18 червень 2010 at 9:16 PM 

Вчора прочитав про те, що націоналісти пошкодили носа пам'ятнику Крупській. Вчора ж продовжувався суд над Миколою Коханівським та його побратимами, які пошкодили пам'ятник Леніну на Бесарабці. Минулого року, також у Києві,  були пошкоджені пам'ятники Косіору та Постишеву. 
Юридичний бік справи тут простий, як двері: є відповідний указ Ющенка про демонтаж комуністичної символіки. Більше того, свого часу ще президент Кравчук видавав  подібний указ.  Але коли замість  працівників якогось ремонтно-будівельного управління демонтаж, вірніше його спробу, проводять волонтери-добровольці, то це вже вважається вандалізмом!
Але Ющенко тільки грав у націоналізм, але нічого хорошого для своєї нації він не зробив. Тож видавши указ, колишній президент і  сам не збирався його виконувати, і іншим не давав. Доречі, до слідчого ізолятора перший раз   Коханівського запроторили ще при "нородному президенті". 
То ж закономірно виникає питання: в чому сила такого спротиву  кам'яних ідолів? Чому деякі наші люди готові кістьми лягти, аби лиш комуністичні ідоли лишились на своїх постаментах? Звісно, справа вже не в комунізмі, якого, як ідеології,  практично не існує. Комуністичне керівництво вже давно обернулося на капіталістів, що сповідують ліберальні цінності, а рядові комуністи, здебільшого,  пенсіонери, ностальгують за молодістю,  коли все моглося. Ну і нарешті, на фоні вітчизняної "демократії",  хочеться мріяти про елементарний порядок і основи соціальної справедливості, які при комуняках таки були. Хоча б як іллюзія.
Вискажу парадоксальну думку про те, що російський комунізм - то лише одна з форм російського шовінізму. Гадюка скинула стару шкіру, але лишилась гадюкою. Російська імперія, як кажуть, forever, а форма - лише прояв суті. Українські москалики не Крупську люблять, вони люблять своє домінування в Україні. Але прямо вони  того сказати не можуть. Зазвичай,  говорять: "Это же наша история!"
Мені от спало на думку:  що сказали б євреї, коли б німці відновили свастику хоча б на будинках, споруджених за часів ІІІ Рейху або на адміністративних спорудах, де вона свого часу була? То ж - їх історія!
Я не проти історії, - нехай буде свастика, нехай будуть Ленін зі Сталіним,  але...  в музеї. Бо коли комуністична символіка знаходиться на площі, серед людей, то це вже те, що сам Ленін називав "монументальною пропагандою". І завдання цієї пропаганди - показати українцям, що живуть вони "на нашій, не своїй землі". І така ж мета у РПЦ, що будує в Україні свої храми з "луковками". Щоб було, як в "западенськім" анекдоті,  приїде москаль і скаже: "Всюду родимую Русь узнаю!".
І коли якийсь москалик демагогічно заявляє: "Ну вот снимете вы Ленина и поставите на его место своего Бандеру, что,  лучше жить станет?", відповідаю: Ні, відразу  життя кращим не буде, але без демонтажу комуністичної символіки і неоколоніалізму, ніколи нам кращого життя  не бачити!
І поки стоять в Україні пам'ятники Леніну і Крупській, поки сяють на сонці позолочені "луковки" на церквах РПЦ, збудованих на криваві гроші "братви", годі говорити про якийсь прогрес, якийсь рух до демократії і таке інше. Наявність комуністичної символіки - ось  неупереджений індикатор, що однозначно говорить про панування в Україні неоколоніалізму і компрадорської буржуазії та про упослідженість української нації на її  власній землі.

 

Серия сообщений "Ідеологічні резолюції":
Часть 1 - Ідеологічні резолюції: 1.Чи є націоналізм пропагандою?
Часть 2 - Ідеологічні резолюції: 2. Чому мертві ідоли важливіше життєвих проблем?
Часть 3 - Ідеологічні резолюції: 3. Роль "середнього класу" в Україні
Часть 4 - Ідеологічні резолюції: 4. Про недолугих інтелігентів.
Часть 5 - Ідеологічні резолюції: 5. Українці і українська нація. Визначення термінів.
Часть 6 - Ідеологічні резолюції: 6. Совість. Визначення терміну
Часть 7 - Ідеологічні резолюції: 7. Чому націоналіст не може бути «патріотом»?