Споглядаю зараз, як навпроти моєї ділянки встановлюють нові магазини. Знаєте, такі готові конструкції, які привозять на машинах та встановлюють краном. Їх таких вже кілька тут, нових.
А ця сторона Харківщини бачила вже багато. Скоро рік, як тут були потоки біженців на захід. Була військова техніка — їх, ворожа. Було поступове згасання життя передмістя — менше машин, менше людей, світла менше, шуму менше, голосів менше, впевненості менше...
Колись тут не було їжі, аптеки були закриті, будинки покинуті. А сьогодні — голосно, багатолюдно та впевнено. Тільки час від часу ракети літають — а ми живемо. Тільки час від часу вибухи чутно — а ми працюємо. Тільки світло відключають — а ми все одно будуємо.
Росіяни напали на Україну, але Україна встала, скинула з себе частину нечисті, та продовжує працювати.
Що унеможливлює перемогу росіян. Бо треба вбити самі паростки підприємництва та жаги до життя, що є в Україні — щоб казати, що вони нас перемогли. А таке не вбивається...
Автор: Олена Кудренко, українська письменниця і блогер, Харків
 |
|
