Іранські традиційні будинки (палаци) є одним з символів містобудування Ірану поряд з персидськими садами та зірковими склепіннями мечетей. Декілька таких палаців знаходиться в Кашані. Усі вони будувалися за єдиним планом - оточений 2-3-поверховими будинками внутрішній двір з фонтаном і садом. Відрізняються тільки- елементи декору. Будучи в Кашані, я відвідав 2 таких палаци - Боруджерді і Табатабаї, які мені показалися найкрасивішими.

Палац Боруджерді знаходиться і самому серці історичного центру Кашана - в районі Солтан Амір-Ахмад на вулиці Аляві. Він був збудований у 1859 році архітектором Алі-Мар'ям Кашані і належав купцю Боруджерді. Будівля прикрашена багатою ліпниною, барельєфами, розписами і фресками, виконаними художником Сані-оль-Мольком і його учнями.



Вхідний портал будинку з вулиці:


Стіни і купол вхідного приміщення прикрашені художнім різьбленням по алебастру та плитками з монохромними і кольоровими геометричними і рослинними мотивами.




Внутрішній двір палацу і басейн:


Незвичайний за формою бадгір (вітровловлювач) над дахом палацу став одним з символів міста.


Фасад палацу прикрашає багата ліпнина:








Палац зустрічає парадним залом з розписами і фресками, виконаними художником Сані-оль-Мольком і його учнями:

http://andy-travelua.livejournal.com/548559.html

Іранські традиційні будинки (палаци) є одним з символів містобудування Ірану поряд з персидськими садами та зірковими склепіннями мечетей. Декілька таких палаців знаходиться в Кашані. Усі вони будувалися за єдиним планом - оточений 2-3-поверховими будинками внутрішній двір з фонтаном і садом. Відрізняються тільки- елементи декору. Будучи в Кашані, я відвідав 2 таких палаци - Боруджерді і Табатабаї, які мені показалися найкрасивішими.

Палац Боруджерді знаходиться і самому серці історичного центру Кашана - в районі Солтан Амір-Ахмад на вулиці Аляві. Він був збудований у 1859 році архітектором Алі-Мар'ям Кашані і належав купцю Боруджерді. Будівля прикрашена багатою ліпниною, барельєфами, розписами і фресками, виконаними художником Сані-оль-Мольком і його учнями.



Вхідний портал будинку з вулиці:


Стіни і купол вхідного приміщення прикрашені художнім різьбленням по алебастру та плитками з монохромними і кольоровими геометричними і рослинними мотивами.




Внутрішній двір палацу і басейн:


Незвичайний за формою бадгір (вітровловлювач) над дахом палацу став одним з символів міста.


Фасад палацу прикрашає багата ліпнина:








Палац зустрічає парадним залом з розписами і фресками, виконаними художником Сані-оль-Мольком і його учнями:

http://andy-travelua.livejournal.com/548559.html

Іранські традиційні будинки (палаци) є одним з символів містобудування Ірану поряд з персидськими садами та зірковими склепіннями мечетей. Декілька таких палаців знаходиться в Кашані. Усі вони будувалися за єдиним планом - оточений 2-3-поверховими будинками внутрішній двір з фонтаном і садом. Відрізняються тільки- елементи декору. Будучи в Кашані, я відвідав 2 таких палаци - Боруджерді і Табатабаї, які мені показалися найкрасивішими.

Палац Боруджерді знаходиться і самому серці історичного центру Кашана - в районі Солтан Амір-Ахмад на вулиці Аляві. Він був збудований у 1859 році архітектором Алі-Мар'ям Кашані і належав купцю Боруджерді. Будівля прикрашена багатою ліпниною, барельєфами, розписами і фресками, виконаними художником Сані-оль-Мольком і його учнями.



Вхідний портал будинку з вулиці:


Стіни і купол вхідного приміщення прикрашені художнім різьбленням по алебастру та плитками з монохромними і кольоровими геометричними і рослинними мотивами.




Внутрішній двір палацу і басейн:


Незвичайний за формою бадгір (вітровловлювач) над дахом палацу став одним з символів міста.


Фасад палацу прикрашає багата ліпнина:








Палац зустрічає парадним залом з розписами і фресками, виконаними художником Сані-оль-Мольком і його учнями:

http://andy-travelua.livejournal.com/548109.html

Мавзолей Імамзаде Ібрагіма знаходиться на західній околиці Кашана неподалік від персидського саду Фін. На жаль, інформації, присвяченій цій споруді і тому, хто в ній похований, в мережі знайти майже не вдалося. Відомо, що Імамзаде (нащадок шиїтського імама) Ібрагім жив в епоху династії Кваджарів (1789–1925 роки) і був нащадком Муси аль-Казіма - сьомого з дванадцяти імамів, що визнаються шиїтами. Коли саме був збудований мавзолей, мені також не вдалося з'ясувати. Відомо, що в тому вигляді, в якому він дійшов до сьогоднішнього дня, мавзолей реконструйовано на початку ХХ століття (архітектор - Khaleh Beygom). Мавзолей прикрашений бірюзовим куполом, чудовим айваном і шикарними розписами, мінарети - різнокольоровою черепицею, і має гарне подвір'я з басейном.


Купол і мінарет:


Дзеркальне склепіння нам могилою Імамзаде:




Власне, могила Імамзаде Ібрагіма:


Стеля мавзолею оформлена чудовими розписами:




Двір з басейном:


Айван (портал мавзолею з боку внутрішнього двору):

http://andy-travelua.livejournal.com/548004.html

Знамениті Персидські сади - унікальні явища садово-паркового мистецтва. Вони є своєрідними оазисами серед одноманітних іранських краєвидів і острівками, де спекотний день можна відпочити під тінню дерев біля штучних водойм. Всього в Ірані збереглося 9 таких садів, які включені до списку ЮНЕСКО. Найстаріший з них - сад Шах-Фін знаходиться на околиці міста Кашан. Це величезний мальовничий сад з численними ставками, канальчиками і старовинними будинками, оточений мурами з баштами.


Робота над створенням найстарішого в Персії саду закінчилася у 1590 році при Аббасі I Персидському. Сад створювали в традиційному стилі біля села Фін, яка знаходилося в декількох кілометрах на південний захід від Кашана. Надалі, при Сафавідах, сад розширювали і покращували аж до часів Аббаса II Персидського. Шах-Фін став дуже відомий під час правління Алі-шаха з династії Каджаров, і в той час дуже розрісся.


За всю свою історію сад кілька разів страждав від нехтування і навіть спеціально руйнувався аж до 1935 р., коли його внесли в список національних об'єктів Ірану. У 2007 році ЮНЕСКО прийняло Шах-Фін під свою охорону, в 2012 р. надавши йому статус об'єкту світової спадщини.


Загальна площа саду складає 2,3 га. Головний двір оточений стіною з чотирма круглими вежами.


Що типово для численних персидських садів цієї епохи, Шах-Фін повний водойм. Водойми живить джерело на пагорбі, що позаду саду, і натиску виявляється достатньо для того, щоб безліч фонтанів і басейнів з проточною водою функціонувала без механічних насосів.


Велика кількість кипарисових, платанових, мигдалевих, яблуневих, вишневих дерев; клумб з ліліями, ірисами, трояндовими кущами, жасмином і амарантами, а також архітектурних споруд періоду Сафавідов, Зандіе і Каджарів робить Шах-Фин дуже приємним місцем для відпочинку і прогулянок.


У центрі саду розташований красивий двоповерховий павільйон при басейні, що збереглася з Сефевідскої епохи.


Його стіни і стеля прикрашені розписами, що зображують мисливські сцени, портретами принців і принцес.












