• Чт, 17:09: Заходять у бар Привид Києва, Зеленський та Стрєлков: Комікси про російсько-українську війну https://t.co/KPT4M3pq8a

https://vakin.livejournal.com/2885776.html

Комікси про російсько-українську війну почали з’являтися одразу після 2014 року, але з повномасштабним вторгненням автори звертаються до цієї теми частіше. Співзасновник книжкового магазину Bloop Books Андрій Онищенко розповідає, як війна знаходить своє відображення у цьому форматі.

До 2014 року в Україні більшу популярність мали російські комікси, хоча можна було натрапити на козацькі мальописи українських авторів в муніципальних бібліотеках. Також існував профільний журнал К9, ширився самвидав. Великий поштовх для розвитку українських коміксів дали Майдан та війна на Сході — з того часу почали з’являтися графічні історії, створені на основі цих подій.

Майдан надихнув авторів супергеройського жанру, що відкрили головну суперсилу українця — патріотизм. Так, у 2014 році з’явилися комікси "Патріот" Вадима Назарова та "Укрмен" Федіра Левченка й Анатолія Тягура. Графічна новела "Тато" Олександра Ком’яхова також по-своєму показує події революції: сюжет розгортається навколо дівчини-підлітка, яка опинилася в центрі громадського спротиву взимку 2013—2014 років. Ще був французький комікс Maidan Love, випущений у 2019-му, про складне кохання протестувальниці Олени (чомусь близнючки Юлії Тимошенко) та беркутівця Богдана. Хоча навіть карикатури на Януковича не врятували роботу від критики, адже головними злочинцями Майдану, на думку авторів, були націоналісти з партії "Свобода".

Власне війна ставала темою коміксів поступово, і частіше саме очевидці подій зверталися до такого формату. Після повномасштабного вторгнення героїчних та трагічних історій стало ще більше.

"Звитяга. Савур-Могила"

Автор: Денис Фадєєв
Видавництво: Asgardian Comics
Рік: 2015


Денис Фадєєв. "Звитяга. Савур-Могила", 2015 рік

Одним із перших перемістив читача у театр реальних бойових дій саме цей комікс. Усе відбувається на кургані Савур-Могила — височині на кордоні Донецької і Луганської областей та Росії. Важкі бої точилися тут ще під час Другої світової, але, звісно, у центрі уваги — протистояння українських військових і сил так званої ДНР у 2014 році. Крім того, друга сюжетна лінія сягає давніших часів — козацької доби. Тобто це поєднання документально-військового жанру з класичним козацьким коміксом. Такий хід також підкреслює історичну тяглість боротьби українських захисників. І це один із небагатьох коміксів, де українські військові спілкуються і українською, і російською мовами.

"Діра"

Автор: Сергій Захаров
Видавництво: "Люта справа"
Рік: 2016


Сергій Захаров, "Діра", 2016 рік

Художник із Донецька Сергій Захаров опинився в російській окупації у цьому місті у 2014 році. Там він робив протестні вуличні інсталяції з карикатурами на лідерів самопроголошеної влади. Згодом його вистежили та затримали, тож півтора місяця Сергій провів у катівні так званої ДНР.

За його розповідями, "Діра" — саме те місце, де він перебував цей час і куди, звісно, не пускають журналістів. Тому свої спогади він задокументував графічно, як тільки вийшов на свободу. Художник називає цей комікс репортажем, який вдалося реалізувати саме в такому форматі. Захаров по пам’яті зобразив те, що він бачив у застінках, зокрема тортури в’язнів, а письменник Сергій Мазуркевич переповів усе з його слів. Робота над коміксом почалася ще у Донецьку і продовжилася після переїзду Сергія до Києва.

"Кіборги"

Різні автори
Видавництво: "Вірні традиціям"
Рік: 2017—2021


Данило Лис. "Кіборги". Окремий том: ССО України. Перший відбір. 23.11.2015-05.12.2015, 2021

Важко уявити більш документальний комікс про війну, ніж ця серія. Вона створена громадською організацією "Вірні традиціям", яку заснували діючі військові, добровольці та активісти. У період з 2017 по 2021 рік опублікували більше десяти історій про бої за Донецький аеропорт і створення Сил спеціальних операцій. В основі кожної розповіді — свідчення ветеранів та очевидців.

Комікс "Кіборги" важливий передусім увагою до подій та їх учасників. Він працює на важливе завдання у подоланні безликості війни, розповідаючи персональні історії. Це зручний і доступний формат, щоб змалювати ситуацію, розкрити психологію персонажів. У коміксі збережені справжні позивні військових та йдеться про рішення, що вплинули на перебіг одних із найскладніших боїв російсько-української війни періоду 2014—2015 років.

"Полковник Стрелков. Герой вне времени"

Автор невідомий
Рік: 2014



Певно, найнесподіваніший комікс про війну присвячений Ігорю Гіркіну (він же полковник Стрєлков). Робота з’явилася ще влітку 2014 року на фан-сайті Стрєлкова, що нині закритий. Кілька стрипів дожили до наших часів.

Події починаються в Першу світову війну, де Стрєлков отримує поранення. Лікар відправляє його подорожувати часом, бо допомогти вже не можна. І так Стрєлков потрапляє в 1945-й до покоїв Гітлера й сам вбиває фюрера (бо як же, як не від руської руки, може померти головний ворог?). Наступною зупинкою стане 1954 рік, де Стрєлков утримує Хрущова від включення Криму до складу УРСР.

Друга частина коміксу вже про 2014-й, де Гіркін воює з "правосєками". Серед інших персонажів — оракул Кличко та трансвестит Яценюк. Третя і четверта частини розповідають про невдалі спроби українського уряду виконувати накази свого "американського повелителя" — Обами, в той час як шахтарі-ополченці звільняють донецькі міста.

Одне слово — крінж.

Silent Ruin

Рік: 2018




Brian David Johnson. Silent Ruin, 2018 рік

Це серія комікс-методичок для американських військовослужбовців від кіберінституту Військової академії США. Комікси моделюють ситуації, в яких кібератаки можуть вплинути на хід битви, маніпулювати людьми, підштовхуючи їх до видачі інформації, або ж банально перевести техніку ворога в режим friendly fire.

Про Україну згадують досить побіжно і лише раз, проте цікаво, як саме. У коміксі Silent Ruin змодельована ситуація злиття Румунії та Молдови, яке підтримує НАТО. Але це йде врозріз із планами росіян, тож вони наступають на Молдову з боку Одеської та Вінницької областей. За сюжетом у результаті кібератаки танкова група військ НАТО зазнає поразки, а російські танки беруть в облогу американське посольство в Кишиневі.

Звісно, цей комікс не напряму стосується російсько-української війни, але цікаво, що створений він був безпосередньо для військових.

"Пригоди Микитки"

Рік: 2018





Цей комікс випустила Луганська обласна державна адміністрація. У центрі історії — хлопчик із прифронтового села Луганської області, чиїх батьків захопили в полон бойовики. Микитку знайшли і взяли до себе солдати української армії. Комікс мав у простій формі пояснити луганським дітям причини війни, інтереси сторін конфлікту, навчити реагувати на знайдені набої та подібне. Наклад у 7 тисяч копій направили до бібліотек і закладів освіти області.

Українські військові тут схожі на Франка та Шевченка, а протистоїть їм група бойовиків на чолі з Ватніковим — колишнім охоронцем магазину, який вечорами п’є горілку під портретом Путіна. Спілкуються всі виключно українською. Російські ЗМІ навіть показували це видання в новинах, коли знайшли комікс в бібліотеках окупованого Сєвєродонецька.

Також цього року з’явився сайт, де можна придбати електронну версію мальопису, послухати патріотичних пісень або почитати коментарі Миколи Азарова про "мерзость, которая уже не удивляет".

"На великій землі" та "Звуки миру"

Видавництво: "Видавництво"
Рік: 2022


Світлана Тараторіна, Сергій Чудаков. "Звуки миру", 2021

Серія соціальних коміксів була створена в рамках Програми розвитку ООН в Україні. Два з чотирьох випусків розповідають про наслідки війни. Так, у коміксі "На великій землі" йдеться про проблеми реінтеграції, з якими стикаються екскомбатанти АТО/ООС, коли повертаються до мирного життя. "Звуки миру" — про будні молоді у прифронтових містах, де доводиться адаптуватися до нових умов.

Inker

Різні автори
Видавництво: Inker
Рік: 2022




Володимир Кузнєцов, Людміла Самусь. "Я боротимусь за тебе", 2022 рік, "Тітка Суп", 2022 рік

До повномасштабного вторгнення онлайн-журнал Inker, що виходить за підтримки Європейського фонду за демократію (EED), публікував соціальні комікси російською. З 24 лютого він переключився на висвітлення війни українською. У співпраці з UA Comix вийшло вже три випуски, які містять 12 історій про сьогоднішніх героїв: військових, лікарів, волонтерів. Написані комікси на основі реальних історій, тож персонажі тут живі, сюжети цільні, а деталі реалістичні. Найбільше уваги приділяють Маріуполю.

Political Power. Volodymyr Zelensky

Автор: Майкл Фізелл
Художник: Пабло Мартінес
Видавництво: Tidalwave Production
Рік: 2022






Michael Frizell, Pablo Martinena. "Political Power. Volodymyr Zelensky", 2022

Це коротка біографія Володимира Зеленського, тож у центрі сюжету — його шлях до президентства, а також історія його сім’ї. Видавництво Tidalwave, яке створило комікс, спеціалізується на графічних біографіях — подібних зробили вже понад двісті. Тому можна вважати, що є сформована американська аудиторія для такого формату розповідей.

Комікс також показує, як розвивалися відносини України і США в останні роки, пояснює, чому Зеленський не може бути нацистом, і, по суті, описує втілення американської мрії.

"Привид Києва"

Автор: Мацуда Джюко
Видавництво: "Ранок"
Рік: 2022


Мацуда Джюко. "Привид Києва", 2022 рік

Привид Києва, або загадковий пілот МіГ-29, — один із перших сильних міфів повномасштабної війни. Події коміксу відбуваються 25 лютого, коли Привид один за одним знищував російські літаки біля Києва. Це простий, але яскравий артефакт війни.

PEREMOHA: Victory for Ukraine

Автори: Олександр Корешков, Катерина Кошелева, Ігор Курилін, Богдана Вітковська, Назар Понік, Кирило Малов, Денис Фадєєв, В’ячеслав Бугайов, Олександр Філіпович, Едуард Ахрамович
Видавництво: Tokyopop
Рік: 2022






Ігор Курилін, Денис Фадєєв, В'ячеслав Бугайов. Zmiinuy Island 13, 2022 рік. Олександр Корешков, Динис Фадєєв. The Ghost of Kyiv, 2022 рік

Наприкінці серпня в американському видавництві Tokyopop вийшла збірка коміксів українських авторів PEREMOHA: Victory for Ukraine. Серед них багато художників, які створюють приблизно дві третини друкованих коміксів в Україні. У видавництві розповідають, що всі комікси створені ще в перші тижні повномасштабного вторгнення. Tokyopop також опублікувало англомовне інтерв’ю з кожним автором, розпитало про війну та художню практику. Поміж коміксів є історії про Привида Києва, конотопських відьом, оборону Зміїного острова, буксуючі танки, трактори і багато іншого.

Strapazin #148

Збірка українських авторів
Видавництво: Strapazin
Рік: 2022










Анна Іваненко та Женя Полосіна. "Das Leben Planen — Im Krieg", 2022 рік. Данил Штангеєв, Борис Філоненко. "Spacetime in Rubizhne", 2022 рік. Юлія Тверітіна. "Der Vogel", 2022 рік

Strapazin — це швейцарський культовий журнал альтернативних коміксів. Випуск № 148 вийшов під лаконічною назвою Ukraine, а серед його авторів — українські інді-коміксисти та ілюстратори.

Історії розповідають про біженців і про те, що відчувають люди, які лишилися дому.

Comics for Ukraine: Sunflower Seeds

Збірка різних авторів
Краудфандинг
Рік: 2022

Ще одна збірка, присвячена Україні, має вийти орієнтовно в листопаді. Вона міститиме кілька десятків коміксів від приблизно тридцяти відомих авторів та художників зі США. Українських авторів у списку немає. Історії не будуть зосереджені лише на війні, але кошти, зібрані під час краудфандингу, та прибуток від продажів обіцяють направити на допомогу українським біженцям.



Автор Андрій Онищенко
Джерело - birdinflight.com

https://vakin.livejournal.com/2885631.html

• Ср, 18:40: Синьо-жовтий прапор над Кремлем. Серія 1 https://t.co/zCLvnbzwrT
• Ср, 18:43: Синьо-жовтий прапор над Кремлем. Серія 2 https://t.co/crQTb3wBVU

https://vakin.livejournal.com/2885375.html

Серія 1

УКРАЇНСЬКИЙ ЗАПОРОЖСЬКИЙ ПОЛК

Український полк в Москві почав формуватись задовго до офіційного дозволу на його створення. Смовський згадував: "Не зважаючи на заборону й перешкоди російського військового міністерства і уряду, українці вже від травня того ж року мали сформовані в Москві Піший Запорізький полк силою 6 тисяч вояків"[29]. Формування полку проходило на Ходинці, в єгерських касарнях і в літніх таборах піхоти. Переважно з бувших гвардійців[30].

Основою Запорожського полку в Москві стали 275 козаків із 664-ї дружини на чолі із Митрофаном Попсуй-Шапкою[31]. Він був не лише одним із перших творців українського військового руху в місті з перших днів революцій. Але й став учасником усіх трьох Всеукраїнських військових з'їздів, які проходили весною, влітку і восени 1917 року у Києві[32].


Митрофан Попсуй-Шапка

За спогадами Кузьменка, окремий український полк почав формуватись Українським військовим клубом Москви одразу після того, як були сформовані українські батальйони. Тобто в кінці червня на початку липня 1917 р. "Ми виходили з того значення, що українські батальйони в російських полках ніщо", а "в разі чого кожен такий батальйон може бути роззброєний переважаючо кількісно елементом москалів".

Верховський реально допоміг створити український полк у Москві. Для цього він організував виділення казарм і табору 4-го гренадерського Несвіжського полку, а ще – 12 000 повних комплектів однострою (правда, чобіт виділено лише для половини комплектів). Також порадив українцям обрати з-поміж свого середовища кандидата в командири полку.

Було дві кандидатури, обидва в ступені штабс-капітана: Кузьменко та Святослав Захарчук. Перший відмовився, тому обрали другого. Свою юність Святослав Захарчук провів в Луцьку, був випускником Чугуївської піхотної школи, членом Українського військового клубу став в кінці травня 1917 р. У майбутньому пройде усю визвольну війну і здобуде ступінь полковника Армії УНР[33].

Вибори командира і формування українського полку проходили в літньому таборі Несвіжського полку. Після виборів козаки і старшини розійшлись по батальйонах своїх полків. Подальшим оформленням полку зайнявся Святослав Захарчук разом із головою Українського військового клубу в Москві Ю. Авдієвим і при підтримці О. Верховського.

Через кілька днів вийшов перший полковий наказ, де зазначались командири батальйонів: 1-го – капітан Солоха, 2-го – штабс-капітан (прізвище не зазначене, можливо Попсуй-Шапка), 3-го – штабс-капітан Кузьменко, 4-го – штабс-капітан Клишевський. Начальником господарської частини запорожців став підполковник Вовк із Сибірського стрілецького полку. А полковим ад'ютантом – підпоручник Олекса Левицький.

Склад нового полку був надзвичайно військово і патріотично налаштований, адже до його складу "входило тільки одних унтер-офіцерів 2000 чоловік". Не меншу частину полку складали бунчужні (сержанти). "Загально відома аксіома, що унтер-офіцерський склад Російської Армії складався майже виключно з українців, а між бунчужними рідко попадалися кацапи" – згадував Кузьменко[34].

ПРАПОР НАД КРЕМЛЕМ І ПОЛКОВИЙ ПРАПОР

Від липня і до кінця жовтня 1917 року "українські частини несли варту в гарнізоні, а головно в Кремлі" – згадував Смовський. І далі: "Тоді на кремлівській вежі, після 3-кольорового царського прапора (чоно-жовто-білого. – Ред.) повівав український синьо-жовтий прапор аж до того часу, коли большевики опанували Москву"[35].

Тобто замість прапору сім'ї Романових, яка зреклась престолу, висів український національний прапор. Цікаво, що і в Петербурзі царський "Зимовий палац" теж охороняли українці[36]. Російські офіцери боялись довірити охорону найбільш важливих об'єктів своїм солдатам-росіянам.

Запорожці добре знали і розуміли символіку прапора. Бо одразу взялись за пошиття власного полкового знамена, де – до речі – зображено український національний стяг синьою барвою вгорі. Пошив його Клуб за 600 рублів – колосальні гроші по тих часах. "З одного боку була ікона Матері Божої Покровительниці всього війська Запоріжського, з другого – звичайний стародавній малюнок козака з самопалом і шаблюкою".

Посвята прапора і урочистий парад відбулись 6 серпня 1917 р.[37]. Увесь полк був одягнений в новенькі, добре підігнані майстрами, однострої з особливостями "на взірець гвардійської обшивки у старшин і козаків". Старшини мали пагони "з красиво виробленою комбінацією літер У.З.".

Свято вдалось на славу. Був гарний сонячний день. Після молебня був парад, "один з найліпших парадів які мали в життю бачити". Прийняв його командуючий Московським військовим округом Верховський. Після обіду було віче в саду з виступами по історії України. Далі співали пісні, увечері грала музика.

Цей полковий прапор командир полку С. Захарчук проніс через усю визвольну війну і згодом передав до Музею визвольної боротьби в Празі. Врешті-решт прапор повернувся до України і сьогодні зберігається у фондах Національного музею історії України.




Прапор Українського запорожського полку в Москві, 1917

Наступного дня, після посвяти прапора, розпочалась звичайна військова рутина. "Це був період самого шаленого процесу розкладаючої агітації більшовиків", а "скрізь в полках сиділи агітатори", які "навчали солдат не слухати офіцерів, вчиняти бунти, псувати майно полку, не йти на фронт і т.д.".

Уся ця "розбещена солдатська маса по цілим полкам грала в карти, а в день спала". Почались крадіжки. "А товаріщі большовики продовжували свою роботу". На цьому тлі Запорожський полк в Москві, під керівництвом своїх старшин, був острівцем стабільності. У той час, як по місту ширилась ненависть між солдатами і офіцерами, посеред українців "повне довіря козака до старшин" – констатував Кузьменко [38].

Командуючий Московським військовим округом сильно заповажав українців після однієї несподівано перевірки. Одного дня він "несподівано приїхав на Ходинське поле, думаючи захопити український полк не за вправами". Але застав на цьому полі, де провадився вишкіл (полігоні), одних лише українців.

Інші полки "лускали зернята" по казармах. З того часу, а "особливо після смотру українським частинам" (параду з нагоди посвяти прапору), Верховський твердив, що він ще "не бачив такого блискучого смотру" і тому "став горячим прихильником українізації війська". Окрім цього командуючий особисто став почесним козаком Запорожського полку. Бо й "сам українець родом з Волинської губернії"[39].

Отже, не дивно, що Кремль було доручено охороняти запорожцям. Окрім цього, український полк із Москви залучався до придушення лівих і правих виступів проти Тимчасового уряду. Зокрема, полк був задіяний у "каральній експедиції" для придушення солдатського бунту у Нижньому Новгороді, підлаштованого більшовиками в липні 1917 року. До сутичок тоді не дійшло, збільшовичені солдати опору не чинили.

З іншого боку Запорожський полк в Москві активно виступив і проти правої контрреволюції, яку планував реалізувати генерал Корнілов у серпні 1917 р. З цього приводу збереглась "Постанова Ради Українською Військового Клубу у Москві" від 29 серпня 1917 року. Текст її передбачав, що "єдиний порятунок… творення національних армій", зокрема української.


Рішення Українського військового клубу Москви щодо виступу генерала Корнілова.

"НОВА РАДА", 12 ВЕРЕСНЯ 1917 Р.

Опираючись на свідчення генерала Брусилова Клуб закликав негайно організувати Українську Армію та очистити російську армію від корніловщини, а передусім штаб Київського військового округу. Підписав документ Голова Клубу Ю. Авдієв і новий її секретар П. Калитенко. Останній замінив на цій посаді А. Чернявського[40].

Прямо під час засідання Ради Клубу, який укладав цю постанову, "представники 1-го Українського Запорожського полку у Москві одержали з полку по телефону накази негайно прибути до полку, бо він має вирушати на ст. Бологое (посередині між Москвою і Петербургом) з метою оборони Тимчасового Уряду".

Відповідно представник полку Кузьминський (той, що познайомив Кузьменка із Чернявським) "вніс пропозицію припинити балачки з приводу революції і негайно приступити до голосування, щоб і вони – представники полку – мали змогу прийняти участь" у голосуванні. Дискусії зупинили, постанову ухвалено одноголосно.

УКРАЇНСЬКИЙ АРТДИВІЗІОН В МОСКВІ

Ще в травні 1917 року українські артилеристи зібрали Загальні збори. Учасниками іх стали 1200 вояків, які представляли: 1-шу запасну артилерійську бригаду, 4-й "особий" парковий дивізіон 115-ї артбригади, 23-й легкомортирний дивізіон та 122-гу артбригаду[41].

Коли в червні 1917 року на Ходинці у Москві почав формувався Запорожский полк, то в селі Шелепиха – тоді, недалеко від міста – організовувались два українські гарматні дивізіони. Учасник подій Кость Смовський маркував ці дивізіони, як 4-й і 7-й. А далі додавав, що вони позначались літерою "С".[42]. Тобто на озброєні стояли короткоствольні французькі гармати типу "S"

Коротка нотатка Смовського означала, що в Шелеписі формувались 4-й особливий парковий дивізіон (115-ї артбригади) та 7-й дивізон важких гармат. Цей останній ще в червні 1917 року оголосив себе "Українським", і в жовтні 1917 року жорстко розстрілюватиме Кремль упродовж цілого тижня боїв в Москві.

Коли 20 липня 1917 року до Москви прийшов наказ воєнного міністра Керенського про формування Українського запорожського полку, то тим же наказом було доручено "з артилеристів 1-ї запасної артбригади сформувати український дивізіон з підполковником Миклашевським на чолі"[43]. Можна припустити, що згідно з цим дорученням, розпочалось формування єдиного підрозділу українських артилеристів Москви.


Мапка базувань українських частин в Москві. У "військовому таборі" (в центрі) на Ходинському полі базувався влітку Запорозький полк. Південніше, в Шелеписі, розгортався Український артдивізіон. Північніше, в парку Петровського палацу, базувалась Українська самокатна команда (велосипедна рота)

Історію з цим дивізіоном генерал Армії УНР Володимир Кедровський наводить, як приклад того, яким чином формувались українські частини по всій імперії. Зокрема він відзначає, що в одній газеті було надруковано дивне повідомлення. Командир бригади – генерал-майор – просив допомоги для реалізації дозволу міністра, щоб формування на базі його частини "український гарматний дивізіон".

Дивізія, в склад якої входила артбригада (і відповідно й український дивізіон) "сформована не дуже давно і своїх гармат не має". Відтак генерал дуже прохав Центральну Раду "вжити заходів, щоби призначили український гарматний дивізіон, який формується в Москві, в 3 пішу дивізію"[44].

Не виключено, що побажання генерала було реалізоване. Бо восени 1917 року у Москві українці концентрувались в одому дивізіоні – 7-му, "Українському". А очолював його полковник Мілашевський – нащадок запорожців, який мав Золоту зброю, а "його груди були завішені бойовими орденами"[45].


Ходинське поле. Тут створювався Український Запорожський полк в Москві, тут відбулась посвята полкового прапору. Тут вивчалась історія України та лунали вечорами українські пісні

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ПАРАД І З'ЇЗД У МОСКВІ

Напередодні більшовицького перевороту в жовтні 1917 р., Український військовий клуб в Москві провів ще один історичний захід – 1-й Український військовий з'їзд Московського військового округу. Проходив він 16-18 жовтня за участі представників українських військових частин Москви: Українського Запорозького полку, Українського важкого артилерійського дивізіону, Української роти самокатників (велосипедистів) і т. д.[46].

Перед відкриттям з'їзду на Арбатській площі відбувся парад українських військових частин, організований Українським військовим клубом Москви. Частини прибули на площу з синьо-жовтими прапорами. А опісля перейшли через Нікітський бульвар на Тверську, до приміщення засідань. Так створено Окружну Українську військову раду (в межах Московського військового округу) в складі 15 осіб і на чолі з М. Попсуй-Шапкою.

Вже після перемоги більшовиків у Москві, один із організаторів повстання який очолив військову округу (Микола Муралов, уродженець Донбасу), визнав рішення цього з'їду і довів їх окремим наказом по підпорядкованих більшовицьких військах. У тому наказі була й наступна теза: "Раді пропоную взяти всі українські частини і всіх військових чинів української національності під своє відання на учот".

Окрім цього більшовицький начальник наказав: "всіх юнкерів української національности московських шкіл прапорщиків передати в роспорядження української військової ради" (таким чином всім їм дарувалось життя, оскільки на юнкерів було окреме полювання у захопленому більшовиками місті)[47]. Це свідчить про надзвичайну потугу української збройної сили в Москві, навіть після більшовицького перевороту.

1-й Український військовий з'їзд Московського військового округу обрав також своїх делегатів на ІІІ Всеукраїнський військовий з'їзд в Києві. Серед делегатів були М. Попсуй-Шапка та Кость Смовський. А передати вітання від Московської Окружної Ради поїхав делегат Кузьминський. Той самий, який познайомив Кузьменка з українським підпіллям в Москві, а опісля загине в складі Сірої дивізії[48].

Генерал Армії УНР Володимир Кедровський згадував, що окрім маршових рот в Петрограді й Москві були сформовані цілі окремі українські дивізії, полки, гарматні бригади й різні технічні частини. Вони вимагали відправити їх в Україну, або на фронт, але "їх там затримували в столицях, як потрібні "надьожния", добре здисципліновані війська" [49].

БОЇ ЗА МОСКВУ


Гаубиця Українського дивізіону на Калузькій площі Москви, що стріляла по Кремлю (ця площа якраз на південний схід від Кремля, звідки вели вогонь українці)

Коли в Москві почалися бої між червоною гвардією і білогвардійцями, "українські частини окопавшись в своїх районах, тримали нейтралітет" – згадував Кость Смовський. Делегації то з червоної, то з білої сторони "приїздили до українських частин і просили перейти на їхню сторону, але українське командування гостро трималося невтралітету і не втручалося в боротьбу москалів"[50].

Проте, Смовського тоді не було на місці подій – він був в Україні, делегатом від Москви, на ІІІ Всеукраїнському військовому з'їзді. На практиці ж українські частини дещо допомагали і одній, і другій стороні.Так, наприклад, один із керівників більшовицької групи Петровської районної думи (вона ж організувала і сусідній Бутирський район) згадував, що у протистоянні із юнкерами їм вдалось залучити українців.

