кілька ні разу не життєрадісних лимериків від едварда горі. з його ж ілюстраціями.



ще...

знову просто щоб не загубити.

“I want your life,” wrote the girl I’d never met before.
She isn’t the only one. There have been periods when I can’t go a week without opening an e-mail like this from a woman somewhere between the ages of 17 and 25. I’m not a celebrity, a trendsetter or an heiress. I am an escort.
...
So why would some women want to duplicate my circumstances?
We could blame the usual scapegoats. “Secret Diary of a Call Girl” is a cutesy fantasy full of adventure and expensive fashion. One-time Eliot Spitzer date Ashley Dupre became known to the country as a tan, lanky beauty sporting designer accessories on a yacht. And so-called No. 1 Escort in New York Natalia McLennan recently released a memoir of her days making $2,000 per hour. But I think the causes are far more complex than a few pop culture artifacts. The glamour of prostitution can’t be traced back to the 1970s “Happy Hooker” Xaviera Hollander or the unrepentant schlock of “Pretty Woman.” It’s the persistent symptom of a society that still insists sexual desirability is a woman’s duty, and wealth is the most important hallmark of success. A young woman who is desirable is a young woman who wields power, and that power is often bestowed in the form of cold, hard cash.

авторку статті зовуть шарлотта шейн, і вона повія. і дуже хороша стаття насправді, де не так уже й багато про проституцію (принаймні не в буквальному сенсі).

липень плюс серпень. влітку то був майже єдиний спосіб стеження за днями =)
учора зробила перший вересневий скріншот. час тікає крізь пальці.



інші...

з інтерв'ю 1973 року для плейбоя:

Playboy: You want to be with people who live nearby and think exactly as you do?
Vonnegut: No. That isn't primitive enough. I want to be with people who don't think at all, so I won't have to think, either. I'm very tired of thinking. It doesn't seem to help very much. The human brain is too high-powered to have many practical uses in this particular universe, in my opinion. I'd like to live with alligators, think like an alligator.

апдейт. із того самого інтерв'ю (воно довжелезне, мабуть, вони цілий вечір сиділи й спілкувалися):

Playboy: Even if you don't remember it, did the experience of being interned -- and bombed -- in Dresden change you in any way?
Vonnegut: No. I suppose you'd think so, because that's the cliché. The importance of Dresden in my life has been considerably exaggerated because my book about it became a best seller. If the book hadn't been a best seller, it would seem like a very minor experience in my life. And I don't think people's lives are changed by short-term events like that. Dresden was astonishing, but experiences can be astonishing without changing you. It did make me feel sort of like I'd paid my dues -- being as hungry as I was for as long as I was in prison camp. Hunger is a normal experience for a human being, but not for a middle-class American human being. I was phenomenally hungry for about six months. There wasn't nearly enough to eat -- and this is sensational from my point of view, because I would never have had this experience otherwise. Other people get hit by taxicabs or have a lung collapse or something like that, and it's impressive. But only being hungry for a while -- my weight was 175 when I went into the Army and 134 when I got out of the P.O.W. camp, so we really were hungry -- just leads to smugness now. I stood it. But one of my kids, at about the same age I was, got tuberculosis in the Peace Corps and had to lie still in a hospital ward for a year. And the only people who get tuberculosis in our society now are old people, skid-row people. So he had to lie there as a young man for a year, motionless, surrounded by old alcoholics -- and this did change him. It gave him something to meditate about.

травень-червень. зовсім забула, що вони в мене лежать, нікому не показувані =)

травень – то про альт-кантрі, про чекання на "залізне небо" під акомпанемент саундтреку з лайбахів і про озвучку до "фоллаутів".



більше...

не хочу загубити. випадкове, але проникливе зовсім.
йосиф бродський, 1971, ялта.

* * *
E.R.

Второе Рождество на берегу
незамерзающего Понта.
Звезда Царей над изгородью порта.
И не могу сказать, что не могу
жить без тебя - поскольку я живу.
Как видно из бумаги. Существую;
глотаю пиво, пачкаю листву и
топчу траву.

Теперь в кофейне, из которой мы,
как и пристало временно счастливым,
беззвучным были выброшены взрывом
в грядущее, под натиском зимы
бежав на Юг, я пальцами черчу
твое лицо на мраморе для бедных;
поодаль нимфы прыгают, на бедрах
задрав парчу.

Что, боги, - если бурое пятно
в окне символизирует вас, боги, -
стремились вы нам высказать в итоге?
Грядущее настало, и оно
переносимо; падает предмет,
скрипач выходит, музыка не длится,
и море все морщинистей, и лица.
А ветра нет.