Башти і стіни:






Багдіри - середньовічні кондиціонери:


Старовинний квартал навколо саду:

http://andy-travelua.livejournal.com/547695.html

Кум був першим місто в Ірані, який я побачив. З перших хвилин він перевернув з ніг на голову моє уявлення про прекрасне взагалі. Враження від персидської архітектури були настільки яскравими, що здавалося так, що всі європейські шедеври, які доводилося бачити, просто відпочивали у порівнянні з мінаретами, стелями, склепіннями та іншими прикрасами іранських мечетей.

Кум - священне місто для шиїтів. Тут, на території великого комплексу мечеті Хазрат-е Масуме знаходиться мавзолей Фатіми бінт Муса аль-Казім (Непорочної Фатіми) - доньки сьомого імама шиїтів-імамітів Муси аль-Казіма. Крім того, Кум відомий тим, що саме тут в 1979 році сталася Ісламська революція - головна подія в новітній історії Ірану. В результаті неї був повалений шахський режим і країна стала жити за законами шаріату.



Кум знаходиться приблизно в 140 кілометрах на південь від Тегерана і близько в 90 кілометрах від Міжнародного аеропорту ім. Імама Хомейні. Автобани між іранськими містами - просто ідеальні і дорога минає дуже швидко. Але для того, щоб припаркуватися в Кумі, часу пішло так само, як на 90 км дороги від аеропорту до Кума. В місті - більше 1 мільйона населення, а побачити могилу Фатіми приїжджають шиїтські паломники не лише з Ірану, але й з інших країн. Тому, доїхати до підземного 5-рівневого паркінгу і запаркуватися там було завданням не з легких.


Головна харам-мечеть Кума - Хазрат-е Масуме, розташована в самому центрі міста, недалеко від базару. Саме на її території знаходиться гробниця непорочної Фатіми Масуме. Таким ми вперше побачили комплекс мечеті:


Поява найкрасивішого мавзолею пов'язана з історією 17-річної дівчини на ім'я Фатіма. Вона народилася в 789-му році і була улюбленою дочкою шиїтського імама Муси. Одного разу Фатіма разом із слугами відправилася в місто Мерв, щоб побачити свого брата. В дорозі дівчина сильно захворіла (за іншою версією була отруєна) і не змогла більше продовжувати шлях. Фатіма попросила слуг довести її в місто Кум, де незабаром і померла.


Свої останні дні у священному місті Фатіма провела в сповідях і молитвах. Після її похоронів люблячий батько поставив на могилі дочки невеликий навіс, який незабаром перетворився на місце поклоніння. Через деякий час на могилі побудували усипальницю, яка стала місцем поховання усіх жінок з сім'ї імама Муси.


Побудована у IX столітті мечеть увесь час перебудовувалася, мавзолей постійно розширювався. У ньому з'явилися чотири внутрішні двори, а центром стало красиве восьмикутне святилище - мавзолей Фатіми Масуме. Свого остаточного сучасного вигляду Мавзолей Фатіми Масуме набув лише на початку ХІХ століття. Позолочений купол будівлі височіє на 16 метрів.


Родзинкою комплексу став найкрасивіший Дзеркальний портик - прекрасний вхід в мавзолей, який вважається вершиною архітектурної майстерності періоду каджарів.


Сфотографувати мавзолей Фатіми виявилося задачею не з простих. В мечеті Кума десятки тисяч паломників шиїтів, дістатися до могили не так просто. В самій же мечеті стоять охоронці, які б'ють палицями тих, хто намагається фотографувати. Це було єдине місце в Ірані, де не можна було робити фото. Менше з тим, мені це вдалося :)


Святилище Фатіми Масуме оточують двори з галереями і усипальнями інших представниць роду імаму Муси. У південній стороні побудованого при Фатх Али-шаху двору розташовуються могили двох іранських шахів, більше 30 знатних осіб і членів царських сімей було поховано у новому дворі Мавзолею. Південний двір мечеті:






Мечеть, де розташований мавзолей Фатіми, є справжнім шедевром іранської архітектури. Найбільше вражають склепіння і стелі, зроблені з використанням маленьких арок, так званого "зіркового орнаменту":








Деталі мінаретів мечеті:






Північний двір мечеті:








В декількох сотень метрів на схід від мечеті Хазрат-е Масуме знаходиться велична мечеть Імама Хасана Аскарі - найстаріша мечеть провінції Кум. Її корені уходять у IX століття.






Між двома мечетями у дворику є кладовище Sheikhan:


Фонтан на кладовищі:


В 6 кілометрах на південь від Кума знаходиться величезна мечеть Джамкаран - також священне для шиїтів місце, яке пов'язують з Імамом Махді, за наказом якого її звели понад 1000 років тому.


Бані і мінарети мечеті Джамкаран:




Гори на південь від Куму:

http://andy-travelua.livejournal.com/547470.html

Перебуваючи в Азербайджані, пощастило побувати в національному заповіднику Гобустан, що розташований в декількох десятках кілометрів на південь від Баку. Гори Габустана відомі своїми наскельними розписами, які відносяться до XIV століття. На жаль розписи сховані від туристів, їх можна побачити лише в музеї на території заповідника. Але найцікавіше в Гобустані побачити все ж довелося: це - грязьові вулкани, по кількості яких Азербайджан займає перше місце в світі.


Щоб дістатися до вулканів, треба доїхати автобусом до містечка Гобустан.


На околиці містечка розташований інформаційний центр та музей Гобустана, де можна побачити фрагменти наскельних розписів.


Громадський транспорт до вулканів не ходить. Звичайною легковою автівкою ви також туди не доїдете: дорога жахлива! В Гобустані треба взяти таксі у вигляді позашляховика чи старої "копійки" чи "шістки". Лише їм під силу така дорога.


Так виглядають грязьові вулкани здалеку:


Цей вулкан - найвищий серед усіх:


На його вершину легко піднятися. Вулкан має 2 кратери:


Вулкан активнічає постійно, проте момент виверження досить складно відзняти, оскільки цей момент виникає раптово.






Ближче:






Поруч з великим вулканом є декілька маленьких:




Вони мають досить мініатюрні кратери, які також постійно вивергають грязьову лаву:




Так виглядає ґрунт біля вулканів:


Гори Гобустану:






Мертве озеро:


Вівці:




Панорама на південь:


Місто Алят:


Місто Гобустан:


Вид на північ:

http://andy-travelua.livejournal.com/547294.html

Перебуваючи в Азербайджані, пощастило побувати в національному заповіднику Гобустан, що розташований в декількох десятках кілометрів на південь від Баку. Гори Габустана відомі своїми наскельними розписами, які відносяться до XIV століття. На жаль розписи сховані від туристів, їх можна побачити лише в музеї на території заповідника. Але найцікавіше в Гобустані побачити все ж довелося: це - грязьові вулкани, по кількості яких Азербайджан займає перше місце в світі.


Щоб дістатися до вулканів, треба доїхати автобусом до містечка Гобустан.


На околиці містечка розташований інформаційний центр та музей Гобустана, де можна побачити фрагменти наскельних розписів.


Громадський транспорт до вулканів не ходить. Звичайною легковою автівкою ви також туди не доїдете: дорога жахлива! В Гобустані треба взяти таксі у вигляді позашляховика чи старої "копійки" чи "шістки". Лише їм під силу така дорога.


Так виглядають грязьові вулкани здалеку:


Цей вулкан - найвищий серед усіх:


На його вершину легко піднятися. Вулкан має 2 кратери:


Вулкан активнічає постійно, проте момент виверження досить складно відзняти, оскільки цей момент виникає раптово.






Ближче:






Поруч з великим вулканом є декілька маленьких:




Вони мають досить мініатюрні кратери, які також постійно вивергають грязьову лаву:




Так виглядає ґрунт біля вулканів:


Гори Гобустану:






Мертве озеро:


Вівці:




Панорама на південь:


Місто Алят:


Місто Гобустан:


Вид на північ:

http://andy-travelua.livejournal.com/547294.html

Баку вразив з перших секунд. Він показався мені найдосконалішою столицею з усіх, які я бачив. Ретельно відреставровано не лише Старе місто, по всьому Баку мені не вдалося знайти жодної обшарпаної будівлі. Середньовічне і сучасне тут дуже гармонійно поєднуються. Вилизане ідеально чисте середмістя з блискучою бруківкою просто закохає і себе, на хайтекові новобудови не лише не викликають відрази,як в більшості столиць, а навпаки доповнюють велич азербайджанської столиці.