"На третий день боя наша руководящая группа усилилась". Того дня до них, в Петровському палаці на Тверській, приєдналась Українська самокатна команда (рота), яка розташовувалась в парку навколо палацу. "И мы завязали связь с артиллерийской бригадой, находившейся на Ходынке" (мабуть Миклашевського). Надалі головне завдання цього штабу, включаючи самокатників, полягало у прикритті оцих артилеристів[51].

Український полк, очевидно що Запорожський, – за спогадами червоногвардійця Страхова – охороняв Кремль. Базувався полк у Миколаївському палаці[52]. Саме там, де тепер розміщена головна путінська резиденція. Окрім українців в Кремлі стояв батальйон 56-го (за іншими даними – 256-го) і одна рота 193-го полків, які охороняли арсенал та займали всі внутрішні входи в Кремль.

Зовнішні входи охоронялись юнкерами[53]. Користуючись тим, що 256 полк був збільшовиченим, група червоногвардійців 26 жовтня увійшла на територію і зайняла оборону. Зайшла частково, бо решту відрізали юнкери. Український полк дотримувався нейтралітету і не втручався. Старшини-українці, щоправда, захопили в гаражі два броньовики (на які дуже розраховували більшовики, щоб прорвати оточення) і не пускали їх в бій.


Верхів'я "Беклемишевской башни" після обстрілу Українського дивізіону. Опісля відбудоване архітектором І. В. Рильським

Більшовик Страхов згадував: "Во главе Украинского полка, который охранял Николаевский дворец, стоял полковник Онуфриенко. Во время боя полк охранял (продовжував нести вартову службу. – Ред.) правую сторону, часть Кремля со стороны Каменного моста. По приказу полковника Онуфриенко солдаты снялись и пошли в казарму".

Справа в тому, що юнкери почали обстріл, зокрема із тридюймової гармати на Арбаті, а українці, які тримали нейтралітет, не хотіли допомагати більшовикам. Тому і знялись із мурів Кремля. Ввечері 27 жовтня командуючий Московського військового округу полковник Констянтин Рябцев (був начальником штабу у Верховського) випустив останній снаряд по Кремлю та поставив ультиматум більшовикам. Український полк відкрив ворота, більшовики здались в полон[54].

Дослідник совіцької артилерії Ігнатій Прочко у свій ґрунтовній праці стверджував, що артилеристи 7-го Українського тяжкого артилерійського дивізіону в боях за Москву підтримали більшовиків. У цьому дивізіоні мало б бути 18-ть 152-міліметрових гармат (три батареї по 6 гармат). Коли в Кремлі засіли юнкери, то 28 березня вони розпочали артобстріл цього основного осередку спротиву. Одразу з кількох позицій в місті.

Саме 7-й Український тяжкий артдивізіону, із вогневої позиції "на Воробьевых горах" (тобто з південного-заходу), завдав найбільших ушкоджень Кремлю. Обстріл тривав кілька днів. Юнкери не витримали і здали Кремль вранці 3 листопада. Прочко резюмував: "В обеспечении этой победы большая заслуга принадлежит артиллерии"[55]. Тобто й українцям.

На жаль, в останні дні боїв у Москві загинув полк. Мілашевський. Як зазначалось вище він, очевидно, й був командиром 7-го Українского тяжкого артдивізіону. "Кожного дня з Ходинки, де містився український штаб, він з адьютантом їздив автом до своєї родини на Скобелевську вулицю, де мав свій дім, і під час однієї з таких поїздок пострілом з червоної чи білої сторони він був тяжко ранений і помер" – зафіксував у своїх спогадах Смовський[56].


120-мм французька гаубиця "С" взірця 1890 р. Із таких ймовірно українці обстрілювали Кремль в Москві в жовтні 1917 р.

ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ

Після перемоги більшовиків у Москві стало очевидним, що українським частинам гарнізону та усього військового округу необхідно негайно перебиратись в Україну. Кость Смовський, який 12 листопада 1917 р. повернувся до Москви згадував: "большевики робили нам великі перешкоди, бо не хотіли випустити з Москви військових частин з зброєю, головне гарматами". Це була загальна політика більшовиків по всій імперії.

Особливо "дуже зле відносилися до нас командант московського гарнізону бувший прапорщик Муралов" (той самий, що з Донбасу). Проте, "по довгих домаганнях нашої делегації він дав згоду відправити піхоту, але без зброї і тільки сотнями в особових вагонах, а артилерію — спеціяльним ешелоном"[57].

Муралов погодився відпустити українців зі зброєю і гарматами з умовою, що українські артилеристи і два курені піхоти (батальйони) дорогою ліквідують осередок контрреволюціонерів, які не визнавали московської радянської влади. Українська делегація дала згоду. Тож вранці 17 листопада український ешелон з артилерією та піхотою прибув на станцію в місто Тулу та розвантажив батарею гаубиць.


Гаубиця Українського дивізіону біля старого Кримського мосту, спрямована в бік Кремля. Тепер тут набережна Парку Горького (батареї українського дивізіону могли мати різне розташування в близьких околоцях Воробйових гір)

"Мої гарматники (я був командиром гарматної батерії) – згадував Смовський – робили це з великою охотою. Було випущено до сотні гарматних набоїв: бомби тротилові, мегенітові, а також шрапнелі зробили своє діло". За пів години Тула горіла, а представники влади Тимчасового уряду прибули на станцію "і піддались під владу червоних комісарів".

Через кілька годин ешелон від'їхав з Тули до Києва, 7-й Український тяжкий артдивізіон, озброєний французькими гарматими, розташувався за Дніпром "на Слобідці". Запорозький полк, чисельністю у 7000 козаків, мав розміститись на Слобожанщині. "Прибуло по парі сотень, – згадував далі Смовський, а решта вояків поїхала або пішли додому", щоб встигнути "поділити землю"[58].

Дмитро Дорошенко у свій "Історії України" твердив: "полк з Москви, що їхав "славити визволення України", розпався, ледве витримавши один парад у Києві". Бо досить швидко головним гаслом переважної маси солдат-українців стало: "Додому!"[59]. Дорошенко, мабуть, мав на увазі не Запорожський, а Наливайківський полк. Який почав формуватись у Москві ще в жовтні-листопаді 1917 року із солдатів запасних частин гарнізону[60].

Згідно з дослідженнями історика Михайла Ковальчука Запорожський полк в кінці 1917 р. прибув у Куп'янськ, що за 120 кілометрів на схід від Харкова. Командир полку Святослав Захарчук намагався встановити порядок, однак солдати безупинно мітингували (за спогадами Кузьменка ще "після поповнення полку збольшевиченим Нижегородським гарнізоннім почалась тверда агітація большевицька").

Подібна ситуація була і по іншу лінію фронту – командир більшовицьких частин, які сунули на Україну, Антонов-Овсієнко двічі наказував своїм частинам роззброїти запорожців. 1-му петроградському загону Ховріна, відтак воронезькому Воєнно-революційному комітету. Лише 3 січня 1918 року роззброєння здійснив 1-й московський зведений загін Сабліна, чисельністю у 1900 бійців. Так, одні москвичі – без жодного спротиву – роззброїли інших москвичів (українських), вилучивши 3000 гвинтівок[61]

До кінця листопада 1917 року 7-й гарматний дивізіон "був цілком здеморалізований і розкладений пропагандою комуністки Бош" та "совєтом солдатських депутатів", які в той чає безкарно вели свою роботу в столиці України. Так згадував Смовський[62]. Тим не менше, деякі його старшини продовжили боротьбу.

Серед них був 22-річний уродженець Одеси підпоручник Петро Івахненко, який в Армії УНР дослужився до сотника. Він стане учасником боїв за Київ з більшовиками, де втратить старшого брата. Згодом воюватиме командиром гаубичної батареї в складі 2-го гарматного полку Волинської дивізії. Весь час перебуватиме на фронті, звідки піде в перший Зимовий похід. Помер Івахненко 29 листопада 1939 р. в німецькому м. Біттенберг[63].


Червоні гайдамаки Слобідського коша, зима 1917-1918 рр. Серед них можуть бути і колишні козаки Запорожського полку в Москві

ДОЛЯ ОРГАНІЗАТОРІВ УКРАЇНСЬКИХ ЧАСТИН В МОСКВІ

Після роззброєння Запорожського полку Святослав Захарчук з частиною офіцерів і добровольців виїхав до Полтави, де приєднався до Гайдамацького коша Слобідської України. З колишніх запорожців Захарчук сформував 1-у сотню куреня Червоних гайдамаків. Тут їх знову зустрів Кость Смовський, який вже викладав артилерію в 2-ій Піхотній Юнацькій Школі на Подолі (стала основою куреня Чорних гайдамаків все того ж Слобідського коша)[64].

Святослав Захарчук пройде усю визвольну війну, зокрема в січні 1919 року командуватиме в боях під Києвом 4-м полком Січових Стрільців у складі 1500 старшин і козаків. Досі доля цього полковника Армії УНР залишалась невідомою. При підготовці цієї публікації вдалось з'ясувати, що під час Другої світової війни він мешкав на Волині, в с. Біловіжі (тепер у Рокитнівській громаді Сарненського району).

У 1942 році, на перший день Великодніх свят, до хати Захарчука зайшов фольксдойч, який покепкувавши над портретом Тараса Шевченка на стіні, почав вимагати замінити його на портрет фюрера нацистів. 52-річний Захарчук категорично відмовився і загинув на місці, отримавши 7 куль. Убивцю не покарали, окупаційна влада заборонила брати участь у похоронах Захарчука[65].

Кількома роками пізніше, у Празі, помер підполковник Армії УНР Арсен Чернявський – перший секретар Українського військового клубу у Москві. Після визвольної війни він не лише викладатиме в Українській господарській академії у Подєбрадах, а активно включиться в розвиток Пласту, як старший скаут-інструктор старших пластунів. Обоє його дітей – Ярослав і Аріадна – теж виростуть активними членами Пласту.

Так само у Празі, у 1960 році, знайде свій спочинок поручник Митрофан Попсуй-Шапка, який в Армії УНР дослужився до полковника. Полковник Армії УНР (на еміграції – генерал) Кость Смовський теж помер у 1960 році, але в США. З-поміж основних творців Українського військового клубу в Москві досі невідомою залишається доля штабс-капітана Кузьменка.

Щодо голови Українського військогового клубу в Москві Ю. Авдієва, то востаннє він "засвітився" у 1919 році в київському часописі "Промінь", опублікувавши статтю "Треба взятись". Визначний оратор цього клубу О. Чопківський після більшовицької окупації України залишився в Києві проводити національну працю.

У серпні 1991 року онуки запорожців довершили справу своїх дідів. Коли путчисти завели до центру Москви танкові колони, то на вулиці міста вийшли протестувальники. Багато із яких тримали синьо-жовті прапори. Український сержанти і старшини тоді таки убили більшовицьку імперію, піднявши на своїх танках у Москві українські національні прапори.

Автор Юрій Юзич
Історик, Голова Крайової пластової ради "Пласту - НСОУ", випускник історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка

Джерело - www.istpravda.com.ua

https://vakin.livejournal.com/2885057.html

Кокарда українізованої частини російської армії, 1917 р.

Тим, хто прагнуть руїн Кремля і синьо-жовтого прапору над ним, слід знати – цей гештальт українці закрили у 1917 році. Коли гармати Українського важкого дивізіону цілий тиждень обстрілювали Кремль, а козаки Запорозького полку півроку контролювали палац теперішньої путінської резиденції (над якою підняли український прапор). В центрі Москви двічі відбувався український військовий парад.


Пробита снарядами Спаська вежа. Один із них потрапив прямо в куранти, видно велику дірку на місці цифри XII

З початком Першої світової війни українське життя в Москві було загнане в глибоке підпілля і звичайний обиватель міг публічно хіба дізнатись про "малоросійський театр". Майбутній організатор українського полку в московському гарнізоні – штабс-капітан (майор) Кузьменко – згадував, як одного дня побачив в газеті оголошення про такий театр.

Зрадів, "що не все тут таке чуже, можна побачити рідний театр". А коли прибув на виставу у "народний дім" в Серпухові, то був шокований. І місцем проведення – біля входу стояли жінки легкої поведінки. І публікою – глядачі сиділи в шапках та лузали насіння. І акторами – хохлами. "Ну думаю, це не рідня хата, а трактирщина".

Проте, вже через кілька днів Кузьменко зустрів в своєму 167-го піхотному Острозькому полку одного молодшого офіцера. Прямо списаного з котрогось із персонажів картини Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Кузьменко згадував:

"Дуже приємно побачити свого чоловіка… Розбалакавшись, оказалося кооператор і учитель з Полтави, найсвідоміший Українець, закинутий війною в Білокамянну". І далі Кузьменко констатував: "На 250 офіцерів полку, з яких добра половина була походженням з України, це був єдиний свідомий Українець".

Був це підпоручник (молодший лейтенант) Кузьмінський. Згодом, у 1918 році, "не дивлячись на свої 43 роки, на сім'ю, він вступив до Сірої дивізії" і "був замордований большовиками в Новограді Волинському". А тоді, напередодні революції 1917 р., у нього вже були "знайомства посеред українців інших Московських полків".

Кузьмінський познайомив Кузьменка із Арсеном Чернявським, майбутнім підполковником Армії УНР. "Одного разу ми стрічались з ним. Було приємно балакати, обмін думок". Саме Чернявський розповів, що в Москві існує справжня українська хата – товариство "Кобзар".

Так в лютому 1917 року Кузьменко потрапив на пам'ятну панахиду за Тарасом Шевченком у Москві, де "церква була повна українського громадянства". А ввечері того ж дня прибув "на реферат", який конспіративно проходив в одному з домів на вулиці Тверській.

З військових у цій вечірній програмі брало участь лише біля 10 осіб. Були між ними й майбутній полковник Армії УНР Митрофан Попсуй-Шапка, уродженець Нової Водолаги на Харківщині. Були два брати Чернявські (у Арсена був молодший брат Сильвестр, згодом підстаршина Армії УНР). Балакали про революцію, "всім ясно було що це питання найближчого часу"[1].


Підполковник Армії УНР Арсен Чернявський

ПОЧАТОК РЕВОЛЮЦІЇ

Через два дні після панахиди за Шевченком, 27 лютого 1917 р., Москву захопила всеросійська революція. І вже 3-го березня 1917 р. група старшин-українців, що брала участь у вечірньому Шевченківському святі, скликала перше віче Українського воїнства в Москві.

Присутніми було біля 300 чоловік. Старшини були ті ж, що й раніше, але цього разу додався поручник Олекса Левицький – син батька української кооперації Миколи Левитського (того самого, що з його іменем пов'язана перша письмова згадка про вітання "Слава Україні!").

Зборами провадив Арсеній Чернявський, секретарював – Ілько Чудненко. Останній був тоді 19-літнім уродженцем Черкащини, а згодом стане поручником Армії УНР, працюватиме в українській дипмісії у Польщі, переживе концтабір Освєнцим і помре в 1961 р. у Варшаві.

"Зібрання носило характер надзвичайно підвищений, як на Великдень перед тим як панотець має святити паски. – згадував Кузьменко. – Після першої промови Арсена Чернявського в загальних рисах охарактеризувалось значіння революції". Наступними виступаючими були інші промовці.

"Між ними перший п. [Олександр] Чопківський – чоловік талановитий, прекрасний промовець. Він прямо наелектризував, загіпнотизував приявних. У козаків національно-свідомих горіли очи полум'ям... Наслідки були незвичайні. Маленький гурток старшин і козаків почули перший раз за весь час що вони одне тіло".

У результаті цього віча створено Український військовий клуб Москви, "де мусить зібратись українське вояцтво, як в рідній хаті, для обміну думок, для вироблення тактики, для підпертя домагань свого народу своїм авторитетом та збройною силою".

Обрано президію: голова – військовий інженер Ю. Авдієв (Чопківський відмовився); члени – підпоручники А. Чернявський та М. Попсуй-Шапка, штабс-капітан Кузьменко; секретар – хорунжий І. Чудненко. Проводу товариства доручено передусім подбати про "безпечне помешкання в найближчому часі", щоб зібрати нове віче "широко оголосивши про це по гарнізону"[2].


Перша сторінка спогадів штабс-капітана (майора) Кузьменка

Невдовзі Чопківського делегують від Клубу на Всеукраїнський Національний Конгрес, який проходив в Києві 6-8 квітня 1917 р. На цей з'їзд Клуб відправив також вітання:

"Ми, українці – вчителі, солдати і офіцери московського гарнізону – вітаємо український конгрес. Бажаємо почути в його постановах непохітну волю українського народу… Сміємо завірить, що українці Моск. гарнізону безстрашно зустрінуть ворожі виступи. ..Хай живе вільна Україна. Борітеся – поборете"[3].

Самостійність Конгрес не проголосив, перемогли автономістські настрої. Але Чопківський обраний членом Центральної Ради, де позиціонуватиметься, як "український позапартійний соціаліст"[4]. Пізніше стане членом Малої Ради, тобто президії Центральної Ради і докладатиме зусилля для українізації м. Миколаєва[5].

Як і було заплановано на першому вічі українських військових Москви 3 березня Клуб організував справжній штаб – прямо на Арбаті. За спогадами Кузьменка, це було двокімнатне помешкання, яке українці міста називали "Elldorado". В одній кімнаті мешкав господар, а в іншій розгорталось українське життя:

"Тут ночували приїзджі, тут збірались всі партії, тут одбувались співанки, тут же й ми пристроїлись. Засідання нашої президії ніколи не одбувались одні: одночасно співав хор, лаялись есдеки з есерами, читались лекції партійними діячами та ін. Одним словом Сорочинський ярмарок. Збірались ми часто, майже щодня".

ПЕРША ДЕМОНСТРАЦІЯ: ПІД ЯКИМ ПРАПОРОМ?

Коли революція дійшла до Москви – за спогадами Степана Сірополка – місцеві українці організували "величаву маніфестацію з українським прапором біля пам'ятника М. Гоголю на бульварі його імені" (поблизу Арбату) та повели "роботу серед українських вояків, розташованих по московських касарнях"[6].


Пам'ятник Гоголю, авторства скульптора Андрєєва, що спочатку стояв на Арбатській площі, наприкінці Гоголівського бульвару. Тут українці проводили свою першу публічну демонстрацію в Москві

Докладний опис цього публічного виступу залишив учасник подій кобзар Василь Ємець-"Войнаренко". За його спогадами "численна українська колонія" міста гуртувалась у той час на розі Воздвиженки та Нижньо-Кісловського провулку, в будинку під номером 7. Фактично – це був центр української громади Москви, де "двері майже не замикаються".

Між собою, за спогадами голови Українського військового клубу Москви Ю. Авдієва, українці називали це товариство "Український комітет жертвам війни" або просто – "Український комітет". Очолював його багаторічний директор Державного банку в Москві Павло Одарченко із Лебединського повіту Харківщини[7].

Підготовка до маніфестації йшла під керівництвом Винниченка. На одному з із засідань ухвалено нести лише один прапор – великий, червоний… Ідея "нести два прапори – червоний і жовто-блакитний" була відхилена, бо більшість соціалістів "і чути не хотіла за національний прапор України". Пізніше всі вони перейшли до большевиків.

Лише в день самої демонстрації "частина більш по національному настроєної соціалістичної молоді", а зокрема В. Ємець, до червоного прапору причепили жовто-блакитні стяжки. Зробив це фізично студент Комерційного Інституту Михайло Кушніренко – "кремезний та симпатичний" нащадок запорозьких козаків.

"Нехай, мовляв, Москва бачить, що то маніфестуватимуть сини щойно воскресаючої з мертвих України" – згадував Ємець. І коли патріотичні українські студенти з гордістю підносили національну символіку, використання якої при царській владі було під фактичною забороною, почувся жіночий голос: "А це що таке? Хто повісив ці стяжки? Зараз же їх зірвати!".

Цю настанову озвучила дружина "божища" Винниченка – Розалія. "Та не зважаючи на це, ніхто з нас ані не ворухнувся, щоб зірвати нашу національну емблему" – згадував Ємець. Після повторного обурливого звернення Розалія "підскочила до прапора, хопилась стяжок і, зірвавши, шпурнула ними на землю".

Ніхто не сподівався чогось подібного. Настала мертва тиша, яку порушив однопартієць Винниченка – Олександр Грудницький (загинув в боротьбі з більшовиками), зухвало висловившись про національне походження Розалії.

За твердженням Ємця про цей випадок багато говорилось, що "Роза" зірвала український прапор. Але "це не відповідає правді, бо національного прапору тоді ми взагалі не робили, були ж зірвані наші національні стяжки з червоного прапору"[8].


Обкладинка концертної програми у Москві, 18 березня 1917 року

САМООРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ВОЯКІВ МОСКВИ

Лиш після того, як у Києві зорганізувалась Центральна рада, у Москві організовано понадпартійну Українську Раду, яка включила представників усіх тамтешніх українських організацій. Цю раду до жовтня 1917 року очолював майбутній очільник Міністерства внутрішніх справ УНР Олександр Саліковський[9].

Громадсько-політична самоорганізація місцевих українців значно відставала від динаміки серед військових. Цю раду створено лише 18 квітня (майже через два місяці після початку революції). Осідок її містився за адресою: Воздвиженка, буд. Брискорн, кв. 35[10]. Згодом на базі цієї ради створено ще Українську раду Центральної Росії, де заступником голови був очільник Українського військового клубу Ю. Авдієв[11].

У вояцтва справи йшли значно краще. Проте, форсовану самоорганізацію в армії одразу і категорично не сприйняло російське офіцерство. "Все воно без винятку рангів і політичних поглядів оскалило свої челюсти і ревло" – згадував Кузьменко.

Попри це "негайно в цілому гарнізоні по частинам були закладені громади". І від кожної української військової громади до Українського військового клубу спрямовувались делегати, що дуже швидко перетворило українців у грізну революційну силу в Москві. У певний момент на це звернуло увагу й російське командування[12].

Так 26 квітня 1917 року українців запросив на розмову самопроголошений комендант московського гарнізону підполковник Олександр Грузинів. Його відвідала делегація Клубу, яка "клопоталась, щоб з військових частей московського гарнізону виділили салдатів і офіцерів-українців і склали з них ядро національних українських полків".

Грузинов заявив депутації, що "визнаючи бажаним творення охочекомонних ("добровольчих") національних військових одиниць, він не може погодитись на виділеня з полків окремих солдатів". Бо це може "відбитись на військовій міці російської армії"[13].

Вимоги, які ставив Клуб були цілком в наративі самостійників М. Міхновського із Українського військового клубу ім. П. Полуботка в Києві. Йшлось про створення окремих українських полків, тобто застосовуючи якісний підбір. Соціалісти, йшли іншим шляхом – українізації усіх можливих підрозділів (масовий принцип).

Грузинов відкинув самостійницький концепт. "Було досягнено одностайного дозволу Командуючого Округа" лише на "усвідомлення" вояцтва, яке походило з України. Але і цього було достатньо, щоб посилити працю. "Клюб розіслав листи і телеграми до всіх гарнізонів Московської Округи". Щоб вести "усвідомлення".


Москва, "украинцы со своим лозунгом в день 1 мая (18 апреля)"

ГАЗЕТА "РАННЕЕ УТРО"

А працювати було серед кого. У одній Москві 4 травня 1917 року на Загальні збори зібралось 1200 українців-артилеристів, які представляли різні частини гарнізону. Артилеристи постановили: "ми постановляємо організовуваться в батарейні і бригадні і инші організації і єднатися навколо Українського військового клюбу в Москві".

І далі: "Ніякого чужого втручення в Українські справи на Українській землі ми не потерпимо і, коли потрібно буде, всі, як один, будимо боронити: свою волю, свою свободу, свою національну незалежність". Підписали резолюцію, зокрема писар Чернявський і присутній на зборах вище згадуваний пропагандист Ол. Чапковський[14].

РОЗГОРТАННЯ НА ВСЮ МОСКОВЩИНУ

На початку літа 1917 року політична ситуація для Українського військового клубу в Москві різко змінилась в позитивний бік. Комендантом Московского воєнного округу призначено російського соціаліста-революціонера Олександра Верховського. Відомого в армії борця із царським абсолютизмом.

Він із розумінням поставився до вимог Українського військового клубу та заявив: "Я походжу з України, люблю український народ, розумію його інтелектуальні здібності, і тому рахуйте мене своїм приятелем. Все що Вам потрібно і що буде залежати від мене я зроблю" – згадував Кузьменко. Американська українська преса взагалі, згодом, напише: "Верховський походить з Волині і є свідомим Українцем"[15].

Слово своє, майбутній генерал і воєнний міністр російської імперії, дотримав. Українці військового Клубу "в першу чергу розіслали телеграми і листи по всій окрузі про закладення українських громад в гарнізонах". Таким чином оргаінзовано українські військові осередки у Брянську, Ярославлі, Нижньому Новогороді, Твері, Івано-Вознесенську та в інших гарнізонах Московського воєнного округу.


Олександр Верховський

Опісля, з дозволу Верховського, скликано в Москві з'їзд представників цих громад. На якому "приступлено до формування перших батальйонів в полках". А Верховський не лише погодив цю ініціативу, а "розіслав по гарнізонах телеграму в якій наказував негайно приступити до введення українців в [такі] батальйони" – згадував Кузьменко.

В Москві негайно організовано по одному українському батальйону в 7 піших полках, окрім цього "цілий важкий 7 дивізон оголошений українським". Лише в кавалерійських підрозділах московського гарнізону "формування українців не відбулось за браком там українського старшинства".

За твердженням Кузьменка "це було звичайне явище, що в кавалєрії весь унтер-офіцерський кадр творили українці, а офіцери – вірно поддані". З цієї причини в кінних частинах Москви, як і скрізь по фронтах, українізація йшла дуже повільно[16]. Проте, за спогадами Костя Смовського, один "кінний український полк імени гетьмана Калнишевського" таки було створено. У Московській військовій окрузі, у Твері[17].

Український військовий клуб Москви активно поширював свою мережу в основних гарнізонах Московського воєнного округу. Так, наприклад, ще у середині травня 1917 р. філію клубу створено в Рязані. На базі організованої ще в березні української громади, яка вже мала свій театр, хор і планувала відкрити школу для дітей[18].

Приклад із міста Ржев, тепер Тверської області. Комітет Української Ради місцевого гарнізону 22 червня провів парад з нагоди проголошення в Києві І-го Універсалу. За участі 2400 вояків-піхотинців при 69 офіцерах 53 піхотного запасного полку і 40 уланах-українцях 15-го Татрського полку. Читання універсалу відбувалось під команду: "На варту!"[19].

ПЕРЕГОВОРИ З ВЕРХОВСЬКИМ І КЕРЕНСЬКИМ

Для посилення українського руху у Московському воєнному окрузі з Києва до Москви 5 липня 1917 р приїхав Кость Смовський, майбутній полковник Армії УНР (в еміграції – генерал). Від Петлюри він отримав повноваження "на Московську і Петроградську округи по українізації військових частин"[20].

