11.12.11 13:03
Приднестровье предали дважды свои, славяне

* Написал mason Печать
* E-mail

Как стало известно из достоверных источников, между руководством Российской Федерации и представителями временного правящего либерального Альянса Республики Молдова под нажимом западных кругов достигнута договоренность о решении приднестровского вопроса только в рамках так называемой целостности страны. В этом дружном единении взглядов на застарелую проблему, касающуюся интересов европейской безопасности, мнение украинской стороны, больше всего и непосредственно пострадавшей во время конфликта, было пристегнуто к общей тенденции, походя, подстать совковому "одобрям-с". Виной тому отсутствие у Киева четкой, активной позиции во внешней политике на юго-западных границах.

Этой внешней "гармонии" взаимопонимания, "налаженного" процесса урегулирования конфликта державами и международными организациями, цель которых – любым способом втиснуть в прокрустово ложе унионистской Молдовы непризнанную самопровозглашенную республику, противостоит один ма-аленький, однако, реальный, сыгравший в свое время решающую роль в самоопределении трех наций фактор. Это – волеизъявление людей, проживающих на этой территории в подобном подвешенном состоянии уже более двадцати лет.

В те, уже неблизкие годы конца 80-х – начала лихих 90-х годов – развала Союза и обретения независимости бывшими советскими республиками, славяне боролись за свои человеческие права, незаконно отнятыми при участии внешних сил в тот период лихолетья и смуты.

Поскольку в Молдове при подстрекательстве соседней Румынии осуществлялся откровенный геноцид славян и евреев, простые люди были вынуждены или искать спасения в России, на Украине, Белоруссии, в других странах или браться за оружие.

С их стороны это была справедливая борьба, закончившаяся победой при поддержке России.

С тех пор утекло много воды, и все это время Россия помогала приднестровцам выживать. И приднестровцы не скупились на слова признательности, уверения в своей преданности. Референдумы, проводимые в ПМР, показывали безоговорочный настрой практически всего населения добиваться признания, независимости опять же только под протекторатом России.

Однако, идиллия закончилась, когда подошел момент смены поколений и появилась надобность не в политизированном (партия "Обновление"), а в реальном обновлении. И тут, как говорится, интересы разошлись. Президент Смирнов резко от пропаганды пророссийского вектора развития сделал ставку на модель автономии в составе Украины.

И это притом, что у него горький опыт предательства страны-соседки. Отчетливо помню, как осенью 1991 года во время встречи в Песчанке Леонид Кравчук сказал Григорию Маракуце: "Ну, хлопцы, збирайте свий Верховный Совет и приймайте ришення вийти в склад Украины. А ми вашу пропозицию пидтримуемо!".


Раскрыта главная тайна нового фильма о Высоцком
Туристы случайно засняли инопланетян на видео. Ученые обескуражены
Скончался знаменитый российский актер. Подробности
Грузия сделала очень смелое заявление о деньгах Путина
Direct/ADVERT Дать объявление

Как известно, слова первого президента Украины оказались обманом, а поддержка оказалась ловушкой. Смирнова с одним из депутатов первого созыва ВС ПМР в центре Киева захватил молдавский спецназ, который беспрепятственно через границы доставил пленников в багажнике жигулей до Кишиневского СИЗО.

Что стало причиной начала вооруженного конфликта. Прекратили его решительные действия генерала Лебедя, в ту пору – полковника Гусева, командующего 14-й Армией.

Александр Иванович был хорош в качестве военачальника, но не больше. (Утверждаю это на основе опыта близкого знакомства с бывшим командармом, секретарем Совбеза, губернатором Лебедем). Уверен, что будь он жив, его бы не удивила смена политической ориентации президента Смирнова. Между ними в тот период бывали конфликты и существовало недопонимание по принципиальным вопросам.

Как бы там ни было, но уверен – от решения России заставить приднестровцев упасть в объятья молдавских унионистов Молдовы, представленных правящим либеральным Альянсом, Лебедь перевернется в гробу.

Это главная причина, почему на завтрашних выборах приднестровцы отдадут предпочтение, хотя и без энтузиазма, не выдвиженцу "Единой России" Анатолию Каминскому, председателю партию "Обновление", а именно Смирнову.

Приднестровцы будут голосовать против повторения кошмара унижений, которых натерпелись от сторонников унионизма, от страха за будущее свое и детей.

Смирнов, которым также руководят личные интересы, и который, безусловно, лоббирует интересы некоторых украинских олигархов, в частности, Петра Порошенко, все-таки, как бы там ни было, – гарантия защиты, продолжения курса на независимость пусть даже и в статусе автономии в составе Украины.

Каминского, как и всех приднестровцев, Россия также подвела и предала.

Не хотелось бы всуе банально вспоминать о загадочной русской душе. Более уместно, на мой взгляд, привести слова Остапа Бендера о том, что ему, магу и волшебнику, инженеру человеческих душ, на сеансах спиритизма чаще всего попадаются глупые души. Насчет плохих дорог – не знаю, а насчет дураков и воришек, имея в виду российских чиновников, полностью согласен. Достаточно сам от них натерпелся. Кстати, именно это продажное холуйское племя позволило царице бездарно отторгнуть бесценную Аляску…

Их гнусности, как и жадности, нет предела, наряду с тупостью и всеядностью. Им чужд патриотизм.

Измаил. Одна из лучших панорам взятия крепости русской армией под командованием Александра Суворова. Турки объявляли ее неприступной. Благодаря полководческому таланту генералиссимуса, храбрости и самоотверженности русских солдат с огромными потерями с одной и с другой стороны крепость была взята.

Когда отгремели победные фанфары, через год русские без всяких условий, просто так вернули крепость туркам.

Зримо представляется, как некий фаворит, допущенный до тела самодержца, или самодержицы, льстивый и коварный, выбрав подходящий момент хорошего настроения у хозяина, говорит:

– Занятные вещицы, бают люди, имеются у турецкого султана. Хоть и басурман, а душа широкая. Подарок подослал в знак уважения к Вашей персоне. Надобно и нам его приветить взаимообразно. Вот, к примеру, вернуть ему крепость в Измаиле. На что она нам!?

– И в самом деле, почему бы не вернуть,– отвечает самодержец,– таку вещицу занятную переслал. А с крепостью что делать!? И без нее можно обойтись".

И некому одернуть, приструнить самодержцев, сказать по-свойски:

– Ты что же это, самозванец, царская морда, казенные земли разбазариваешь!?

Так что на нынешних президентских выборах, думаю, ни сенсаций, ни победителей по большому счету не будет. Вот если бы между Россией и Украиной полное доверие образовалось, тогда безо всяких посредников конфликт бы урегулировали. Проблема ведь в том, что у России нет общих границ с Молдовой и все можно и должно решаться через Украину. Вот с этого, по моему мнению, и надо начинать. Тогда и Запад бы на нас по-другому посмотрел.

Джерело:http://hvylya.org/analytics/geopolitics/16095-prid...ali-dvazhdy-svoi-slavjane.html
Джерело: сайт "Тарасова Правда"

Версія для друку Коментарі 287

Коли сьогодні націонал-патріоти різних мастей говорять про російську загрозу й негативні російські впливи на європейські перспективи України, одразу ж хочеться заперечити: головним гальмом на шляху української євроінтеграції є не Росія, а Німеччина. Країна, яка методично й упевнено гасить будь-які ейфоричні настрої українських політиків – яка би політична сила не перебувала при владі в Україні. Ані Кучма, ані Ющенко з Тимошенко, ані Янукович не змогли розтопити лід у стосунках між Німеччиною та Україною.

Офіційний Берлін із дивовижною впертістю винаходить нові й нові умови, які повинна виконати Україна на своєму шляху до євроінтеграції. При цьому керівництво ФРН для внутрішнього вжитку робить заяви про недоцільність подальшого розширення Євросоюзу, про необхідність впорядкування стосунків всередині ЄС – без залучення нових членів тощо. 

Україна і її європейські перспективи не існують для Німеччини. І якби не було справи Тимошенко, обов'язково виникла б інша тема й інші вимоги, які б відклали європейські перспективи України на невизначений термін.

Не Росія – саме Німеччина є головним супротивником європейської інтеграції України.

Ангела Меркель із цієї точки зору є більшою небезпекою для України, аніж Володимир Путін, Дмитро Медведєв та Патріарх Кірілл разом узяті. Один Ельмар Брок вартий десятка затуліних та маркових. Одного Міхаеля Галлера вистачить на п'ятьох жириновських. 

Росія відкрита у своїх намірах щодо України, і ніхто не тішить себе ілюзіями: є імперський дух, імперські амбіції, Україна розглядається як Lebensraum російської еліти. З Німеччиною – усе складніше, бо українці, як і століття тому, щиро й зачудовано дивляться на націю Гете й Шіллера, Баха й Вагнера, Лейбніца та Ейлера – як на союзницю, як на орієнтир, не розуміючи, що взаємності з-поза Одера та Ельби годі чекати.

Сьогодні українська дипломатія намагається переконати німців у тому, що Україна повинна отримати перспективу членства в ЄС – інакше сама Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом стає порожнім звуком.

Німеччина ж намагається зробити все, аби Угода про асоціацію стала не шляхом до членства України в Євросоюзі, а його альтернативою. І з цієї точки зору намагається діяти максимально абсурдно, наприклад, заперечуючи європейську ідентичність України, належність України до європейської цивілізації тощо.

Німці протягом усієї історії зверхньо-погордливо ставилися до слов'ян, особливо до українців. Уся історія України – це історія постійного намагання зламати протидію німецьких аристократів, бюргерів, бюрократів щодо права українців зайняти своє місце в Європі.

