Діанчині приндики вимріяли хом’ячків. Капризуля і Розважайко вже з місяць у обидва вуха дівчинці наспівували, що щастя прийде разом із рябенькими пухнатстиками.

-         Нічого, що рік кота, - запевняла Капризуля, - у тому-то й справа! Для кота найпривабливіше що? Миша, а миша – це що? Це хом’як!

-         Як же з ними весело! – підключився Розважайко, - Як випустиш їх на волю, як гайнуть вони по квартирі… Ух! Скільки всього понаробляють… Дорослі в захопленні: мама мріє про нову шубу, тато планує бойові дії, засідки і ловушки, бабуся переживає, щоб тваринки не голодували і допомагає тобі ставити годівнички. Ідилія!

Мама від нової ідеї явно не в захопленні:

-         А ти доцюню, подумала, як же наш Баличок (так звуть Діаниного котика) сприйме нових співмешканців?

-         Нормально, Мусліна ж пережила Святчиного папужку.

-         Ага. Та папужка не пережив, - мудро зауважив тато, - Як у відомому фільмі: «Пташку жалко». Давай краще в «Монополію».

Розважайко потер долоньки – гратися він любив. При чому помітив, що під час гри його радо вітають і Діаночка, і великомудрий тато, і дорослюща мама.

Капризуля відчула можливість поразки.

-         Ні! Не бувати цьому! Котика вам досить… Баличок, Баличок, Баличок… Киць-киць. Чим би нам з тобою погратися? Ага! Мама купила дорогезні колкотки – годиться, а ось теж нічогенько – шапочка, норкова. Нумо, вперед! Гайда за бутербродами на кухню! Ковбаска тобі, а хлібчик – господарям! Смачного!

-         Діана! – Крик маминої душі пролунав на всю квартиру, - що ж це ви робите! Клятий котище! Відчепись! Не реви, доню! Ні, ні не кричу… Хай уже, буде вам хом’ячок. Втішайтеся!

Наступний день пройшов під знаком  гризуна. Знайшли нарешті двох пухнастих рябеньких шурхотунчиків. Радості Діани не було меж. Розважайко з Капризулею почали розробку нової акції…