Під час написання роботи нічий мозок не постраждав (принаймні, ми на то сподіваємося).
Приємного читання!
Вступ
«Великий Ктулху, господар глибин. Хастур-Руйнівник, що ступає по вітрах, чиє ім’я не може бути назване. Ньярлалхотеп, повзучий хаос. Безвидний і беззмістовний Азатот, який кишить у серці самої нескінченності. Йог-Сотот, співволодар Азатота, “Все в одному й Один у всьому”. Такі основні елементи лавкрафтіанської міфології, яка справила такий сильний вплив на його послідовників і яка заворожує й донині».
У своїй роботі ми спробуємо проаналізувати витоки лавкрафтіанського культу Ктулху і простежити його перетворення в сучасній масовій культурі. Передовсім нас цікавитимуть, з одного боку, міфологічні джерела (зокрема, близькосхідна міфологія, до якої Лавкрафт часто звертався), а з іншого – образи «Великих Древніх» у сьогоденні (зокрема, адаптовані до коміксів). На жаль, обсяг роботи змушує нас обмежитися лише образом самого Ктулху, не досліджуючи трансформації інших персонажів, проте сподіваємося, що в майбутньому вони теж не залишаться без уваги.
Принциповим моментом нашого есе є те, що ми відмовилися від розгляду власне літературних текстів, у яких зараз відбувається інтерпретація образу Ктулху – від «Культу» Любка Дереша до «Таємного міста» Вадима Панова. Використання лавкрафтівських образів у таких текстах найчастіше безпосередньо алюзійне, вони майже не еволюціонують (наприклад, пасажі Любка Дереша, що стосуються Великих Древніх, – це практично точний переказ візій Говарда Лавкрафта). У другій частині роботи – тій, що безпосередньо стосується сучасності, – нас цікавитиме передовсім переродження Ктулху з персонажа, що викликає жах, у маскультовий mascot.
Частина перша. Зародження культу Ктулху