Когда-нибудь оно, а не - увы -
мы, захлестнет решетку променада
и двинется под возгласы «не надо»,
вздымая гребни выше головы,
туда, где ты пила свое вино,
спала в саду, просушивала блузку, -
круша столы, грядущему моллюску
готовя дно.

час від часу натрапляю на всяку рекламу книжок, типу "читати так само круто, як ходити в качалку" або "я провела незабутню ніч з едгаром по". не те щоб воно мене дратувало (хіба в ті моменти, коли перетворюється на похабщину), але переважно викликає скептичну реакцію. ну тобто окей, пушкін на рекламі сказав, що читати круто, а от пацани в спортзалі кажуть інакше. і оцього мальчика з реклами, який розповідає, як прокинувся з "трьома сестрами", з книжкою бачили хіба що на тій самій рекламі (хоча стоп, тільки що погуглила, він там не з книжкою, а з дамською білизною. то були точно ті сестри?)
у жодному разі не хочу сказати, що то погано. навпаки, такі спроби навернути людей на читання дуже навіть похвальні й романтичні, але, як кожна соціальна реклама, вони не працюватимуть, поки лишатимуться суто соціальною рекламою (покажіть мені курця, якого соціальна реклама переконала кинути). як на мене, ліпше вже робити щось таке. і не нав'язувати книжок, а акуратно натякати, що читання – це статусно і привабливо, якщо вже людству не вистачає простого задоволення від текстів.

1958 - 07 - Linne Nanette Ahlstrand


утім, дуже сумніваюся, що ранній плейбой мав на меті таке натякання. але, свідомо чи ні, він це робив. за 15 років (1956-1970) знайшлося понад 20 дівчат місяця, які фотографувалися так, начебто їх тільки що відірвали від книжки. це якщо – для чесності дослідження – прибрати дівчат, які читають газети, журнали й нотні зошити, а також дівчат, які позують на фоні книжкових шаф (або в книжкових шафах, таке теж було). майже ніде не вдається роздивитися, що саме вони читають, хіба одного разу трапляється велика фотографія гемінґвея на обкладинці, іншого – енциклопедія джазу, а ще – роман про відьом нори лофтс. але суть у тому, що це ненав'язливе читання виглядає набагато переконливіше за будь-яку цілеспрямовану рекламу.

обережно, під катом плейбой

користуюся присутністю сканера в безпосередній близькості до мого столу – він зробив уже багато корисного, пора й чогось приємного.
от, ловіть: «гамлет» з ілюстраціями владислава єрка. далеко не все, тільки те, що мене найбільше чіпляє (і чого нема на сайті абабагаламаги).



і трошки магії...

ну бо коли це ще слухати, як не посеред такого літа?
(і танці в них кумедні-кумедні, тому саме ця версія, а не боббі вінтона: там вокал хоч і симпатичніший, але ніхто не танцює).




боюся, так мені й до саймона з гарфанклом не дуже далеко =)

чудове про канаду (десь у мене була схожа мапа америки):



знайдене в тетяни боровикової, вона ж oryx-and-crake, вона ж – російська перекладачка маргарет атвуд (що, мабуть, нескладно помітити з нікнейму), робертсона девіса і не тільки їх, але саме їх у її перекладах я останнім часом читаю з диким захопленням.
мій улюблений шматок з «бунтівних янголів», щоб ви зрозуміли, наскільки це насправді крутезно (саме в сенсі перекладу улюблений, я його вже зо два місяці, відколи прочитала книжку, всім наводжу як приклад дивовижності робертсона девіса та якості російської версії):

"Именно к этой цели мы будем стремиться: беседа и веселье — я надеюсь, вызванные чтением Нового Завета. Не могу сказать, что в этой книге много забавного, хотя и Христос однажды пошутил, играя словами, над новым именем Петра, которое сам же ему дал: «Ты — Петр, и на сем камне я создам Церковь Мою». Конечно, имя Петр — по-гречески «петрас», «камень». Это можно было бы перевести как «Ты крут, и на сей круче я создам Церковь Мою», тогда каламбур отчасти удалось бы передать, но, наверное, не стоит этого делать".

і оригінал:

“That’s what we’re going to attempt here; talk and jokes—I hope—rising out of the reading of the New Testament. Not that it’s a great book for jokes, though Christ once made a pun on Peter’s new name that he had given him: 'Thou art Peter and upon this rock I will build my church'. Of course Peter is petras, a stone, in Greek. If that were translated 'Thou art Rocky and upon this rock I will build my church,' people would get the point, but it would hardly be worth it.”

о, і хороші новини від тетяни боровикової ж – якщо все буде добре, то ближчим часом, десь восени, з'явиться третя книжка з «корнішської трилогії» девіса. виглядає на те, що другу частину цієї трилогії я дочитаю сьогодні: воно таке шалено смачне, що відірватися неможливо, і що далі, то захопливіше.