23 лютого день російської окупації.Не святкуй його! 

https://youtu.be/gIUDyhwGlKM

Людоньки, робіть вже щось кожний! Не ждіть що саме виправиться. Кожний, посильно, робіть! Що ви постете про вареники, котів, та всяку всячину! Якщо немощний, полупаралізований інвалід по руху - хоча б спілкуйся на рідній мові! що б країна жила і процвітала! Пам'ять наших дедів та прадедів піддержує нас! 

 Переломний момент. Війна за демократію в Україні 

Опубліковано 20 лют. 2017 р.

“Переломний момент” - документальний фільм, результат творчої співпраці американського документаліста, володаря трьох «Оскарів» і багатьох інших престижних кінопремій Марка Джонатана Харріса та українського режисера фільмів “Мамай” і “Поводир” Олеся Саніна
У фільмі зібрані кіносвідчення політичних, кримінальних, військових злочинів та терактів на території України. Окремі використані відеоматеріали вже не раз облетіли світ і є символічними. Зокрема, перша смерть Революції, трагічні кадри загибелі активіста Майдану Сергія Нігояна, зафільмовані кінооператором Юрієм Грузиновим. Але особливу цінність становлять кіноархіви, які глядачі каналу “1+1” побачать на екрані уперше. Серед них - розстріли учасників протесту, зняті оператором Іваном Любиш-Кірдеєм, руфером Мустангом та екологом Ігорем Гуденком, кінохроніка бойових дій у Дебальцівському районі від оператора Ярослава Пілунського, унікальні кадри падіння збитого терористами малайзійського Boeing МН-17, отримані від жителів Грабова (нині окупована територія), хроніка бойових дій в Іловайському котлі від фотографа Максима Левіна і загиблого воїна Миколи Курносенка.
За час роботи над фільмом було записано 86 інтерв’ю з учасниками подій на Майдані та сході України і зафільмовано майже 600 годин робочого кіноматеріалу.

https://youtu.be/TPihsNram7I

 Анатолій Віногродскій("Гал") екс-комбат "Донбасу" на своїй сторінці у фейсбук написавши жорсткий пост-звернення до народу України.

"Вам не подобається Соболєв, Семенченко і Парасюк?

Це Ваше право.

А Вам не хочеться замислитися про те, що особисто Ви оплачуєте смерті хлопців на майданчику парашенка по утилізації патріотів? Ви жерете ту лабуду про українські підприємства на оккупированых територіях, Ви як стадо кожен місяць Несете денюшки за комуналку в яку включений "податок на незалежність ахметова від України, Ви наймудріші і найчесніші, Ви знаєте як все потрібно зробити.

Так якого ж хріну у Вас на очах окуповувана країна? Усі стратегічні об'єкти вкрадені, надра вкрадені, у банківській системі окупація досягла 55.

А Ви як попки повторюєте Соболєв піариться. Та він Вам усім показав електронні декларації злодіїв, а що зробили Ви? Схавали!

Семен один з небагатьох узяв на себе відповідальність і створив батальйон "Донбас", який не ліг під олігархів, за що і обливаємо лайном три роки.

Володя, молодий що не приймають брехні патріот, який не побоявся злізти з дивана і піти під кулі. Тепер в Раді він, може надмірно радикально, але намагається достукатися до Вашого мозку...

А що Ви? А ви -помощники в цих технологіях обміру патріотів і чесних людей...

Зараз ми Вам на пальцях показали: державні інститути України працюють проти народу, вони руйнують незалежність України, а що Ви? А Ви бачите піар окремих політиків... Сліпі, глухі...". - написавши Анатолій.

Анатолій Виногродский

 Олександр Янковий 
1 ч ·


Минуло 3 роки як у полум’ї барикад Революції Гідності наша патріотична молодь, наші свідомі громадяни захистили європейський вибір України, відстояли демократію і свободу. Сьогодні ми вшановуємо Героїв Небесної Сотні, пам'ять людей різних професій, різних націй і віросповідань, з різних міст і сіл нашої держави, які поклали своє життя на вівтар захисту прав і свобод кожного з нас.
Вклонімося доземно їх світлій пам'яті, їх героїзму і звитязі! Ми маємо бути гідними їх подвигу, сумлінною працею, дієвим патріотизмом, громадською активністю розбудовувати нашу велику та малу Батьківщину
Слава Україні! Героям Слава!