Ще в аеропорту ім. Гейдара Алієва розумієш, що Азербайджан - набагато заможніша країна, ніж Грузія:






Новітній символ міста - Flame Towers (Башти вогню) - три висотних будівлі, які нагадують язики полум'я. Особливо красиво це все виглядає вночі, коли башти по черзі перетворюються на азербайджанський прапор, потім - на язики полум'я, а після цього підсвічуються різними кольорами.






Башти Вогню вдень:




З пагорба, на якому розташовані Башти Вогню, відкривається найкраща панорама Баку:




Азербайджанський прапор на березі бухти Каспійського моря. Місцеві стверджують, що це - найбільший прапор у світі:




Стадіон:


Вночі тут особливо красиво:




Віддалені східні квартали Баку:


На пагорбі біля Башт Вогню мечеть Шахідів, побудована у 90-х роках минулого століття за сприяння турецької влади:


Напроти розташована будівля парламенту:


Квартал Баку зразка початку ХХ століття між пагорбом і Старим містом:


Ічері Шехер (Старе місто) в Баку - зразковий приклад історичного середмістя, який з 2000 року перебуває під захистою ЮНЕСКО. На вулицях Старого міста - ідеальна чистота, бруківка тут аж блищіть, а будинки та усі пам'ятки ідеально відреставровані.
























Частина визначних пам'яток Старого міста пов'язана з радянською кінострічкою "Брильянтова рука". Ось тут знімалася сцена "Цигель-цигель! Ай-лю-лю! Руссо турісто, обліко моралє!":




А біля цих дверей аптеки герой Нікуліна спіткнувся і закричав "Чорт поб'єрі!":




Мечеть Мухаммеда (або Синик-кала) - одна з найстаріших мечетей Азербайджану, побудована у XI столітті.






Хидир-мечеть, 1301 рік:


Молла Ахмед-мечеть, поч. XIV ст.:


Лазня (хамам) Гаджи Гаїба (XV ст.):


Лазня (хамам) Микаїла (XVІІІ ст.):


Портали старовинних житлових будинків:






Фонтан у дворі житлового будинку:


Щось незрозуміле, але вражає:


Бакинська кішка:


Центральна місто в ансамблі Старого Баку займає палац Ширваншахів - правителів Ширвану, зведений у XV столітті за ширваншаха Халіл-Аллаха. Будівництво палацу було пов'язано із перенесенням столиці держави Ширваншахів із Шемахи до Баку. Палац утворює комплекс, куди також входять диванхане, усипальниця ширваншахів, палацова мечеть 1441 року з мінаретом, лазня та мавзолей придворного вченого Сейїда Яхьї Бакуві.




Двоповерхова будівля палацу є найстарішою будівлею комплексу. Вона дуже скромна і майже позбавлена будь-якого декору:


Всередині також дуже скромно:


Із-за відсутності освітлення і заборони спалаху сфотографувати щось в середині практично неможливо:


Східний портал палацу Ширваншахов був побудований пізніше за усі пам'ятки комплексу. Він був споруджений по велінню намісника Баку Раджаба баба Бакуві у 1585 році.


Диванхана є самим класичним твором комплексу палацу Ширваншахів, де проводилися офіційні прийоми, збори державної ради. Ці збори проводилися в прикрашеному килимами восьмикутному залі у вигляді ротонди при безпосередній участі шаху і його наближених.


У західному фасаді порталу між унікальними килимоподібними орнаментами можна побачити зображення вінця - символу державності, що у черговий раз підтверджує те, що цей зал був місцем проведення робіт державної ради. Пам'ятка побудована в XV столітті Ширваншахом Халіллулахом.


Шикарний портал Диванкали:




Двір Диванкали:


Шахська (палацова) мечеть розташована у нижньому дворі комплексу. У мечеті є два зали для богослужіння, великою з яких призначався для шаху і його наближених, а малий - для придворних жінок. Мечеть була побудована за наказом Ширваншаха Халілуллаха у 1441 р.


Мавзолей Ширваншахів був побудований у 1435 р. архітектором Махаммедом Алі за дорученням Ширваншаха Халілуллаха. Ця світла усипальниця була зведена для матері Ширваншаха Бикя ханим і його шестирічного сина Фарруха Яміні. Надалі тут були поховані сам Ширваншах Халілуллах, його дружина Ханіка Султан, сини Махаммед Ібрагім, Амір Бахрам, Шейх Салех.


Ічері Шехер (Старе місто) оточене кріпосними стінами, висота яких досягає 8-10 метрів, а ширини - 3,5 метра.




Міська стіна має оборонні башти та в'їзні брами.




Башта-донжон, XV ст.:


Найвідомішій елемент укріплень Старого Баку - Дівоча вежа (Qiz Qalasi). Вежа стоїть на скелі, частково облицьованій чисто тесаним каменем і захищеній фортечною стіною з системою великих напівкруглих виступів, що піднімаються від підніжжя майже до самої вершини.


Вежа була побудована в XII столітті на місці давнішої будівлі, що відноситься до доісламської ери. Деякі дослідники припускають, що вежа була молитовнею вогнепоклонників, і у зв'язку з ці відносять її до VIII - VII століттям до н. е. Стверджують, що вежа грала роль оборонної фортеці, і входила в загальний оборонний комплекс Ширваншахів. До 1907 року Дівоча вежа функціонувала як маяк.


Дівоча вежа вночі:




На вершині Дівочої вежі розташований оглядовий майданчик, на який можна піднятися за 8 манат. З неї відкриваються гарні види міста:


Башти вогню:


Старе місто:


Старе місто та сучасні житлові квартали:


Новобудови:


Оглядовий майданчик на Дівочій вежі розташований за склом. Завдяки склу створюються цікаві фотоефекти:


Бакинський бульвар на березі Каспійського моря - улюблене місто прогулянок бакинців та гостей міста:








На південній околиці Баку на березі Каспію розташована шиїтська мечеть Бібі-Ейбат. Існуюча нині споруда зведена в 1998-1999 роках на місці однойменної мечеті, побудованої в другій половині XIII століття ширваншахом Абу-л-Фатх Фаррухзадом, що згодом неодноразово добудовувалася (останній раз в 1911 році) і була повністю зруйнована в 1936 році.


Бібі-Ейбатський комплекс, в який, окрім мечеті, входять усипальниці і поховання знатних людей, є одним зі значних пам'ятників ісламської архітектури Азербайджану. Мечеть, що за старих часів називалася "мечеттю Фатіми", привертала увагу дослідників.




Нафтова вишка - один з символів Азербайджану:


Вид на Баку від мечеті Бібі-Ейбат:


По дорозі до аеропорту ім. Гейдара Алієва можна побачити декілька нових хмарочочів, які дуже милують око:




Культурний центр ім.Гейдара Алієва:


По дорозі до аеропорту завітали в Атешгях - храм вогнепоклонників, в різний час шанований зороастрійцями, індуїстами та сикхами. Храм виник в XVII - XVIII століттях на місці "вічних" незгасних вогнів - виходів природного газу, що горять, завдяки чому храм і носить назву "Атешгях" ("Будинок вогню", "Місце вогню").

http://andy-travelua.livejournal.com/546684.html

Одного ранку грузинські партнери прокотили нашу українську делегацією Воєнно-Грузинською дорогою від Тбілісі до Пасанаурі. Одна з головних атракцій Грузії - це історична дорога через Головний Кавказький хребет, що з'єднала у 1799 році Владікавказ і Тбілісі. Сьогодні це - одна з найкрасивіших доріг, по яких доводилося їздити. Протягом всього шляху можна спостерігати приголомшливі гірські пейзажі, фортецю Ананурі, бірюзові гірські озера, що не поступаються альпійським.


