сидиться, значить, пишеться терміново-терміново матеріал. за компом, звісно ж, сидиться і напружено так по кнопках клацається. на столі - каталог з кінофесту, по якому пишеться матеріал.
притусовується брат-мій-манший і задоволено так гріється на сонечку... тільки що не муркоче...(далі в коментах):

в музеї Гончара (далі у коментах)

****

Мій ляльковий театр сьогодні спить,
У лялькових фортецях тепер зима.
І мовчать іграшкові мої хрести,
Бо не кличе в похід моя жар-сурма.

Збережи моє пір’я на божий рік,
А як тільки на баштах воскресне дзвін,
Вловлять радіохвилі пташиний крик,
Й моє військо лицем упаде в полин...

****

В моєму космосі жовто,
Й прошито слідами диких.
З якого сузір’я б не йшов ти,
Нехай тобі буде тихо.

У смутку моєму кавно,
Корицево-небово-хитро.
У снах двадцять п’ятим кадром,
До тебе вернуся з вітром.

було багато справжнього, світлого, живого... пропахлого вогнищем одягу, казкових зустрічей, одкровення й осмислення. втрат і розчарувань. відчуття плеча і самотності. словом, все, як належить.
кажуть, треба дякувати, навіть за неприємні моменти.
іноді на найпростішу, найприроднішу мудрість фізично бракує сили. і хочеться розбити все в друзки, що ще досі не розбито. і щоб літо не відпускало лисиць.
казно-що верзу. але останній день літа таки тре відзначити хоч словами, якщо мовчанням не виходить...

щойно з тренування з нінзюцу. у них вельми хитрий метод вбивства ворогів: під видом тренування заморювати всяких недоумкуватих до смерті.... капєц, оцього давненько не було, щоб я кінцівку без виття не могла підняти..... і їжачки в очах... краса... і синці, виявляється, приходять іноді навіть без контакту зі зброєю противника, а навіть внаслідок банальних кувирків під мечем....
але файно, панове, та, смак життя відчувається із новою інтенсивністю...

Підкамінь, самотні медитації біля "чортового пальця"... (далі у коментах)

до мене вернулись втрачені сили, а отже - і наглість... родина на дачі, на столі - свічки, в колонках - наглий музон, а я нагло беруся за пензля і замахуюсь... хух... на всяку пейзажну лірику... десять.. дев*ять.. чотири... три... два... один... ааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа

мандрувалося горами, озерами, трасами і залізницями, вулицями і стежками. знайомилося з людьми, моклося під дощами і смажилося під сонцем, пригодилося і жилося. а от тепер вернулося і жахнулося: під боком вирує війна, на друзів наїзжають машинами і беззаконням, у інших - вмирають близькі, у інших - розпадаються майже "срібні" шлюби... на роботі армагедон, місто плавиться асфальтом і мізками, все казиться і що робити і куди бігти і за що хапатися - немає уявлення і сил (бо не спалося кілька діб)... ех... схоже на повернення на фронт після короткої відпустки додому. що ж, будемо розгрібатись... помаленьку...

...завтра вирушаю у славне місто Львів, а там - на фест Бескиди, де, типу, виступатиму і пастимусь. потім ще 2 дні пастимусь десь у тих краях, де саме - не питайте... у мене книжки з віршами, журнали (наші покійні, та), ну, і ще всякі ніштяки, так що виходьте на зв*язок і приїздіть на фест!=)

нелегкий шлях до пункту призначення:

