-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в Valentinavk

 -Подписка по e-mail

 

 -Постоянные читатели

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 29.07.2012
Записей:
Комментариев:
Написано: 93





Лев Толстой Верьте себе (Обращение к юношеству)

Пятница, 24 Января 2014 г. 23:58 + в цитатник
Верьте себе, выходящие из детства юноши и девушки, когда впервые поднимаются в душе вашей вопросы: кто я такое, зачем живу я и зачем живут все окружающие меня люди? и главный, самый волнительный вопрос, так ли живу я и все окружающие меня люди? Верьте себе и тогда, когда те ответы, которые представятся вам на эти вопросы, будут несогласны с теми, которые были внушены вам в детстве, будут несогласны и с той жизнью, в которой вы найдете себя живущими вместе со всеми людьми, окружающими вас. Не бойтесь этого разногласия; напротив, знайте, что в этом разногласии вашем со всем окружающим выразилось самое лучшее, что есть в вас, то божественное начало, проявление которого в жизни составляет не только главный, но единственный смысл нашего существования. Верьте тогда не себе, известной личности, Ване, Пете, Лизе, Маше, сыну, дочери царя, министра или рабочего, купца или крестьянина, а себе, тому вечному, разумному и благому началу, которое живет в каждом из нас и которое в первый раз пробудилось в вас и задало вам эти важнейшие в мире вопросы и ищет и требует их разрешения. Не верьте тогда людям, которые с снисходительной улыбкой скажут вам, что и они когда то искали ответов на эти вопросы, но не нашли, потому что нельзя найти иных, кроме тех, которые приняты всеми.

Не верьте этому, а верьте только себе, и не бойтесь несогласия со взглядами и мыслями людей, окружающих вас, если только несогласные с ними ответы ваши на представляющиеся вам вопросы основаны не на ваших личных желаниях, а на желании исполнить назначение своей жизни, исполнить волю той силы, которая послала вас в жизнь. Верьте себе, особенно когда ответы, представляющиеся вам, подтверждаются теми вечными началами мудрости людской, выраженной во всех религиозных учениях и в наиболее близком вам учении Христа в его высшем духовном значении.

Помню, как я, когда мне было 15 лет, переживал это время, как вдруг я пробудился от детской покорности чужим взглядам, в которой жил до тех пор, и в первый раз понял, что мне надо жить самому, самому избирать путь, самому отвечать за свою жизнь перед тем началом, которое дало мне ее. Помню, что я тогда, хотя и смутно, но глубоко чувствовал, что главная цель моей жизни это то, чтобы быть хорошим, в смысле евангельском, в смысле самоотречения и любви. Помню, что я тогда же попытался жить так, но это продолжалось недолго. Я не поверил себе, а поверил всей той внушительной, самоуверенной, торжествующей мудрости людской, которая внушалась мне сознательно и бессознательно всем окружающим. И мое первое побуждение заменилось очень определенными, хотя и разнообразными желаниями успеха перед людьми, быть знатным, ученым, прославленным, богатым, сильным, то есть таким, которого бы не я сам, но люди считали хорошим.

Я не поверил себе тогда, и только после многих десятков лет, потраченных на достижение мирских целей, которых я или не достиг или которых достиг и увидал бесполезность, тщету, а часто и вред их, я понял, что то самое, что я знал 60 лет тому назад и чему не поверил тогда, и может и должно быть единственной разумной целью усилий всякого человека.

А какою иною, более радостною для себя и более полезной людям могла бы быть моя жизнь, если бы я тогда, когда голос истины, бога, в первый раз заговорил в не подвергшейся еще соблазнам душе моей, поверил бы этому голосу и отдался бы ему?

Да, милые юноши, искренно, самостоятельно, не под влиянием внешнего внушения, а самостоятельно и искренно пробудившиеся к сознанию всей важности своей жизни, да, не верьте людям, которые будут говорить вам, что ваши стремления только неисполнимые мечты молодости, что и они так же мечтали и стремились, но что жизнь скоро показала им, что она имеет свои требования и что надо не фантазировать о том, какая бы могла быть наша жизнь, а стараться наилучшим образом согласовать свои поступки с жизнью существующего общества и стараться только о том, чтобы быть полезным членом этого общества.

Не верьте и тому особенно усилившемуся в наше время опасному соблазну, состоящему в том, что высшее назначение человека это содействие переустройству существующего в известном месте, в известное время общества, употребляя для этого всевозможные средства, даже и прямо противоположные нравственному совершенствованию. Не верьте этому; цель эта ничтожна перед целью проявления в себе того божественного начала, которое заложено в душе вашей. И цель эта ложна, если она допускает отступления от начала добра, заложенного в душе вашей.

Не верьте этому. Не верьте тому, что осуществление добра и истины невозможно в душе вашей. Такое осуществление добра и истины не только не невозможно в душе вашей, но вся жизнь, и ваша, и всех людей, только в одном этом, и только это осуществление в каждом человеке ведет не только к лучшему переустройству общества, но и ко всему тому благу человечества, которое предназначено ему и которое осуществляется только личными усилиями каждого отдельного человека.

Да, верьте себе, когда в душе вашей будут говорить не желание превзойти других людей, отличиться от других, быть могущественным, знаменитым, прославленным, быть спасителем людей, избавителем их от вредного устройства жизни (такие желания часто подменивают желание добра), а верьте себе, когда главное желание вашей души будет то, чтобы самому быть лучше, я не скажу: совершенствоваться, потому что в самосовершенствовании есть нечто личное, удовлетворяющее самолюбию, а скажу: делаться тем, чем хочет тог бог, который дал нам жизнь, открывать в себе то вложенное в нас, подобное ему, начало, жить по божьи, как говорят мужики.

Верьте себе и живите так, напрягая все свои силы на одно:

на проявление в себе бога, и вы сделаете все, что вы можете

сделать и для своего блага, и для блага всего мира.

Метки:  

«Не в людях зло, а в путах тих…»

Вторник, 21 Января 2014 г. 09:44 + в цитатник
«Не в людях зло, а в путах тих…»

Мені 47 років, у своєму житті я зустрічала лише добрих людей. На всіх, кому до 25 – дивлюсь як на своїх дітей, кому за 60 – як на своїх батьків, людей середнього віку бачу як своїх братів та сестер.
На мій погляд, хоча ми всі різні за досвідом, освітою, вірою, кольором очей, умовами життя - але є те, що може об’єднати всіх людей – правда. Все більше політиків, політологів, психологів спокійно та виважено розкривають причини жорстокості та схильності до насилля в людях. Все більше й більше людей здатні розрізнити, де правда, а де цинічна брехня. Темрява щезає під променями світла, а обман, зло, насилля, страх зникають від правдивого роз’яснення. Як писав І.Франко, «не в людях зло, а в путах тих, котрі незримими вузлами скрутили сильних і слабих з їх мукою і їх ділами».
На мою думку - критика, надмірна емоційність, гнів, злість, обурення – лише підсилюють, живлять та плодять зло. Лише терпляче, аргументоване пояснення того, які засоби та методи використовує темрява - робить її безсилою. Підступність завжди діє в масці, під прикриттям темряви. Люди доброї волі виступають відкрито.
Сила та майбутнє за тими, хто чинить праведно.
Лише тепер, після прочитання книги «Девять комментариев о коммунистической партии», я усвідомила, що комуністичні уявлення, страх перед керівниками, страх озвучити свою думку не залишали мене ще й дотепер. Я усвідомила, що клятви, дані перед червоним прапором , ще й досі вимагають жертви. Я усвідомила, що поки я в душі та публічно не зречуся членства в компартії – я відповідаю за все те зло, ту кров, яка пролита під прапорами компартії колись та зараз. Оголосити про свій остаточний розрив з компартією я змогла в інтернеті ( http://www.epochtimes.ru/statements
«Девять комментариев о коммунистической партии» (http://www.epochtimes.ru/9comments ). Як показує історія - ще й досі залишились комуністичні «опора на насилля та терор для завоювання та втримування влади», «використання обману для виправдання насилля» .
Напевно, вже всі розуміють, що те, що відбувається в Україні – це відлуння того, що відбувається у світі. Люди прагнуть не деспотії, а демократії, люди прагнуть бачити лідерів достойних, правдивих, моральних. Українці чекають, як європейська спільнота, як весь світ відреагує на події в нашій країні. А чи не пора й нам давати оцінку того, що відбувається в світі, та робити висновки, подавати правдиву інформацію хоча б заради того, щоб подібне не могло повторитись в Україні?
Хіба це нормально, що в нас час людина не має права на свободу слова? Хіба це нормально, що в нас час переслідують та знищують людей лише за їх переконання?

12 грудня 2013 р, Європейський парламент прийняв резолюцію проти насильницького вилучення органів у в'язнів совісті в Китаї. Резолюція засуджує злочинні дії з масового вилучення органів у живих людей і вимагає від уряду КНР зупинити вбивства і покарати злочинців.
За словами депутата Європарламенту Тунне Келама, ці злочини в Китаї «можна розцінювати як вид геноциду», і їх розслідування має здійснюватися на міжнародному рівні. Він заявив, що тисячі людей винищують заради отримання їх органів. «Цим нелюдським діям немає прощення, і злочинці мають бути покарані», вважає Тунне Келам .
Резолюція буде відіслана владі Китаю і урядам європейських країн.

Ще в 1973 році український мислитель і громадський діяч (після 12 років тюрем та таборів, він говорив, що ворогів у нього нема, бо світ єдиний) Олесь Бердник писав, звертаючись до людства:
«Жодне суспільство Землі не проголосило священність та недоторканість Життя, як неповоротного Вияву Світоносної Першосуті.
Ви шукаєте панацеї від хвороб, але спокійно, під захистом псевдозаконів, нищите у в'язницях, концентраційних таборах та лікарнях мільйони людей. Ви ведете нескінченні війни, які ще жодного разу не утвердили людяного результату, - перемогою завжди користувалися найпідліші представники роду людського.
Ви створили безліч технічних пристроїв, скориставшись генієм учених та інженерів, але ні на йоту не підняли морально-етичний рівень сучасних поколінь : наказ деспота або парламенту легко знімає з людини зобов'язання бути милосердною істотою. Досвід останнього сторіччя яскраво свідчить про повну деградацію земних жителів» (О.Бердник, «Заповіт Людям Землі»).
«…В тому й утруднення пітьми, що вона вічно може лише повторити себе, і у всі віки вимагатиме лиш Голгофи. Та Голгофи уже не буде! А буде проявлена перемога Світла і на фізичному плані, і повна поразка пітьми». (О.Бердник, «Пісня Надземна»).

Вірю, що в нашій країні та нашому парламенті багато достойних людей. Вірю, що нас чекають зміни на краще. Вірю, що нас чекає відродження духовності України.

21.01.14.
Валентина.

Метки:  

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Воскресенье, 19 Января 2014 г. 19:29 + в цитатник
Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля. /349/
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить /350/
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав’янського люду — /351/
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, —
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани /352/
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило.
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, —
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку, /353/
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться, /354/
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!

Т.Г.Шевченко http://litopys.org.ua/shevchenko/shev140.htm

Метки:  

Европейский парламент осуждает насильственное извлечение органов у живых людей в Китае

Понедельник, 06 Января 2014 г. 00:57 + в цитатник
12 декабря 2013 г. Европейский парламент, абсолютным большинством, проголосовал за резолюцию, которая осуждает санкционированное государством преступление, связанное с насильственным изъятием органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае. Эта резолюция была инициирована 56-ю членами Европейского парламента от четырёх партий – Европейской народной партии, Альянса либералов и демократов за Европу, Европейских либералов и реформаторов, и Зелёных. Голосование состоялось после 40-минутных дебатов. Это событие является историческим, так как Европейский парламент берёт на себя ведущую роль в международном сообществе, чтобы осудить насильственное извлечение органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае.





Ниже следует текст резолюции:
B7-0562/2013
Резолюция Европейского парламента по вопросу насильственного изъятия органов у живых людей в Китае.
Европейский парламент,
- основываясь на резолюциях от 7 сентября 2006 года и 14 марта 2013 года о взаимоотношениях между ЕС и Китаем, резолюции от 13 декабря 2012 года о ежегодном отчёте по вопросам прав человека и демократии в мире в 2011 году, и политики Европейского союза по этому вопросу, резолюции от 16 декабря 2010 года в отношении ежегодного отчёта Прав человека в мире в 2009 году и политики Европейского союза по этому вопросу, и резолюцию от 19 мая 2010 года по вопросу «Сообщение комиссии: План действий по вопросам пожертвований и трансплантации органов (2009-2015 года)»: Усиление кооперации между государствами, членами ЕС,
- основываясь на Уставе фундаментальных прав Европейского союза от 18 декабря 2012 года и в частности Статьи 3 по вопросу Прав достоинства человека,
- основываясь на результатах слушаниях от 21 ноября 2009 года, 6 декабря 2012 года и 2 декабря 2013 года, которые проводились подкомитетом Прав человека и на которых были выслушаны собственные показания бывшего Госсекретаря Канады по Азиатско-тихоокеанскому региону Дэвида Килгура и адвоката прав человека Дэвида Мэйтаса в отношении широкомасштабного насильственного извлечения органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае, которое осуществляется с 2000 года,
- основываясь на Конвенции против пыток и других видов жестокости, бесчеловечности или деградированного отношения или наказания, ратифицированного Китаем 4 декабря 1988 года,
- Основываясь на Правиле 122 Правил процедуры:
A. принимая во внимание, что в Китайской Народной Республике ежегодно осуществляется 10 000 операций по пересадке органа, и 165 китайских центров трансплантации органов рекламируют, что они смогут подобрать подходящий орган в течение 2-4 недель, хотя в настоящее время в этой стране не существует организованной или эффективной общественной системы пожертвования или распределения донорских органов; принимая во внимание, что система трансплантации органов в Китае не функционирует в соответствии с требованием Всемирной организации здравоохранения о прозрачности и возможности отслеживания путей получения органов, и сопротивления Китайской Народной Республики независимой инспекции этой системы; принимая во внимание, что добровольность и согласие являются предварительными условиями для этического пожертвования органов;
B. принимая во внимание, что в Китайской Народной Республике существует крайне низкий уровень добровольного пожертвования органов из-за традиционных верований; принимая во внимание, что в 1984 году Китайская Народная Республика ввела регуляции, которые позволяют принудительно извлекать органы у казнённых заключённых;
C. принимая во внимание, что правительство Китайской Народной Республики не смогло предоставить адекватную информацию об источниках лишних органов, когда эту информацию затребовали бывший Специальный докладчик ООН по вопросам пыток и других видов жестокости, бесчеловечного или деградированного обращения или наказания Манфред Новак, и проводившие расследование канадцы – Дэвид Мэйтас, адвокат прав человека, и Дэвид Килгур, бывший Госсекретарь Канады по Азиатско-тихоокеанскому региону;
D. принимая во внимание, что Хуан Цзефу, директор Комитета пожертвования органов Китая и бывший заместитель министра здравоохранения, заявил на конференции в Мадриде по вопросу Пожертвования органов и трансплантации 2010 года, что больше 90% органов, используемых в трансплантации, были принудительно изъяты у казнённых заключённых в Китае, и сказал, что к середине 2014 года от всех госпиталей, имеющих лицензию на пересадку органов, потребуют, чтобы они перестали использовать органы казнённых заключённых, и они будут использовать только добровольно пожертвованные органы и органы, полученные от распределения национальной системы пожертвования органов;
E. принимая во внимание, что Китайская Народная Республика заявила о своём намерении к 2015 году постепенно сократить принудительное извлечение органов у казнённых заключённых, и представить Трансплантационную систему распределения органов Китая (COTRS), компьютеризированную систему выделения органов, что противоречит предыдущему заявлению о том, что от всех госпиталей, имеющих лицензию на трансплантации органов, до середины 2014 года потребуют, чтобы они перестали использовать органы казнённых заключённых;
F. принимая во внимание, что в июле 1999 года Коммунистическая партия Китая начала интенсивное, национальное преследование с целью уничтожения духовной практики Фалуньгун, которая привела к арестам и заключению сотен тысяч практикующих Фалуньгун; принимая во внимание, что существуют сообщения о том, что уйгуры и тибетцы, узники совести, также являются жертвами принудительного извлечения органов;
G. принимая во внимание, что Комитет ООН против пыток и Специальный докладчик ООН по вопросам пыток и другого жестокого, бесчеловечного или деградированного обращения или наказания, выражают беспокойства в отношении обвинений, касающихся насильственного изъятия органов у заключённых, и призывали правительство Китайской Народной Республики усилить отслеживаемость и прозрачность в системе трансплантации органов и наказании тех, кто несёт ответственность за нарушения; принимая во внимание, что убийство религиозных или политических заключённых с целью продажи их органов для трансплантации, является вопиющим и нетерпимым нарушением фундаментального права на жизнь;
H. принимая во внимание, что 12 ноября 2013 года Генеральная ассамблея ООН выбрала Китай в Совет прав человека ООН на трехлетний период, начиная с 1 января 2014 года;

1. Выражаем самое глубокое беспокойство в отношении постоянных достоверных сообщений о систематическом, санкционированном государством насильственном извлечении органов у узников совести в Китайской Народной Республике, включая большое число практикующих Фалуньгун, заключённых за их религиозную веру, и членов других религиозных групп и групп этнического меньшинства;
2. Подчёркиваем, что постепенное сокращение принудительного изъятия органов у казнённых заключённых только к 2015 году, является неприемлемым; призываем правительство Китайской Народной Республики немедленно прекратить насильственное извлечение органов у узников совести и членов религиозных групп и групп этнического меньшинства;
3. Призываем Европейский союз и государства, членов Союза, поднять вопрос в отношении насильственного извлечения органов в Китае; рекомендуем Европейскому союзу и странам, членам Союза, открыто осудить нарушения трансплантации органов в Китае и привлечь внимание своих граждан, путешествующих в Китайскую Народную Республику к этому вопросу; призываем провести полноценное и прозрачное расследование Европейским союзом вопросов трансплантации органов в Китайской Народной Республике, и для приведения к правосудию тех людей, которые принимают участие в подобных неэтичных действиях;
4. Призываем китайское правительство дать исчерпывающий ответ на требования Специального докладчика ООН по вопросам пыток, и других видов жестокого, бесчеловечного или деградированного отношения или наказания, и Специального докладчика ООН по вопросам религиозной свободы и веры, которые просят правительство Китая объяснить источник дополнительных органов, что сделало возможным увеличить число операций по пересадке органов, а также позволить специальным докладчикам провести расследование процессов трансплантации органов в Китае;
5. Призываем немедленно освободить всех узников совести в Китае, включая практикующих Фалуньгун;
6. Инструктируем президента ЕС передать эту резолюцию Совету, Комиссии, вице-президенту Комиссии / Верховному представителю Комиссии иностранных дел и политики безопасности Европейского союза, Специальному представителю ЕС по вопросам прав человека, Генеральному секретарю ООН, в Совет прав человека ООН и правительству Китайской Народной Республики и Национальному народному конгрессу Китая.

