Сьогодні познайомлю вас з цікавою київською вулицею, яка знаходиться всього в 15 хвилин від мого помешкання в Києві. Вулиця Бульварно-Кудрявська (колишня назва – Воровського) з’єднує Львівську площу з площею Перемоги і проходить вздовж південно-західного схилу Старокиївського плато з ухилом у бік заплави р. Либідь. Вулиця була прокладена в середині ХІХ ст. за планом Києва 1837 р., а існуюча її забудова сформувалася у 80 - 90-і роки позаминулого століття. Частина вулиці – це бульвар, який був влаштований на початку ХХ ст. Збережена забудова – це три- та п’ятиповерхові прибуткові будинки, малоповерхові особняки, будівлі громадського призначення, вирішені в різних історичних стилях, типових для періоду еклектизму, та у стилі модерн. Незважаючи на значні втрати, вулиця зберегла історичний вигляд, у створенні якого брали участь визначні київські архітектори ХІХ - ХХ ст.


Прибутковий будинок за адресою вул. Бульварно-Кудрявська, 1 на розі з вулицею Ярославів Вал збудовано у 1899 році і перебудовано у 1923 – 24 роках:






Особняк Сербулових (№3) зведений у 1876 за проектом архітектора П. Спарро в стилі неоготики для статського радника В. Сербулова. В оздобленні його фасаду використано модельовані у цеглі неоготичні елементи - пари навісних гранчастих напівколонок із зубчастими капітелями, що фіксують кути карниза. Карниз оздоблено зубцями, стрілчастою аркатурою, фігурною кладкою. Високі вікна обрамлено простими лиштвами з вузькими тягами-сандриками.


Споруда - оригінальний зразок житлової архітектури періоду історизму з рисами неоготики.


Будинок прибутковий (№7) збудований на початку ХХ ст.


Цікаве сучасне оформлення будинку на бульварній частині вулиці:


Пам'ятник угорському поету Шандору Петефі:


Завершує фронт забудови невеликого бульвару прибутковий будинок (№16), в якому містилася редакція "Української хати", а згодом - окупаційне управління у справах фольксдойче. З 1905 р. ця ділянка належала інженеру-технологу, дворянину Й. Добровольському, коштом якого 1907 р. зведено будинок (архітектори А. Краусс та П. Скульт).


Будинок прибутковий (№19), що зводився у 1909-10 роках, є одним з найяскравіших творів стилю модерн у житловому будівництві Києва. Збудований за проектом арх. М. Клуга на замовлення А. Септера, власника булочної та кондитерської. Головний симетричний за композицією фасад вирішено у формах раннього, інтернаціонального модерну з характерними для нього вертикальними тягами, розміщеними між вікнами ліпними поясами рослинного орнаменту, синіми майоліковими плямами вставок у верхніх частинах лопаток центрального ризаліту, виділеного великими віконними прорізами. Розташовані по боках ризаліту балкони мають різноманітне оформлення: масивні цегляні огорожі на потужних кронштейнах на рівні третього поверху, ажурні металеві ґрати з гнучким геометричним рисунком на другому й четвертому поверхах.


Найвиразнішим елементом фасаду є його вінцева частина, утворена плоским звисом покрівлі, що спирається на фігурні кронштейни, дугоподібним завершенням центрального ризаліту.


Будинок лікарні надання допомоги хворим дітям (№20) споруджено у 1897–1898 роках за проектом інженера-архітектора М. Артинова за консультуванням професора медицини В. Чернова на ділянці, відведеній Міською думою для Товариства надання допомоги хворим дітям у м. Києві. Усі витрати з будівництва та обладнання лікарні здійснено коштом підприємця і мецената Л. Бродського, якого на цей час було обрано головою будівельної комісії товариства. Зведений у цегляному стилі з модернізованими романо-готичними деталями.


Велика будівля комерційного училища (№24) була зведена на ділянці міської землі, що прилягала до астрономічної обсерваторії. У1897 році вона була відведена для спорудження 1-го Київського комерційного училища, створеного з ініціативи та коштом Київського купецького товариства. 19 серпня 1897 р. відбулися урочисті закладини будинку, до осені 1898 р. будівельні роботи було завершено, 19 грудня 1900 р. споруду визнано закінченою. Автор проекту - арх. Г. Шлейфер, роботи здійснювалися київською будівельною конторою Л. Гінзбурга. Значні гроші на зведення будинку пожертвував підприємець і меценат Л. Бродський.


Третій поверх було надбудовано в 1920 - 23 роках за проектом арх. П. Альошина, внаслідок чого втрачено вінцеві елементи (парапети, баню, та ін.), порушено єдність і пропорції споруди. Головну вісь було виділено ризалітом, увінчаним двома трикутними фронтонами і аттиковою стіною з потужною банею.


Найвиразніша споруда всієї вулиці – будинок Київського товариства сприяння початковій освіті (№26). Його було зведено на замовлення однієї з найстаріших громадських організацій міста - Київського товариства сприяння початковій освіті, заснованого 1882 р. Перший будинок, завершений 1895 р. (арх. М. Бєлелюбський), був капітально перебудований 1909 р. за конкурсним проектом арх. В. Рикова.


Зберігаючи колишні розміри вздовж вулиці, його було розширено в глибину ділянки, перероблено фасади. Влаштування перегородок, добудова викликані новим характером використання в 1918 - 30 рр. під клуб, театр та інші заклади.




Його симетрична композиція ґрунтується на елементах ренесансної та барокової архітектури. До перших належить загальна урівноваженість композиції, мотив арок, плоский руст, карниз із вінцевим аттиком. До стилю бароко - розкріповані фронтони, рисунок картушів і овальні вікна. На рівні фриза в картушах - назва організації-замовника і роки спорудження.




Будинок - яскравий зразок нового типу споруд для культурно-просвітницьких організацій, поширених з 90-х pp. 19 ст. Тут була лекційна зала, бібліотека, кімнати для гуртків, приміщення чайної, в яких товариство здійснювало свою просвітницьку діяльність.




Неоготичний особняк барона Штейнгеля (№27Б) міг би стати окрасою всієї вулиці, якби у радянські часи за на ним не збудували великий жахливий совковий корпус, про чому також самого кольору, як і особняк.


З 1872 р. вже існюючий будинок належав княгині С. Кудашевій. У травні 1877 р. садибу придбав барон Р. Штейнгель, який замовив арх. В. Ніколаєву проект чолової добудови до існуючого особняка. Невдовзі В. Ніколаєв відмовився від нагляду за будівництвом, і власник садиби запросив академіка архітектури В. Сичугова. Добудову було здійснено, ймовірно, у 1877 - 79 рр., але будинок лише в основних деталях планування нагадує первісний проект.


