Украинский закон о декоммунизации: процесс государственной шизофрении

Многочисленные дальние поездки весной этого года не дали возможности оперативно разобрать в журнале новый Закон о декоммунизации Украины, в момент его появления и утверждения. Так что сделаем это сейчас.

Итак, напоминаю канву: 9 апреля Верховная Рада приняла пакет из четырёх "идеологических" законов, в том числе и Закон "Об осуждении коммунистического и национал-социалистического тоталитарных режимов в Украине и запрет пропаганды их символики", который нас наиболее интересует. 15 мая президент Порошенко подписал эти законы, а 21 мая 2015-го после публикации в "Голосе Украины" они вступили в силу.

Шизофреническая декоммунизация Украины: соскоблить пионерские галстуки и звезду. И дело сделано!

sokol_ff

http://periskop.livejournal.com/1352099.html

Долго думал..писать об этом или не писать..но увиденное меня поразило на столько..что считаю люди об должны узнать!!!ДАП..эвакуация раненых...стрельба..обстрелы минометов..страх..крики..стоны...паника...в машине ведро крови!!!Слава богу..успели..долетели...по лду 120 км/ч!!!Больница..врачи..бинты уколы..капельницы..крики..потери сознаний!!!(я это написал..чтоб вы ощутили состояние) ...в коридоре на носилках лежит эвакуированный нами боец с перебитыми ногами..паренек лет 25..мы с медсестрой срезаем одежду и окровавленные бинты..а он стонет..смотрит на нас испуганными глазами..белый как стена..и тихонько молящим голосом бормочет:СПАСТИЕ..ПРОШУ..НЕ ОСТОВЛЯЙТЕ..ОЧЕНЬ БОЛЬНО!!!при этом периодически теряя сознание...и мы с сестрой по очереди приводим его в чувства....на против сидит женщина..местная из этого села ..Донецкого района..прикрыв рот руками..тихо плачет приговаривая:О БОЖЕ..СЫНОЧЕК..РОДНЕНЬКИЙ ДЕРЖИСЬ..ПРОШУ ТЕБЯ... ДЕРЖИСЬ!!!потом встала..наклонилась над ним..гладит его по волосам..руки..так нежно по родному..плачит..и говорит:ПРОСТИТЕ НАС..РОДНЕНЬКИЕ...ПРОСТИТЕ НАС ЗА ВСЕ!!!Я был в шоке!! Бойца спасли..спасли его ноги..все хорошо!!!спасибо..Юрий Бирюков и Рычкова Татьяна..без Вас судьба его была бы по другому...!!!

"This should happen in the end of august, final liberation of the east and Doneck. I hope one day the lenin and his sick follower putin will go down for good and the people can finally enjoy the peaceful summer afternoon."

"Это должно произойти в конце августа, после окончательного освобождения Востока и Донецка. Я надеюсь, что в один прекрасный день Ленин и его больной последователь Путин уйдут навсегда, и люди могут, наконец, насладиться спокойным летним днем."

1.

Говорит и показывает Донбасс.
 

yadocent

Оригинал взят у polly_black в Донбасс. Живая речь

Собираю журналы жителей Донбасса. Особенно тех, кто не уехал и находит время и силы писать в журнал под бомбёжками, в перерывах между походами за водой и пробежками за дорогущими продуктами и лекарствами. Они у меня под значком School. Потому что именно они дают мне школу жизни и выживания. Описывать каждого из них я не буду. Просто зайдите к ним и почитайте.
Люди разные. Взгляды тоже разные. Кто-то просто описывает, как оно - жить в осаждённом городе, под бомбёжками, без света, воды и газа. Кто-то стремится ещё и помочь другим, немощным и брошенным. Кто-то умудряется дополнительно и пропагандистскую работу вести. Кто-то рассказывает о своём опыте беженца.
Некоторые уже давно не пишут. То ли нет связи, то ли не до того, то ли выехали... О плохом не хочется думать.