Із часів Оттона Великого німці, що почали масово колонізувати слов'янські землі, германізуючи слов'янські Берлін, Потсдам, Данціг, Пруссію, Сілезію, Помор'я, береги Лаби та інші території, з пересторогою дивилися на Русь, бачачи в ній небезпечного конкурента в боротьбі за контроль над торговими шляхами й ринками Східної Європи. Невдалий династичний шлюб Євпраксії Всеволодівни з Генріхом Гогенштауфеном не був особистою драмою двох людей – він показав велетенську прірву в ментальності представників двох імперій.

Тевтонський орден та інші німецькі лицарські ордени намагалися колонізувати територію Галичини – аж доки не отримали нищівну поразку від Данила Галицького під Дорогочином.

Імператор Сигізмунд усіляко протидіяв тому, щоби Вітовт отримав королівську корону й став королем Великої Литви, до якої входила й Україна.

Бранденбурзькі найманці в польському війську призвели не лише до поразки Хмельницького під Берестечком, а й до амбітного плану гетьмана сформувати союз держав – Швеції, Угорщини, Трансільванії, Семигороду, Валахії, деяких німецьких земель, Криму, з можливою підтримкою з боку Англії та за участю Русі – що могло призвести до зовсім іншого розвитку Європи після Тридцятилітньої війни. Натомість зрив цього плану штовхнув Хмельницького на союз із Московською державою.

Місія Капніста в 1791 році із проханням про підтримку самостійницьких прагнень української старшини наштовхнулася на нерозуміння й байдужість офіційного Берліну.

1918 рік та підписання Брестської угоди принесли не стільки допомогу Україні, скільки намагання перетворити Україну на колонію Німеччини, її продовольчу базу. Розпуск Центральної Ради, боротьба з демократією та новими відносинами на селі – ось справжні наслідки німецького впливу на Україну.

І не треба відсилати до позитивного досвіду розвитку українських земель під "східно-німецькою" Австрією – навіть Бісмарк не вважав Австрію частиною Німеччини. Тим більше, що з Австрією в України ні тоді, ні тепер немає суперечок – навпаки, ми відчуваємо підтримку європейських прагнень України з боку Відня. Чи, можливо, у Берліні й досі можуть керуватися логікою Адольфа Гітлера щодо того, що "Австрія була ганьбою німецької нації"?

Гегель, що проголосив поділ націй на "історичні" та "неісторичні", Маркс, що відмовляв східним слов'янам у прогресі та переконував Віру Засулич у недоцільності спроб застосовувати його вчення в Російській імперії, Катерина ІІ з її спробами переплавити народи Росії й переписати їх історію, нацистські ідеологи з їх поділом народів на "ubermenshen" та "untermenshen", надлюдей і недолюдей, відносячи до останніх і українців – ось ті потворні форми, які породжує "сон розуму" в Німеччині.

Здається, розум німецького керівництва знову спить, породжуючи потворних у своїй абсурдності геополітичних чудовиськ. 

"Тевтоніє! Мене ти пожирала,
Як нищила моїх дочок, синів,
І як залізо, хліб та вугіль крала.
О, як твій дух осатанів!"

 – писав Павло Тичина в розпачі та злості в дні Великої війни.

У повоєнний час здавалося, що з відходом у небуття нацизму німецька політика щодо інших європейських держав переживе серйозні трансформації. Було збито пиху Німеччини. Було зупинено останній кидок на Схід. Виявилося, що німецький "дух одвічної стихії" побороти неможливо.

Убивши дракона Нацизму, не вдалося вбити дракона німецького егоїзму щодо слов'янських народів.

"Можливо, ви почуваєтеся союзниками Німеччини", – казав високопоставлений чиновник Кундт Степанові Бандері в червні 1941 року. – "Можете себе вважати союзниками, якщо вам так подобається. Але за військовою термінологією, ми не союзники, а завойовники".

Чим відрізняється позиція ХДС, яка відмовляє Україні в європейській ідентичності та перспективі, натомість присилаючи численних емісарів-"інвесторів", які намагаються переконати українців засівати поля рапсом та іншою сировиною для біопалива?

"Україна не може бути частиною Нової Європи. Вона – частина життєвого простору Німецької Нації. Місцеве населення має поступитися місцем расі справжніх арійців", – говорив Герман Геринг "берлінському мрійнику" Альфреду Розенбергу, що пропонував надати державність Україні в рамках пропонованої Гітлером "нової Європи".

Насправді сьогоднішня Німеччина культивує відтворення ідеологем та стереотипів минулого не без впливів Росії та "Газпрому". Піфія в Дельфійському оракулі вдихала отруйні випари, під впливом яких впадала в транс, говорячи різноманітні незрозумілі речі, які жерці трактували на свій розсуд.

Сучасні піфії в Берліні вдихають випари російського газу й говорять, говорять, говорять...

Висловлюють незрозумілу, абсурдну позицію, яку можна трактувати лише однозначно: Німеччина не бажає вступу України до Євросоюзу.

Ані сьогодні, ані завтра, ані післязавтра. Ні за часів президентства Віктора Януковича, ні після нього, ні навіть через п'ятдесят років. Бо цього не хочуть боги Валгалли, Нібелунги, душі предків, Ангела Меркель і колишній агент Головного розвідувального управління СРСР у Дрездені.

Тільки бажанням не псувати стосунки з Росією можна пояснити нинішню позицію Німеччини. Україна стає розмінною монетою у великих газових торгах Німеччини й Росії.

Як це подібно на угоди 1938-1939 років! І на поділи Польщі в 1772-1795 роках! І на наслідки Берлінського конгресу 1878 року!

Усюди – поділ сфер впливів. Усюди – Німеччина й Росія.

Сьогодні ділять сфери впливів у Східній Європі. Німеччині розв'язують руки в справі приборкання "нових членів" ЄС, які деякий час перебували під впливом США, натомість Росія отримає право зміцнити свої впливи в "сфері власних національних інтересів", у тому числі й у Росії. Доки Росія намагається відновити "імперію" на євразійському просторі, Німеччина робить усе, аби встановити гегемонію в Європі – спершу на пару із Францією, а далі – і самостійно.

Україна плутає карти Німеччині.

Будь-які поступки Україні можуть позбавити Німеччину ресурсної бази, якою сьогодні є для німців Росія. Транснаціональна корпорація "Газпром" потужно впливає на транснаціональну корпорацію "Європейський Союз".

І як тут не задуматися над словами президента Білорусі Александра Лукашенка, який у статті-відповіді Володимиру Путіну на сторінках "Известий" сказав про необхідність двох паралельних інтеграційних проектів – європейського і євразійського, з наступним переходом до "інтеграції інтеграцій".

Очевидно, що Україну штовхають у Євразію.

Можна зрозуміти впертість при недопущенні України до членства в ЄС – економіки Євросоюзу, особливо країн Південної Європи, перебувають у не надто доброму стані, криза стала реальністю, потрібно змінювати економічну політику в рамках ЄС, зараз не до розширення тощо. Та й Україна на сьогодні й через соціально-економічне становище, і через розміри, і через велику кількість внутрішніх проблем наразі не може стати повноцінним членом європейської спільноти.

Але відмовляти Україні в праві йменуватися європейською нацією?

Тевтонський марш

Кость Бондаренко, для УП _ П'ятниця, 18 листопада 2011, 12:37

Відмовляти в очевидному? Чому? Чи є цьому пояснення? "Є дві безкінечні речі – Всесвіт і людська дурість. Правда, щодо нескінченності першої я сумніваюся", – сказав ще один видатний син Німеччини Альберт Ейнштейн.

Історія пам'ятає, як у вересні 1761 року піхотинці Київського мушкетерського полку пройшли маршем по вулицях столиці Пруссії. Так само, як пам'ятає про тріумф Першого українського фронту в травні 1945 біля стін Рейхстагу.

Рано чи пізно Україна доб'ється свого – не зважаючи на протидію Берліну.

Як Римська імперія не змогла стримати наступу предків нинішніх німців, що бажали жити в Європі – на життєвій території Риму, за стандартами й правилами, виробленими в Римі – так і сучасна Німеччина не зможе стримати європейські прагнення українців.

Чуєте музику, пані Меркель? Це – не "Політ Валькірій" Вагнера.

Це – "Тевтонський марш" уродженця України Сергія Прокоф'єва.

Кость Бондаренко, спеціально для УП

Мощные солнечные вспышки могут привести к серьезным магнитным бурям. Фото burokrathaber.com
Размер текста:

Мощная вспышка на Солнце в период с 9 по 15 ноября текущего года может привести к сильной магнитной буре на Земле, сообщил РИА "Новости" директор Института прикладной геофизики (ИПГ) Росгидромета Владимир Лапшин.
Источник

В Боливии проснулся вулкан, который может похоронить человечество28.10.2011 16:54
В Южной Америке внезапно проснулся вулкан Утурунку. Он находится на юго-западе Боливии и достигает в высоту 6 тыс. метров.

Ученых пугает то, что он растет с невероятной скоростью и накапливает магму в десять раз быстрее обычных вулканов, передает ТСН.

Если этот рост вызовет появление супервулкана, то быстрое его извержение приведет к климатической и демографической катастрофам.

Ученые считают, что это будет страшнее парализованного авиасообщения в Европе весной 2010 г., когда в Исландии начал извергаться Эйяфьятлайокудль.

«Это одна из зон с наибольшей вулканической активностью на Земле. И важно вовремя понять, к чему это может привести, поэтому следует выяснить причины столь быстрого роста», - заявил профессор Шан де Сильва из Университета штата Орегон.