Источник: http://clearharmony.net/articles/a111218-Full-Reso...Organ-Harvesting-in-China.html
http://www.faluninfo.ru/content/view/3276/57/
Выступления европарламентариев посмотреть можно здесь:http://www.europarl.europa.eu/meps/en/full-list.html

Метки:  

Європарламент прийняв резолюцію проти насильницького видаляння органів у практикуючих Фалуньгун у Китаї

Понедельник, 06 Января 2014 г. 00:50 + в цитатник
12 грудня 2013 р, Європейський парламент прийняв резолюцію проти насильницького видаляння органів у в'язнів совісті в Китаї. Резолюція засуджує злочинні дії з масового видаляння органів у живих людей і вимагає від уряду КНР зупинити вбивства і покарати злочинців.

За словами депутата Європарламенту Тунне Келам, ці злочини в Китаї «можна розцінювати як вид геноциду», і їх розслідування має здійснюватися на міжнародному рівні. Він заявив, що тисячі людей винищують заради отримання їх органів. «Цим нелюдським діям немає прощення, і злочинці мають бути покарані», вважає Тунне Келам .

Резолюція буде відіслана владі Китаю і урядам європейських країн.

У документі сказано: «Закликаємо негайно звільнити всіх в'язнів совісті в Китаї , включаючи практикуючих Фалуньгун».

Докази цього злочинного кривавого бізнесу, узаконеного компартією Китаю , вперше були оприлюднені свідками та експертами в 2006 році. Згідно з результатами ряду незалежних розслідувань, в Китаї систематично і у величезних масштабах видаляють органи у живих людей без їх згоди. Жертвами цих вбивств на замовлення стають в'язні трудових таборів, більшість з них - практикуючі Фалуньгун.

Число операцій з пересадки органів у Китаї зросла в рази після того, як у 1999 році в країні були розв'язані репресії щодо прихильників медитативної практики Фалуньгун. У той же рік в результаті гонінь число ув'язнених у виправно- трудових таборах збільшилася до кількох мільйонів. Людей відправляли туди без суду і слідства. Саме практикуючі Фалуньгун і стали найбільшим живим банком органів , який до цих пір використовується десятками китайських центрів з трансплантації .

Репресії щодо прихильників духовної практики Фалуньгун почалися в Китаї після того , як їх число значно перевищило число членів комуністичної партії. Побоюючись за свою владу, колишній лідер КНР Цзян Цземінь розв'язав кампанію переслідування .

За словами Маньяна Нг , президента Європейської асоціації Фалунь Дафа, безпрецедентним є те, що вилучення органів у Китаї у живих людей здійснюється не малими підпільно діючими угрупованнями , а в державному масштабі. У злочинах задіяна вся державна машина, що здійснює вбивства за підтримки влади КНР. Досі китайські центри трансплантології використовують живий банк донорів - ув'язнених у трудових таборах практикуючих Фалуньгун.

Виступи європарламентарів ви можете подивитися тут :
http://www.europarl.europa.eu/meps/en/full-list.html

Метки:  

Европарламент принял резолюцию против насильственного извлечения органов упрактикующих Фалуньгун в Китае

Понедельник, 06 Января 2014 г. 00:44 + в цитатник
В четверг, 12 декабря, Европейский парламент принял резолюцию против насильственного извлечения органов у узников совести в Китае. Резолюция осуждает преступные действия по массовому извлечению органов у живых людей и требует от правительства КНР остановить убийства и наказать преступников.

По словам депутата Европарламента Тунне Келама, эти преступления в Китае «можно расценивать как вид геноцида», и их расследование должно осуществляться на международном уровне. Он заявил, что тысячи людей истребляют ради получения их органов. «Этим бесчеловечным действиям нет прощения, и преступники должны быть наказаны», считает ТуннеКелам.

Резолюция будет направлена властям Китая и правительствам европейских стран.

В документе сказано: «Призываем немедленно освободить всех узников совести в Китае, включая практикующих Фалуньгун».

Доказательства этого преступного кровавого бизнеса,узаконенного компартией Китая, впервые были обнародованы свидетелями и экспертами в 2006 году. Согласно результатам ряда независимых расследований, в Китае систематически и в огромных масштабах извлекают органы у живых людей без их согласия. Жертвами этих убийств по заказу становятся узники трудовых лагерей, большинство из них – практикующиеФалуньгун.

Число операций по пересадке органов в Китае возросло в разы после того, как в 1999 году в стране были развязаны репрессии в отношении приверженцев медитативной практики Фалуньгун. В тот же год в результате гонений число заключенных в исправительно-трудовых лагерях увеличилось до нескольких миллионов. Людей отправляли туда без суда и следствия. Именно практикующие Фалуньгун и стали крупнейшим живым банком органов, который до сих пор используется десятками китайских центров по трансплантации.

Репрессии в отношении приверженцев духовной практики Фалуньгун начались в Китае после того, как их число значительно превысило число членов коммунистической партии. Опасаясь за свою власть, бывший лидер КНР Цзян Цзэминь развязал кампанию преследования.

По словам МаньянаНг, президента Европейской ассоциации Фалунь Дафа, беспрецедентным является то, что извлечение органов в Китае у живых людей осуществляется не малыми подпольно действующими группировками, а в государственном масштабе. В преступлениях задействована вся государственная машина, осуществляющая убийства при поддержке властей КНР. До сих пор китайские центры трансплантологии используют живой банк доноров – заключённыхв трудовых лагерях практикующих Фалуньгун.

Выступления европарламентариев вы можете посмотреть здесь:
http://www.europarl.europa.eu/meps/en/full-list.html

12.12.13 г.

Метки:  

"Девять комментариев о коммунистической партии" потрясли меня.

Вторник, 31 Декабря 2013 г. 23:50 + в цитатник
Я объявила в интернете о выходе из рядов КПСС после того, как прочла «Девять комментариев о коммунистической партии».

Тут выход из КПСС - http://www.epochtimes.ru/statements
Девять комментариев о коммунистической партии (http://www.epochtimes.ru/9comments

Метки:  

Сказка о Лотосе. Людмила Орел.

Понедельник, 09 Декабря 2013 г. 01:04 + в цитатник
http://www.epochtimes.com.ua/ru/life/family/skazka-o-lotose-95814.html
В далекой прекрасной стране, где тишина звучит, как самая волшебная музыка, а воздух слаще, чем мёд, раскинулось Волшебное Озеро. Над лазурной гладью воды на тонких сильных стеблях каждое утро раскрывались, приветствуя Мир и друг друга, дивные лотосы. Каждый из них был неповторим и по-своему великолепен: белые, розовые, красные и даже желтые и голубые… Волшебное Озеро с удовольствием отражало их в своей воде. Однажды на озере произошла следующая история…

Прекрасный белоснежный Лотос завел разговор с малышами-семечками, которые созрели в коробочке в середине цветка: «Милые мои детки! Вот вы и стали совсем взрослыми, пришло время отправляться в путь. Вас ждет сложное и опасное путешествие, в конце которого каждый из вас сможет стать таким же прекрасным, как и все обитатели нашего Мира. Пройти весь путь и вернуться домой смогут не все. Слушайте меня внимательно. В каждом из вас скрыто 3 бесценных сокровища. Если в минуту опасности вы вспомните о них, то сможете пройти любое испытание. 3 сокровища — это ЧЕСТНОСТЬ, ДОБРОТА, ТЕРПЕНИЕ. На свете нет такой ситуации, из которой они не помогли бы выбраться. Слушайте ещё внимательнее…» — и Лотос шепотом продолжил последние наставления малышам – семечкам. В конце он сказал: « Я верю в каждого из вас и буду ждать дома, на Волшебном Озере».

Вечером коробочка с семенами склонилась над водой, и все семечки высыпались из нее в воды Волшебного Озера. Одно из семечек спешило больше других. Оно все время удивлялось: « Почему Большой Лотос сказал, что путь будет сложным, ведь вода чиста и прозрачна, даже Солнце видно» (Маленькое Семечко было слишком неопытно, чтобы знать, что падать вниз гораздо легче, чем подниматься вверх). Чем глубже погружалось Семечко, тем темнее становилась вода, пока не стала все более смешанной с грязью и илом. «Ой-ой-ой! — закричало Семечко — здесь почти ничего не видно! Но оно опускалось все глубже и глубже в грязь под водой, пока, наконец, падение не прекратилось. Семечко от страха закрыло глаза.

Но когда через время все же решилось приоткрыть один, а затем и второй глаз, вокруг совершенно ничего не было видно. «Ну, и куда теперь идти, где мой дом, как же я вернусь?» Как бы в ответ на свой вопрос, Семечко услышало странные чавкающие звуки. Что-то темное и длинное приближалось очень быстро. Вскоре Семечко смогло разглядеть существо, похожее на огромного подводного крокодила, тело которого покрыто шипами. На спине у чудища было написано его имя, но в темноте его невозможно было прочесть. «Маленькое Семечко, — заскрипело существо, — я ждал тебя. Тебя ждет новая жизнь, и я готов дать тебе ценный совет. В жизни бывают всякие ситуации. Иногда кто-то может тебя случайно толкнуть (ведь у нас очень темно), или под воздействием плохого настроения (а у жителей нашего Мира оно почти всегда плохое) сказать обидные слова. Ни в коем случае не оставляй это безнаказанно! Ответь ему вдвойне, втройне, стукни, как следует, чтобы остальным неповадно было…» Загадочное существо продолжало свою скрипучую речь. Испуганное Семечко подумало: «Возможно, так и надо. Иначе как же выжить в таком ужасном месте? Но вдруг Семечко вспомнило слова Большого Лотоса, которые мы так и не услышали, и стало размышлять: «Если я буду следовать советам чудища, то навсегда останусь в этом грязном месте и буду выглядеть так же ужасно!»

А чудище медленно приближалось. Если бы Семечко приняло хоть одно из его поучений, то крокодил с полным правом мог бы откусить от него кусочек — в этом мире никто ничего не давал без платы, даже совет. В этом случае невозможно было бы вернуться и превратиться в прекрасный цветок над Озером.

«Из любой ситуации есть выход! Из любой ситуации есть выход!» — повторяло Семечко. И вдруг оно вспомнило о Сокровищах. Это и был главный секрет Большого Лотоса: всегда помнить, что глубоко в тебе таятся три сверкающих, могучих Сокровища: Честность, Доброта, Терпение. В ту же секунду нужное, самое действенное придет на помощь. И тут произошло чудо! Как только Семечко не захотело соглашаться со злыми советами, радужное сияние окутало его и ДОБРОТА, как яркая звезда, озарила все вокруг. Семечко успело прочитать на спине у чудища его имя: ЗЛО. Мощная сила подбросила малыша вверх, как на огромных качелях. Когда сияние постепенно погасло, вокруг обнаружился совсем другой мир. Мир Плотной темноты был далеко внизу, а вокруг был Темно-Серый Мир.

Здесь было светлее и легче дышалось. Семечко огляделось и заметило: «Да у меня появились два лепестка! Ура! Я превращаюсь в настоящий цветок!»

Но радоваться было рано. Из серости навстречу приближалась пупырчатая скользкая жаба. Она осторожно переступала огромными перепончатыми лапами и что-то бормотала: «Приветствую тебя в нашем Мире! Правила у нас здесь простые. Каждый сам за себя. Никому не помогать. Защищать только свои интересы, не глядя ни на что. А для этого и соврать можно. Натворил что-нибудь — свали на другого. Делишь сладости — дели по-серому — себе пять, другому — один…»

Семечко широко открытыми глазами смотрело на существо, говорившее странные вещи. Это так отличалось от того, чему учил их Большой Лотос в Волшебном Озере! В этот раз спасительная мысль о трех сокровищах пришла быстрее, ведь оставаться в Сером Мире, жить по его правилам и быть похожим на его обитателей Семечко не собиралось. В тот же миг сияющая звезда ЧЕСТНОСТЬ окутала Семечко защитным покрывалом и с силой вытолкнула вверх. Только успело прочитать на спине жабы — ЛОЖЬ.

В этот раз наш путешественник оказался в Мутном Мире, где радостно зашевелил всеми шестью лепестками! Да-да, теперь их стало втрое больше! Ведь с каждой победой Семечко росло и крепло. Где-то высоко уже с трудом пробивались лучи Солнца.
Но испытания еще не закончились.

Противный червяк, похожий на толстую змею, показался вдалеке. Он медленно полз, присматриваясь и изучая крошечный Лотос, как будто хотел понять, где у него слабое место. Червяк был хитрее обитателей Темного и Мутного миров, хотя и более слабый. Голос у него был убаюкивающий и вкрадчивый: «Тебе повезло, Маленький Лотос, — теперь ты по праву можешь так называться. В нашем мире спокойно, здесь нет ветра, не так уж темно. Правила просты и приятны. Во-первых, если ничего не хочется делать, то и не надо — ни учиться, ни стараться; любые трудности обходи стороной. Во-вторых, нам не нужны друзья, иначе придется терпеть иногда их плохое настроение, помогать в трудных ситуациях. В-третьих, если кто-то скажет что-то неприятное, не сдерживайся, скажи всё самое плохое, что придет в голову…»

«Конечно, заманчиво всё время бездельничать и не прикладывать усилий, но ведь так ничего интересного не узнаешь и ничему не научишься. И к тому же скучать в одиночестве всегда-всегда — это так ужасно. Нет-нет-нет! Во мне есть всё, чтобы выбраться из этого мутного, тусклого мира». Крошка-Лотос был прав — третье сокровище всегда было готово прийти на помощь. Звезда ТЕРПЕНИЕ быстро росла у него в сердце, пока ее сияние перламутровой сферой не окутало малыша и медленно стало поднимать вверх. Червяк по имени ЛЕНЬ быстро уменьшался в размерах, пока совсем скрылся далеко внизу, а солнечный свет, наоборот, становился все ярче и ярче, вода вокруг всё прозрачнее. Сияние постепенно погасло, но теперь юному Лотосу уже не нужна была дополнительная помощь. Он окреп, и стебель, который поддерживал цветок, рос все быстрее и увереннее. Далеко внизу остались Темный, Мутный и Серый миры. Прозрачный Мир проходить было легко и приятно, ведь Солнце прогрело и осветило его золотистыми лучами.

Но вот граница между водой и воздухом пройдена. Юный Лотос, вчерашнее Семечко, показался над поверхностью Волшебного Озера.

«Добро пожаловать домой! — это был голос Взрослого Лотоса, того, кого более всего хотел увидеть всё это время юный путешественник, чью незримую поддержку ощущал. — Теперь ты стал сильным и прекрасным, и сможешь поддерживать других своей силой и радовать совершенством красоты».

Юный Лотос взглянул на свое отражение… и увидел великолепный цветок с сияющими прозрачными лепестками.

А вокруг из воды вырастали всё новые и новые лотосы. Каждый прошёл свой путь и принёс свою неповторимую красоту. Если присмотреться внимательно, то все они с надеждой смотрят на ТЕБЯ: Хорошо пройди СВОЙ путь!
http://www.epochtimes.com.ua/ru/life/family/skazka-o-lotose-95814.html

Метки:  

Зима. Вірші. Володя Криловець (2006)

Воскресенье, 08 Декабря 2013 г. 01:56 + в цитатник
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1
***
На засніжений поріг
Зайчик стомлений приліг.
Вітрюган і завірюха
Застудили зайцю вуха.

5 грудня 2012 року
***
Білосніжна чарівниця
Зарум’янила всім лиця,
Замела хати сніжком
Й подалась кудись лужком.

5 грудня 2012 року
***
Склом покрилась наша річка.
Замело сніжком поля.
Говірка й прудка синичка
Нас тепер лиш звеселя.

8 грудня 2012 року
***
Сипле синій сніг –
Вже й не видно стріх.
Задрімав горіх
До весняних втіх.

5 грудня 2012 року
***
На поля і на луги
Сиплють білії сніги.
Білосніжно навсібіч.
Навіть біла стала ніч.

1 грудня 2012 року
***

Метелики білі,
Дітки заметілі,
Закружляли у таночку
По зимовому садочку.

11 грудня 2012 року
***
За віконцем у дворі
Розмовляли снігурі
Про заметену долину,
Про засніжену калину.

1-4 грудня 2012 року
***
Зітхає літо у зимову пору:
Тепла нема, а тільки снігу гори.
По засніжених доріжках
Не промчиш у босоніжках.

22 грудня 2012 року
***
До малої годівнички
Завітало дві синички.
З ними друг їх – горобець,
Сизокрилий молодець.
Підкрадався крадькома
Й сизий голуб до пшона.
Вітерець за ним подався –
З бідолахи насміявся!

20 червня 2012 року.
***
У грудневії завії,
У холодні буревії
У засніжене віконце
Загляда зимове сонце.

4 грудня 2012 року
***
Скоро буде місяць лютий.
Хуртовини стануть люті.
Зарясніє снігопадом,
Мов небесним зорепадом.

19 грудня 2012 року

***
Чуєш: свище вітрище?
Він як справжній дідище.
Хоч і палиці не має,
Всіх в домівки заганяє.
***
Під ялиною у лісі,
На широкому узліссі,
Святкували всі звірята
Новорічне славне свято.
Зайчик весело стрибає:
В подарунок моркву має.
Білочці ще більша втіха,
Бо приніс їй хтось горіхи.

20 листопада 2012 року
***
Як відійде зима навісна,
То прилине весела весна.
Повернуться додому пташата,
Одягнуться дерева у шати.

18 грудня 2012 року
***
Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець.

15-16 жовтня 2012 року.
***
У зимовий диво-ранок
Вибіг я мерщій на ґанок,
Щоб побачить дивовижу –
Зайчика на білих лижах!
В білосніжнім кожушку
Аж мигтить він по сніжку!
На плечі в нього торбинка,
У якій лежить морквинка.

13-14 січня 2013 року
***
Замело сніжком дорогу.
Як добратись до порога?
Засмутилося зайчатко:
Загубило маму й татка.
Вушка мерзнуть на морозі,
Мліє серце у тривозі:
Ні поїсти, ні спочити –
З горя можна вовком вити.

27 грудня 2012 року
***
Сніг – не гарячий –
Холодний, мов лід.
Смуток незрячий –
Друг юних літ.

8 червня 2012 року
***
Навкруги зимова пустка.
Сниться зайчику капустка,
Тепле ніжне юне літо,
На лугах духмяні квіти.
І в пташок прекрасні сни:
Про швидкий прихід весни,
Про зеленую травичку,
Про струмків стрімких водичку.
А деревам сняться шати,
Мальовничі білі хати,
Солов’їні милі трелі
І погожі дні веселі.

23 січня 2013 року
***
Лютує шалена зима:
Ні стежки, ні шляху нема.
Іскринками світиться сніг,
Нудьгує самотній поріг.

12-14 січня 2013 року
***
Ну й сумна ж зима-пустунка!
Віє вітер дзвінко-лунко.
Мерзнуть ручки, мерзнуть ніжки.
Ні стежини, ні доріжки.
Не посієш на морозі
Гожих квітів при дорозі.
В небі жайвір не літає.
Лиш сніжок все замітає…

23 січня 2013 року
***
Немає для білочки більшої втіхи,
Як в пору холодную їсти горіхи,
Під спів хуртовини дрімати в теплі
І мріять про літо в затишнім дуплі.