«Нам нужєн мір»

Читаю коментарі деяких громадян України під своїми постами про війну, в яких вони закликають мене та інших дописувачів схаменутися та подумати про мир. «Нам нужєн мір» - кажуть вони: «Годі вже вбивати одне одного», апелюють вони до своїх співгромадян.

От коли таке читаєш, хочеться побажати таким людям, щоб колись до них в квартиру забрався здоровенний жлоб з такою ж здоровенною бабіщею, зайняв одну з ваших кімнат та влаштував там з нею п’яну оргію з наступним розгромом цієї кімнати та послідуючим винесенням з неї всього цінного на продаж.

І щоб ви прийшли до того жлоба та його баби з законною вимогою – забратися геть з вашої квартири, а він щоб вам рожу набив, та почав вимагати, щоб ви його страшну алко-бабу в себе в хаті прописали. І щоб без її дозволу до вас ніхто в гості прийти не міг, щоб ви ремонт без її дозволу не змогли у власній квартирі розпочати, щоб ви не змогли без її дозволу вашу квартиру продати чи вписати в заповіт – тільки тоді цей жлоб обіцяє піти з вашої квартири але баба залишиться, і він обіцяє періодично навідуватися до вас знову, щоб злягатися зі своєю бабою.

І ось тут вам уривається терпець, і ви викликаєте поліцію. А поліцейський приходить до вас і каже: «Ну не сваріться. Так не можна. Ви ж люди. Не можна бити одне одного. Треба жити в мирі» і йде собі, залишаючи вас на одинці з незваними гостями.

І що ж ви будете робити? Пропишите шмару в хаті та будете терпіти її дебоші з тим жлобом, чи будете шукати допомоги в друзів, сусідів, родичів, щоб того жлоба з його багінєй випхати з власної оселі?

Зрозумійте, всі в Україні хочуть миру. Абсолютно всі!

Нікому не потрібно, щоб наші сини гинули на війні. Але! Все це до того часу, доки ворог не прийде на нашу землю. Ми не воюємо за Придністров’я, Осетію чи Карабах. Ні. Ми воюємо за частину НАШОЇ землі. І якщо Росія піде з нашої землі, то ніякої війни більше не буде. Розумієте? Війни не буде, якщо Росія піде з України! 

Тому якщо ви, шановні громадяни, вже так хочете позакликати когось до миру, то будь-ласка звертайтеся з цими закликами до того блядського жлоба, а не до власника квартири. Бо коли ви робите навпаки та закликаєте «до миру» власника квартири, ви фактично підтримуєте претензії того жлоба на кімнату, яка йому не належить. Так зрозуміло?