У 1901 р. садибу придбав лікар, професор Київського університету М. Лапинський. В 1976 - 81 рр. найстарішу частину особняка зруйновано, натомість зведено новий значний об’єм для Київського НДІ ортопедії МОЗ УРСР. У 1980-х pp. будинок відреставровано за проектом арх. В. Корнєєвої.


Особняк розташований у глибині ділянки, головним фасадом виходить на вулицю. Двоповерховий, цегляний, у плані прямокутний, з підвалом, наріжною вежею, ґанком, під’їздом і терасою. В обробці фасадів використано елементи англійської готики: характерні абриси віконних та дверних прорізів, сандрики, фіали, зубчасте завершення стін, готичний рисунок кам’яного балконного огородження, маскарон у вигляді лев’ячої голови, консоль для скульптури.




Композиційне вирішення асиметричне, південно-західне наріжжя завершує декоративна вежа, на якій за давнім лицарським звичаєм підіймали прапор на знак перебування господаря вдома. Металеві ковані ґрати вітражованоі лоджіі мають закомпоновані у візерунку ініціали власників, зокрема - "RS".


Власник садиби й особняка - Штейнгель Рудольф Васильович (1841 - 92) - барон, інженер шляхів сполучення. Брав участь у будівництві Московсько-Курської, Балтійської, Царицинської, Лозово-Севастопольської та інших залізниць; очолював спорудження Владикавказької залізниці. Уславився зразковою аграрною діяльністю на Кавказі; започаткував виноробство на Кубані. В 1889 р. розробив у Києві теорію вітряних двигунів для сільських маєтків. Його син - Штейнгель Федір Рудольфович (1870 - 1946) - відомий громадсько-політичний і культурний діяч, член І Державної думи, активний діяч партії кадетів, ТУП, УПСФ, в 1917 р. - член Виконкому Ради об’єднаних громадських організацій у Києві, в 1918 р. - посол Української Держави в Берліні.


За адресою вул. Бульварно-Кудрявська, 29Б знаходиться один з будинків міської садиби, побудований у 1891 році:


Елементи декору будинку:




Під № 30- прибутковий будинок на розі з вул. Гололівською, зведений у 1870-ті роки, який надбудовувався у 1897–1998 та 1900 роках:


Симпатичний флігель однієї з міських садиб за адресою вул. Бульварно-Кудрявська, 34В (1890-ті роки):


Завершує вулицю п’ятиповерховий, прибутковий будинок, споруджений у 1904 році (№51). Його зведено як прибутковий будинок ковбасного фабриканта К. Бульйона (на фасаді є монограма власника).


Насиченість декоративного оздоблення фасадів, виконаного у ренесансній стилістиці, наростає за поверхами. Декор - архітектурний (руст, кронштейни, лиштви, карнизи, тричвертєві колони композитного ордера) і орнаментальний ліпний (виті тяги, декоративні вставки, маскарони) добре прорисований та якісно виконаний. Частково збереглися первісні ажурні ґрати балконів і парапету даху.

http://andy-travelua.livejournal.com/563751.html

Один з найбільш яскравих будинків старого Києва з незвично оформленим фасадом заховався трохи подалі від історичного центру на вул. Гоголівській, 23. Житловий будинок у стилі пізнього модерна з елементами негототики був зведений у 1909 році за проектом цивільного інженера Володимира Безсмертного для для полковника Федора Ягимовського.


Будівля вирізняється багатим та незвичним декором фасаду: поміж своєрідного пластичного оздоблення містяться зображення численних химер та чоловічих маскаронів.


Вхід до будинку прикрашають фігури сов, а краї великого напівкруглого вікна на першому поверсі — барельєфи котів із зеленими очима та червоними ротами, від яких і походить поширена назва будинку. Вважалося, що сови є символом мудрості, а коти охороняють затишок і добробут будинку від злих намірів чорта, фігура якого увінчує архітектурну композицію будинку.

Кіт:


Сова:


Готичний балкон з лівого боку будинку:


Верхня частина будинку з гербом Ягимовського та скульптурою чорта:


Вежа-еркер:

http://andy-travelua.livejournal.com/563452.html

Нещодавно виявив, що зовсім неподалік від місця, де я живу в Києві, на вулиці Олеся Гончара є неординарний архітектурний ансамбль, навіяний образами середньовічної фортечної архітектури в готичному стилі. Садиба належала київському лікарю-невропатологу Михайлу Лапінському і складається з 7-поверхового палацу (по факту, прибуткового будинку), неоготичної сторожки у формі невеликого замку, допоміжних одноповерхових будівель, підпорного муру, місточку та сходів з парапетом.


У 1904 році лікар Лапінський придбав цю ділянку на крутому рельєфі у Ф. Галецькій, а вже у 1908 році будівництво ансамблю садиби було завершено. Історія не зберегла ім'я архітектора, хоча деякі приписують авторство проекту найвідомішому київському архітектору Городецькому.


3 вулиці до будинку, через великий перепад висот ведуть кам’яні сходи, що огинають витончену камерну будівлю - колишню двірницьку - з круглою дозорною вежею.

Дозорна вежа "замочку":

Вхід до "замочку" з барельєфом лева:




Основним елементом садиби є семиповерховий, з напівпідвалом, цегляний, Т-подібний у плані, односекційний, з двома квартирами на поверсі (в кожній по сім кімнат) прибутковий будинок з двома ліфтами.

Композиція головного фасаду симетрично-осьова. Бічні осі підкреслено ризалітами, увінчаними щипцями з пінаклями.


Від сторожки до будинку веде романтичний неоготичний місточок:




Щедро прикрашений декором вхід до будинку:


Елементи оформлення будинку:


Підпірний мур:

http://andy-travelua.livejournal.com/563005.html

Дитинка - гора в центрі Києва між урочищами Гончарі і Кожум'яки. Фактично вона є одним з відрогів Старокиївської гори. Примітна вона тим, що з неї відкривається, напевно, найкращий вид на історичну частину Києва - Андріївську гірку, Андріївський узвіз, Воздвиженку і Замкову гору. Дістатися сюди дуже просто на Дитинку веде стежка від популярного серед киян та гостей міста Пейзажної Алеї.


Доводилося зустрічати інформацію, що Дитинка є астрологічним центром Києва. Від неї на всі боки розходиться 12 рівних секторів по 30 градусів, кожен з яких відповідає певному знаку Зодіаку. Гора Дитинка в "Ревізії Замку Київського" XVI століття, як важлива ланка укріпленої частини міста — дитинця. На пагорбі виявлені нашарування із залишків матеріальної культури часів Київської Русі, зокрема, залишки християнського кладовища XII—XIII століть.