20 грудня 2012 року
***
Друже милий, ти повір, я
І не знав, що є повір’я:
В новорічну диво-нічку
Не ховатися на пічку,
Не дрімати і не спати –
А скарби іти шукати!

22 січня – 1 лютого 2013 року
***
Все заснуло тихим сном.
Тільки вітер за вікном
Бродить, наче хижий звір.
Не тривож його, повір:
Стоголосий він, стокрилий,
Піднімає навіть брили.
Сипле снігом, засипає,
І жалю в нього немає.

24 грудня 2012 року
***
Вітерець стокрилий розгулявся в полі,
Позривав барвисті шати із тополі,
Погойдав на гіллі пару снігурів,
Побував у гостях в нашому дворі.

20 листопада 2012 року
***
Білий сніг квітчає сад,
В небі сяє зорепад.
Зайченятко в кожушку
Аж танцює по сніжку.

11 лютого 2013 року
***
У повітрі вже пахне весною,
Хоча сніг ще лежить на полях.
Розмовляє щоднини зі мною
Сірокрилий мій приятель – птах.
Про квітучих садів наших повені,
Про закохані юні серця,
Про мрійливого місяця вповні
І про казку ще кращу, ніж ця.

11-13 лютого 2013 року
***
Мій горобчику, привіт!
Милий твій мені приліт.
Зазираєш так привітно,
Що аж в грудях серце квітне.

27 лютого 2013 року
***
В безпощадні буревії,
В холоднючі злі завії
Заблукало зайченя,
Бродить лісом навмання.
До кісток мороз проймає,
А батьків ніде немає.
Заморилося малятко:
– Де ти, мамо? Де ти, татку?
В лісі вітер грізно свище,
Що здається, то вовчище
Розтулив страшнючу пащу...
І вважай, що ти пропащий.

12-13 лютого 2013 року
***
Хоч як не хитрувала б
чаклунка ця – зима,
Пощади від сестриці
їй все одно нема.
Безжалісно розтопить
весна кругом сніги,
Доладно заквітчає
луги і береги.
Повернуться додому
птахи з чужих країв,
Прокинеться природа
під співи солов’їв.
Всміхнеться синє небо,
погожі дні грядуть…
…Дерева-наречені
у літечко ідуть.

11-12 лютого 2013 року
***
Ось додому татко
По снігу бреде.
Кращого від нього
Не знайти ніде!

19 березня 2013 року
***
Бродить вітер біля хат,
Позирає на малят:
Хто вже спить, а хто дрімає.
Колискові їм співає.
Ну, а тих, котрі не сплять,
Буде вітер їх лякать.
Стукне, грюкне, ще й засвище –
Отакий бо він вітрище!

27 липня – 1 серпня 2013 року
***
Так самотньо і сумно мені.
Де ж узятися взимку весні?!
Ніч минає –
і вороном чорним світанок
Прилітає, мов гість,
на самотній мій ґанок.
***

28 листопада 2013 року
Цей солодко-пекучий спомин
Мою душу навік обпік:
Вкотре вітер берізку ломить,
А вона все продовжує жить.

28 листопада 2013 року
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1

Метки:  

Л.Н.Толстой. Благо Любви

Суббота, 07 Декабря 2013 г. 22:18 + в цитатник
http://az.lib.ru/t/tolstoj_lew_nikolaewich/text_0700.shtml

Журнал "Толстовский Листок - Запрещенный Толстой", Выпуск третий

Издательство "АВИКО ПРЕСС", Москва, 1993.

OCR: Габриел Мумжиев


БЛАГО ЛЮБВИ


(Обращение к людям-братьям)


Милые братья, особенно те, кто теперь у нас в России борется за такое или иное никому не нужное государственное устройство. Нужно тебе, милый брат, кто бы ты ни был, царь, министр, работник, крестьянин, нужно тебе одно. Это одно - прожить тот неопределенно короткий миг жизни так, как этого хочет от тебя тот, кто послал тебя в жизнь.
Мы все знаем, и я всегда смутно чувствовал это, и чем дальше в жизни, тем яснее; теперь же, с нынешнего дня, когда я в первый раз ясно почувствовал такую же, как для живого человека близость завтрашнего дня, естественную близость смерти, не только не страшной, но такой переход, который так же естественен и благ, как переход к завтрашнему дню, - теперь, почувствовав это, мне и страшно и, главное, странно думать о той ужасной ненавистнической жизни, которой живет теперь большинство из нас, людей, рожденных для любви и для блага.
Кто мы, что мы? Ведь только ничтожные, могущие всякую минуту исчезнуть слабые существа, выскочившие на мгновение из небытия в жизнь прекрасную, радостную, с небом, солнцем, лесами, лугами, реками, птицами, животными, блаженством любви и к близким, и к своей душе, к добру и ко всему живому...И что же? Мы, существа эти не находим ничего лучшего, как то, чтобы этот короткий, неопределенный, каждую минуту могущий прерваться миг жизни отдавать на то, чтобы, изуродовав десятиэтажными домами, мостовыми, дымом, копотью, зарыться в эти трущобы, лезть под землю, добывать камни, железо для того, чтобы строить железные дороги, развозящие по всему миру ненужных никому людей и ненужные товары, и, главное, вместо радостной жизни, жизни любви, ненавидеть, бояться, мучать, мучаться, убивать, запирать, казнить, учиться убивать и убивать друг друга.
Ведь это ужасно!
Те кто делают это, говорят, что все это они делают для того, чтобы избавиться от всего дурного и, что еще лживее, - говорят, что они делают это для того, чтобы избавить людей от зла, что они, делая это, руководятся любовью к людям.
Милые братья, опомнитесь, оглянитесь, подумайте о своей слабости, мгновенности, о том, что в этот неопределенный, короткий срок жизни между двумя вечностями или, скорее, безвременностями, жизни, не знающей высшего блага, чем любовь, - подумайте о том, как безумно не делать, что вам свойственно делать, а делать то, что вы делаете.
Вам в вашем невольном поддерживаемом общественном мнением затемнении кажется, что все то, что вы делаете, есть неизбежное условие жизни людей нашего времени, что то, что вы делаете, это участие в всемирной жизни человечества, что вы не можете не делать того, что все делали и делают и считают необходимым делать. Но ведь хорошо бы было думать так, если бы то, что вы делаете, совпадало с требованиями вашей души, если бы это давало благо вам и другим людям. Да ведь этого нет. Жизнь мира, человечества всего, как она идет теперь, требует от вас злобы, участия в делах нелюбви к одним братьям ради других, не дает блага ни другим, ни вам.
"Но мы работаем для будущего", говорят на это. Но почему жизнью любви в настоящем, сейчас, жертвовать ради неизвестной нам жизни будущей?
Разве не очевидно, какое это странное, губительное суеверие. Я знаю, несомненно знаю, что жизнь - в любви и законе Бога и требовании моего сердца и дает благо мне и другим, и вдруг какие-то отвлеченные рассуждения заставят меня отказаться от верного несомненного блага моего, обязанности, закона моего... Ради чего? Ни чего. Ради обычая, привычки, подражания.
Пусть только борец за "свободу" или "порядок" положит одну сотую тех усилий, тех жертв, которые он полагает на борьбу ради своей цели, - на увеличение любви в себе и других, и он - не так, как при деятельности борьбы, где не видны последствия, а только ожидаются, а тот час же и увидит плоды своей любовной деятельности не только в себе: в великой радости любви, но и в следах, которые неизменно на других людях оставляет эта деятельность.
Милые братья, опомнитесь, освободитесь от той ужасной инерции заблуждения (заблуждения, что борьба, животная борьба, может быть свойственна и не губительна человеку); и вы узнаете радость, благо, святость жизни, ненарушимые ничем: ни нападками других людей, потому что нападки эти будут только поводом усиления любви, ни страхом смерти, потому что для любви нет смерти.
Милые братья, не смею говорить: "поверьте, поверьте мне", не верьте, но проверьте то, что я говорю, проверьте хоть один день. Хоть один день, оставаясь в тех условиях, в которых застал вас день, поставьте себе задачей во всяком деле этого дня руководиться одной любовью. И я знаю, что сделай это вы, вы уже не вернетесь к старому, ужасному, губительному заблуждению.
Об одном прошу вас, милые братья: усумнитесь в том, что та жизнь, которая сложилась среди нас, есть та, какая должна быть (жизнь эта есть извращение жизни), и поверьте, что любовь есть назначение, сущность, благо нашей жизни, что то стремление к благу, которое живет в каждом сердце, та обида за то, что нет того, что должно быть: благо, - что это законное чувство должно быть удовлетворенно и удовлетворяется легко, только бы люди не считали, как теперь, жизнью то, что есть извращение ее.
Милые братья, ради вашего блага, сделайте это: усумнитесь в той, кажущейся вам столь важной внешней жизни, которой вы живете, поймите, что, не говоря уже о личной славе, богатстве и т.п., все те воображаемые вами устройства общественной жизни миллионов и миллионов людей, все эти ничтожные и жалкие пустяки в сравнении с той душой, которую вы сознаете в себе в этот короткий миг жизни между рождением и смертью и которая не переставая заявляет вам свои требования. Живите только для нее и ею, тою любовью, к которой она зовет вас, и все те блага и вам, и всем людям, о которых вы только можете мечтать, и в бесчисленное число раз больше приложатся вам.
Только поверьте открытому и зовущему вас к себе благу любви.

21 августа 1908.

Я думал, что умираю в тот день, когда писал это. Я не умер, но вера моя в то, что я высказал здесь, остается та же, и я знаю, что не изменится до моей смерти, которая во всяком случае, должно наступить очень скоро.

http://az.lib.ru/t/tolstoj_lew_nikolaewich/text_0700.shtml

Метки:  

Першій вчительці. Школа. Вірші. Володя Криловець (2006)

Суббота, 07 Декабря 2013 г. 22:06 + в цитатник
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1

***
Ну а щастю у вічі поглянуть несила.
Усміхнулась до мене моя вчителька мила.
В грудях серце завмерло, зупинилось на мить.
Я щасливий: душа, ніби пісня, бринить.

6 жовтня 2013 року

***
Поспішаю стежиною в школу.
Я щасливий такий, як ніколи.
Усміхається сонце мені.
Журавлині лунають пісні.
Вітер листя жбурляє під ноги.
Манять в далеч крилаті дороги.
Я на крилах лечу в рідний клас,
Бо чекає там вчителька нас.

9 жовтня 2013 року

***
Ми прийшли у перший клас.
Зустрічає радо нас
Вчителька, неначе мама,
Й розмовляє щиро з нами…

12 жовтня 2013 року

***
Карооке сонце світить, ніби в сні.
Лагідно всміхається вчителька мені.
Вітер кучерявий і небесна синь –
Це неначе мати і маленький син.

9-12 жовтня 2013 року

***
Я рахую в небі зорі,
Знаю, хто живе у морі.
В рюкзаку лежить букварик.
Мамо, я уже школярик.

27 серпня 2013 року

***
Ось і осінь. Перший клас.
Вже чекають парти нас.
Прописи і букварі
Завжди раді дітворі.
Проводжають мама й тато
На дзвінке веселе свято.

15 травня 2013 року

***
Веселий Прикметник й Займенник Такий.
Будує Іменник їм всім літаки.
Літа Дієслово й Прислівник Вгорі,
Рахує Числівник усе до зорі.
Сполучник з’єднав все, й Прийменник поміг.
І Частка Ж завжди їх чека із доріг.
А Вигук сміється, усе не стиха,
Бо вдача у нього весела така.

7 серпня 2013 року

***
Наш малесенький єнотик
Знає азбуку ще й ноти.
Білочку цікавлять числа,
Їжачка – чи грушка кисла.
Та й ведмедик не дрімає,
Біологію вивчає.

15 серпня 2013 року

***
Гарно пахнуть матіоли.
Скоро йти мені до школи.
В небі зіронька співає.
Вітер сонце зустрічає.

http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1

Метки:  

Вірші Олеся Бердника

Вторник, 03 Декабря 2013 г. 00:55 + в цитатник
БЛАКИТНИЙ КОВАЛЬ

chtyvo.org.ua/authors/Berdnyk/Zoloti_Vorota_zb.doc
1952-1974

Юліану Чарпінському

Багато, багато
На світі доріг,
А нашу, мій брате,
Затрушує сніг.

І навіть до неї
Не можем прийти,
Бо мури довкруг
І жорстокі кати.

Далеко Вкраїна,
Степи і пітьма,
Та іншої стежки
До неї нема...

Вона нас з'єднала,
Мій друже, в тюрмі,
Вітчизна у серці —
І ми не самі...

Яка б не була
Перед нами стіна,
У нас, побратиме,
Дорога одна...

таб. Джардас
1952 р.

Пісня шукачів тайни*

Ідем, ідем в далеку Путь,
І все запитуємо ми:
«Де нам знайти ясну Любов
Серед вселенської пітьми?»
Нам гримить далина:
«У юрбі не шукай,
Як настане весна —
Вирушай в дальній Край...
Поміж бур і погроз,
Поміж рушень основ,
Поміж гуркоту гроз
Знайдеш ясну Любов...»
І знов ідем поміж примар.
Де вороги і де брати?
Яка Любов, який пожар
Дозволить мужність віднайти?
Нам гуркочуть громи:
«Слухай наші слова!»
Поміж мороку й мли
Блискавиця співа:
«Скинь непевність із плеч.
Не залежуйся, встань!
Знайдеш мужності меч
В громі дивних повстань!»
Шумлять бої. Гримить гроза.
Та не вспокоїться душа...
І нас в бою, поміж вогню
Сердечний біль не залиша...
А нечутна струна
Заклика до путі.
Далина, далина
Стеле стежки круті.
Треба гори пройти,
Подолать Висоту...
У безмовності ти
Знайдеш Правду Святу!

Алтай
1962 р.

* Тут і далі — вірші, позначені зірочкою, покладені на музику. — Прим . упор.


Якщо хочеш — прийди!

Якщо можеш — прийди...
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!

Якщо чуєш — іди!
У смерековий гомін,
У тривогу і втому,
У серця невідомі,
Як додому — іди!

Якщо хочеш — прийди...
Тільки нині, негайно!
І відкриється тайна
На стежках незвичайних...
Якщо можеш — прийди!..

Якщо можеш — прийди
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!

1965р.


***

Аеліто, Аеліто!
Понад світом, понад квітом
Чути поклик, чути сміх...
Поривання і кохання.
І зітхання до світання...
Ти — самотня! Ти — для всіх!

Аеліто, Аеліто,
Як і де тебе зустріти,
Мови слово — як і де?
Лиш сміються дзвінко діти,
Лиш співає пісню вітер
І не чуть її ніде...

1966 р.

Блакитний коваль*

Я блакитний коваль,
Маю кузню свою.
Не залізо, не сталь —
Власну душу кую...

Роздуваю горно
Боротьби і шукань,
І палає воно
Серед грізних повстань!

Я себе розпалю,
Я розжарю свій дух,
І його переллю
У нестримність, у рух!

На ковадло життя
Кину серце своє,
Хай по ньому буття
Грізним молотом б'є!

Скачуть іскри рясні
У незміряну даль...
У чарівному сні
Я — блакитний коваль...

1968 р.

Пісня зоряного корсара*

Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання,
Ти ступи у колиску моєї душі.
Я готую для тебе початок нового світання,
Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші.

Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає,
В скелю серця вдаря галактичний прибій...
Мою душу охоплює туга безкрая,
Розгортає у вічність тривоги сувій.

Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки?
Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?
Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,
А без слова твого — небуття.

Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття,
Блискавиці небесні обпалюють серце моє.
Я чекаю тебе над безоднею світу,
Де безжалісний птах Прометея клює.

Де ти, де? Бронзовіють напружені м'язи,
Люта втома байдужістю душу вбива.
Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,
Щоб були непотрібні слова!

Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,
Сколихнеться від жаху Кривава Гора!
Прилітай, Наречена моя, на весільне світання...
Нам пора... Нам пора...

1969 р.

***

Закон вогню, закон кохання, *
Пали мене, карай мене!
Веди крізь громи і повстання
У Преображення ясне!

Не дай в ілюзії заснути,
Не дай мокріти у багні,
Щоб думка грізна і розкута
Палахкотіла у мені.

Щоб крила сильні і вогнисті
Прорвали тіла мур тугий,
Щоб зорі праведні, пречисті
Мене взяли у світ новий!

Іще востаннє я заплачу,
Пройду незримо по землі,
І всі падіння та невдачі
Лишу впокореній золі.

І блискавицею-привітом
Сяйну у грізній синяві.
Закон Вогню гримить над світом:
Умріть, мерці!
Живіть, живі!

1969 р.


***

Хто ти, Любове? Що ти, Любове? *
Спалах чуття? Чи дарунок таланту?
Тіла жага чи божественне слово?
Попіл чи полум'я? Фенікс чи фантом?
Що ти, Любове? Паління в безодню?
Чи ейфоричний хвилюючий трунок?
Хижої пристрасті паща голодна
Чи розцяцьковані квітами труни?
Котиться вир, і нема йому впину,
В ньому зливаються атоми, люди —
Драми, гротески, комедії, кпини:
Є, і було, і триває, і буде!
Грізна любов, найніжніше кохання,
Шепіт несміливий, слово шалене —
Все поспіша на олтар сподівання —
В пащу неситу, в пащу вогненну.
Де розуміння? Де ти, критерій?
Логіка мовчки навколішки стала.
Істини мати. Вершина містерій.
Ясна і темна. Мінлива і стала.
Гинуть світи. І спалахують зорі
В нових галактик вселенському громі,
Кроноси юні в інших просторах
Інші будують Любові хороми.
Хай у безмежжя пливуть одиноко
Скелі, мов свідки космічної драми.
Єви в едемах ідуть ясноокі
І обнімають коханих Адамів.
Будуть і яблука, будуть і змії,
Будуть Єгови, будуть падіння,
Каїна заздрість, Авеля мрії
Чорні і світлі пустять пагіння.
Крізь революції, царства, поеми
Підуть потомки Адама до неба,
Щоб написати нові поеми
І в епілозі розгадувать ребус —
Ребус кохання... Що ж ти, Любове?
Іскра прадавнього змія Ананти?
Темна мара чи божественне слово?
Попіл чи полум'я? Фенікс чи фантом?

1970 р.

***

Зорі, зорі — далекії зорі,
Що ви знаєте, зорі, про землю мою?
Що ви знаєте, ясні,
Про Єву казкову,
Що Адама любила
У правічнім раю?
Чи на ваших планетах
Теж едеми розквітли?
Чи ростуть у них яблуні
Зла і Добра?
Чи для вас, мої зорі,
Променисті і світлі,
Теж настала жорстокої кари пора?
І підступний Єгова
Проклинає Адама,
І на Авеля палицю
Каїн здійма...
Зупиніте їх, зорі,
Доки ніч не настала,
Доки в вашому світі
Смерті нема!
Може, люди — то більше,
Ніж сонця променисті,
Може, серце — то ширше,
Ніж галактик рої.
Бо як серце вмирає —
Умирає безмірність.
Як згасають зіниці —
То немає її...
Люди, чуєте, люди!
Зупиніться на хвилю,
Спалахніте серцями,
Ваших променів ждуть.
Не проходьте, мов тіні,
Метеорами в безвість,
Хай на темному небі
Нові зорі зійдуть!
Бо як сонце згасає,
То інше засяє,
Бо як гине планета —
інша в путь вируша!
Бо всі атоми схожі один на одного,
І лише у людини
Неповторна душа...