Денис П'ятигорець 

Людмила Буханська
Вчера в 11:30



Oleg Vyshniakov
Друзі! 109 років тому народився Олекса Влизько – талановитий український письменник. На жаль, його життя було дуже коротким: у 26 років воно обірвалося в одній з катувалень Жовтневого палацу. Сталінський терор забрав його життя, та пам’ять про нього нам варто берегти.
Олекса Влизько народився 1908 року у Новгородській губернії. Його батько був дяком, псаломником. У Олекси було ще двоє братів – Олександр і Авенір. З часом родина переїхала до Сингаївки, на батьківщину діда.
Юний Олекса був дуже здібним хлопцем: вже у три роки він умів читати, в сім складав свої перші вірші. Коли хлопцю було 14, в родині сталася страшна трагедія. Брати розважалися на ковзанці, коли Авенір впав у ополонку. Хлопці намагалися врятувати його, але це не допомогло. Вони самі опинилися у крижаній воді, а молодший брат помер. Олександр одужав, натомість Олекса назавжди втратив слух. Батько не зміг пережити втрату і почав серйозно випивати. Час від часу бив дружину Марію. Жінці вистачило духу, аби покласти край насильству: одного дня вона забрала синів та поїхала з ними до Києва. Влаштувалася прибиральницею у лікарню. Уся родина була змушена жити у церкві, саме там Олекса Влизько писав свої вірші українською.
Втрата слуху не зупинила хлопця, навпаки, він почав багато читати і пізнавати світ крізь книжки. Олекса легко закінчив мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти. У 20 відправився подорожувати – спершу Німеччиною, згодом — по нагір'ях Паміру.
Шлях у літературу Влизьку відкрив Борис Антононенко-Давидович, саме він надрукував у журналі «Глобус» його вірш «Серце на норд». За своє коротке життя він встиг написати 9 збірок віршів та книгу нарисів.
Олекса Влизько був надзвичайно талановитим та цікавим парубком, не цурався авантюр та пригод. Уявіть, у 1927 році у газеті «Комуніст» з’явився некролог про те, що Влизько загинув у Дніпрі. Але це виявився жарт, який Олекса сам спростував із властивою йому іронією.
Не дивно, що особливий письменник мав особливий шарм, який підкупив його другу половинку – Фотіну, онуку Тараса Шевченка. Вони жили разом бідно, але щасливо, у підвалі одного з будинків на вулиці Стрілецькій.
Але щастя було недовгим. У грудні 1934 Олексія Влизька заарештували. І не його одного – цілу групу українських культурних діячів. Є дві версії про те, коли ж помер письменник. Відповідно до першої його вбили одразу після допиту, в ніч з 7 на 8 грудня. За другою – з 14 грудня на 15, після винесення Військовою колегією Верховного Суду СРСР смертного вироку за приналежність до «контрреволюційної терористичної організації».
«Але найбільше нещасна країна, — це рідна країна моя. — Хай здохне володар її. — Ніколи не поклонюсь йому я.» Такими були рядки однієї з поезій Олекси Влизька. Людина, яка не могла чути, мала настільки сильне слово, що відголоском лунало у серцях інших. Саме тому його боялися і вкоротили віку, хоча він був зовсім юний. Задача всіх українців докласти руку до того, аби країна, яку могли будувати талановиті люди, яких убив сталінський режим, була не нещасною, а щасливою. 

 Андрій Гордієнко‎ 
в
Україна та Нація - ПОНАД УСЕ
33 мин ·



Український контент
З листа Василя Стуса синові:
"У Твої літа найголовніше, може, вчитися любити. Вміти любити — то велике вміння. Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати. Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом..."

Взяла пост подружки та зробила переклад на МЕТА, бо я не спілкуюся російською :) !

Це цітування поста Оксани Піліпенко

Вибирайте людей свого рівня цінностей 

Субота, 18 Лютого 2017 р. 13: 04 в цитатник

http://black - cat.me/wp - content/uploads/2017/02/inner - 348x200.jpg 348w" width="747" />

Раніше я думала, що людина може бути будь-яким: хоч злодієм, хоч хамом, хоч обманщиком. Значить, так склалося його життя в сім'ї, так виховали батьки, або духу потрібно саме такі уроки пройти.

Я і зараз це розумію, але навколо себе хочу мати людей іншого порядку, зовсім іншого. Це люди, для яких честь, слово, гідність, совість мають значення.

Напевно, в силу тієї ж побутової зайнятості жінки рідко замислюються над цими категоріями. Точніше, прийнято вважати, що до жіночності вони не мають відношення, тому і не варто працювати над характеристиками, які не розвивають жіночність, не допомагають знайти чоловіка і вийти заміж і, схоже, тільки заважають в реалізації у зовнішньому світі. Ця помилка. Будь-які стосунки можуть бути довгостроковими і якісними тільки в одному випадку: якщо цінності людей співпадають.

У мене викликає великі побоювання чоловік, який не може пояснити, що означає для нього честь і уміння тримати слово. Якщо совість він визначає як "я намагаюся не брехати, максимум - просто промовчу", то як особу він представляє сумну картину. Совість - це точно щось більше. Якщо людина не може самостійно для себе визначити моральні категорії, контролювати себе, оцінювати свої вчинки, то це дуже сумно.

Психологи можуть пояснити будь-яку поведінку людини. З точки зору, як знайти собі виправдання, це дуже зручна наука. Людина має незліченні сексуальні контакти, маніпулює, уникає відповідальності? Значить, він недолюблена дитина, у нього порушення прихильності в силу травматичних стосунків з матір'ю і ще багато всього.