Утурунку по классификации относится к стратовулканам. Это самый распространенный тип, они извергаются периодически и могут не приносить вреда, поскольку густая лава быстро застывает и не распространяется далеко.

Если же быстрое накопление магмы приведет к превращению Утурунку в супервулкан, то последствия его извержения будут разрушительными.

Пепел и серные газы при выбросе могут достичь стратосферы и, словно покрывалом, накрыть земной шар.

Тогда лучи солнца перестанут проникать в атмосферу, что приведет к снижению температуры. Газы превращаются в серную кислоту, которая обрушится на Землю вместе с осадками. Похожий эффект может вызвать гипотетическая ядерная зима.

Ученые напоминают случай, когда 73 тыс. лет назад извержение вулкана на острове Суматра вызвало ужасный демографический кризис. Тогда серные дожди продолжались в течение шести лет, а облако пепла практически полностью скрыло солнце. На Земле остались в живых только десять тысяч человек.

По словам ученых, пока не ясно, к каким последствиям приведет извержения Утурунку. Последний раз выброс лавы проходил в этом регионе 300 тыс. лет назад.

Сьогоднішня ситуація в країні трохи нагадує епоху 90-х. З тією лише різницею, що в 90-х бандити були (оперуючи сучасними термінами) в «опозиції», вони займалися рекетом, грабунками, наркотиками, торгівлею людьми і т.п. Зараз ми живемо в ситуації, коли рекетом займається держава, тобто державні інститути, коли рейдерство, тобто захоплення чужої власності використовуючи рішення судів, стало нормою.

Зараз бандити інші. В 90-х ще були живі ті хто жили за своїми «понятіями» і кодексами. Сьогодні до влади прийшли ті, кого ще років 10-15 тому називали «безпрєдєльщики» і «відморозки».

Разом з тим 90-і для України були епохою національного романтизму, національного ідеалізму. Хотілось би пом’янути цю епоху «незлим тихим словом».

Епоху, коли тисячі і мільйони вірили в ідеали, коли студенти голодували і стояли не за гроші.

Епоху, коли до храму ходили не лише задля показу, проводячи PR-акцію.

Епоху, коли народжувались нові символи і мрії, а віра в загальне ще переважала віру в особисте.

Епоху відродження національної пам’яті і національної совісті.

Епоху, коли у вічній боротьбі духу і «брюха» перемоги, може примарні і тимчасові, мав дух. Це була епоха філософів, поетів і письменників.

Пізніше прийшла інша епоха. Театральних постанов, політичного менеджменту і прагматичних розрахунків. В принципі, прагматизм перемагає майже завжди. Навіть в межах однієї національної ідеї. Подібно тому, як зрілість перемагає молодість.

Але це вже була зовсім інша епоха і час. Час спідління і моральної деградації. Час, коли почали торгувати ідеями, символами, територіями, ласими шматками державної власності, поглядами тощо. Симптоматичними характеристиками того часу стало рейдерське захоплення підприємств, суддя, що «колядує на Різдво» мільйони, «дерибан» державного бюджету, махінацій з ПДВ і тендерами.

Нікого вже не дивувало, що парламент за рік може пропрацювати кільканадцять днів, що судді потрібно дати хабар, щоб він прийняв рішення по закону, що населення країни у мирний час скорочувалось «військовими темпами», що кращі фахівці виїздили за кордон, що служба в армії стала непопулярною.

Не викликали подиву чисельність правоохоронних органів, що в кілька разів перевищувала чисельність армії, десятки тисяч кинутих дітей, села, де основними мешканцями залишилися тільки старі і малі, бо батьки виїхали на заробітки…

Ми (вірніше за нас), дарували ядерну зброю, різали свої ракети, роздавали ВПК, перетворювали недобудований авіаносець на казино, здавали на металобрухт стратегічну авіацію, не сварилися а судилися (ми ж бо добрі) з Румунією за острів Зміїний, дарували свою частку власності СРСР Росії і таке інше. А національними символами того часу ставали боксери Клички, співачка Руслана, перемоги української збірної по футболу.

Найбільш відомою подією того часу став Майдан 2004 року. І закінчилась ця подія класично (це коли більшість революцій розпочинають романтики, а плодами їх найчастіше користуються негідники).

Наступила третя епоха. Про останні кроки Президента Януковича вже було сказано багато. А про останні ініціативи можна коротко – пролонгація окупації. Адже у всьому світі неконституційне (отже незаконне) перебування іноземних військ на території незалежної держави називається окупацією. А ситуація, котру ми маємо – це просто пролонгація окупації. Потрібно називати речі своїми іменами. Чи можна з окупантами та їх посібниками взагалі про щось розмовляти – запитання риторичне..

Характерними ознаками нової епохи став м’яко кажучи сумнівний з точки зору закону спосіб формування нової більшості, обрання нового уряду, здача збагаченого урану, здача авіаційної промисловість, сховища газу, обмеження свободи слова, свободи мирних зборів, свободи політичних поглядів, думок, переконань. Втративши останню частку хоч чогось святого (якщо в цих людей щось святе в душі взагалі було) влада почала торгувати власною країною. Вже дійшло навіть до заборони торгувати українською книгою, українською музикою, українською символікою (як це зараз відбувається на Майдані). Прийшла нова епоха хамів.

Проблема в тому, що ця епоха вже є, а України в ній не буде. Тут хотілось би зазначити що великою заслугою і першоджерелом сьогодення є вічна війна між собою лідерів помаранчевої революції – але зараз, здається не час. Багатьом знайоме відчуття, що в перші дні помаранчевої революції її лідери самі злякалися того вибуху народного протесту. Замість подолати свій страх, вони побігли домовлятися до Леоніда Кучми. Шкода, але зараз знову Ющенко, Тимошенко і Яценюк закликають до протестів всіх, але самі виступають окремо.

Я можливо, не зовсім розумію, що таке громадянське суспільство і громадянська позиція, до котрої зараз апелюють.

Громадянське суспільство (в моєму розумінні) – це коли всі університети Франції страйкують, якщо б, не дай Бог, міністром освіти призначили франкофоба.

Це коли профспілки будують барикади і виводять на них людей, а не обвішують себе плакатами, як у нас.

Це коли при згортанні соціальних програм, навіть задля благої цілі – врятувати бюджет вся Греція страйкує, включно з поліцейськими та державними службовцями.

Це коли опозиція, з котрою влада не хоче рахуватися, захоплює аеропорт, як у Таїланді. І чого варта опозиція, котра не може захопити навіть власний парламент (чи ви будете спокійно дивитись, як хтось, не спитавши у вас дозволу (без референдуму, на мові політиків) віддає вашу дружину, дитину чи частину помешкання на 25 років)?

Це коли студенти відстоюють не за гроші свої ж власні права.

Це коли нація, врешті, користується своїм природним правом роботодавця – інколи звільняє, а інколи викидає з вікна президентського палацу свого найманого працівника – президента.

Передивившись статтю одного доцента з Сімферополя (на сайті «Української правди») хотів низько вклонитись йому, бо зрозумів, що доля України сьогодні в руках не тернополян чи львів’ян, а таких як він, російськомовних українців. Я також згадав фразу, кинуту під час пікетування Адміністрації Президента, одним простим російськомовним хлопцем з Одеси під час дискусії з А.Герман – «ну и что, что я русскоязычный, шоб ты знала, — если Вы попробуете тронуть украинский язык, Бандеру или что-то еще,- мы Вас всех тут порвем…» Друг мой одессит (авт.) – они уже тронули все, что только можно было тронуть. Делай выводы…

Коли влада пролонгує окупацію власної країни заради надприбутків (через дешевий газ) своїх олігархів, ігнорує гідність власної країни і думку власного народу – тоді приходить час революції. Інколи жорстокої і безжальної…




26.04.2010 г. в 10:27
Олег Вітович, для Главкома

Джерело: Сайт ОРД - Человек не терпит насилия

Янукович не понимает элементарных составляющих политики, - эксперт20.10.2011 17:46
Лишение экс-премьер-министра Украины Юлии Тимошенко свободы является абсолютной глупостью, а президент Украины Виктор Янукович вообще не понимает основополагающих принципов европейской интеграции, считает Американский политолог Александр Мотыль.

Александр Мотыль - американский историк, профессор политологии в Радгерском университете (США), директор программы изучения Восточной и Центральной Европы, пишет УНИАН.

По словам эксперта, не выдерживают критики заявления Януковича о том, что если бы дело наподобие дела Юлии Тимошенко рассматривалось в любой, даже самой демократической стране мира, кроме Украины, то другие страны и слова бы не сказали против.

«Во-первых, политические показательные суды вызывают осуждение, если они происходят в других государствах. Во-вторых, они не вызовут осуждения, если состоятся в демократических странах, потому что они никогда не состоятся в демократических странах. В-третьих, все страны, которые заявили о желании стать членами ЕС, рассматриваются «под микроскопом». Это то, что представляет собой европейская интеграция. Если Янукович действительно не понимает эти три элементарных составляющих современной политики, тогда он действительно ничего не понимает, хоть и возможно считает себя большим специалистом», - отмечает Мотыль.

При этом профессор политологии напоминает, что даже более мягкое недостойное поведение в Словакии премьер-министра Владимира Мечиара заблокировало перспективу членства этой страны в ЕС на пять лет.

Также Александр Мотыль считает, что за исключением Польши у Украины уже не осталось сторонников в ЕС.

«И, Слава Богу, остальная Европа, вздыхая, говорит: мы больше не будем иметь дела с ними. Возможно, это является недальновидным, но это не тревожит никого в то время, когда Европа пытается спасти саму себя», - подчеркивает эксперт.

