поки зима, я хочу сонця і травички, на якій можна валятися.
влітку мене пре від згадок про сніг. я не знаю, хто знається на снігові краще, ніж фіни (тюленів з антарктиди не пропонувати, в них нема фотокамер), тому буде шматочок прекрасних фінських краєвидів.
інсталяції Timo Jokela (особливо гарно їх дивитися під фінськомовні треки найтвіша...)



ще...

італо кальвіно - про книжки. точніше, про книгарні.

Ты пошел в книжный магазин и купил книгу. И правильно сделал.
Еще на витрине ты заметил нужную обложку. Зрительный след повел тебя вдоль плотных заслонов из Книг, Которых Ты Не Читал. Насупившись, они устрашающе поглядывали на пришельца с полок и прилавков. Но ты не должен поддаваться их внушению. Ты знаешь, что на книжных просторах десятки гектаров занимают Книги, Которые Можно И Не Читать; Книги, Написанные Для Чего Угодно, Только Не Для Чтения; Уже Прочитанные Книги, Которые Можно Было И Не Открывать, Поскольку Они Принадлежали к Категории Уже Прочитанного Еще До Того, Как Были Написаны. Ты одолел передовой пояс укреплений, и тут на тебя обрушиваются ударные силы пехоты, сформированные из Книг, Которые Ты Охотно Бы Прочел, Будь У Тебя Несколько Жизней, Но Жизнь, Увы, Всего Одна. Стремительным броском ты обходишь их и попадаешь в самую гущу Книг, Которые Ты Намерен Прочесть, Но Прежде Должен Прочесть Другие Книги; Слишком Дорогих Книг, Покупать Которые Ты Подождешь, Пока Их Не Уценят Вдвое; Книг, Которые По Тем Же Причинам Ты Купишь, Когда Они Выйдут В Карманных Изданиях; Книг, Которые Ты Мог Бы Взять У Кого-Нибудь На Время; Книг, Которые Читали Все, Поэтому Можно Считать, Что Ты Их Тоже Читал. Отразив эти наскоки, ты вплотную подступаешь к стенам крепости, где заняли оборону
Книги, Которые...

і, звісно, божественне у простоті своїй:

Что может быть естественнее полного согласия, достигнутого между Читателем и Читательницей посредством книги?

поки там в арт_артєлі намагаються якийсь мальований встид видавати за пін-ап, я покажу вам шось, значно ближче до справжнього старого доброго пін-апу. наприклад, чарівну дівчину джин мурхед, народжену в 1936 році (точніше не знає і вікіпедія, ні сам плейбой. те ж саме з місцем народження - who knows...). цікаве про неї, наприклад, те, шо для зйомок у плейбої вона додала до прізвища одну літеру і стала Jean Moorehead. була дівчиною жовтня 1955 року. а за два роки до того, в 17, стала міс голівуда. потім знімалася трошки в кіно і в тєліку, але то вже дрібне й не дуже захопливе.
гарна ж...



ще...

ейсід завів собі нову спільноту про воннегута, яка так і зветься - vonnegut.
тому шо працювати мені з ним ше шонайменше рік, а цікаве знаходиться мало не щодня.
я знаю, шо це дуже на любітєля, але ви про всяк випадок майте на увазі.
ну всьо, йду спати, якшо шось розумне придумаю на додачу, то обов'язково завтра зранку напишу.

"сирени титана" (1959) - книжка воннегута, написана одразу після "механічного піаніна" (1952). і, зрозуміло, думки там відчутно перегукуються. ось вам притча, в якій, мабуть, дуже лаконічно переказано суть "механічного піаніна". хоча знайомство з нею, зрозуміло, аж ніяк не значить, шо ви ніц не втратите, якшо не прочитаєте першого воннегутового роману... =)

Сэло рассказывал, что тральфамадорцы конструировали друг друга. Но никто не знал, как появилась на свет первая машина.
Об этом сохранилась только легенда. Вот она.
Во время оно жили на Тральфамадоре существа, совсем не похожие на машины. Они были ненадежны. Они были плохо сконструированы. Они были непредсказуемы. Они были недолговечны. И эти жалкие существа полагали, что все сущее должно иметь какую-то цель и что одни цели выше, чем другие. Эти существа почти всю жизнь тратили на то, чтобы понять, какова цель их жизни. И каждый раз, как они находили то, что им казалось целью Жизни, эта цель оказывалась такой ничтожной и низменной, что существа не знали, куда деваться от стыда и отвращения.
Тогда, чтобы не служить столь низким целям, существа стали делать для этих целей машины. Это давало существам возможность на досуге служить более высоким целям. Но даже когда они находили более высокую цель, она все же оказывалась недостаточно высокой.
Тогда они стали делать машины и для более высоких целей. И машины делали все так безошибочно, что им в конце концов доверили даже поиски цели жизни самих этих существ. Машины совершенно честно выдали ответ: по сути дела, никакой цели жизни у этих существ обнаружить не удалось. Тогда существа принялись истреблять друг друга, потому что никак не могли примириться с бесцельностью собственного существования.
Они сделали еще одно открытие: даже истреблять друг друга они толком не умели. Тогда они и это дело передоверили машинам. И машины покончили с этим делом быстрее, чем вы успеете сказать «Тральфамадор».

