Ховаєш собі, ховаєш, і думаєш, що ніхто і ніколи не побачить і не здогадається навіть, що воно у тебе є. Що воно було.... А потім приходить хтось, і відразу це в тобі бачить. І навіть не вишукує, просто знає, що ти – така, і все. І все непросто. І незвично... Інші люди нам потрібні, щоб відкрити себе. Завжди цікавимось ніби іншими, ніби кимось, а то – лише собою. Завше собою. Зустрічаємось, закохуємось, дивуємось..., закохуємось, певне, для того, щоб ясніше щось роздивитися в собі. Пролити трохи світла на ще якийсь закапелок своєї душі.