На місці Смовський одразу ж організував Українську Військову Раду Московської округи. А також зібрав делегацію, до якої – окрім нього – увійшли полковник Мілашевський та сотник (капітан) В. Савченко. Ця делегація двічі відвідувала командуючого округом Верховського, вимагаючи формування українських частин[21].

Делегацію очолював Мілашевський (Міклашевський, Маклашевський) – командир 4-го окремого артилерійського дивізіону, до якого формально приїхав служити Смовський[22]. Ця частина готувались для "відправки до Франції на поповнення російського експедиційного корпусу". Верховський – за твердженням Смовського – прийняв делегацію, але "не дав згоди на організування українських частин".

Погодився лише "на зформування одного пішого полку" чисельністю до 2 000 вояків. Який мав би охороняти майбутні "Установчі збори" російського демократичного парламенту. Тобто до російських солдат російські офіцери вже тоді не мали довіри через їх деморалізацію.

За порадою Верховського делегація Мілашевського відвідала також і Керенського - главу Тимчасового уряду російської імперії. Цей в загальному підтримав позицію Верховського, але на вимогу формування більшої кількості українських підрозділів "почав говорити підвищеним тоном про український сепаратизм". Що Центральна Рада зраджує "російську безкровну революцію"[23].

Полковник Мілашевський, теж відповів підвищеним голосом. "Ми, представники українського війська, прибули в державних справах українського великого народу". На цю жорстку відповідь Керенський аж зірвався з місця, почервонів і походив по кабінету, щоб заспокоїтись. Мілашевський апелював до дозволу на формування польських частин.


Українська поштівка, 1917 року

Керенський, ще більше почервонівши, відповів: "Только в том случае, если Временноє правітельство не будет імєть вооружонной сіли, Україна і Польща могут стать самостоятельнимі государствамі! А балтійскіє малєнькіє государства вообще не могут существовать без Росії"[24]. На цьому розмова завершилась і українська делегація повернулась до Москви.

Згодом делегація вдруге відвідала Верховського. І отримали відповідь, що "нельзя дєліть шкури, когда медведь не забіт". Проте, все ж він дав згоду сформувати "большой полк із харошіх малороссійскіх салдат"[25]. Кузьменко згадував: "Верховський видимо погоджувався, але боявся". Бо знав погляди Керенського, із яким пообіцяв поговорити. Після другого візиту "став більше уступчивим, а на третій він зовсім згодився"[26].

У результаті тривалих переговорів 20 липня 1917 року прийшов наказ Керенського, який дозволив створити у Москві Український запоріжський піший полк, а також сформувати український артилерійський дивізіон з підполковником Миклашевським на чолі[27].

Тоді ж Симон Петлюра призначив А. Чернявського представником Українського Генерального Військового Комітету при штабі Московського військового округу. Майбутній генерал Армії УНР Володимир Кедровський відзначав: "Особливо багато праці… спало на плечі… Чернявського, що довго перебував у Москві, формуючи там українські частини"[28].

Продовження...

Автор Юрій Юзич
Історик, Голова Крайової пластової ради "Пласту - НСОУ", випускник історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка

Джерело - www.istpravda.com.ua

https://vakin.livejournal.com/2884640.html

• Пн, 15:33: Профессор психиатрии Джеймс Фэлло: «Путин — психопат с признаками садиста, его провоцирует слабость» https://t.co/Yr4MLr9TUS

https://vakin.livejournal.com/2884482.html

Автор Борис Цейтлин

Спустя четыре месяца войны российская агрессия против Украины приближается к переломному моменту, украинские власти анонсировали контрнаступление ВСУ и нанесли удары из HIMARS по критическим объектам российских оккупационных войск. Эксперты говорят о повышении угрозы ядерной эскалации: если Украине и правда удастся переломить ход боевых действий и для Кремля возникнет реальная опасность потерять не только Херсон, но и Крым, будет ли готов Путин применить ядерное оружие? В связи с этим особенно актуальным становится вопрос о психическом здоровье российского диктатора.

Американский нейробиолог, профессор кафедры психиатрии и человеческого поведения Калифорнийского университета Джеймс Фэллон, специализирующийся на психопатических расстройствах личности, не сомневается в том, что Путин — типичный психопат, причем теряющий контроль над собой. Профессор уверен, что в такой ситуации он чрезвычайно опасен и вполне способен использовать ядерное оружие. Его совет Западу — не проявлять слабость, но и не делать резких движений.

Диагноз Путина

Я уже несколько лет слежу за действиями Владимира Путина, пытаясь изучить и воссоздать ход его мыслей по принимаемым решениям. Мне удалось пообщаться с бывшими главами Украины, а также представителями руководства России, Чечни, Беларуси и Германии и прочесть все, что получилось найти о его воспитании и становлении. Нельзя просто увидеть кого-то по телевизору и сказать "это психопат". Но, на мой взгляд, у Путина действительно были важные предпосылки для развития так называемых расстройств личности кластера B — самых опасных, включая психопатию и нарциссическое расстройство личности.

Что такое психопатия? Я использую определение психопатии, предложенное американским психиатром Херви Клекли, который в 1941 году в своей книге "Маска здравомыслия" описал психопата как человека, который выглядит нормальным и делает все для поддержания этой иллюзии, но если смотреть в корень, на глубинные черты, всех психопатов отличает низкая эмоциональная эмпатия. Они манипуляторы, эгоисты, агрессоры в высшей степени. До поры до времени кажутся бесстрашными, не испытывают жалости, раскаяния или вины. Проявляют черствость и ставят себя превыше всех.

Психопаты делятся на первичных и вторичных. У них схожее токсичное поведение, но причины и биологическая подоплека двух этих психиатрических расстройств отличаются. Личность первичного психопата закладывается в возрасте от рождения до двух-трех лет. Это происходит в ходе генетического процесса, называемого "эпигенетическим маркированием": регуляция ключевых генов изменяется почти необратимо из-за травмы и воздействия гормонов стресса (в частности кортизола) на генетические регуляторы генов стресса, а значит и гормонов в лобной и височных долях головного мозга. Вторичный психопат (он же социопат) имеет более слабую генетическую предрасположенность к этому расстройству, и изменения, вызванные эмоциональным, физическим, сексуальным насилием или травлей, для него отчасти обратимы. В поведении первичных и вторичных психопатов (социопатов) есть большая разница. Например, социопат понимает аморальность своих поступков, но не может остановиться, а психопат убежден, что поступает правильно. Он верит в свою правоту. Это неотъемлемая черта личности истинного первичного психопата: он никогда не сомневается, что поступает как надо. Это не притворство и не попытка нормального человека оправдать свой проступок. Именно к этому типу психопатов и относится, на мой взгляд, Владимир Путин.

Что характерно для всех "хищнических" расстройств личности кластера B, психопаты, как школьные задиры, всегда ищут в своих жертвах слабость. Они мастерски угадывают мысли человека или группы людей, которых выбрали объектом своей агрессии. Психопаты — своего рода внутривидовые хищники, чья добыча — другие люди. Как любого агрессора, их провоцирует слабость. Главный дар психопатов — считывать эмоции и побуждения других людей на фоне неспособности их испытывать. Другими словами — им недоступна "эмоциональная эмпатия". И, наоборот, "когнитивная эмпатия" у них на высоте. Они разбираются в чужих чувствах, страхах, триггерах и желаниях и используют эти знания, чтобы манипулировать жертвами и получать желаемую реакцию, деньги, секс или просто наслаждаться чувством контроля.

Главный дар психопатов — считывать эмоции и побуждения других людей на фоне неспособности их испытывать

Психопаты понимают, что вы чувствуете. Заглядывать в голову к другим людям — основа их существования. Нормальный человек с такой способностью скорее постарается помочь тому, кто испытывает стресс, а психопат воспользуется слабостью и изоляцией другого, чтобы в подходящий момент нанести удар. Ключевой метод Путина — не дать своим противникам окрепнуть. Нанести удар в момент их наибольшей слабости. Самодисциплинированным психопатам хватает терпения выжидать месяцы, годы, хоть 10 лет, пока их жертва не проявит уязвимость.

У Путина есть все качества, по которым можно отнести его не только к психопатам по Клекли, но и к злокачественным нарциссам. Есть в нем и черты садиста, судя по недавнему поведению. Неизвестно, насколько выраженные, но этого достаточно, чтобы поместить его в "темную триаду". Хуже просто не бывает. Однако уровень интеллекта позволяет казаться нормальным.

Травма Путина

Кроме тяжелого детства, во взрослой жизни Путина было несколько травм, одна из которых очевидна — распад Советского Союза, приведший, среди прочего, к созданию современной независимой Украины. Это было похоже на травму молодого Гитлера, когда он считал, что Германия была предана первыми лидерами Веймарской республики в 1918 году в конце Первой мировой войны. Потом в 2011 году Путин стал свидетелем мучительной смерти ливийского диктатора Каддафи, что не могло не встревожить его глубинный страх — насильственную смену режима. Все неявное вскрылось в последние несколько лет, а особенно ярко — в последние несколько недель до 24 февраля. Путин, как Гитлер, раскрыл свою истинную сущность, и стало ясно, что он действует именно как психопат, а не социопат и уж точно не как обычный человек с дурными склонностями.

Одним из ключевых событий для формирования психопатии Путина стал распад Советского Союза
Философ Жозеф де Местре обратил внимание, что практически все диктаторы (правого или левого толка, или даже религиозного характера) любят заглядывать в прошлое, чтобы находить в нем оправдание своих поступков. Ключевой элемент здесь — обращение к древней, малоизученной и запутанной истории своего мифического народа, причем чем древнее, тем лучше. Путин тоже ищет в далеких временах привязку к современности: ведь можно приплести варягов, Прибалтику, любые территории вплоть до Донбасса, вспомнить Киевскую Русь, которая контролировала все речные системы от Балтийского моря до Крыма и вела по ним торговлю. Эти отсылки к мифологизированному прошлому и стали ключевым обоснованием "реконкисты" Крыма и Донбасса.

Помутнение рассудка

В поведении Путина можно усмотреть черты серьезного помутнения рассудка. Гадать, что именно к ним привело, бессмысленно, это может быть что угодно — от третичного сифилиса и опухоли до нейродегенеративных заболеваний, но судя по тому, что Путин от напыщенного нарциссизма перешел к паранойе, к открыто враждебному, компульсивному, неуравновешенному поведению, какие-то дегенеративные процессы в его мозге, например, в нижней части префронтальной коры и в передней части височной доли уже, вероятно, идут. Путин никогда не отличался импульсивностью, но теперь непроницаемый покер-фейс агента КГБ в прошлом. Произошли глубинные перемены, и гипотеза о нейродегенеративном заболевании вполне вписывается в картину.

Иллюзия рациональности поступков

Спросить террориста или сталиниста, у них всему найдется логическое обоснование. Что бы они ни творили, все делается рационально, оправданно и во благо. То же самое и с психопатами. Это называется "экстернализация вины": во всех своих проступках они винят других. И они правда считают, что вправе вершить судьбы людей. А если люди не дотягивают до их стандартов — например, враг на поле боя проявляет слабость или любой человек тушуется в их присутствии, они проявляют полное неуважение. Так поступают агрессоры и психопаты, а также диктаторы с чертами социопатии и психопатии. Для Путина такое поведение рационально.

Нет единого определения моральных норм, которого придерживалось бы большинство. Были и времена, целые столетия французского гуманизма, затем эпоха Просвещения, когда считалось, что воспитание решает всё, что человек при рождении — tabula rasa, чистый лист. Последние полтора десятка лет бихевиористских и генетических исследований в области нейропсихологии опровергают эту концепцию. Большинство базовых личностных качеств обусловлены генетически, однако могут произойти существенные изменения экспрессии этих генов, генов предрасположенности, из-за эпигенетических процессов, происходящих в раннем возрасте. Например, если ребенок остается без родителей и подвергается насилию в возрасте от рождения до двух-трех лет. Такой опыт может послужить эпигенетическим триггером для превращения в психопата. А психопаты живут в своем собственном мире, где верят в правильность всех своих поступков. Им бесполезно приводить мораль в качестве аргумента. Они вырабатывают собственное представление о добре, которое может сильно расходиться с общепринятыми нормами морали.

Психопаты живут в своем мире, где верят в правильность всех своих поступков, им бесполезно приводить мораль в качестве аргумента

Что касается рациональности: он был спокоен, холоден и расчетлив. Таким был его публичный образ все 20 лет. Но сейчас видно, что он не вполне владеет собой, а значит он действительно крайне опасен. Раньше его решения можно было предугадать, потому что он чаще всего следовал выбранному предсказуемому курсу. Сейчас мы видим, что он все сильнее теряет адекватность: он переоценил свои силы и может пойти на крайние меры — например, по отношению к тем, кто дает ему отпор. Поняв, что украинцы не намерены сдаваться, он мог почувствовать себя в тупике. Все психопаты и агрессоры теряются, если встречают решительное сопротивление. Нередко они обращаются в бегство, но Путину бежать некуда. Он будет чувствовать себя загнанным в угол, пока Украина сопротивляется. Он думал, что ему все сойдет с рук, а это типичное заблуждение агрессоров и психопатов.

Путин думал, что ему всё сойдет с рук — а это типичное заблуждение агрессоров и психопатов
О неудачах Путина говорит и его мимика. По ней можно считать всю злобу и ярость, которую он испытывает. Перед нами больше не хладнокровный и красноречивый доминирующий нарцисс, полностью владеющий собой. Теперь он больше похож на дикого зверя в клетке. Но от этого он стал только более опасным. Ведь раньше он хотя бы поддерживал предполагавший хладнокровие имидж.

Гитлер с ядерной бомбой

Путин думает так же, как Гитлер, а еще у него есть ядерное оружие. Сейчас он чрезвычайно опасен. В подобных обстоятельствах контроль над ситуацией может взять в руки какой-нибудь здравомыслящий и решительный генерал, как это пробовали сделать в нацистской Германии. Мы не знаем наверняка, будут ли в его окружении люди, которые могут убрать палец с кнопки.

Психопаты — не чокнутые, у них нет психоза, но нет и рамок дозволенного. Они готовы пойти на все что угодно, лишь бы добиться своего. Сейчас вопрос стоит так: "Развязать ядерную войну — шаг, неприемлемый для всех. А какие есть альтернативы?". Альтернатива, которую он уже использует на данный момент, — термобарические бомбы. Их применение допустимо для уничтожения военных бункеров где-то в глуши, а вот бомбить ими города для уничтожения населения — военное преступление. Таким образом, он охотно идет на меры, которые весь мир считает нарушением законов и обычаев войны. Можно сказать, что до применения тактического ядерного оружия ему остался один шаг.

Психопаты — не чокнутые, у них нет психоза, но нет и рамок дозволенного

У людей с психопатией есть одна особенность: они могут многое вынести, но как только стресс становится слишком сильным или продолжительным, если их в конечном итоге загоняют в угол, они перестают держать себя в руках. Невозможно предсказать, когда он окажется в этой точке. Но когда она наступит, он либо убежит, либо захочет снести все и пойти до конца.

Я думаю, он понимает тяжелые последствия для себя, и поэтому он в значительной степени изолировался. Это только кажется иррациональным поведением, а на деле он просто проверяет пределы, капля за каплей, как любой хулиган, проверяющий кого-то на слабость. Дескать, давайте попробуем, но если не получится, мы отступим и скажем: "О нет, все что мы хотели — это Донбасс".

Прессовать, но не слишком резко

Психопаты и социопаты бывают двух типов: вспыльчивые и харизматики. Путин — явный первичный психопат-харизматик. Он не из тех, кто проявляет злость открыто. Такие хищники ищут зацепки, высматривают слабость в жертвах, но если дать им уверенный отпор, отступают. Однако загнанный в угол психопат начнет обороняться всеми возможными способами. И если прессовать его слишком резко, то он взорвется.

Например, сразу после провала наступления на Киев он все больше походил на вспыльчивого психопата: проявлял повышенную бдительность хищника, скорее готового к прыжку, чем стремящегося скрыть свои намерения. В этом случае любое действие жертвы вызовет ответный шаг.

Однако при постепенном и постоянном давлении на Путина — он непременно ошибется. Это лучшая тактика в борьбе с психопатами. Нужно сохранять давление, не делая резких движений. Это особенно важно, чтобы одержать над ним победу, не спровоцировав ядерную войну. Чтобы он не сказал: "Зачем нам мир, в котором нет России?". Как Гитлер, который в последние дни, по некоторым свидетельствам, называл весь немецкий народ недостойным жизни из-за поражения.

При постепенном и постоянном давлении на Путина — он непременно ошибется

С Путиным может выйти такая же история. Пока что Украина сопротивляется, тянет время и вселяет уверенность, что войну можно остановить. Сейчас принимать резкие, радикальные меры — не лучший выход. Я бы не стал выбивать у него землю из-под ног. Даже если такой удар в итоге выведет психопата из строя, в моменте он готов вас убить. Путин ждет со стороны Украины ошибочного шага, который в глазах большинства россиян даст ему право на любой ответ. Но это должно быть что-то серьезнее, чем ракетный удар по ЗРК в 12 км от украинской границы. Если ракеты, направленные на Россию, попадут по российским ракетным комплексам и подобным военным объектам — это одно дело, но более разрушительные удары могут дать ему повод. Ему нужен либо массивный удар со стороны Украины по населенному пункту в России, либо какая-то более крупная цель.

Психопату в такой борьбе не победить, ведь чем дольше тянется война, тем больше Украина получает западного оружия и технологий, тем слабее поддержка самого Путина. Длительное давление создаст окно возможностей, период, в который другие участники процесса могут заявить ему, что так поступать нельзя. Например, это могут быть генералы из ближайшего окружения. Для этого потребуются еще месяцы борьбы.

Исходя из моих познаний военной психологии, я считаю, стоит показать Путину, что Запад не остановится ни перед чем. Следует создать мощный и осмотрительный союз, который будет нести в себе следующее послание для Путина: "Ты подталкиваешь нас к точке, из которой мы можем стереть тебя с лица земли. Мы не хотим этого делать, но мы можем".

Источник - theins.ru

https://vakin.livejournal.com/2884157.html

• Пт, 16:42: Як з ікони списано: Портфоліо Софії Сулій https://t.co/NMcEbvYVW1

https://vakin.livejournal.com/2884085.html

До війни Софія Сулій займалася живописом та іконографією, потім повністю переключилася на ілюстрацію. Сьогодні художниця створює дотепні та водночас зворушливі плакати про війну, але від принципів іконопису не відмовилася.

Художниця. Закінчила Львівську національну академію мистецтв. Живе і працює у Львові.



Instagram
— До війни я більше займалася виставковою діяльністю та живописом, ніж ілюстраціями. Хоча на той час у моєму портфоліо було оформлення двох книжок, я не сприймала себе серйозно як ілюстраторку. Здавалося, що мої роботи недостатньо якісні, аби я мала право вважати себе професіоналом. Лише у 2022-му я взялася за цей напрямок. Тепер ілюстрації — це щоденник, в якому я фіксую свої емоційні стани. Мої роботи чіпляють глядачів. А про те, професіонал я чи ні, більше не думаю. Просто роблю свою справу.

У дитинстві моєю улюбленою книжкою була "Аліса в Країні див" з ілюстраціями Владислава Єрка. У нього дуже деталізовані та красиві роботи, і мені, як дитині, було цікаво розглядати картинку з купою дрібних деталей. Можливо, тому вже в академії я купила найпростіший планшет, який тільки знайшла, і почала вивчати фотошоп, дивлячись безкоштовні відеоуроки. Так я вивчала ілюстрацію, через яку пізніше прийшла до мистецтва.





Під час навчання у коледжі я відвідувала іконописну школу "Радруж" при Українському католицькому університеті. Там познайомилася з різними іконописними техніками. Наприклад, манерою штрихування яєчною темперою — фарбою, для приготування якої пігмент змішують з яєчним жовтком та пивом або оцтом. Цей підхід я досі використовую у своїй роботі, як і іконографічну гаму кольорів — червоний, синій, жовтий. Узагалі, між іконами та ілюстраціями (навіть коміксами) набагато більше спільного, ніж може здатися. Усе це способи комунікації майстра з глядачами.





У перші дні війни в мене був шалений запал. У мені кипів такий собі коктейль зі злості та агресії. Постійно хотілося працювати, реагуючи на кожен інфопривід ілюстрацією. Бувало таке: читаю новини перед сном, а потім замість того, щоб спати, починаю малювати. Гадаю, це була сублімація. Хтось пише, хтось займається фізичною працею, хтось іде воювати, а я свої переживання вимальовувала.

На початку війни я створила відкритий архів. Роботи з нього можна було безкоштовно скачувати та використовувати. Так, мої ілюстрації демонстрували на екрані під час благодійного концерту у Варшаві. Дивлячись його, я нічого особливого не відчувала, хоча, звичайно, мені було приємно. Після події організаторка сказала, що глядачі плакали.





Сьогодні мої роботи купують через інстаграм чи ініціативу Artists Against War. Інколи люди, які придбали мої зображення, перетворюють їх на принти на сумках та футболках.

Найбільше мені до вподоби ілюстрації, які я зробила для NFT-колекції. Тоді вдалося продати кілька зображень, але багато з них активно розлетілися в інстаграмі: банка томатів Drone-killer, тракторець Ukrainian Farm Forces та "Садок вишневий коло хати". Є серед улюбленців і непопулярні ілюстрації, наприклад серія Herbarium, в якій зображений кущик барбарису з гільзами. Ці роботи мінімалістичні. Можливо, вони і не принесли мені підписників, але в них є трішки про мене як іконописця.



























Автор Марія Кашина
Джерело - birdinflight.com

https://vakin.livejournal.com/2883633.html

• Сб, 18:05: Бойкот России и Белоруссии https://t.co/RCgyIQ0m5E

https://vakin.livejournal.com/2883527.html

Бойкот России и Белоруссии — ограничения на торговлю, предоставление услуг и ограничение или отмена партнёрских отношений с Россией (иногда Белоруссией) из-за вторжения России на Украину в 2022 году.

По состоянию на 8 мая почти 1000 крупных компаний объявили о приостановке деятельности в России, включая компании тяжёлой промышленности.

С рынка России ушли многие международные коммерческие компании. В целом предпринимательская деятельность или инвестирование в Россию многих компаний оказались пересмотрены. Некоторые рабочие связи с государственными компаниями из России, которые выстраивались в течение десятилетий, обрывались в считанные дни. Самосанкции коммерческих компаний (англ. self-sanctioning from business) направлены на уменьшение деятельности в России, прекращение инвестиционных программ. Выстраивая дальнейшую стратегию поведения, компании оценивают политические риски и ожидания своих потребителей. Некоторые компании быстро отреагировали на вторжение и прекратили всякую экономическую деятельность с российскими компаниями несмотря на убытки (BP). Также опасения оставшихся компаний вызываются усиливающимся давлением на них от международного сообщества и критикой работы таких компаний в странах, где нарушаются права человека (Renault, McDonald’s). Какая-то часть интернациональных компаний остаются в России. Среди причин этого выделяют нежелание отказываться от инвестиций и риск потери бизнеса в России, которые превышают репутационные потери, когда 3/4 американцев осуждают такое решение. Лидерами бойкота среди компаний выступили предприятия тяжёлой промышленности, технологические компании. По данным издания The Times of Israel, санкции и бойкот со стороны частных и государственных корпораций оказались наиболее значительными в истории. Сотни фирм либо приостановили, либо полностью прекратили свою деятельность в России, либо ограничили предоставление услуг, чтобы «наказать Россию за вторжение», несмотря на то, что это вредит и им самим, а также приводит к значительному повышению цен на Западе. 29 марта сотрудник министерства торговли США Мэтью Борман (англ. Matthew Borman) сообщил, что не только союзные США европейские страны соблюдают санкции в отношении России, но и азиатский регион начал вводить финансовые санкции и экспортный контроль. Компании из Азии присоединяются к санкциям по причине опасения из-за ограничения экспорта, потенциальных штрафах и уголовных санкций со стороны США. Переговоры США и Министерства торговли Китая в Вашингтоне прояснили позицию США о доле американских комплектующих и технологий, которая не должна превышать 25 % стоимости экспортного товара.

Банковское дело и финансы
Всемирный банк прекратил всю деятельность в России.

* Mastercard и Visa приостановили свою деятельность в России. По картам Visa и Mastercard, выпущенным российскими банками, стало невозможно расплатиться за рубежом и оплатить покупки в иностранных онлайн-магазинах и сервисах.
* Губернатор штата Нью-Йорк Кэти Хокул предписала всем агентствам штата вывести средства из России.
* Австралийский Фонд будущего объявил, что избавится от всех российских активов на сумму 200 млн австралийских долларов, в то время как правительство Нового Южного Уэльса избавилось от активов на сумму 75 млн австралийских долларов в своём Фонде поколений Нового Южного Уэльса.
Австралийские пенсионные компании Aware Super и Australian Retirement Trust исключили все российские активы из своего портфеля.
* Государственный пенсионный фонд Норвегии продал российские активы 47 компаний на сумму 25 млрд крон. Тем не менее он объявляет, что его стоимость, вероятно, составляет всего 2,5 миллиарда крон, и они были «в значительной степени списаны».
* Инвестиционные компании Legal & General, Abrdn[en] и National Employment Savings Trust[en] продали все свои российские акции.
* Товарно-сырьевая компания Trafigura заморозила все российские активы, в том числе свою долю в возглавляемом Роснефтью проекте Vostok Oil.
* Citigroup объявила, что хочет продать свою долю в 10 миллиардов долларов США, связанную с российскими кредитами, государственным долгом и другими активами.
* Англиканская церковь объявила о продаже российских активов на сумму 20 миллионов фунтов стерлингов и запретила любые дальнейшие инвестиции в Россию.
* В Хорватии Hrvatska postanska banka купил Сбербанк Хорватии, и он будет переименован в Nova hrvatska banka (Новый хорватский банк).
* Western Union прекратил работу в России и Белоруссии.
* Всемирный экономический форум заморозил все отношения с российским структурами.
* BDO International запретила фирмам-членам работать с какими-либо российскими и белорусскими организациями, попавшими под санкции, в частности российским и белорусским правительством, российскими и белорусскими государственными предприятиями, и физическими лицами, попавшими под санкции. Кроме того она исключила BDO Беларусь из своей глобальной сети.
* Нидерландский банк Rabobank объявил об уходе из России.
* Лондонская биржа металлов (LME) 01 апреля 2022 запретила размещать металлы из РФ со складов в Великобритании, в том числе железная руда, медь, железо, алюминий, никель, серебро, сталь и свинец.

