мене не було вдома трошки понад дві доби. мряу, скажу я вам. вихідні прекрасні виявилися - незважаючи на день на кухні в абсолютно буквальному сенсі того слова, перепади тиску, шо змусили мене сьогодні трошки понити з приводу страшного болю голови, покалічені ручки і втому у м'язиках.
бо це - абсолютне ніщо, якшо порівнювати його з отриманим за дві з половиною останні доби кайфом. мені показали василя попадюка, і зараз я просто млію від його скрипки; ми їли смачнючі шашлики і морозиво з вином; мене навчили варити справдешній червоний борщ; було багато чудових розмов про історію й мистецтво; ми все-таки не обламалися поїхати на ярмарок у пирогові (і я з того приводу шалено рада); у пирогові були фантастичні, страшенно яскраві люди (і тільки бриниха не було, а я так...); один із цих фантастичних людей допоміг мені зробити мініатюрного глечика на гончарному колі (ну, тобто робив його насправді він, але моїми пальцями. а глина така приємна, прохолодна і слизька); ми купили мені розкішну чорну вишиванку, в якій я завтра таки піду на дні європи шукати смачнючий гіннес; я побачила ляльок, від яких серце спершу обімліло, а потім радісно заметалося в грудях, і я цих ляльок таки знайду в києві; і, звичайно ж, нарешті вдалося повалятися на траві - штука, якій ціни нема й навряд чи вигадають.
хоча, мабуть, найбільш приємне з того всього - відчуття любові. тої, яку дарують мені, і тої, якою я можу відповісти, бо теж, справді-справді, її дуже сильно відчуваю.
дякую =)

зробила. не знаю, чи мені того надовго вистачить, але змінювати обстановку корисно часом. мої нові, страшні як атомна війна (це я випереджаю можливу критику), аватари - авторства олега dou. і мені вони подобаються. і сірий подобається - кажуть, то тяга до ескапізму якогось... фіг з ним.



більше арту

шукаю двох людей.
адекватного інтелектуального сатаніста і не менш адекватного й інтелектуального представника позарелігійної містики. мета - привести цих двох людей на пару з неорелігій у могилянку. можна неодночасно. можу гарантувати приємне спілкування з людьми, яким то насправді цікаво, і пиво (уже зі свого боку й після пари; як еквівалент метафізичної вдячності).
якшо ви знаєте таких людей (яким, до того ж, буде не дуже ліньки прокинутися і прийти в могилянку на десяту ранку) - допоможіть на них вийти. буду страшенно вдячна.

	Ты — классический вампир У меня для тебя две новости и обе хорошие. Во-первых, ты никогда не умрешь, а, во-вторых, на подстанциях скорой помощи всегда есть свежая кровь. Конечно, обидно, когда в тебя никто не верит, но, в конце концов, что тебе за дело до этих жалких существ, которые даже от своей собственной реальности в Интернет смотались?
	пройти «Какой ты вампир?»

як обіцяла, знову младен пенев. і його реклами проти насилля у віртуальному світі.
багато. кілька серій, спільна думка.

цікавий концепт =)
варіації - в коментах. автор - младен пенев.

за останні два дні (якшо не рахувати сьогодні; але сьогодні ми півдня проспали, а ще півдня витратили на дорогу додому і вдома сидіння) я побачила двох чоловіків, від одного вигляду яких моє серце робить шось неймовірне і дурнувате - і я це усвідомлюю, і мені від того самій смішно-смішно, і все одно так добре, шо можна й не сміятися, лише всміхатися замріяно. мене доведуть до сказу ці серафічні стосунки; мене до ще більшого сказу доведе їх відсутність. вррр...

старі фотографії - це таки поезія...



багато діточок

Як Мартинко женивсі (Богдан Волошин)

(Левандівська народна казка, записана на Привокзальній в славній кнайпі «Рубці по-львівськи»)

Був собі один великий цар. Мав дуже файного сина і з того страшно тішивсі, бо той носив светер «Ля Коста» і джинси самбірської фабрики воєних мундирів і шнурків. Той виріс і їдного дня каже татові:

– Всьо, неньку, хочу сі женити, бо вже на вочи не виджу.

– Файно, – каже цар, – кобіту вже собі зняв?

– Ще нє, але буду завтра шукав, бо дітиска в споднях пищат!

І зачав син помежи рагулями їздити, жінку шукати. Нарешті доперло їго аж на Краківский базар ві Львові. Видить – краса неземна і кучерява віники спродає.

ага, пора лягати спатоньки. але треба шось на добраніч залишити.
оскільки у мене сьогодні весь день пройшов під знаком вельвет андеграундового "venus in furs" і тої ж венери леопольда фон захер-мазоха (про неї я ще писатиму... обов'язково), будуть ніжки. і boots of shiny-shiny leather...