Андріївська церква:


Замок Річарда:


Воздвиженка:


Вулиця Гончарна на Воздвиженці:




Замкова гора і замок Річарда:


Ще один ракурс:

http://andy-travelua.livejournal.com/562361.html

9 вулканів, 10 перельотів, понад 20 тис. кілометрів, +5 країн в скарбничку, майже два тижні без нормального сну, але найяскравіші враження за все життя. Такий підсумок найдовшої, найскладнішої і, без перебільшення, найцікавішої подорожі з моменту початку мого захоплення мандрами. Індонезією і вулканами я цікавився з першого класу школи. Вже тоді я знав напам'ять назви понад сотні вулканів, більшість з яких, звичайно, знаходиться в Індонезії. Серед усіх вулканів був і улюблений - Мерапі, який височіє в центрі острова Ява. Він з дитинства вабив мене своїм струнким класичним силуетом і надмірною активністю (вулкан вважається одним з найнебезпечніших і найактивніших у світі). Я знав, що ця зустріч колись відбудеться попри все.

Маршрут вийшов такий: Київ - Дубай - Доха - Куала-Лумпур - Сурабая - Проболінгго - Цеморо Лаванг - Національний парк Бромо-Тенггер-Семеру - Джок'якарта - вулкан Мерапі - Боробудур - Прамбанан - вулкани Субінг і Сіндоро - плато Дієнг - Сингапур - Куала-Лумпур - Доха - Дубаї - Київ

Індонезія - нереально цікава і позитивна країна. Крім активних вулканів, Індонезія - це ще фантастична тропічна та екваторіальна природа з джунглями, це - світові шедеври буддистської та індуїстської культової архітектури, це - автентичні і охайні міста, містечка і села з різнокольоровими будиночками від черепичним дахом, це - східна їжа, яку ви спочатку не зможете їсти із-за її гостроти, а потім не зможете без неї жити. А ще - мегапозитивні, щирі і добрі люди, які немов діти будуть раді самому факту вашої появи в їхній країні.

Читати і дивитися далі

http://andy-travelua.livejournal.com/561968.html

Містечко Гарні знаходиться у 20 кілометрах на схід від Єревана у передгірській зоні на правому березі річки Азат (басейн Араксу) на висоті 1400 метрів над рівнем моря. В Гарні розташований один з найстаріший у світі язичницьких храмів, історія якого нараховує близько 2000 років. Фортеця Гарні згадується Тацитом у зв'язку з подіями у Вірменії ще в першій половині I ст. н. е. Вона була побудована вірменським царем Трдатом I (66-88 рр.) у 76 році, про що свідчить виявлена там же його напис грецькою мовою. Храм Гарні - єдиний збережений на території Вірменії пам'ятник, що відноситься до епохи язичництва і еллінізму.




Фортеця Гарні - одне з яскравих свідчень багатовікової культури дохристиянського періоду Вірменії. Її продовжували забудовувати протягом античної епохи і частково в середні віки. В кінцевому підсумку вірменські правителі зробили її неприступною. Цитадель захищала мешканців від іноземних навал більше 1000 років.


З вищезгаданого напису грецькою мовою стає зрозуміло, що фортеця "Гіарніані" існували ще у доурартський період. У 59 р. під час походу на Вірменію, Корбулон разом зі столицею Арташатом зруйнував також літню резиденцію вірменських царів — фортецю Гарні. У 76 р. фортецю перебудував засновник вірменської лінії царської династії Аршакидів Тірідат I (63-68). Вже у IV столітті Гарні згадується як село — резиденція єпископа, а в іноземних літописцях пізнішого періоду - як місто.


Згідно знайденої на території Гарні урартскогоклинопису фортеця ця була завойована урартським царем Аргішті у першій половині VIII століття до нашої ери, після чого він зібрав населення Гарні в якості робочої сили і попрямував у бік сучасного Єревана, де побудував фортеця Єребуні, згодом стала Єреваном.


Храм складений з блоків гладкотесанного базальту. Камені довжиною близько двох метрів, скріплені скобами і штирями. Храм збудований в елліністичних архітектурних формах. По всій ширині фасаду тягнуться дев'ять масивних ступенів заввишки 30 сантиметрів, які надають споруді величність і урочистість.




Пілони по боках сходів прикрашені рельєфами. На них зображені оголені атланти, що стоять на одному коліні з піднятими вгору руками, підтримують жертовники. Храм по всій своїй композиції є периптером. План являє собою прямокутний зал з портиком, ззовні він оточений колонами.

\


Деталі храму, на відміну від одноманітності, що має місце в греко-римських спорудах, розроблені з різноманіттям, властивим місцевим мистецтва. В орнаменти поряд з численними варіантами акантового листу введені вірменські мотиви: гранат, виноград, листя ліщини, квіти. Різьба по базальту свідчить про першокласної роботі вірменських майстрів.




В прямокутне святилище, перекрите склепінням, ведуть неглибокі сіни, вхід прикрашений багато орнаментированным лиштвою. Розміри святилища невеликі. Тут знаходилася тільки статуя божества.


В результаті сильного землетрусу в 1679 р. храм був майже повністю зруйнований. У XIX столітті руїни храму привертали до себе увагу численних вчених і мандрівників. На початку XX століття проводилися археологічні роботи для виявлення деталей і обмірів храму невеликою експедицією під керівництвом Н. Я. Марра. На початку 30-х років головний архітектор Єревана Н. Р. Буніатян обстежив Гарнийський храм і вже в 1933 році дав проект реконструкції його первісного вигляду. У середині 1960-х років роботи з відновлення було доручено архітектору А. А. Саїняну. Через кілька років кропіткої роботи гарнийський храм був повністю відновлений у 1976 році.





Вид від храму на долину річки Азат:


Але найцікавіше в Гарні знаходиться в каньйоні річки Азат, куди можна спуститися стежкою від храму. Робити це взимку - важко і небезпечно. Проте я вирішив ризикнути, і отримав за це насподівану винагороду. Про каньйон - у наступній розповіді.

http://andy-travelua.livejournal.com/560928.html

Кінцевою точкою на маршруті Севаном було поселення Норатус. Норатус розташований на західному березі Севану і відомий, передусім, найбільшим у Вірменії середньовічним цвинтарем з давніми хачкарами - вірменськими різьбленими хрестами, найстаріші з яких збереглися тут з Х століття.