В колонках играет - Пропала Грамота
Отже, виконуючи свій громадянський обов*язок, дописую про ще один шмат мандрів. Тре записати, доки геть не вивітрилось. Далі була Польща і міжнародні тренінги від Synergy group. Рік тому я брала участь у таких самих тренінгах у Нідерландах, цього року їхала уже як тренер, а не учасник. Тренінг цого року для мене став повною протилежністю тогорічному. Того року тішило мене лише казкове містечко, у якому все відбувалось, а також можливість у вільний час накручувати кілометри на ровері по трасах навколо, від людей же я активно тікала, спілкування видавалось здебільшого нав*язливим і нецікавим, сам тренінг викликав бажання бунтувати і сперечатись (що я й робила), і де факто я лишалася поза ним. Цього ж року навпаки, в ролі тренера я по вуха, без залишку влилася у навчальний процес та отримала, здається, максимум кайфу.
Тренінги за своєю суттю подібні шоковій терапії. Так, людину в істериці можна довго переконувати мудрими і тонкими філософськими теоріями і не достукатись, а можна як слід ляснути по щоках, і вона миттю прийде до тями. Так от, у мене програма ця асоціюється саме із таким життєдайним ляпасом. Учасники цього року жартома прозвали програму "машиною для промивки мізків", і це теж вірно: мізки випрані, просушені, тарнаги поштучно вигнані, вся гниль витрушена...
Загальна концепція тренінгу - саморозвиток. На всіх рівнях. Складається він із 3-х частин: перші три дні - начитка теорії і ряд практичних вправ. Теорія, як на мене, дещо суперечнила, хоча загалом, правильна. І, що головне - ідеально підігнана під практичні вправи, тобто, діє та 300% на запропонованій практиці. Кожен тренер мав свою групу учасників, і після кожної "лекції" і практики мали проводити там бесіду і "розбор польотів", створюючи при тому позитивну атмосферу і по максимуму розкриваючи людей. Друга частина тренінгу - воркшопи, тобто, майстер-класи. Тренерам діставалась інша група людей, і треба було корегувати їхню роботу над майстер-класом, який потім презентували усім. Для мене ця частина видалась найяскравішою з усіх. На початку я опитала всіх людей у групі, чим би кожен з них міг і хотів поділитись зі світом. Кожен казав різне: танці, креативні масові ігри, лекції з філософії... і коли назріло питання, як це все об*єднати, хтось видав: це ж все - love, хлопці!!!" словом, воркшоп у нас називався "All you need is love", і головна ідея його була в тому, що будь-яка дія може бути вираженням любві... було креативно, яскраво і весело. Третя частина - це орагінізація походу на виживання. Учасники мали три дні провести outdoor без грошей, їжі, документів і купи всяких благ, при тому на шляху їм доводилось виконувати різні завдання, як то веслування на каякі, постановка вуличних вистав чи орієнтування у лісі. Ця частина для мене виявилась випробуванням. Якщо на перших двох етапах тренери були дружніми і відкритими до учасників, то на третьому треба було зіграти "повну відморозку" - стати суворими, перевіряти наплечники на наявність "заборонених" речей, тримати дистанцію і не відповідати на питання... це все була тонко продумана гра, за якою слідувала розв*язка і знову позитив, але витримати трьохгодинне водіння милих тобі людей лісом із залізним наказом "Just follow me!" - було непросто, хоча й досить цікаво.
І наостанок. Якщо на міжнародну програму, фест або будь-який інший злет з*їжджаються люди, блиизькі по духу, що слухають одну і ту саму музику та, скажімо, мають спільну пристрасть до "вільних мандрів", то нема жодного сумніву, що атмосфера буде сімейна і тепла, всі моментально передружаться і плакатимуть при розставанні. Натомість, коли збирається без малого 4 десятки людей геть неподібних, різнопланових і чужих одне одному за поглядами і вподобаннями, більше того, людей, які у повсякденному житті, імовірно, свідомо уникали би одне одного, і у таких умовах раптом створюється та сама атмосфера родини і єдності - це уже воістину круто. просто неймовірне відчуття! це, звичайно, і мудро продумана програма тренінгу, і внесок кожного із учасників. Але результат вражаючий - наповнення силою, ніби тобі в голову вставили нові батарейки. Коли всі розкриваються, по максимуму діляться своєю енергією, і коли раптом починаєш бачити у кожній людині велике і справжнє СОНЦЕ...

тут: http://www.liveinternet.ru/users/radioheads/post81167794/

...була дорога на Польщу через Львів, і у потізі малювалася всяка банальщина:

****

Відпустити на волю усіх тарганів і таксі,
Що підступно чекають на тебе під білим порогом,
Й посміхнувшись, Земля ненароком зіскочить з осі,
Й хтось зі смертних в ту мить неодмінно народиться Богом.