Технологии

* 1 марта Apple объявила о приостановке продажи продукции в России, однако 3 марта магазины по продаже техники Apple из сети re:Store возобновили работу. Онлайн-магазин на сайте Apple перестал работать в России.
* 1 марта шведская компания Ericsson, лидер на российском рынке телекоммуникационного оборудования, приостановила поставки своей продукции на российский рынок.
* Oracle приостановила все операции в России.
* SAP приостановил продажи в России. За пять лет до этого доля компании на российском рынке спустилась с 49 % до 11 %.
* Autodesk (разработчик софта для строительства и машиностроения AutoCAD и инструмента для 3D-моделирования 3ds MAX), приостановил свою работу в России. В 2020 году компания занимала третье место среди зарубежных поставщиков систем автоматизированного проектирования в стране, сумма закупок её продукции на госзакупках составила 320 млн руб.
* Snapchat прекратил показ рекламы в России, Белоруссии и на Украине и приостановил продажу рекламы.
* Регистратор доменов NameCheap заявил о прекращении предоставления услуг пользователям из России. Кроме того, хостинг WordPress, личная электронная почта и некоторые другие услуги перестали быть доступны для национальных доменных зон Белорусии и России.
* Онлайн-коннектор ApiX-Drive полностью прекратил роботу с пользователями из России.
* Google приостановил продажу рекламы на своих сервисах в России и прекратил лицензирование российских смартфонов на Android.
* MikroTik, латвийский производитель маршрутизаторов, прекратил поставки своей продукции в Россию и Белоруссию.
* SEO-площадка Ahrefs запретила посещать сайт пользователям из Белорусии и России[38].
General Electric вышел с российского рынка.
* IBM, а затем и принадлежащая ей с 2019 года компания Red Hat, крупнейший разработчик Linux-дистрибутивов, ушли с российского рынка.
* LINX прекратил маршрутизацию трафика AS российских интернет-провайдеров «Ростелеком» и «Мегафон».
* Американская компания Nvidia, крупнейший разработчик графических процессоров, отказалась работать на российском рынке.
* Российский рынок покинули разработчики антивирусов ESET и принадлежащие NortonLifeLock Norton и Avast. Avast также ушла с рынка Белоруссии, а своим подписчикам из Украины предоставила бесплатное продление лицензий.
* Японская технологическая корпорация Fujitsu приостановила поставки в России.
* Российско-французская компания PowerJet (по 50 % у Safran Aircraft Engines и «ОДК-Сатурн» госкорпорации «Ростех»), выпускающая двигатели SaM146 для самолёта Superjet 100, из-за санкций прекратила их техобслуживание и ремонт.
* Adobe 5 марта 2022 приостановила новые продажи в России, в стране официально не будут доступны программы вроде Premiere Pro, Photoshop, Lightroom, владельцы подписок смогут пользоваться редакторами и другими программами до завершения срока, но продлить их будет нельзя. Adobe заблокировали доступ к своим облачным хранилищам российским государственным СМИ. В последнем случае речь идёт о Adobe Creative Cloud, Adobe Document Cloud и Adobe Experience Cloud.

Транспорт

* Страны, запретившие российским авиакомпаниям летать в своем воздушном пространстве, отмечены голубым цветом
* Airbus приостановил поддержку российских авиакомпаний и отменил услуги, предоставляемые Инженерным центром Airbus в России.
* Boeing приостановил «крупную деятельность» в России, включая поддержку российских авиакомпаний.
* Европейский союз, Норвегия, Швейцария, Великобритания, Канада и США закрыли своё воздушное пространство для всех российских авиакомпаний и зарегистрированных в России частных самолётов.
* Delta Air Lines приостановила код-шеринговое сотрудничество с российской авиакомпанией Аэрофлот.
* Embraer объявила о прекращении поставок запчастей и самолётов в Россию.
* UPS и FedEx объявили о прекращении поставок в Россию и Украину.
* Maersk, MSC, CMA CGM, Hapag-Lloyd и Ocean Network Express[en] приостановили все контейнерные перевозки в Россию, за исключением основных продуктов питания, медикаментов и гуманитарной помощи. Это пять из шести крупнейших контейнерных судоходных компаний мира (шестая, китайская COSCO, не прекратила перевозки).

Товары

* Объявление о временном закрытии магазинов Bershka в ТЦ «Кристалл». Тюмень, 22 апреля 2022 года.
* Adidas приостановил сотрудничество с Российским футбольным союзом.
* Британские интернет-магазины модной одежды ASOS и Boohoo.com приостановили продажи в России.
* Dell приостановила продажи всей своей продукции в Россию.
* Производители автомобилей Ford, General Motors, Jaguar, Volvo и Renault приостановили все продажи и операции в России. Honda приостановила весь экспорт в Россию, а Toyota объявила о прекращении производства на своем заводе в Санкт-Петербурге и прекращении всех поставок в Россию. Mazda приостановила поставки запчастей в Россию, а Mitsubishi Motors оценила риски работы в России.
* Производитель грузовых автомобилей Daimler Truck Holding AG прекратил свою деятельность в России и пересмотрел отношения с КамАЗом.
* Производитель мотоциклов Harley-Davidson приостановил свою деятельность в России.
* Производитель оборудования JCB приостановил все операции, включая экспорт машин и запасных частей.
* Компания Pirelli приостановила инвестиции в России и ограничивает работу своих заводов в стране.
* Американская компания Johnson & Johnson прекращает поставки средств личной гигиены в Россию, инвестиции и клинические исследования.
* 23 марта 2022 французская фармкорпорация Sanofi ограничила коммерческую деятельность и клинические испытания на территории РФ и Белоруссии, в частности, отказалась от расходов на рекламу и маркетинг продукции.
* Тайваньская компания по производству электроники Acer приостановливает деятельность в России.
* Индийская сталелитейная компания Tata Steel прекратила сотрудничество с Россией.
* Американский бренд спортивной одежды Nike принял решение свернуть бизнес в России и остановил поставки своей продукции.
* Британский производитель одежды Marks & Spencer объявил о полном уходе из РоссииРитейлер Marks & Spencer объявил об уходе из РФ.

Услуги

* Международные юридические фирмы White & Case[en], Baker McKenzie, Morgan, Lewis & Bockius рассмотрели и закрыли операции и закончили работу с клиентами, связанными с Россией.
* Базирующиеся в США юридические фирмы Sidley Austin[en] и Venable[en] прекратили регистрацию для лоббирования финансовых учреждений, находящихся под санкциями.
* Консалтинговая компания KPMG прекратит отношения с некоторыми российскими клиентами.
* Глава Airbnb объявил о приостановке деятельности компании в России и Белоруссии.
* Стриминговый сервис аудиокниг Storytel прекратил работу в России.
* Гостиничная сеть Marriott в начале марта закрыла офис и остановила инвестиции в России[74], а в мае объявила о остановке деятельности.

Образование и исследования

* Немецкий исследовательский фонд, Национальный центр научных исследований Франции (CNRS) и Европейская организация по ядерным исследованиям (CERN) заморозили научное сотрудничество с Россией. CERN аннулировала статус наблюдателя для РФ.
* Европейское космическое агентство приостановило сотрудничество с Россией в рамках миссии «ЭкзоМарс» и отменило запуск космического аппарата, запланированный на 2022 год.
* Европейская комиссия приостановила все выплаты российским учреждениям, участвующим в исследовательских проектах, финансируемых ЕС, и остановила связи с российскими организациями в отрасли инноваций и технологий.
* Правительства ряда европейских стран, в том числе Германии, Нидерландов и Швеции, остановили совместные с Россией исследовательские проекты. Министр науки Великобритании объявил о пересмотре всего финансирования исследований от правительства Великобритании российским бенефициарам. Общеевропейская федерация академий наук ALLEA приостановила членство России и Белоруссии.
* Массачусетский технологический институт прекратил сотрудничество с созданным при его поддержке Фондом «Сколково».
* Международный математический союз переносит в онлайн-режим Международный конгресс математиков, который первоначально планировалось провести в Санкт-Петербурге.
* Международный Конгресс антропологов и этнологов, который должен был пройти в том же городе, был отменён.
* Journal of Molecular Structure прекращает рассмотрение любых рукописей, представленных учёными из российских учреждений.
* Компания Clarivate Analytics приостановила оценку новых российских и белорусских журналов на своей платформе Web of Science.
* Образовательные платформы Coursera и EdX прекратили сотрудничество с Россией.

Энергия

* ExxonMobil разорвала деловые связи с Россией и объявила, что не будет инвестировать в новые разработки в стране
* BP и Equinor объявили о своём отказе от российских разработок. Shell сделала аналогичное заявление, в том числе о поддержке проекта газопровода Nord Stream 2, а затем Shell и BP объявили о прекращении покупки нефти и газа из России. 25 мая 2022 года Equinor свернула сотрудничество с «Роснефтью» и вышла из четырех совместных предприятий в России.
* Centrica объявила о выходе из соглашений о поставках газа с Россией.
* General Electric приостановила работу в России.

Развлечения

* 28 марта британский веб-ресурс для взрослых OnlyFans заморозил доступ к счетам моделей из России и Белоруссии, а также лишил пользователей возможности подписываться на их аккаунты и продлевать подписку.
* Disney, Warner Bros, Sony, Paramount и Universal объявили о приостановке кинотеатральных релизов в России, в том числе картин «Бэтмен», «Морбиус», «Соник 2 в кино» и «Я краснею».
* Netflix 28 февраля объявил, что не будет добавлять к своему сервису 20 российских пропагандистских каналов, несмотря на требование сделать это по российскому законодательству, 3 марта приостановил все проекты в России, 6 марта объявил о приостановке работы в России, 23 марта удалил свое приложение на App Store и Google Play в России. Это ударило и по самой компании: она потеряла 700 тысяч подписчиков, что наряду с другими причинами привело к падению её акций и рыночной стоимости.
* Roku[en] удалила контролируемую Россией телекомпанию RT из своих магазинов в США и Европе[104].
* Каннский кинофестиваль и Венецианский кинофестиваль заявили, что российскую делегацию на их мероприятия приглашать не будут.
* Кинофестиваль в Глазго исключил из своей программы два российских фильма: «Без оглядки назад» и «Казнь», которые получают российское финансирование.
* Национальная ассоциация руководителей телевизионных программ запретила российским компаниям участвовать в международной телевизионной выставке в Венгрии.
* Европейская киноакадемия бойкотирует все российские фильмы.
* BBC Studios, All3Media и ITV Studios прекратили вести дела с Россией, включая лицензирование шоу для российских клиентов.
* Европейский вещательный союз исключил Россию из участия в конкурсе песни «Евровидение-2022», при этом организаторы заявили, что её включение может «навредить репутации конкурса».
* Spotify закрыл свой российский офис и удалил весь контент из российских государственных СМИ.
* Компания-разработчик компьютерных игр Electronic Arts удалила сборную России из своих игр FIFA 22, FIFA Mobile, FIFA Online, а также убрала сборные России и Белоруссии из NHL 22.
* Позже компания объявила о прекращении продажи игр, дополнительного контента и внутриигровой валюты на территории России и Белоруссии.
* В Steam закрыли оплату картами российских банков, позднее — отключили все методы оплаты в рублях (без учёта PayPal, тоже покинувшего российский рынок). Nintendo eShop перевели в режим «технического обслуживания» из-за блокировки платёжной системы, проводившей платежи в российских рублях.
* Запретили продажу своих игр на территории России компании CD Projekt RED, Electronic Arts, Rockstar Games и Activision Blizzard.
* Ubisoft приостановили продажи цифровых и физических копий игр.
* Supercell запретил в России скачивание своих игр и прекратит доступ к ним в следующих обновлениях.
* Sony Interactive Entertainment приостановили поставки игровых консолей PlayStation 4 и PlayStation 5 в Россию, а также приостановили работу PlayStation Store на территории РФ.
* Discovery Channel с 9 марта 2022 года прекратил вещание 15 своих телеканалов в России.
* YouTube заявил 11 марта, что он немедленно блокирует доступ по всему миру к каналам, связанным с российскими финансируемыми государством СМИ, сославшись на политику, запрещающую контент, который отрицает, преуменьшает или упрощает хорошо задокументированные события насилия.
* Международная федерация кошек (FIFe) запретила до конца мая 2022 года ввоз и регистрацию в базе родословных для кошек, выращенных в России а также участие в любых своих выставках, проводимых за пределами России для кошек, выращенных в России или принадлежащим российским гражданам.
* Компания Niantic, ограничила доступ к своим играм PokemonGO и Ingress на территории России и Беларуси, убрав все игровые элементы на территории стран.
Также в поддержку Украины по собственной инициативе выступили студии Wargaming; 11 bit studios; CD Projekt, Blizzard и Bungie.
* Украинская игровая студия GSC Game World ушла с российского рынка.

Спорт

* Международный олимпийский комитет (МОК) призвал международные спортивные федерации либо перенести, либо отменить любые спортивные мероприятия, запланированные в России или Беларуси. Он рекомендовал разрешить белорусским и российским гражданам соревноваться только в качестве нейтральных спортсменов или команд.
* Всемирная федерация стрельбы из лука, Международная ассоциация легкоатлетических федераций, Международный союз биатлонистов, Международный союз велосипедистов, Всемирная федерация бадминтона, Международная федерация каноэ, Международный союз современного пятиборья, Всемирная федерация гребли, Всемирная федерация регби, Международная ассоциация сёрфинга, Международная федерация волейбола, Международная федерация гимнастики и Международная федерация университетского спорта запрещают российским и белорусским спортсменам участвовать в своих мероприятиях в соответствии с решением МОК.
* УЕФА, европейский руководящий орган по футболу, принял решение о переносе финала Лиги чемпионов из Санкт-Петербурга в Сен-Дени, Франция, после заседания исполнительного комитета органа. Сборные Польши, Чехии и Швеции по футболу отказались играть против России. 27 февраля ФИФА объявила, что российские команды должны будут играть как «Российский футбольный союз» без флагов и гимнов; кроме того, любые «домашние» игры будут проходить на нейтральной площадке без болельщиков. 28 февраля, после критики своего решения, ФИФА, к которой присоединился УЕФА, пошла дальше и на неопределённый срок отстранила российские команды от участия в международных играх.
* Формула-1 отменила Гран-при России 2022 года, а чемпионы мира Себастьян Феттель и Макс Ферстаппен назвали «неправильным» участвовать в российских гонках. Позднее был расторгнут контракт на проведение Гран-при России и на последующие годы. Международная автомобильная федерация разрешила участие спортсменов из России и Белоруссии только в нейтральном статусе и запретила участие национальных команд, также запрещено проведение международных соревнований в России и Белоруссии.
* Международная федерация дзюдо приостановила статус президента Путина как «почётного президента и посла Международной федерации дзюдо».
* Национальная хоккейная лига объявила, что приостанавливает все деловые отношения с Россией, приостанавливает работу русскоязычных веб-сайтов и не будет проводить соревнования в России в будущем. Международная федерация хоккея с шайбой отстранила от участия в соревнованиях все национальные и клубные сборные России и Беларуси и передала Сербии право проведения чемпионата мира среди юниоров 2023 года в России.
* Финский хоккейный клуб «Йокерит» и латвийское «Динамо Рига» отдельно объявили, что выйдут из высшей российской Континентальной хоккейной лиги.
* Международная федерация хоккея приняла решение об исключении России из предстоящего женского чемпионата мира по хоккею на траве среди юниоров, который пройдёт в апреле 2022 года в ЮАР.
* Международная шахматная федерация запретила использование российских и белорусских флагов на международных шахматных мероприятиях, прекратила спонсорство компаний, находящихся под санкциями России и Беларуси, и открыла заявки на проведение 44-й шахматной олимпиады другими странами. Кроме того, она лишила Анатолия Карпова звания пожизненного посла ФИДЕ.
* ФК «Шальке-04» завершил спонсорское соглашение с российской нефтегазовой компанией «Газпром».
* Международная федерация плавания лишила Владимира Путина ордена FINA, вручённого ему в 2014 году, и объявила о том, что спортсмены России и Белоруссии смогут выступать на соревнованиях только в нейтральном статусе. FINA приостановила Мировую лигу FINA по водному поло, которая должна была состояться в Санкт-Петербурге 8 марта, а также Мировую серию FINA по прыжкам в воду и Мировую серию FINA по спортивному плаванию, которые должны были пройти в Казани с 8 по 10 апреля. Также отменён чемпионат мира по плаванию среди юниоров. FINA наблюдает за ситуацией на Украине, чтобы решить судьбу других соревнований, которые должны состояться позже.
* Баскетбольная Евролига приостановила участие российских команд как в Евролиге 2021-22 (ЦСКА Москва, УНИКС Казань, Зенит Санкт-Петербург), так и в Еврокубке 2021-22 (Локомотив-Кубань, Краснодар).
* ФИБА, международный руководящий орган по баскетболу, приостановила участие российских сборных и официальных лиц в соревнованиях ФИБА по баскетболу и баскетболу 3х3 до дальнейшего уведомления. Сборная России исключена из чемпионата мира по баскетболу среди женщин 2022 года.
* AusCycling объявил, что ни одна российская или белорусская команда не будет допущена к участию в чемпионате мира UCI по шоссейным гонкам. British Cycling также запрещает гонщикам из России и Беларуси участвовать во всех своих велосипедных соревнованиях. Королевский союз велосипедистов Нидерландов запретил российским и белорусским гонщикам участвовать в любых гонках в Нидерландах.
* Чемпионат мира по конькобежному спорту и чемпионат мира по фигурному катанию среди юниоров дисквалифицировали всех российских и белорусских спортсменов.
* Международная лыжная федерация отменяет все лыжные соревнования в России, в то время как Норвежская лыжная федерация сообщила российским спортсменам: «Мы не хотим вашего участия» в предстоящих мероприятиях.
* Всемирная федерация кёрлинга предлагает правило о запрете участия российских спортсменов в соревнованиях и переносе чемпионата Европы по кёрлингу 2022 года из Перми.
* Международная федерация конного спорта отменяет все мероприятия в России и Беларуси.
* Международная федерация фехтования запрещает всем российским и белорусским спортсменам участвовать в соревнованиях. Украина отказывается от участия в чемпионате мира по фехтованию 2022 года, чтобы не встретиться с Россией.
* Всемирная федерация каратэ переносит Премьер-лигу каратэ-1 2022 года из Москвы.
* Всемирная федерация сквоша переносит чемпионат мира по сквошу среди юниоров 2022 года из Санкт-Петербурга.
* Всемирная федерация тхэквондо запретила российским спортсменам участвовать в своих мероприятиях и больше не будет организовывать или признавать соревнования в России и Белоруссии. Кроме того, она лишила Владимира Путина почётного чёрного пояса, присвоенного ему в 2013 году. Аналогичное решение приняла Международная федерация тхэквон-до.
* Международный союз конькобежцев запретил спортсменам из России и Белоруссии принимать участие в своих международных соревнованиях 1 марта 2022 года до дальнейшего уведомления, что лишило фигуристов права на участие в чемпионате мира по фигурному катанию 2022 года.

Киберспорт

* Украинская киберспортивная организация NAVI разорвала партнерство с российской киберспортивной организацией ESForce. В состав компаний ESForce Holding входят RuHub, Epic Esports Events, Cybersport.ru и Virtus.pro.
* BLAST Premier отменил предстоящий квалификационный турнир для региона СНГ и запретил российским командам посещать его мероприятия в «обозримом будущем».
* NFT-платформа DMarket, связанная с Natus Vincere, заблокировала аккаунты пользователей из России и Белорусии, а также принудительно списала деньги на их балансе в пользу Вооружённых сил Украины. Российский рубль удалён с веб-сайта. По данным самого DMarket, виртуальные ценности остаются привязаны к учётным записям юзеров, но доступ к ним заморожен.

Еда и напитки

* В Литве, Латвии и Эстонии большинство супермаркетов отказалось от российских и белорусских продуктов, таких как пищевые продукты, напитки, журналы и газеты. Наиболее известными сетями супермаркетов, присоединившимися к бойкоту, стали Coop, Rimi, Maxima и Barbora.
* В Канаде советы по контролю над спиртными напитками нескольких провинций, в том числе Совет по контролю за алкоголем Онтарио, Soci'et'e des alcools du Qu'ebec, Корпорация по производству спиртных напитков Ньюфаундленда и Лабрадора, Манитобская корпорация по производству спиртных напитков и лотерей и Nova Scotia Liquor Corporation постановили убрать российскую алкогольную продукцию из розничных магазинов. Правительство Британской Колумбии прекратило импорт российской алкогольной продукции, а Совет по контролю за алкогольной продукцией Онтарио объявил об изъятии российского спиртного из всех 679 розничных продавцов спиртных напитков, находящихся в его юрисдикции.
* В США политики в Огайо, Нью-Гемпшире и Юте ввели юридические ограничения на продажу российского спиртного, и многие бары, рестораны и розничные торговцы спиртными напитками добровольно убрали российские бренды из своего ассортимента, а некоторые в очередной раз поддержали украинские спиртные напитки из солидарности с Украиной.
* Финская, шведская и норвежская алкогольные монополии Alko, Systembolaget и Vinmonopolet прекратили продажу российской алкогольной продукции.
* Два основных финских ритейлера, S-Group и Kesko, а также крупнейшая в Норвегии группа ритейлеров Norgesgruppen (владеющая продуктовыми магазинами Meny, Kiwi, Joker и Spar) убрали российские товары со своих полок.
* В Дании большинство супермаркетов убрало все российские продукты.
* Fonterra, один из крупнейших в мире производителей молочной продукции из Новой Зеландии, приостановил поставки всей своей молочной продукции в Россию.
* Управление по контролю за алкогольными напитками штата Вирджиния забирает из своих магазинов водку из России и помещает её на хранение. Американские штаты Юта и Нью-Гэмпшир подписали указы об изъятии из своих магазинов всего алкоголя российского производства и российских брендов.
* Австралийские ритейлеры, такие как Aldi, Coles Group и Endeavor Group, убрали из своих магазинов и сервисов весь алкоголь российского производства. Metcash прекратил продажу всей продукции российского производства.
* PepsiCo ограничила свои продажи в России товарами первой необходимости.
* 8 марта 2022 года компания Starbucks объявила о временном закрытии всех своих кофеен в России, а 23 мая сообщила о полном уходе с российского рынка.

Последствия бойкота

* Бухгалтерские убытки компании BP после выхода из российских активов, включая отказ от доли в компании «Роснефть», составили 25,5 млрд долларов, что является крупнейшим финансовым ударом среди компаний, покидающих Россию после её вторжения на Украину.
* Французская компания TotalEnergies SE, заявившая о частичном прекращении своей деятельности в России, сообщила о бухгалтерских издержках в размере 4,1 млрд долларов. Компания объясняет это санкциями в отношении проекта «Арктик СПГ-2».
* Компания Exxon, свернувшая свои проекты на Сахалине, заявила о бухгалтерских расходах в 3,4 млрд долларов.
* Shell заявила, что после разрыва контрактов с Газпромом и другими энергетическими компаниями ожидаемые убытки составят 5 млрд долларов. Ранее компания Shell заявила, что закроет 500 бензоколонок в России и выйдет из всех проектов, связанных с российскими нефтью и газом.
* После начала военной операции группа Societe Generale сообщала о прекращении банковской и страховой деятельности в России. Убыток французской банковской группы Societe Generale от деятельности в России за I квартал составил 113 млн евро.
* Компания Societe General, планирующая продать контрольный пакет Росбанка, анонсирует убытки в размере 5 миллиардов долларов.
* Компания Volvo заявила, что выделила 423 миллиона долларов на покрытие убытков, связанных с уходом российского рынка.
* Компания JP Morgan заявила, что ожидаемый размер убытков — около 1 млрд долларов[224].
Норвежская компания Equinor, свернувшая все проекты в России и прекратившая торговать российской нефтью в марте, зафиксировала убытки в объёме 1,08 млрд евро.
* Австралийская энергетическая компания EVV, покинувшая Россию, оценила убытки в 2 млрд евро.
* Бельгийская пивоваренная компания AB INBEV, планирующая продать долю в компании AB InBev Efes, фиксирует убытки в размере 1,1 млрд евро.

Источник - Википедия

https://vakin.livejournal.com/2883206.html

• Чт, 15:58: "Шо по русні?" Паролі, лайки і лексика Другої світової – як війна змінила мову https://t.co/30uIfaBj1Z

https://vakin.livejournal.com/2882950.html

h

"Мова – дзеркало, вона все відображає. Що трагічніша подія, то сильніший її відбиток на мові", – каже лінгвіст Рустам Гаджієв.

Його інтерес до вивчення мов виріс із двох дитячих захоплень – казками та футболом. Казки стали вікном y світ, зокрема нових слів. А клуб "Аякс", за який він вболіває з 9-ти років, тішив не лише грою, а й музикою прізвищ футболістів: Едвін ван дер Сар, Патрік Клюйверт, Франк де Бур.

У лютому 2022-го Гаджієв водночас вивчав норвезьку, нідерландську, турецьку та бразильську португальську.

"Розумію, це звучить дуже круто, але це радше тренування для мозку. Таке собі відтермінування хвороби Альцгеймера", – пояснює Рустам.

Якби не три місяці війни, які змінили нашу мову, це інтерв'ю мало бути іншим. Про його нову книгу "Лінгвістика на карті світу", про лінгвокриміналістику, про сленг англійських геїв, про мову свисту.

Але сьогодні інший порядок денний. Тому "Українська правда" запитала Рустама Гаджієва, чому саме "паляниця" стала словом-паролем, чому шкідливо називати росіян орками, як "розконсервувалася" лексика Другої світової війни і як в російському "новоязі" "вибухи" стали "хлопками", а "пожежі" – "термоточками".


Лінгвіст Рустам Гаджієв

"Паляниця", "поребрик" та інші слова-паролі

– Що відбувається з мовою з лютого 2022-го? Як вона змінюється?

– Знаєте, моя книжка мала піти в друк наприкінці лютого. Коли почалася війна, я взагалі забув про неї. Хтозна чи буде коли і кому її видавати. Але потім на мене вийшли дівчата з видавництва "Віхола" і сказали: "Напиши, будь ласка, два слова про те, у чому актуальність книжки".

Я сів за передмову і зрозумів, що багато чого навколо перегукується з книжкою. Наприклад, "паляниця". Це слово-шібболет, слово-пароль. Такі слова використовувались, аби відрізнити своїх від чужих.

Ми пам'ятаємо, що в 2014-му було слово "поребрик" – такий собі невимушений шібболет, коли той бойовик сам себе видав.


Автор ілюстрацій – Олександр Грехов

– Паляниця, молодиця, світлиця, нісенітниця… Ці слова-паролі Центр протидії дезінформації при РНБО радив використовувати, щоб вирізняти своїх, відрізняти їх від диверсантів. Чому саме ці слова не даються росіянам?

– Легко казати, що "украинского языка не существует, малороссы просто притворяются нам назло", допоки тебе не попросили вимовити "паляниця".

"Паляниця" їм важко дається, бо в російській мові звук [ц] завжди твердий, а у нас він буває пом'якшеним. А ще як іде комбінація пом'якшених із твердими, ну тут, як кажуть у Києві, "тобі гайки".