В'їзд до Норатуса:


Сьогодні Норатус - це найбільше кладовище з хачкарами, що збереглося після руйнування вірменського кладовища в Джульфі на території Нахічеванської республіки азербайджанцями. У відродженні традицій хачкарів у XVI-XVII століттях багато хачкарів були побудовані під ярмом імперії Сефевидів під східними впливами, що проникали у вірменське мистецтво. Три майстри різьбярі з цього періоду створювали хачкари в Норатусі, найпомітнішим з яких був Кірам Казмох (1551-1610), його сучасниками були Аракел та Мелісет.




Кладовище поширюється на сім гектарів поля, що містить близько тисячі хачкарів, на кожному з яких зображений унікальний орнамент. Більшість хачкарів покриті мохом і лишайником. Кілька надгробків на кладовищі зображують сцени весіль та сільського життя.






Поруч зі старим кладовищем було побудовано нове сучасне кладовище, розділене довгим парканом.




Так Норатус виглядає, якщо дивитися на нього з цвинтаря:




Панорама Норатуса з траси:






З траси можна побачити масштаби цвинтаря:

http://andy-travelua.livejournal.com/560846.html

Айраванк - монастир, що знаходиться на західному узбережжі Севану між Севанаванком і Норатусом. Стара монастирська церква дуже гармонійно виглядає на тлі озера Севан та гір, що його оточують. Поруч з монастирем - свідок давньої держави Урарту - залишки фортеці Бердунк.


Монастир Айраванк був заснований у IX ст. Монастирський комплекс складається з церкви, каплиці, побудованої в X ст., і притвору, прибудованого до церкви в XII ст. Через деякий час з східної сторони церкви були побудовані притвори. Навколо монастиря знаходиться величезна кількість надгробків і хачкарів, які є частиною стародавнього кладовища. Церква зведена з грубо обтесаного каменю.


Архітектурний вигляд будівлі монастирського комплексу має вигляд чорнового ескізу вірменських храмів XIII ст. Тут добре помітні деякі елементи нового стилю і характерні риси, що належать більш пізнім храмам.


Від монастиря Айраванк відкривається дивовижний вид на озеро та його околиці.


Поруч з монастирем є залишки фортеці Бердунк, яка збереглася ще з часів держави Урарту - VIII століття:

http://andy-travelua.livejournal.com/560506.html

У Вірменії практично немає міст із повноцінно збереженим історичним центром. Напевно, чи не єдиним таким містом є Діліжан, що знаходиться в Тавушській області. Від озера Севан Діліжан відділяє гірський хребет, який долається за допомогою новозбудованого тунелю і гірського серпантину. Діліжан - одне з найбільш туристичних міст Вірменії, йому присвоєний статус Національного парку. У Діліжані жили і живуть багато відомих вірменських художників, композиторів, вчених і режисерів. Сьогодні місто вважається одним з найбільш інтелектуальних міст Вірменії.


Щоб потрапити до Діліжану від озера Севан, треба подолати гірських хребет через Діліжанський перевал.


Діліжан лежить серед гірських хребтів в ущелині річки Агстев:




Від старого Діліжана залишилося практично півтори вулочки. Найцікавіші історичні будинки розташовані на короткій пішохідній вуличці Шарамбеян.


Цей куточок старого Діліжану був відтворений нещодавно. У 2004 році компанія Туфенкян розпочала реставраційні роботи в історичному районі сучасного Діліжану – вулиці Шарамбеян. Сьогодні у туристів є можливість побачити місто таким, яке воно було у XIX столітті.






Тут дуже гарно переплітаються різьблені дерев'яні балкони, які були популярними в XIX столітті, вони демонструють любов місцевих майстрів до тонкої деревині.




Сьогодні у відтворених історичних будинках знаходиться готельний комплекс "Старий Діліжан".




Майже через усе місто проходить вулиця Мяснікян. На ній розташовані як старі будинки з традиційними дерев'яними балкончиками, так і сучасні.


Самий центр міста:


Мерія і новорічна ялинка біля неї:


Історичні будинки на вулиці Мяснікян:






Колонада:


Фонтан:


Панорами міста:

http://andy-travelua.livejournal.com/560199.html

Найвідоміший на березі озера Севан монастир Севанаванк знаходиться на вузькому півострові в північно-західній частині озера. Раніше півострів був островом, на якому наприкінці VIII століття оселилися декілька ченців, які побудували тут свої келії і каплицю. Завдяки вигідному положенню острова їх кількість збільшилася, почалося активне будівництво монастиря. Монастир заснувала в 874 році принцеса Маріам - донька Ашота I Багратуни і дружина князя Гегаркуніка Васака Габура. Для зведення стін в скелі навколо острова був вирубаний уступ, на який поклали великі кам'яні блоки. Стіна оперезала острів, а над нею була споруджена сторожова вежа з воротами. Далі ченці побудували три церкви, келії і господарські будівлі.


Згодом Севан обмілів і остров перетворився на півострів. В монастирі деякий час жив цар Вірменії Ашот II Залізний. Поруч зі стінами монастиря він дав бій арабським воїнам, які підійшли до березі Севана. У битві брали участь і ченці Севанаванка, які з нагоди перемоги оголосили її волею Провидіння.


У XVI—XVII століттях були зруйновані стіни монастиря, а в 1930 році з острова поїхав останній монах.


Від монастиря до наших днів збереглися невеликі триапсидні хрестово-купольні церкви Сурб Аракелоц і Сурб Аствацацин, які будувалися протягом 871-874 років.


Церква Сурб Аствацацин:




Церква Сурб Аракелоц:




Обидві церкви разом:




Сьогодні монастир знову діє, при цьому в ньому є духовна семінарія імені Вазгена I.




Готель у підніжжя пагорба, на якому розташований монастир:


Вид на Севанаванк з траси на Діліжан:


Севан (вид на північ):


Севан (вид на південь):

http://andy-travelua.livejournal.com/559318.html

Найбільше і найгарніше озеро Кавказу завжди було моєю мрією. Тому перший ранок Нового 2017 року я зустрів на Севані. Можна безкінечно співати дифірамби Севану, але жодний опис не відтворить цієї кавказької краси. Таких вражень від Севану я дійсно не очікував! А ще й пощастило з погодою - рідкість для зими. Краєвиди тут виявилися не гірше швейцарських, австрійських, байкальських чи саянських!


Ранок 1 січня 2017 року. Сідаю на кермо Renault Logan в Єревані і їду у напрямку Севану:


По дорозі - суцільний туман, не видно і 3-х метрів дороги. Але при під'їзді до Севану погода різко покращується:


Озеро зустрічає однойменним містом на його березі, яке має таку ж саму назву, як і озеро - Севан:




Перша зупинка на березі Севану біля повороту на монастир Севанаванк.