Але якщо ти виріс, став дорослим, виховуй себе сам! Шукай свою самосвідомість!Завжди можна знайти виправдання болю, який ти заподіюєш іншим людям, але найчастіше ти бачиш, що робиш, хоч би по реакції у відповідь розумієш. Якщо у тебе здоровий мозок(без органічних поразок з дитинства), ти повинен уміти аналізувати. Навіть якщо невідома сила штовхає тебе вкрасти або скористатися тілом іншої людини на один раз, ти в змозі зрозуміти, побачити, відчути, що робиш іншому погано. І ти бачиш!

Але вважаєш за краще засунути ці сумніви в далекий кут свідомості і виправдати себе.

Якщо людиною управляють цінності низького порядку : гроші за всяку ціну, задоволення за всяку ціну, потурання своїм примхам, він перетворюється на брудну, низькорівневу тварюку.

Говорячи психологічною мовою, тварину "Воно" бере верх над "Я" при повній відсутності "Сверх-я". "Я" усвідомлює і задовольняє неусвідомлені бажання і потреби "Воно" за допомогою норм і законів "Сверх-я". Наявність усіх трьох складових - "Воно", "Я" і "Сверх-я" - в психіці людини робить його завершеною, закінченою особою. Інакше виходить сурогат, недороблена людина, з таким неможливо побудувати нічого повноцінного.

Ні розум, ні інтелект, ні освіта самі по собі не визначають цінності високого порядку. Ці цінності формуються від внутрішньої чистоти і наповненості, від невпинної роботи над собою. Вони роблять людину не просто живою істотою, а Людиною. Тільки цінності високого порядку : гідність, повага, самоповага, сила волі і сила духу, совість - задають високі вібрації душі і роблять людину чистою і світлою.

Таким людям не можна жити, дружити, працювати з брудними персонажами. Їх ніколи не зможуть зрозуміти. Їх неминуче прагнутимуть подавити і знищити. Несвідоме багаторазово потужніше і сильніше за cверх свідомість.

Вибирайте людей свого рівня цінностей, і буде вам щастя!

 Колодій (Масниця) – за народним календарем починається за тиждень до Великого посту. Як святкували і що їли з нагоди свята.
Опубліковано: 01 Січ 2009 03:01


Колодій (Масниця, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна неділя) — тиждень перед початком Великого посту, який не має визначеної дати, бо залежить від дати Великодня кожного року. Після зимових м’ясниць перед Великим постом набирало сили обмеження скоромних страв. За звичаєм, цього тижня вже відмовлялися від м’ясної їжі, проте наставало справжнє свято молочних продуктів, що й дало назву цим дням. Не їли ні м’яса, ні сала, ні навіть жирів тваринного походження, лише яйця, без яких не обходилося тісто для випічки, млинців і вареників.

Після воєнного лихоліття1941–1945 рр. на відбудову зруйнованих міст України, в тому числі таких як Київ, Харків, Дніпропетровськ та багатьох менших вербувались будівельні бригади виключно із вихідців з території Російської Федерації (Твер, Псков, Перм тощо). В столиці України Києві, після війни була створена будівельна організація “Хрещатикбуд” сформована в основному із північноуральських народностей, в паспортах яких значилась національність – росіянин. В той же час українцям до 1970 року не видавали паспортів. Таким чином, пересічні українці, що мешкали в довколишніх селах та містечках, могли потрапити до міст лише дивом. Міста поступово зросійщувались. Вихідці північно уральських областей Росії вчинили з українським святом Колодія так, як вчиняє пташеня зозулі, яке щойно вилупилось – воно викидає яйця пташки із рідного гнізда, вивільнюючи для себе життєвий простір. За таких обставин не виглядає дивним, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідніх народів, аніж свої. Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та інших містах держави широко відзначали і пропагували російську Масляну з млинцями — так звані «Проводи російської зими». Організаторами подібних заходів у незалежній українській державі виступають відділи культури Держадміністрацій, то ж виглядає дивним, що ніхто з цих організаторів жодного разу й слівцем не обмовився про вкраїнський Колодій, наче такого свята ніколи й не існувало. Між тим, наші пращури віддавна відзначали це дійство, що мало виключно національний характер.

В Україні останній тиждень м’ясниць, крім Колодія мав ще кілька
регіональних назв — Масниця, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, «ніжкові заговини» тощо.

