Драконы никогда не спят

Дракони ніколи не сплять

„Молоко з кров’ю” Люко Дашвар, або Любовний роман по-українськи

«Молоко с кровью» Люко Дашвар, или Любовный роман по-украински

Якщо говорити про сучасну українську літературу, то у список найвідоміших авторів, що здобули визнання та шалену популярність останніми роками, безперечно ввійде і Люко Дашвар (псевдонім Ірини Чернової). І велику роль тут зіграв конкурс романів та кіносценаріїв «Коронація слова», на якому письменниця уже неодноразово здобувала перемогу.

Роман «Молоко з кров’ю» – другий успішний твір авторки, що приніс їй і премію «Коронація слова-2008», і звання «Книга року ВВС-2008».

Если говорить о современной украинской литературе, то в список наиболее известных авторов, которые снискали признание и безумную популярность в последние годы, бесспорно войдет и Люко Дашвар (псевдоним Ирины Черновой). И большую роль здесь сыграл конкурс романов и киносценариев «Коронация слова», на котором писательница уже неоднократно одерживала победу.

Роман «Молоко с кровью» – второе успешное произведение автора, которое принесло ей и премию «Коронация слова-2008», и звание «Книга года ВВС-2008».

Сама назва твору Рея Бредбері – „Кульбабове вино” (Dandelion Wine) – нагадує про щось таке знайоме, казкове і недосяжне. Як дитинство, спогади про яке пронизані сонячними променями, незабутніми запахами та враженнями, зеленню літа та радістю буття.

Само название произведения Рея Бредбери – «Вино из одуванчиков» (Dandelion Wine) – напоминает о чем-то таком знакомом, сказочном и недосягаемом. Как детство, воспоминания о котором пронизаны солнечными лучиками, незабываемыми запахами и впечатлениями, зеленью лета и радостью бытия.

Безперечно, ця повість про дитинство, про що свідчить і головний її герой Дуглас Сполдінг. Багато подій з твору ми бачимо саме його очима. Та й час, у який відбуваються події твору, – безтурботне літо – один з найкрасномовніших символів дитинства, що асоціюється з канікулами, свободою, пригодами та новими відкриттями. Чи не відкриття усвідомити, що тенісні туфлі – це щось більше ніж просто взуття, це спонукання не стояти на місці, рухатися вперед, діяти. Чи слід говорити, що розумінням того, що щось у житті постійно повторюється, а щось трапляється вперше – „відкриття й одкровення” – і є отими осяяннями, крапельками істини життя, що час від часу прослизають у нашу свідомість. Можливо, це і є дорослішання. І погодьтеся, не так просто прийняти на віру, що тато й дідусь знають не все на світі. Від цього твердження починає хитатися весь дитячий світ…

Однак якщо придивитися уважніше, дитинство – не основна тема твору. Головне – це пошуки сенсу, пошуки тої таємниці життя, що й робить його таким привабливим, жахливим і прекрасним водночас, неповторним та унікальним. І цю лінію автор непомітно, але чітко веде через увесь твір. Найперше – це сцена у лісі, коли Дуглас усвідомлює себе живим, не просто людською істотою, одним з багатьох собі подібних, але живою людиною, яка чує, як росте трава, як міниться світло крізь листя дерев, як дихає земля, як снують найдрібніші комашки, як в унісон з цим різнобарвним світом живе він сам. Після того йому й приходить думка вести записи, спостерігати, вбирати в себе світ. І тут, можливо, цілком закономірно загадується Вільям Блейк, який твердив, що весь світ – у краплинці, у піщинці.

Несомненно, эта повесть о детстве, о чем свидетельствует и ее главные герой Дуглас Сполдинг. Многие события из произведения мы видим именно его глазами. Да и время, когда происходят эти события, - беззаботное лето – один из самых красноречивых символов детства, который ассоциируется с каникулами, свободой, приключениями и новыми открытиями. Не открытие ли осознать, что теннисные туфли – это что-то большее, чем просто обувь, это побуждение не стоять на месте, двигаться вперед, действовать. Стоит ли говорить, что понимание того, что в жизни что-то повторяется, а что-то случается впервые – открытия и «откровения» - и есть теми озарениями, капельками истины жизни, которые время от времени проскальзывают в наше сознание. Возможно, это и есть взросление. И согласитесь, не так просто принять на веру, что папа и дедушка знают не все на свете. От этого утверждения начинает шататься весь детский мир…

Однако если присмотреться внимательнее, детство – не основная тема произведения. Главное – поиски смысла, поиски той тайны жизни, которая и делает его таким привлекательным, ужасным и прекрасным одновременно, неповторимым и уникальным. Эту линию автор незаметно, но четко ведет через все произведение. Прежде всего – это сцена в лесу, когда Дуглас осознает себя живым, не просто человеческим существом, одним из многих себе подобных, но живым человеком, который слышит, как растет трава, как пробивается свет сквозь листья деревьев, как дышит земля, как снуют самые маленькие насекомые, как в унисон с этим разнообразным миром живет он сам. После того ему и приходит в голову идея вести записи, наблюдать, принимать в себя мир. И тут, возможно, совершенно закономерно вспоминается Вильям Блейк, который твердил, что весь мир – в капельке, в песчинке.