Парамідальні гори на північному березі Севану нагадують Саяни:








Гори на протилежному південному березі значно скромніші:




На півострові Севан поблизу однойменного міста знаходиться самий відомий монастир на Севані - Севанаванк. З ним ми познайомимося в наступній розповіді.


Їдемо на південний схід у бік Норатуса. Пейзаж знімюються, але гірше не стають:






Краєвиди тут - поштівкові!






Далі буде...

http://andy-travelua.livejournal.com/558715.html

Горіс - місто в східній Вірменії в області Сюнік, розташоване в гірському котловані, оточеними скелястими горами Зангезурського хребта. Зверху над містом проходить траса Єреван - Степанакерт. В саме місто я не заїжджав, а лише оглянув його з траси ввечері 31 серпня 2016 року, коли їхав з монастиря Татев у напрямку Карабахського кордону. З дороги місто видно, як на долоні:




Наблизимо камеру і подивимося, як виглядає місто з висоти пташиного польоту:


За Горісом - роздоріжжя: прямо - на Степанакерт, праворуч - на Мегрі. Довго думав і вирішив: навіщо мені то Мергі? :) В підсумку і до Степанакерту не доїхав.


Зате спостерігав гарний захід сонця в горах:




А після цього був Новий Рік :)

http://andy-travelua.livejournal.com/558575.html

Татевський монастир - один з найбільш важкодоступних середньовічних монастирів Вірменії, і одночасно, один з найбільш фотогенічних. Він розташованих в горах Зангезурського хребта в Сюнікській області на сході Вірменії в 20 кілометрах від міста Горіс. Щоб доїхати сюди з Єревану, доведеться витратити більше ніж півдня. Крім монастиря в комплекс сходить найдовша у світі канатна дорога "Крила Татева", природній Міст Диявола з водоспадом та деякі інші визначні пам'ятки. Я потрапив до Татева у надвечір'я у останній день 2016 року, виїхавши з ранку з Єревану. Це було дуже ризиковано, адже не було жодних гарантій, що я туди взагалі доїду, адже дорога сюди дуже складна і без твердого покриття. До того ж була зима. Але моя улюблена Renault Logan впоралася із завданням на відмінно.



Щоб дістатися Татева, треба з траси Єреван-Мегрі повернути направо не доїжджаючи до Горіса. Доїхати треба до села Алідзор, залишити там авто, а до Татева доїхати на "Крилах Татева" - найдовшій у світі пасажирській канатній дорозі з подвійним реверсивним рухом. Інженерна споруда "Крила Татева" простягається на 5,7 км над глибокою і мальовничою ущелиною річки Воротан, з'єднуючи два села: Алідзор і Татев. Прибувши до станції канатної дороги в Алідзорі мене чекало розчарування. Попри розклад роботи на офіційному сайті канатка була зачинена.


Довелося довго думати: або повертатися назад, або ризикувати їхати до Татева на авто, спустившись в ущелину річки Воротан (в справжню прірву!) і потім піднятися грейдером круто наверх. Поки думав, зупинився помилуватися видами на Алідзор:






Пам'ятник орлу над Алідзором:


Навколишня місцевість - гори, ущелини і прірви, виглядали досить апетитно:




Попри те, що через пару годин сонце вже мало сідати, а до Нового Року залишилося трохи більше 8 годин, вирішив їхати до монастиря. Так з супутника виглядає найскладніша частина шляху.


А так воно виглядає в реальності. Доведеться майже годину спускатися, а потім підніматися найскладнішим серпантином без твердого покриття:


Види з дороги заворожують:






Спустившись в ущелину річки Воротан і перетинаючи річку через Міст Диявола, побачимо застиглий водоспад:


Далі - майже година складного підйому серпантином без твердого покриття.




І нарешті ось він - монастир Татев - один з найбільш фотогенічних у Вірменії!


Монастир Татев був заснований у IX столітті і слугував політичним центром Сюнікського царства. Населення монастиря у X столітті становило близько тисячі чоловік. У XIII столітті він збирав податки з 680 навколишніх сіл і прагнув розширювати свій вплив, на ґрунті чого навіть виникали конфлікти з місцевим населенням. Був одним з найважливіших центрів науки й освіти у Вірменії у XIV-XV століттях.


Татевський монастир сильно постраждав від землетрусу в 1931 році. В наш час монастир діє, на території ведуться відновлювальні і реставраційні роботи.


Головний храм монастиря Татев - церква св. Погоса і Петроса, побудована в 895-906 роках:


Зведений в останні роки арабського правління собор з'явився свідченням могутності і амбіцій відродженого Вірменського царства. Особливу увагу архітектори приділили оздобленню храму, який служив головним собором Сюникського князівства. У 930 році внутрішні стіни храму були прикрашені фресками, які сьогодні практично повністю втрачені. Праворуч від апсиди знаходиться гробниця св. Григора Татеваці, останнього канонізованого святого Вірменської Апостольської Церкви.




Монастирські келії:


Вид на довколишні гори від монастиря:

http://andy-travelua.livejournal.com/558249.html

Через Воротанський перевал (2344 м) пролягає дорога в найбільш важкодоступну області Вірменії - Сюнік. Колись, в радянські часи, в найвіддаленіші східні райони країни можна було потрапити долиною річки Аракс через Нахічеванську АРСР. З початком же азербайджансько-вірменського конфлікту дорога через найбільший азербайджанський анклав Нахічевань закрита (схоже, вже назавжди), а в Сюнік можна потрапити лише складною гірською дорогою через Воротанський перевал Зангезурського хребта. Всю дорогу від Араратської долини і майже до перевалу супроводжував густий туман. Дороги у Вірменії особливо ніхто не розчищає, видимість в туман обмежується декількома метрами, а вся дорога - суцільний серпантин. Треба бути обережний кожну хвилину, бо дрібна помилка коштуватиме життя. Лише на висоті понад 2000 метрів закінчився туман і нарешті пощастило побачити всю красу кавказьких гір.


Гори у Вірменії - нереально красиві і мальовничі. На жаль, жодні фото не передадуть цієї краси. Приголомшливі гірські хребти оточують тебе з усіх боків.








