СТЕПАН ХМАРА: «ГАНЕБНА ЗРАДА ОМИТА КРОВ’Ю»

Безцеремонно, поетапно, крок за кроком Порошенко штовхає Україну до капітуляції. Не буду повторювати аргументи про які неодноразово писав. Багато про це говорили і писали відомі правознавці, дипломати, авторитетні особистості.

Лише ще раз наголошую: Порошенко здійснює державну зраду свідомо і підло, перебуваючи у змові з Путіним. До написаного додам останні підтверджуючі факти. Порошенко відкинув пропозицію президента Польщі А.Дуди значно розширити формат переговорів, залучивши до них: США, ЄС та прикордонних з Україною країн. Сьогодні Порошенко повідомив, що «Мінські домовленості» нарешті виконуються і по Норманському формату, і що Мінським домовленостям альтернативи немає.

А вчора Л.Кучма заявив, що якщо до нового року Мінські домовленості не будуть виконані, то їх треба продовжити! Хто такий Кучма, щоб робити такі заяви? Хто його уповноважив це робити – це вже не так важливо: чи це Порошенко чи може Медведчук? Головне інше: це незаперечне побажання Путіна! Все йде по плану Путіна: його сценарій зруйнування України, через нав’язані ним зміни Конституції, Порошенко, за допомогою зрадників України у Верховній Раді, успішно здійснює.
Що можна прогнозувати на майбутнє? На мій погляд, наступним кроком в цьому зловісному сценарії будуть вибори на окупованих територіях Донбасу, які організують і проведуть московські окупанти разом з їх місцевими колаборантами.

Наївні ватники скажуть, але не їх потрібно проводити за українськими законами. Які проблеми? Можна й за українськими. Хіба мафіозні клани на Донбасі проводили їх раніше не за українськими законами?! Головне результат.

Але ж вибори треба проводити під контролем ОБСЄ. Можна й так. Спостерігачі від ОБСЄ скажуть: були дрібні порушення, але такі, що суттєво не вплинули на волевиявлення виборців. Протоколи результатів будуть виготовлені ЗАЗДАЛЕГІДЬ! А ЦВКА їх не визнає?
Ну і що від цього зміниться? Росія виведе свої війська і банд формування (а вони вже будуть обрані до місцевої влади), перестане постачати зброю так званими гумконвоями? Може віддасть під контроль Україні кордон?

Звичайно, цього не буде. Що далі? А план Путіна вже озвучив Кучма і підтвердив Порошенко: альтернативи Мінському договору нема. Тобто, підготовка до такого сценарію вже почалася.
А тепер про головне. Про ганебну зраду в парламенті. Бо парламент міг би був поламати план Путіна – Порошенка.

Якби зрадники з фракцій Блоку Петра Порошенка і Національного Фронту (абсолютна більшість) не приєдналися до «п’ятої колони Кремля» в парламенті з так званого «опозиційного блоку» і двох інших фракцій, створених з регіоналів, то зрада не відбулася б, як говорив наш Пророк: «Якби не похилилися раби….». Тут лише можна уточнити: не просто раби за страх, а за інтерес: «за шмат гнилої ковбаси Україну продають».

Якби не було цієї зради в залі парламенту, то не було б крові під стінами парламенту, я в цьому певен. Це затруднило б здійснення сценарію для кремлівської агентури. Але про це пізніше.
Зараз повернемося до подій в парламенті. Кожен злочин має бути персоніфікований. Хотілось би звернути увагу на мотиваційні нюанси учасників злочину.

Перша категорія: ті, хто свідомо і беззастережно виконують інструкції з-за кордону, з Росії, «п’ята колона» Кремля: вілкули, льовочкіни, ківалови, шуфричі і т.д.
Друга: дурні, які вважають себе патріотами, легко піддаються маніпуляціям, особливо якщо вони підкріплюються матеріальним заохоченням.