 

Джерело: Rupor.info

Все більше і більше українців задаються питанням: "Янукович - це людина Росії?".
Цей висновок напрошується з того, що багатоходова комбінація зі "справою Тимошенко" це "справа проти України".

Почему обиделась Европа?
15.10.2011 15:26

Не скажу чего-то революционно нового, если отмечу, что за 5 лет «оранжевой» власти Европа и США здорово устали от нее. Пять лет бардака под руководством Виктора Андреевича стали для сторонников сближения Украины с ЕС настоящим разочарованием. Потому что все свои предвыборные обещания Виктор Андреевич выполнял в зеркальном соответствии со своим же слоганом: «Не делом, а словом». Постоянные ссоры «оранжевых», клиническая неспособность провести через парламент хотя бы один законодательный акт и постоянные взаимные жалобы на конкурентов по демократическому лагерю откровенно раздражали Брюссель. Так что приход к власти нашего национального чуда-юда в виде Виктора Януковича был воспринят на Западе со сдержанным оптимизмом.



Особенно после того, как свой первый визит Янукович совершил как раз в столицу Бельгии, где поклялся, век воли не видать, в своей евроатлантической преданности. Все в Европе понимали, что да, не слишком красив, не слишком умен и несколько грубоват. Зато человек конкретный и раз на переговорах говорит о конкретных вещах, значит будет их так же конкретно выполнять. Все таки человек из рабочего региона, дисциплинированный и так далее и тому подобное. За вот эту мнимую конкретику ему многое прощали. «Президент, а скажи, зачем ты закрутил гайки всему парламенту и мимо Конституции подписал закон о регламенте?», — вскользь интересовалась Европа. «Ну, это чтобы законы евроинтеграционные быстрее принимать», — отвечал Янукович. «Ну ладно», — пожимала плечами Европа. «Президент, а скажи, зачем ты через жо.. прости, через Конституционный суд, основной закон перетряхнул?», — спрашивала Старушка буквально через полгода. «Ну, чтобы быстро увольнять чиновников, которые своими липкими руками тормозят нас на нашем европейском пути», — отвечал Янукович. «Ну ладно», — пожимала плечами Европа и шла дальше разбираться со своим долгом. «Виктор, ну хорошо все это. Но почему ты так всех на местных выборах щемил? Тебе все эти местные депутаты тоже чем-то мешали?», — интересовалась Европа буквально год назад смутно начиная догадываться что где-то тут что-то не совсем чисто. «Перегибы на местах, мамой клянусь!», — Виктор Федорович рвал на себя тельняшку. А потом началась «борьба с коррупцией» в виде каскада уголовных дел против бывших чиновников правительства Тимошенко и самой Юли. Но даже это не смогло остановить некоторых еврооптимистов. Руководствуясь психологией нормальных людей все эти еврочиновники думали, что пришедший из диких донецких степей варвар может просто что-то не понимать в их утонченном этикете. А значит ему просто надо показать где стоит умывальник и как правильно держать нож с вилкой. И если надо, просто показать еще раз для закрепления. Однако после событий прошлого вторника у Кэтрин Эштон, Баррозу, фон Ромпея и прочих Сикорских похоже наступило прозрение. Они вдруг поняли, что варвар прискакал к их поместью с целью помародерствовать. А кто этого не понял сразу, тот, с точки зрения этого варвара — лох и фраер. Кстати, мы бы рекомендовали господину Баррозу ознакомиться с этими лексическими оборотами. Но проблема Виктора Федоровича состоит в том, что варвар для него — это все же плохая метафора. Он не варвар, а деспотичный хозяин соседнего поместья. Которые настроил против себя всех соседей, попользовался их гостеприимством, обозвал некрасивым словом и поехал дальше сдирать шкуру с крепостных. Только вот проблема то одна. Варвар скачет в вольную степь, где растворяется в ветре. Адрес же нашего президента хорошо известен всем вокруг: Украина, Киевская область, Вышгородский район, резиденция «Межигорье».

Переводя набор метафор в язык фактов гнев Европы на Януковича можно объяснить достаточно просто. Просто Янукович крупно подставил тех людей, которые защищали его на протяжении последних полутора лет. Причем подставил не только делом Тимошенко.

Сторонники нашего Виктора Всемогущего как заведенные твердят одно: Европа прагматична, ей важна экономика и Зона свободной торговли, она знает всю правду о Тимошенко. И это все, кстати, истина. Правда истина с оговорками. Начнем с последнего. Да, Европа знает всю правду о Тимошенко. Но на фоне этого она знает и всю правду про остальных украинских политиков, включая самого Януковича. Глупо было бы предполагать, что если финразведке европейских стран известны подробности о счетах Тимошенко, она будет оставаться в полном неведении относительно счетов самого Януковича. Второе, Европе правда важна экономика и европейцы крайне прагматичны. Однако эта прагматика заключается не в том, что ЕС может себе позволить заключать договоры с диктатором. Потому что прагматика европейского политика заключается в продолжении своей карьеры. В Украине забывают, что ЕС — это не кисельная аморфная структура, а сообщество независимых стран. Сама по себе евробюрократия не отвечает ни перед кем кроме себя самой. Потому что нет единых всеевропейских выборов. Однако все должности в структурах ЕС цикличные. И после возвращения из Брюссельской командировки с политика спрашивает его же родная страна. Причем для многих высокая должность в Брюсселе или Страсбурге — это гарантия крайне успешного продолжения национальной политической карьеры. Во время которой уже национальный избиратель будет считать все промахи политика за годы работы в органах ЕС.

Давайте теперь рассмотрим кто из стран-членов ЕС выступил с осуждением Януковича и приговора Тимошенко резче всего? Это были Чехия, Польша, Франция, Германия и Великобритания. Следуя искривленной логике енакиевских макиавелли все эти страны должны были бы из своих прагматичных побуждений промолчать для того чтобы заполучить в Зону свободной торговли такую громадную страну как Украина. Однако это — полный бред. Поскольку, осуждая Януковича каждая страна как раз и действовала исходя из понимания своих интересов.

Начнем с Великобритании. Англия — страна которая родила современное европейское право и принявшая в 17 веке ограничивающий полномочия короля Билль о правах. Английское общество крайне чувствительно ко всем вопросам правовой несправедливости. При этом в английском обществе и СМИ всегда присутствует определенный заряд левизны — в Британии нет ведущих газеты с не-левыми взглядами. Тут нет своего Уолл Стритт Джорнала. Кроме того, в Британии до сих пор силен дух колониализма. В той степени, что британцам есть дело до всего остального мира. И они считают, что в делах этого мира их страна имеет полное право выступать арбитром. Вы представляете себе, что эта пресса, выпустившая на своих первых полосах статьи о суде над Тимошенко на следующий день сказала бы про своего премьера, набравшего в рот воды? “Cameron is a sissy” — что-то примерно такое. Мог Камерон не выступить? Не мог.

Франция и Германия. Интерес к внешнему миру в данных странах не так развит как в Великобритании. Однако эти две страны никогда не являлись сторонниками сближения Украины с ЕС. Тем более не являются они этими сторонниками и сейчас, когда кормят своим бюджетом половину кризисной Европы. Тимошенко для них — хороший повод остановить сомнительное расширение Евросоюза. По крайней мере до того момента, как ЕС разберется со своими бюджетными проблемами. Теперь Франция и Германия имеют право сказать остальной Европе: «Вы вас предупреждали, что дикарям не место за обеденным столом». И после приговора Тимошенко не согласиться с их позицией будет сложно. Поскольку эту будет автоматически означать защиту диктатора. Это в демократических странах не модно.

Чехия. Пожалуй высказала самую критическую позицию, заявив что попросту не признает приговор Тимошенко. От Чехии по-настоящему зависело очень многое. Потому что основным судьей по вопросу взаимоотношений с Украиной является чех Штефан Фюле — еврокомиссар по вопросам расширения и вопросам добрососедства. Именно Фюле на протяжении последних полутора лет занимался тем что публично обнадеживал Януковича и рассказывал тому о необходимости соблюдать европейские ценности. Для бывшего министра Чехии по европейским делам пост еврокомиссара — это отличный трамплин для того чтобы стать следующим премьер-министром или даже президентом Чехии. Его Чешская социал-демократическая партия имеет самые крупные фракции в обоих палатах чешского парламента. А сам Фюле — это политик всеевропейского масштаба. Как отмечают мои чешские друзья, Фюле не отказался бы пройти путь ранее пройденный президентом Литвы Далей Грибаускайте, прыгнувшая с поста еврокомиссара по бюджету напрямик в президентское кресло. При этом сам Фюле находится в очень щекотливой ситуации. Украину в Чехии не любят после всем нам памятного «шпионского» скандала: когда предоставление Богдану Данилишину политического убежища было мелко отомщено высылкой двух чешских дипломатов. Мелкая месть власти привела к тому, что Фюле, который должен был стать локомотивом украинской евроинтеграции, стал вести себя осторожно. Дальнейшее общение Януковича с еврокомиссаром начало играть на понижение его авторитета — поскольку после каждой встречи с Фюле Янукович начинал делать все наоборот. Последнее китайское предупреждение Штефан Фюле высказал Януковичу в Ялте. По слухам президент поклялся что он сделает все для того, чтобы Тимошенко вышла. Так что приговор попросту взбесил еврокомиссара, который понял что на следующих выборах родной избиратель может припомнить ему контакты с предпоследним диктатором Европы. А значит теперь надо быть с этим диктатором максимально жестким — авось пронесет. Отсюда и позиция МИДа Чехии, которая не могла быть разработана без участия Фюле.

