давненько шось не було нічого настільки ж старого, наскільки гарного. старого в найліпшому сенсі того слова, звичайно :)
сьогодні будуть фотографії від мелвіна сокольського (вони кажуть соколскі, але ж ми-то знаємо, звідки ноги ростуть, нє?). це якесь аххх і оххх. особливо оця серія, яке я сьогодні вирішила зашпиндячити в журнал. роздягання не буде, зате буде безмір повітряної естетики. нате. (а, так - кольорова тільки перша світлинка, решта - надзвичайно гармонійне ч/б).



летім?

лірично мені...

від floriandra.


опіатне...

Нам бы не мешало припомнить, что критика - дело столь же естественное, как дыхание, и уж мы никак не станем хуже, если будем в состоянии сформулировать происходящее в нас при чтении книги и определить переживание, ею вызываемое, если научимся подвергать критическому анализу собственный разум, погруженный в работу критического осмысления.
_________________________________

Не только лучшее, но и самое индивидуальное в этом произведении открывается там, где всего более непосредственно сказывается бессмертие поэтов давнего времени, литературных предков автора.
_________________________________

Новизна лучше подражания. Но традиция - понятие гораздо более широкое. Ее нельзя унаследовать, и, если она вам нужна, обрести ее можно лишь путем серьезных усилий. Она прежде всего предполагает чувство истории, можно сказать, почти незаменимое для каждого, кто желал бы остаться поэтом и после того, как ему исполнится двадцать пять лет.
_________________________________

Это чувство истории, являющееся чувством вневременного...

книжковий супермаркет. я і консультант.
- день добрий, а у вас є майн кампф?
(реакція миттєва)
- нема.
- а... коран?
шо найцікавіше, він ніби й не здивувався. все одно по мені видно, шо коран я питаю не для себе. зате майн кампф справді хотілося б у нормальному виданні з палітуркою й гарними сторіночками, бо ношуся, як якась дурна, з роздруківками =(
а коран, кстатє, є. і просто так, і з коментарями, і красівий дорогий, і не дуже.
з того всього купила собі дві книги мертвих - єгипетську й тибетську. не знаю насправді, нашо, просто захотілося - і біс із тим, шо часу на читання різного лівого (враховуючи особливо, шо ніцше мене чекає вже понад місяць) майже нема. нехай будуть у хаті, то корисна штука.
до речі. з того всього зареєструвалася на тематичному форумі - вони досліджують історію питання, у правилах написано, шо будь-які неонацистські випадки заборонено. гарні діти...



ше дітки.

Я так довго мовчав.
Ти ж бо знаєш, як важко було мені в сутінках
Устами вологими на добрі слова натрапляти.
Коли надовкіль злі назви річок,
Колись таких добрих річок,
Що сповільнили свій ритм до ритму лікарень.
І хмари на їхньому плесі сьогодні над вечір -
Це психіатри досвідчені, зодягнуті в біле.

Коридором ріки вони відпливають у темряву,
Перемовляючись по-латинськи.
Сплески рибин і діагнози,
Озлоблені вірші, озлоблений колір троянд,
Назви ліків, що зроблять нас дуже спокійними.
Серед дерев озлоблених, серед акацій,
Коли їх чорне насіння буде лунко витріскувати
Із рудуватих стручків.
І мов зграї сполоханих птиць пролітатиме високо над нами.

Я так довго мовчав.
Ти ж бо знаєш, як важко було мені в сутінках,
Коли надовкіль злі назви річок.

Я так довго мовчав.
Я так довго мовчав.
Я так довго мовчав.

(грицько чубай; із поеми "говорити, мовчати та говорити знову")

останнім часом я підозріло часто плачу від щастя. оці два минулі дні - то суцільне проникнення святим.
сьогодні теж співали "ленту за лентою" - разом з тарасом чубаєм. це було шось феєричне і прекрасне (а про "вону" він таке сказав: "вірші костя мосальця, який написав [такий дуже правильний вираз обличчя] "вону", але в нього є багато [така правильна пауза, під час якої зал устиг залитися щирим радісним сміхом] інших текстів"), тарас чубай - то так чудово, шо аж дух перехоплює, чесно-чесно. нам із ним гарно співалося й гарно сміялося.
вчорашня "лента" на михайлівській теж, в принципі, кльова була ;) як і решта пісень сьогоднішнього концерту.
файно нам.

/гарне фото стибзено тутечки. блог вартий того, шоб туди завітати/.

час плинний - києво-могилянська академія вічна

ти не чекай, моя оксано,
додому з лісу партизана,
бо завтра знову буде бій
і не вернеться сотник твій.

(рутенія)

слава нації.
зі святом нас усіх.
сьогодні на михайлівській площі зрозуміла, шо святі речі - як би масово їх не компрометували - у нас усе-таки лишилися. і такими вони й зостануться надалі, поки зостануться ті люди, котрі були там з нами.
нє. не писатиму про те, шо ви пропустили півжиття й усе таке. просто... я зараз щасливе.

шукаю супутників сюди:



зголошуватися - якшо вам раптом захочеться - можна ше тиждень, потім піду по квиточки сама. не знаю, як на сцені дк нау поміститься шістнадцятеро людей, але це прекрасно, шо вони приїздять, і пропустити це - злочин проти себе.