Третя: аморальні циніки і демагоги, які заради особистих вигод, жертвують національними інтересами.
І, нарешті, четверта категорія – це ті особи, які через свої давні або теперішні гріхи, нездатні дотримуватися принципової позиції. Їх легко шантажувати бо вони самостійно перетворюються в рабських заложників своїх помилок чи злочинів. Звісно, що чітке розмежування між цими групами важко провести. Вони можуть переплітатися.

Треба додати, що влада намагається маніпулювати суспільством і деякими недостатньо грамотними депутатами, вдаючись до відвертої брехні. Мовляв, ми не можемо не прислухатися до вимог наших західних союзників змінити Конституцію України, бо тоді розвалиться антиросійська коаліція і Україна буде позбавлена будь-якої допомоги і опиниться сам на сам з Росією.

По-перше, вимоги Заходу змінити Конституцію і віддати на поталу російським окупантам Донбас, створивши там постійне джерело дестабілізації і знекровлення України, легалізувати окупаційну владу, амністувати банд-формування та погодитися на фактичні етнічні зачистки українців на Донбасі. Тобто, погодитися на план Путіна, закладений в Мінських домовленостях. Так це що: підтримка України чи Путіна?! Відповідь очевидна.

По-друге, зміна Конституції держави на вимогу зовнішніх сил (не має значення звідки вони надходять), які спрямовані на дезінтеграцію України, хіба це не втрата державної суб’єктності? Іншими словами – нас змушують капітулювати без спротиву перед агресором.

По-третє, переважно моральна підтримка України країнами заходу і просто крихітна фінансова підтримка – це не альтруїзм і не любов до України, а через страх перед загрозою їхньої безпеки з боку Росії, яка нахабно ламає міжнародно-правовий порядок поведінки.
Звісно, якщо Україна хоче вистояти перед агресором, то мусить докорінно змінити свою міжнародну політику. З принизливо-угодовської вона має перетворитися на гідну і наступальну.

Ми повинні постійно і наполегливо вимагати від учасників Будапештського Меморандуму виконувати свої зобов’язання гарантувати нашу безпеку і територіальну цілісність. Україна свої зобов’язання виконала – відмовилася від ядерного статусу і здала ядерну зброю. Наші партнери – ні. Ми мовчати не маємо права. Ми зобов’язані постійно вимагати: політичної підтримки, серйозної фінансової допомоги, зброї і нарощування економічних санкцій.
Але Україна може розраховувати на успіх, якщо принципово змінить свою політику щодо Росії:

1) Юридичне визнання Росії агресором. А для цього потрібно розірвати дипломатичні відносини з Росією. Неприпустимо підтримувати такі відносини з агресором.
2) Здійснення успішних точкових військових спецоперацій.
3) Зачистка України від російської « п’ятої колони», яка навіть ще й не починалася. Про що й казати, коли Медведчук і його шайка у фаворі у Президента і надалі процвітають в Україні.
4) Кардинальне обмеження присутності російського бізнесу в Україні(держави агресора).
5) Всестороння блокада Криму, яка за такої поведінки України, перетвориться у чорну діру для Росії.

І нарешті, мусимо припинити грабувати країну через корупційні схеми і корупційну кадрову політику. Нажаль, ні Порошенко, ані Яценюк і їх фракції у парламенті, помітного бажання боротися з корупцією поки-що не проявляють. Найвищий час схаменутися.

Натомість Порошенко заповзявся будь-що виконати завдання Путіна – змінити Конституцію, вдаючись до відвертого шахрайства, брехні шантажу. І все це маскувалося нібито турботою про розширення місцевого самоврядування та децентралізації влади. Вся ця брутальна компанія досягла апогею 31 серпня: трагікомедією зради у залі ВРУ, трагедією під стінами парламенту, збільшенням напруги в суспільстві і ще одним кроком до дестабілізації держави.

Звісно не могло бути виправдання тим депутатам, які голосували за зміни до Конституції (знову ж таки навіть без будь-якого формального обговорення). Назва їх діям одна – ЗРАДА УКРАЇНИ! Не було б цього ганебного голосування, не було б і крові та ще одного суспільного стресу.