Водій на ім'я Іраклі - потужний грузинський бізнесмен, веде автівку на шаленій швидкості, не пригальмовуючи на поворотах, чим викликає неймовірний страх в наших очах :)


Дорога проходить долиною річки Арагві.


В одному місці Арагві утворює велике водосховище з неймовірною бірюзовою водою. Краєвиди з озером - не гірші за швейцарські:








Фортеця Ананурі знаходиться у 70 кілометрах на північ від Тбілісі, там де у Арагві впадає невелика річка Ведзатхеві. Ананурі служила головним опорним пунктом для грізних арагвських Еріставів, правителів цього краю, у XVII столітті.


Фортеця відноситься до ранньої феодальної епохи і служила форпостом оборони, перекриваючи дорогу, що веде з Дарьяльскої ущелини. Резиденцією еріставства в XVII було місто Душеті. Головна дорога з Душеті на північ проходила через вузьку ущелину Ведзатхеві, і при злитті цієї річки з річкою Арагві створювалися природні ворота. На такому вдалому місці Еріставі спорудили спочатку башту, а через деякий час -фортеця Ананурі, яка стала надійним укріпленням.


Перші відомості про події, що стосувалися Ананурі, можна знайти у історика Вахушті Багратіоні, в описах ворожнечі Еріставі один з одним у XVIII ст. Про життя мешканців Ананурського замку в історичних джерелах майже нічого не повідомляється до двадцятих років XVIII ст. Відомо, що фортеця захищала центральну частину еріставства, при нападах вона прикривала відступ в гори, як місцевих жителів, так і населення центральних частин країни.


Ансамбль Ананурі ділиться на дві частини. Головною є цитадель, а нижня фортеця була прибудована зі сходу і півдні. Цитадель Ананурі в плані - довгий п'ятикутник. У висотну огорожу включені вежі різної величини і рішення. Усі вежі огорожі оснащені бійницями і машикулями. На усіх ділянках фортеці помітні сліди минулого, сліди жорстоких битв феодальної пори. Стіни цитаделі включають п'ять веж. Три з них розташовані в західній частині, четверта майже в центрі північної стіни, і п'ята знаходиться біля входу.








В замку розташовані аж три храми. Найстаріша з них - "Гвтаеба" (мала купольна церква), зведена на зламі XVI - XVII століть:


Домінантою ансамблю є велика купольна церква, що стоїть в східній частині цитаделі.


Величезні площини зовнішніх стін цього центрально-купольного храму прикрашені з великою майстерністю. Підведена середня частина кожного фасаду оброблена аркою, а нижчі бічні частини мають прямокутні контури. Осі фасадів підкреслені великими декоративними хрестами. Кожен з них вирішений по-своєму, але особливо виділяється хрест південного фасаду, високий і широкий ствол якого покритий багатим різьбленням. Поруч зображена стилізована виноградна лоза, навколо якої літають херувими, ходять різні тварини, птахи клюють ягоди та ін.


Вхідний портал:




Величезний простір всередині храму закінчується великим куполом. Стіни, колись покриті фресковим розписом, зараз майже оголені. Після пожежі 1739 року залишилися лише фрагменти. На стовпах поміщаються портрети таз званих "13 сирійських батьків", а на південній стіні - сцена Страшного суду.




Третя церква "Мкуриали" знаходиться на території нижньої фортеці, а західна її стіна включена в огорожу верхньої фортеці. При будівництві дзвіниці майстра уміло використали перепад рельєфу гори : основою для дзвіниці послужив дах нижчестоячої невеликої церкви. В результаті вийшла композиція, типова для пізнього середньовіччя: на кубічному нижньому об'ємі покоїться невелика арочна дзвіниця, восьмигранні стовпчики якої закінчуються різьбленими капітелями. Дзвіниця побудована з чисто тесаного каменю. Церква не датована, але за стилістичними даними її можна датувати другою половиною XVI ст. або першою половиною XVII ст.


Вид з фортеці:








Воєнно-Грузинська дорога між Пасанаурі і Гудаурі:


Арагві:




Повертаємося назад: скоро - виліт в Баку.


На зворотньому шляху не могли ще раз не заїхати в Джварі, щоб насолодитися панорамою Мцхети і злиттям Арагві і Кури:

http://andy-travelua.livejournal.com/545692.html

Мцхета - перша столиця Грузії. Маленьке містечко знаходиться в декількох кілометрах на північ від Тбілісі у місці злиття річок Арагві і Кури (Мктварі). Декілька років тому Старе місто в Мцхеті було відновлено і прилизано. Сьогодні центр Мцхети являє собою невеликий клаптик, домінантою якого є величезний середньовічний собор Свєтіцховелі, який оточений декількома вуличками, мощеними грубою бруківкою і забудовані переважно одноповерховими кам'яними будиночками під червоною черепицею.


Найкращий вид на Мцхету відкриваєтеся з оглядового майданчика у монастирі Джварі на протилежному березі Арагві:


Вулочки Мцхети:












Іноді трапляються дуже смішні надписи:


Найцікавіше місце в Мцхеті - центральна площа перед собором Свєтіцховелі:






Новозбудований офіс туристичної інформації:


Вид на монастир Джварі:


Свєтіцховелі - перший і найголовніший християнський храм древньої грузинської столиці. Церква, що дійшла до наших днів з деякими змінами, була побудований на початку XI століття і є одним з найбільших кафедральних соборів. Раніше, за переказами, тут розташовувалася прадавня церква першої половини IV століття.


У другій половині V століття за царя Вахтанга Горгасале замість дерев'яної церкви була споруджена величезна базиліка. Деякі частини цієї базиліки були включені в храм в XI столітті. Собор протягом своєї довгої історії зазнав безліч негараздів. Храм кілька разів руйнували і відновлювали, сліди чого і зараз неважко помітити. Особливо постраждав храм в кінці XIV століття, при нашесті Тамерлана, за наказом якого були підрубано підвалини храму. Але собор встояв.


У XV столітті, за царя Грузії Олександра, храм був капітально відремонтований. Сліди цього ремонту помітні досі, тоді ж барабан купола прийняв свій нинішній вигляд. У XVII столітті був відновлений купол храму. У 1656 році було встановлено існуючий намет купола. У 30-ті роки XIX століття, в зв'язку з приїздом на Кавказ імператора Ніколая I, у храмі було проведено ремонт, знищено вже постарілі на той час арочні галереї та побілені внутрішні стіни храму, в результаті чого зникли залишки стародавніх фресок.


Незважаючи на численні доповнення і поновлення, собор в цілому зберіг вигляд, який надав йому в 1029 зодчий Арсукідзе, перебудувавши стародавню базиліку в хрестовокупольний храм.


Фасади храму прикрашені кам'яною різьбою, що характерно для грузинської архітектури кінця X - початку XI століть. Головний елемент оформлення фасадів — декоративна аркатура, вона пов'язує і об'єднує фасади в одне ціле. Зовнішні стіни церкви оформлені декоративними арками різної висоти, які створюють певний ритм, що включає гру світла й тіні на стінах храму. Арки обрамляють віконні прорізи, різьблені рельєфи і ніші. Серед рельєфів на стінах храму можна бачити фігури летять ангелів, бичачі голови — фрагменти попереднього храму Свєтіцховелі, побудованого в V столітті, а також дванадцять медальйонів, в яких викарбувано будівельний напис із згадкою католікоса Мелхиседека і архітектора Арсукідзе.










Карнизи, обрамлення вікон суцільно покриті різьбленим рельєфним орнаментом. Для посилення враження архітектор використовував вставки з різнокольорових каменів винного, зеленого і жовтого кольорів, що виділяються на загальному жовтувато-зеленуватому тлі стін і надають фасаду особливу нарядність і привабливість. Орнамент, що обрамляє вікна, та інші декоративні прикраси гармонійно зливаються в загальний єдиний архітектурно-художній образ всієї будівлі.