Серед традиційних українських обрядів, котрі вже одійшли в минувшину, осібне місце належить унікальному, як за формою дійств, так і символікою звичаю, що відомий під назвою «Волочити колодку». Вперше цей термін увійшов до писемних джерел чотири з лишком сторіччя тому, хоч на думку багатьох дослідників, він сягає своїм корінням у дохристиянські часи, мо, навіть до матріархату, оскільки в ньому чітко простежуються елементи глибинних вірувань — «законодавцями колодок» були не чоловіки, а жіноцтво.

Обряд «Колодки» чи «Колодія» відзначали напередодні Великого посту, себто сиропусного тижня (у народі його ще називали «сиропусним» або Масницею). Це був власне останній термін, коли ще можна було справляти весілля. Практично ж їх уже не організовували, оскільки на «сиропусну» обмежували скоромну їжу — вживали переважно молочні страви, передовсім вареники із сиром та маслом (а звідси й Масниця).

Відтак на хлопців, котрі не встигли оженитися, чекала «жіноча кара» — Колодій. У давніші часи цей обряд тривав протягом тижня. Кожен день мав свої «іменні наклички». В понеділок «колодка народилась», у вівторок «хрестилася», середу — «похрестини», в четвер — «помирала», в п’ятницю її «хоронили», а в суботу — «оплакували». Відтак, вважається ‚що в «неділю, останній день Масниці, молодь «волочить колодку». Жінки йдуть по домівках і прив’язують дівчатам та хлопцям невелику паличку до ноги, як кару за те, що не взяли шлюб в останній м’ясоїд.


Основними дійовими особами цього обряду були жінки. Заздалегідь домовившись, вони в понеділок зранку збиралися в шинку — «щоб поколодкувати». Облюбувавши найпочесніше місце, одна з молодиць клала на стіл палицю (за «колодку» слугувало також поліно чи кийок), а решта по черзі обкручували її полотняним шматтям. Прибравши цурупалок, клали його на стіл і окрикували:

— Наша «Колодка» народилася!

Після цього, замовивши горілки, виголошували тости й вітали одна одну з «народинами». Сповита «колодка» мала лежати аж до суботи. Всі ці дні шинок одвідувало жіноцтво, щоб вчиняти обряд «від народин і до похорону». В понеділковий вечір обходили ті родини, в яких хлопці (почасти й дівчата) не пошлюбувалися. Покаранням було — прив’язати матерям до ноги символічну колодку — «що не оженили своїх дітей»; за звичаєм, той, кому присуджено таку кару, не мав права знімати «колодки» доти, доки не відкупиться, цебто не поставить могорич.

Все це, зрозуміла річ, носило жартівливий характер. Підпивши, гурт співав:

Масниця, воротися,
— До Великодня простягнися,
Від Великодня до Петра,
А від Петра та до тепла…

Наведений вище обряд найвідоміший. Але в різних регіонах України (Колодій практично відзначався в усіх селах) були свої специфічні відмінності. Скажімо, на Полтавщині жінки, які приходили в шинок, приносили вже готовий, прибраний Колодій; одна з них несподівано клала на стіл сповите полінце, а решта голосно викрикували:

— Народився Колодій, народився! — і, взявшись за руки, тричі обходили довкола, роблячи ритмічні рухи, супроводжуючи їх викриками та піснями:

А вже наше дитя народилось,
А вже дитя на світ божий та й з’явилось!

Натомість робили складчину із принесеного сиру, вареників, масла, яєць і горілки. При цьому в кожної жінки були заготовлені невеличкі колодочки; якщо в цей час заходив хтось із чоловіків, то йому тут же її чіпляли, за що він мав одкупитися медівкою чи горілкою. Розваги тривали до пізнього вечора. Перед тим, як розходитись, молодиці знову пеленали Колодія пелюшками, взятими з трьох родин, де є немовлята, і, прикривши сповивачем, йшли з піснями по домівках:

Не пускає мене мати
На вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:
— Іди, доню, не барися,
У сінечки та й вернися!
Бо на дворі піст наступає
А хто його проскаче,
Той Великодня не побаче…

Наступного дня до корчми вже сходилося більше людей, серед яких були й чоловіки. Але їм тут же чіпляли менших розмірів колодки й вимагали відкупної. Завершувалася вівтіркова дія тим, що гурт, вирушивши з корчми, обходив односельців, зосібна бездітні подружжя, а також батьків, що не пошлюбували синів та дочок протягом масниць. За традицією, «винуватці» заздалегідь готували почастівок.