Я вже мовчу про те, що на так званому ток-шоу Скабєєвої вони витягли цей шібболет і намагалися розібратися в ньому, але все переплутали і почали обговорювати "клубнику". Тобто вони навіть до вимови не дістались, ще до того зламали собі ноги.

Діапазон використання шібболетів, до речі, досить широкий, можна обійтися і без фонетики.

Наприклад, я в дитинстві жив на одному київському масиві, який всі місцеві називали чомусь "В'єтнамом". Така от була традиція, ще з радянських часів. Жодної таблички, жодного напису з цим словом на вулицях не було, але всі мешканці його знали. Чужинець посипався би там на п'ятій секунді без усяких паляниць-полуниць.

"Трясцялект", голландський соловейко, французький лист, ірландське рагу

– "Я ніколи до війни не лаялася. А зараз – постійно. Звідки це взялося?". Сьогодні таке можна почути часто. З нами все гаразд? І як заспокоїти мовних пуристів, а тим більше тих, хто бачить в сплеску обсценної лексики диверсію?

– Я й сам бачив такі коментарі: "Будь ласка, не лайтеся, брудна лайка – це мова окупанта. Українці кажуть максимум "трясця".

Це, звісно, неправда. Всі народи лаються, мова не може існувати без лайки. Наші предки теж воювали й опинялися в ситуаціях, коли слова не добираєш.

Так, зараз обсценну лексику можна почути набагато частіше. Якщо це дає змогу людям трохи розслабитись, випустити пару, чудово. Одна з її функцій – саме давати змогу людині видихнути.

Звичайно, ріже вухо, коли люди вже розмовляють не українською, а таким собі "трясцялектом", та, сподіваюсь, це прийде до ладу після нашої перемоги.



– Із яким періодом в історії цей мовний тренд можна порівняти?

– Мені одразу спадають на думку фразеологізми в англійській мові про голландців.

Там не обсценна лексика, а евфемізми зі словом Dutch – голландський. І щоразу голландський – у значенні "поганий". Наприклад, "голландський соловейко" (Dutch nightingale) – це жаба, а "голландська вдова" (Dutch widow) – повія.

Це й не дивно, бо історично Нідерланди та Велика Британія – морські держави-суперники, які багато воювали між собою. З тих часів англійцям залишились кумедні вислови, а нідерландцям – англійська мова, яку сьогодні добре знає практично кожен громадянин цієї країни.

В англійців, між іншим, вистачає такого добра й не про голландців: "французький лист" (French letter) – презерватив, "валлійський гребінець" (Welsh comb) – пальці, мовляв, у валлійців немає грошей на гребінці, то розчісуються пальцями, "ірландське рагу" (Irish stew) – мішанина з недоїдків, або просто називали "ірландським" (Irish) маячню, ахінею.

Мова вулиці й офіціоз, орки, гуни і вандали

– Володимир Зеленський зреагував на обстріл Одеси фразою "покидьки смердючі". В офіційних комунікаціях можна зокрема почути слова "орки", "рашисти". Як мова вулиці стає мовою офіціозу?

– Щодо "покидьків смердючих", це схоже на те, що Стівен Пінкер називає abusive swearing, коли людина має на меті образити або залякати адресата, заподіяти йому емоційну шкоду.

Власне, тут немає нічого дивного. Офіційні особи не впали до нас з інших планет і без телекамер спілкуються так само, як і "прості" люди. Так, Зеленський дозволив собі хоч і не зовсім дипломатичну, але досить невинну, з урахуванням контексту, фразу. Проте, думаю, якби він висловився навіть міцніше про вбивство маленької одеситки Кіри, ніхто його не засудив би.

Поширюється "мова вулиці" дуже просто й швидко. Відбувається суспільно значуща подія. Журналісти або блогери задля опису цієї події використовують компактне, економне слівце, яке має належне емоційне забарвлення. Якщо слово потрапляє в нерв народу, політики забирають його собі.



– Вас не дивує, що з багатьох варіантів визначення реальних злочинців "в нерв народу" потрапили саме орки – вигадані персонажі зі всесвіту Толкіна?

– З одного боку, це цілком логічна паралель. Щоправда, я не впевнений, що всі, хто користується цим терміном, читали Толкіна й знають про характер стосунків орків і Саурона, – а вони дуже схожі на відносини росіян і Росії, до речі. Але це й не важливо.

Образ орків як потвор, нелюдських істот на службі у сил зла робить вживання такої термінології абсолютно виправданим, як на мене. Але є одне але.

Знаєте, наші предки колись дуже боялися одного великого звіра, який жив у лісі. Так боялися, що навіть вголос його ім'я не промовляли. Але знали, що він полюбляє мед, тому знайшли для нього спеціальну назву – "ведмідь", тобто "той, що знається на медові" або "той, що їсть мед". Це я зараз сильно спрощую, звісно, але факт залишається фактом – справжнє ім'я того звіра з часом ми забули.

Я не вважаю, що ми можемо забути, що нас атакували саме росіяни, а втім, із цим бажанням дегуманізувати ворога треба бути обережним.

Сам я намагаюся називати тих, хто прийшов до нас зі зброєю, росіянами, а не міфічними створіннями, персонажами комп'ютерних ігор або книжок Толкіна. Це росіяни вбивають, ґвалтують, катують.

Це люди з плоті й крові, які, можливо, колись навіть перетиналися зі своїми майбутніми жертвами десь в Єгипті або Туреччині. Це той самий "простой народ, обычные люди".

Словом, бажання образити розумію, але водночас не думати про цей бік питання не можу.

А щодо вигаданих потвор, знаєте, щоб росіянам було важче вас здивувати, треба читати Сорокіна. Він все про Росію написав, просто я-то думав, що він талановито осмислює реальність, а він банально писав хроніку. Цікаво, що Сорокіна у 2000-х називали хворим збоченцем ті, чиї діти потім вимазували лайном і кров'ю стіни в Бучі.

– Чи маємо ми прецеденти в історії, коли вигаданими персонажами називали би народи чи великі групи людей?

– Це не зовсім воно, але мені спадає на думку приклад "Гунської промови" імператора Вільгельма II, яку він проголосив у 1900-му році на церемонії відправлення німецьких військ для придушення Боксерського повстання в Китаї.

Кайзер тоді наговорив багато різкостей, зокрема, заохочував німців поводитись у Китаї, як колись це робили гуни – без жалю й милосердя.

Світова преса одразу ж почала ялозити цей термін, натякаючи на нових гунів у Європі. Ну, а з початком Першої світової пропаганда Антанти, насамперед Великої Британії, вже прямо перетворила "гунів" на синонім німців. Здається, навіть відібрані у німців пароплави британці називали "гунськими".

Це порівняння міцно приклеїлося до німців і використовувалося не лише у Першу світову війну, але й у Другу.

А ще можна згадати племена вандалів, які задовго до німців встигли повоювати в Європі і навіть рознести Рим. Я не впевнений, що вандали себе поводили якось особливо по-варварськи, але, бачите, дику поведінку ми сьогодні називаємо саме "вандалізмом".

– Ідіоми з використанням назв країн – не новина. Шведська сім'я, китайська грамота, іспанський сором, французький поцілунок. Зараз ми спостерігаємо за становленням нової формули – "йти за російським кораблем". Назвіть особисто ваш шорт-лист ідіом війни, які залишаться у мові?

– На вершині такого хіт-параду, думаю, будуть "Доброго вечора, ми з України" і "Русский военный корабль…".

Але я ще назвав би, можливо, не такий популярний вислів "Шо по русні?" з характерною і часто імпліцитною відповіддю "Русні – п****". Інколи замість "русні" навіть підставляють інші слова, коли очікується відповідь, як в оригіналі. Наприклад, на вулиці збирається на дощ, і я питаю "Шо по погоді?".



Так, і ще "Боже, яке кончене" теж треба згадати. Його сила, без сумніву, в авторці оригінального вислову – мила бабуся занадто сильно контрастує з характером фрази.

Від "колаб" до "колаборантів", оrdnung і рашизм

– У російсько-українській війні обидві сторони застосовують терміни, які були ніби машиною часу перенесені з ХХ-го століття: нацисти, гауляйтери, колаборанти… З чим це пов'язано?

– Це правда. Ще можна згадати той самий "ленд-ліз", або "провокацію в Ґляйвіці", про яку багато говорили, коли росіяни ще тільки накопичували війська на нашому кордоні. Ну, тут дійсно важко знайти кращу асоціацію, ще дуже жива пам'ять про Другу світову, занадто багато співпадінь із тими подіями.

До того ж, мені здається, з росіянами злий жарт зіграла їхня ж пропаганда. Мешканці сходу й півдня України, які перебували в російському культурному просторі, підживлювались знаннями про "фашистов", "нацистов", "оккупантов", "коллаборантов", "Отечественную войну", "Киев бомбили, нам объявили…" переважно саме з російського або проросійського інфополя.

Коли настав час X, мозаїка для українців, які вже особисто стикнулися з окупантами, склалася. Пам'ять люб'язно нагадала всі ті терміни. Просто фашистами виявилися не ті, на кого їм вказували росіяни весь цей час.

До слова, про фашизм. Я пам'ятаю, як Тімоті Снайдер, починаючи з 2014-го року, говорив західній аудиторії від Чикаго до Кракова про російську небезпеку і вживав саме слово "фашизм", або він ще пропонував новотвір "not-even-fascism". І як деякі західні інтелектуали кепкували з нього через це. Мовляв, історик, серйозний вчений, а такий необережний у виборі термінів. Цікаво, хто ж у нас мав рацію?

А щодо повернення тих застарілих термінів, цікаво й те, що до війни слово "колаборація", наприклад, намагалося відкусити собі трошки іншої конотації. Блогери, репери постійно влаштовували якісь "колаби" тобто спільно працювали над творчими проєктами. Але, бачте, війна вказала, що зарано нам забувати старе значення цього слова.



– Які ще слова "розконсервувалися"?

– І знову про німців.

Історики неодноразово намагалися пояснити собі підтримку німцями ідеї авторитаризму, яка призвела до страшної катастрофи. Серед причин називали поразку в Першій світовій, інфляцію, крах національної валюти 1923-го, безробіття, неефективну політику урядів тощо. Звісно, громадянам хотілося стабільності та благополуччя. Щоб порядок був, знаєте. Німці чекали на порядок, німці його отримали.

На виборах до рейхстагу влітку 1932 року програма націонал-соціалістичної партії Німеччини, яка отримала тоді більшість голосів, апелювала до базової цінності німецького народу – "Ordnung" – порядок.

Звісно, це слово й раніше використовувалося німцями, але воно валялося собі десь там на узбіччі. NSDAP дістав його, обтрусив пил і зробив з нього справжній інструмент пропаганди, дуже точно зрозумівши, на які больові точки німецького суспільства треба тиснути. Ви ж не хочете, щоб був безлад? Ну, тоді, будь ласка, віддавайте всі права фюреру. А колись давно це слово популяризував сам Мартін Лютер, і контекст його застосування був суто релігійний.

Таке ось розконсервування вийшло. Якщо цікаво дізнатися більше про мову нацистської Німеччини, є чудова книжка Віктора Клемперера "LTI – Мова Третього рейху. Нотатник філолога". Дуже раджу.

"Термоточки", "хлопки", "водопроявления" і "народ-бурундучок"

– Як мова російської пропаганди стала мовою евфемізмів? "Хлопок" замість "взрыв", "отрицательные темпы роста экономики", "водопроявление" замість "авария".

– А ще мені дуже сподобалось, як вони називають пожежі. Спершу навіть подумав, що то фейк. Перевірив – не вигадка. Виявилось, що Красноярськ, Кемерово й Курган страждають не від лісових пожеж, а від "термоточок". Термоточка! Щось навіть лагідне в цьому є, так?

Загалом складається враження, що Орвелл навіть не починав би писати свій "1984", якби познайомився з російською пропагандою та її мовою, бо той його ньюспік – це просто дитсадок якийсь у порівнянні зі Соловйовим.

Єдине, що мене дивує, це їхня непослідовність. От Геббельс був послідовним у своїх наративах, руандійське "Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів" – теж, а російський агітпроп вже починає нести таке імпровізаційне "шопопало", що навіть в рамках пропаганди це перебір.

А так, в принципі, напрям зрозумілий – вони в своєму абсурді продовжують закопуватись дедалі глибше. Це не дивно, якщо згадати слова їхнього провідного "інтелектуала" Проханова про "народ-бурундук", "народ-хомяк".

– Як може вплинути на носія мови таке "дводумство", за термінологією Орвелла, коли "хлопком" може вважатись що завгодно: і потужний вибух, і плескіт долонями?

– Ну, тут краще кликати нейролінгвістів, але такі дослідження можуть вважатися неетичними.

Якщо без жартів, мені здається, серйозних змін у світосприйнятті від тих "хлопків" не відбувається, тому що там же ніхто нічому й нікому не вірить.



Візьмімо нинішніх дорослих росіян, які колись жили в Радянському Союзі. У СРСР теж вистачало і пропаганди, й абсурду, і чорне білим називали, але хто в це вірив? Ну зовсім одиниці. Принаймні я говорю про період, починаючи з правління Брежнєва.

Я вам більше скажу, ми інколи перебільшуємо ефективність пропаганди в путінській Росії. От дивіться, українці хвилюються про можливу загальну мобілізацію в Росії: мовляв, росіянам скажуть, і вони всі радо підуть воювати, бо вірять у пропаганду.

Насправді ж у них уже була одна мобілізація, зокрема із залученням сил пропаганди. Якщо пам'ятаєте, російська влада дуже хотіла вакцинувати населення своїм "Спутніком". Результат ми бачили – давали хабарі, робили все, щоб не вакцинуватись. Повний провал.

Виявилося, що росіяни, коли йдеться про їхню шкіру, здоров'я, життя, не поспішають йти за пропагандою. Да, ВладимВладимыч, верим, ВладимВладимыч, але ніт.

З одного боку, це хороший висновок, бо можна не чекати, що мільйони росіян благатимуть, щоб їх пустили повоювати в Україні. А з іншого – жахливий, бо виявляється, що в Бучі злочини коїли не через пропаганду, а через щось набагато фундаментальніше.

Отак вони, власне, й ходять навколо тих "термоточок", чудово розуміючи, що це пожежі. Так, вони приймають ці умови, підписують цей соціальний договір, але папір, на якому той договір складений, – туалетний. І не якісний м'який, а такий, знаєте, сірий, типу наждачний, який раніше в туалетах плацкартних вагонів можна було побачити.

Мова як зброя, рософобія і жарти про "yanks"

– Що відбуватиметься з українською мовою в майбутньому?

– Найважливіший тренд, як на мене, це загальне посилення позицій української мови, розширення її ареалу. Розширення не на Псков, Якутськ та Улан-Уде, звісно, а в Україні.

Знаєте, у мене завжди був мінімальний запит до співрозмовника – не перейти на українську миттєво й навічно, а хоча б акцептувати її, сприйняти українське.

Звісно, та неймовірна травма, яку українці проживають із 2014-го, і особливо з 24-го лютого 2022-го року, прискорює всі процеси. Про акцептацію вже не йдеться, люди прямо тут і зараз переходять на українську, а ті, хто почав переходити напередодні, зайвий раз переконались у правильності свого рішення.

Жахливо, що виправлення історичної несправедливості дається нам такою кривавою ціною, але ж ворог просто не залишив вибору.

Така відкрита агресія росіян – це акт відчаю, певна образа на те, що не вийшло, як, наприклад, з білоруською мовою, яку майже повністю знищили. Мовляв, "ну мы ж нормально когда-то общались, что вам стоило просто перестать быть украинцами?".

– У передмові до вашої книги згадується про трагедію в Бельгії, коли два потяги рухалися назустріч, і диспетчери, які говорили різними мовами, не змогли одне одного зрозуміти і допомогти уникнути лобового зіткнення. Йшлося про французьку й нідерландську. Як щодо співіснування української і російської?

– Так, трагедія в бельгійському селищі Пекро дуже буквально проілюструвала, чим є мовне зіткнення. Хоча це й не єдиний випадок, коли мовне питання спричиняло транспортні трощі. Можна пригадати катастрофу DC-10 під Парижем у 1974-му році або зіткнення на Тенеріфе в 1977-му році.

Щодо співіснування російської та української, моя відповідь може видатися занадто мейнстримною, але нема де правди діти – так вже вийшло, що я скептично ставився до так званих "братніх" стосунків із Росією ще до грузинської війни, не кажучи вже про Крим.

І так, це слова людини, яка зростала у російськомовному середовищі. Тобто справа не в тому, що я був русофобом і ненавидів все російське. Радше я був рософобом – впевненим, що Росія, не розібравшись зі своїми віковими травмами, становитиме екзистенційну загрозу для всіх своїх сусідів і передусім для України.

Можна зрозуміти, що до російської мови як другої державної я міг ставитися лише негативно. Мова ж як той старовинний японський меч – може вражати своєю історією і красою десь під музейним склом, але не варто забувати, що це все ще холодна зброя, яка за певних обставин може бути смертельно небезпечною.

Так було і з російською в Україні. Нею нищили, ламали, безчестили. Примушували українців забути, хто вони. Можна подивитися десь на Кубань, і побачимо, що з багатьма це, на жаль, спрацювало.



Словом, навіть раніше наївно було думати, що українська і російська можуть співіснувати як дві державні мови і не загрожувати державності України. Але після прильотів ракет загроза кричить криком навіть до тих, хто колись думав: "Не накручуйте, ви перебільшуєте".

Якщо повернутись до тієї трагедії, яку ви згадали в питанні, там йшлося про Бельгію, яка є федеративною державою. Ще часто наводять приклад Канади, яка теж є федерацією, або Швейцарії, яка є конфедерацією. Ми ж є унітарною державою, жодних аргументів ставати нам федеративними немає і бути не може. А якщо хтось їх таки наводить, варто подивитись, чи не стирчать з-за тих аргументів чиїсь немиті вуха у пілотці з червоною зіркою.

До чого я веду? Зараз британці на американських ток-шоу можуть собі дозволити жарти про "yanks", і це сприймається абсолютно нормально, хоча століття назад ці країни добряче воювали між собою.

Я не хочу братання і сніданків на кордоні, і, звісно, не хочу російської як другої державної. Але припускаю, що колись ми зможемо говорити з упевненістю про те, що наш сусід, зараз глибоко хвора країна, вилікувався і не несе загрози. Можливо. Колись.

(с) Анна Синящик
Джерело - www.pravda.com.ua

https://vakin.livejournal.com/2882724.html

• Пн, 17:38: «Бог створив цапа, а чорт к*цапа»: походження зневажливих прізвиськ ворога https://t.co/dpKhkuVZs3

https://vakin.livejournal.com/2882447.html

"Москаль", "кацап", "рюсся" — як тільки не називають росіян у світі. І це далеко не весь перелік слів, якими "нагородили" інші нації сусідній народ.

Деякі найменування сформувалися на основі поведінки росіян, іноді основою ставав зовнішній вигляд окремих представників населення або ж фундаментом ставали їх дії.

Кацап



Прізвисько росіян Каца‌п — це зневажливе та жартівливе прізвисько росіян, яке вживають переважно українці, білоруси та поляки. Існує дві основні версії походження даного слова.

Згідно з першою, кацап походить від виразу "как цап". Виникнення цього виразу могло бути пов’язане з російською традицією носити довгі бороди. Як наслідок, голеному українцю бородатий росіянин нагадував цю тварину.

Однак ця версія є сумнівною. Справа в тому, що в українській мові немає слова "как" — замість нього вживається "як". Натомість в російській, немає слова "цап". Тобто поєднання цих двох слів не виглядає переконливим.

Згідно з іншою версією, слово "кацап" — тюркського походження. Походить від арабського слова "касаб" (qassab), що означає "живодер", або "м’ясник", "той, що забиває худобу".

Також дослідники відмічають такі словосполучення в тюркських мовах: "адам кассаби" означає "люта людина", "деспот"; "кассапчи" — караїмською означає "кат"; "хассап" мовою кримських татар означає "м’ясник", "гицель" і т. д.

Окрім цього, існує чимало похідних від слова "кацап". До прикладу, росію називають "Кацапією", "Кацапетівкою", "Кацапурією", "Кацапляндією" або "Кацапстаном".

У літературі та фольклорі вживання слова "кацап" та похідних від нього теж є частим. До прикладу:

"Кляті кацапи їдять щі навіть з тарганами" — Микола Гоголь (рос. в оригіналі).

"Та кидайте ви оту „кацапщину“, та краще їдьте на Гетьманщину" — Микола Гоголь (рос. в оригіналі).

"Ех Тарасе, Тарасе, зведе тебе ця проклятуща кацапня! Куди ти йдеш? Знову на рожон прешся. Плюнь на них" — Яків Кухаренко, лист до Т.Шевченка.

"Бог створив цапа, а чорт — кацапа" — ураїнське прислів’я.

Москаль



Прізвисько росіян Прізвисько "москаль" теж має кілька версій свого походження. Згідно з першою, під час військових походів російські солдати жили не в казармах чи таборах, а в оселях місцевих жителів. Не рідко господарі вимушені були годувати "гостей". Залежало це від вміння військових "домовлятися".

Крім того, солдати нерідко заводили тимчасові романи з місцевими красунями. Здебільшого відносини, з зрозумілих причин, не складалися і дівчата залишалися покинутими. Тоді і з’явилося дієслово "москалити" — шахраювати, мухлювати, обманювати.

Друга версія менш образлива. Слово "москаль" походить від "москва", "московія", тобто росія. Усі жителі московії – "москвали". Так як вимовляти це слово не дуже легко, з часом літера "в" випала. Згодом прізвисько закріпилося в повсякденному житті.

Рюсся



Прізвисько росіян Рюсся — зневажливе фінське прізвисько росіян, яке використовується, здебільшого, по відношенню до всього російськомовного населення — вихідців з Радянського Союзу, які проживають зараз в Фінляндії.

На початку XIX століття слово не було забарвлене негативним змістом. Його часто можна було почути в офіційних промовах Олександра І.

Принизливого значення слово "рюсся" почало набувати наприкінці XIX — на початку XX століть на тлі проведення у Великому князівстві Фінляндському насильницької політики русифікації, що зустрічала опір з боку фінів, і особливо після здобуття Фінляндією незалежності, громадянської війни 1918 року та подальших подій.

Цікаво, що популярний коктейль Black Russian по-фінськи звучить як "Musta Ryss?" — "чорний русак". Вислів "русская рулетка" перекладається як "ryss ruletta", але іноді говорять і: vуnalainen ruletta.

Тибла



Прізвисько росіян Тибла — в розмовній естонській мові зневажливе прізвисько представників російськомовного населення Естонії.

Етимологія слова достеменно не відома. Найімовірніше походить від лайливого російського словосполучення "ты, бля". Це звернення місцеві жителі могли чути від бійців Червоної Армії або в армії Естонії від російськомовних співгромадян.

З 1991 ввійшло в лексикон як образливе та принизливе назвисько. Має супутнє значення "бидло".

Іван



Прізвисько росіян В роки Першої та Другої світових воїн, російських солдатів доволі часто називали "Іванами". Робили це переважно німецькі бійці, які банально вважали, що таке ім’я має майже кожний росіянин.

До речі, відмінностей між російськими та іншими народами тоді не робили, тому називали "Іванами" і українців з білорусами, і навіть представників неслов’янських етносів.

Сьогодні, в часи російсько-української війни подібне прізвисько знову актуальне. Українські захисники нищать ворогів не тільки фізично, а й морально. Наші бійці з окопів пропонують “русским Иванам” здатися.

Українці обіцяють, що до тих окупантів, які пристануть на їх пропозицію, будуть добре ставитися і дадуть теплу їжу. А на додачу гарантують їм захист від диктатора Путіна.

Наташа



Прізвисько росіян Подорожуючи до Туреччини чи інших мусульманських країн, ви напевно звертали увагу на те, як їх місцеві жителі звертаються до російськомовних жінок. Їх часто називають "Наташами".

Пояснень подібне явище має кілька. По-перше, так як і в попередньому варіанті, мешканці тих країн називає ледь не кожну жінку з Росії Наташею через розповсюдженість імені.

По-друге, існує думка, що дане прізвисько походить від турецького слова "ask" (ашк) — "любов", причому любов між чоловіком і жінкою, з додаванням англійського слова "nat" (нат), яке означає "натуральний ", "природний" і т.п. Тож, можливо, завдяки поєднанню цих двох слів і народилося це прізвисько.

Зрештою слово "Наташа" у Єгипті та Туреччині має негативний відтінок. Дуже часто вислів асоціюють з жінками вихідцями з пострадянського простору, які займаються проституцією.

Маучже



Корейці придумали своє оригінальне слово, як називати росіян. Ще в часи Радянського Союзу наші сусіди отримали прізвисько — маучже. Вислів перекладається як "бородач", тому що саме з бородачами із суворим характером та міцною статурою асоціювалися вони в корейців.

Джерело - my-kiev.com

https://vakin.livejournal.com/2882161.html

• Пт, 16:13: "Запрещенные" факты о Путине. Патологическая жестокость, агрессивность, связи с криминалом https://t.co/KLfrDiUlBY

https://vakin.livejournal.com/2882026.html

Путин в детстве жил во дворе "по-волчьим законам", дружил со шпаной, покалечил одноклассника, отрубил головы ручным уткам, а, обидевшись однажды, конфеты любимой учительницы просто выбросил в окно

Интерес к Владимиру Путину растет — как человеку, развязавшему полномасштабную войну с Украиной без видимых причин. Оно и понятно: если не было внешних причин, значит, были внутренние? Каковы же эти психологические мотивы? Как учил основатель психоанализа Зигмунд Фрейд – ищите корни проблем в детстве.

Путин в школе: воспоминания учительницы Веры Гуревич

Российский журналист и издатель Андрей Мальгин, который еще в 2008 году после рейдерской атаки на свои предприятия переехал из Москвы в Тоскану, вспомнил недавно об одной любопытной книжице под названием "Владимир Путин. Родители, друзья, учителя".

Книгу эту написала Вера Гуревич – любимая питерская учительница Путина. Мемуары изданы в 2004 году. В целом книга комплиментарна. Она потом переиздавались многократно, но становилась все тоньше и тоньше. Потому, что некоторые факты из нее выглядели все менее презентабельно. Сейчас, утверждает Мальгин, ее и вовсе запретили переиздавать. Но он, как обладатель бесценного раритета, выложил несколько отрывков, красноречиво характеризующих юного Путина.


Книга мемуаров учительницы Путина Веры Гуревич раскрывает о его личности много не слишком приятных подробностей

Школьные годы Путина. Покалечил одноклассника

Вера Дмитриевна сводила класс в кино.