И наконец Польша. Польша возлагала на Украину массу надежд. Поскольку именно сближение с Украиной и Молдовой должно было продемонстрировать Европе и самим полякам эффективность пребывания Польши во главе ЕС. И Польша, надо отдать ей должное, была преданным адвокатом Януковича. Более того, нынешний министр иностранных дел Польши Радослав Сикорский являлся одним из идеологов подписания договора об Ассоциации и всей программы Восточного партнерства. Однако уже летом, в особенности после ареста Тимошенко, президент Польши Бронислав Коморовский понял, что дальнейшие контакты с Виктором Федоровичем начинают играть против рейтинга польской власти. Коморовский решил, что надо воздействовать на Януковича более жестко. ОРД уже писал о том, что именно Коморовский звонил Януковичу после ареста Тимошенко, он же посылал к нашему президенту «гонца» — экс-президента Польши Квасьневского для того чтобы тот доходчиво объяснил Яныку возможные последствия приговора для Юли. Как и в случае с Чехией наш великий пенькобежец похоже решил мелочно отомстить Польше за ее позицию. Потому что на Варшавском саммите Восточного партнерства 29-30 сентября должна была приниматься резкая резолюция по ситуации в Беларуси. Польша рассчитывала, что за всю помощь оказанную ей Украине и Молдове по европейским вопросам эти страны проголосуют в поддержку резолюции. Однако в итоге Украина присоединилась к бойкоту резолюции, оставив Польшу и Молдову в одиночестве. На следующей же день конкуренты правящей «Гражданской платформы» из партии «Право и справедливость» раструбили об этом как о геополитическом поражении власти. Правительство критиковали в газетах, отдельно намекая на то, что глава правительства не смог заручиться поддержкой даже у тех стран, которые многим обязаны Польше. Понятное дело, что Коморовский и Сикорский восприняли это как подставу со стороны Украины.

Примерно такое же ощущение полной подставы царит сейчас в душах европейского объединения социал-демократических партий, которое поддерживало Януковича из-за партнерских отношений с Партией регионов так же как Европейская народная партия поддерживала лидера ассоциированной с ней Батькиавщины. После посадки Тимошенко на социал-демократах защищавших Януковича еще долго будет отпечатано клеймо пособников диктатуры. Не самый хороший имидж для предвыборной кампании, правда? Именно поэтому начиная со вторника социал-демократы выступают самыми жесткими критиками Януковича — они стремятся поскорее смыть пятно со своей репутации. Репутация — ключевое слово в международных отношениях. И неизвестно знает ли его значение сам Виктор Федорович.

Проблема Януковича в том, что он начал проецировать свое уголовное сознание на окружающий мир. Тогда как применять его следовало только в границах Украины. Теперь Виктор Федорович — нерукопожатный. Потому что любое прикосновение к нему для западного политика означает понижение своей капитализации.





В каком-то смысле Янукович — уникальный президент. За полтора года он успел сплотить против себя одновременно и Россию и Европу и США. Обычно такую единогласную позицию такие разные страны высказывают только в одном случае: в случае соболезнования родне усопшего. И к этой метафоре Януковичу лучше прислушаться.



Саша Серый, «ОРД»

…Владимир Путин как-то заявил, что самой великой геополитической катастрофой ХХ века считает развал Советского Союза. А вовсе не приход к власти большевиков, которые причинили столько зла и своей стране, и всем, кто оказался в сфере их влияния. Путин заявил, что Сталина нельзя уподоблять Гитлеру. Сталин, по его мнению, все-таки лучше. И еще он высказался в том духе, что молодежи надо прививать любовь к родине и гордость за нее, а для этого не следует чернить и порочить ее, родины, прошлое. Но как же быть, если «чернить и порочить» означает всего-навсего правдиво излагать ее историю? И кто виноват, что в прошлом этой родины столько черного и порочного ? Врачи-то считают, что первым и важнейшим шагом к исцелению является правильный диагноз. И если продолжать, не раздумывая, гордиться российским прошлым, это, несомненно, приведет к такому же черному и порочному будущему. А пока что в России рекомендуются учебники истории, в которых реабилитируется Сталин, а массовые репрессии, то есть садистское уничтожение десятков миллионов ни в чем неповинных людей, оправдываются государственной необходимостью...

Володимир Кулеба для "Української правди"
Життя після вироку

Хто винен? Як не прикро констатувати – самі ж в усьому й винні. Найбільше – що не виграли президентські вибори 2010 року. І це при тому, що кандидат від ПР апріорі був слабким і безпорадним, усю кампанію провів "під сурдінку" гучномовців і велетенських демагогічних біг-мордів, опираючись на порожні намети і найнятих чи то бомжів, чи студентів, які «кінчалися» в своїх рваних кедах на небачених снігових протягах і завірюхах тієї сніжної зими.

Переміг кандидат, який відмовився від публічних дебатів. Кандидат, якому тоді, як і нині, немає що сказати народу України. Хіба що – влаштовувати «маски-шоу» бідолашним бабцям, прибирати чужий бізнес та облаштовувати маєток.

І той свист, що супроводжував його на арені "Оліймпійського", якнайкраще характеризує нинішній рейтинг президента України.

Хоча б тепер – звертаюсь до керівників так званого центрального штабу БЮТ – тепер, коли 11 жовтня 2011 року винесено страшний вирок – скажіть народу правду. Правду про те, як з вашої участи було провалено виборчу кампанію ЮВТ.

Враження таке, що кожен грав у свої ігри. І так званою групою Портнова п’ята колона не вичерпується. Згадаймо й те, що напередодні виборів у парламент 2006 і 2007 року такими жевжиками як він, був буквально нашпигований список БЮТ.

Кого там тільки не було, яких олігархів і корупціонерів, хабарників, осіб, схильних до примітивного рейдерства. От тільки чесних і порядних людей, які справді користувалися б авторитетом в народі – на пальцях однієї руки перерахувати.

А перевибори в Києві? А фракція у міськраді? Не випадково в народі питають: а чим би той БЮТ відрізнявся від нинішньої ПР? Ну, хіба що, як Мальборо-лайт від Мальборо ж, але стронг.

На відміну від безладу і анархії в БЮТ їхні опоненти демонстрували моноліт і залізну дисципліну. Перенісши бізнесові методи в парламент, вони, жартуючи, скупили депутатів-бізнесменів з опозиційних фракцій, назвавши презирливо їх «тушками».

Лідери БЮТ не поспішали з анафемою, так само, як і з вибором стратегії і тактики після поразки. Ще довго луною розходилася викривальна риторика у виконанні Тимошенко. Ці викривальні пасажі, даруйте, у на виборчих перегонах перед ще якось виглядали доречно, та після – не могли не викликати подиву і, м’яко кажучи, роздратування пересічного громадянина.

Констатуємо: після виборів 2010 році у БЮТ не знайшлося політаналітиків, здатних адекватно оцінити обстановку і прийняти правильне рішення з устремлінням на перспективу. Це і привело країну до 11 жовтня 2011 року.

Чи були ці та інші помилки, безпорадні дії, політична анемія штабу БЮТ такими, що завдавали навмисної шкоди своєму лідерові? Я б відповів скоріше ствердно. Втім, невдовзі все проясниться остаточно.

Як колись казали: не встигли ще й чорнила засохнути на тексті вироку, як уже з табору БЮТ почали лунати заклики про бойкот майбутніх парламентських виборів, поки політв»язні залишаються в тюрмах. Таке капітулянтство ніяк інакше, ніж «ведмежою послугою» не назвеш.

Кращого дарунку ПР та їхнім сателітам неможливо піднести!

Бойкот виборів зрештою призведе до консервації і селекції учасників політичного процесу, а вибори визнають дійсними, це – безперечно!

Саме так зробив колись Путін в Росії – комуністи, ЛДПР Жіріновського, ще двійко-трійко маргінальних партій – і зась.

Ніяких Каспарових, Явлінських чи Нємцових. Їх тупо не реєструють. Зрозуміло, на їхньому фоні "Единая Россия" виглядає крутішою за колишню КПРС.

Те саме станеться в Україні – комуністи, литвинівці, «Сильна Україна», якийсь собі Бродський чи Черновецький для масовості – решту просто не допустять ніколи. Хоча б закон ухвалять: не брала участі партія у виборах – до побачення!

Банкуватиме Банкова, аякже. Звичайно, і політичним статистам щось зі столу барського перепаде, крихти – а все ж! Та вони й цьому радесеньуі.

Ні, на вибори - йти обов’язково, і перше, що зробити - відкрити свій список, зробити його народним, винести на загал, щоб не було там ні "педофілів", ні якихось васадзе з портновими, ні баграєвих чи пинзеників.

Очиститься партія, повірить їй народ - прийде результат. Ні - її чекає доля СДПУ(о), політичне забуття.

Смішно й недолуго виглядає, коли недавно запитує ведучий "авторитетного" бютівця: а яка у вашої політсили програма? А він кліпає очима. Яка програма? Хіба ж не ясно: потрапити в парламент і просидіти там ще з десяток років.

Не треба змагатися в образах на адресу регіонів, слід "завоювати довір’я мас (Ленін). Зрештою, як не закликали прийти в цей непростий день на Хрещатик, окрім "бабусь" з фан-клубу Ю.В. і тим, кому "по штату положено", ніхто більше й не прийшов.

І згадалося, як два роки тому, 24 жовтня 2009-го, на презентацію кандидата від БЮТ з’їхалося понад 200 тисяч людей. Невже тільки два роки минуло? А не два десятиліття?

Вирок Тимошенко, як і Луценку, Іващенку – список далеко не повний – не останній. Саме політичні процеси за часів Сталіна стали тим силосом, яким влада годувала нарід, котрий тримала за худобу.

