думаю - це все таки щирість, та водночас лукавствло перед собою.
ми думаємо що можемо сховатися за щирмою друкованих літер, за вигаданими псевдонімами, а натомість залишаємось такимиж відкритими і беззахисними.
наше ховання - це неправда! ми дуримо самі себе, ми ховаємось за ширмою, і кричимо, розповідаючи про біль душі!
...ну чи про радість... ? :)