої частини Язда:


Як не дивно для Ірану, в Язді я знайшов 2 синагоги:




Тенісний стіл посеред вуличок Старого міста:


Декілька панорамних видів Старого міста в Язді:

http://andy-travelua.livejournal.com/550711.html

Язд - одне з найбільш самобутніх міст Ірану. І одне з найдавніших: місто існувало ще у ІІІ тисячолітті до нашої ери. Старе місто в Язді збереглося набагато краще, ніж в інших містах Ірану завдяки тому, що всі війни обходили його стороною. Сьогодні Старі місто Язду - це безкінечні лабіринти вузьких вуличок, забудованих глинобитними будиночками з жовто-бордової глини, над якими височіють башти-багдіри, які з давніх часів виконували роль кондиціонерів.








З давніх часів будинки в Язді будувалися з баштами-багдірами (вітроуловлювачами) - вентиляційними трубами, які захоплювали потоки повітря і направли їх на глибину 6-10 м. для запобігання нагрівання води. Крім того, бадгіри поменше використовувалися для охолодження повітря в будинках - саме велика кількість вітроуловлювачів у в поєднанні з напівкруглими дахами, які дозволяли приміщенням менше нагріватися від прямих сонячних променів, надає Язду його колоритний вигляд.


У спекотні години місто завмирало, виставивши вгору свої труби. Варто було подути найменшого вітерцю з будь-якого боку - він оживав, і коливання вітру озивалося благодатній тремтінням, хвилею проходила по тілу міста. І в наш вік кондиціонерів бадгири Язда продовжують виконувати своє пряме призначення.











Прогуляємося вуличками Старого міста:






























Якісь башти. Не знаю, чи оборонні, чи ні.




Такі двері типові для старої частини Язда:


Як не дивно для Ірану, в Язді я знайшов 2 синагоги:




Тенісний стіл посеред вуличок Старого міста:


Декілька панорамних видів Старого міста в Язді:

http://andy-travelua.livejournal.com/550711.html