На під'їзді до перевалу можна побачити один з потухших вулканів - Мец-Ишханасар (3549 м):


Воротанський перевал (2344 м) є кордоном між Вайоц-Дзорською та Сюнікською областями Вірменії. В'їзд в Сюнік символізує радянська арка:


Гори Зангезурського хребта з Воротанського перевалу:


Шлях від перевалу на схід проходить покинутим, безводним і абсолютно безлісому Ераблурському плато. По обидві сторони від дороги піднімаються конуси потухших вулканів.








Незабаром з дороги буде видно замерзле Спандар'янське гірське озеро:








Ближче до Горіса снігу стає все менше і менше:








Захід сонця в горах Зангезурського хребта:

http://andy-travelua.livejournal.com/557627.html

Нораванк - один з найвідоміших давніх монастирів Вірменії, розташований в 122 км від Єревана, на уступі вузької звивистої ущелини притоки річки Арпа, яка славиться стрімкими червоними скелями, що височіють за монастирем. Монастирський комплекс розташований неподалік від міста Ехегнадзор, а дорога до нього від траси Єреван - Мегрі починається біля села Арені. Нораванк був заснований в 1205 році єпископом Ованнесом. Комплекс включає в себе церкву Сурб Карапет (Святого Іоанна Хрестителя), каплицю Сурб Григор (Святого Григорія) зі склепінним залом і церкву Сурб Аствацацин (Святої Богоматері).



У XIII-XIV століттях монастир став резиденцією єпископів Сюніку і, відповідно, великим духовним, а потім і культурним центром Вірменії, тісно пов'язаним з багатьма місцевими навчальними закладами - перш за все, зі знаменитим університетом та бібліотекою Гладзор. Наприкінці XIII — початку XIV століть тут працювали архітектор Сіранес і видатний скульптор і мініатюрист Момік. Фортечні монастирські стіни були побудовані в XVII-XVIII століттях.


Дорога до монастиря починається в містечку Арені:


Дорога - вузька, складна і небезпечна, але дуже мальовнича.




Незабаром монастир покажеться на горі:






Головний храм монастиря - церква Святої Богородиці (Сурб Аствацацин), будівництво якої завершилося в 1339 році. Вона вважається останнім шедевром талановитого вірменського скульптора і мініатюриста Моміка.


Сурб Аствацацин – це високохудожній пам'ятник поховальних споруд баштового типу, які будувалися в перші роки після прийняття християнства у Вірменії. Це церква поминання покійних. Прямокутний перший поверх служив родинною усипальницею, а хрещатий другий – поминальним храмом, який був увінчаний ротондою з декількох колон.


Церква Святої Богородиці (Сурб Аствацацин) – архітектурна домінанта Нораванка. Оригінальна триярусна композиція будівлі вибудувана за принципом більшої висоти ярусів і поєднує обтяжену основу з розділеною серединою і напіввідкритим верхнім ярусом. Відповідно, декоративне оздоблення церкви виконано стриманіше в нижній частині будівлі і нарядно нагорі. В якості внутрішнього оздоблення тут використані колони, невеликі арки, карнизні перев'язі у формі хрестів різних обрисів, медальйони, наличники вікон і дверей.


Західний вхід прикрашений з особливою пишністю. Важливу роль тут грають консольні сходи з профільованими стиками, що ведуть на другий поверх. Двері обрамлені широкими прямокутними наличниками з уступами у верхній частині, колонами, перев'язами і найвишуканішим, геометрично правильним і різноманітним орнаментом.


В середині - дуже скромно і аскетично:


Друга церква монастирського комплексу – храм Святого Карапета – це хрестово-купольна споруда з двоповерховими ризницами в чотирьох кутах. Церква була побудована в 1216-1227 роках за указом князя Ліпарита Орбеляна північ від руїн стародавнього храму, що носить ту ж назву і зруйнованого землетрусом.


Купол церкви був зруйнований під час землетрусу 1240 року, а потім відновлений архітектором Сіранесом в 1261 році. Порівняно недавно, в 1931 році купол був пошкоджений ще одним землетрусом. У 1949 році дах і стіни були відремонтовані, а в 1998 році повністю відреставровані.


Зовнішнє оздоблення церкви св. Карапета зосереджено на західному фасаді, де розташований вхід в будівлю. Обрамлений двома рядами орнаменту у вигляді трилисника і написами, напівкруглий тимпан двері прикрашений орнаментом і зображенням Пресвятої Діви, що сидить на простому сільському килимі з Немовлям в оточенні двох Святих. Стрілчастий тимпан однотипного вікна над дверима прикрашений унікальним барельєфом із зображенням Бога Отця з великими мигдалеподібними очима. Правою рукою Він благословляє Розп'яття, а лівою тримає голову Адама з ширяючим над нею-голуба, що символізує Святого Духа. У правому куті тимпану – голуб-серафим, а простір між ним і фігурою Батька заповнено письменами.


Інтер'єр церкви:


Склепіння:


Вівтар:


Бічна каплиця Святого Григорія була прибудована до північної стіни церкви Святого Карапета в 1275 році. У ній також встановлені гробниці родини Орбелянов, в тому числі чудова надгробна плита з різьбленим зображенням людини-лева, датована 1300 роком. Нею накрита усипальниця Елікума, сина князя Тарсаїча Орбеляна. Це скромне прямокутна споруда з напівкруглим вівтарем і склепінчастою стелею, який підпирається арочними стінами. Вхід з арочним тимпаном прикрашений колонами, а апсида вівтаря оточена хачкарами і зображеннями голубів на барельєфах.




У комплексі збереглося кілька хачкарів. Найскладніший з усіх виконаний Моміком в 1308 році. Великий хрест над щитоподібної розеткою і опуклі восьмикутні зірки, вертикально розташовані з боків, виконані на тлі ажурної різьби. У верхній частині хачкара – зображення Деісус в обрамленні п'яти арок, що символізують криту алею з кучерявих рослин, на що вказує фоновий орнамент із квітів, фруктів і листя виноградної лози.






Скелі біля монастиря:


Декілька цікавих видів на монастир:

http://andy-travelua.livejournal.com/557472.html

Арені - історичне поселення у Вайоц-Дзорській області Вірменії, розташоване в ущелині річки Арпа на головній трасі країни, що веде з Єревану до Мегрі. Саме звідси починається складна, але дуже мальовнича дорога до монастиря Нораванк. Село колись було столицею історичної області Сюнік і до 1946 року мало назву Арпа. Історія поселення почалася ще в XIII столітті, коли князь Орбелян Тарсаїч побудував тут палац. Тоді ж в Арені з Єгегіса був перенесений княжий престол Сюніка. За його наказом глава нораванкский єпископ Саркіс (1265-1287 роки) поблизу Арені на річці побудував триарковий міст, основи якого збереглися до наших днів. Значимість села пояснювалася, насамперед, його географічним положенням — на виході з ущелини, що з'єднує Вайоц-Дзор з долиною Шарур. Завдяки цьому, село було місцем відпочинку мандрівників, так і важливої військової точнкою. На навколишніх пагорбах були побудовані військові укріплення.



