ну, ви знаєте, як роблять діти, коли дуже-дуже сильно чогось хочуть.
зараз ейсід візьме й почне поводитися точнісінько так само.
хочу кажанчика. узагалі-то в ідеалі хочу отакого кажанчика, але просто якого завгодно - теж. живі всі спуть, можете не пропонувати, та й занадто я добре, шоб живих кажанчиків мучити. а так у нас є - біля могилянки масово тусуються, мабуть, відчувають, шо в могилянці - рідні душі (кількість готишних та приготишнених істот на квадратний метр, може, й далека від критичної, тим більше, я не дуже знаю, шо там із теперішнім набором, але-але).
ну все, тепер шукатиму кажанчика. не знаю, коли, канєшна, і де, теж не дуже знаю (треба спитати, де купували тюленя івасик з юлею). але сильно-сильно хочу, тому нада шота дєлать.

дописала свою англіцьку врешті. такий вагон всього... і половина - про ктулху. знаєте, а без нього було б страх як сумно. треба знов сісти за переклади, бо нового на гумінеті (осьо тут) з'являється доволі багато, а руки все не доходять.
шось із давніших перекладів... у тему до настрою. проте нє, я не шкодую, шо прогулювала математику =) (і навіть незважаючи на те, бісектрису й медіану я ше розрізняю. от з простенькими логарифмами вже фанарь...)

тут досконале все. сукенка й червона помада, і світло з велетенського вікна, і її пози, і горнятка... усе.
знову родні сміт. він майстер.



фотосесія повністю, бо втриматися не можу

так фотографувати жінок може тільки той, хто справді любить жінок.
сайт.



ще...

ейсід три дні не читав баш.
мало того, шо там за ці три дні з'явився вагон високоплюсованих боянів (я в дикому шоці... там шо, справді восьмикласники тусять тепер?). там ше є одна цитата, яка розчарувала би мене в людстві, якби я до того не знала, шо людство - то дохлий номер.
увага:

400428 [ + 2566 − ] [:||||:] утверждена 2008-10-22 в 20:30
Very Table
ищу ответ на вопрос

Very Table
кому принадлежит теория классификации животных и растений

Very Table
выдает

Very Table
...некую китайскую энциклопедию» под названием «Небесная империя благодетельных знаний» (исп. «Emporio celestial de conocimientos benevolos»), в которой содержится классификация животных, согласно которой животные делятся на:
принадлежащих Императору,
набальзамированных,
прирученных,
сосунков,
сирен,
сказочных,
бродячих собак,
включённых в эту классификацию,
бегающих как сумасшедшие,
бесчисленных,
нарисованных тончайшей кистью из верблюжьей шерсти,
прочих,
разбивших цветочную вазу,
похожих издали на мух.

Very Table
господи..... я ж так и папишу!

люди, правда ж, ви знаєте, хто це написав? правда ж, ви це не вперше в житті бачите?

давно хотіла.
/до речі, це для відповідності дизайнові у мене з-під форми відповіді зникли ці ідіотські смайли чи вони взагалі зникли?/
шкода тільки, шо чудовий прекрасний фон погано видно - він мені страшно подобається, відколи на skull-a-day його побачила.
мабуть, тепер треба шось гарне повісити, шоб якось допомогти вам тут призвичаїтися...
гарне буде. роботи таксидермістки поллі морган, які мені вже давно дуже й дуже подобаються. і, випереджаючи питання, - нє, у мене не депресія і я навіть не хочу всіх повбивати. чесно.



ще...

у тобі насправді так мало - мармур пальців і шовк волосся,
але я так радо тримала б холод рук у своїх руках.
от - підводишся і виходиш. твої губи кажуть, що досить,
твої очі іще не певні, та різниця тепер яка?

обіцяли весни на вчора, але сніг не спиняє лету.
крізь його тремтливу завісу - силуети човнів твоїх.
привези мені в подарунок хоч камінчик з берега лети -
може, пам'ять тоді відпустить чи принаймні відпустять гріх.

я не буду сумна стояти. я дивитись услід не хочу -
берег знає мене напам'ять, а навіщо комусь іще?
це насправді надто багато для одної: холодні очі,
аж прозорі, й прощальний погляд цих сумних, нічиїх очей.

не зайтримуйся. бачиш, хлопці вже готуються до походу,
в шлях такий рушають, мов таті, не підводячи голови.
і волосся твойого хвилі, як річок невідомих води.
все минає, і це минуло. забирайся врешті. пливи.

не можу втриматися. перепощую ше одну красу з трансліту-транслітери.

З легкої руки відомого вам любителя семіотики монастирська бібліотека стала дуже популярним конструктом. Здадують її до діла й без діла, причому переважна більшість, що недивно, жодної монастирської бібліотеки в очі не бачили, навіть на фото. Спробуємо це виправити.
Адмонтське абатство, щоправда, засновано лише в ХІ сторіччі, а приміщення бібліотеки збидовано аж у 1776, але сама колекція цілком пристойна - понад 1400 рукописів, понад 900 інкунабул.

вона прекрасна...

повернулося.
не знаю, шо з цього приводу можна написати. багато різного. наприклад, про іншу ввічливість у провінції - коли "добрий день" кажуть усім, але здивовано дивляться, коли дякуєш за якусь дрібничку (можна було би порефлексувати про те, шо оте перше - цілковито колективне, оте друге - індивідуалізм; але не хочу). або про заратустру, який говорив надзвичайно гарні речі, і про те, шо я вже майже до цих речей доросла (заратустра буде пізніше; думки _про_ нього потрібно виношувати). або про змерзлі руки, спання по 12 годин на добу й кільканадцять есемесок, без яких мені було б зовсім сумно. або - таке вже зовсім дівоцьке й кумедне - про те, як ейсід шукав майже досконалі джинси і таки їх знайшов, і знайшов ше багато всякого.
але. повернулося - й усе тут. мені добре й затишно. удома. і не страшно, шо теж мерзну в пальці.
за ці два дні прочитала не так багато, як звичайно читаю, коли їду туди - може, через холод, який змушував кутатися в ковдру й хилив до сну. але. "обличчя пустелі" тараса федюка встигла двічі. не скажу, шо там усе гарно. він мені дуже вибірково подобається, та й редактора б йому... але є такі речі...

От і пора повертатись додому, Еней,
от і скінчились, як іди, твої енеїди.
Тихо тремтить в павутинні останній e-mail,
потяг останній тихенько гойднувся і їде.

Скрипи, потріскування, задубілий коньяк,
офіціант - хоч куди - хоч нікуди - моторний...
Тексти, як букви. І мова розгублена, як
в складі оркестру - але без оркестру - валторна.

Ох, погуляли: дідони, моря, острови,
друзів загибель - дурна і весела, як друзі.
Шлях без мети, без царя в голові, голови.
Чорні черешні в долонях на восьмому крузі.

Ось і пора. В скло брудне нахиляється лоб.
Там, де умреш, - взагалі-то не так і погано.
Гасиш цигарку зотлілу у тамбурі об -
що не для цього у тамбурі - дужку стоп-крана.

(с) тарас федюк

буде тільки одне фото. але воно - божественне до неможливості.
фотограф - john rawlings; зроблено світлинку у жовтні 1961 року; власниця ніжки - на жаль, на жаль - невідома, хоча, можливо, якшо пошукати...
захват. абсолютний, глибокий захват.