Вхідний портал церкви:


Інтер'єр храму простий і повний світла. Купол спирається на чотири стовпи. На рівні другого поверху влаштовані хори.




Звертають на себе увагу невелика капела у вигляді купольної церкви, що нагадує макет храму в Єрусалимі і побудована в XIII-XIV століттях:




Розписи церкви:






У храмі збереглися численні надгробки грузинського царського роду Багратіоні:


Собор Свєтіцховелі оточений муром з баштами і брамами.

Головна брама собору:




Кутові башти:




Брами:






Мури:




Вид на Свєтіцховелі від монастиря Джварі:


Інший великий храм Мцхети - Самтавро. Монастир Самтавро був заснований у IV ст. Нинішній храм був перебудований в XI ст. В XV - XVI століттях була зведена дзвіниця на північний схід від храму. Циліндрична вежа відноситься до XVIII ст. В Самтавро-Преображенской церкви похований Міріан (перший цар, що прийняв християнство).



На північній околиці міста збереглися руїни фортеці Бебрисцихе, яка була зведена в IX ст., тобто через 4 століття після того, як Мцхета втратила статус столиці. В результаті розкопок були виявлені залишки стін старішої фортеці (I ст. до н.е.). Бебрисцихе відома тим, що тут в 1156 р. помер цар Деметре I.


Вид на Бебрисцихе і нові квартали Мцхети:


Ще один погляд на Мцхету від монастиря Джварі:

http://andy-travelua.livejournal.com/545227.html

Давній чоловічій монастир Джварі і давня столиця Мцхета - це найперше, що треба відвідати у Грузії. Джварі (церква Хреста) - це один з найстаріших православних храмів Грузії і один з її символів. Він знаходиться на скельному виступі гори Армазі над Мцхетою приблизно в 20 кілометрах від Тбілісі. Слід зауважити, що громадським транспортом у Джварі не дістатися, пішки теж не дійдеш - дуже далеко і високо. Тому доведеться брати таксі з Тбілісі або з Мцхети. Хоч Мцхета знаходиться і через річку від Джварі, між ними треба подолати шлях довжиною близько 18 кілометрів: з мостами і розв'язками там дуже важко.


Але найцікавіше у Джварі - це навіть не давній храм, а найвідоміший грузинський краєвид: класична панорама злиття річок Арагві і Кури, біля якої лежить давня Мцхета.


Це знамените місце було оспівано поетом М.Лєрмонтовим у поемі "Мцирі":

Немного лет тому назад,
Там, где, сливаяся, шумят,
Обнявшись, будто две сестры,
Струи Арагвы и Куры,
Был монастырь...


Прийнято вважати, що Лєрмонтов писав про монастир Джварі. Насправді, це швидше за все не так, і це видно з наступних рядків поеми:

нынче видит пешеход
Столбы обрушенных ворот,
И башни, и церковный свод;
Но не курится уж под ним
Кадильниц благовонный дым,
Не слышно пенье в поздний час
Молящих иноков за нас.

Але на той час (30-ті роки ХІХ століття) Джварі був діючим монастирем. Тому Лермонтов мав на увазі або монастир Светіцховелі (внизу, у Мцхеті), який до 1932 року лежав в руїнах, або якийсь інший зруйнований монастир поблизу.


Краще всього приїхати у Джварі рано з ранку. Тоді ще немає людей, можна спокійно зайти в храм, отримати благословіння монаха, а на оглядовому майданчику спокійно насолодитися панорамою Мцхети. Ми прибули у Джварі у 6 годині ранку, коли храм ще підсвічувався.




В Джварі ми і зустріли світанок:




Ще у 545 році тут був побудований маленький храм, але від нього залишилися лише руїни. Нинішня церква у формі тетраконха споруджена через півстоліття - у 590-604 роках. Швидше за все, архітектором був був Мікел Тхелі.




Церква споруджена на вершині скелястого масиву, церква служить його органічним завершенням і центром усього навколишнього ландшафту, єдність із ландшафтом підкреслена тим, що сам монастир співвідноситься з розміром скелі рівно 1 до 7.


Форма храму є результатом тривалих пошуків грузинських зодчих, що відмовилися від форми базиліки, й шукали оптимальну форму центрального хрестового храму, з єдиним внутрішнім простором.


Невеликий по розмірах храм у плані являє вписаний у квадрат хрест із напівкруглими абсидами на кінцях. Внутрішньо простір має домірність, ясність і чіткість. Завершений храм куполом на восьмигранному барабані.


Вигляд фасадів визначається гранованими абсидами із плоскими нішами. Східна й південна сторона храму прикрашені скульптурними рельєфами й орнаментами, на гранях вівтарної абсиди три рельєфи із зображеннями ктиторів. Орнамент добре підкреслює архітектурні форми храму.






В інтер'єрі храму - дуже аскетично. Жодних розписів, фресок, інших прикрас:






Монастир був оточений стінами з баштами, деякі з яких частково збереглися:


На терасі храму розташований оглядовий майданчик, з якого відкривається знаменитий вид на злиття Арагві і Кури і давню грузинську столицю Мцхету:






Мцхета:


Вид на Куру:




Вид на Арагві:

http://andy-travelua.livejournal.com/544083.html

Тбілісі - дуже рель'єфне і гармонійне історичне місто на крутих берегах Мктварі (Кури). Старе місто настільки самобутнє, що могло б конкурувати з найгарнішими старовинними європейськими містами, а сама грузинська столиця - з кращими європейськими. Але, на жаль, "реформи" з уст новітніх "мессій" - колишніх президентів, і реформи на ділі - це різні речі. Тбілісі і Грузії ще дуже далеко, щоб хоч трохи виглядати по-європейські. Більшість будинків в центрі - обшарпані і неохайні, а чим далі від центру міста - тим більше розрухи: закинутих і недобудованих багатоповерхівок, зруйнованих підприємств... Попри все, Старий Тбілісі мені дуже сподобався. Грузинська столиця дійсно є анклавом і найсхіднішим форпостом європейської цивілізації, і наявність в Тбілісі справжньої ратуші - приклад тому.


Прогулянку Старими Тбілісі можна почати від площі, що лежить на правому березі Кури біля мосту Метехі. Це - найбільш жваве місце столиці, який являє собою шалений мікс авто, що рухаються без правил;, пішоходів, які намагаються в цих умовах перетнути площу; багаточисельних таксистів, яка борються за клієнтів-туристів; продавців різного туристичного непотребу і, звичайно, типово тбіліських будиночків з різнокольоровими дерев'яними балкончиками:


Симпатичний годинник та церква Метехі на задньому плані:


Під площі відходять круті вузенькі вулички, на яких розташувалися будинки з дерев'яними балкончиками - символи Старого Тбілісі.




На протилежному від площі березі Кури на скелі височіє церква Метехі, побудованау 1278-1284 роках при царі Деметрі II:


Храм Метехі вночі:


Біля храму Метехі знаходиться найкращий оглядовий майданчик у Тбілісі, з якого добре видно все Старе місто і фортецю Нарікала:






Особливо гарно тут вночі:






У 2010 році у центрі Тбілісі був відкритий міст Миру - сучасна конструкція з 156-метрового сталевого каркаса, покритого склом.


Вид на Куру і Старий Тбілісі з мосту Миру:


Поруч з мостом знаходиться нова резиденція Президента Грузії та новозбудований концертний хол у вигляді скляних труб:




Фортеця Нарікала, що знаходиться на горі Мтацмінда над Старим містом - головна і найстаріша визначна пам'ятка Тбілісі. Точну дату заснування фортеці не знає ніхто, але за свідченнями літописів вона існувала вже в IV столітті під назвою Шуріс-Цихе. Зведена персами як військова цитадель, фортеця значно розширилася при арабських емірах в VIII столітті.