1970 р.

Зоряний герць*


Стугонять литаври неба в просторах правічних.
Загорівся бій!
Зорі-іскри скачуть з-під шабель космічних
В темряві нічній.

Люди сплять, не чують і не бачать,
Як під ту грозу
Невмируща Мати понад ними плаче
І роня сльозу.

Вершники зійшлися у жахнім двобої.
Хто здола кого?
Чорний білого розітне шаблею страшною?
Білий — чорного?

Коні гримають копитами об твердь празоряну.
Горобина ніч!
Сто віків чекає герцю світ розорений.
Невмолима січ!

1970 р.

Виглядай поміж зір

Скільки суму,
Скільки болю в дівочих очах!
Ніжні думи,
Тихі думи в далеких краях...

Десь блукає,
Десь мандрує кохання ясне,
І не знає,
І не зна, де шукати мене...

О єдиний!
У шуканні часу не марнуй!
Лебединий
Журавлиний мій поклик почуй!

Відлітай,
Вилітай у ясну далину,
В небокрай,
В невимірну довічну весну!

О повір!
На Землі не ходи, не шукай!
Поміж зір
Серед зір ти мене виглядай!

1970 р.



***


Гей, гей, гей!
Розлягаються у безмежжя стежки і дороги,
А на них виростають,
Розквітають
І дива, І тривоги, гей, гей!
Чуєш, брате мандрівний, чуєш, сестро незнана?
На вершині гірській,
У імлищі нічній —
Всюди чується слово кохане, гей, гей!
Мов луна,
Тихо котиться пісня над світом...
Далина
Запалила веселку жаданим привітом, гей, гей, гей!
Хто ж то є?
То казкові безсмертнії очі —
Материнські, дівочі, побратимські, пророчі!
То дитинство крилате моє, гей, гей, гей!
На планетах далеких,
В чужинецькім холоднім краю,
Прокричать тобі в душу невмирущі лелеки
Про коханії очі,
про Вітчизну твою, гей, гей, гей!
Про єдинії очі —
Небувалі, пророчі...
Про безсмертну Вітчизну твою, гей, гей, гей...

1970 р.



Ковила

До безодень страшних і глибоких
Стежка лицаря привела...
Як пройти? Та гука з того боку
Срібнолиста трава — ковила:

— Я мала, непомітна билина.
Понад прірву схиляюсь до ніг,
Щоб у вирій ясний лебединий
Ти завчасно дістатися міг...

І тріпоче билина в чеканні,
І ляга над безодню вона.
Ніби райдуга в хмарі весняній,
Ніби срібна казкова струна.

І гукає звитяжець: — Я лину.
Без вагання на той бік іду.
Де безвихідь долає билина —
Я здолаю найбільшу біду!

1970 р.


***

Коли згасають зорі —
Інші спалахують знову.
Хто їх запалює в небі?
Хто — крім любові?

Коли розлучаються друзі,
Не втішить ні ласка, ні слово.
Хто нову зустріч готує?
Хто — крім Любові?

Все перетвориться в попіл,
В хвилі першооснови,
Лише навік невмирущі
Зерна любові...

1970 р.

Вогняна фантазія
Діалог

Я іду на полонину,
Поміж трави і ялиці.
Запалю в нічну годину
Буйну ватру-вогневицю.
Сам очищусь над багаттям,
Задихнусь пломінним шалом...
Хмари, грозами багаті,
Наді мною пройдуть шквалом.
Грізно їстиме вогнище
Сосни, буки і смереки.
Я почую голос віщий —
Тихий, рідний і далекий...
Я збагну, що чую мову
Несказанну, полум'яну...
Ніжне слово, дивне слово
До душі мені дістане...

Вогонь
Чом прийшов у дикі гори?
Що почути хочеш нині —
Чи пораду в лютім горі
Чи вспокоєння на днину?

Я
Ні вспокоєння не хочу,
Ані горя не розраю,
Бо в земній тіснині очі
Шлях шукати не бажають!

Вогонь (весело)
Та якої ж стежки-шляху
Хоче смертний розшукати
Серед бруду, серед праху,
Де не можна запалати?

Я (з надією)
Дай же раду і надію
На чарівне воскресіння!
Вже давно про диво мрію
У невпинному борінні!

Вогонь (суворо)
Я один даю свободу
Від безсилля формування,
Нищу зорі і народи
Для казкового світання.
У моїм багрянім лоні
Все згоряє, все зникає,
Лише стогони агоній
Я лишаю в цьому краї!
Запали ж кільцевий пломінь,
Зупинися серед нього,
Скинь примари, йди додому
Крізь палаючу дорогу!

Я (розгублено)
Що залишиться від мене
З того, що ось нині маю?
У багатті у шаленім
Чи себе я відшукаю?

Вогонь (переможно)
Те, що маєш, безупину
З рук, із пам'яті втікає...
Тож затям собі віднині —
Вічне те, чого немає!

Я (зважуюсь)
Розгортайся, любий вогню,
Щоб аж небо пломеніло!
Заглуши останній стогін —
Жалюгідний голос тіла...

Чорногора
Серпень 1972 р.


***

Так далеко, далеко
Відійшли дні ясної розради...
Сніжно-білі лелеки
Та блакитні легенди позаду...

Ах, для чого було, о, навіщо
Вирушати з дитячого раю
У провалля зловіщі,
У дорослі дороги безкраї?!

Заберіте мене, заберіте,
Журавлі із дитячої казки,
До блакитного світу.
До забутої щирої ласки...

1972 р.


***

Заіскриться зірниця.
Будуть обрії добрі.
Щезнуть межі-мережі.
Для героїв крилатих,
Для долаючих ґрати,
Із забутої хати
Вийде Зоряна Мати.
Будуть рими незримі.
Будуть ночі пророчі.
Будуть зорі стозорі.

Для шукаючих шляху,
Не для тих, що із праху,
Для казкових жар-птахів,
Для позбавлених жаху
Будуть діти, як квіти.
Будуть квіти радіти.
Буде Слово-Стомова.
Для живого насіння,
Для проміння й пагіння,
Для зірок мерехтіння,
Для боріння й горіння
Будуть стежки-мережки.
І шептання кохання.
І Мовчання Світання...

1972 р.


***

По всесвітньому базару
Я століттями блукаю...
Із ягнятами у парі
Лева грізного стрічаю.
У злодіїв знахабнілих
Люд купує власні речі,
І, зітхаючи несміло,
Підлим цінам не перечить.
Жеребців праісторичних
Пропонують конокради
Для видовищ ідилічних,
Для ганебного параду.
Все змішалося у вирі
Велелюдного базару —
Люди воєн, люди миру,
І реальності й примари!
Пропонують черні п'яній
Із-під смокінгів та мантій
Низки перлів череп'яних
І фальшивих діамантів.
Лише я в юрбі никаю
Не для жадоби грабунку, —
Власне серце відкриваю
Для безцінного дарунку.
Чорним роєм ходять люди,
Серце мацають скептично:
— А навіщо годна буде
Річ тривожна і незвична?
Я пояснюю потиху:
— Вірне серце — друг надійний,
З ним не згинеш серед лиха,
Вир здолаєш неспокійний,
З ним перейдеш довгі гони.
Як у казці дивовижній!..
— Хай від казки бог боронить.
Не протягнеш з нею й тижня!
Не потрібні нам химери
Совістливі, бунтівливі:
Зробим серце: з полімерів —
Безвідмовне і щасливе!
По базару я никаю,
Людям щирість пропоную,
Та ніяк не напитаю,
Хто дарунок мій купує!
Все даремно, все даремно!
Цілі всі мої товари.
Над базаром вечір темний,
В небі плинуть сірі хмари...
Люд розходиться додому.
Я тамую в серці муку,
Пересилюю утому
І кладу Любов їм в руки...
— Ось, погляньте, любі друзі,
То коштовність не маленька,
У скорботі і у тузі
Вам служитиме вірненько!
Люди дивляться, хихочуть.
Потішаються з Любові...
І ніхто її не хоче
Навіть даром, безкоштовно...
А базарище пустіє,
Наливається імлою...
А у небі Зорі мріють
І... сміються наді мною...

Листопад 1972 р.


Всеохоплення миті*

Бачу, бачу —
Мріє хмарка в блакиті...
Плачу, плачу —
Хочу її зупинити...
Ох, кому це під силу —
Всеохоплення миті?
Не вмирай, білокрила,
Дай тебе полюбити!

Не для тебе
Ніжноплинні цілунки,
Хмари в небі
Для вогнистого трунку...
Сонце ясне
Обійма їх жагуче,
Доля щасна
Їх чека неминуче, —

Ніжні громи,
Блискавиці єднання,
Тиша втоми
І дощі віддавання...
А тобі — лиш надія —
Всеохоплення миті...
Мріє, мріє
Біла хмарка в блакиті...

1973 р.


Народи мені, дівчино, сина...*


Народи мені, Дівчино, Сина,
Уночі народи...
Під кущем молодої калини
Горілиць поклади...

Сяйво зоряне, пахощі квіту
Хай Він вип'є вночі...
Ковалі у Незримому Світі
Приготують мечі.

І ніхто не підніме ту крицю,
Тільки Він, лише Він, —
Коли в нашім Краю заіскриться
Грізний час Дивозмін.

Він устане до буйного герцю
І здолає пітьму,
Бо нездоланність сіяла в серце
Ти, Дівчино, Йому!

Народи ж мені Воїна-Сина —
Козака народи.
На коліна Матусі-Вкраїни
Горілиць поклали...

1 червня 1973 р.


Сюїта кохання*

Коханий, заграй мені тишу
На дивну бандуру Мовчання,
Хай душу мою заколише
Сюїта смеркання...
Заграй на сопілку чекання
Безмовну симфонію дива.
В колисці надій і кохання
Я буду щаслива.

Мій добрий, заграй мені думу
На вечора зоряних струнах,
Акорди щасливого суму
Хай котяться в лунах...
А я полечу до світання
В обіймах твоєї розмови,
В мелодії пісні мовчання,
Нечутного слова...

Коханий, відкрий свою душу —
Волошку у стиглому житі,
Бо стати віднині я мушу
Мовчанням блакиті,
Пелюстками ніжного квіття,
Що зріє між зорями лише...
Мій рідний, у ніч заповідну
Заграй мені тишу...

7 липня 1974 р.


***

Снилось мені... Я стояв на майдані —
Непорушна статуя гранітна.
Люди приходили до п'єдесталу
Літні і юні, злі і привітні...
Тихо вітали. Або проклинали.
Квіти пахучі клали під ноги.
Бачив я їхні турботи й печалі,
Чув міркування, жалі й тривоги.
Звільна минали тягучі століття,
Пилом вкривалася постать камінна.
Серце моє вікове роздирали
Люди байдужі, юрби незмінні.
Їх турбували справи нікчемні,
Заміри суєтні і мурашині, —
Тому ніколи ніхто не подумав,
Що почуває Гранітна Людина?!
Серце ж моє було перехрестям
Стежок, надій, сподіванок народних,
Дух мій палав на багатті любові
До непокірних, бездомних, голодних!
Блиски очей покривало каміння,
Серця потугу — планетне тяжіння, —
Лише у небі далекому чулось
Духу мого стовікове квиління!
Так промайнули неміряні роки...
Ти підійшла до мого п'єдесталу...
Впала громово запона космічна —
Та, що одвіку між нами постала!
Ти упізнала в гранітній подобі
Лицаря вірного, любого брата.
Ти заридала пекучими слізьми,
Щоб сновидіння моє зруйнувати.
Ти цілувала серце камінне,
Кров полилася на плити гранітні...
Ти воскресила мене і забрала
Із перехрестя стежок всесвітніх...
9 липня 1974 р.

Золоті
ВОРОТА


1972-1979

Золоті Ворота


Золоті Ворота? Чи руїни?
Що ви відкриваєте? Кому?
Може, шлях до серця України?
Може, стежку у нічну пітьму?
Цвіллю обросло старе каміння...
Позіхи туристів і юрби...
Тут нема вогню палахкотіння.
Тут нема пісень і боротьби.
Річище звернуло історичне
В інші і примарні береги...
Тут лише таблички ідилічні
Та байдужий гомін навкруги...
Ні! Не може буть! Не мусить бути!
Та невже над гомоном віків
Гримотіння серця вже не чути
В грудях запорізьких козаків?
Та невже заснули вже навіки
Кобзарі прадавні у степу,
Щоб нащадки — вбогії каліки —
Йшли у ніч безмовну і сліпу?..
Не заснули! Чуєте, братове!
Я кажу вам, кличу і кричу,
На Воротях сам стаю, і знову
Відкриваю їх і вам речу:
— Народилась Україна Нова,
Небувала, чиста, мов дитя,
Україна зоряної мови,
Україна Божого Буття,
Україна пісні і кохання,
Та держава, де щезає тлінь,
Україна творчого повстання
Для усіх прийдешніх поколінь!
Йдіть, відважні діти невмирущі,
Понад ешафотами віків,
Приготуйте і серця, і душі
Для казкових зоряних країв.
Я пошлю блакитні легіони
Берегти Ворота Золоті.
Щоб чужі ідеї та закони
Не проникли на стежки святі!..
Україно, вернуться до тебе
Матері, метелики, вогні.
Ясні зорі і хмарини в небі,
Козаки воскреслі і пісні,
Прийдуть діти і барвисті квіти,
Прийде казка і чарівний спів,
Забринять у просторі сюїти
Всіх дерзань і небувалих снів!
Закажу я вхід тюрмі і карам,
Не пущу ні воєн, ні біди,
Одведу у небуття пожари,
Кров і біль — навіки, назавжди!
Україно-Матінко! Воскресни!
Тануть сни, і котяться в імлу...
І Софія — Мудрість Прачудесна
Вже стоїть на Київськім Валу...
Побратими, гляньте на руїни!
То ж не прах, не камені прості, —
То в руці Святої України
Всесвіту Ворота Золоті...


1972 р.

Україно моя*


Україна моя, рідна мати моя.
Хто ти є, хто ти є?
Я питаю про те навесні солов'я,
Я запитую серце своє.
Хто ти є, хто ти є?
Я запитую серце своє.
Я питаю про те у блакитних садів,
Я питаю широкі лани,
Я звертаюсь у небо до вольних орлів,
І наслухую мову луни.
Я питаю в орлів —
І наслухую мову луни...
Мені каже Дніпро:
— Україна — то Я.
А Карпати високі здаля
Все шепочуть: — У горах Матуся твоя,
Невмируща Вкраїнська земля.
Шепчуть гори здаля:
— Невмируща Вкраїнська земля.
Вірю, знаю: — У горах Матуся живе,
У Дніпровськім потоці співа,
Її серце — то небо весни грозове,
Її дума — печаль Світова.
Її серце — живе,
Її дума — печаль Світова.
І зірки вдалині — то Вкраїни вогні.
То все — ти, то все — ти!
Струни кобзи дзвенять,
Україно, в мені,
Ніби райдужні в небі мости.
То все — ти, то все — ти,
Ніби райдужні в небі мости.

1972 р.

Пророча пісня*

Кобзарю, кобзарю, куди ти прямуєш?
— На вольную волю...
Кобзарю, кобзарю, хто шлях тобі вкаже?
— Вітри в чистім полі...
Кобзарю, кобзарю, що в полі шукаєш?
— Прадавню могилу...
Кобзарю, кобзарю, а хто в тій могилі?
— Незміряна сила...
Кобзарю, кобзарю, чи сила та встане?
— Устане, повстане!
Кобзарю, кобзарю, коли те настане?
— В уроче світання...
Кобзарю, кобзарю, в очах твоїх темно.
— А в думці світає...
Кобзарю, кобзарю, ти плачеш печально?
— А серце співає...
Кобзарю, кобзарю, чого воно раде?
— Бо впала неволя!
Кобзарю, кобзарю, хто мовить про теє?
— У полі тополі...
Кобзарю, кобзарю, куди йдеш віднині?
— По білому світу!
Хай волю шанують, хай пісню співають
козацькії діти!..
Кобзарю, кобзарю, чи вернешся з поля?
— Вернуся, вернуся...
Коли, мій кобзарю?
— Як встане з могили
Прадавня Матуся...

1974 р.


Небесна Січ*


Розкривайте серце, розкривайте
Громовицям буряним навстріч,
Споряджайте душу, посилайте
У останню, небувалу Січ!
Хортиця небесна підіймає
У похід нечуваний полки,
До порогів духу поспішають,
Чуючи литаври, козаки.
Гей, литаври неба голубого,
Гримніть дужче, в душу стугоніть.
Розбудіть розіп'ятого Бога,
Розрубайте віковічну кліть —
Ту в'язницю серця молодого,
Що бійців незримо сповива!
Хай від Материнського Порога
Ляже стежка — огненно-жива.
Нам нікчемних привидів боятись?
Ми ж безсмертні Всесвіту Сини!
Час грозову силу підіймати
Для святої правої війни!
Вийдіть в Неба невимірну волю,
І гукніть прадавнього коня,
Що пасеться в Зоряному Полі,
Що між скель невидимих ганя.
Заірже товариш стокопитий,
Стрибне у небесну височінь,
І розвіє в просторі відкритім
Нашу тугу, нашу голосінь!
Ми забудем віковічне горе,
Меч звитяги блисне на чолі,
І не Чорне — Полум'яне море
Заклекоче на Новій Землі...
Бачу хвилі... Небувалі хвилі!
Чую Божу Думу кобзарів...
І пливе Козацтво Огнекриле
До нових, казкових берегів...
Ураган історії лютує,
І вітрила неба напина...
Брате мій нескорений, ти чуєш?
Нас тривожно кличе далина!
Б'ють литаври у серця народів,
Чайки вже маячать на воді...
Як не станеш нині до Походу, —
Пізно буде каятись тоді!..
Розкривайте серце, розкривайте
Громовицям буряним навстріч!
Споряджайте душу, посилайте
У останню, Полум'яну Січ!..

1974 р.


***

Хтось сказав мені: — Смішний диваче,
Твоє серце у пустій турботі.
Чом за Україною ти плачеш,
…Звідкіля твоя дурна скорбота?
Це ж лише історії химери,
Для віків то є хвилева піна!
Геть проходять планетарні ери, —
Що твоя мізерна Україна?!
І твоя співуча ніжна мова,
І пісні трагічні, елегійні —
Лише слід чаклунської підкови,
Що згубили коні чародійні!
Я сказав: — Можливо, хай так буде,
Зрештою — усе на світі тлінне…
Тільки що ж мені наповнить груди,
Як із серця піде Україна?
І яку я пісню заспіваю,
І які згадаю я походи,
За яким далеким небокраєм
Я побачу ще Дніпрові води?
І яку в майбутньому дружина
Заспіва над сином колискову?
Чи в очах зажевріє сльозина,
Як почує він нерідну мову?
Він сказав: — Наївний небораче!
Сентименти всі твої даремні:
І пісні, і подвиги козачі
З'їла геть історія недремна!
— Час міняє все — моря і сушу,
Антлантиди тонуть, виникають,
Пропадають і сонця і суші,
А тим більше — нації щезають!
Це ж тобі не д'явола спокуси,
А питання архінаукове:
Трусонуть Європу землетруси —
Де тоді і Україна й мова?
Я сказав: — На Марсі опинюся,
Я і там, у кратерах суворих,
Матері Небесній помолюся,
І побачу знову Чорне Море.
Я і в пеклі сотворю Карпати,
Спів бандури, тополині віти,
Ветху стріху батьківської хати,
Кобзаря безсмертні заповіти!
І Дніпро до мене засміється,
Давню думу заспіва матуся,
І козацтво з Січі озоветься,
Я воскресну, з пекла вознесуся!
Не страшні ні смерті, ані зміни,
Бо в душі несу незламну вірність,
Бо коріння рідної Вкраїни
Проростає в Серця Невимірність!

