Ответ на комментарий ИрОрехова

Спадає з неба дощ… Дзвенить… Шумить…
Стікає по щоці, лоскоче скроні,
Краплина кожна – як окрема мить
Життя – я їх тримаю у долоні…

Де ж люди? Під прихистком парасоль
Ховаються від літньої вологи…
Хтось звично грає осоружну роль…
Хтось звично декламує монологи…

А я ловлю небесний той потік,
Сміюсь дитинно, підставляю руки…
В одній руці – і радість, і печаль…
У другій – мої зустрічі й розлуки…

В одній руці – бажань терновий цвіт,
У другій – полиновий присмак болю…
В краплинах оживає цілий світ,
У них свою я зустрічаю долю…

Й хоч я не знаю, цнота це чи гріх,
Але свого бажання не вгамую:
Я не втечу від жодної із них,
І жодної краплини не змарную…


Відчую їх барвистий візерунок:
Кохання… смуток… серця тихий щем…


Я вдячна небу за такий дарунок…


Я так люблю гуляти під дощем(с)

спасибо!!!

Ответ на комментарий Ирина-картина

Я слушал дождь. Я думал о тебе.
А по стеклу текли, как слезы, струи.
Я вспоминал минувшую весну.
Твои глаза, слова и поцелуи.

Ты говорила, что любовь пройдет.
Пройдет как жизнь: с улыбкой грусти мимо.
Но, помню я счастливое лицо.
Твой тихий смех и ласковое имя.

Я слушал дождь. Я думал о тебе.
И память в вальсе осени кружилась.
Я вспоминал минувшую весну.
И сердце о тебе в слезах молилось.

Я слушал дождь. Я думал о тебе.
По- прежнему ты мной,
Ты мной одна любима.
Но нет тебя. И мир пустыней стал.
И в сердце так темно и нелюдимо.

В моей душе, закрытой для других,
Остался нежный свет очарованья.
И чтобы нас никто не разлучил,
Я превратил.. тебя... в воспоминания.

анатолий севрюков