У 1321 році за наказом сюнийського єпископа Ованеса архітектор Момік побудував церква святої Богородиці, яка збереглася до сьогоднішнього дня.




Види на Арені:










Річка Арпа:


Дорога, що веде з Арені до монастиря Нораванк:

http://andy-travelua.livejournal.com/557049.html

В 40 кілометрах на південь від Єревану в Араратській долині знаходиться один з найпопулярніших монастирів Вірменії - Хор Вірап. Монастир розташований у підніжжя гори Арарат безпосередньо біля турецького кордону на місці давньої вірменської столиці Арташат. Хор Вірап є символом Вірменії, адже саме звідси почалося хрещення Вірменії - першої країни після Риму, яка прийняла християнство. Монастир, який первісно виконував роль в'язниці, є справжньою фортецею з мурами і баштами, що нібито охороняє всю Араратську долину.


Хор Вірап на фоні Арарату - найвідоміший вид з Вірменії. В добру погоду це виглядає так:


В нашому ж випадку було видно лише монастир і вірменсько-турецький кордон:


Монастир розташований над підземною в'язницею, в якій, за переказами, вірменський цар Трдат III містив в ув'язненні протягом близько 15 років св. Григорія Просвітителя до того, як був звернений їм у християнство, згідно з традиційною датою, близько 301 року. Вся Вірменія була звернена в християнство в 301 році, ставши таким чином першою країною, що прийняла християнство як державну релігію. Монастир служив духовним центром Вірменської Апостольської церкви, де знаходилася резиденція Католікоса всіх вірмен.


Так монастир виглядає з дороги при під'їзді до нього з боку Єревану:




Хор Вірап зустрічає потужними мурами з баштами:


Храмовий ансамбль складається з двох церков. Перша церква - Св. Геворга, яку побудував католикос Нерсес III в 642 р. У цій церкві знаходиться яма де томився Григорій Просвітитель. Церква була перебудована в перший раз в 1661 році, а також у 1879 році. після землетрусу.


Портал церкви св. Геворга:


Друга споруда головна церква Св. Богородиці (Сурб Аствацацин), яка була побудована в кінці XVII століття. Це купольна споруда окремою дзвіницею. Комплекс монастирських будівель будувався з VI по XVI століття.








Портал церкви св. Богородиці:


Інтер'єри:




Пагорб Хор Вірап розташоване на місці стародавньої столиці Вірменії Арташат, побудованої близько 180 року до н. е. царем Арташесом I, засновником династії Арташесидів.


У підніжжя пагорба, де розташований монастир, знаходиться величезний стародавній цвинтар:






Безпосередньо біля монастиря проходить вірменсько-турецький кордон:


Оглядова вишка - це вже Туреччина:


Ще пару ракурсів монастиря:

http://andy-travelua.livejournal.com/555402.html

В 40 кілометрах на південь від Єревану в Араратській долині знаходиться один з найпопулярніших монастирів Вірменії - Хор Вірап. Монастир розташований у підніжжя гори Арарат безпосередньо біля турецького кордону на місці давньої вірменської столиці Арташат. Хор Вірап є символом Вірменії, адже саме звідси почалося хрещення Вірменії - першої країни після Риму, яка прийняла християнство. Монастир, який первісно виконував роль в'язниці, є справжньою фортецею з мурами і баштами, що нібито охороняє всю Араратську долину.


Хор Вірап на фоні Арарату - найвідоміший вид з Вірменії. В добру погоду це виглядає так:


В нашому ж випадку було видно лише монастир і вірменсько-турецький кордон:


Монастир розташований над підземною в'язницею, в якій, за переказами, вірменський цар Трдат III містив в ув'язненні протягом близько 15 років св. Григорія Просвітителя до того, як був звернений їм у християнство, згідно з традиційною датою, близько 301 року. Вся Вірменія була звернена в християнство в 301 році, ставши таким чином першою країною, що прийняла християнство як державну релігію. Монастир служив духовним центром Вірменської Апостольської церкви, де знаходилася резиденція Католікоса всіх вірмен.


Так монастир виглядає з дороги при під'їзді до нього з боку Єревану:




Хор Вірап зустрічає потужними мурами з баштами:


Храмовий ансамбль складається з двох церков. Перша церква - Св. Геворга, яку побудував католикос Нерсес III в 642 р. У цій церкві знаходиться яма де томився Григорій Просвітитель. Церква була перебудована в перший раз в 1661 році, а також у 1879 році. після землетрусу.


Портал церкви св. Геворга:


Друга споруда головна церква Св. Богородиці (Сурб Аствацацин), яка була побудована в кінці XVII століття. Це купольна споруда окремою дзвіницею. Комплекс монастирських будівель будувався з VI по XVI століття.








Портал церкви св. Богородиці:


Інтер'єри:




Пагорб Хор Вірап розташоване на місці стародавньої столиці Вірменії Арташат, побудованої близько 180 року до н. е. царем Арташесом I, засновником династії Арташесидів.


У підніжжя пагорба, де розташований монастир, знаходиться величезний стародавній цвинтар:






Безпосередньо біля монастиря проходить вірменсько-турецький кордон:


Оглядова вишка - це вже Туреччина:


Ще пару ракурсів монастиря:

http://andy-travelua.livejournal.com/555402.html

Мало кому відомо, що в Єревані збереглося Старе місто. Загальновідомий факт, що у 20-ті роки ХХ ст. історичний центр Єревану був повністю знесений, а на його місці виросло нове місто, збудовано з червоного туфу в національному стилі. Проте один великий квартал старого Єревану все ж такі зберігся. Про це мало хто знає, тому й туристи тут - велика рідкість. Район це знаходиться на пагорбі на захід від центру міста. Його назва - Конд, що в перекладі означає "голова". Окремі вкраплення старого Єревану збереглися і в центральній перебудованій частині міста. Це, зокрема, Блакитна мечеть, пару церков та небагаточисельні будинки ХІХ століття. З усім цим ми сьогодні і познайомимося.


Район Конд з'явився у ХVII столітті і чудом зберігся під час руйнування старого Єревану у 20-х роках минулого століття. З минулих років тут мало що змінилося. Старі, подекуди напіврозвалені, будинки, відсутність газу і опалення, білизна і предмети побуту на вулицях. Здається, і стиль життя за декілька століть тут не змінився. Район вважається найдепресивнішим в Єревані, проте в мене він викликав найтепліші почуття.
































