якщо вже все геть погано, то можна ж писати цікаво, неоднозначно..
писав же Тодось Осьмачка.. але! як, як писав! цитую:

Сама ж додому прибіжу й на втіху
тобі - посеред хати почеплюсь
та на вірьовці погойдаюсь тихо,
і синьою до тебе засміюсь,
а довгий мій язик, що звисне з горла,
в обличчя тобі плюне слиню чорну,
щоб ти від неї нагло скаменів
і смородом трупарським засмердів..
(45 вірш "Міщани")

образ змальовано неперевершено..
принаймні, набагато цікавіш
смак треба мати)))

розмовляли про щоденники... які ж вони тільки є.. охо-хо-хо...
часто-густо зустрічаються витвори, оформлені в чооооорномууу стилі, буквочки там фіолетовенькііі, або ще якогось такого кольору, що вганяє в депресію... я б так написала про них (попереджаю! образити нікого не хочу! то моя думка, висловлена в моєму щоденнику, особливо вразливим та в стані перманентної депресивної кризи ліпше не читать!!)

я вся грусна.. я вся грущу...
ща стану плакать!
и вдушу нежную маю
прашу никакать!!
ведь жиссь гавно,
и жить пративна....
я умиреть хачу давно..
красива так... оперативна (эта значит быстра... ну дабейте меня чем нибудь! нихачу мучиться!! может мне повеситься? или удавиться??!! нет! умиреть нада так, штоб в грабу красива выглядить.... буду лижать и выглядывать... а все рыыыдааааююют! умиииреееть хааачууу)

от в такому стилі куупа щоденників... я просто щойно зімітувала їх стиль..
пошесть якась...

Колись ця пісня звучала під гітару… Колись вона співалась лиш для нас… нас двох..)) Автор - наш великий добрий давній друг Аня-Ганнуся.
Коли я мугикаю її, мені стає затишніш

Скривджена струна тишу розірве,
Блискавка розкрає небо..
Я тобі віддам без жалю себе,
Прихилю весь світ до тебе.

Вітер-лиходій хмари розжене,
Тугу і печаль із мороку густого..
Я тобі віддам все, що в мене є,
Не лишу собі нічого.

Весняним дощем вмиється земля,
І веселкою всміхнеться..
Серцем відіб*ю ритм твого ім*я, -
Ним воно у грудях б*ється.

Біди відійдуть, зникнуть в небуття,
В чистім небі сонечко засяє..
Я тобі віддам все своє життя, -
Бо без тебе в нім життя немає…

Останній день зими…
лиш вона не вміє остаточно йти, лише вона повертається знову і знову
Лише вона пише з чистого листа.. і вірить, що цього разу все назавжди
Ти тільки жди і жди і ждиии
Осінь листя своє до віт деревам не приклеїть, літо вдруге яблук не народить,
і вишня двічі не цвіте.. лише зима не йде.. вона вертається і в травні часом..
стоїть розгублено посеред зелені і квіту, сама одна посеред світу..

Ти для мене певно брід. Я бреду тобою і бреду...а от перейти ніяк не можу. Ти для мене як вода, котрою ніколи не вгамуєш спрагу. Голосом сонної ріки розказуєш мені казки.. Я стомилась недовіряти, не довіряти тяжко.. мені знову так хочеться вірити...Хай навіть в насмішкуватий туман твого голосу.... І все ж, у цій воді броду нема.

Ховаєш собі, ховаєш, і думаєш, що ніхто і ніколи не побачить і не здогадається навіть, що воно у тебе є. Що воно було.... А потім приходить хтось, і відразу це в тобі бачить. І навіть не вишукує, просто знає, що ти – така, і все. І все непросто. І незвично... Інші люди нам потрібні, щоб відкрити себе. Завжди цікавимось ніби іншими, ніби кимось, а то – лише собою. Завше собою. Зустрічаємось, закохуємось, дивуємось..., закохуємось, певне, для того, щоб ясніше щось роздивитися в собі. Пролити трохи світла на ще якийсь закапелок своєї душі.

Ідуть, щоб повернутися. Вертаються, щоби піти, - у чому тут логіка? У цих каруселях почуттів ми, напевне, вчимося. Наука правильних падінь і нечесної віри... Певне, ліпше сказати, що то - просто життя. Лукавий погляд, чесний дотик... Отаке...

і все-таки яка смачна наша мова.. Читаю Джерома-Джерома )) смакую кожне слово - купа позитивного настрою, стільки гумору і відтінків.. перший раз читала російською, то трошки не те, адже, читаючи переклади - читаєш перекладача, передовсім перекладача, отож, насолоджуюсь версією Юрія Лісника. Рекомендую!

Розмовляла з Наталею. Хочу в Київ.. хочу просидіти до ночі з розмовами і кавою, пофілософствувати, пожалітися, позубоскалити ..
вияснили з нею, що вже дійшли до глибинного усвідомлення власного існування, дійшли до думки, що зима затягується, і що взагалі - бували і кращі часи, а далі пішов потік свідомості)))

Настроение сейчас - грайлиивииий
В колонках играет - шуткує Бах

можливо, сьогодні свято... можливо, комусь від цього і тепло.. жаль, що всі самотні особливо гостро відчувають цю дату... оминають.. або ставлять зарок - от далі буде не так... і все буде добре.. все завжди буде добре

а я уткнусь тобі десь коло шиї.. не піднімаючи очей скажу щось тихе і ласкаве... щось тобі..