На Волині (Житомирська, Рівненська, Волинська обл. – м.Луцьк), справляли Колодія на Масницю (Сирному тижні). Зібравшись у понеділок до корчми «на колодку», одному з присутніх прив’язували деревинку й заставляли тягти її за собою —- «волочити колоду». Переважно це вчиняли жінки, перев’язуючи хустиною чоловіків, за що останні мали одкупитися могоричем, а на Великдень навпаки — жінки розраховувалися «волочільним» — парою крашанок. У давніші часи тут відзначали дві колодки: одна для жінок, на Масницю, а інша для чоловіків — у перший понеділок Великого посту.

Почастувавшись, гурт співав:

Чому мені горілоньки не пити.
Коли в мене хорошії діти:
Єден син под рученьку веде,
Другий син дороженьку мете,
Третій син двері одчиняє,
До милої стиха промовляє:
— Не будь, мила, та упряма,
Як наша мати з коршми п’яна:
Постели їй постільку м’якеньку,
Положи стиха помаленьку.

Деінде колодку справляли три дні сиропусного тижня: начіплювали стрічку або хустину, вітаючи з Масницею, і той мусив почастувати могоричем чи привітним добрим словом.

А ось ще один спогад очевидця традиційних колодок: «У Масницю, один день — п’ятницю, саме в нас на Поліссю була колодка — бабський день. Свято жіноче і ніхто з чоловіків не сміє позбиткуватися, хоч участь і бере.

Ще зрання жіноцтво збирається на вулиці. Здибавши когось з гонорових і заможніх чоловіків-господарів, садовлять на санчата — і байдуже яка дорога — санна чи багнюка — волочать до корчми. Зветься се — совати колодку.

«Колодка» в корчмі мусить викупитись — загодити музик і шинкаря. І за те той чоловік протягом дня буває у великій пошані. Грає ролю привора на тій бесіді. Співи, музики, танці тягнуться аж за північ. За закускою діло також не стане, бо жінота одна перед другою чого тільки не назносить…».

Крім батьків, жіночі гурти «карали» й хлопців. Якщо батькам прив’язували колодочку до лівої ноги, то парубкам і дівчатам — на ліву руку або до пояса. Пізніше замість «колодки» робили китиці з вовни чи кольорового паперу, але їх також називали Колодіями.

Подібний обряд існував і в дівочих гуртах. Юнки йшли до хлопців, причіпляли «колодку»-китицю тому, «хто залишився парубкувати». Так переважно вчиняли з тими, від кого сподівалися сватів. Хлопець мусив відборгувати дівчині заздалегідь придбаним намистом, двома стрічками чи хустиною. Натомість юнка зобов’язувалася на Великдень «віддати Колодку» — подарувати у вишитій хустинці кілька писанок». «Колодкові взаємини» завершувалися тим, що хлопець замовляв музику, і обоє танцювали.

Деінде в такий спосіб «карали» й дівчат. Тим юнкам, які перебирали женихами і не встигли пошлюбуватися, причіплювали символічного Колодія. Дівчата, як і хлопці, знаючи давні звичаї, намагалися в ці дні якомога менше бувати на людях. Але їх все-таки відшуковували. Покараному синові батько — іноді жартома, а нерідко й усерйоз — вичитував:

— Так тобі й треба! Не хотів слухати батька, не схотів женитися, тепер тягни колодку. Думалося весілля справляти, а довелось «колодки» відкупляти…

Ненька ж казала дочці:

— Так тобі, дочко, й треба: не заслужила молодого, тепер тягни Колодія!