На черзі – багато хто є, список довгий, і цими прізвищами не вичерпується. Ними він тільки починається.

І не варто чекати милості від Європи. Звідти ніхто ще нікому й ніколи по-справжньому не допоміг. Та й не до того – самі ледь випливають.

Тож надія і сподівання – тільки на самих себе.

Цікаво: цо ми думатимемо і говоритимемо після виборів-2012?

Из-за Тимошенко Европа заморозит счета украинских олигархов?11.10.2011 16:58
Народный депутат от НУ-НС, экс-начальник крымского главка милиции Геннадий Москаль считает, что заместитель главы Администрации президента Анна Герман должна начать душить за осужденную Юлию Тимошенко, пишут «Комментарии».

«Анна Герман недавно обещала задушить собственными руками тех, кто арестовал Тимошенко. Вот теперь пусть берется за работу», - сказал он.

По словам нардепа, решение суда о Тимошенко заведет Украину в «полный тупик и изоляцию».

«Это почувствует на себе и президент, и его окружение, частота его поездок в европейские страны будет, я думаю, с каждым разом уменьшаться и уменьшаться. Мы имели перспективу в Европе, но из-за амбиций или из-за фобий руководства страны, ее потеряли. Окно нам открыли, а мы ломились в наглухо замурованные стены. Евросоюз нас предупреждал открытым текстом. Я считаю, что Европа это не простит», - сказал Москаль.

Первыми, по словам нардепа, «холод» Европы почувствуют украинские олигархи.

«Бояться должны те, у кого активы, у кого недвижимость в Европе, деньги. Все это в один день могут заморозить. Хорошо Лукашенко, там была дисциплина, ни у кого не нашли ни копейки за рубежом. А у нас потрясите - мама родная! - это будет 100 государственных бюджетов за рубежом! Олигархам есть что терять», - заключил Москаль.

Напомним, 11 октября объявили приговор Юлии Тимошенко в Печерском райсуде Киева. Бывшего главу правительства и лидера оппозиции признали виновной в превышении служебных полномочий при заключении в начале 2009 года газового соглашения с Россией. Экс-премьера приговорили к лишению свободы на 7 лет. Такое наказание - семь лет лишения свободы - требовала прокуратура./Джерело: Rupor.info/

ПС.Коментарій щода: Догрались олігархи?..
Чи жалко мені олігархів. Грабіжників, але й роботодавців?..
Не жалко - виростуть нові - мудріші...

juerg 4 0 [вложенный комментарий]
nibi: Віталій Портников просить владну команду України перейти на соціальний рівень свого народу! І попереджає!..
24-09-2011 00:28 (ссылка) Удалить
nee, trevozhno eto zdes' -
По сообщениям СМИ, к штурму украинского парламента причастна русская ФСБ России, сообщил львовский депутат от партии «Свобода» Юрий Михальчишин.

«Нет сомнений, что к акции «афганцев» приложила руку спецслужба России. Ведь никто не обратил должного внимания, что в ходе митинга действительно активно использовали символику СССР, «черноморского флота» и так далее. То есть, русскую символику. И русский язык звучал больше, чем украинский, это зафиксировано на камерах. Так что есть подозрения, что там были люди, которые координировались из Москвы», – сказал политик.

По мнению собеседника агентства, штурм парламента мог быть демонстративной акцией, ФСБ накануне поездки Януковича в Москву, В Москве предстоят переговоры относительно цены на газ.

«На фоне обострения отношений с Россией, не исключено, что нам таким образом хотят показать, что политика Януковича может закончиться в любой момент посредством таких акций, когда применяется сила. И не исключено, что подобные акции будут организовываться в первую очередь в восточных и южных областях, где традиционно электорат голосует за партию регионов. Просто политикой Януковича недовольны в Москве, поэтому не исключено, что таким образом показывают возможные последствия».

"...безнадійно проросійський, з точки зору націонал-патріотів, Віктор Янукович за півтора року перетворився у очах Росії на такого затятого націоналіста, що йому може позаздрити навіть колишній президент Віктор Ющенко, змалку виплеканий на вишнях, хрущах та вишиванках.

Донецький "бандерівець" Янукович"
.......
"Хто б міг спрогнозувати, що з того часу, коли Янукович бачився з Медведєвим частіше ніж з власною дружиною, в українського президента так швидко вселиться гордий дух спротиву імперським посяганням?"..... /"Українська правда"/

Росія, якимось чином поставивши на коліна Юлію Тимошенко, заставивши її підписати в 2009-у році газовий контракт, де передбачено за невибірку кількості газу взагалі непідйомну для України в кризові роки - 300% штрафу - виступила не лише в ролі запеклого ненависника України, але й знущального насмішника і над урядом і над народом України.

Який би не був Янукович проросійський, алек не бачити такого знущання над Україною він не міг не бачити.
І в нього одного вистачило мужності прямо сказати своїм російським партнерам, російському тандему!
Які це, звичайно, прекрасно знали і до нього.

Отож, зав'язався черговий вузол в російсько-українських відносинах, який все ж таки необхідно розв'язувати.
Бо ми ж - родичі і сусіди.

Соромно, з людської точки зори поступати так Росії по відношенню до України - хоча б з тієї причини, що десятки тисяч сімей, як росіян, так і українців розірвано на дві наші країни...
Але - газова війна, інформаційна війна між Росією і Україною - продовжується

Казахстан отказывается от русского языка
Написал KaliningradToday Нравы Сен 1, 2011 — 07:55

imageВ Казахстане согласно новому законопроекту, подготовленному Министерством культуры, государственные органы страны будут вести всю документацию на казахском языке.

На казахском языке можно будет регистрировать юридические лица, писать надписи на ценниках, публиковать рекламные объявления.

Главным испытанием для русскоязычных граждан Казахстана станет то, что все госучреждения будут принимать заявления и документы только на казахском языке. Также, помимо прочего, законопроект обязывает довести число казахских групп в частных детских садах, школах и других учебных заведениях, в том числе высших, до 50 процентов.

19.08.11 16:21
Равнєніє на трибуну

Равнєніє на трибуну
І все-таки парад потрібен. Державне свято, 20-ліття Незалежності, як же без параду? Це ж фактично перша така урочиста дата — повноліття молодої держави. Люди повинні побачити її честь і славу, її оборонну міць, її провідників і достойників, відчути ритм карбованих кроків у самому серці столиці. Досі ж так і було, а на ювілей не буде?!

Отже, треба споруджувати трибуну. Там, де й завжди, під величавим монументом Незалежності. На трибуні мають стояти всі чотири президенти нашої держави і приймати парад.

Не хочуть військовий, на військовий немає коштів, — то в нас же є ціла армія державотворців. 20 років працювали, здійснювали реформи, творили демократичну правову державу, яка посіла гідне місце у світі.

Стрункими рядами мають пройти депутати всіх скликань на чолі зі спікерами, помічниками й заступниками, зі всім штатом й апаратом Верховної Ради, фракціями й комітетами, тушками й перебіжчиками. Секретаріати й Адміністрації всіх президентів із відділами й колегіями, нацрадами й консультантами, речниками, радниками й референтами. Міністри всіх урядів на чолі з прем’єр-міністрами, судимими й несудимими, тут сущими й деінде. Усі розлогі гілки влади, на яких рясно повсідалися керівники й управлінці всіх рангів і спеціалізацій. Словом, усе те воїнство, завдяки якому Україна тріумфально здобулася на четверте місце серед найгірших економік світу й за різними показниками доганяє як не Гвінею, то Гондурас. Щоб народ міг побачити, кого він годував й утримував 20 років, чиї засідання, пільги й закордонні вояжі, державні дачі й курорти так щедро оплачував. І замислився, урешті, чи варто годувати таку армію ще й наступні 20 років.



Має продемонструвати свої досягнення судова гілка влади, генеральні прокурори й заступники, судді, слідчі, а також міліція, Служба безпеки, усі розділи й підрозділи державної охорони, — теж ціла армія, що стоїть на сторожі законів і покликана вбегти суспільство від внутрішніх і зовнішніх небезпек. Високо над собою вони мають пронести портрети Ґонґадзе й Александрова, Чорновола й Гетьмана, усіх убитих і закатованих у відділах міліції, померлих і зниклих за нез’ясованих обставин. Та й самовбитого двома пострілами в голову Кравченка, і Кирпу, і Кушнарьова, чиї загадкові загибелі багато чого б прояснили в чорних кросвордах нашого правосуддя.

Конституційний Суд у червоних мантіях мав би нести перекинуту догори дриґом Конституцію, інтерпретовану в різний спосіб залежно від поточних потреб влади.

Мають пройти судді-колядники з торбами грошей на плечах, спіймані й не спіймані на гарячому функціонери й корупціонери, кожен із тавром свого злочину, тримаючи рівняння на президентів своєї країни, які теж стоять на трибуні з вивісками на шиях, — хто що здав за ці 20 років. Хто флот і ядерну зброю, хто промисловість і стратегічні об’єкти, хто помаранчеву революцію, хто взагалі Україну.

Так що, мабуть, це було слушне рішення — скасувати військовий парад, бо то ж було хоч приїде президент якої із сусідніх держав, привітає султан Брунею. Все ж таки міжнародний рівень. А тепер навіть президент Росії навряд чи приїхав би. Бо ж як не здавай Україну, все одно братній державі хочеться, щоб її просто не було. І в Європі тепер ми — ізгої, пристойні політики із тутейшими на трибуну не стануть.