"Через две-три минуты оглянулись, а они все сгрудились и стоят. Вижу: Путин стоит чуть в стороне, а ребята все кольцом вокруг К., который лежит на земле и не может подняться. Спрашиваю лежащего, в чем дело, объясняет, что споткнулся, неудачно упал, кажется, сломал или вывихнул ногу, а ребята все молчат и стоят с вытаращенными глазами. Кто-то из ребят вызвал "скорую", пыталась выяснить, как все произошло, но они или мямлили что-то невнятное, или отнекивались, дескать, не заметили, как все произошло. Володя не подходил к этой группе, и я заподозрила в этой истории нечто иное, а не то, что мне пытались объяснить…

У К. оказался перелом в области щиколотки… На следующий день, отправив после уроков всех из класса, оставила Путина. Ни о чем не спрашивая, говорю: "Зачем сломал ногу К.?" "Я его просто поднял и бросил, не знал, что он такой хиляк". Пытаюсь выяснить причину "броска", на что Володя, набычась, отвечает "Это пусть он вам сам объяснит".

Я говорила Володе, что не надо было к К. силу применять, а надо было более убедительно поговорить. На это мой воспитанник ответил: "Вера Дмитриевна, есть люди, которые никаких слов не понимают или не хотят понимать. Они понимают только силу". Это запало мне в голову на долгие годы. Было Володе тогда всего 14 лет".

Путин показывает характер. Конфеты и цветы любимой учительницы – в окно

"Дежурство моего класса по школе совпало с днем моего рождения, — пишет Вера Гуревич. – Но ребята не вышли на дежурство! Не вхожу – влетаю в класс. Все в полном составе встают и улыбаются. Тут подходит к учительскому столу Саша Андреев и поздравляет меня с днем рождения от всех учеников. Кладет на стол огромную коробку с конфетами и букет роз…

"Спасибо, что поздравили. Почему не вышли на дежурство, подвели меня?"

Класс онемел. Тишину нарушил все тот же Путин, который спокойно сказал Андрееву: "Перекинь-ка мне коробочку и цветы. Ей не нужны от нас поздравления, и конфеты с цветами от нас не нужны. Ну и нам не нужны". Открыл форточку и выбросил конфеты и цветы на улицу".

Шпана. Каким было детство Путина

Однажды учительница Путина "решила посмотреть", с кем он общается и чем занимается во дворе. Это была обычная дворовая шпана: курили, плевались, матерились, пили пиво из стеклянных банок, так как в то время пиво в основном продавали в розлив из бочек в ларьках. И действительно подростки были старше Володи. Разница в возрасте была в 2-3 года… Если к нему пытались применить силу, то он, невзирая на возраст, лез сам в драку и впивался, вгрызался, вцеплялся в обидчика, висел на противнике, как бульдог, мертвой хваткой… На вопрос, зачем он проводит время среди дворовой шпаны, обычно отвечал: "Просто так, бывает интересно".

Из беседы с ним я узнала, что, приходя после школы домой, он до пяти часов был один, так как мама работала где-то в лаборатории или больнице уборщицей", — пишет Гуревич.

Отец Путина был рабочим, мать – уборщицей. Оба они не много уделяли внимания сыну, который все свободное время проводил во дворе.

"Хорошо помню его во дворе. В младших классах двор для Путина был окном в мир… Атмосфера там была страшная: небритые грязные парни с портвейном и сигаретами. Пьянки, мат, драки. И Путин среди всей этой шпаны" (Виктор Борисенко, школьный друг Путина, питерский режиссер, из интервью журналисту и первому биографу президента РФ Олегу Блоцкому для книги "Владимир Путин. История жизни", 2002).

Слова Борисенко подтверждает и сам Путин:

"Жить во дворе и в нем воспитываться – это все равно, что жить в джунглях. Очень похоже. Очень! Уличная жизнь сама по себе очень вольная. Совсем как в фильме "Генералы песчаных карьеров". У нас было то же самое. Разница была, наверное, только в погодных условиях. В "Генералах" было теплее, и там ребята собирались на пляже. Но в остальном, что у них, что у нас – абсолютно одинаково" (Олег Блоцкий. "Владимир Путин. История жизни". 2002 ).

"Двор существовал по волчьим законам. Cтаршие верховодили над младшими. Жили, как на зоне: были паханы и их слуги. Дисциплина — строжайшая. Если старший велел младшему: "Иди принеси то-то", то надо было беспрекословно идти и нести. Путин входил в компанию младших ребят" (из интервью одного из соседей семьи Путиных по дому №12 в Басковом пер. газете "Московский комсомолец" 6.10.2010.).


Владимир Путин в начале политической карьеры
Фото: Getty Images

Путин был жесток от природы, как показывает случай с покалеченным мальчиком, но дополнительно "закалил" характер среди уличных бандитов.

"Вынужденная" жестокость Путина. Отрубить головы ручным уткам – и пойти купаться

"Особенно памятным для нас стало лето 1969 года, — вспоминает Вера Дмитриевна Гуревич. — Хотя в то время мои ребята уже не являлись непосредственно моими воспитанниками… созрело у нас желание не изменять своей традиции и после окончания ими 9 класса вновь отправиться всем вместе в поход-отдых. На сей раз мы уехали в Латвию…. В Латвии ребята прикормили в озере, на берегу которого жили, двух уток. Перед отъездом возникла идея их съесть. Но для этого надо было отрубить ничего не подозревавшим и уже доверявшим уткам головы. Слабонервные удалились от места казни подальше…

Доля "палача" выпала на Борисенко, он категорически отказался: "Делайте со мной что хотите, но я рубить голову не буду, не умею и не хочу" — "Тогда мы тебя съедим вместо утки".

Что тут началось: бросились друг на друга, катались по траве, кто нападал, кто защищался, понять было совершенно невозможно.

Это на короткое время отодвинуло от птицы минуту "казни", но не спасло. На помощь другу пришел Володя. Он накинул на себя одеяло, закрыв голову целиком. Сказал: "Введите несчастную, положите ей шею так, чтобы я, не видя ее, мог одним ударом отсечь ей голову".

После "казни" кто-то стал щипать перья – это надо делать пока тушка не остыла, кто-то готовился потрошить утку, а кто-то после столь тяжких обязанностей, как "казнь", кинулся купаться в озере", – вспоминала Гуревич.

Да, не у каждого настолько крепкие нервы, чтобы долго прикармливать уток, а потом, когда они станут тебе доверять – отрубить им головы.

Вывод из книги может сделать и компетентный психолог, и рядовой читатель, но в целом понятно: если внешних причин для войны с Украиной у Путина не было, то внутренних мотивов, основанных на жестокости и агрессии – более чем достаточно.

Автор Константин Рылев
Источник - focus.ua

https://vakin.livejournal.com/2881678.html

• Чт, 03:00: Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело https://t.co/g7MRb30Vwj

https://vakin.livejournal.com/2881492.html

Культура — не заповедник, где можно сохранить одежды белыми

В том, что происходит сейчас в Украине, русская культура несет ответственность наряду с российским оружием. Потому что именно она поставляет в российские мозги представления о том, что такое хорошо и что такое плохо.

"Украинский кризис — не что иное, как оправдание для русофобии".

Эту фразу некогда модный писатель Пауло Коэльо написал в своем Твиттере вскоре после начала войны.

В комментах его сразу же захейтили, конечно, — и за "украинский кризис", и за "русофобию", и даже за вещи, прямо не относящиеся к войне, как то сомнительные качества его книг и ущербность литературного таланта. Что поделаешь? Публика сразу бьет по площадям, подражая российской артиллерии.

Коэльо сразу же попытался отпрыгнуть назад. Сообщил, что "проехал от Москвы до Владивостока" — очевидно, хотел сказать, что "знает Россию". И попросил не смешивать преступный режим и "обычных людей".

Для бразильца это, вероятно, больной вопрос — несут ли "обычные люди" ответственность за "режим"? И ему очень хочется дать на него отрицательный ответ. Выученная беспомощность — какое-никакое средство от угрызений совести.

Но и в Европе, как ни странно, все оказалось не так однозначно.

Здесь исходят из двух постулатов, которые то ли кажутся бесспорными, то ли навязываются в качестве бесспорных. Первый четко сформулировал Коэльо: обычные люди не виноваты и не несут ответственности за действия режима. Есть Путин, а есть "просто русские" (вариант — "хорошие русские"), которые "тоже страдают" (это "тоже" особенно ценно). Следствие из этого постулата: россияне — такие же жертвы Путина, как и украинцы. Ну ладно, не точно такие же. Но все равно — жертвы. Кроме того, никак нельзя допустить такого варварства, как коллективная ответственность.

Если вас уже коробит, мужайтесь. Дальше будет круче. Второй постулат: культура — область взаимопонимания и сотрудничества. Какие бы политические распри и бури ни сотрясали мир, культура выше этого. Это мудрость человечества. И никакие политические глупости не могу запятнать ее белоснежных одежд. Можно "отменить" пару-тройку наиболее одиозных деятелей культуры за поддержку агрессора. Вот Нетребко из Метрополитен-опера уволили. Гергиеву пригрозили разрывом контрактов, если не покается. Но так же можно (и нужно) найти таких "хороших русских", которые подтвердят собственным примером, что великая русская культура в целом как жена Цезаря — вне подозрений.

И пока политики обсуждают санкции, а граждане выходят на митинги в поддержку Украины, западные культурные институты уже сейчас начинают работать над будущим "примирением" с Россией. Готовятся врачевать раны, нанесенные войной, и заново наводить разрушенные ею мосты.



Отношение к культуре как жене Цезаря весьма показательно. Странно, что эту мысль никто не доводит до логического завершения. Русская культура, как правило, служит режиму верой и правдой. Вернее, чаще верой, чем правдой. Придает режиму вес и блеск. Подбирает для него подходящие одежды и оправдания. Формирует мейнстрим и создает альтернативные образы на экспорт. А когда режим распоясывается и перестает скрывать свою людоедскую сущность, культура находит внутри себя ресурсы для самооправдания. И то сказать: разве один конкретный безумец может дискредитировать величественное здание культуры, созданное поколениями толстоевских? Безумца можно выбросить за борт. Но культура принадлежит не ему, а всему человечеству.

Такая ловкость рук присуща не только культурным деятелям, которые кормятся с рук диктатора. Точно так же на протяжении веков поступала церковь. Секулярная западная культура пытается играть примерно ту же роль, которую еще пару веков назад играла религия. Религия поплатилась за "конфликтность", за эксклюзивизм. Культура, напротив, настаивает на инклюзивности, уповает на нее как на универсальное средство от конфликтов. Но результат оказывается плачевным — некому стало отвечать на базовые вопросы. На вопросы о добре и зле. И то и другое в рамках современной западной культуры трусливо подменяется призывами к "диалогу" и "примирению", а "взаимопонимание" оказывается ценнее истины.

Так или иначе, европейское культурное сообщество работает именно в том направлении, которое предложил Пауло Коэльо: спасает "хороших русских" и их "великую культуру" от "русофобии", вспыхнувшей на фоне "украинского кризиса", и гипотетического безумия их лидера.

Это безумие, кстати, неотъемлемая часть сюжета, необходимая для очередного оправдания "хороших русских". Во-первых, безумие — как фатум греческой трагедии. Невозможно никого обвинить в случившемся, если в сюжет вплетается безумие. Во-вторых, безумие — это так по-русски… За то ее и ценят, эту русскую культуру, сервированную по европейской моде, — за бездну иррационального и даже инфернального.

Виновата ли культура и виноват ли "обычный человек" — это не два вопроса. Это один и тот же. Потому что в центре всей великой русской культуры — тот самый персонаж, который несет все бремя ответственности за судьбы родины, в том числе за нынешнюю войну. Тот знаменитый "маленький человек". Который никогда ни в чем не виноват — именно в силу своей маленькости. Никогда ни в чем не кается и ни о чем не сожалеет — потому что "а что он может изменить"? Если ему кого и жаль, то только самого себя, заброшенного в огромный мир — враждебный, "русофобский", неуютный, постоянно требующий от него каких-то решений и действий, для которых он слишком маленький. Он кутается в свою шинель и только вздрагивает, когда над ним бушуют грозы эпохи, непонятно откуда свалившиеся на его голову, — все тот же рок, все те же своенравные греческие боги, которые играют судьбами простых смертных.

Вся "великая русская культура" работает на то, чтобы поддерживать "маленького человека" в этом состоянии — беспомощном и инфантильном. Способном лишь жаловаться, ненавидеть, повторять чужие слова и фразы, потому что никто никогда не давал ему голоса и права говорить от своего имени. И он привык. И начал находить в этом удовольствие. И начал принимать это за собственную природу, за миссию. За собственную силу. Великая культура довлеет над маленьким человеком, навязывает ему свои модели и стереотипы, не позволяет ему вступать в диалог не только с внешним миром, но и с самим собой — и он принимает это как данность и как избавление.



То, что мы наблюдаем сейчас в России, — победа великой русской культуры. Сейчас на кремлевском троне сидит тот самый маленький человек, духовный сын Акакия Акакиевича или даже сам Акакий Акакиевич. Только он волею судеб — все того же античного Фатума — дополз до верхушки карьерной лестницы. И шинелей у него теперь полный шкаф. И стол необозримый. И бояре перед ним пополам складываются. И красной кнопочкой он играется, как изящным брелоком.

Но сам он по-прежнему маленький и теряется в грохоте истории, как блоха в меховом воротнике. Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело, того и гляди покроется ядерными грибами.

Но так и не повзрослело.

Виновата ли "культура"?

Да. Поскольку культура — это не Большой театр, не Репин с Кандинским, и даже не Лев Толстой с романом "Спецоперация и мир". Не набор артефактов, как нас учила советская еще школа и как нравится думать всем любителям "великой русской культуры", апеллирующей к шедеврам. Потому что, к чему же ей еще апеллировать, если ей больше нечем похвастаться? Да что там хвастаться — не за что больше спрятаться. Культура — это, в первую очередь, система ценностей, положенная в основу мировоззрения конкретного человека и целого сообщества. И если в рамках некой "великой культуры" выросло поколение людей, способных большинством голосов поддержать ракетный обстрел родильного дома, ни Достоевский (что там про "слезинку ребенка"?), ни даже весь репертуар Мариинского театра не может эту культуру оправдать.

Можно ли назвать это "коллективной ответственностью"? "Русофобией"? Я не знаю. Мне кажется, за последние две недели в этом мире не осталось места для русофобии. Как не было места для германофобии во время Второй мировой войны. Это слово просто лишено смысла.

В том, что происходит сейчас в Украине, русская культура несет ответственность наряду с российским оружием. Потому что именно она поставляет в российские мозги представления о том, что такое хорошо и что такое плохо. И эти ориентиры не может сбить даже расстрел жилых кварталов российскими ракетами. Вот, например, что пишет "антивоенный" и даже вполне либеральный "Горький" через неделю российско-украинской войны.

"Почти сто лет назад Киев захватили враги — отряды петлюровцев, которым противостояли лишь немногочисленные офицеры и юнкера бывшей царской армии. Михаил Булгаков рассказал об этом в своем романе "Белая гвардия"…

Не цитата из классика — прямая речь редакции: украинцы — "отряды петлюровцев", т.е. армия УНР — это враги. Без кавычек. Ссылки на Булгакова не только не извиняют, но даже усугубляют ситуацию. Русская культура не подвергает сомнению позицию автора и не делает поправку на точку зрения героев — этих "ненадежных рассказчиков". Она прямо и недвусмысленно указывает на то, кто есть враг. И на то, что "Киев наш" — хоть сто лет пройдет, хоть стопитсот.

Так культура принимает на себя скромную роль корректировщика огня.

Культура — не заповедник, где можно сохранить одежды белыми (хотя многие "хорошие русские" изо всех сил стараются убедить в этом себя и заодно всех остальных). Не "пространство диалога", как хотелось бы думать западным коллегам, которым надо как-то оправдывать финансирование своих проектов. Культура — это статья обвинения.

Автор Екатерина Щеткина
Источники - zn.ua и argumentua.com

https://vakin.livejournal.com/2881056.html

Разрушенная церковь в Мариуполе, 10 марта 2022 год. Фото: Евгений Малолетка / AP

О храмах, дворцах и других важных объектах, уничтоженных и поврежденных российскими военными.

На фоне зверств в отношении украинцев, которые российские нелюди совершили в Киевской области, уничтожение историко-архитектурных памятников кажется далеко не первоочередной проблемой. Разрушенное ими мы можем отстроить заново, а вернуть убитых, залечить психологические травмы тех, у кого на глазах расстреливали и насиловали родителей и детей — никогда.

И все же сейчас чрезвычайно важно документировать это, казалось бы, меньшее зло, совершаемое Россией — ведь враг пытается физически уничтожить не только нас, украинцев, но и, можно сказать, нашу душу: историю, воплощенную в культуре.

Согласно Гаагской конвенции 1954 года, разрушение объектов культурного наследия является военным преступлением.

Министерство культуры и информационной политики Украины задокументировало 242 эпизода военных преступлений против культурного наследия на территории страны, совершенных россиянами в период с 24 февраля по 23 апреля 2022 года.

В результате обстрелов со стороны российской армии разрушены и повреждены более 58 украинских памятников архитектуры и градостроительства, в том числе пять — национального значения. Пострадало более 25 ценных объектов исторической застройки — старинных сооружений второй половины XIX — начала ХХ века, а также десяток мемориальных стелл и скульптур, установленных в память об исторических событиях. Кроме того, нанесен ущерб примерно 12 музеям и историко-архитектурным заповедникам, шести театрам и кинотеатрам, пяти библиотекам.

Преступления российских военных против культурного наследия зафиксированы в десяти областях Украины и столице, по приблизительным данным их количество таково: 54 — в Харьковской области; 22 — в Донецкой, 16 — в Черниговской, 10 — в Киевской, по девять — в Луганской и Сумской, пять — в Киеве; по четыре — в Запорожской и Житомирской областях; по одному — в Днепропетровской и Херсонской.

Поскольку война продолжается и ее завершения в ближайшем будущем не предвидится, мартиролог памятников будет пополняться. Однако уже сейчас количество поврежденных и уничтоженных культурно-исторических объектов настолько велико, что описать их все невозможно. Поэтому я расскажу лишь о некоторых и проиллюстрирую их довоенными фотографиями, сопоставленными с актуальными снимками.

Тростянец

В Тростянце Сумской области — городе, находившемся под российской оккупацией с первых дней широкомасштабной агрессии и освобожденном в конце марта, — мне посчастливилось побывать в 2019 году. Помню, меня поразила чистота Тростянца, и еще больше — его многочисленные памятники архитектуры. Один из самых известных — так называемый Круглый двор (XVIII–XIX век), не имеющий аналогов на территории Украины. Вероятно, во времена, когда в Тростянце жили русские аристократы Голицыны, это место служило театральной ареной. Теперь ансамбль поврежден осколками взрывов.

Рядом — дворец Голицыных-Кёнигов. Здесь в 1864 году Петр Чайковский, тогда еще не знаменитый, а лишь начинающий композитор, сочинял увертюру "Гроза". Тот самый Чайковский, один из столпов "русского мира"! Дворец, где размещался музейно-выставочный центр "Тростянецкий", после изгнания оккупантов из города опечатали. Музейная экспозиция (в том числе посвященная Чайковскому) разгромлена, судьба экспонатов неизвестна, а фасады памятника сильно повреждены.


Дворец Голицыных-Кёнигов. Источник: личный архив Дмитрия Антонюка / Министерство культуры и информационной политики Украины

Еще больше не повезло дому управляющего дворцом Кёнига, который располагался в живописном ландшафтном парке "Нескучное". Здание в стиле модерн, построенное в 1911 году, уничтожено вражескими обстрелами и пожаром. Крыша, перекрытия и интерьеры сгорели дотла.


Дом управляющего дворцом Кёнига. Источник: личный архив Дмитрия Антонюка / Министерство культуры и информационной политики Украины


Чернигов

Черниговская область и ее столица всегда были для меня чем-то магическим. Наверное, из-за многочисленных памятников эпохи Киевской Руси. Той, подчеркиваю, Руси, преемницей которой пылко провозглашает себя Россия — прежде всего в культурном плане. Отсюда родом святой Антоний Печерский — один из основателей Киево-Печерской лавры, оплота Московского патриархата в Украине.


Елецкий монастырь. Источник: личный архив Дмитрия Антонюка / Министерство культуры и информационной политики Украины

До 24 февраля в Чернигове было немного православных церквей, большинство из них принадлежало к Московскому патриархату. И нате вам — в марте при обстреле российскими военными поврежден один из самых ценных памятников XII–XIX веков — Елецкий монастырь. Осколки пробили купола старинной Успенской церкви, колокольню в стиле украинского барокко и монастырские стены.


Областная детская библиотека. Источник: Министерство культуры и информационной политики Украины

В результате российских бомбардировок Чернигова частично уничтожено прекрасное неоготическое здание конца XIX века, где когда-то размещался музей украинских древностей Василия Тарновского, а с советских времен и до настоящего времени располагается областная детская библиотека. Необходимо упомянуть, что на территориях Украины, которые находились и находятся под российской оккупацией, зафиксированы случаи, когда враг сжигал украинские учебники. Делалось это целенаправленно, так как украинский нарратив не соответствует концепции "единого народа" и "русского мира".

Видимо, этому "миру" сильно мешал и Областной молодежный центр (в 1935–1947 годах — кинотеатр имени Щорса), почти столетие украшавший центр Чернигова: его уничтожила российская авиабомба.

Харьков


Успенский собор. Источник: Министерство культуры и информационной политики Украины

Прекрасный Харьков с целыми кварталами, застроенными в конце ХІХ — начале ХХ века зданиями в стилях ар-нуво, модерн, сецессион, а позднее и конструктивизм, прямо сейчас разрушается вражескими обстрелами. Россияне бомбят и центр города, где каждое третье строение — памятник архитектуры. Уже повреждены барочный Успенский собор (Московского патриархата), легендарный дом "Слово", в котором жили художники украинского "расстрелянного возрождения", церковь Жён-Мироносиц (возведенная, кстати, покойным пророссийским мэром Кернесом), величественная Харьковская хоральная синагога начала ХХ века, в архитектуре которой присутствуют элементы марроканского зодчества, курия Харьковско-Запорожской епархии Римско-католической Церкви.


Экономический факультет Харьковского университета. Источник: Министерство культуры и информационной политики Украины

Ракетным ударом нанесен существенный урон и комплексу построек пожарной части с каланчой 1886 года. Российские ракеты частично разрушили фасад экономического факультета Харьковского университета имени Василия Каразина, построенного в 1925 году.

Однако больше всего пострадала Харьковская областная государственная администрация, здание 1951 года постройки, где в советское время располагался обком партии: 1 марта вблизи от нее ударила сверхмощная вражеская ракета. Взрыв наполовину разрушил здание, были жертвы и среди мирного населения. Это самый центр Харькова, где находится огромная (как здесь утверждают, самая большая в Европе) площадь Свободы, на которой много лет возвышалась статуя Ленина. В сентябре 2008 года здесь выступила группа Queen и Пол Роджерс — на бесплатном концерте присутствовало 350 тысяч зрителей.


Харьковская областная государственная администрация. Источник: личный архив Дмитрия Антонюка / Министерство культуры и информационной политики Украины

Обстрелы Харькова продолжаются.

***

Я не перечислил и трети памятников архитектуры на территории Украины, поврежденных и уничтоженных во время российско-украинской войны. Министерство культуры и информационной политики создало специальную платформу, на которой фиксируются преступления россиян. Здесь можно посмотреть актуальные фото зданий, представлявших особую ценность и разрушенных российскими военными.

Больше всего пострадали церкви Московского патриархата. Например, 12 марта в результате российских авиаударов выбило стекла в духовном центре "русского мира" в Украине — Святогорской лавре Донецкой области (летом 2014 года монахи прятали там боевиков так называемой ДНР и их оружие). Разрушениям подвергаются и исторические резиденции русской аристократии, такие как упомянутый выше дворец Голицыных в Тростянце и обстрелянное российской техникой имение Попова в Васильевке в Запорожье. Примечательно, что башни, пострадавшие в результате вражеских обстрелов, — уменьшенные копии Московского Кремля.


Святогорская лавра. Источник: личный архив Дмитрия Антонюка / Министерство культуры и информационной политики Украины

Думаю, российских орков вообще не волнует, по чему они лупят — Московский патриархат, музей Чайковского, Мариупольский драматический театр… В их параллельной пропагандистской реальности, где белое оказывается черным и наоборот, все это, включая резню гражданского населения под Киевом, совершили "бандеровские нацисты", хотя те, кто пережил эти ужасы, говорят иное. Поэтому, к сожалению, мартиролог украинских памятников продолжает пополняться в результате преступлений абсолютного российского зла в человеческом обличии.

Автор Дмитрий Антонюк,
журналист, краевед, путешественник, переводчик. Автор путеводителей и краеведческих книг
Перевод с украинского Ольги Чеховой

Источник - "Новая Польша"

UPD: Ось фіксація військових злочинів росії щодо знищення культурної спадщини - Міністерство культури...

https://vakin.livejournal.com/2880875.html

• Чт, 17:30: "Открытые архивы и декоммунизация очень злят Путина" https://t.co/yA8H175adQ

https://vakin.livejournal.com/2880558.html

Как украинские историки воюют, помогают фронту и работают во время войны

Книга и автомат: как исследователи берут в руки оружие

24 марта 2022 года Главное управление разведки Министерства обороны Украины сообщило: на оккупированной территории сотрудники российской военной полиции изымают из библиотек литературу, которая кажется им "экстремистской". Прежде всего это книги об украинской борьбе за независимость, о событиях на Майдане и о войне на Донбассе.

"Оккупанты имеют целый список запрещенных к упоминанию [в названиях книг] имен. Среди них: Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Черновол. В городах Кременная, Рубежное (Луганская область), Городня (Черниговская область) известны случаи изъятия книжки "Дело Василия Стуса" Вахтанга Кипиани", – отмечают разведчики.

"Дело Василия Стуса" неслучайно отдельно упомянуто в сообщении. Эта книга стала для Украины целым событием, вокруг которого причудливым образом переплелось множество разных символов и смыслов. Василий Стус – украинский поэт-диссидент, дважды осужденный советским режимом за свои стихи и оппозиционную деятельность. Он умер в лагере в 1985 году, отбывая второй срок. В основу книги журналиста Вахтанга Кипиани легли материалы второго уголовного дела против поэта – одного из сотен тысяч дел КГБ, которые были рассекречены и доступны для всех в архиве Службы безопасности Украины. Адвокатом Стуса был Виктор Медведчук, ныне известный пророссийский политик и кум Владимира Путина. В 2019 году, после выхода книги, Медведчук подал в суд на Кипиани и издательство, требуя запретить продажу "Дела Василия Стуса". Претензии политика касались нескольких упоминаний его в негативном свете: в книги приводились свидетельства, что адвокат Медведчук скорее вредил диссиденту, чем защищал его. В суде первой инстанции Медведчук выиграл, но в апелляционном проиграл.