Як правило, такі обрядодії пов’язані з виховним аспектом, адже вони зосереджувалися на тих, хто не одружився або не мав дітей. У давнину скріпленню нової родини та вихованню дітей приділялась особлива увага; це був непорушний закон, своєрідний культ подружнього життя. І хоч дійство Колодія носило жартівливий характер, усе ж за ним стояла глибока мораль. Це красномовно підтверджує єдиний зафіксований» у нашій періодиці обряд.
У Варві на Полтавщині, як оповідала авторові літня жінка Мотря Федченко, був такий звичай «колодки»: коли в селі з’являлося позашлюбне дитя, хоч це було в Україні рідкісне явище, жінки дізнавалися, хто батько немовляти; на Колодія молодиці йшли до такого парубка, брали його силоміць із собою, а на руки клали сповиту «колодку», проходили всім селом і завертали у двір покритки. Тут чіпляли до ноги колодку, заставляли його вклонитися знедоленій дівчині та поцілувати дитя. Колодку нарубок міг зняти лише другого дня, але перед цим відкупитись у жінок та зробити подарунок дитині, чи дати бодай невеличку суму грошей.

З огляду на своєрідність і високу естетично-моральну структуру обряду, хотілося б глибше дослідити походження назви цього дійства, яке характерне лише для вкраїнського народу.

Термін «колодка» перейшов від молодіжних гуль — «на колоди». Традиційно в Україні молодь, а почасти й дорослі, збиралися за теплої погоди на колодах. На них проводили розваги, знайомились одне з одним, пола-годжували інтимні та громадські справи. Місце — а це переважно було складоване дерево біля осель— віддавна називали «на колоди». Піти «на колоди» означало збиратися до гурту. Громадських осередків, на зразок сучасних клубів не було:
осінньо-зимове дозвілля проводили в спеціально найнятій оселі — вечорницях. Але як тільки тепліло на вулиці, всі збиралися «на колодах».

Відтак тим, хто пробайдикував цей сезон — не знайшов собі пари «на колодах» — пов’язували як своєрідну кару Колодія. До речі, похідними пристроями триножили, й домашніх тварин (ще донедавна подібні колодки чіпляли на шию і свиням,— «щоб вони не бігли в шкоду»).

Нарешті, друга гіпотеза. Немає сумнівів, що в дохристиянські часи дайбожичі мали свого окремого покровителя подружнього життя, як це маємо з античним богом — Гіменеєм, що освячував шлюбом дозрілу молодь. Таким міг бути і Колодій, котрий карав тих, хто легковажив із влаштуванням нової родини. Вибраний термін покарань — Масниці — також не випадок, оскільки селяни вважали, що найкраща пора народження дітей — зима: в цей перепочинковий період одужували породіллі, трохи підростали діти, щоб, як почнуться польові роботи, можна було брати в них участь. Відтак скріплення шлюбу на Масниці давало змогу народжувати дітей у грудні-січні. З цього приводу побутувало відоме прислів’я: «На Обретения (9.IІІ) птиці обертаються до гнізда, а чоловік до жінки».



На Масницю готували холодець із свинячих, курячих чи баранячих ніжок, а то му він іще називався “ніжкові заговини”, особливо полювали за такими кісточками дівчата, вони ними ворожили наступного понеділка. Про те, осоновною обрядовою стравою Масниці, або ж Колодія були вареники з сиром, які вживали з маслом чи сметаною. Популярними були й сколотини од масла “Нехай буде, – казали в таких випадках, – і маслянка, аби щоранку.

Притримані від понеділка “ніжкові заговини” – кісточки від холодцю – дівчата виносили на вулицю й кидали їх від порога до воріт. Якщо хрустець долетів – та дівка буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота – дівка неодмінно вийде заміж. Крім того, українці в цей день прогнозували й погоду. Вважалося, яка “сиропустна неділя”, такий і Великдень; якщо сонце сходить вранці, то ранньою буде і весна.