1974 р.


Блакитна Україна

Пестили мене Предивні Руки,
Формувала Мова-дивина,
З мелодійних янголиних звуків
Ткалась пісня Духу чарівна.
Наливались силою рамена,
Обрій зору ширився і ріс...
І толі крилатий Геній в мене
Увійшов і до зірок поніс...
І душа жахалася дитинна
Мерехтіння зірок і планет,
Та солодкий був політ орлиний,
Безупинний в невідоме лет.
Геній мовив: — Ось твоя країна,
Поле духу царського твого.
Ти — владар безмежності незмінний,
Повелитель світу оцього!
Хочеш — засяють нові зорі,
Забажаєш — згаснуть всі світи!
Скажеш Слово — і в пустім просторі
Може казка нова розцвісти...
Але є у глибині забутій
Міріяди всесвітів д у ш і;
То Титани, в Тартарі закуті.
Всі вони — твої товариші.
Злий Чаклун зіткав для них тенета
З їхніх снів, пісень і доброти,
Із творінь художників, поетів,
Із шукань, і мрій, і марноти...
Оточив Чаклун той світ химери
Прірвою пітьми і небуття,
В світі тім ніхто не знайде двері
У світи Свободи і Життя...
Чи волієш ринутись у морок,
Щоб далеким друзям помогти,
Щоб розвіять сутінки і горе?!
Дух мій мовив: — Я готов іти!
Засміявся Геній срібнокрилий:
— Лиш такого слова я чекав!
Народися в пітьмі, сину милий,
Серед гроз, прокльонів і заграв!
Дам тобі я Матір-Україну,
Дивну Діву темної Землі,
То — твоє кохання лебедине.
То — твої надії і жалі!
Сповни душу мовою Вкраїни,
Пий до дна страждання гіркоту,
Полюби і творення, й руїну
Всю її — і грішну, і святу!
Слізну думу, буряні походи,
Шибениці, палі і хрести,
Мужність воїв, і дівочу вроду,
І безсилля осягнуть мети...
Покохай окрадену й закуту
Обніми невинну і німу,
Поцілуй тисячолітнє путо, —
І тоді — тебе я о б н і м у...
Ти відчуєш силу і поління.
Ти розвієш морок Чаклуна!
Над безодню — в зірок мерехтінні
Встане доля світу осяйна!
Ти зумій з'єднати воєдино
Зло й Добро, і полум'я, і тлінь,
Тишу Божу й ревище звірине,
І молитву, й грім палахкотінь!
Лиш тоді замучена й закута
Переступить прірву небуття,
Коли міст ти викуєш із пута,
Як Життя сотвориш з Нежиття...
……………………………………
Сталось так! І я пірнув у морок...
І минали ери і роки...
І шукав я в клекоті і горі
Знаки Благовісної Руки.
Тьма ревіла.
І шипіли змії.
І росли могили у степах.
Рокотали кобзи. Гасли мрії.
І струпився кров'ю битий шлях.
І до прірви знов беззастережно
Ніс мене жахливий ураган...
І ось там — на боці протилежнім
Я побачив світозарний стан...
То була вона — Вкраїна-Діва
Серед сяйна, в зорях, у вінці.
А довкола — краю вільне диве
Море трав і квітів пагінці...
І її у коло замикали
Душі ясні вірних козаків,
Звуки дум, і мрії, і хорали,
І кохання тисяч Матерів...
Тут, де я, — кривавилися грози,
І стогнала змучена земля...
І, тамуючи столітні сльози,
Я почув глаголи іздаля:
— Любий сину! Бачиш — та безодня
Сповнена терзань і німоти!
Прірва та ковтає всі народи,
Всі повстання, мрії і мости!
Вже пора! А шляху все немає!
І його відкриють лише т і,
Хто полюбить пекло серед Раю
І Буття у Вічнім Забутті!
Суджено це Синові Вкраїни!
Я тобі допоможу, іди!
Понад світом сонним і тривожним
Через прірву небуття гряди!
І сяйнула в небі блискавиця,
І забута пам'ять вирина...

УКРАЇНО — ЗОРЯНА СЕСТРИЦЕ!
УКРАЇНО — МАТІНКО ЗЕМНА!

Воскресайте, злийтеся докупи
Понад перепонами століть!
Кості матерів, козацькі трупи,
Оживайте, у життя ідіть!
Ляжу я над прірвою страшною,
Творячи дороги і мости,
Від того падіння наді мною
Небувалі спалахнуть світи!
Йдіть по серцю,
по чолу,
по грудях!

На тім боці — Заповітний Край!
Час останній!
Поспішайте, Люди!
Нене Україно!
Поспішай!

9 січня 1977 р.

Ой ходив я в полі*

Ой ходив я в полі, ой ходив я степом,
Гей, ходив я в полі при дорозі...
Ой шукав я долю, гей шукав я волю,
Гей, шукав я долю на морозі...
А дорога в'ється, а мороз сміється,
А моєї долі все немає...
Чи вона у лоні, чи в тяжкім полоні,
Чи вона між зорями блукає?..
Ой ходив я світом, і весною, й літом,
Все шукав Причинну Україну.
А побачив сльози, а побачив грози,
А почув лиш пісню солов'їну...
Сльози висихають, громи затихають,
Соловей співає, не змовкає...
А моя Вкраїна — Пісня Лебедина —
Новий шлях до Вирію шукає...
1978 р.

Легенда про Січ

Балада

Хтось там базіка, що Січ зруйнували
І розгромили козацьку потугу,
Що Катеринині пси-генерали
Волю навіки припнули до плуга,
Хтось там доводить, що Казки Твердиня —
То сміховинна луна історична,
Запахи Дикого Поля полинні
Та сентименти дідів романтичні,
Хтось запевняє, що диво-герої
Закам'яніли у скіфській подобі,
Й стала їх слава дитячою грою
На архаїчному спогадів гробі!..
Все те — неправда, кохані братове!
Я оповім нині правду велику,
Тільки не слухайте ницого слова
Від звироднілих, од без'язиких...
Сталося так... Генерал Текелія
Взяв у облогу притулок орлиний.
А отамани в останній надії
Раду зібрали в ніч горобину.
Палахкотіла козацька колиска...
Та характерник — мудрий, старезний —
У ореолі перунових блисків
В душу братерства дивився столезну.
— Правда проста, як щоденне світання,
Правда гірка, ніби путо п неволі:
Марні покиньмо тепер сподівання —
Одвоювати полегкість у долі!
Є дві дороги — одна до покори,
Інша — у Зоряні Вічні Хороми.
Перша — то муки, зневага і горе,
Друга — стежина небесного грому!
Гей, вибирайте, діти кохані:
Долю приземлену, долю крилату!
Ці — хай ідуть у одвічне блукання,
Ці — вирушають до Нової Хати!
Ну-бо! паліте вогнище яре!
Так, мої лицарі! Станьте у коло!
Хай нині вражої сили примара
Нас пожене у Небесному Полі!
...Бачили ті, що лишалися жити,
Бачили ніби й солдати ворожі,
Як у вінку із волошок та жита
З неба спускалася Матінка Божа.
Прямо до Неї з пломінної Січі
Йшли непокірні, йшли вогнеликі,
Ніжно дивилися н зоряні Вічі
І... пропадали в безмір'ї великім...
……………………………………..
Так промайнули віки невимірні.
Хортиця нижня в тумані розтала.
Лицарі ж Волі у Краї Зазірнім
Січ Небувалу вже збудували.
Гляньте ночами на ясне склепіння —
То палять вогнища лицарські лави,
То променистих щабель миготіння,
То мерехтіння грядущої слави.
Диво зростає в серці народу,
З неба злітає крилате насіння.
Будьте готові до нових походів —
Довбиші б'ють у литаври сумління!
І не зупинять звитягу небесну
Інші Потьомкіни чи Текелії!
Браття, виходьте з полонів облесних
В Січ Полум'яну великім мрії!..

Квітень 1978 р.


17 червня 1775 року*

Кругом - чужі полки.
Горить кохана Січ.
Навіки козаки
Ідуть у темну ніч...

А Хортиця мовчить —
Зґвалтована вона.
І чайкою ячить
Вкраїнська далина.

Довкола йде пітьма.
Почався рабський день,
Віднині вже нема
Походів і пісень,

Віднині вже земля
Породить наймитів,
А дума звеселя
Тепер своїх катів.

Лиш тлітиме в житті
Надії пломінець,
Що стане в майбутті
Початком наш кінець...

Кругом — чужі полки,
Горить кохана Січ...
В безсмертя козаки
Ідуть крізь темну ніч...

17 червня 1978 р.


Балада про кобзу


Йде кобзар із Києва до Січі,
Слуха мову степу і Дніпра,
Сльози України ревно лічить,
На сумлінні боліснім збира.
Очі пісні дивляться у душі,
Хоч немає видимих зіниць,
Віща дума боляче ворушить
Серце у дівчат та молодиць...
Кобзаря запрошують у гості,
Як же на той поклик не піти?!
Зерна пісні засівають простір,
Щоб безсмертним рястом прорости.
Ветха кобза плаче і сміється.
Там засмутить, інде — звеселить.
Щедрими дощами озоветься,
І заповнить грозами блакить...
………………………………….
Знов шляхи — далекі, невеселі.
Половецькі баби серед трав...
Проминувши чигиринські села,
Той кобзар на сонці задрімав...
Та співцеві спиться і не спиться...
Маряться козацькі береги...
Раптом чує — стугонить землиця!
І збагнув, що близько вороги.
Коні злобно рвуть стальні вудила.
Де ж ви, козаки-товариші?
Став кобзар самотньо на могилі,
Кобзу заховав у спориші...

І над нею чарівницьке слово
Молитовно вимовив співець...
………………………………….
Дума в Січі не лунала знову,
Невблаганний наступив кінець.
Але кобзи чужинецька сила
Не знайшла в сухому бур'яні,
Від заклять пішла вона в могилу,
Причаїлась десь у глибині...
Промайнули роки... чи століття?
Дума не закінчилась оця!
Прокотилось чорне лихоліття
Від Карпат славетних до Дінця.
Як на Україні потемніло —
Задзвеніла кобза з-під землі...
Про дива ті жито шелестіло,
Стукали у кузнях ковалі.
Про ту казку мовила малеча,
Граючись в пилюці на шляху,
Клекотом орлиним і лелечим
Слово те звучало в ніч глуху...
І відчувши чарівницьку силу,
Схаменулись люті вороги,
Кинулись до Віщої Могили,
Взявши і лопати, і плуги.
Що копнуть — а кобза не дається,
Поринає в землю, в глибину,
То вона ридає, то сміється,
Котить над Вкраїною луну!
Глибше, глибше риють посіпаки,
Жовкне під могилою трава...
Що таке? Немає кобзи й знаку,
А вона гучнішає, співа!
Проростає в землю України,
Сонячними струнами гуде,
Обнімає пісню солов'їну,
Понад світом збудженим гряде!
У нічному небі заясніло —
Небувала жевріє Зоря!
Всеосяжна Кобза забриніла...
ВЕЛЕТНЯ ЧЕКАЄ...
КОБЗАРЯ...

Серпень 1978 р.


***

Ой маю, маю
Хатку у гаю,
Квіти довкола,
Ніби у раю...
У тім гніздечку
Та дві Пташини,
А під віконцем
Кущі калини...
Сумують квіти,
Тужать Пташата...
Посеред Раю
В задумі Хата...

5 червня 1979 р.


Ластівка

Блакить —
І ластівка у небі!
Летить —
Нічого їй не треба.

Крильми
Торкнутись блискавиці!
В грози
Напитися водиці.

Завжди
Учися у пташини,
Іди
На грозові вершини!

Життя
Спрямуй у далі сині,
Буття
Дарує літ орлиний.

І хай
Немає друга в тебе, —
Зважай
Лише на дружбу неба...

9 червня 1979 р.


Дзеркало*

Де побачиш дзеркало — розбий!
То воно зіткало наші шати.
Блиск отой — холодний і німий —
Нас до нього змусив повертати.
Ми зирнули у світи площин,
Ми себе побачили окремо,
І від Батька одірвався Син,
Вдаль пішов стривоженим Големом.
Бідний робот! Вже пройшли віки,
Він все бродить, загляда в дзеркала:
Там повзуть якісь чоловіки,
Птахи, риби, леви і шакали.
Звідти зорі блимають, сонця,
Там ліси видзвонюють заклично,
Ходить бідний робот без кінця,
Зазирає у свічада звично...
І забув, забув уже давно,
Що усі ті образи несталі
Лише снів імлисте волокно,
Що його витворюють дзеркала!..
Де побачиш дзеркало — громи!
Те, що є — ніколи не вмирає!
Бий в холодне марево грудьми,
І воно тебе не зупиняє!..

20 липня 1979 р.


Вічній дружині

Ти знайди мене скрізь на вибоїнах долі —
Чи під сонцем ясним, чи в понурій пітьмі,
Виглядай мене, люба, із тяжкої неволі,
Не забудь мене, дивна, у байдужій тюрмі.

Ти знайди мене, рідна, поміж вихорів часу,
В океані віків, серед шелесту снів...
Прислухайся, як ніч денне сяйво погасить,
До ходи неспокійних земних шукачів.

Десь я там у грозі, десь я там серед бою,
Десь я тихо стогну, чи сміюся, чи п'ю,
Десь я в небо дивлюся і марю тобою,
Десь я долю шукаю тривожну свою...

Ти впізнай мене, мила, в солов'їному співі,
І не смій пропустити в подобі старій,
Бо я вічно вмираю й народжуюсь знову,
І шукаю тебе, поспішаю на бій!

Ти приходиш у дні, як гуркочуть литаври,
Як лунають громи, як мечі брязкотять,
Як виходять до герцю блакитні кентаври
І збирають титани нечувану рать.

Доторкнись до чола, де посіяно терни,
І над прірвами встануть небесні мости,
І до них моя доля, можливо, поверне,
До хатини тієї, де ждеш мене ТИ...

1 серпня 1979 р.


Гроза з тюремного вікна*

Біла хмара повстає на чорну хмару,
Небо грозиться, викрешує вогні.
То чубаті козаки і яничари
Загукали, закружляли у борні!
Гей, виблискують небесні ятагани,
А над ними грізні списи січові,
Наступають, гонять тучі нездоланно
Шаленіючі хлоп'ята лугові!
Щось ворожий голос буркає облесно,
Та дзвінкі удари чути на землі:
То розковують невільників небесних
У міжзоряних просторах ковалі.
Подалися чорні хмари-яничари,
Малинові стяги мають, як живі!
Піднебесна загорілася Скутара,
Розпалаються хурдиги вікові!
Затихають сколошмачені простори,
Позбиралися у небі козаки,
І пливуть до Січі через море
Білі чайки, чорно-сині байдаки...


8 серпня 1979 р.


Наперекір*


Всьому наперекір, усім наперекір
Летіти в ніч,
Зірвати сітку снів, вдихнути сяйво зір,
Почути їхню річ!
Про що вони дзвенять, про що мовчать вони
Віки, віки?
Що сіється вночі на зоряні лани?
Людські думки!

О розуме їдкий, о розуме хисткий!
Не сій же зла,
Щоб в зоряні жнива, у день отой святий
Любов цвіла!

Всьому наперекір лиш правдою засій
Той дивосвіт,
Крізь громи катівень, крізь пекла буревій
Спіши в політ!
Усім наперекір, всьому наперекір
Будуй мости!
Одна нога в пітьмі, а друга — поміж зір...
То будеш ти!

20 жовтня 1979 р.

Матері*


Рідна моя і замучена птахо,
Бачив тебе я в тривожному сні...
Свічку несла ти до чорної плахи,
Щоб присвітити дорогу мені.
Та не було мене там, на помості,
Лише вугілля і зморений жах...
Ти голосила на чорнім погості
Й помандрувала по диких світах...
Біла сорочка, мов привид, з'являлась
В чорних проваллях, у ямах темниць,
Свічка твоя миготливо сіяла
В тисячах жадібних, дивних зіниць.
Та не знайшлось поміж них твого сина,
Вийшов давно я з тілесного сну,
Птахом полинув на Україну,
Щоб проспівати тобі про весну.
Чуєш, матусю, чуєш, кохана, —
Ось над тобою летять журавлі,
Тхне курликання — пісня світання, —
В ній мої радощі й тихі жалі.
Чуєш — торкаються клени до шиби?
Я сповіщаю про дивний приліт.
Давні блукання, і сльози, і хиби —
Все потонуло у вихорі літ!
І лише очі твої, ніби свічі,
Понад віками палають мені...
На дивовижне, на зоряне віче
Підемо разом в блакитному сні...

27 лютого 1980 р.


***

Із суєтного терзання увійди в тисячоліття,
Обніми душею вічність і пливи у всебуття,
Хай летить усе мізерне за вітрами, ніби сміття.
Все лукаве і обманне щезне хай без вороття,
Хай на попелі руїни голубіє нове віття
І на обрії чарівне розгортається життя.

28 лютого 1980 р.


Сестрі

Сестро моя — полонянко віків,
У очах твоїх туга і жаль.
Через темряву слів, понад куряву снів
Поспішаєш у даль.
То ведеш волохатих синів
Крізь болота первісні й мости,
То очолюєш тих вояків,
Що із смертю на «ти»!
То долаєш варяжські моря,
Відкриваєш десь землі нові...
І сія над тобою зоря,
На стовічній твоїй голові.
І прийшла ти цей раз до Дніпра,
Ще дитям із того корабля,
Де Учитель, що вік не вмира,
Щось нам шепче здаля...
І кипить дивна сила в тобі,
Замерзає в тілесній труні,
Знемагає в тяжкій боротьбі...
Видно це — лиш мені!
Збережи, збережи той напій
Для епох небувалих і ер!
Буде свято ясне, буде бій —
Не такий, як тепер!
Спалахнуть міжпланетні моря
Кораблями далеких світів,
Нас покличе кохана зоря
До вогненних братів!
І в Мовчання повернемось ми,
Де зустрінуться рідні серця,
Де з'єднається з нами — дітьми
Рідна Мати — Лицем до Лиця...

3 березня 1980 р.

Тюремний побратим*

Чорні птахи сіють жахи
І тяжку печаль,
То кружляють понад дахом,
То летять у даль.
А мені зовсім не сумно
З чорним птахом цим,
Ворон той глибокодумний —
Рідний побратим.