У XVII - XVIII століттях у фортеці стояли то персидські, то турецькі гарнізони. Під час антиперсидських повстань XVII-го століття бували випадки, коли персів виганяли з усієї Грузії, а в Нарікала їх гарнізон залишався і місяцями чекав допомоги. Вибити їх звідти було практично неможливо.


Свою сучасну назву фортеця дістала від монголів, а зовнішнього вигляду набула в XVII - XVIII століттях, проте землетрус, що стався в 1827 році, наніс споруді непоправної шкоди. У 90-х роках здійснювалися спроби відреставрувати фортецю Нарікалу, була відбудована церква Святого Миколая, яка вже в XІІ столітті знаходилася на території фортеці.




Нарікала і південні квартали Тбілісі:


Фортеці Нарікала вночі:


До фортеці можна піднятися на фунікулері з лівого берегу Кури. З вінка кабінки можна спостерігати за видами на Старе місто згори:






Панорама міста від фортеці:


Вид на Старе місто:




Вид на проспект Руставелі на новий центр міста:


Вид на віддалені північні райони:


Вид на лівий беріг:




На лівому березі Кури також є на що подивитися. Зокрема, тут розташований головний катедральний собор св. Трійці Грузинської православної церкви. Храм будувався за 1995 по 2002 рік:


Палац Сашино розташований на скелі над площею Європи біля церкви Метехі. Його круглий різьблений балкон - одна з візитних карток грузинської столиці.




Вид на лівий беріг з правого:




Повернемося на правий беріг Кури і прогуляємося Старим містом:








Один з найцікавіших об'єктів Старого Тбілісі - Годинникова вежа:






Типовий тбіліський дворик:


Синагога:


Церква Сіоні - головний історичний храм Грузії, зведений у 1112 році Давидом IV Будівельником:


Церква Анчісхаті - найстаріший храм Тбілісі, побудований царем Іберії Дачі Уджармелі у VI столітті:


Кордоном між Старим і Новим Містом є площа Свободи. В центрі площі стоїть колона зі статуєю св. Георгія - небесного опікуна Грузії:


На площі Свободи знаходиться тбіліська ратуша - найсхідніша з усіх. Збудована наприкінці ХІХ століття:




Від площі Свободи починається проспект Руставелі - головна вулиця сучасного Тбілісі. Тут також розташовано декілька пам'яток ХІХ - поч. ХХ століття, деякі з яких - справжні шедеври.


Національний театр у стилі французького ренесансу:




Театр опери і балету в мавританському стилі:




Грузинський парламент - у 90-ті роки тут відбувалося багато політичний подій, у тому числі і кривавих:


Дворик на проспекті Шота Руставелі:


Вид на Тбілісі з гірської дороги на Цкнеті:

http://andy-travelua.livejournal.com/543392.html

Вітре - найколоритніше містечко Бретані, де практично ідеально зберігся історичний середньовічний центр. Крім дуже фотогенічного замку місто займає третє в Бретані місце по кількості фахверкових будинків. При чому фахверки у Вітре дуже різноманітні і несхожі один на другий. Тут є цілі квартали фахверкових будинків (майже, як у Руані) і гуляння по вузьким і кривим вуличкам Вітре перенесе вас у справжнє середньовіччя. Додаткового колориту старому Вітре надає те, що місто оточено оборонними мурами з баштами і брамами. Дістатися до Вітре можна поїздом як з Ренна (20-30 хвилин), так і з Парижу (понад 2 години). Вокзал - в самому центрі міста, який, до речі, дуже компактний.


Замок Вітре (про нього - окрема розповідь):


Вулички середньовічного Вітре - Rue Saint-Louis, Rue Garengeot, Rue de la Poterie та Rue de la Tremoille практично повністю забудовані старовинними фахверковими будинками:










Деякі будинки щедро прикрашені дерев'яним різьбленням:




Серед фахверкової забудови особливо виділяються "будинки з портиками", де замість першого поверху - галереї з колонами, які підтримують другий поверх:






Найвідоміший фахверковий будинок Вітре:


Мій найулюбленіший фахверк у Вітре:


Серед фахверкової забудови заховався найстаріший кам'яний будинок Вітре, збудований у XIV столітті:


В межах найстарішої частини Вітре знаходиться церква Нотр-Дам де Вітре, збудована протягом XV–XVI століть у стилі полум'яної готики.


Найприкметніша частина будівлі - південний фасад, між сімома фронтонами якого розташовані пинакли.


Найстаріша частина Вітре була оточена середньовічним муром з баштами. Деякі башти та фрагменти мурів збереглися до наших днів:






Одна з брам, що веде до старого міста:


У Вітре традиційні дерев'яні фахверові будинки гармонійно співіснують з будинками, вкритими сланцевою черепицею:




Особливо багато таких будинків знаходиться на вулиці Rue de Paris за межами міських стін:








Звичайна не фахверкова забудова Вітре також дуже симпатична:








На схід від старого міста стоїть церква св. Мартина, перебудована у 1895 році у неороманському стилі із старого готичного храму:

http://andy-travelua.livejournal.com/542504.html

Вітре - найколоритніше містечко Бретані, де практично ідеально зберігся історичний середньовічний центр. Крім дуже фотогенічного замку місто займає третє в Бретані місце по кількості фахверкових будинків. При чому фахверки у Вітре дуже різноманітні і несхожі один на другий. Тут є цілі квартали фахверкових будинків (майже, як у Руані) і гуляння по вузьким і кривим вуличкам Вітре перенесе вас у справжнє середньовіччя. Додаткового колориту старому Вітре надає те, що місто оточено оборонними мурами з баштами і брамами. Дістатися до Вітре можна поїздом як з Ренна (20-30 хвилин), так і з Парижу (понад 2 години). Вокзал - в самому центрі міста, який, до речі, дуже компактний.


Замок Вітре (про нього - окрема розповідь):


Вулички середньовічного Вітре - Rue Saint-Louis, Rue Garengeot, Rue de la Poterie та Rue de la Tremoille практично повністю забудовані старовинними фахверковими будинками:










Деякі будинки щедро прикрашені дерев'яним різьбленням:




Серед фахверкової забудови особливо виділяються "будинки з портиками", де замість першого поверху - галереї з колонами, які підтримують другий поверх:






Найвідоміший фахверковий будинок Вітре:


Мій найулюбленіший фахверк у Вітре:


Серед фахверкової забудови заховався найстаріший кам'яний будинок Вітре, збудований у XIV столітті:


В межах найстарішої частини Вітре знаходиться церква Нотр-Дам де Вітре, збудована протягом XV–XVI століть у стилі полум'яної готики.


Найприкметніша частина будівлі - південний фасад, між сімома фронтонами якого розташовані пинакли.


Найстаріша частина Вітре була оточена середньовічним муром з баштами. Деякі башти та фрагменти мурів збереглися до наших днів:






Одна з брам, що веде до старого міста:


У Вітре традиційні дерев'яні фахверові будинки гармонійно співіснують з будинками, вкритими сланцевою черепицею:




Особливо багато таких будинків знаходиться на вулиці Rue de Paris за межами міських стін:








Звичайна не фахверкова забудова Вітре також дуже симпатична:








На схід від старого міста стоїть церква св. Мартина, перебудована у 1895 році у неороманському стилі із старого готичного храму:

http://andy-travelua.livejournal.com/542504.html

Казковий середньовічний замок Вітре з високими конусоподібними баштами знаходиться в однойменному містечку Вітре, який сміливо можна назвати найколоритнішим куточком Бретані. Про саме місто буде в окремій розповіді (воно того варто), а сьогодні - про замок на вершині пагорба Сан-Крю в західній частині старого міста. Початок його будівництва припадає на 1060 рік, заклав тоді ще дерев'яний замок барон Роберт I де Вітре. Початок будівництва замку відноситься до 1060 року. Згодом кам'яний замок та тому ж місці спорудив барон Андре III.