Та й народ у нас несвідомий. Ще прихопить із собою помідори чи яйця й закидає трибуну, незважаючи на зростаючу дорожнечу, або змиє кого потужним струменем із бранспойта. А так стоїть мовчки обабіч Хрещатика аж до Майдану, спостерігає цей парад, який давно вже на часі, і робить свої висновки.

Окремою колоною мають пройти заслужені люди України, у всьому блиску орденів і медалей, мабуть, похнюпивши голови, бо дехто ж таки совісно працював, а результату не видно, перемололо в пащі системи. Інкорпоровані в цю колону, мають пройти Герої України, бажано — пронумеровані, бо якщо Україна має стількох Героїв, то ця кількість повинна ж колись перейти в якість і представити переконливі приклади героїзму.

Мають пройти рейдери в чорних масках, озброєні ломами й пістолетами.

Директори шахт із тисячами трун загиблих за ці роки шахтарів.

Банкіри, угинаючись під вагою грошей ошуканих вкладників.

Промчати мажори, давлячи всіх на своєму шляху.

Має пройти маршем п’ята колона з транспарантами «Руки прочь от русского языка!» Слідом — кликуші й попи з кадилами і прокльонами на всіх, хто не вони. Мав би вивести на парад свій «Всеукраинский союз воинских сил» тезко автомата Калашникова, що надало б парадові особливого військового шарму. А також мали б продефілювати всі видимі й невидимі блоки «русского единства», шовіністи і ксенофоби всіх мастей і на повен голос нарешті відверто озвучити своє кредо: «Украина для русских!»

У всьому розмаїтті знамен мають пройти повз трибуну всі принаявні в Україні партії, скільки їх є, щось до двохсот, великих і малих, і зовсім мізерних, з авторитетними лідерами на чолі, навіть якщо якийсь лідер очолює сам себе.

Гордо й піднесено повинні пройти «противсіхи» з осатанілою натхненницею «противсіхства» на мітлі.

І над усім цим у київському небі пролітають яскраві повітряні кулі — оранжеві, біло-сині, біло-червоні, синьо-жовті й зовсім червоні. Із них приязно виглядають олігархи і з батьківською усмішкою махають народові рукою.

Насамкінець із космосу спуститься київський мер, обвішаний амортизуючими пакунками з китайською гречкою, приземлиться на сходах мерії і поспіває улюбленому електорату в мікрофон. Це буде художня частина параду. Дехто з журналістів виконає заячий зиѓзаѓ по пеньочках президентської резиденції. Прес-секретарка Гаранта станцює граціозний пірует із тортом, а Генпрокуратура дасть лиха закаблукам під «Мурку». Підписанти вірнопідданських листів зроблять акробатичний номер — собачу стойку сервілізму. Депутати-кнопкодави програватимуть віртуозні етюди голосування за відсутніх колег. Депутати-костоломи демонструватимуть мистецтво бойових прийомів. Міністр освіти жонглюватиме підручниками з української історії. Каріатида гуманітарної політики підпиратиме плечем падаючу стелю нашої духовності. Зірка української естради, народна артистка України проспіває новий популярний хіт «Я дєвочка твоя в шикарном авто». Парламентський диригент однією рукою здиригує ораторію «Україна для людей», і нинішній наш прем’єр зіграє соло на газовій трубі.

Завершує всю цю святкову феєрію сірий автозак, обклеєний портретами Юлії Тимошенко, який пропихають крізь протестуючий натовп «Беркути» і «Грифони», обліпивши його, як чорною ікрою, своїми касками, кому ламаючи ребра, кого збиваючи з ніг, кого волочачи по асфальту.

За цим автозаком, як у Росії колись Пугачова, везуть заґратовану клітку із членом попереднього уряду, екс-міністром внутрішніх справ. З інших кліток виглядають ще кілька фігурантів сюрреальних судових процесів.

Молодий перспективний суддя Родіон Кирєєв підморгує народові бровою.

Вєрка Сердючка співає свій інваріант державного гімну: «Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так!»

Чотири президенти на трибуні прикладають руки до серць.

Країною проходить всеукраїнська акція «Україна — 20». Це, очевидно, якийсь новий тип відзначення державних свят. Судячи з рекомендацій радіо, це виглядає так: люди збираються у містах і селах біля пошт, у святкових національних строях, намалювавши на обличчях, руках чи й просто на папері цифру 20. Співають, танцюють і обмінюються побажаннями.

Неважко здогадатися, якими.

Ліна Костенко

Джерело: www.day.kiev.u

Freedom House звинувачує Путіна в залякуванні України
Субота, 20 серпня 2011, 13:53
Версія для друку Коментарі 52

Freedom House звинувачує прем'єра Росії Володимира Путіна у створенні проблем для демократії в сусідніх країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні.

Про це йдеться в повідомленні, розміщеному на сайті міжнародної неурядової організації.

До відповідного висновку Freedom House прийшла у своєму звіті "Обіцянки та відновлення: пострадянський простір 20 років потому".

"Путін був також наполегливий у розпалюванні націоналізму і створенні проблем для сусідніх демократій, у різний час використовуючи тактику залякування щодо Польщі, країн Балтії та України", - сказано в повідомленні.

На думку організації, це пов'язано з тим, що прихід до влади Путіна збігся зі значним збільшенням світових цін на енергоносії, яке він активно використовував як енергетичну зброю.

"Він показав високу майстерність в області інтеграції своєї економічної та енергетичної політики в міжнародні відносини, агресивно наступаючи на інших потенційних постачальників енергії в Європі, а потім, розмахуючи енергетичною зброєю, змушував замовкнути європейську критику на адресу його все більш репресивного режиму", - сказано в повідомленні.

Також наголошується, що у разі якщо Путін переможе на президентських виборах в Росії в 2012 році, у демократії в регіоні з'являться нові проблеми, які виходять з його політики.

При цьому в повідомленні нагадується, що, відповідно до щорічного звіту "Свобода у світі", в 2010 році Україна опустилася в рейтингу країн з вільних до частково вільних.

Ukranews

Джерело: "Українська правда"

Бандити українського Шервуду
Олександра Веснич, для УП _ Четвер, 07 липня 2011, 15:28
Версія для друку Коментарі 63
Янукович здивувався, коли йому вдалося купити наркотики в Інтернеті

- Да, ширка була 30 кубов і мака 10 стаканов… Вони хотіли закривать нас, а я кажу: "Мужики, давайте якось договарюваться". "Ну, давай 10 тисяч". У мене восемь було, і ще дві позичив у брата.

- А хто сказав, Хомич? Именно давай десятку?

- Да.

- І оце ти оддав і вони уїхали?

- Да.

- Кого ти знаєш з них?

- Нікого. Вони даже коли принімали, я упав ліцом, шоб рожи їхні не бачив. А потом же разговарювали з ним один на один, а ті вишли…

- А яка в нього должность?

- Начальник лінейної міліції…

Це роздруківка відеоінтерв’ю Олександра Решітька, або просто "Ракети", як його знають в Ніжині та околицях. Будь-хто може подивитися його на YouTube. Навіть сам Ракета. Або його тезка з міліції Олександр Хомич, про хабар якому він зізнався.

Проблеми з доступом до Youtube хіба що в авторів відео. Їх шестеро. Минулої весни вони зібрали у школі містечка Ніжин Чернігівської області прес-конференцію й оголосили: наркодилери міста працюють під відділом боротьби з незаконним обігом наркотиків.

Ось їхні зізнання:

Міліція місяць мовчала. Рівно за місяць усіх шістьох учасників прес-конференції заарештували за звинуваченням в угоні, незаконному зберіганні зброї, розбої, вимаганні та бандитизмі.

За версією слідчого з управління по боротьбі з організованої злочинністю Чернігівщини Сергія Шевченка, автори відео нападали на добропорядних громадян, забирали їхнє майно та змушували оговорювати себе та міліцію.

Як оговорювали міліцію

Всього шестеро зняли більше 100 роликів з десятками наркоторговців. У синцях та саднах ті зізнавалися, що продають зілля, казали, де його беруть, у кого, а найбільші "бариги" – хто їх кришує.

Вони назвали імена начальника ніжинського підрозділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Валерія Федорця, його заступника Володимира Бойка та інших співробітників.

На одному відео людина свідчить прямо з мішком з маковою соломкою.

Для чого "ніжинські робінгуди", як прозвали їх журналісти, збирали або, скоріше, вибивали ці зізнання?

"Мій молодший брат Толік спробував наркотики. Безкоштовно дали. Я тоді заприсягся, що спіймаю того гада, – розповідає "Свідомо" лідер "робінгудів" Владислав Попович. - Ми подзвонили баризі, сказали: хочемо купити. Потім посадили в машину, вивезли в ліс і поговорили по-хорошому.

Навіщо він продає? Йому шпани не шкода? А він сам такий же, шестьорка… Знімали його на камеру в телефоні. Сказали: "Дивись! Ти тут все розказав, зізнався. Якщо дізнаємось, що знову продаєш, це відео буде в Інтернеті і в міліції, а тебе ми знову знайдемо і скрутимо голову".

Впродовж зими 2009-2010 років "робінгуди" зробили серію рейдів по місту. Діяли жорстоко. Тих, на кого вказували наркомани як на постачальників, вивозили до квартири або лісу, там били, навіть стріляли з пістолету для гумових куль в ноги та живіт.

"23 березня 2010 року в складі організованої озброєної групи-банди... на автомобілі ВАЗ 21099 під керуванням Поповича виїхали до міста Носівка, де на вулиці Вокзальній здійснили силовий захват місцевого мешканця Валерія Семенця. Представляючись представником міліції, Попович посадив Семенця до автомобіля на заднє сидіння, куди з двох боків до нього підсіли Бондаренко та Анатолій Попович.