1.stianway Донецк
2.a_runa Донецк
3.natamax2013 Донецк
4.satanakoga Донецк
5.ccuc Донецк
6.stupi01 Донецк
7.olga_green Стаханов (Луганск.обл.)
8.zlovredina Донецк
9.panzer_papa Славянск (Донецк.обл.)
10.loboff Донецк, выехал в РФ
11.la_longue_arab Донецк
12.masiandra01 Славянск (Донецк.обл.)
13.i_veresnev Макеевка (Донецк.обл.)
14.chaber_chabrez Донецк
15.luganskiy_lgua Луганск, выехал в РФ
16.k_k_kloun Луганск
17.mama_so_slav Славянск (Донецк.обл.)
18.perepelitca Донецк
19.ugovostok_ua Донецк
20.watermelon83 Луганск, выехал в Киев
21.vovkazzz Антрацит (Луганск.обл.)
22.dennislapin Донецк
23.gloxy Мариуполь (Донецк.обл.)
24.motozmey Донецк
25.dobriydoktor Донецк
26.opowiastka Краматорск (Донецк.обл.)
27.ostap21 Донецк
28.rioba
29._artorn_ Донецк
30.mar80 Донецк, выехала
31.n_naryshkina Донецк
32.gleb_gusakov Донецк
33.adja Луганск, выехал
34.zavarzi Донецк, выехала
35.frankensstein Донецк, выехал в Киев
36.luol_carmelo Донецк
37.kotya_13 Донецк
38.adja Луганск
39.capricios Луганск
40.majorua Луганск, выехал
41.mikul_a Луганск
42.mrminiver Луганск, выехал в РФ
43.dina_simonyan Луганск
44.yadocent Луганск
45.kat_dem Дружковка (Донецкая обл.)
46.roineroyce Донецк
47.derand Донецк
48.lat_elenka Донецк
49.ninaofterdingen Луганск
50.rebrik Луганск


 

 

http://lugansk-lj.livejournal.com/friends/?date=2014-11-25

лента луганчан, последние цифры менять на нужную дату

РОССИЯ + УКРАИНА = МИР


Война превращает в диких зверей людей, рожденных, чтобы жить братьями. Вольтер




Война является отрицанием истины и гуманности. Дело не только в убийстве людей, ибо человек должен так или иначе умереть, а в сознательном и упорном распространении ненависти и лжи, которые мало-помалу прививаются людям. Д.Неру




Люди, которые... признают войну не только неизбежной, но и полезной и потому желательной, — эти люди страшны, ужасны своей нравственной извращенностью. Л.Н. Толстой











Больше о дружбе между Россией и Украиной здесь >>>

Сьогодні навколо України точиться чимало розмов. Обговорюють вже не тільки політичну чи економічну ситуацію, а й країну загалом. І не дарма. Неодноразово ми розповідали вам про відомих людей українського походження, про українську культуру та мистецтво, про традиції та звичаї. Однак так і не згадували, звідки ж походить сама назва.

То звідки взялась назва «Україна»?

Колись територія від «Сяну до Дону» звалась Київською Руссю. Однак вже у 1187 році у Іпатіївському літописі вперше з’явилось слово «Україна». Рядки "...и плакашася по нем всі переяславци... бе бо князь добр и крепок на рати... и о нем же Украина много постона..." були пов’язані зі смертю Володимира Глібовича, переяславського князя. Це сталось під час походу на половців, а даний уривок означає «за ним же Україна багато потужила».

Цей же літопис містить розповідь про князя Ростислава Берладника, який завітав до «України Галицької». А у Галицько-Волинському літописі містяться рядки про князя Данила Галицького, котрий «забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп'є, і Комов, і всю Україну».

Історики відшукали у літописах підказки, як можна трактувати назву «Україна». Наприклад, Олександр Палій притримується думки, що це був синонім слів «князівство» або «земля».  Іван Огієнко стверджував, що так називали «граничну Переяславську землю». Але є імовірність, що так охрестили всі інші землі київські. Канадський історик українського походження Орест Субтельний, вважав, що слово «Україна», яке вперше з’явилось 1187 року, означає географічно «Київське порубіжжя». А Віталій Скляренко каже, що буква «у» в багатьох мовах, зокрема в українській, означає не «біля», а «в середині», тому не доцільно трактувати «Україну», як граничну територію чи окраїну. 
 