Він мене вітав протяжно
В тиші вечорів,
Як в готель малометражний
Я за ґрати сів.
Він мені вселяв надію
На грядущі дні,
Малював для серця мрію
Крильми вдалині.

І віднині — в бурі, зливи,
В зоряних світах —
Буде вісником щасливим
Друг мій — чорний птах!

17 квітня 1980 р.

Цвітуть каштани*


Цвітуть каштани
В моїм саду,
І я, мов п'яний,
Іду, бреду...
Небесне поле —
Мій диво-сад,
На видноколі
Каштани в ряд.
Свічки вогнисті
Внизу, вгорі,
Дає намисто
Зоря — зорі.
Ті намистини
Плетуть вінки
У Сад Єдиний —
Віки, віки...
Ідіть до мене,
Мої брати,
У даль шалену
Тут є мости —
Мости любові,
Мости пісень.
Щоб знову й знову
Горів цей день...
Щоб вічним Паном
Весна цвіла.
Мої каштани
Щоб зберегла...

9 травня 1980 р.


***

Що сильніш — мале, а чи велике?
Що могутніш — предмет чи слова?
Куля убиває чоловіка,
А від слова серце ожива...

Як же розібрати ті мережі,
Що важніше — день чи темна ніч?
Все єдино в зорянім безмежжі:
Слово — річ, і всі предмети — річ.

З речі-слова
вийшла річ-Людина,
Зоресвіт — і духу океан.
У руках Людини і зернина,
І космічний всеосяжний лан...

1 вересня 1980 р.


***

Десь на кручі — далеко, далеко —
Хатка мила...
В ній моя доля-лелека
Квітку згубила.

Пелюстки обриває негода:
Любить — не любить!
Що чекає ту юну вроду —
Щастя, згуба?

Дві маленькі мої лелітки —
Жовта й синя,
Дві самотні, тремтливі квітки
На бадилині...

Десь пішло їхнє щастя бідне
До циганів —
Волохате, старезне, рідне,
Все в тумані...

Чи було воно, чи приснилось?
Хто ж те мовить?
Хто поможе здобути сили
І любові?..

Ви до Сонця прагніть, молітесь,
Лиш до Сонця!
Може, вернеться щастя квітам
Під віконце...

2 листопада 1980 р.


Підсумок

Мара
Вмира.
Живе
Зове.
Лечу —
Свічу.
Дивись
Увись!
Святе
Росте,
Мара
Вмира!

Плекай
Розмай
Тих див,
Що снив.
Дух мрій
Посій
В ґрунти
Мети.
Убить
Ту мить
Надій
Не смій!

31 грудня 1980 р.


Звідки?..

Любі читачі!
При зустрічах з вами частенько чуєш запитання: де ви народилися, де вчилися, як стали письменником, чому вибрали ту чи іншу тему, чому пишете се чи те. Хочу відповісти на всі можливі й неможливі запитання одним-единим жартівливим заспівом.

Мене в полі породив
Синьоокий Зоре-Див.
І Земля, неначе Мати,
Стала хлопця колихати...
І приснилося мені:
Іде легінь на коні —
На козацькому коні
В малиновім жупані...
І побачив козачина,
Що в житах якась дитина —
Голомозе, голе, босе,
У віночку із колосся,
У волошковім роздоллі,
В українськім диво-полі,
В диво-полі, у три-полі,
У одвічнім терно-колі...
Здивувався той козак:
Що за дивний долі знак?
Чи відьомська ця дитина
Чи із неба — янголина?
Погадав не більше миті,
Взяв мене у тому житі
Та й закутав у жупан...
І поїхав я, мов пан,
На козацькому коні
В запорозькім жупані.
Край дороги біля клена
Хлопця стріла наречена.
Він мене їй подає
І словами виграє:
— Ось тобі, крім чоловіка,
Ще й забава невелика,
Подарунок Зоре-дива,
Буде доля в нас щаслива!
Засміялася дівчина,
Що така в них с дитина.
Цілувала, милувала,
У любистку обмивала...
Пересидів я тоді
У лелечому гнізді,
Доки гралося весілля,
Святкували новосілля...
І рішили мама й тато
Мене людям показати...

...Покотились буйні літа
Наді мною, понад світом,
Над роками, над думками,
Над казковими стежками...
Все частіше мені сниться,
Що лежу я у пшениці,
Що я бавлюсь серед жита,
Тільки зорями покритий,
В диво-полі, у три-полі,
У одвічнім терно-колі.
Це було чи не було?
Часом спогад замело...

Чи відьомська я дитина.
Чи із Неба — Янголина?!.

1 лютого 1981 р.

Колесо Еклезіаста

Все відносно у широкім світі —
Хтось вмира, а хтось на тім живе...
Птах конає, риба б'ється в сіті,
З них життя зародиться нове...

Я в темниці б'ю об мури лоба.
За вікном — кохання голубів,
Їм мої терзання до хвороби,
В'ють собі гніздечко у трубі...

Так усе, отак усе довкола,
Як казав старий Еклезіаст:
Божевільний крутить давнє коло
І віками топче той же ряст.

Тільки ось питання: а навіщо?
То ж неусвідомлений полон!
Ворухнись, і марево зловіще
Утече, немов дитячий сон.

Лиш знайти, знайти чарівне слово,
Щоб душі гукнути: пробудись!
Крила у собі відчути знову,
Ринутися з мороку увись!..

31 квітня 1981 р.

Самотня пісня*


Ой, порай мене, мати, порай
Де мій згублений рай
Знай, мій сину розгублений, знай,
Що твій рай — рідний край...
Ти летиш по далеких світах,
Мов засмучений птах,
У чужинських полях і лісах
Лише пустка і жах...
Повертай з чужини, повертай
У весняний розмай...
Знай, мій сину розгублений, знай,
Що твій рай — рідний край...

21 серпня 1981 р.


***

В зачаровану путь
Пропливають віки, наче тіні.
Лише миті живуть
У гарячого серця тремтінні,

Лиш вони, лиш вони,
Ніби зерна, летять над світами,
Із душі глибини
Виростають дітьми і квітками.

Вічна мить, дивна мить,
Всеосяжна, як це видноколо,
Де ряхтить і зорить
Таємниче Уранове поле,

О прийди, освяти
Мого серця болюче горіння,
Дай зрости у світи,
Де безсмертні розквітнуть пагіння.

О душі пелюстки,
Між якими таємна зернина,
Вас полонять віки,
А зернина у землю порине,

З того вона вона
В мить урочу листком затріпоче..
Мить ясна, мить рясна —
Мого серця надзоряні очі!

3 листопада 1981 р.


***

Доленько, де ти? Стиха озвися.*
— Я — твоя тінь...
Ось піл ногами лежу, подивися,
У пилюзі, на постелі терпінь...
Доленько люба, хто ти, яка ти?
— Я — твоя сила!
В ямах темниць, під сокирою ката
Міць нагнітила...
Доленько тайна, як тебе звати?
— Я — твоя мрія...
Вийшла колись із Правічної Хати
У буревії...
Доленько рідна! Тебе я приймаю —
Любу, убогу...
Підем пустелею до Небокраю,
В гості до Бога...
Сонце палюче, гади лукаві —
Все промайне...
Ти — моя радість, ти — моя слава,
Лише не кидай мене!..

27 листопада 1981 р.

Людина-Всесвіт

Якщо, справді, Всесвіт у Людині,
Тоді кожен у собі хова
Простору і часу полонини,
Цілої історії дива...
Є в мені клітини-хлібороби,
Є добро, гріховність і цнота,
І в душі страшна пустеля Гобі.
Де гасає чорна самота.
Десь в задумі мудреці-нейрони,
Десь в атаці вірусів юрба,
І клітин братерських оборона,
Спокій, мир і знову боротьба.
А в глибиннім таємничім краї
Волі славне Товариство є.
Кров вирує буйним дивограєм,
Струменем в пороги серця б'є.
Як усе здола навала сонна.
Не змовкає там триножна річ.
То — душі моєї оборона,
То — моєї України Січ!
Так буває: епідемій зграї
Вріжуть в тіло смерті лемеші;
Січ моя свій голос піднімає,
Збуджує повстання у душі,
І тоді литаврами тривоги
Віче серця голос подає,
Кобзарі виходять на дороги,
Всенародне рушення встає.
Геть втікають зайди і нероби,
Пісню волі чути на зорі.
І в мені радіють хлібороби,
І в мені співають Матері.
Славен будь, мій Всесвіте блакитний!
Побратими, не змикайте віч,
Бо твердиня духу непохитна,
Доки нерушима Серця Січ!

2 січня 1982 р.


Чорні діри космосу

Чорні ліри — то в'язниці галактичні,
В них титани ще з правіку у тюрмі.
І панують там закони фантастичні,
Самознищують себе вони самі...

Там пряме усе закручується круто,
Сили руху вічно бачать дивний сон,
Там на променя навішується путо,
Вільні кванти попалають у полон.

І кружляють в нескінченній каруселі,
Час і простір спресувавши в моноліт,
В тій прачорній пересиченій оселі
Мить одна ковта мільйони літ.

Галактична стогне жадібно корова
І вимахує рогами поміж зір,
Молоко її, замішане із кров'ю,
Доять, цідять хижі пальці чорних дір...

15 січня 1982 р.


***

Відкриваю вічі на світанні,
Ніби приступаю до роботи...
Наче білка, мчуся безнастанно
В колі повсякденної турботи.
Я приймаю ношу цього світу
На свою чутливість та мінливість,
Мої нерви, мов казкові віти,
Відчувають всю його примхливість.
І нема для світу ні закону,
Ані смислу, ані рамок міри, —
Всі ті речі — наші забобони,
Наші страхи і жадоба віри...
Боїмось ми просто зрозуміти,
Що і люди й зорі у Безмежжі —
Лиш самотні чудодійні Діти
На пустельнім серця узбережжі,
Що усі диктатори та війни,
І насилля, муки і жадання —
Лише спроби — дикі, безнадійні
Осягнуть небачене Кохання.
Те Кохання — до Самого Себе,
Бо нікого в Світі більш немає —
Ні на зорях у далекім небі,
Ні в химернім потойбічнім Раї...
Всюди ми, усюди — наші муки,
Наші спроби вийти в Небувалість,
І тремтячі від безсилля руки —
Від безсилля осягнути сталість.
Породили ми себе в химеру
З Цілості — Єдиної, Святої,
І пішли в періоди та ери
На стежки розвою і розбою.
Розгубили ми себе в Хаосі,
Світлі шати дарували тіням,
Лиш надію змучену ще досі
Віддаєм грядущим поколінням...
Зупинімось, зупинімось, Браття,
Пробудімось з вічного шукання,
Хай осяє Зоряне Багаття
Ще з Правіку Суджене Повстання!
І тоді Світило Праблакитне,
Всі сонця зібравши в себе, встане,
І тоді пустеля непривітна
Затріпоче цвітом полум'яним.
І тоді побачить Дух Людини,
Що в Ньому — Всесвітня Праоснова,
Що усі низини і глибини —
То пелюстки нашої Любові!

2 квітня 1983 р.



ВІЧНА
ТАЙНА

Цикл

Пісня Небесних Лебедів*

Вічна Тайна кличе нас,
Вічна Тайна кличе!
Птаха-Вожака наказ
В просторі курличе!
Вилітай у Рідний Край
Всі, хто має крила.
Жде нас ясний небокрай,
Жде Вітчизна мила.
Таємниці поклик чуть
Понад сонним містом,
Крила Лебедів несуть
У висоти чисті...
Розривай завісу сну,
Ніби павутину,
Линь у неба глибину,
В долю Лебедину...
Вічна Тайна кличе нас,
Вічна Тайна кличе...
Птаха-Вожака наказ
В просторі курличе!


Пісня про небесного коваля*

Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги,
(В цілім світі широкім відомо його ремесло).
Доручили кувать йому Слово Полум'яне давнії Боги
І урочий Світанок призначили — вельми таємне число.
Дні летять, ніби птахи. І треба кувати це Слово!
Тільки люди ж ідуть, замовляють підкови й мечі.
Тим царям захотілось для тюремної брами обнову.
Тому вкрай необхідні для жінки нові рогачі.
І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марні у світі,
Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому.
І згасає талант. І лягають на плечі століття.
Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму.
Небо все ще чекає і надіється знову і знову,
Лиш умови своєї воно з ковалем не міня —
Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого Слова
І урочий Світанок уже осідлав чарівного коня.


Народи мене, Матінко Божа*

Народи мене, Матінко Божа,
В Новий Світ народи,
Поклади мене в Зорянім Ложі,
Щоб не знав я біди.
Хай сповиє мене те Мовчання,
Що у серці Твоїм,
Хай моєю оселею стане
Твій надзоряний Дім.
У обіймах Твоїх задрімаю,
Мов дитя, залюбки,
І не треба вже іншого раю —
На віки... на віки...
А як знову настане тривога,
І Земля спалахне —
У далеку криваву дорогу
Ти розбудиш мене.
Я пройду крізь ворота тілесні,
За похмуру межу.
Та Твій образ, Матусю, чудесний,
У душі збережу...
Лиш одне я молю: у долині,
Де страждання завжди, —
Не покинь Твого вірного сина
Серед лиха й біди.
Ти вдихни мені мудрості й сили,
Певність в ділі святім,
І здолаю я темну могилу,
І вернуся в Твій Дім...

Політ без повернення*


Давня казка говорить, що в небі живуть
Легендарні крилаті створіння.
Старші птахи дітей споряджають у путь
І дарують летюче уміння.

Не сідають на землю казкові птахи,
Бо життя їх у вічнім польоті,
І ночами і днями долають шляхи
Понад грози, і бурі, і сльоти.

Гей, далекий політ
Понад війни, і горе, і терни!
Новий світ, дивний світ
Просить в ниву посіяти зерна!
Вічносутнє крило
Хай не втомиться понад віками,
Путь назад замело
Ураганами літ і зірками...

Найбуйнішому саду є свій листопад,
Є пора зневажать і любити.
І найкращий пілот повертає назад,
Щоб ізнов у затишку спочити.

А тому, хто вирощує крила, нема
Із польоту назад повороту,
Його кличе удаль Таємниця сама,
Яку треба одвічно бороти!


Душі крило*

Скидай ману, вставай зі сну!
Горить Зоря і кличе йти...
Дивись на схід, стрічай весну,
Готові зоряні мости!
Дивись за обрій, в далину...
Відкрийте слух, відкрийте зір,
Зника імла, щеза пітьма...
Летять лелеки із-за гір,
Зими нема! Зими нема!
Весні усміхненій повір...
Росте крило — душі крило!
І кличе даль, блакить зове...
І райдуги перевесло
Над світом іскриться нове...
Росте крило... Душі крило!..


***

Дай мені, Нене, Мову,*
Ніби в Небесного Грому,
Хай моє чисте Слово
Сповнить Твої Хороми.
Дай мені, Мамо, зброю —
Божую Блискавицю,
Хай вона кличе до Бою,
Хай піднімає лиця!
Щоб у очах не зникла
Світоносна жарина,
Як у космічних циклах
Вістка про Твого Сина!


Пісня Будди*

Пробігають роки. Пролітають віки.
— Піднімайте вітрила! — лунають кличі.
Та даремно готують похід вояки,
Іржавіють у піхвах двосічні мечі.
Поривається вдаль, ніби птах, корабель,
Та даремні зусилля, бо сто якорів
Не пускають його від затишних осель
В таємничі краї, на роздолля вітрів.
І радіють боги, і дзвенять ланцюги,
І титани заснули в страшній глибині,
А тому, хто дрімає, нащо вороги?
Сам собі він мурує темницю у сні!
І любов, і добро, і свобода — слова,
Із яких якорі нам кувала пітьма.
Хіба хоче імен сила Духу жива?
Хто вона, і нащо — буря знає сама!
Хати ветхі змете урагану рука,
Якщо навіть вони мають ім'я святе,
А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,
Бо віднині вже він сам у себе росте,
Бо усі кораблі, і дороги, й мости,
І пісенного поклику огненний дзвін,
І казкові краї, й зореносні світи,
І походи до них — то все він, лише він!..


Ти не плач сиротою*

Ти не плач сиротою і серце не край,
Те, що статися має, — те станеться...
Птахи рідні зберуться у Зоряний Край,
А примарне — в безодні зостанеться...

Не ридай, коли Птах відлітає удаль.
Те, що з Єдності вийшло — з'єднається.
Неминучої радості знак — та печаль,
Що у серці твоїм одмічається...

Пам'ятай, що розлуки існують на те,
Щоб освячувать зустрічі бажані,
Лише те існування у Вічність зросте
Що тяжкою скорботою вражене...


Переступи межу...*

— Переступи межу. І вийди в таємничість.
Дмухни за вітром попіл та іржу.
Хіба не чуєш — ключ за хмарами курличе?
Переступи межу. Переступи межу.
Суворо глянь довкіл і запитай сумління:
— Кого чекаю тут? І що я бережу? —
Хто в небо не росте — приречений на тління.
Переступи межу. Переступи межу!
Багато голосів. Та лиш один — пророчий:
— Що зв'яжеш у душі — те в вічності зв'яжу!
Під ноги не дивись. Здійми до Тайни очі.
Переступи межу. Переступи межу!..

Відлітають в ирій журавлі*

Відлітають в ирій журавлі,
Жовто листя облітає з віт,
Будуть нові весни на Землі,
Запалає в лузі новий цвіт...
Лиш на віки щезли у імлі
Давні мрії тих, дитячих літ...

Не журися, друже, уночі,
Вийди, глянь на зоряну ріку,
І розтануть в серці ті плачі,
Ніби знак сльозини на піску,
І в гаю прадавньому сичі
Проспівають доленьку дзвінку.

У безжурнім радіснім сміху
Чарівну стежину віднайди,
Протопчи в Чумацькому Шляху
Небувалі вогняні сліди,
Хай вони приреченість лиху
Спопелять навіки, назавжди!..


***

Розлітаються миті, мов листя осіннє,
Кожна мить — цілий світ!
А у серці мовчазне одвічне квиління:
Як затримати той політ?
Як спинити розлуку, наповнену болем,
Той розрив пуповини душі?
Тіні пам'яті тонуть у життєвому полі.
Б'ють у серце думок гармаші...


***

Диво-сни, не сковані законом,
Відкривають браму до Свободи,
Із тілесним попрощавшись лоном,
Небувала виросла Природа.

Воскресають мертві Побратими,
Розквітають зела чародійні,
Розгортає диво світ незримий —
Радісний, прекрасний і надійний...

Корінь Волі, джерело натхнення,
Не щезай, не висохни ніколи,
І посій в пилюку повсякдення
Квіти у сновидному роздоллі...

І тоді, як зморені світила
Захолонуть в темному просторі,
Хочу я, щоб Серце запалило
В світі Сну нові, чаклунські зорі!..