Бухне постріл – зі скроні стікатимуть вірші струмком,
Й незнайомі міста стануть раптом колись уже знані.
Всі дороги ведуть через Рим у всесвітній дурдом,
Ще не пізно зійти в бездоріжжя й безмежжя туманів...

виглядало приблизно так:

тут мала би бути чергова байка про мої мандри, але поміж поступовим викладанням сюди всіх своїх дорожніх пригод сталося дещо невідкладне... річ у тім, що вчора я мала щастя (чи халепу) провести день на ровері. мало того, що день на ровері, так ще й у КИЄВІ - місто, ІМХО, найменш адаптоване для такого. навіщо іти по гострі відчуття у гори чи північний полюс? ніц не треба, лише взяти ровера і виїхати у славне місто Київ у вихідний... мене не лякають великі дистанції і бездоріжжя, але панічний жах викликають людні площі та автошляхи (саме в Києві, у Європі з цим значно легше). чесно кажучи, не очікувала, що таки зважусь на це. тим не менше, від Політеха до Труханова (через Хрещатик!!!), потім на ПДН і ще трохи у бік Петрівки, а потім назад я проїхала справно (відносно справно, з огляду на вивернуте плече, розбите стегно та гіматому на задній лапі, але могло бути гірше, коли клятий ланцюг зіскочив на спуску з гори...:). от кілька відкриттів зі вчорашньої прогулянки, завдовжки не менше ніж 40 км:
- людина здатна літати. щоправда, недовго і виключно в одному напрямку.
- закон земного тяжіння досі працює справно.
- не всі водії - потенційні вбивці. серед них, виявлеяється, стрічаються навіть мегачемні істоти.
- меллон любить стовпи, а стовпи люблять меллон.
- фіфи, що раптово вилазять із джипів на заборонених для парковки місцях, можуть стати незлою мішенню для снайперів-початківців.
- хороший (а також досвідчений!) супутник у велопрогулянках - 50% відсотків гарантії, що доїдеш живим і цілим - мені в цьому сенсі пощастило))
- ХОЧУ СОБІ РОВЕРА!!!!!!! з огляду на це, готова вислухати всі поради і пропозиції щодо "де-по-чому-і-який")))

Власне, Крим, Веселка, а також короткострокові вилазки у навколишні чаганики.
Велкам Хоум!!!

отже, мій місячний безперервний марш-стрибок маршрутом "Київ-Карпати-Крим-Київ(одипломлення)-Польща-Львів-Київ" досяг своєї кінцевої точки. як відомо, "ми ніколи не повертаємось, замість нас повертається хтось інший", а в моєму випадку відбулося чотирикратне неповернення, і добре, що так, а не інакше... а нині той хтось, хто вернувся замість мене, спробує показати всі етапи мандрів у картинках. Отже, етап перший: Горгани та славне місто Коломия. фото у коментах (2 сторінки).

iz sjogodniwnjoi no4i po4inaet'sa proces mogo povernennja, wopravda iz dejakim gakom na korist' baltiys'jogo morja ta kazkovogo mista Gdans'k...

14-go 4isla budu u L'voi, a jak ne powastit' vtrapiti na potjag - to 15-go takozh, to zh hto ho4e 4uti-ba4iti - I am availible!!!=)

vishu u slavnomu misti Chluhiv (Polsha). Kru4u nun4aki, vishivau hresikom, 4itau Skibu....... dumau-dumau pro Karpati, Krim i Veselku - 4i buli, 4i nasnilis'... tut mnoga gruzjat' i get' nema vilnogo 4asu. po povernenni musitimu znovu stavati ljudinou. sku4ila za vami. a we tut ozero sinje. i pju ponadnormovo bagato kavy. os'.

vsim hop-hop.......

PS. na mobilk ne dzvonit' i ne smste - ce zhere jak miy, tak i vaw rahunok, i ne obrazhaites', jakwo ja skaidu dzvinki. lipwe piwit' na milo (kontakt tut ne konta4it':() abo sms iz interneta.