Кипиани в форме Вооруженных сил Украины с "Делом Василия Стуса". Фото: личная страница в Facebook

Пока шли судебные разбирательства, книга стала своего рода знаменем борьбы с пророссийскими силами – и национальным бестселлером № 1. В свете полномасштабного российского вторжения многие видели в Медведчуке потенциального лидера марионеточного пропутинского правительства Украины – в случае падения законной киевской власти. В реальности же Медведчук, находившийся под домашним арестом по делу о госизмене (еще довоенному), скрылся – вероятно, бежал из страны.

Его оппонент Вахтанг Кипиани 24 февраля вступил в ряды 112-й бригады территориальной обороны, защищающей Киев.

В первые дни войны ему, помимо прочего, пришлось дистанционно решать непростую задачу: обеспечить безопасность созданного им неформального музея-архива прессы. Это коллекция периодики и книг, насчитывающая десятки тысяч экземпляров и по некоторым позициям – речь прежде всего об изданиях украинской диаспоры и самиздате – превосходящая крупнейшие государственные библиотеки. Теперь самая ценная часть собрания Кипиани – в надежном хранилище, которому не страшны обстрелы.

В списке украинских историков, взявших в руки оружие для защиты страны, немало и других известных имен.

Декан истфака Киевского национального университета Иван Патриляк. Один из "отцов" декоммунизации и открытия архивов КГБ, народный депутат Владимир Вятрович – работу в парламенте он чередует с дежурством на позициях территориальной обороны. Сменивший Вятровича на посту директора Украинского института национальной памяти Антон Дробович. Генеральный директор Национального заповедника "Хортица" Максим Остапенко. Археолог, герой боев в аэропорту Донецка Вячеслав Зайцев. Бывший замдиректора архива СБУ, специалист по истории советских спецслужб и автор материала для Настоящего Времени о трагедии в Бабьем Яре Владимир Бирчак.


Иван Патриляк. Фото: Andriy Kovalov, Facebook

Бирчак на время войны приостановил участие во всех научных и просветительских проектах. И записался в тероборону родного Тернополя – служит в 105-й бригаде территориальной обороны ВСУ. В телеграм-канале историка, посвященном интересным находкам из архивов спецслужб, теперь лишь новости с фронта и данные о потерях российских войск. Часть подписчиков канала – из России, и Владимир надеется, что в условиях российской военной цензуры хоть кому-то его сообщения смогут открыть глаза.

Кроме того, Владимир Бирчак и его коллега Вахтанг Кипиани передали свои книги с автографами благотворительному аукциону "Свій за Свого", который с 2014 года собирает средства для нужд военных. Кипиани предложил в качестве лота недавно вышедшую антологию своих интервью с диссидентами, а Бирчак – сборник документов КГБ о Чернобыле, в подготовке которого он участвовал. За два экземпляра "Диссидентов" Кипиани удалось выручить почти $1200 (деньги были переданы черниговскому волонтеру), торги за сборник еще идут.

"Вещи, которые очень злят Путина": борьба России с украинским взглядом на историю

"Мы воюем в том числе за вещи, которые очень злят Путина. Вещи, к которым я был причастен, – реформы в Украине, в частности, декоммунизация. За открытые архивы. За улицы без имен кровожадных коммунистических лидеров, зато с именами украинских героев в названиях. За правдивую историю, в том числе историю Второй мировой войны", – говорит Бирчак.


Владимир Бирчак. Фото: личная страница в Facebook

Многие историки в эти дни разными словами выражают примерно одну и ту же мысль: украинская идентичность – одна из ценностей, за которые идет война, а история – одна из опор этой идентичности.

Среди официально декларируемых целей российского вторжения об истории нет ни слова. Но достаточно послушать предвоенные выступления Путина об Украине, чтобы понять, насколько болезненной для него является принятая в соседней стране трактовка событий прошлого, отличная от его собственной.

Словно подтверждая вышесказанное, председатель Следственного комитета России Александр Бастрыкин 30 марта поручил подчиненным изучить содержание украинских учебников по истории. Учебники, по мнению Бастрыкина, "нацеливают детей на ненависть к России и русскому языку" и "искажают историю", чему он распорядился дать правовую оценку "в рамках расследования находящихся в производстве уголовных дел".

Система исторических воззрений "коллективного Путина" тут же дала о себе знать на оккупированных Россией территориях. Помимо изъятия книг, это и поднятые красные флаги, и возвращение советских названий городам, и разрушение памятных знаков.


Разрушенный оккупационными войсками памятный знак в честь Вячеслава Черновола, Антоновка. Фото: Верховная Рада Украины

Излюбленный риторический прием властей России и примкнувших к ним "государственников" в околоисторических дискуссиях – "прославление пособников нацизма" в Украине (речь прежде всего об Организации украинских националистов и Украинской повстанческой армии) и необходимость противодействия ему. Однако на деле под ударом оказываются и те фигуры, которых в "нацисты" и "пособники" не запишешь даже при большом желании. В Антоновке Херсонской области оккупационные войска России уничтожили памятный знак диссиденту и политику Вячеславу Черноволу. В Казани демонтировали установленную в 2006 году памятную табличку в честь "патриарха" украинской историографии и главы Центральной Рады Михаила Грушевского. А Роскомнадзор пригрозил блокировкой сайта Институту истории Украины НАНУ из-за размещения электронной версии "запрещенной литературы" – изданной в 1997 году книги об истории "Народного руха" Украины [основанное в 1989 году крупнейшее украинское оппозиционное движение. С 1993 года – политическая партия национал-демократического толка].

Рукописи горят, но их спасают

Спасать историю не в переносном, а в буквальном смысле сейчас приходится украинским архивистам и музейщикам. Экспонатам и документам угрожают как обстрелы, так и входящие в города российские войска.

На сегодня известно о пострадавших от российских обстрелов зданиях областных государственных архивов в Харькове, Николаеве и Лисичанске (архив Луганской области). Документы уцелели. А вот архив управления СБУ в Черниговской области, как сообщила украинский омбудсмен Людмила Денисова, уберечь не удалось: здание сгорело после попадания снарядов.


Горящее здание СБУ в Чернигове, 25 февраля 2022 года. Фото: "Суспільне Чернігів"

Сотрудники архивов и музеев, с которыми мы пообщались, заверили: работа по спасению исторического наследия постоянно ведется – в тех объемах, которые сейчас возможны. При этом все собеседники обходились без конкретики: любая подобная информация по соображениям безопасности пока засекречена.

"Позже я расскажу вам несколько реальных историй о смелости наших коллег и спасении документов. Слезы радости делопроизводителей, которым мы помогли эвакуировать документы НАФ (Национального архивного фонда – НВ) из-под обстрелов в относительно безопасные места. Я поражен чуткостью руководителей отдельных регионов, которые среди хаоса войны пошли на контакт и мгновенно организовывали спасение наших культурных архивных ценностей", – написал на своей странице в Facebook глава Государственной архивной службы Украины Анатолий Хромов.

Он также рассказал, что там, где это возможно, архивы уже начали создание фондов, посвященных отражению российской агрессии в 2022 году.

Директора Государственного отраслевого архива СБУ Андрея Когута начало войны застало в США. Несколько месяцев он посвятил изучению в архиве Института Гувера при Стэнфордском университете документов об операции "Запад" – принудительной массовой депортации жителей запада Украины в отдаленные районы СССР в 1947 году.

24 февраля Когут читал лекцию об украинской политике памяти в Иллинойском университете в Чикаго. С начала вторжения прошли почти сутки, и все внимание аудитории было приковано к последним событиям. Некоторые вопросы и реплики американских студентов шокировали его, говорит Когут: например, когда один из них заявил, что Россия имеет естественное право на буферную зону между собой и НАТО. По словам историка, до сих пор даже многие ученые в США, не говоря уже о студентах, очень отдаленно представляли себе, что такое Украина и ее история. Некоторые воспроизводили российские имперские мифы вроде "трех братских народов".

"Но всю неделю после начала вторжения, пока я оставался там, тема Украины не уходила из новостей. И теперь, я надеюсь, для всех окончательно стало понятным, что Украина – не Россия", – говорит директор архива.


Андрей Когут. Фото: личная страница в Facebook

Научную командировку Когуту пришлось прервать. Он вернулся в Украину, чтобы на месте руководить архивом.

По мнению директора архива СБУ, рассекреченные в ходе декоммунизации документы КГБ – это своего рода "противоядие" против реваншистских настроений северного соседа.

"То, что в своей речи перед вторжением Путин упомянул о декоммунизации, подтверждает: Россия очень боится и пытается избежать того пути переосмысления советского прошлого, который избрала Украина. Более того, перед нами стоит дополнительный вызов: как показывает наша история, недостаточно просто в Украине говорить о преступлениях советского режима. Пока на всей территории бывшего СССР не будет адекватного понимания того, чем была советская власть, мы будем постоянно под угрозой удара тех, кто захочет возродить ту империю, обосновывая это историческими мифами", – говорит он.

"Мы воюем именно за это": как ученые и популяризаторы истории продолжают работать во время войны

"История без мифов" – так называется ведущий украинский ютуб-канал исторической тематики с почти 300 тысячами подписчиков. Раньше на канале каждую неделю публиковали по два эпизода. С началом войны новые видео перестали выходить: по словам основателя "Истории без мифов" Владлена Мараева, вся команда проекта занята волонтерской помощью украинской армии – времени на полноценные съемки и монтаж нет.

Но конце марта "История без мифов" вернулась: вместо видео обычного для канала формата на нем стали появляться стримы с лекциями Мараева – на это уходит на порядок меньше времени и сил.

Темы лекций продиктованы сегодняшними событиями. Первая посвящена борьбе Чечни за независимость от России – как ответ на медийную активность во время войны Рамзана Кадырова и его подчиненных, с которыми у многих в Украине ассоциируется весь чеченский народ. Вторая – о корнях современного российского шовинизма по отношению к Украине. Как и многие другие блогеры в это время, Мараев в стримах призывает зрителей перечислять деньги на помощь военным, давая ссылки на волонтерские фонды.

Харьковчанин Владислав Яценко публикует в своем ютуб-канале "Исторический вебинар" онлайн-доклады историков из Украины, Польши, Беларуси, Литвы. "Жизнь продолжается, а идентичность, в том числе историческую, нужно сохранять", – так он отвечает на вопрос, почему решил не останавливать проект после российского вторжения.

Уже 26 февраля Яценко записал вебинар с польской исследовательницей Агатой Клечковской о Будапештском меморандуме. Публикация вышла с оглядкой на актуальную повестку: меморандум был посвящен гарантиям безопасности Украине в обмен на отказ от ядерного оружия.

Как и Владлен Мараев, создатель "Исторического вебинара" в своих видео призывает жертвовать на Вооруженные силы Украины и размещает реквизиты в описании. Около двух недель в марте стабильному обновлению канала мешали проблемы с интернетом: дом, где находится сервер провайдера, был поврежден взрывной волной от российской бомбы.


Наталия Яковенко за работой. Фото: Євгеній Стасіневич, Facebook

Наталья Яковенко – доктор исторических наук, заведующая кафедры истории Киево-Могилянской академии. В начале марта литературовед Евгений Стасиневич опубликовал на своей странице в фейсбуке фотографию 79-летней исследовательницы и рассказал, что прямо сейчас она занимается переводом одного из главных трудов по римской истории – "Истории от основания города" Тита Ливия. Перед войной Яковенко уже успела подготовить к изданию пять книг, а сейчас работает над 29-й из 45.

Стасиневич завершил пост словами: "То есть понимаете: в эти минуты в Киеве пожилая феноменальная историкиня планомерно переводит Ливия. Ибо так надо. Мы воюем именно за это".

Автор Эдуард Андрющенко,
историк, волонтер
Источник - Настоящее время

https://vakin.livejournal.com/2880258.html

• Вт, 15:47: Українські цінності в російських музеях: топ вкрадених скарбів https://t.co/paNmWJUb1Y

https://vakin.livejournal.com/2880135.html

Російські та радянські музеї роками привласнювали чужі скарби, що створювало російській культурі образ багатої та різноманітної, а нашій — провінційної. Насправді велика російська культура — це перш за все культура мародерів. Ось топ змародерених скарбів України, які мають повернутись до своєї історичної колиски.

Багатство кожної культури визначається не лише вагою та пробою знайденого археологами золота, але й різноманітністю історичних артефактів, місцем їх залягання в археологічному шарі та виваженою інтерпретацією значення знахідки, нагадує історик Олександр Вітолін, який і склав цей перелік.

Гребінь з кургану Солоха

Скіфські скарби були знайдені під час археологічних розкопок 1912-1913 років біля Кам’янки-Дніпровської на Запоріжжі. Скарб ховався під курганом висотою 18 метрів і діаметром 100 метрів. Одне з поховань було вже розграбоване, а в другому знайшли п’ять золотих браслетів, бронзовий шолом і золотий гребінь. Гребінь вразив майстерністю виконання. Як і більшість скіфських скарбів, знайдених у царські часи, він потрапив до Ермітажу.



Перещепинський скарб

Приблизно одночасно зі скарбами кургану Солоха знайшли скарб на Полтавщині. Вага цього скарбу вражає: 25 кілограмів золотих виробів і 50 кілограмів срібних. Перещепинський скарб став найбільшим скарбом, датованим першим тисячоліттям нової ери на території Європи. Цей скарб, який пов’язують з болгарськими племенами, також потрапив до Ермітажу.



Івахниківський скарб

Ще один скарб знайшли на Полтавщині в 1905 році. Він датований кінцем восьмого — початком дев’ятого століття та засвідчує контакти з угорськими племенами, які тоді ще були кочівниками. У скарбі виявили повний набір слов’янських жіночих прикрас: шість кручених шийних гривен, дві фібули, два срібні персні, дві мідні підвіски, скляне намисто. Знайдені прикраси фіксують опанування техніки кування, тиснення, лиття. Івахниківський скарб знаходиться в Державному історичному музеї в Москві.



Ніжинський скарб

Срібники Володимира Великого, Ярослава Мудрого та Святополка Володимировича знайшли на хуторі Бобрик у районі Ніжина в 1852 році. У глиняному горщику виявили приблизно 200 срібників. Цей скарб дав початок історії нумізматики Київської Русі. Тризуб на звороті срібників Володимира становить надзвичайну цінність для української геральдики. З легкої руки ініціатора Емського указу Михайла Юзефовича срібники були роздані як подарунки впливовим особам і царю. Врешті решт частина срібників опинилася в Ермітажі.



Скарб Десятинної церкви

Храми й монастирі для археологів завжди були спокусливою принадою. Більшість скарбів знаходили під час реконструкції культових споруд. Скарб Десятинної церкви вражає майстерністю виготовлення прикрас. Спочатку ювелірні прикраси потрапили до приватної колекції, але згодом радянська влада їх націоналізувала та передала до Державного історичного музею в Москві. Зруйнування Десятинної церкви в 1928 році демонструє справжнє ставлення тієї влади до історії та культури.







Вишгородська ікона

Сьогодні Вишгородська ікона більш відома як Володимирівська. Коли в 1169 році син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський напав на Вишгород, він і змародерив цю ікону. Згодом вона потрапила до Успенського собору у Володимирі-на-Клязьмі. Потім її перевезли до Москви. За часів богоборницької політики передали артефакт до Державного історичного музею, а потім до Третьяковської галереї.



Мозаїка Димитрія Солунського

Мозаїка Михайлівського Золотоверхого монастиря, створена візантійським художником Димитрієм Солунським, є унікальною пам’яткою мистецтва 12 століття. Храм неодноразово страждав від війн і нападів, але справжніми варварами показали себе творці "світлого майбутнього" у 20 столітті. Вони підірвали храмовий комплекс попри протести науковців. На тому місці планували спорудити урядовий квартал, але так і залишили майданчик незабудованим. Михайлівський Золотоверхий знову відбудували за часів української незалежності. А от мозаїки та фрески, яким пощастило вціліти, у радянський час розподілили по російських музеях. Найкращі зразки потрапили до Третьяковської галереї.



Змійовик Мономаха

Золотий змійовик знайшли в 1821 році біля села Білоуса на Чернігівщині. Виріб являє собою цінність не лише завдяки майстерній ювелірній роботі, але й тому, що відбиває світогляд часів Володимира Мономаха. З одного боку ми бачимо хрест, а з іншого — жіночу голову з тулубом змії, яка свідчить про залишки язичницького віросповідання. Змійовик потрапив до Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі.



Козацькі хоругви та клейноди

Визначну історичну цінність становлять козацькі хоругви та клейноди, які як трофеї старанно заховані по російських музеях. Особливо ретельно російська влада вишукувала й відбирала все, що пов’язане з ім’ям Івана Мазепи. У 1917 році українці, повіривши в гасла революції, спробували домовитись про повернення козацьких хоругов і клейнод. Але з початку переговори затягувались, а потім більшовицька влада замість обіцяного Леніним права нації на самовизначення почала відновлювати кордони імперії.

Джерело - weekend.today

https://vakin.livejournal.com/2879799.html

• Сб, 15:52: Отец путинской лжи: «Уроки» манипулирования от доктора Геббельса https://t.co/Dxbt5KpVAx

https://vakin.livejournal.com/2879737.html

https://vakin.livejournal.com/2879233.html

• Ср, 15:38: Дайджест "Ставки Путина огромны". Конец Российской империи и репутации Германии. Обзор западных СМИ https://t.co/iVJTqwFg3q

https://vakin.livejournal.com/2879230.html

Коллаж – Елена Сошкина/LIGA.net

Обзор топовых медиа: как война в Украине подорвала репутацию немцев и может разрушить империю Москвы

Война России против Украины окончательно раскрыла коррупционное лицо немецких политиков, спровоцировала новую волну популярности угля, который должен был вот-вот уйти в прошлое, и может поставить крест на русском имперском мышлении; ставки для Путина – сверхвысоки.

Что иностранная пресса пишет о войне России в Украине

The Telegraph: Высокомерные, некомпетентные, коррумпированные. Как война в Украине разбила репутацию немецкого политикума

Еще рано говорить, чем завершится война. Но одно государство уже точно разгромило свою репутацию. Это Германия, пишет The Telegraph. Берлин не смог оказать Украине необходимую помощь, а в отношениях с Россией вел себя в лучшем случае наивно, а в худшем – как соучастник.



Сначала канцлер Олаф Шольц обещал Украине денежную помощь в размере 1 млрд евро, затем сократил ее на две трети. Когда Киев передал Германии список необходимого оружия, все тяжелое оборудование оттуда было вычеркнуто. Берлин постоянно торпедирует санкции против России, утверждая, что промышленность и потребители сильно пострадают от прекращения поставок российских энергоносителей. Десять лет назад немцы читали лекции грекам о необходимости жесткой экономии, а теперь категорически отказываются от этого, даже несмотря на российские военные преступления.

Пока Берлин говорит о болезненном решении по сокращению импорта российских энергоносителей, крохотная и уязвимая Литва это уже сделала. Только сейчас немецкое общество начинает понимать, что фактически спонсирует путинскую военную машину. Если бы этот денежный поток был плотно перекрыт, Кремлю пришлось бы прекратить войну.

Без преувеличения можно сказать, что немецкий истеблишмент переживает нервный срыв, пишет издание. Эксперты в шоке от уровня некомпетентности и коррумпированности элиты, ее зависимости от России. Извинения Берлина только усугубляют кризис.

Северный поток стал самым большим провалом Берлина. Сначала его лоббировал канцлер Герхард Шредер, позже перешедший из своей Социал-демократической партии в правление Газпрома. Действующий канцлер Олаф Шольц является его прямым протеже. А президент Франк-Вальтер Штайнмайер имел тесные отношения с Кремлем и годами проводил пророссийскую политику, находясь в коалиционном правительстве Меркель.

Когда Штайнмайер захотел посетить Киев, ему отказали. Это был беспрецедентный шаг, ставший для немцев еще более болезненным после того, как мир облетели кадры сердечной встречи президента Владимира Зеленского с британским премьером Борисом Джонсоном.

Хотя Шольц, Штайнмайер и лидер социал-демократов Зигмар Габриэль боятся это признать, Кремль всегда коррумпировал немецких политиков.

Один из таких случаев касается Мануэлы Швезиг, первого министра от социал-демократов земли Мекленбург-Передняя Померания. Документы, опубликованные газетой Die Welt, свидетельствуют, что она учредила фонд по указанию России, чтобы обойти возможные санкции США и скрыто лоббировать Северный поток-2 в немецких СМИ. Теперь Швезиг ждет расследование, и, возможно, уголовное производство. Немцы в шоке.

Прикрываясь послевоенным лозунгом "никогда снова", немцы убедили себя, что российский лидер не сможет превратиться в нечто гитлероподобное с огромным ядерным арсеналом. От самодовольного Шредера до упрямого материализма Меркель и нравственной трусости Шольца — все это стало составляющими превращения Путина в то, чем он стал сейчас. И теперь политики в Германии разделены не по принципу "левые" или "правые". А пропутинские или антипутинские. Немецкие элиты так боялись повторения своего прошлого, что не заметили его повторения в России.

Bloomberg: Война России против Украины усиливает зависимость мира от угля

В Германии и Италии угольные электростанции, когда-то выведенные из эксплуатации, постепенно оживают. В Южной Африке все больше кораблей, загруженных углем, отправляются в Европу. Использование угля в США переживает самый большой бум за десять лет, а Китай открывает закрытые шахты и планирует бурить новые, пишет Bloomberg.

Казалось бы, мировая зависимость от угля сходит на нет. Но спрос на него сейчас выше, чем когда-либо. Он рос с прошлого года на фоне дефицита газа и из-за потребления электроэнергии после отмены коронавирусных ограничений. А вторжение России в Украину этот процесс ускорило, вызвав эффект домино. Производители электроэнергии вынуждены бороться за поставки и повышать цены до рекордного уровня.



"Ставки Путина огромны". Конец Российской империи и репутации Германии. Обзор западных СМИ
Бум добычи угля имеет огромные последствия для глобальной экономики, ведь он остается одним из самых дешевых — и самых грязных — видов ископаемого топлива. Это сильно беспокоит те правительства, которые хотели поскорее перейти на более экологичные источники энергии.

По данным Международного энергетического агентства, в 2021 году мир производил больше электроэнергии из угля, чем когда-либо ранее, и на 9% больше, чем в предыдущем году. Ожидается, что в 2022 году общее потребление угля вырастет почти до рекордных 8 млрд метрических тонн и останется на этом уровне, по крайней мере, до 2024 года.

В Евросоюзе в прошлом году потребление угля выросло на 12%, в США — на 17%. Показатели также идут вверх в Азии, Африке, Латинской Америке, а поставщиками в большинстве своем были Индия и Китай. И это несмотря на то, что несколько месяцев назад лидеры мира на климатической конференции в Глазго были очень оптимистичны и говорили, что "уголь уходит в прошлое".

В свете российской агрессии Европа пытается отказаться от российского угля и газа. Германия планирует возобновить эксплуатацию нескольких угольных электростанций, чтобы безопасно пройти следующую зиму. Так же поступают Дания и Великобритания, чтобы поддержать свою энергетическую независимость. Поэтому цены на уголь в мире достигли стратосферы – и уже побили 13-летний рекорд.

The Wall Street Journal: Конец Российской империи?

РФ и Украина готовятся к битве за Донбасс. Кто выиграет – до сих пор неизвестно. У России есть преимущество в количестве техники и людей, у Украины — мужество, молниеносная тактика и западное вооружение, пишет The Wall Street Journal.

Худший сценарий для путинской России – военное поражение, коллапс российских анклавов и интеграция Украины в Европу. Это станет не только персональным ударом для российского диктатора, но и психологическим шоком для россиян и их представления о статусе страны.

Весь ход российской истории может измениться на Донбассе.



"Ставки Путина огромны". Конец Российской империи и репутации Германии. Обзор западных СМИ
Все империи проходили через схожий момент истины. Испания в 1898 году после поражения от США; Великобритания и Франция во время Суэцкой кампании. Им приходилось признать, что величие в прошлом, и жить в новых реалиях.

При царях, коммунистах и Путине русская политическая философия основывалась на том, что Россия "не такая, как все". Это различие трансцендентно важно и наделяет РФ уникальной ролью в мировой истории. Поражение в Украине погрузит Россию в кризис идентичности с непредсказуемыми последствиями.

Цари, комиссары и путинисты считали, что Россия обречена на борьбу с Западом, что Москва – "третий Рим", центр пролетарской революции или центр консерватизма, существующий в противовес западной бездуховности.

Украина — в центре этого мировоззрения. Находясь под московским контролем, она легитимизирует Россию как величайшую силу в Европе. Без Украины – это будет смерть империи. Победа демократической Украины над деспотической Россией будет сильным ударом по легитимности Путина. Это поставило бы под сомнение идею русской исключительности и фатально подорвало идею о том, что деспотизм является формой правления, лучше всего подходящей для русской души. Для Путина ставки в этой войне – огромны.

Автор Дмитрий Белобров
Источник - www.liga.net

https://vakin.livejournal.com/2878782.html

• Пт, 12:16: Александр Роднянский: "Это классическая агония" https://t.co/uv6JKnqcZZ

https://vakin.livejournal.com/2878634.html

Кинопродюсер Александр Роднянский о состоянии российской элиты после начала войны в Украине


В 2017 году фильм "Нелюбовь", который продюсировал Александр Роднянский, получил приз жюри 70-го Каннского кинофестиваля

Знаменитый кинопродюсер и медиаменеджер Александр Роднянский родился в Киеве, но последние 20 лет работал в основном в России и сыграл заметную роль в формировании современного российского кинематографа и развлекательного телевидения. Сразу после российского вторжения в Украину Роднянский публично выступил против войны, что неминуемо означало для него конец работы в России, несмотря на многомиллионные инвестиции в новые проекты.

Корреспондент Русской службы Би-би-си Петр Козлов поговорил с Александром Роднянским после того, как тот, перефразируя немецкого философа Теодора Адорно, заявил изданию "Холод", что после убийства сотен мирных жителей в Буче "нельзя больше говорить о русской культуре".

В интервью Би-би-си (видеовариант которого можно посмотреть здесь) Роднянский рассуждает об ответственности культуры за ужасы войны, о российской государственной пропаганде и телевизионных начальниках, о состоянии российской политической элиты и называет ошибкой свою работу в России после 2014 года.

Би-би-си: Война изменила вашу жизнь?

Александр Роднянский: Полностью. У меня нет прежней жизни вообще. И я. откровенно говоря, за эти 48 дней (беседа состоялась на 48-й день после начала войны - Би-би-си) не провел на одном месте больше трех дней. Я постоянно перемещаюсь. Сейчас это в меньшей степени связано с кино, которым я, безусловно, буду заниматься и дальше как главным своим делом. Но пока я пытаюсь помочь моим друзьям, коллегам и просто беженцам из Украины, пытаюсь быть полезен хоть кому-то. Я был в разных частях Европы, неоднократно - в Турции, в Варшаве, на границе с Украиной был, во Львове. И очень много в Германии - и в Берлине, и в Бонне, и в Кёльне, и в Дюссельдорфе, а также в Италии и во Франции. Не могу так просто сидеть и ждать, когда наблюдаешь за тем, что происходит.