***

Моїм супутницям

Правічна радість, священний трепет
На тій межі, що зветься смертю...
Щезають маревні вертепи,
Замком таємним з правік заперті...
Підняти парус — і в чисте море,
У таємничість Праокеану!
Пусті страхи душа поборе
І попливе в краї незнані...
Хай виринають дивосвіти
В стихійнім танці світил та духів,
Сади промінні розвинуть віти
І Слово Боже торкнеться слуху.
Лиш не жахайся межі тієї,
Яка з правіку зветься смертю,
А прагни мужньо понад нею,
До Бога крила розпростерши...

11 лютого 1981 - 1 січня 1982 р.


Вірші для
Доні


1974 -1984

Колискова

Зорі ховаються, ніченька тане,
Сонечко ясне встає із туману,
Верби вмиваються росами чистими,
Міниться обрій хмарками барвистими.

Все так чудово, все так спокійно,
Всесвіт задумався — ласкаво, мрійно.
«Горя немає, — шепоче зірниця, —
То лише сниться... То лише сниться...»

1974 р.


Снігова баба*


Витала в небі мала сніжинка,
Білокрилесенька янголина.
Серед хурделиці-заметілі
З неба злетіла, в наметі сіла.

Ішло дівчатко яснооке,
Зліпило сніжку крутобоку.
Упала сніжка з рук дитини,
Та й покотилася в долину.
А по дорозі снігу-снігу
Навертюхалося в тому бігу.
Була сніжинка — тепер бабище,
Пухка потвора, снігомарище.

З вугілля очі, рот і вуха,
Відро помийне для капелюха,
Із моркви ніс, мітла для сміху,
На глум дорослим, малим — на втіху.
Зима лютує, тріщать морози,
У серці баби холодні сльози.
Ночами бабу кличуть зорі
У небо ясне, у даль прозору.

Як з її тілом здолать тяжіння,
Гидкого збутися чортовиння —
Нехай бере собі, хто хоче,
Відро помийне, з вугілля очі, —
А їй би тільки простори ясні,
Кружляння в небі, політ прекрасний!
А я дивлюся, а я сміюся:
— Не плач, бабище, не плач, бабусю!
Засяє сонце, весна прилине,
Тебе підніме у небо синє,
І ввійдеш ти в легку хмарину.
У білокрилу янголину,
Минуть морози, дитячі глуми.
Холодні ночі, похмурі думи.
Тебе чекають простори ясні,
Кружляння в небі, політ прекрасний.

1974 р.


Пісня*

Розцвілася квіточка, розцвілася,
Та багряним полум'ям зайнялася.

Полюбили квіточку буревії,
Розпалили в серці їй пісні-мрії.

Тріпотіла квіточка, пломеніла,
В сонячному промені вся згоріла...

Впало з серця квіточки сім'я-зерня
Поміж темні зарості, поміж терня.

Ой, не спіте, людоньки, ой, не спіте!
Зернятко дрібненькеє віднайдіте!

Бо Весна полум'яна як надійде —
Квіточка багряная вже не зійде...

1975 р.

***

Поміж горами хатинка,
Далі — кручі і долинка...
Тихо, тихо
Вечір лиха
В голубе вікно...
Щось мигнуло,
Спалахнуло,
Світиться вікно...
Ніби квітом
Самоцвітом
Світиться воно...

Усміхнулася хатинка.
А в хатиночці — дитинка...
Та розумно
Тиходумно
Дивиться у ніч —
Хтось там ходить,
Вічно бродить,
Не змикає віч,
Розсіває
Зерна в гаю
І відходить пріч...

Йдуть тумани у долинку,
Ніжно пахне материнка...
Поринає в сон дитинка...
Тихо, тихо
Вечір диха
В голубе вікно,
Виглядає
Із безкраю
Ще когось воно —
Хто блукає
В Диво-краї
Вже давно... давно...

25 жовтня 1979 р.


Доня у вікні

У віконце доня
Дивиться мала,
Квіточка-долоня
Тулиться до шкла.
Доки жити буду.
Навіть хай віки —
Знаю — не забуду
Ніжної руки...
Ніби пташенятко,
У віконці ти.
До тієї хатки
Буду вічно йти...
Там моє кохання,
Там мій Диво-Храм...
Зоряне світання
Розквітає там...
З будь-якої долі
Я вернусь туди.
Днями і ночами
Ти мене зажди.
А в таємну днину
Під твоїм вікном
Зацвіте калина
Небувалим сном,
У вікно постука,
там, де ти стоїш, —
і простягне руку:
— Доню, ти не спиш?
То вставай, дитино,
Та виходь надвір,
Я тебе зустріну
Під промінням зір...
Білий цвіт калини —
То моя любов,
Що у цю хатину
Прагнула ізнов,
Що з'єднала в миті
Душі і серця...
Вічно буде жити
Мить свята оця —
У віконці Доня...
Дивний зоре-Храм...
Квіточка-долоня
Шле привіт вікам...

14 березня 1980 р.


***

Візьму Доню у долоні,
Обніму — і полечу,
Вдалині, в небеснім лоні
Нову зірку засвічу.

І скажу: — Ти господиня
Цього світу і твори,
Ця планета — повна скриня
Птахів, бджілок і рослин.

Порядкуй же в цій оселі
Так, щоб жоден не страждав,
Щоб усі були веселі
І ніхто не сумував!

Доня пальчиком торкає
Нову голубу Зорю,
І тихенько наслухає
Те, що я їй говорю...

В оченятах — чиста віра,
На вустах — любові знак...
В цього світу — добрий вирій,
Славна доля!
Буде так!

3 квітня 1980 р.


Мама і доня

— Звідки прийшла я, матусю, до тебе?
Де я до того була?
— Сяяла, доню, зіркою в небі,
Квіткою в лузі цвіла.

Мам із татусем тебе нашептали
Трави шовкові в полях,
Нам соловейки тебе наспівали
У придніпровських садах...

Неба глибинність, ніжність ранкова,
Літня гроза, супокій —
Все це впліталось, як в пісеньці слово,
В доні коханій моїй!

В очках у тебе — обшир чудесний,
В дотику — сила вітрів,
В голосі — ніби дзвіночки небесні,
Пташок закоханих спів.

Ми із татусем лише сплітали
Той дивовижний вінок,
Котрий для тебе давно готували
Промені дальніх зірок.

Тож збережи, моя доню ласкава,
Всі ті дарунки в житті.
Світу на радість, людям на славу —
Квітоньки серця святі!..

1 серпня 1980 р


***

У думах броджу довкола
Вашої любої хати,
І маю одну лиш волю —
У вікна її заглядати...

Дивлюся на милі лиця,
Торкаюся їх незримо,
І знаю, що це мені сниться,
І сон той проходить мимо...

Та ні! Не проходить — груди
Наповнює зустрічі диво...
Я знаю — розквітне, буде
Омріяна мить щаслива...

10 листопада 1980 р.


***

Диво сиве
Йде по ниві...
Я до Дива,
А воно —
Лише видиво
Щасливе —
Місяць світить у вікно...

Прокидаюсь
І караюсь...
Хочу знову
На той лан,
Там, де Диво
Ходить сиве,
Там, де Діва
Уродлива,
Там, де зоряний туман...

Все можливо
Там, де Диво, —
І політ,
І зореліт...
Уродлива
Кличе Діва,
Сиве-сиве
Кличе Диво
У новий казковий світ...

Нитку сну
Мережану
Я підтримую, пряду,
На чарівному лану,
Моя Діво,
Любе Диво,
Поспішаю, вже іду...
Я знайду тебе, знайду!

1 січня 1981р.


Сон

Біля чудо-хатки, біля тих вікон
Розцвіте фіалково легендарний сон...
Хай тобі він шепче у весняні дні:
Я спішу до тебе наяву і в сні.
Промайне розлука, як єдина мить,
Хай лише у серці Сон-трава горить...

2 березня 1981р.


Метелик

— Метелик! Летиш ти куди?
— Не знаю я слова такого,
Я вдома усюди, завжди,
Для мене всі миті — обнова!

То вічність і мить — то одне,
Бо є, і було, і грядуще
В обіймах тримає мене,
У пестощах промінносущих...

— Метелику! Віснику миті!
Чи можна до тебе в політ?
— Як станеш із радістю злитий,
Тоді мій відкриється світ...

Бо Радість — то любощі гри,
Без простору, часу і цілі,
Дарунки Святої Гори,
Що світові незрозумілі...

5 травня 1981 р.



Щедрівка

І дорослих, і малечу
Привітати хочу знов я:
Добрий Вечір! Щедрий Вечір!
Добрим людям на здоров'я!

Засіваю щире зерня
На усі рясні усюди,
Щастя й радість хай повернуть
В хату всім на світі людям.

Хай радіють разом з нами
Кожна квітка, кожна зірка,
Хай не прийде навіть снами
Те, що в серці зріє гірко!

Хай душа прошепче речі,
Тихі, без багатослов'я:
Добрий Вечір! Щедрий Вечір!
Добрим людям на здоров'я!

13 січня 1982 р.


Хмаринка

— Слухай, Хмарино
Моя білокрила,
Дай мені легкості,
Моці і сили.

Хочу полинути
Вслід за тобою,
Весело гратися
З хмарок юрбою.

— Дівчинко люба,
Дівчинко мила,
Треба для цього
Не моці і сили, —

Треба безжурності
І забування,
Треба безжальності
До розлучання,

Бо якщо спогад
В серденько вколе,
Знову впадеш ти
З неба додолу...

20 липня 1981р.


***

Небо, як нива,*
Зорі, мов зерна,
Радує дивом
Простір химерний...
Що там, в безодні,
Всіяній чудом?
Все, що завгодно,
Стукає в грудях.
Стукає серце
В ребра темниці,
Ніби відерце
В диво-криниці.
Вирватись хоче
В ирій далекий,
В буряні ночі,
В зоряний клекіт.
Так воно й буде.
Так воно й сниться!
Землю розбудить
Казка-зірниця...

1 березня 1984 р.


ЗОРЯНИЙ
Ключ

1984-1989

Пісня золотого човняра*

Човен золотий в океані див,
Зоряне вітрило напинається.
Воротар Життя знов у путь відплив,
До Землі закохано всміхається...
Слався, ясний човен кохання,
Ти пливи, пливи в далину.
Даруй надію, даруй світання,
Даруй нам вічную весну!
Пломінний потік радісно струмить.
Поспішай з відкритими долонями,
Неповторна мить сповнює блакить
Вогняної пісні передзвонами.
Розриває міх зоряний гінець,
Щедро сипле диво-самоцвітами,
А Земля спліта сонячний вінець
З травами, деревами і квітами...


Пісня місячної ночі*

Срібна нитка печалі, срібна нитка надії
Простяглася у даль, простяглася у світ...
Понад Шляхом Чумацьким срібний лебідь леліє
Таємниче мереживо літ...
Збережи, схорони
Серця світ серед ночі химер,
Під крилом сивини
Голос казки святої не вмер...
Ти посій на лани
Тиху радість, що зріє тепер...
Сновидіння, примари — то лиш знаки полону,
Та згадай, що не вічна й найбільша мара,
І життя самоцвіт у празорянім лоні
Пломеніє, горить — не згора!
Я тебе заколишу, як мати дитину,
Ти мужній і зростай у колисці моїй,
А як поклики сурми над світом полинуть —
Будь готовий ступити у бій!


***

Для сліпнів є пітьма,*
А для зрячого нема.
Ширше серце розкривай —
Загорівся небокрай!
Нищаться пожарами
Тільки порохи,
Тішаться примарами
Лише дітлахи.
Ген поза туманами
Дивна глибина,
А понад обманами —
Зоряна весна!
Боягузам — страх і жах,
Шукачам — вогнений шлях!
Хто по ньому піде — знай:
У казковий прийде Край!
В лоні темряви дріма
Мати Всесвіту сама.
Хто летить без вороття —
Нове матиме життя!


Розмова з тишею*

Як затихнуть громи стоголосі,
Як замовкне музика й слова,
Серце мови огняної просить
І в душі мовчання ожива...
Ти тоді прислухайся до тиші,
Там нечутно калатає дзвін...
З вічності таємний вітер дише,
Заклика до полум'яних змін,
Небосхил прадавні руна пише
І шепоче дивну казку він...
Не забудь, не одвернись од неї,
У глибинах духу схорони,
Пролети над сонною землею
І посій на батьківські лани...
Збереже празоряне насіння
Подих материнської весни,
У прийдешнє виросте пагіння
Понад віковічні бур'яни...
Зродиться крилате покоління
Без руїн, і смерті, і війни...
Як затихнуть громи стоголосі...


Пісня вічного вогню*


Палає небокрай,
Світанкова пора...
Вставай, вставай, вставай —
Горить Нова Зоря!
І хто б де не умер —
Від зради чи в борні —
Воскресніте тепер
У Вічному Вогні!
Встаньте, убиті
Сестри й брати!
Брама відкрита
В нові світи!
Смерті немає —
То лиш мара,
Дух не згасає,
Дух не вмира!
Клубиться чорний дим,
Планета у вогні,
Над обрієм земним
Потвори навісні.
Та повстають сини,
Щоб подолати лють,
На вічний мир вони
Всім руки подають!
Вирує лан життя,
І голуби над ним...
Немає вороття
Руйнаторам сліпим,
Бо діти вояків,
Що впали у борні,
Ідуть з усіх країв
У лави вогняні!


Батьківське напуття*


Сину праведний мій,
Ти вступаєш у бій,
Я дарую тобі
Вогняний буревій!
Я дарую тобі...
Ти обман спопели,
Ти пітьму повали,
Засвіти Новий День
Поміж мороки й мли!
Засвіти Новий День...
Ти виходиш на шлях,
Ти ідеш по світах,
Засівай Диво-Цвіт
На пустельних полях...
Засівай Диво-Цвіт...
Хай дозріють плоди,
Хай не буде біди!
Всюди Мир і

Олесь Бердник. Маніфест дітей світу

Вторник, 03 Декабря 2013 г. 00:42 + в цитатник
…правдиво Кажу вам, якщо не змінитесь
і не станете, як діти, не ввійдете в царство
Небесне.
Отже, хто умалиться, як це дитя, той
і більший в Царстві Небесному.
І хто прийме одне таке дитя в ім ‘я Моє,
той Мене приймає…
Матв. 18.3-5

Багато літ я шукав глузду й критерію буття, діяльності, творчості. Як і всі дорослі люди, блукав у лабіринтах історичних програм, традицій та забобонів, залишених нам предками. Я ненавидів разом з ними, я сумував, бо вони напоїли мене сумом, я захоплювався нескінченними історичними кровопусканнями, бо дорослі одягали ті жахи в барвисте лахміття своїх концепцій та ідей, я поклонявся фальшивим богам, бо то були боги предків, я мурував велетенську темницю псевдожиття, бо батьки переконували мене, що будується прекрасний гармонійний світ, де щасливими будуть усі.
Та гармонія не приходила, щастя було абстрактним поняттям, хмари ненависті й байдужості нависали над світом, і саме життя вже здавалося диявольським спектаклем, створеним для насолоди небесного садиста. Бо справді — де вихід із заклятого космічного кола? І чому воно виникло? Чому не розпадеться? Чому Всесвіт не спалахне вогнем віковічних страждань, мук, від яких мав би розтопитися камінь?
І зненацька мене осяяло: думаючи про долю мислячих істот, ми оцінюємо світову ситуацію лише з позиції дорослої людини. Чи не тут найбільша помилка всіх світоглядних і навіть соціологічних уявлень? Адже ДІТИ — це істоти, котрі ще не стали ДОРОСЛИМИ!
ДІТИ — ЦЕ УНІКАЛЬНЕ, НЕЗАЛЕЖНЕ, НЕПОВТОРНЕ, ЧИСТЕ, РАДІСНЕ ЛЮДСТВО. ДІТИ — ЦЕ ПРИБУЛЬЦІ З БОЖОГО СВІТУ ЛЮБОВІ.
А хто такі ДОРОСЛІ?
Ми — лише ЗІПСОВАНІ ДІТИ.
Не наша вина в тому. Так трапилося, то Господар Мороку напоїв нас чарами і змусив одягнутися в лахміття царів, рабів, вояків, трударів, катів, ув’язнених, вождів та підлеглих. Він примушує нас грати мерзенний спектакль тисячоліть, він силує в необхідність ТАКОЇ ДРАМИ ВІКІВ.
Так твориться наше доросле, серйозне, сповнене пихи і сатанинської гордині, людство.
ГЛЯНЬМО ВІДКРИТО, ПРОСТО, ЩИРО У ВІЧІ ПРАВДІ.
Діти не вбивають, не крадуть, не брешуть, не тримають зла за душею, доки їх не навчать цього дорослі вихователі. Діти не питають одне одного про віру, знання, національні чи расові відмінності, не звертають уваги на колір шкіри чи очей, діти не бояться тварин, і тварини (навіть найлютіші) не бояться дітей і не чіпають їх. Та що про це говорити! Навіть у найжорстокішому серці ката десь жевріє іскра ніжності до дитини, бо пам’ятає його темна душа, що й він був щирим дитям.
I звелів я сам собі: зупинися! Годі йти далі дорослою стежкою — вона веде в морок, у небуття! Гора дорослої підлості закрила від тебе мені очі Матері Світу, але це тому, що ти прийняв ЗІР І ДУМКУ, ЧУТТЯ І ФОРМУ ворожого ілюзорного світу. Вернися до себе, стань знову ДИТЯМ! Тоді ти побачиш себе на березі Правічного Океану Любові поміж Вічних Друзів-Дітей.
І я зупинився.
І, сміючись, починаю здирати з себе химеричні лахміття віків — дорослу душу, дорослі почуття, дорослу думку, дорослі псевдознання. Я кличу всіх Дітей, ув’язнених у темницях ілюзорного світу древнього Чаклуна: ПРОКИНЬТЕСЯ!
Нас давно, давно, давно чекає Рідний Світ Правічної Матері — Світ Радості. Нам пора вернутися ДОДОМУ!
Діти не можуть сказати вам, дорослі, всієї ПРАВДИ. Тому це роблю я від імені ВСІХ ДІТЕЙ СВІТУ, бо відчув себе Громадянином Божої Держави Дітей.