В закутках одного з кварталів по проспекту Маштоца заховався ще один шедевр старого Єревана - Блакитна мечеть. Хоча, насправді, її швидше можна назвати "куточком Ірану" у Вірменії. Головна соборна мечеть Єревана була побудована у 1766 році місцевим перським ханом Гусейналі-ханом Каджаром і на початку XX століття була однією з семи мечетей міста.


Купол і мінарет викладені декоративними фаянсовими плитками, оздоблені майолікою.




З чотирьох мінаретів мечеті (висотою в 25 метрів) три були знесені після 1945 року. У радянські роки перетворена спочатку в 1931 році, на Музей міста, потім на планетарій, є одним з культурних центрів іранської громади Вірменії. Її відновлення у 1996-1999 профінансував Іран.




Склепіння "зоряне небо":




Один з дореволюційних храмів, який зберігся в Єревані - вікаріальна церква Сурб Саргіс (Святого Сергія). Перша згадка про неї датується часами раннього християнства, коли церква входила в монастир – обитель святого Саргіса. Церква була зруйнована під час землетрусу в 1679 році і повністю відновлена, на тому ж місці, в 1835-1842 роках.


У 1972 році церква Сурб Саргис була повністю реконструйована, так як її зовнішній і внутрішній види не відповідали її призначенням як головної церкви Араратської Патріаршої єпархії. Стару будівля покрили помаранчевим туфом, побудували на західній стороні галерею для хору і дзвіницю.


Вхідний портал:


В центральній частині міста також фрагментарно збереглася дореволюційна забудова:

http://andy-travelua.livejournal.com/554972.html

Єреван, звичайно, програє в усіх відношеннях сусіднім Баку і Тбілісі. Але казати про те, що він не цікавій, було б невірно. Попри те, що старий Єреван був зруйнований у 20-х роках минулого століття і фактично наново відбудований за проектом Олександра Таманяна, місто має своє особливе неповторне обличчя. Це - не сталінський совковий класицизм, а фактично вірменський національний стиль з використанням елементів традиційної церковної архітектури і червоного туфу.

Єреван не створює відчуття якогось туристичного центру, чи, навіть, столиці. Життя вирує лише в трьох місцях: на площі Республіки, новому пішохідному Північному проспекті та центральному проспекті Маштоца. Вся інша, навіть центральна, частина Єревану виглядає майже мертвою: без людей і злачних закладів. З сервісом в Єреваном також не склалося: в готелі в мороз майже не опалюються, а знайти місце, щоб поїсти - це справжня проблема. В небагаточисельних кафешках Єревану обслуговування жахливе, їжа несмачна, відсутні меню і будь-яка увага з боку офіціантів. Напевно, на такі речі приречена будь-яка країна, яка знаходиться в орбіті північного сусіда.




Але не будемо про сумне. У Вірменію їдуть точно не за їжею і комфортом, а за Араратом, високими горами, Севаном і старовинними монастирями. За природними красотами Вірменія може конкурувати і з Швейцарією, і навіть, з Ісландією. А Єреван можна використовувати, як базу для подорожей країну. З нього можна дістатися майже в будь-яку точку Вірменії і в той же день повернутися. Та і в Єревані є на що подивитися.


Почнемо з площі Республіки, яка є центром архітектурного ансамблю міста. Це - великий майдан овальної форми, від якого відходить ряд широких вулиць. Ансамбль площі формувався протягом 1924 - 1958 років.


Площу Республіки оточують 5 великих будівель: будівля Національного історичного музею Вірменії, будинок Уряду Вірменії з головним годинником країни на вежі, центральну будівлю пошти Вірменії, готель "Marriott Armenia", будівля Міністерства закордонних справ та енергетики.


Будинок Уряду - найгарніша будівля площі і всього Єревану.


Перед будівлею Музею історії Вірменії стоять легендарні "співаючі" фонтани, одночасно змінюють свій колір:


Готель "Mariott":


Міністерство закордонних справ та енергетики:


Площа Республіки вночі:




На Новий Рік на площі особливо красиво: Новорічний Єреван.

З півночі до площі Республіки примикає (через вулицю Абовяна) нещодавно побудований пішохідний Північний проспект, з'єднує її з територією Оперного театру.


Спочатку план будівництва Північного проспекту був задуманий архітектором Олександром Таманяном в 1900-х роках. Після встановлення радянської влади проект був скасований, і лише наприкінці минулого століття знову згадали про нього. За першим кресленнями проспект повинен був примикати безпосередньо до площі Республіки, але з-за побудованого пізніше будівлі Національної галереї Вірменії, проспект, не доходячи до площі примикає до вулиці Абовяна, яка трохи далі з'єднується з площею Республіки. Роботи по забудові Північного проспекту Єревана почалися восени 2001 року і продовжується до сьогодні.


На проспекті розташовано ряд елітних житлових будинків цікавої сучасної архітектури, офісів, магазинів, ресторанів.














Північний проспект вночі:


Північний проспект закінчується у будівлі єреванської Опери, збудованого у 1940 році:


Неподалік від Опери знаходиться один з символів Єревану - архітектурний комплекс Великий Каскад. Будівництво Каскаду було розпочато в 70-ті роки, але так і не завершилося. З 1971 року почав реалізовуватися більш великий проект Джима Торосяна, Саркіса Гурзадяна і Аслана Мхітаряна - сумарною висотою 118 метрів. Будівництво Єреванського каскаду призупинилося спочатку в 1988 році з-за землетрусу, а потім у 1991 році в результаті розпаду Радянського Союзу.


Каскад і сьогодні недобудований. За планом верхівка сходів повинна впиратися в оглядовий майданчик Парку Перемоги. Але до неї не вистачає буквально 20 метрів. Закінчити грандіозне будівництво завадила Карабахська війна.






Каскад слугує величезною багатоярусної оглядовим майданчиком, з якої відкривається красивий вид на місто на тлі гори Арарат.








Цивільна забудова Єревану:








Критий Ринок на проспекті Маштоца:


Підворіття в Єревані люблять яскраво розмальовувати:


Єреван розташований на річці Раздан, два береги якої з'єднює монументральний міст Перемоги:




Біля мосту знаходиться знаменитий коньячний завод "Арарат":


На північ від центральної частини Єревану на високому пагорбі знаходиться величезна статуя "Мати Вірменія":




Від статуї відкривається панорама міста:












Вид на нічне місто:

http://andy-travelua.livejournal.com/554080.html