Прости мені моє "люблю",
як я - твою комусь незраду...
У зливі спогадів ловлю
по краплі дощ твоєї правди.
І як на плаху, без жалю
жагу тебе веду на страту..
Прости мені моє "люблю",
Спасибі за жорстоку правду.

Не моє... ))) згадалось просто чомусь..

Страх, як люблю поезію пана Слапчука...

Колись
кохання просив,
як просять цигарок.
Тепер прошу,
як просять
хліба.

хворіється мені.. ангіниться.. хворіти я не люблю, але вмію... я вже не який-небуть там любитель, я вже входжу в клас асів.. впору вже відкривати курси, перша консультація безкоштовна, хронічно хворим - знижки..
Читать далее...

блукати містом самій з собою.. наодинці.. пити каву,притрушену корицею
цей аромат кориці й кави - наче затишок і ранок... наче дім... а вдома у заспаних вікнах посміхається сонце, і в квартирі у кімнаті імені мене спить кицька, і мама готує вранішню каву... і хочеться туди, туди прийти спросоння, і всівшись із ногами на стілець слухать не важливо навіть що.. лиш чути, чути мамин голос зранку..



Настроение сейчас - додомууууу...
В колонках играет - балади Скорпів

Все буває. І нічого не проходить, не минає. Законсервовується, приховується, ніби зникає.. а насправді все живе, завжди живе з тобою, радше, - у тобі... мудруєш нових слів, чаклуєш нові назви, переконуєш себе - вже все пройшло - і дійсно не пам*ятаєш до часу, а потім - музика чи запах, чи кутик усмішки.. і все.. вся гра з собою йде до дідька.. і знов болить.. чи просто рани ниють на погоду? ну хто сказав, всередині нас погоди - там немає? хтось казав? ніхто... отож, це все лиш на погоду. на погоду. все
добре.
я згодна.
буду вірить
в це.


Настроение сейчас - розхристаний
В колонках играет - шось там з Тарантіно

Вже маски є давно... ролей іще немає...
я приміряю, приміряю... лише приміряю..
і граюся в життя.. а що,
..якщо програю?

Настроение сейчас - задуууманаа
В колонках играет - Марчелло

Ім*я твоє - пісок на губах, я більш не шепочу його дзеркалам..
Отак відходить кохання в краплинах дощу :
залишаючи попіл слів і пісок на губах, -
замість твого імені...

Настроение сейчас - втишене
В колонках играет - Плач Єремії

І коли то все закінчиться? ще лише початок, а така нудоота.. додому хочеться страшенно! і ніяких планів на цей рік.. жодних чомусь..
значить, будемо просто жити )).. хоча, просто- це вже навряд чи.. не з моїм характером. І здавалося б - ну вдивовижу спокійна панна.. і от отбі маєш - завше щось встругнуу

В колонках играет - "ти собі сама" Океан Ельзи
Настроение сейчас - взбрикуватий

здається, кінчається рік... ще один міф, ще одна містифікація, коли приходить відчуття закінчення одного і початок іншого, - нового.. а насправді все те саме.. ті самі люди, ті самі проблеми.. хоча можна вимудрувати нові рішення.. можна гратися в нове життя (скориставшись чудовими порадами жіночих журналів: купити нову сукню, зробити несподіваний макіяж і порадувати себе і рідних новим образом.. таак.. варіантсумнівний.. Ще можна купити собі подарунок.. можна кинути курити.. ойй я ж не курю.. значить - почати і кинути.. оппа, а чому ж.. задля нового життя і не такі скромні вибрики запросто собі дозволити..). Можна зготувать коханому Вовці вечерю, - буде рааадий.. одягнути на Бобренка сантаклаусючу шапчину і сміятися з його придуркуватого вигляду.. ага! Спакувати валізи! Їдемо додомууууу!
То хороше.. колядки, кутя, різдвяна ніч.. ммм..
але рік в нас буде новий а проблеми будуть старими... знову розривайся поміж Вовкою і мамою.. ааа ще друзі, родичі, сусіди, однокласники, однокурсники, і.. колишні мої чудовиська... На всіх мене не вистачить.. явно.. значить, будуть ображені. Знову. Чомусь у мене ніяяяяк не виходить жити так, щоб нікого не образити.. (( може то пополакать? поридать над судьбіною? не хочеться. Плакать будемо пізніше. А зараз яяяк дістану списочок моїх незабутніх! яяяк почну писати вітання! Все, почимчикувала писати.. ;))

ну от..
насправді кожен щоденник - то трохи лукавство.. маска чи що.. зрештою, то лише текст, котрий, можливо, через проговорювання допоможе розібратися з собою.. тим паче, що всі ми- герметичні люди.
що скажеш, Оресте, щоденник - то лукавство, чи все-таки щирість?
цікавенько цікавенькоо