Історія нашого дослідження почалася з детективного сюжету. Співавтор цієї статті, розбираючи науковий архів Віктора Петровича Петрова (1894-1969), що зберігався його дружиною Софією Федорівною Зеровою, виявив вирізку статей з журналу "Germanen-Erbe" ("Германська спадщина") за вересень-жовтень 1942 р. Увагу серед них привернув допис П. Грімма "Нордичні знахідки молодшого кам'яного віку з України". Науковець зацікавився двома горщиками з розкопок К. Мельник-Антонович біля с. Кириківки колишньої Харківської губернії, що рясніли свастиками. Він публікаує фотознімки цих посудин та розгорнуті замальовки всіх знаків, відносячи їх до пам'яток шнурової кераміки України. П. Грімм, у зв'язку із знахідками з Кириківки, порушує тему походження свастики. Він зазначає, що найдавніші зображення свастик трапляються в комплексах неолітичної культури лінійно-стрічкової кераміки (VI тис. до Хр.). Появу ж класичних свастик німецькі вчені пов'язували з пластом так званих "нордичних культур", хоча й оперували на підтвердження цієї тези одиничними погано документованими фактами. За такої ситуації посуд з Кириківки суттєво розширював фонд "нордичних" свастик.

Та залишимо на час свастики й розповімо трохи про людину, що зберігала нацистський журнал у радянському Києві. В.П. Петров (Домонтович) став одним з найбільших інтелектуалів України в ХХ ст. як вчений, культуролог, мислитель, історіософ, письменник. Наприкінці 1941 р. його мобілізовано у діючу армію, й як людину з потужним аналітичним розумом, інтегровану в світову культуру, заслано до тилу німецьких військ. Він працював в окупаційних установах Києва, відступив з частинами вермахту, виконував розвідувальну службу в західній Німеччині. 1949 р., після провалу, йому організовано втечу до СРСР. Сферу його діяльності в СРСР обмежили ареологією, а в 1958 р. дозволили навіть повернутися до рідного Києва.

У Києві ж, але раніше - 1942 р., В.П. Петров зустрічався з П. Гріммом - директором Київського історичного музею, який і вручив колезі свою працю щодо "нордичних" знахідок. Пауль Грімм після війни працював у НДР і вже після смерті Петрова приїжджав до нашого міста ще раз. Зберегти статтю, витерши дарчий напис, українського науковця змусив інтерес до найдавніших знакових систем на теренах України, що включали серед інших знаків і свастику. Позаяк у фондах Національного музею історії України згадані горщики із свастиками не збереглися, то публікація їх П. Гріммом помітно доповнювала фонд джерел до вивчення знакових систем первісної доби в Україні.
Продовження

Хто такі мольфари, звідки ведуть свої стежки? Яке походження має дана назва? Що ми знаємо про сакральні предмети карпатських жерців - мольфи? Чому мольфарів в Карпатах на сьогоднішній день майже не залишилося? На ці та інші питання, які хвилюють допитливого шанувальнника карпатської старовини, автор відповідає у своїй короткій монографії "КАРПАТСЬКІ МОЛЬФИ І МОЛЬФАРИ. ТАЄМНИЦІ, ФАКТИ, ПРИПУЩЕННЯ".

Текст рясніє численнии розповідями, фактами, посиланнями та прикладами зібраними як з власних експедицій так й з староукраїнських друків, етнографічних збірників, монографій, інтерв'ю, публікацій, сучасних видань, достойних уваги. Автор залишає простір і для читача, його думки та уваги, які важливі для автора. Мета праці - розкрити правдивий образ, роль мольфара, деформовані на тлі тривалого зубожіння і деградації суспільства. Людина і Природа - завжди стояли разом, і людству не варто віддалятися, інакше воно погубить само себе. У цьому сенс буття і мудрість мольфарства, яке промовляє до нас крізь віки: "Свято шануй рідних Богів і Предків, живи в ладу з Природою і самим собою, чини по совісті, а якщо шукаєш Вищого Знання - пізнай себе...". Це одна із небагатьох монографій, присвячених Традиції мольфарів.