Би-би-си: Российская пропаганда в отношении тех, кто выступает против войны, использует конструкт "где вы были те восемь лет, когда жители Донбасса находились под обстрелами?" А вы сейчас не жалеете, что когда произошла аннексия Крыма и начался вооруженный конфликт в Донбассе, вы продолжили жить и работать в России?

Александр Роднянский: Это самый главный вопрос, который я себе задаю. Сейчас это будет звучать как оправдание, поэтому это неважно, Но тогда мне казалось, что удастся изменить ситуацию, отрулить, что удастся добиться каких-то мирных разрешений, что я сумею сделать несколько острых фильмов, которые как бы обратят на это внимание. Но это все была иллюзия, конечно, этого ничего не случилось.


Александр Роднянский во время интервью Би-би-си: "Пытаюсь быть полезен хоть кому-то"

Сегодня ясно, что война началась именно тогда. Она началась в гибридной форме, просто она не была такой кровавой, как сегодня. Сегодня она только полномасштабная, это война нового этапа. И другого совершенно масштаба, с другим количеством жертв. И я, наверное, внутренне жалею, что я не принял сразу столь жестких и радикальных решений. Был обманут возможностью работать и делать острые и качественные, как мне казалось, важные картины и кинофильмы и влиять таким образом на изменение людей. Но это, повторюсь, скорее всего, была иллюзия.

Я могу сказать, да, я ошибся, что в 2014 году не отреагировал так же. Но я абсолютно убежден в том, что спустя восемь лет я реагирую максимально адекватно. Вот и все. Это важно. И мне кажется, что это смогут сказать очень многие. Я надеюсь, что я буду не последним.

Би-би-си: Этой трагедии можно было избежать или нет?

Александр Роднянский: Конечно, можно. Если бы мир отреагировал в 2014-м так же, как он реагирует сейчас, жесточайшими санкциями, то не было бы никакой войны. Конечно, если бы Украину сразу бы приняли в НАТО, понимая, что происходит, то не было бы никакой войны. Ну видите, какие удивительно острые решения - которые раньше никогда бы не пришли никому в голову, но сейчас это выглядит как единственно возможное решение.

Иными словами, попустительство агрессору - оно всегда наказуемо. И не случайно сегодня так остро звучат разговоры про Мюнхен. Я имею в виду Мюнхен 1938 года, про тот самый пресловутый мюнхенский сговор, когда Чемберлен и Даладье подписали договор с Гитлером и Муссолини, который позволил забрать Судетскую область Чехословакии и по факту развязал руки [Германии] перед началом Второй мировой войны.

Главный продюсер российского кино

Александр Роднянский - один из самых успешных продюсеров в российском кинематографе, в его портфолио - работа над десятками сериалов и кинолент. В их числе - такие известные и разные картины, как "Нелюбовь", "Елена" и "Левиафан" Андрея Звягинцева, "Сталинград" Федора Бондарчука, "Бесы" Владимира Хотиненко, "Водитель для Веры" Павла Чухрая, "Дылда" Кантемира Балагова. Его работы были номинированы на премию "Оскар" и удостаивались престижных международных и российских наград. До переезда в Россию Роднянский основал украинский телеканал "1+1", а позднее, уже в Москве, возглавлял "СТС Медиа".

Би-би-си: Вы заявили о своей позиции против войны. Легко ли вам было принять такое решение, когда у вас серьезная часть бизнеса в России? Понес ли ваш бизнес потери?

Александр Роднянский: Все, что связано с российской частью бизнеса, рухнуло, ее просто нет. Действительно, это достаточно большой бизнес, а в производстве на тот момент [24 февраля 2022 года] было 15 сериалов для разных платформ, телеканалов. Параллельно было в производстве еще два фильма и несколько новых проектов. Чего говорить, все это рухнуло.

"Кинотавр", фестиваль огромный и важнейший в России, тоже, мне кажется, невозможно будет проводить в нынешних обстоятельствах. Я с ужасом себе представляю, как в нынешних обстоятельствах отбирать фильмы, зачитывать приветствие президента. Вот это меня больше всего смущает - [приветствие] человека, который уничтожил, на мой взгляд, жизнь 200 миллионов человек в один момент просто окончательно. Имеется в виду и жизнь россиян, и украинцев.


2021 год, Сочи. Закрытие 32-го российского кинофестиваля "Кинотавр" - видимо, последнего для Александра Роднянского

Украинцы все это хорошо понимают - кто им враг, украинцев убивают и разрушают [их] страну. А россияне далеко не все еще понимают, что у них есть человек, который взял и разрушил их жизнь, на мой взгляд. Все это рухнуло, конечно, в один момент.

Легко ли было принять решение? Я вам так скажу: с одной стороны легко, потому что это такая красная линия и не было других вариантов, это не обсуждалось. В семье не было ни одного человека, который бы мог сказать: давай подумаем. С другой стороны, ну конечно очень жаль, и все это несет последствия, в том числе и финансовые. Потому что я, естественно, несу обязательства по отношению к тем, кто были нашими партнерами, кто-то вкладывал деньги в наши проекты, и я, естественно, их буду возвращать. В общем, то, что называют обычно "списал убытки и придумал свою жизнь заново".

Би-би-си: По вашим оценкам, сколько потеряли денег?

Александр Роднянский: Это будут спекуляции с моей стороны - называть какие-то цифры. Я же могу с потолка взять какую-то дико впечатляющую цифру и выглядеть потрясающе сильным человеком, который взял и закрыл глаза на многие миллионы долларов. Но это, безусловно, миллионы долларов, и не один, и не два, и не три. Потеряли много, правда много.

Би-би-си: В одном из недавних интервью вы заявили, что после трагедии в Буче не может быть русской культуры. А это ведь и часть вас. Что вы, говоря об этом, сами испытываете?

Александр Роднянский: Я, собственно, поэтому так и написал. Я же не пишу о ком-то. Я стараюсь не называть фамилии виновных людей, которые, как мне кажется, ведут себя не должным образом сегодня. Потому что я не чувствую себя вправе, прежде всего. Я почти 20 лет прожил в России, и я был неотъемлемой частью современного российского медийного и культурного ландшафта. Во всяком случае, я полагал так. И, безусловно, мы живем во времена, когда совершенно ясно, что русская культура как система идей, понимания жизни, практик, она не справилась с трансформацией российского человека к лучшему. Что она не предохранила очень многих людей в России от варварства и оскотинивания. Вот что такое Буча.


Александр Роднянский: "Русская культура... не справилась с трансформацией российского человека к лучшему"

Я просто психологически себе представил людей, стоящих на коленях с завязанными за спиной руками, обычных людей, не солдат, обычных, вытащенных из домов… А ведь еще важно понимать, что Буча - это такой пригород Киева, это 15 км от центра. Там жил мой сын со своей семьей, и я себе представил. Вот эти люди, эти белые ленты и какие-то ублюдки, стреляющие им из пистолетов или из чего-то там им в затылок… Вот как это?

(Российские власти и российское военное командование отрицают ответственность за массовые убийства, случаи насилия и мародерства в Буче и других оставленных российскими войсками населенных пунктах Украины и возлагают ответственность за них на украинскую сторону. - Би-би-си)

Александр Роднянский: Это значит, с этими людьми что-то случилось. А мы делали для них фильмы и пытались сделать их этими фильмами лучше. И говорили о том, что в человеке есть нечто, и призывали к каким-то изменениям и так далее, и так далее. Значит, русская культура - музыка, литература, в том виде, в котором она существовала и тешила себя надеждами на сохранение некоего прекрасного, выдающейся важности внутреннего зерна в человеке, - она не справилась со своей задачей.

И получается вот две вещи. Первое - что я был частью этого социума. Второе - что культура не справилась. Значит, я не справился, естественно. И для меня это чудовищное, такое мучительное переживание. Я каждый раз мысленно возвращаюсь [к этому] и думаю: а что же я сделал не так?

Я на телевидении работал с 2002-го по 2008 годы, по факту это был развлекательный неполитический канал СТС и вся корпорация СТС-медиа, которой я руководил. Там не было политики. Больше того, мы пытались строить какой-то мир, максимально далекий от советского. В качестве героев я выбирал всегда новых буржуа, новый средний класс, и очень верил в то, что если мы продвигаем эти ценности мелкобуржуазные, над которыми так посмеивались язвительно в советские времена, то меняется мир, то рождаются новые люди, которые начинают на наших глазах строить другие траектории жизни. Вот в это я верил.

Потом я начал делать фильмы. И первым фильмом настоящим, который я сделал уже в чисто продюсерской роли, была "Елена" Андрея Звягинцева. И это был очень важный фильм. Для меня до сих пор один из самых точно говорящих о современной России. Об этом как раз оскотинивании. Если вы помните картину, там обычная женщина, которой почти 60 лет, убивает своего мужа из-за денег. Просто потому что эти деньги ей нужны, чтобы избавить своего никчемного внука от армии. И это очень сегодняшняя история.


Александр Роднянский и режиссер Андрей Звягинцев на церемонии вручения Оскаров, 2018 год

Иными словами, я пытаюсь сказать, что я пытался делать какие-то вещи - дальше были "Левиафан", "Любовь" и "Дылда" и "Разжимая кулаки" . Но параллельно я же делал "9 роту" и "Сталинград". Но, с другой стороны, я себе говорю - ну "9 рота", история поражения, история заброшенных, оставленных людей, на самом деле проигранной войны, явно антивоенный фильм. Но, видимо, она не выглядит так и воспринимается очень часто, как, знаете, фильмы Алексея Балабанова, выдающегося, на мой взгляд, режиссера. Но ожидал ли кто-то, что они - особенно Балабанов и [Сергей] Сельянов, когда делали "Брат-1" и "Брат-2", что они станут знаменем вот этой вот военной операции, и на танках будут писать "Сила в правде" - фразу Махатмы Ганди, кстати сказать, и повторять постоянно "Русские своих не бросают".

Вся Украина в оставленных телах убитых русских солдат. И никто их не забирает и не хоронит. Вот все это вместе, конечно, заставляет меня думать, и когда я писал, что русская культура после Бучи не имеет права на существование, я имел в виду следующее: она не имеет право на претензию на особую роль. Не имеет права, она должна переосмыслить себя, она должна ответить за ту часть вины за случившееся, которую она несет.

Потому что представить себе, что наследники - как это пишут в российской пропагандистской прессе - победы в Великой Отечественной войне, Второй мировой войне, вдруг начнут сами повторять риторику той войны с немецкой стороны, сходную с геббельсовской и так далее, начнут повторять ужасы этой Второй мировой войны, было невозможно.


Александр Роднянский: "Я говорю то, что я чувствую и считаю важным"

Значит, виновен уже не один лидер страны - конечно, нет. Все, кто его окружает, кто его обслуживает, это пропагандирует, кто лжет, и те, кто верит лжи - все виновны. В том числе, конечно, и те, кто делали кино и телевидение. Без сомнения - это коллективная вина, и я ее разделяю. Для меня это такая мучительная вещь, поэтому я для себя принял решение, что я делаю все возможное для того, чтобы этому противостоять. Я не солдат, я не стреляю, не воюю. Больше того, я не политик, я не стою в строю некой политической силы. Я говорю то, что я чувствую и считаю важным.

Российское телевидение и пропаганда

Со второй половины 1990-х годов, когда администрацию президента Бориса Ельцина возглавил Анатолий Чубайс, Кремль начал проводить для руководителей СМИ (телеканалов, главных информагентств, ведущих печатных изданий) еженедельные установочные совещания, на которых обсуждались главные темы предстоящей недели и то, под каким углом их необходимо было освещать - так называемые "темники".

С приходом на должность президента Владимира Путина эта практика была продолжена и усовершенствована. Сперва внимание Кремля в первую очередь было сфокусировано на ведущих телевизионных каналах. Однако довольно быстро пристальный интерес властей и попытки влияния на редакционную политику начали ощущать и другие СМИ - печать, радио, а затем и электронные.

По словам Александра Роднянского, в те годы, когда он возглавлял холдинг "СТС-Медиа" (2002-2008 гг.), представителей развлекательного ТВ на совещания по информационной политике в Кремле не приглашали. В 2010 году Роднянский стал главой экспертного совета близкой к Владимиру Путину "Национальной Медиа Группы" и занимался перезапуском концепции принадлежавших ей на той момент телеканалов РЕН-ТВ и Пятого канала. С 2011 года он полностью переключился на продюсирование кино- и телевизионного контента.

Би-би-си: За два десятилетия работы в России вы сотрудничали или просто были знакомы со многими российскими государственными чиновниками, крупными бизнесменами, медиаменеджерами главных российских каналов. Вы наверняка хорошо знакомы с бессменными гендиректором Первого канала Константином Эрнстом и гендиректором ВГТРК Олегом Добродеевым, гендиректором МИА "Россия сегодня" Дмитрием Киселевым, гендиректором RT Маргаритой Симоньян и другими руководителями российских федеральных каналов, которые в последние годы все больше и больше эфирного времени посвящали ситуации в Украине. Как вы относитесь к ним? Были ли у вас разговоры с ними об этом?

Александр Роднянский: Действительно, я хорошо знаком с Эрнстом и Добродеевым и многими другими. В последние годы у меня не было ни шанса, ни желания, ни возможности говорить с ними по душам. С Эрнстом я много лет уже не разговариваю не то что по душам, а в принципе. С Добродеевым мы знакомы хорошо, но никогда нас не связывали близкие отношения, позволявшие мне укорачивать дистанцию. С другими мы разговаривали, и понятное дело, что все люди, работающие на телевидении, в известном смысле себя уговаривают в какую-то минуту, они приноравливаются к обстоятельствам.

Как говорил один мой хороший знакомый, "человек - это функция, производная от обстоятельств". А еще один мой хороший знакомый, работавший президентом Украины, Леонид Данилович Кучма, говорил: "Место сидения определяет точку зрения". Вот это обстоятельство, собственно говоря, мы и наблюдаем. Сначала люди приходят и пытаются предложить некие альтернативы, пытаются как-то смягчить интонации, пытаются примирить как-то внутреннее несогласие или некомфорт в произнесении определенных слов. Но потом находят внутренние аргументы, именно внутренние аргументы. Это не внешние - они не выполняют задачи - им обязательно нужно найти внутренние аргументы, согласиться, а потом даже и возглавить движение.


Александр Роднянский: "Они соревнуются между собой в эффективности политической пропаганды, которой они занимаются"

Потому что вышеупомянутые руководители медийных компаний - они же определяли во многом идеологические линии своих телевизионных каналов. И по-прежнему это делают. Это не механическое выполнение чьих-то задач. Никто им так не ставит в деталях: вы должны сегодня сказать об этом, завтра о том, и именно так, а не иначе. Нет-нет. Они сами принимают решения, они сами определяют интонации, сами создают форматы, они соревнуются между собой в эффективности политической пропаганды, которой они занимаются.

Это давно произошедшая внутренняя трансформация, принятое решение. Они сели в лодку, подняли парус и в этой лодке отправились, несмотря на то, что они двигаются против ветра. Несмотря на то, что в этой лодке экипаж и пассажиры далеко не всегда согласны с направлением. Но они приняли решение и двигаются. Это звучит очень мило, мягко и несколько метафорично. На самом деле все проще и жестче. Конечно, конечно - это очень трагические биографии.

Я очень часто в связи с этими биографиями вспоминаю замечательный фильм выдающегося венгерского режиссера Иштвана Сабо "Мефисто", снятый по замечательной единственной книге, написанной сыном Томаса Манна. И вот эта книга, собственно говоря, построенная на реальной биографии знаменитого немецкого актера и режиссера, сделавшего карьеру в нацистском рейхе, его трансформации из человека веймарской эпохи, склонного к модернистским экспериментам в театре, к лидеру консервативного, жестокого, такого бесчеловечно театрального перформанса Третьего рейха под управлением государства.

Я часто это вспоминаю, и поскольку фильм хорош, то это эволюция там достаточно тонко отслежена. Это очень похоже - в прошлом очень талантливые люди, хорошо образованные, интересные, яркие, не случайно занявшие свои лидирующие позиции, возглавившие телеканалы - и вот такая трансформация.

Би-би-си: Вы не упоминаете знаменитые кремлевские методички для ТВ, которые раздаются на Старой площади…

Александр Роднянский: Как я понимаю, это у них общая технология, которая повелась на самом деле с 90-х годов. Как утверждают очевидцы, это началось при Чубайсе в качестве главы администрации президента. И за это в конечном счете кто-то должен ответить. Я вам должен сказать, что именно эти темники, в том числе которые пытались имплементировать в украинскую политическую медийную жизнь в начале нулевых годов, и послужили одной из причин недовольства категорического и такого бунта украинской журналистики, которая в итоге поддержала оранжевую революцию. Имею в виду, когда в нулевые, в 1999-м под выборы и так далее в Украину были отправлены политтехнологи из России. Глеб Павловский туда поехал и еще большое количество людей.


На Каннский фестиваль в 2021 году Александр Роднянский (на фото он с актрисой Миланой Агузаровой и режиссером Кирой Коваленко) привез фильм "Разжимая кулаки", который победил в конкурсной программе "Особый взгляд"

И не забывайте, что Дмитрий Киселев, кажется, шесть лет работал в Украине и вел там передачу, которую он, собственно, придумал в Украине, как я понимаю, и, приехав в Россию, ее дальше возобновил. Вел он ее на канале ICTV, работал на зятя Кучмы, украинского олигарха Виктора Пинчука. Там же с ними работали и Дмитрий Куликов, завсегдатай передачи Соловьева, там же работал автор украинофобского текста РИА Новости, вышедшего недавно, в котором предлагалось бороться не с нацизмом, а с украинизмом, с украинским языком и так далее, Тимофей Сергеев. Там многие работали, на самом деле это любопытная вещь, стоит это изучать.

Но в Украине не прижились эти темники, они вызвали чудовищное неприятие, раздражение и протест. А в России они живут и стали, естественно, неотъемлемой частью телевизионной жизни. То есть принимаются решения, определяются ключевые темы предстоящей недели, ключевые спикеры по этим темам, направления, в которых требуется освещать эти темы. И дальше это все реализуется.

Но я лишь сказал, что не это диктует жизнь телевизионных компаний. Цели этих темников разделяются. Больше того, во многом диктуются волей руководителей медийных компаний. То есть я не стал бы недооценивать их пассионарную энергию за всем, что происходит. Вот это я сейчас имел в виду.

Ну а комментировать конкретных людей, Симоньян ли - я с ней никогда не работал, но знаком, понятное дело… У меня складывается впечатление, что она искренне верит в то, что излагает. Это не то чтобы освобождает ее от ответственности. Но этим она категорически отличается от хорошо образованных и, конечно, намного более циничных ее коллег. Кажется, она вот в это все всерьез верит. Хотя это трудно представить для меня и многих других, я бы сказал, всех без исключения моих друзей - это невозможно себе представить. Но вот это так.

Что касательно Киселева, я с ним никогда толком не работал. Я наблюдаю со стороны, как и вы, эволюцию человека из квазидемократического либерального журналиста времен перестройки и постперестройки, в то, во что он превратился на сегодняшний день.

Мне кажется, что все эти судьбы могут совершенно спокойно оказаться основанием для фильмов, книг и исследований в недалеком будущем. Как примеры вот этих вот трансформаций человеческих, изменений, происходящих с людьми, которые обменивают комфорт, благополучие и причастность к чему-то важному и большому на то, что обычно называют… я не очень люблю высокий стиль… - но обычно называют совестью.

Би-би-си: Вам наверняка знаком такой человек, как бывший первый замглавы администрации президента России Владислав Сурков? Недавно слухи о его возможном аресте опровергал пресс-секретарь Владимира Путина. Сурков курировал всю внутреннюю политику России до 2012 года, а с 2013 года - украинское направление политики Кремля. Что вы думаете о его работе?

Александр Роднянский: Когда я руководил СТС-медиа, нас на кремлевские совещания, к счастью, не приглашали, поскольку у нас нас не было ни новостей, ни политических передач, темники не доходили, задачи не ставились. Да и тогда еще были вегетарианские времена, когда можно было спокойно дискутировать о каких-то проблемах. Поэтому у меня не было опыта совместной работы. Социально я знаком, конечно, как и со многими в России. И я полагаю, что это классический случай современной российской политической и медийной жизни. Блестяще образованный человек на службе у зла. Такой заложник определенного рода, на мой взгляд, конспирологических теорий.


Александр Роднянский: "Главной болезнью современной России является невероятно зашкаливающий цинизм"

Вы знаете, я постоянно повторяю одну и ту же вещь, в которую я верю. И мне кажется, она важная. Я полагаю, что главной болезнью современной России является невероятно зашкаливающий цинизм, неверие в наличие подлинных целей, подлинных ценностей, идей и принципов. Это такое господствующее убеждение в том, что идей, принципов и ценностей нет ни у кого. Просто есть те, кто хорошо это скрывают. А есть мы, честные, которые говорят как есть - у нас их [принципов и ценностей] нет.

Мы говорим: вот есть враги и есть только вечные интересы. Это такая на самом деле концепция XIX века, времен, когда складывались национальные государства и огромные империи. И когда в качестве ключевого критерия предлагался интерес конкретного государства.

Но мы живем в другие времена - в которые, в особенности после Второй мировой войны, как это ни наивно звучит, Декларация прав человека и вера в индивидуальные свободы, верховенство права, независимый суд, независимые медиа являются среди прочего гарантом выживания человечества.

Человечество после Второй мировой войны придумало совершенно другой способ выживания, оно придумало возможность сосуществования разных государств, связанных между собой торговыми, экономическими отношениями. Вот так возник Европейский союз, и страны, которые столетия воевали - Франция и Германия - стали платформой объединения Европы в единое целое.

Россия, в силу своей циничных времен советской истории, утратив веру в лучшее, естественно, не верит в то, что ЕС основан на принципах, на идеях, на европейской цивилизации, которая столетиями выработала в себе этот иммунитет культурный и нравственный по отношению к тому, о чем мы говорим. Соответственно, лидеры российской сегодняшней идеологии - они лидеры современного цинизма.

И, на мой взгляд, очень талантливый Владислав Сурков вот ровно таков. Интересы, страна, эта суверенная демократия, которую он придумал. И это каждый раз придумывались абсолютно какие-то противоречащие современной международной практике идеи, утверждается возможность существования консервативных, недемократических государств в современном мире. Вот же что он пытался утвердить.

А для реализации этих целей использовались какие-то инструменты. Вот когда началась война 2014 года на Донбассе, забрасывались туда эти террористы, складывались эти банды сепаратистов и захватывались районы. Все это были инструменты по реализации вот этих высокопарно звучащих концепций.

(С самого начала вооруженного конфликта на востоке Украины в 2014 году Украина и страны Запада обвиняли Россию в оказании военной помощи сепаратистам и в прямом участии в боевых действиях. Российские власти это отрицают. - Би-би-си.)

Элиты

На фестиваль "Кинотавр", который Александр Роднянский в качестве гендиректора каждый год проводил в Сочи, съезжались представители всей российской элиты. На фотографиях разных лет можно увидеть его вместе с высшими российскими чиновниками и олигархами. В том числе и с Романом Абрамовичем, который после начала войны как минимум один раз официально участвовал в переговорах между делегациями из России и Украины - на встрече 29 марта в Стамбуле.

Александр Роднянский сотрудничал с Абрамовичем в качестве эксперта в его фонде поддержки современного кино "Кинопрайм". Роднянский в разговоре с Би-би-си похвалил Абрамовича за его участие в переговорах. Он считает, что это позволяет сделать переговоры более эффективными. По словам Роднянского, Абрамович сыграл важную роль в организации гуманитарных коридоров для беженцев и "единственный, кто не испугается донести Владимиру Путину позицию Украины в неизменном виде".

Би-би-си: Как вы оцениваете и как вы объясняете поведение российской элиты сейчас?

Александр Роднянский: Мне кажется, это классическая агония. Ну просто агония может продолжаться долго. Может коротко, а может и пять лет будет, и 10. На данном этапе санкции в отношении России намного жестче, чем в 1980-е годы во время войны в Афганистане. И у России нет ничего - ни вариантов, ни союзников, ни понимания, ни идеологии, которую она может предложить. Есть безумная обида и желание мести - и больше ничего.

Люди, которые управляют страной, прекрасно понимают, что у них нет больше шансов, с ними никто за стол переговоров не сядет и ничего обсуждать не будет. Шансов передоговориться - тем более на каких-то условиях, на которых они мечтают устроить мир как-то иначе. Сейчас идет война не столько против Украины и даже не против США, а против мирового порядка - он не устраивает. Недостаточно много места дали, и хочется туда, в 1945 год, но не получается. Это ментальная ловушка, застряли в исторической ментальной ловушке.


Александр Роднянский и Роман Абрамович во время встречи премьер-министра РФ Михаила Мишустина с членами правительственного совета по развитию отечественного кинематографа. Январь 2021 г.

Мне кажется, что такого рода лидерам приходит естественный конец. Я не знаю, какой он будет и когда. Но он без сомнения будет, и они это ощущают. Мира такого, в котором они жили, пользовались всеми дивидендами, путешествовали, отдыхали на яхтах, жили в роскошных местах, этого мира уже нет, и они это понимают. Поэтому, кроме всего прочего, наступает еще пора, когда нужно дома доказать свою абсолютную лояльность, свою неспособность быть альтернативой, свою способность выполнять задачи.

И поэтому началась еще и конкуренция за [звание] самого честного, преданного, лояльного солдата системы. Как сказал лидер "самого демократического субъекта федерации", пехотинцы (имеется в виду высказывание главы Чечни Рамзана Кадырова - Би-би-си). Вот эти пехотинцы лидера сражаются за статус лучшего пехотинца, самого послушного. Вот и всё.

Би-би-си: Вас удивляет, что в элите вообще нет никого, кто хоть как-то заявил о своем альтернативном мнении?

Александр Роднянский: Я не особо интересуюсь, но это давно известная моральная коррупция. А что мы ожидали от российского общества? Долгие годы, в очередной раз в истории России, шла негативная селекция и она привела к власти, к управлению людей, далеких от компетенции. Нужны были умные, а нашли лояльных.

Мне кажется, что после войны наступит время репрессий в отношении элиты. Потому что единственная угроза власти исходит из элиты. Они же недовольны, они до недавнего времени полагали, что нынешняя российская власть - это фактор стабильности и гарант их социального статуса. Они готовились к прекрасным пенсиям на Лазурном берегу. А сейчас их в лучшем случае ждут в Сочи, а в худшем случае - в Гааге на скамье подсудимых. И они это понимают. То есть, на самом деле, они могут быть недовольны, и, соответственно, сейчас они все пытаются страстно доказать, что не они - источник угрозы и возможности изменения состояния дел в стране. Вот, на мой взгляд, с этим связаны их бесконечные выступления и заверения в лояльности.

Источник - www.bbc.com

https://vakin.livejournal.com/2878446.html