В машині Владислав Попович вдягнув на потерпілого наручники, а Ярмоленко натягнув на голову куртку. З метою подолання опору Анатолій Попович однією рукою обхопив потерпілого за шию і почав душити, а пальцем іншої руки почав давити на очі...

Вивезли потерпілого в лісосмугу, Попович, діставши з машини биту, почав наносити потерпілому удари по спині та ногам, вимагаючи від Семенця зізнання в продажі наркотичних засобів... провів постріл з пістолета у нижній лівий бік живота...", – сказано в постанові про притягнення "робінгудів" в якості обвинувачених.

Звідки такі методи? З шістьох учасників групи Поповича половина судимі за грабіж, або крадіжки, або хуліганство, один – за ті самі наркотики. Лідер попав до в’язниці у 1999 році за крадіжку і ще двічі був засуджений за грабіж майна. Під час відбування покарання засуджений за злісну непокору адміністрації.

"Робінгуди" самі визнають, що били людей: "Якщо ми винні за хуліганство або нанесення тілесних ушкоджень – хай нас судять, але по справедливості, з чесним розслідуванням. І хай скажуть, чому на цьому місці не сидять міліціонери, які насправді беруть гроші у цих торгашів", – обурюється друг Поповича Сергій Ярмоленко.

Але слідство сконцентрувалося на судимостях "робінгудів" та свідченнях "постраждалих". При цьому воно ніяк не пояснює, для чого "робінгуди" виклали відео в Інтернет і наважилися на прес-конференцію.

Якщо сенс діяльності "робінгудів" полягав в рекеті наркоторговців, для чого їм привертати до себе увагу. Не кажучи про публічне викриття зв'язку наркомережі з УБНОНом.

Також слідство наче не помічає, що "постраждалі" в справі в інших справах проходять як наркоторговці зі стажем.

Кого викрили "робінгуди"

"Ракета" раніше судимий за розбій, угон і грабіж. Коли він в суді Чернігова свідчив як його змусили оговорити себе та міліціонерів, "Свідомо" відвідало інший суд – у Носівці. Там двох хлопців засудили до 3 та 5 років позбавлення волі, спіймавши їх за зрізанням макової соломи.

Ті хлопці розповіли, що саме Ракета вказав їм на вигідну оборудку.

Ще як мінімум по двом кримінальним справам з наркотиками, порушеним за останній рік, Ракета проходить як свідок – затримані знаходились в його машині з товаром.

Яскравою видалася поява у суді над "робінгудами" іншого "постраждалого" – Ігоря Захарова. Він з'явився до суду лише на третій виклик. Більше години стояв в залі мовчки, ігноруючи запитання Поповича та його адвокатів.

Проте говорили свідки. Микола Циба підтвердив, що знайомий з Захаровим більше 15 років. Перше прізвище Захарова – Колесник, прізвисько Колесо. Займався рекетом в Ніжині, потім в Києві, переїхав до Польщі. В Польщі був засуджений за розбій. Відсидів, повернувся до України, змінив прізвище.

Працював провідником в московському потязі. "Он из Москвы возил героин в Нежин дешевле, чем на всём постсоветском пространстве. В 2004-2006 году я лично у него покупал, так как ранее был наркозависимым. Дальше он стал более аккуратным, перестал доверять, засылал своих доверенных лиц. Я покупал через его соседа Комиссара... Комиссаренко. Делал закупку там 10 стаканов на 2 тысячи гривен", – розказав свідок.

"Свідомо" дізналося, що як мінімум троє "постраждалих" від "робінгудів" фігурують у міліцейській базі даних "Армор" http://uk.wikipedia.org/wiki/Армор_(система) – і всі у справах про наркотики. При цьому напроти всіх стоїть примітка – "за відсутністю події злочину".

"Пункт 6, частина 1 – це перекладається "порєшал". Відкупився, розумієш", – пояснює "Свідомо" інформатор, який з відомих причин прагне залишитися неназваним.

Якщо ж дані самих правоохоронців підтверджують, що "робінгуди" вийшли на справжніх наркодилерів, що ж з міліціонерами, чиє кришування цього бізнесу "робінгуди" викрили?

"Ми проводили перевірку і я впевнений, що ці люди займалися бандитизмом, а ніжинські правоохоронці на своєму місці. Повірте, божих ангелів в цій історії немає. Слідство розбереться", – заявив "Свідомо" тодішній керівник всього департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків Геннадій Лісконог.

"Свідомо" дізналося, як розібралося слідство. Начальник ніжинських борців з обігом наркотиків Віктор Федорець, який за свідченнями Ракети раз в два тижні отримував тисячу гривень, вийшов на пенсію. Його заступник – Володимир Бойко – теж звільнився сам. Згаданий на відео співробітник БНОНу Ярослав Лавринець залишається працювати слідчим.

Судний день

На прохання журналістів "робінгудів" безкоштовно захищає київський адвокат Олександр Заруцький. Але суддя Андрій Стеблина – у минулому прикордонник – відхиляє клопотання Заруцького про перевірку свідчень "постраждалих". Замість допиту у судовому засіданні Стеблина віддає перевагу відбиранню показань у свідків вдома. Його роблять ті ж самі міліціонери.

У квітні один зі свідків – Вікторія Шевцова – дала покази на користь "робінгудів". У травні її було звинувачено та засуджено за розповсюдження наркотиків.

Вона й не заперечувала – дійсно цим займалась. Але роками міліція її не чіпала. Більше того, вона теж розказала робінгудам, що "убнонівці" Лавринець та Бойко брали в неї гроші "на бензин". "Тепер сказали: "сідаєш, бо багато говорила", – передали слова Шевцової робінгудам в СІЗО "по етапу".

Найближчими днями на "робінгудів" чекає вирок суду. Владислав Попович та його команда можуть отримати від 8 до 15 років в’язниці.

Олександра Веснич, бюро журналістських розслідувань "Свідомо", спеціально для УП

Парламент планирует ввести штрафы для Интернет-изданий и блоггеров5.7.2011 08:36
Верховная Рада 5 июля намерена утвердить закон, который вводит штрафы для информагентств и блоггеров.

Кроме того, она также намерена принять закон, который затрудняет регистрацию газет и журналов. Об этом сообщил народный депутат от БЮТ Андрей Шевченко на своей странице в Facebook, пишет Обозреватель.

«Тревога! Завтра в ВР - закон 6603, который вводит штрафы для «незарегистрированных информагентств» - это для блоггеров и Web - изданий. Также на завтра закон 7011, который затрудняет регистрацию газет и журналов», - говорится в сообщении. 6603

ВСТРЕЧА МОЛЧАНИЯ
Виталий Портников

Стороны перестали даже делать вид, что о чем-то договариваются

Прошедшая в Крыму встреча президента Украины с премьер-министром России действительно оказалась личной: участники ничего не сказали о ней журналистам, да и пресс-службы Виктора Януковича и Владимира Путина были предельно лаконичны. Это раньше встречи без галстуков приводили к эпохальным прорывам - да, собственно, для этого и организовывались. А сейчас встреча без галстуков - это просто замена официальных переговоров, после которых обязательно нужно хоть что-то сказать. А если говорить нечего - не лучше ли подышать целебным крымским воздухом?

Между тем, накануне этой встречи высказывались самые смелые предположения о возможных договоренностях российского премьера и украинского президента. Стороны провели самую настоящую артиллерийскую подготовку. Глава правления “Газпрома” Алексей Миллер озвучил возможную цену на газ для Украины и вновь подтвердил, что российская сторона не собирается ее менять. В Москве утверждали, что украинцы “дозрели” до компромисса и пытались понять, в чем же этот компромисс состоит - в передаче России контроля над украинской газотранспортной системой или же в решении вступить в Таможенный союз. В Киеве украинское правительство обнародовало выводы неких ученых, доказывавших, что цена транзита российского газа через украинскую территорию несправедливо занижена - не сомневаюсь, что в Москве найдутся свои ученые, которые скажут, что цена завышена и поэтому нужно срочно строить подводные газопроводы. Но самый главный сюрприз Путину украинское руководство подгадало как раз к его приезду - начало суда над Тимошенко по все тем же газовым договоренностям с Путиным.

Утверждать, что в такой обстановке можно хоть о чем-то серьезном договориться - ну это нужно быть слишком большим оптимистом. Интересно другое - что стороны перестали даже делать вид, что о чем-то договариваются. Ведь после каждой встречи - несмотря на взаимные претензии и раздражение, несмотря на постоянную критику друг друга и вечные обиды, участники переговоров находили слова. Так было не только при Кучме, так было и при Ющенко, которого российское руководство на дух не переносило. Выходили, говорили, пресс-службы готовили пространные коммюнике. Даже когда встреч не было, а были “столкновения” на саммите СНГ - их представляли, как продолжение традиционного диалога. Никто, конечно, не верил - но соблюдались приличия, необходимость разговаривать и договариваться. Когда президент Дмитрий Медведев демонстративно прервал общение с Ющенко - интенсифицировался диалог премьеров. И в Москве, и в Киеве его пытались представить как естественное развитие диалога на межгосударственном уровне. И, естественно, этот диалог комментировали - и сами участники, и их пресс-службы.

А тут слов не нашлось. Как будто Путина в Крыму и не было, как будто и не встречался он с Януковичем, как будто такие встречи происходят каждый день и их участникам не о чем договариваться - все проблемы уже решены, осталась проблема погоды в Крыму, о ней и поговорим. И пытаться понять, о чем могли договориться - дело неблагодарное.

27.06.2011

ПС.Коментарі тут зайві...