До масового поширення пороху в Європі замок служив виключно фортифікаційною спорудою. Його постійно укріплювали. На внутрішнє убрання майже ніхто не звертав увагу, тому інтер'єри завжди були вирішені аскетично. Замок захищав землі герцогства Бретані від посягань французьких королів, бо Вітре, як і сусідній Фужер, перебував на кордоні Бретані з французькою Нормандією.


Замок у Вітре постійно розростався і добудовувався. До 1420 року був добудований донжон, що зараз йменується вежею Святого Лаврентія. У протилежній частині, на півночі, трохи пізніше були закінчена вежа Магдалини (Мадлен). Крім того до 1430 року завершена вежа Монтафілан, ворота із звідним мостом, з барбаканом і рядом веж по усьому периметру північно-західної стіни. Із замку була видима повністю уся долина, тому ворожим арміям було важко з цього боку проникнути в межі Бретані.


У 1487 році замок був зданий без бою бароном Гі XV де Лавалем французьким військам. З цієї миті замок перестав виконувати фортифікаційні функції, а перебудовувався під потреби феодалів, що мешкали в ньому. До стін добудували галереї, з'явилася каплиця в стилі ренесанс, ще пізніше був прибудований портал. Замок перестав виглядати як єдине ціле архітектурна споруда. У 1589 році він все ж був використаний по своєму призначенню, а саме витримав досить важку п'ятимісячну облогу. В цей час замок був власністю роду гугенота Колиньї. Крім того, під час сильного спалаху чуми у кінці XVI століття, в замку ховався Бретонський парламент.


З XVII століття замок поступово приходить в занепад. В цей час барони Вітре покинули місто і поїхали до королівського двору у Версаль. Замок пережив досить сильну пожежу. При пожежі були повністю знищені житлові спокої, частково обрушилися вежі Святого Лаврентія і Монтафілан. Після цього велика частина замку була переобладнена під в'язницю.


У XIX столітті в'язниця була виселена, а на її місці в замку був розквартирований 70-й піхотний полк. Замок Витре одним з перших у Франції заручився підтримкою влади Франції, ставши офіційним історичним пам'ятником. У кінці XIX століття почалася масивна реконструкція замку. Під час Другої світової війни замок не постраждав.


Фортецю має в плані трикутник. Вхід в неї захищений звідним мостом і в'їзним фортом, оточеним двома потужними вежами з машикулями.




У південному кутку поміщений донжон, або вежа святого Лаврентія:


В північно-східному - вежа Мадлен:


Північно-західний бій замку займає вежа Монтафілан.


Коли бачиш замковий рів, то видно, на скільки високими є башти замку:


При вході в двір по правій стороні відкривається вид на романський портал, викладений клинчастим каменем поперемінно з червоного граніту і чорного сланцю, а також міську ратушу, що знаходиться у будівлі замку.


Одна з найцікавіших деталей замку - білокам'яний ренесансний еркер:

http://andy-travelua.livejournal.com/542392.html

Казковий середньовічний замок Вітре з високими конусоподібними баштами знаходиться в однойменному містечку Вітре, який сміливо можна назвати найколоритнішим куточком Бретані. Про саме місто буде в окремій розповіді (воно того варто), а сьогодні - про замок на вершині пагорба Сан-Крю в західній частині старого міста. Початок його будівництва припадає на 1060 рік, заклав тоді ще дерев'яний замок барон Роберт I де Вітре. Початок будівництва замку відноситься до 1060 року. Згодом кам'яний замок та тому ж місці спорудив барон Андре III.


До масового поширення пороху в Європі замок служив виключно фортифікаційною спорудою. Його постійно укріплювали. На внутрішнє убрання майже ніхто не звертав увагу, тому інтер'єри завжди були вирішені аскетично. Замок захищав землі герцогства Бретані від посягань французьких королів, бо Вітре, як і сусідній Фужер, перебував на кордоні Бретані з французькою Нормандією.


Замок у Вітре постійно розростався і добудовувався. До 1420 року був добудований донжон, що зараз йменується вежею Святого Лаврентія. У протилежній частині, на півночі, трохи пізніше були закінчена вежа Магдалини (Мадлен). Крім того до 1430 року завершена вежа Монтафілан, ворота із звідним мостом, з барбаканом і рядом веж по усьому периметру північно-західної стіни. Із замку була видима повністю уся долина, тому ворожим арміям було важко з цього боку проникнути в межі Бретані.


У 1487 році замок був зданий без бою бароном Гі XV де Лавалем французьким військам. З цієї миті замок перестав виконувати фортифікаційні функції, а перебудовувався під потреби феодалів, що мешкали в ньому. До стін добудували галереї, з'явилася каплиця в стилі ренесанс, ще пізніше був прибудований портал. Замок перестав виглядати як єдине ціле архітектурна споруда. У 1589 році він все ж був використаний по своєму призначенню, а саме витримав досить важку п'ятимісячну облогу. В цей час замок був власністю роду гугенота Колиньї. Крім того, під час сильного спалаху чуми у кінці XVI століття, в замку ховався Бретонський парламент.


З XVII століття замок поступово приходить в занепад. В цей час барони Вітре покинули місто і поїхали до королівського двору у Версаль. Замок пережив досить сильну пожежу. При пожежі були повністю знищені житлові спокої, частково обрушилися вежі Святого Лаврентія і Монтафілан. Після цього велика частина замку була переобладнена під в'язницю.


У XIX столітті в'язниця була виселена, а на її місці в замку був розквартирований 70-й піхотний полк. Замок Витре одним з перших у Франції заручився підтримкою влади Франції, ставши офіційним історичним пам'ятником. У кінці XIX століття почалася масивна реконструкція замку. Під час Другої світової війни замок не постраждав.


Фортецю має в плані трикутник. Вхід в неї захищений звідним мостом і в'їзним фортом, оточеним двома потужними вежами з машикулями.




У південному кутку поміщений донжон, або вежа святого Лаврентія:


В північно-східному - вежа Мадлен:


Північно-західний бій замку займає вежа Монтафілан.


Коли бачиш замковий рів, то видно, на скільки високими є башти замку:


При вході в двір по правій стороні відкривається вид на романський портал, викладений клинчастим каменем поперемінно з червоного граніту і чорного сланцю, а також міську ратушу, що знаходиться у будівлі замку.


Одна з найцікавіших деталей замку - білокам'яний ренесансний еркер:

http://andy-travelua.livejournal.com/542392.html

Фужер (Fougères) - старовинне укріплене місто у Бретані з великим середньовічним замком. До фужерів згадана назва жодного відношення не має, а "fougères" з французької означає "папороть". Плануючи подорож Бретанню, я довго вирішував, які два найцікавіших міста провінції крім Ренна і Мон-Сен-Мішеля подивитися, і зупинив свій вибір на Фужері і Вітре. І схоже, не помилився. Добиратися до Фужера краще автобусом з Ренна. Є також автобусне сполучення з Вітре і Мон-Сен-Мішелем.

Замок у Фужері розташований поза усіма канонами - не на підвищення, а навпаки - в долині річки на скелястому острівці, оточеному річкою Нансон, яка утворює природний рів. Попри це замок є справжньою добре укріпленою цитадель на три пояси оборони. Фортеця в долі оточена середньовічним містом, а над фортецею і старим містом на узвишші - основна частина міста (також стара) з храмом стилі полум'яної готики, ратушею і беффруа.