Коли вчитель-характерник бачив, що учень вже готовий, відбувався ритуал посвячення його в характерники. Традиція була така. Рубали просіку в густому лісі. Повалених дерев з неї не прибирали, рубали тільки сучки. Наприкінці цієї просіки обирали два дерева на відстані двох метрів, які нахилялися один до одного, роблячи щось на манер ножиць або хреста, а потім, розрубавши посередині пов'язували верхівки дерев. Виходило щось на манер цифри вісім, але зі зрізаним низом. На перехресті тієї вісімки темної ночі запалювали білий яскравий вогонь. Через рівні інтервали часу кричав пугач. Козака переводили у стан сновиди, в якому він і повинен був пройти просікою на той вогонь.

Коли козак збивався з дороги - пугач замовкав. Так вказувався шлях. Завдання було одне - пройти в ті "ворота", за якими приходило істинне розуміння навколишнього буття в стані вже "пробудженого сновидіння". Пелена спадала з очей, і характерник вже бачив і розумів справжній стан речей в навколишньому світі.
Продовження

Усі держави мають конкретну етнічну належність. Цілком очевидна етнічна належність національних держав, межі яких у цілому збігаються з межами етнічних територій державного етносу (Франція, Німеччина, Польща, Чехія тощо).Однак імперії, що охоплюють батьківщини різних народів, також є державами не кількох, а якогось одного імперського етносу (Римська, Перська, Британська, Російська імперії). Якщо останню з названих "сплотила навеки Великая Русь", то хто консолідував ранньосередньовічну імперію Київську Русь? Ця проблема історичної спадщини княжого Києва - ключова як для історії Східної Європи, так і для історії України та Росії зокрема.

Проблема етнічної належності держави Київська Русь, її консолідуючого етносу давно вже стала предметом запеклої дискусії не тільки науковців, а й політиків. Для сучасної європейської історичної науки така ситуація ненормальна. Адже аналогічні Русі держави, що виникли одночасно з нею в ІХ-Х століттях на англійських, французьких, німецьких, чеських, польських, угорських землях, давно і одностайно вважаються державами відповідних народів. На цьому тлі суперечка довкола національності жителів княжого Києва виглядає дивно і пояснюється не так нестачею наукових джерел, як зайвою політизацією питання.

Офіційна радянська історіографія, продовжуючи традиції російської імперської історичної науки, вперто заперечувала право українців розглядати Київську Русь як перший етап державного буття українського народу. І зрозуміло чому. Адже імперські вчені давно вже проголосили Київську Русь найдавнішою стадією розвитку російської державності. Це проголошення було головним ідеологічним виправданням експансії Московської імперії на терени України, Білорусі, Східної Балтії. Протягом майже 500 років московські правителі заявляли свої династичні права на землі нібито найдавнішої російської держави Київська Русь і наполегливо добивалися здійснення цього права шляхом агресії па землі західних сусідів.
Продовження

Дивний і загадковий світ народних переказів і легенд, що донесли до нас образи подій часів стародавніх. Відгриміли дзвінкі битви, відшуміли людні походи, пішли на віки вічні герої тих років, згинули безслідно в товщі століть. Але пам'ять народна дбайливо зберігає діяння їх, іноді химерно прикрашені казковим змістом, і перекази ці, переходячи від батька до сина з вуст в уста, утворюють ту безперервну живу нитку, що зветься спадщиною духовною. Перервемо цю нитку - відсічемо стовбур від коренів, і зачахне навіть найсильніше дерево. Відновимо її - і знову повнокровною могутньою кроною зашумить воно, гордо здіймаючись ввись.

Так і козацтво - немає вже більше ні грізних дніпровських порогів, ні буйної волелюбної Січі, а над славним Великим Лугом плюскаються нині хвилі Каховського моря. Але не померла, не пропала пам'ять про Запоріжжя, зберегла для нас чарівні старовинні оповіді про загадкових характерників, цих навчених ратного життя чудесників і лукавих лицарів-чарівників, яких ні куля не брала, ні шабля не рубала. Казали старі січові діди, ніби ці безсмертники можуть на людей туман насилати і сон навіювати, в хортів обертатися, в річки переливатися, на дванадцяти мовах сердито розмовляти, з води сухими, а з вогню мокрими виходити і заздалегідь відати таємні задуми ворожі. А тому і стояли віками на варті світу Право-славного ці воїни-знахарі, захищали грудьми своїми від усякої напасті чужодальньої і нечисті бусурманської святі дніпровські береги.
Продовження