прекрасна істота з сімейки адамсів 1960-х років - це carolyn jones, американська акторка, кар'єра якої розпочалася в 1952 році. працювала з хічкоком, френком синатрю й елвісом (це так, три найзнайоміші персонажі). керолін була також номінована на оскар за роль у фільмі 1957 року й на золотий глобус за роль мортиції. померла від раку в 1983 році.



28. 04. 1930 – 03. 08. 1983

сьогодні дочитала.
позаяк цитувати звідти треба половину, спинюся на одному сюжетику.
передісторія: у "джмелиному меді" є двоє братів, що живуть окремо, неподалік один від одного. і жінка, яка лишилася в одного з тих братів, поки зима, але доглядає за обома. обидва брати хворі: той, у якого спершу лишилася жінка (старший) - на рак; у другого хворе серце, він весь час їсть солодке - тільки солодке - та мріє про смак джмелиного меду.
оцей другий брат, улоф, колись одружився. старший, гадар, спершу не звертав на те уваги, але...

Вийшло так, що вона прийшла до нього, до Гадара, поласувати солоною підчеревиною. В Улофа вона мусила готувати тільки торти, кашу з чорниць, пудинги з манних крупів, кисіль, млинці з ванільним цукром, розповідала вона майже крізь плач, тож як улоф був у лісі або на озері, вона приходила до Гадара, сідала на стілець біля дверей і скаржилася...

і, власне, історія.

Попоївши солоного м'яса й картоплі, - вони стояли поруч перед плитою, коли варили картоплю та смажили м'ясо, - він ліг із нею, чи, радше, вони лягли разом, він, Гадар, і вона, Мінна... Вони лягли на ковдру, яку він розстелив на підлозі від столу до канапи. Вони розстелили її разом...
Отож за якийсь час вона прийшла знову, бо хто може жити без солоного м'яса чи без картоплі, яку вмочаєш у зернисту сіль, чи без солоного оселедця, годину вимочуваного у воді, і все відбулося знов: вони постояли поруч біля гарячої плити, попоїли, розстелили ватяну ковдру. Вони обоє втішалися силою і радістю, яку давала їм солона їжа.

І він збагнув, що все повторюватиметься завжди...

Kari Herer



ще...

дві ляльки від black-eyed suzie



ще...

мій улюблений епізод з іздрикового "воццека":

А на початку, за чотири сни до того, було інше, зовсім інше, кажу я вам, до тебе прийшла поетка, одна з тих молодих поеток, що завжди перед тим, як вручити тіло, вручають вам конспект із власними віршами, бах-бах, так воно було і цього разу, до тебе, не дуже молодого поета, прийшла молода поетка, одна із тих; ви сиділи на канапі, якось піднесені над усіма (ти ще не знав про підняту над рівнем залу сцену), ти читав із товстого пошарпаного зошита, читав, можливо, вголос — в кожному разі деякі незрозумілі місця, і коли ти запитався про щось, про якийсь нечітко виписаний рядок, твоя гостя, нібито схилившись над зошитом, схилилась, власне кажучи, над твоїми колінами, вона майже лягла на тебе і тут... і тут увесь кавалок, весь цей епізод твого сну повторився ще раз, виявилось-бо, що ваше розташування на канапі є непродуманим і незручним, і вам важко буде правдоподібно відтворити подальший розвиток подій, і твоя фраза про те, що збоку ви вже схожі, мабуть, на коханців і аж ніяк не на людей, котрі читають вірші, ця фраза твоя не прозвучала, хоч ти достеменно точно знав свій текст — а отже сценарій існував уже на той момент, і діло йшло до наперед відомого фіналу! — отож, епізод повторився вдруге, тепер ти сидів праворуч дівчини, а зошит поклав ще далі праворуч себе на канапу і так, скосивши зір, читав, тепер їй справді довелося перегнутись і майже лягти тобі на коліна, але це виглядало так природно, таким спонтанним, щирим і Граційним видався той рух, що було б просто нечемним якось відразу реагувати на несподівану близькість ваших тіл, але речення в конспекті напевно трапилось і справді нерозбірливе, бо авторка сама ніяк не могла відчитати його (а, може, й не хотіла — аж тут здогадався ти), твої коліна відчували її груди, а її вухо, миле таке вушко, знайшлося просто перед твоїми губами, і тобі залишалось тільки сказати пошепки давно завчену фразу про те, що збоку ви, мабуть, зовсім не схожі на читачів, а те, що ви схожі на коханців, стане самозрозумілим, як тільки ти торкнешся її шкіри вустами, а потім язиком, а потім легко стиснеш її плоть поміж зубами, їйжежбо.