ДОРОСЛИМ ЛЮДЯМ ЗЕМЛІ ВІДКРИТЕ ПОСЛАННЯ ЛЮБОВІ
Вітаємо вас, дорослі, — Матері й Батьки! Уважно вислухайте не Слово — Слово Пробуджених Дітей. Ми воліємо допомогти вам вирватися із заклятого історичного кола, в якому ви опинилися і куди невпинно заганяєте нас.
Ви декларуєте любов до Дітей, працюєте заради нас, ви йдете на тяжкі жертви в наше ім’я, ви муруєте стіни палаців та в’язниць для нас, ви вмираєте на полях невпинних побоїщ, щоб ми могли вмирати після вас, ви загромаджуєте полиці бібліотек фальшивими, нікчемними, марнославними книгами, щоб напоїти наш прозорий дух і розум химерними, викривленими, огидними, ненависними знаннями, ви нав’язуєте нам свої страхітливі сексуальні потворності, затемняючи чисту, святу дитячу Любов її чорним двійником, витисканим у клоаках диявольського світу.
Ви, дорослі, ніколи не питали нас — чи воліємо ми того, що нам передаєте, чому ви нас навчаєте?
Ви деспотично втискуєте нас у тісні рамці чи форми жорстоких програм корисливості, прагматизму, підлості, страху, обману, насилля, забобонів, відчуження, самознищення, приниження, пересудів. І цей жахливий процес називається ВИХОВАННЯМ НОВИХ ПОКОЛІНЬ, естафетою культури, знання, цивілізації.
Ви, дорослі, ненавидите нас, нашу чистоту, ясність і доброзичливість. Добре Дитя для вас — докір вашій спустошеній душі, тому ви поспішаєте одорослити його, щоб усунути власний комплекс неповноцінності. Ви радієте, коли дитя заучує і лепече ваші нікчемні вірші, коли воно наслідує, ще нічого не розуміючи, ваші паскудні звички. І ви намагаєтеся не помічати нетутешньої печалі в очах дитини, не слухаєте дивних речень і запитань, що інколи зриваються з непорочних вуст.
Ціла ріка запитань у дитячому віці! Ті запитання чесні, ясні, безкомпромісні. А що ви відповідаєте дитині? Сердиті окрики, ухильні натяки, умовні напівзнання, а в школах — сміттєвий потік інформації, що навіки, назавжди полонить, сповиває дитячу душу павутиною псевдознання.
Що ви одразу підсовуєте дітям?
Іграшки. Це найжахливіший винахід Сатани.
Ще в тому віці, коли дитя з довір’ям і ніжністю відкриває свою янгольську душу, ви нав’язуєте йому свою модель стосунків, смаку, сенсу буття.
Іграшки військові, побутові, технічні. Вже тут формується вбивця, кухарка, рабовласник, володар, будівник непотрібних машин і пристроїв, прихильник комфорту, деспот, який, навчившись руйнувати форми своїх підлеглих ляльок, так само нещадно вершитиме суд над живими людьми, коли стане дорослим солдатом, суддею, жандармом, жрецем, жорстоким батьком сім’ї, озлобленим педагогом, цинічним бюрократом чи злодієм, забобонним священнослужителем чи містичним шахраєм.
Дитя довіряє батькам, бо не відає обману. А ви замість того, щоб зазирнути в ясні очі чистої душі, радієте першим проявам «дорослості», захоплюєтеся тим, що ваш спадкоємець втрачає духовну належність і перетворюється на копію дорослих.
Діти — наше майбутнє! — декларуєте ви.
Це — брехня! Діти — ваше минуле!
Ваш світ — це світ масового, нескінченного знищення дитячих душ, жорстокий Молох, що переплавляє в жадібному череві любов і доброзичливість Дітей.
Нескінченні війни протягом тисячоліть, криваві походи, творення імперій і руйнація їх, ешафоти, гільйотини, розстріли, вогнища для єретиків, хрести для розп’яття Дітей Правди — невже все це для нашого блага й радощів?
Мільйонні армії, термоядерні арсенали, міжконтинентальні ракети, тисячі танків та бомбардувальників, ескадри морських авіаносців, здатних за кілька годин змести з лиця землі цілі міста, — невже це для щастя Дітей?
Концентраційні табори, задушливі темниці, мільйони жандармів та катів — невже це у нашій дитячій душі ви, дорослі, відшукали потребу катування власних братів?
Ми маємо прекрасну Планету, ясне Сонце, безмірне зоряне Небо, що відкриває нам, Дітям, нескінченну дорогу пошуку і радісного знання. Чому ж дорослі затемнилися ненавистю і злобою під полум’яним оком Світила, яке щедро дарує нам Хліб Небесний, сподіваючись, що ви спроможні повернути собі Образ Божий?
Пора, пора ЦЕ ЗДІЙСНИТИ, бо незабаром буде пізно!
КОЛИ ДІТИ ПОЧНУТЬ СУДИТИ СВІТ — вам, дорослі, рятунку не буде! Це і є СТРАШНИЙ СУД — ДИТЯЧИЙ СУД! Опам’ятайтеся, зупиніться у марному прагненні до міражів «прогресу», огляньтеся на Дітей, котрі граються біля ваших ніг, запитайте їх, безмовно запитайте, в душі: чого вони воліють? Те, що ви безмовно відчуєте, — і є НЕОБХІДНЕ, яке треба негайно здійснити!

Відпустіть солдат додому. Дайте спокій ученим: хай вони поринають у глибини духовного саморозкриття, а не ґвалтують матерію потребами надмірної енергетики або диявольської руйнації. Розкріпачте творців — хай вони облишать своє холопство у жреців, володарів, деспотів. Хай вони прийдуть до нас, на берег Океану Любові, для веселої Гри. Там кожному знайдеться місце.
Припиніть убивство тварин, зробіть їх співучасниками нашої вселенської радості, хай осяється усмішкою щастя Лик Божої Матері, адже Вона — Мати всіх живих! Щедрий світ рослин дає нам достатню енергію для потреб тіла, доки ми оволодіємо Світоносним Потоком Хліба Небесного!
Розженіть мільйонні бюрократичні банди, ліквідуйте держави — всі вони свідчення вашого вічного духовного полону. Тільки Дитя має правдиву суверенність і може навчити вас тієї Мудрості!
Дорослі святі отці! Згадайте полум’яні заповіти Великого Учителя, вийдіть із кам’яних храмів і ще більш кам’яних догматів під Небо Волі! Предвічне Дитя не воліє регулярних ритуалів та молитов, оплачених сатанинським золотом. Кожен — Дитя Бога, і кожен може наблизитися до Нього просто й урочисто. У Батька й Матері Сущого нема улюбленців, усі — Їхні Діти!
Це — ПЕРША Й ОСТАННЯ ВІЙНА, ЯКУ МИ — ДІТИ — починаємо і доведемо її до завершення Це — війна Дітей проти дорослого світу обману, смерті, жорстокості, підлості й насилля.
Єдиний вихід для вас, дорослі, — здатися! Підняти перед нами білий прапор капітуляції! Ми на тому білому тлі ВИШИЄМО вогняну квітку — Лотос Любові — і це буде нашим Спільним Прапором, бо тоді ви теж станете Дітьми.
Ми — ДІТИ — підняли МЕЧ ДУХУ!
Він вразить лише тих, хто породжений Мороком, тих, кого нема в Книзі Буття. Всі, хто запалить у серці Іскру Любові, — прийдіть до Нас. Мати Всесвіту — Мати Божа — приготувала чарівний покров для наших душ — Зореносне Тіло грядущих циклів Буття!
Діти — Брати! Чи чуєте Небесний Дзвін останнього Бою?
Дорослі — Брати! Чи не оглухли, не осліпли серед всесвітньої пітьми?
Матері, наші прекрасні Матері! Вам. котрі дають своє тіло й душу, кров і любов, щоб ми — Діти — могли з’явитися в Світі Сонця; вам, улюблені, вручаємо наш Прапор і Долю Світу!
Зберіться на Всесвітній Собор Божої Матері й Предвічної Дитини, щоб знайти на Великій Материнській Раді Землі шляхи до всесвітнього замирення і відтворення Єдиної Божої Сім’ї Народів та Племен.
Діти з вами, наші кохані Матері! Ми готові до нової творчої толоки, до формування заповітного нового Неба і нової Землі!
Слово промовлене!
ХАЙ ВОНО СТАНЕ СЛОВОМ УСІХ ПРОБУДЖЕНИХ!
25 грудня 1976 р.
http://www.knigi-skachaty.ru/read/27801/page-s_16.html

Метки:  

Фалунь Дафа (Фалуньгун) – хороший метод самовдосконалення душі та життя

Воскресенье, 15 Сентября 2013 г. 22:21 + в цитатник
25 серпня 2013 року, в день святкування 730-річчя рідного міста, рівняни мали можливість познайомитись з Фалунь Дафа.
Праворуч кінопалацу „Україна”, біля намету жовтого кольору з написом: „Істина Доброта Терпіння” під спокійну музику одні практикуючі робили вправи, інші - роздавали газети „Фалунь Дафа у світі” та навчали діток робити паперовий лотос – символ чистоти та самовдосконалення.

Фалунь Дафа (Фалуньгун ) – метод самовдосконалення душі та життя за найвищою властивостю Всесвіту: „Істина Доброта Терпіння”. Китайською це звучить як „Чжень Шань Жень.” Головна увага звертається на мораль, духовність людини. Практикуючий оцінює себе та свої вчинки саме за цим критерієм – „Істина Доброта Терпіння”.
Люди, що практикують Фалуньгун, стають терплячішими, милосерднішими до інших, піклуються в першу чергу про інших, не відповідають образою на образу, причину всього шукають в собі, поступово відмовляються від шкідливих звичок, байдужі до слави та вигоди, до бажання показати себе, байдужі до релігії та політики. Комплекс із 5 медитативних вправ сприяє швидкому очищенню організму. Практикуючі відзначають оздоровлюючий, омолоджувальний ефект практики.
Метод самовдосконалення Фалунь Дафа має доісторичні корені, він передавався раніше з уст в уста від учителя до обраного учня. Майстер Лі Хунчжі адаптував цей метод до сьогоднішніх умов та мислення і представив для всіх, хто прагне вдосконалюватись до найвищих рівнів, чи стати кращою людиною. 1992 року Лі Хунчжі прочитав лекції з викладенням Великого Закону в Китаї.
Книги Лі Хунчжі та відео можна скачати на сайті „Фалунь Дафа. Головна” (http://uk.falundafa.org/), придбати у книгарнях (м.Київ, м.Дніпропетровськ, м.Одеса) або замовити за вказаними на сайті телефонами. Книги перекладені на 40 мов світу ( „Чжуань Фалунь” є також українською мовою), практика має своїх послідовників у 114 країнах земної кулі. В усьому світі заняття проводяться безкоштовно.
Книги "Чжуань Фалунь" (рос. та укр. переклади), а також "Суть усердного совершенствования" можно замовити через інтернет-магазин через сайт www.odissey.kiev.ua або за тел.
(044)496-04-70; (066)459-01-41;(067)440-97-59;(093)720-91-82

Книги Лі Хунчжі "Чжуань Фалунь" та "Метод полного совершенства..." можна знайти в читальних залах рівненської обласної наукової бібліотеки (пл. Короленка, 6, м.Рівне) та наукової бібліотеки РДГУ (м. Рівне, вул. Остафова, 31).

Повільні, плавні, часто статичні та медитативні вправи були незвичними для рівнян. „Мамо, вони живі!”- вигукнуло якесь дитя. Доброзичливі, щирі рівняни зупинялись, читали „Істина Доброта Терпіння” на наметі й футболках практикуючих. От жіночка вже займалась цигун та розпитує про Фалуньгун ; а чоловіка зацікавив Фалунь Дафа як практика самовдосконалення душі та тіла, що може дати зцілення. Старенький із добрими розумними очима каже, що передасть газету дітям – „куди вже мені, хай вони!” Ось група молодят зі смішком підійшла до намету, та, уважно слухаючи практикуючого, стають все серйознішими. „Це ви в лютому були в Рівному з виставкою картин? І що, ще й досі в Китаї переслідують та катують людей за цю практику? За переконання?!”- сердечно розпитує рівнянин.
Мами та татки разом зі своїми дітьми навчаються робити орігамі – лотоси з паперу. Насінина лотосу здатна прорости навіть через тисячі років; вкорінившись у брудному мулі, рослинка проростає через товщу води і являється перед сонцем прекрасною квіткою, що здатна самоочищуватись. Зі звичайних смужок кольорового паперу твориться диво: в руках Даринки, Анастасії, Софійки розквітають прекрасні білі, рожеві та блакитні лотоси.


Серпень 2013.
Валентина, м.Рівне

Зелена планета знання

Суббота, 29 Июня 2013 г. 00:14 + в цитатник
Де ти, Земле, опинилась, де ти, Квітами засіяна плането? /Олесь Бердник /

- Є такий закон, - сказав мені згодом маленький принц.- Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету.
Антуан де Сент-Екзюпері, «Маленький Принц»

„Чисто не там, де часто прибирають, а там, де не смітять” – ця істина всім відома й зрозуміла. Звідки ж береться сміття на вулиці?
Хто кидає сміття під ноги, на газони, в квітники? Це невігласи, нецивілізовані люди.
Якого сміття найбільше? – це недопалки, коробки з-під сигарет, кришки пляшок, пляшки з-під пива. Отже, ті невігласи, які палять та п’ють алкогольні напої є найбільшими забруднювачами планети. Тютюнопаління – психічна хвороба, вживання спиртного – психічна хвороба.
Чому люди палять та п’ють? – не вистачає радості, любові (в них самих), вони хочуть втекти від постійних проблем, постійного напруження, отже, штучними засобами зробити себе більш сміливим, зняти напруження, додати на кілька хвилин ілюзорної радості. Ці люди мають слабкий розум („я знаю, що пити та палити шкідливо” – але...- це не знання, а інформація, знаю – та не роблю; це платформа розуму, який готовий виправдати будь-який наш вчинок, розуму, що служить почуттям). На платформі інтелекту „я знаю – значить роблю”- не потрібні штучні „ковтки”, „затяжки” для щастя. Здоровій людині цього не треба. Знаючій, цивілізованій людині цього не треба. Вона самодостатня. Вона відповідає за свої вчинки, вона піклується про інших.
Отже, причиною бруду на наших вулицях є невігластво: лише люди хворі, невпевнені, нецивілізовані плюють жвачку будь де, кидають недопалок та пляшки будь де. Мабуть, це „пришельці”, руйнатори – ця планета їм чужа. В себе вдома, на своїй планеті не кидають сміття під ноги.
Таке враження, що нецивілізованих людей, хворих, стає все більше й більше – кожного треба опікати, після кожного прибрати, кожного вилікувати...
А де ж набрати кожному персонального двірника? Чи, може, пора вчитися і покласти край неуцтву, хворобам, стражданням та бруду?
Нехай кожного дня нам усміхається чиста заквітчана планета!

Метки:  

Робота над помилками.

Суббота, 29 Июня 2013 г. 00:08 + в цитатник
Критикующий нас забирает наши грехи.
(Древня ведична мудрість, з лекції М.Таргакової „Причины болезней”)


Дивись у свій зошит, працюй над своїми помилками – оцінку отримаєш ти за свою роботу. Чужі помилки більше падають в очі, але нащо вони тобі? Щоб взяти на себе чуже? Щоб показати себе? Вислужитись перед вчителем? Як твоє буде досконалим, тоді тільки зможеш допомогти іншим, а поки що в тебе є над чим працювати...

Метки:  

Він не прийшов, бо заблукав...

Суббота, 29 Июня 2013 г. 00:06 + в цитатник
А базарище пустіє,
Наливається імлою…
А у небі Зорі мріють
І... сміються наді мною…
Олесь Бердник

У багатьох, хто народився в час Великої Вітчизняної війни, дитинство було часто і холодним, і напівголодним.
50-ті роки. Найважча пора – початок весни. 9-ти річна Галинка нащипала на лузі щавлю, взяла наготовану мамою Мар’яною півлітрову банку сметани, і пішла продавати той нехитрий товар на базар до Острожця, що за кілька кілометрів від рідного села.
От щавель вже проданий, а сметану тільки запитують, але не беруть. Нарешті підходить чоловік років сорока, гарно вдітий, привітний – хоче купити сметану, готовий платити таку ціну – та тільки банки не має, щоб перелити – він піде додому (тут недалеко!) переллє сметану і принесе Галинці банку. Пішов, забрав сметану, не заплатив – нічого, розрахується, як принесе банку... Мама буде рада, що Галинка така працьовита й така розумниця – приносить в сім’ю гроші... Радість наповнювала дівчинку, але проходив час, і радість кудись спливала.
Вже базар розходиться. Стояти холодно. Голодна. Мряка. Вечоріє. Де ж той гарний поважний дядя? Що ж я скажу мамі? Де сметана? Де гроші? Клубок болю і тривоги підповзає до горла. Де ж дядя? Може, з ним щось сталося? Може, просто забув, де вона стоїть, заблукав, ніяк її не знайде... На базарі порожньо – стоїть лише білява Галинка, чекає... Треба йти вже додому. Обманув?!- Ні-ні! Він – не міг так з нею! Він просто її не знайшов, він заблукав...
червень 2013р. В.К.

Метки:  

Солодкий слід на снігу.

Суббота, 29 Июня 2013 г. 00:02 + в цитатник
Всем нам хочется сладкого, вкусного.
Л.Н.Толстой, «Анна Каренина», ч.7.гл.29


В той післявоєнний рік пасха була ранньою – ще навкруги лежав сніг.
Мама напече нам з братом смачних пиріжків, от тільки треба їй, Галинці, піти до магазину за цукром. Мама дала кусок тканини – сюди нехай продавець насипле цукру і сама зав’яже – тільки ж дивись - не розв’язуй вузлика!
Галинка купила цукру, йде додому. Весняне сонце всміхається Галинці, дорозі, сонним деревам, навіть цьому холодному снігу. Солодощі – це така рідкість, вона так давно не відчувала солодкого смаку. Ну що станеться, якщо вона візьме лише щіпку цукру? Так хочеться... Взяла...
За кілька хвилин з вузликом цукру переступила поріг своєї хатинки, подала мамі покупку...але, що це? Вузлик погано зав’язаний, частина цукру розсипалась... Одного погляду мами Мар’яни достатньо, щоб усвідомити всю важкість своєї провини...
Мама подала металеву кружку і алюмінієву ложку: „Йди по своїх слідах, збирай цукор по снігу!” І пішла, і збирала... Сльози затуманювали цукрову доріжку. Такий солодкий цукор, так гірко-о...
червень 2013р. В.К.

Метки:  

Мрію про незвичайну празоряну дію

Суббота, 18 Мая 2013 г. 12:06 + в цитатник
Мрію про незвичайну празоряну дію...
Де, і для кого, і з ким?
Вітер повіє, мрію розвіє,
ніби легесенький дим...
Все- таки маю, маю надію...
Ой та надія, мрія пташина,
В небо навіки, навіки полине...

Олесь Бердник

Метки:  

7 правил чистоты на Востоке

Суббота, 20 Апреля 2013 г. 17:19 + в цитатник
Это цитата сообщения Litizija [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

7 правил чистоты на Востоке 1. Чистота рук;. Это означает не брать лишнего. Здесь также подразумевается сороковая, десятая или иная часть доходов, которую следует отдать тем, кто в ней нуждается. 2. ;Чистота ушей;. Это означает не слушать людей напуганных, озлобленных, суетливых и т.д., а также оградить свой слух от сквернословия, сплетен и пустых разговоров. 3.Чистота глаз;. Это означает беречь глаза ненависти, от злости, от зависти и вожделений. 4. Чистота рта;. Это означает беречь свой рот от излишнего многословия и сквернословия. Молчание -золото; 5. Чистота тела и одежды;. Это означает держать тело и одежду в чистоте. 6.Чистота мыслей;. Это означает убрать из головы негативные мысли и злые помыслы. Также это значит не проявлять к себе жалости. Зачем жалеть себя? Не лучше ли подбодрить себя за светлые начинания? 7. Чистота души и сердца;. Это означает беречь и охранять свои душевные порывы и не игнорировать их. Любите и не требуйте ничего взамен. Любовь уже сама по себе счастье.

Метки:  

Поиск сообщений в Valentinavk
Страницы: 3 [2] 1 Календарь