Сир, який був чи не найпопулярнішим продуктом на Масницю, в народній свідомості асоціювався із засобами боротьби з нечистою силою. Існувало таке повір’я. Останнього дня Колодія жінка мала виколупати з останнього вареника сир, не з’їсти його, а заховати за щоку і так лягти спати. Якщо протягом ночі вона ненароком не ковтала грудку сиру, то вранці її слід було зав’язати у вузлик і зашити на поясі чи у лиштву сорочки. Цей сир завжди носили при собі, а міняючи одяг, перешивали вузлик у чисту сорочку. І так аж до самого Великодня. Збираючись на всенощну, жінка міцно затискала вузлик із сиром у долоні (або клала засушену грудочку сиру під язик) і йшла до церкви, не озираючись, що б там вона не чула. Нечисті сили починали лякати її, вити, верещати в неї за спиною та під вухами, шарпати за поли запаски чи плахти, гукати її знайомими голосами — тобто робили все, щоб вона озирнулася й випустила з долоні чи з рота сир. Якщо жінка витримувала ці випробування, діставалася без пригод до церкви, то могла побачити там усіх місцевих відьом, яких ніхто інший розпізнати не міг. Її очам відкривалися дійниці для молока на відьминих головах, бо, як відомо, головна функція сільських відьом — красти молоко від чужих корів. Відтоді викриті відьми втрачали свою силу.

За різноманітними забавами та обрядами проминав “сиропустний тиждень”. Загалом Колодій, протягом якого в основному частували варениками із сиром та сметаною, вважався виключно жіночим святом, хоча брали в ньому участь і чоловіки. Проте вони відбувались, або відкуплялись грішми та могоричем.

Українці готувались до найдовшого і найсуворішого з усіх постів – Великоднього, а тому казали: “Масниця, Масниця, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а Посту одна!”.

Як бачите, святкування українцями Колодія або ж Масниці має мало спільного із ідеологією гулянь та ігрищ російської Масляної (проводи зими). Ми, українські козаки, не проти того, аби росіяни гуляли та їли “бліни” так, як це робили їхні прадіди на північному Уралі. Ми ж повинні відродити традицію святкування на Україні Колодія або ж Масниці так, як це робили наші прадіди козаки та гречкосії.

Valery Lesenko 17 февраля г. 16:04
Добрий день.
Звертаюся з проханням переглянути посилання і сказати свою думку.
Маємо загрозу для народу та України.

Так, запропонувати ваші варіанти захисту або інші форми дії.
Ні, записатися на утилізацію або знищення, або повільну смерть через погіршення життєвих умов.

Игорь Беркут. Украина-Израиль: один народ, одна судьба. 20.01.2017 [РАССВЕТ]
https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fwww.y...wz3Y77zIyD-d8xEe4CR8JO3hU-TQzQ

Игорь Беркут Каков будет финал Украины 2017 года
https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fwww.y...hKdLKVMbfEsrIN1nsfE485vm-ct1CE

СИОНИСТЫ УНИЧТОЖАЮТ СЛАВЯН ДЛЯ ПОСТРОЕНИЯ НА НАШЕЙ ЗЕМЛЕ НОВОГО ГОСУДАРСТВА ИЗРАИЛЬ!!
https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fwww.y...DJTmC5xOtbgb7ZP6Xesj0fOMEr0Nb0

УКРАИНУ СОБИРАЮТСЯ УНИЧТОЖИТЬ! СРОЧНО! Сергей Разумовский - Последнее 2017 - Январь 2017 https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fwww.y...hOp5EGogkQRKLuPNfLXPbj2Lv6bMfo

Игорь Беркут. Подлинная история Украины (142 000 г. до н. э. – 1938 г. н. э.) 06.06.2016 [РАССВЕТ] https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fwww.y...jt7Kueua-R8qjXoFZzUZlkbvHfaWR0

Игорь Беркут о новом плане по снижению населения Украины до 8 млн. 27.10.2016
https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fwww.y...NTBqAcL60PV5vjjo1RhXmMSIi5NCXY

Украине хватит 5 миллионов жителей, остальных утилизировать Игорь Беркут
https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fwww.y...DPGMylX18oLbV12G7bZzQ1IbSPGkn8


View Conversation on Facebook 

 Людмила Буханська‎Україна та Нація - ПОНАД УСЕ
12 февраля ·



Богдан Бовшик
Ти недописана в романах
І не доказана в словах,
Ти у своїх душевних ранах
І в недоспіваних піснях.
Ти у буденнім круговерті
І у безмежності думок,
Ти у порадницькій відверті
В розвіянні пустих чуток.
Ти недопройдена шляхами
І не дочитана в книжках,
В молитві з дочками й синами,
Що там на сході у боях.
Ти не розгорнена сторінка
І загадкова й непроста,
Ти просто Мама,просто Жінка,
Що від любові ожива.