Довгий час у Фужері проходила межа між Королівством Франції і Бретонським герцогством. Історія замку Фужер починається близько 1000 року, коли Бретань стала герцогством. Щоб захистити її межі від посягань з боку Франції і Нормандії, район був укріплений декількома замками. Одним з них був Фужер. Спочатку замок цей був дерев'яним, але після того, як він був спалений в 1166 році Генріхом II Плантагенетом (батьком Річарда Левове Серце), барон Фужера почав будувати на його місці кам'яні укріплення. Замок оновлювався, добудовувався і перебудовувався аж до XV століття. Процес цей припинився лише в XVI столітті, коли Бретань остаточно була приєднана до Франції і Фужер втратив своє військове значення.


Сьогодні фортецю Фужер включає 13 веж, кріпосні стіни, а також складна і розгалужена система ровів і каналів, вода в яких наводиться в дію системою шлюзів і гребель.








Гребля зі шлюзами та штучним водоспадом:


В'їзна брама старого міста:


Замок оточений середньовічним Нижнім містом. Тут можна зустріти як фахверки, так і типові для Бретані кам'яні будинки:










В старому місті біля замку є готична церква Сен-Леонар, що будувалася з XII по XVII століття:




Звідси добре видно Верхнє місто:


До Верхнього міста можна піднятися вулицею Rue des Vallées. Піднявшись, опинимося в Громадському Саду, звідки відкривається найкращі види на фортецю і середньовічне місто:








Біля Саду стоїть церква Сен-Сюльпис в стилі полум'яної готики, що будувалася з XIII по XVIII століття:








Поруч з церквою - міська ратуша:




Головна вулиця Верхнього міста - Rue Nationale. Тут є декілька цікавих старих будинків:




Театр Віктора Гюго:


Найцікавіша споруда Верхнього міста - це беффруа. Я дуже люблю такі споруди і колекціоную їх. Беффруа в Фужері зведена у XIV столітті. Вона не несла жодного оборонного і релігійного значення, а була годинниковою і пожежною вежею, яка своїм дзвоном регулювала життя міста.

http://andy-travelua.livejournal.com/541257.html

Фужер (Fougères) - старовинне укріплене місто у Бретані з великим середньовічним замком. До фужерів згадана назва жодного відношення не має, а "fougères" з французької означає "папороть". Плануючи подорож Бретанню, я довго вирішував, які два найцікавіших міста провінції крім Ренна і Мон-Сен-Мішеля подивитися, і зупинив свій вибір на Фужері і Вітре. І схоже, не помилився. Добиратися до Фужера краще автобусом з Ренна. Є також автобусне сполучення з Вітре і Мон-Сен-Мішелем.

Замок у Фужері розташований поза усіма канонами - не на підвищення, а навпаки - в долині річки на скелястому острівці, оточеному річкою Нансон, яка утворює природний рів. Попри це замок є справжньою добре укріпленою цитадель на три пояси оборони. Фортеця в долі оточена середньовічним містом, а над фортецею і старим містом на узвишші - основна частина міста (також стара) з храмом стилі полум'яної готики, ратушею і беффруа.



Довгий час у Фужері проходила межа між Королівством Франції і Бретонським герцогством. Історія замку Фужер починається близько 1000 року, коли Бретань стала герцогством. Щоб захистити її межі від посягань з боку Франції і Нормандії, район був укріплений декількома замками. Одним з них був Фужер. Спочатку замок цей був дерев'яним, але після того, як він був спалений в 1166 році Генріхом II Плантагенетом (батьком Річарда Левове Серце), барон Фужера почав будувати на його місці кам'яні укріплення. Замок оновлювався, добудовувався і перебудовувався аж до XV століття. Процес цей припинився лише в XVI столітті, коли Бретань остаточно була приєднана до Франції і Фужер втратив своє військове значення.


Сьогодні фортецю Фужер включає 13 веж, кріпосні стіни, а також складна і розгалужена система ровів і каналів, вода в яких наводиться в дію системою шлюзів і гребель.








Гребля зі шлюзами та штучним водоспадом:


В'їзна брама старого міста:


Замок оточений середньовічним Нижнім містом. Тут можна зустріти як фахверки, так і типові для Бретані кам'яні будинки:










В старому місті біля замку є готична церква Сен-Леонар, що будувалася з XII по XVII століття:




Звідси добре видно Верхнє місто:


До Верхнього міста можна піднятися вулицею Rue des Vallées. Піднявшись, опинимося в Громадському Саду, звідки відкривається найкращі види на фортецю і середньовічне місто:








Біля Саду стоїть церква Сен-Сюльпис в стилі полум'яної готики, що будувалася з XIII по XVIII століття:








Поруч з церквою - міська ратуша:




Головна вулиця Верхнього міста - Rue Nationale. Тут є декілька цікавих старих будинків:




Театр Віктора Гюго:


Найцікавіша споруда Верхнього міста - це беффруа. Я дуже люблю такі споруди і колекціоную їх. Беффруа в Фужері зведена у XIV столітті. Вона не несла жодного оборонного і релігійного значення, а була годинниковою і пожежною вежею, яка своїм дзвоном регулювала життя міста.

http://andy-travelua.livejournal.com/541257.html

Фужер (Fougères) - старовинне укріплене місто у Бретані з великим середньовічним замком. До фужерів згадана назва жодного відношення не має, а "fougères" з французької означає "папороть". Плануючи подорож Бретанню, я довго вирішував, які два найцікавіших міста провінції крім Ренна і Мон-Сен-Мішеля подивитися, і зупинив свій вибір на Фужері і Вітре. І схоже, не помилився. Добиратися до Фужера краще автобусом з Ренна. Є також автобусне сполучення з Вітре і Мон-Сен-Мішелем.

Замок у Фужері розташований поза усіма канонами - не на підвищення, а навпаки - в долині річки на скелястому острівці, оточеному річкою Нансон, яка утворює природний рів. Попри це замок є справжньою добре укріпленою цитадель на три пояси оборони. Фортеця в долі оточена середньовічним містом, а над фортецею і старим містом на узвишші - основна частина міста (також стара) з храмом стилі полум'яної готики, ратушею і беффруа.



Довгий час у Фужері проходила межа між Королівством Франції і Бретонським герцогством. Історія замку Фужер починається близько 1000 року, коли Бретань стала герцогством. Щоб захистити її межі від посягань з боку Франції і Нормандії, район був укріплений декількома замками. Одним з них був Фужер. Спочатку замок цей був дерев'яним, але після того, як він був спалений в 1166 році Генріхом II Плантагенетом (батьком Річарда Левове Серце), барон Фужера почав будувати на його місці кам'яні укріплення. Замок оновлювався, добудовувався і перебудовувався аж до XV століття. Процес цей припинився лише в XVI столітті, коли Бретань остаточно була приєднана до Франції і Фужер втратив своє військове значення.


Сьогодні фортецю Фужер включає 13 веж, кріпосні стіни, а також складна і розгалужена система ровів і каналів, вода в яких наводиться в дію системою шлюзів і гребель.








Гребля зі шлюзами та штучним водоспадом:


В'їзна брама старого міста:


Замок оточений середньовічним Нижнім містом. Тут можна зустріти як фахверки, так і типові для Бретані кам'яні будинки:










В старому місті біля замку є готична церква Сен-Леонар, що будувалася з XII по XVII століття:




Звідси добре видно Верхнє місто:


До Верхнього міста можна піднятися вулицею Rue des Vallées. Піднявшись, опинимося в Громадському Саду, звідки відкривається найкращі види на фортецю і середньовічне місто:








Біля Саду стоїть церква Сен-Сюльпис в стилі полум'яної готики, що будувалася з XIII по XVIII століття:








Поруч з церквою - міська ратуша:




Головна вулиця Верхнього міста - Rue Nationale. Тут є декілька цікавих старих будинків:




Театр Віктора Гюго:


Найцікавіша споруда Верхнього міста - це беффруа. Я дуже люблю такі споруди і колекціоную їх. Беффруа в Фужері зведена у XIV столітті. Вона не несла жодного оборонного і релігійного значення, а була годинниковою і пожежною вежею, яка своїм дзвоном регулювала життя міста.

http://andy-travelua.livejournal.com/541257.html