А тепер хочу зупинитися на деяких персонах зрадників. Мова піде тільки про тих, з ким мені довелося поспілкуватися до голосування і кого я попередив, що голосування за цю небезпечну авантюру Порошенка – державна зрада. Серед них депутати різних поколінь – ветерани і вже молоді запроданці. Я їм пообіцяв, що мої попередження оприлюдню. Що й роблю.

З Анатолієм Матвієнком розмова відбулася по телефону. Я відверто заявив, що вважаю Порошенка державним зрадником, який у змові з Путіним штовхає Україну до катастрофи. Пояснив чому так оцінюю його політику і попросив схаменутися і не ставати на шлях зради.
Подамо деякі штрихи до портрета комсомольського керівника радянських часів Анатолія Матвієнка. У першому скликанні ВРУ він очолював Комісію з питань молодіжної політики. Тридцятого липня липня 1990 року УРСР ухвалила, запропоновану мною, Постанову про проходження строкової і військової служби громадянами України лише на території України. Наші юнаки отримали юридичний захист від переслідування за відмову йти на військову службу за межі України. А це і Чечня іт.д.

Восени 1990 Матвієнко намагався протягнути зміни до цієї Постанови, якими зводилося нанівець її значення через так звані винятки. Скажу відверто: я тоді налетів на Матвієнка з різноманітними погрозами і зірвав йому виконання завдання КПУ.

А у 1991р., після поразки ГКЧП Матвієнко проголосував проти ухвалення Постанови Президії ВРУ «Про заборону КПУ».
У 2005 році Матвієнку вдалося проштовхнути на посаду голови ОДА у Харківській обл. «славнозвісного» нині Міністра МВС Авакова (звичайно за «гарні очі»). Виростив Матвієнко собі гідну молоду зміну, свого племінника Березенка, вірного помічника Черновецького, та керівника ДУСІ, а тепер нардепа., якого протягли по багастраждальному окрузі в Чернігові.

А от і ще один довгожитель парламенту – Віктор Пинзеник, що тривалий час займав посади міністра фінансів, а у 1990 році був віце-прем’єром. Перед голосуванням 31 серпня я запитав його : «Вікторе, як будеш голосувати?». «За!» – сказав Пинзеник. Тоді я відповів : « Я не сумніваюся, що ти добре розумієш, що це зрада».

Отож, простежимо кар’єрний шлях цього чиновника. У 90-х роках, коли відбувалася грабіжницька, так звана прихватизація і розграбування державних фінансів, Віктор Пинзеник відігравав одну з ключових ролей в уряді. В той час можна було отримати кредит на автомобіль, а повернути вартість пари взуття. Така була галопуюча інфляція. «Дозволеним людям» можна було брати мільярдні кредити, майже нічого не повертаючи назад, в державну казну.

Колись, в ті часи, ми з Пинзеником їхали до Києва в одному купе. Після довгої дискусії, я запитав: «Вікторе, а чому при видачі кредитів не прирівнювати купоно-карбованці до доларового еквівалента і відповідно в такому еквіваленті повертати кредит?». « На це ніхто не піде», – відповів мені Віктор Пинзеник. Так розграбовувалася Україна. Тоді народжувалися нинішні олігархи, серед яких і наш Порошенко, а Пинзеник брав безпосередню участь в процесі. Як же їм не бути разом тепер?

А тепер по декілька слів про яскравих представників молодої порослі зрадників. Серед них є справді істоти здібні, але страшні, своїм нахабством, цинізмом, брехливістю і захланністю. Це типи, які вже навіть не червоніють, нагло брешучи в очі. Як на мене, це вже найглибша форма морального падіння.

Такі добре розуміють, що чинять. Тим вони особливо небезпечні, бо вміють маскувати свою продажну зрадницьку суть, під личину патріотизму і добропорядності. Яскравий типаж тієї категорії – Ганна Гопко. Знаю, це добре. Бо мав змогу з нею спілкуватися і до виборів і одразу після. Вже тоді вона розуміла хто такий Порошенко, що він у змові з Путіним. Але невдовзі розвернулася на всі 180 градусів.
Друга цікава персона п. В. Пташник. Мав змогу познайомитися з нею в день голосування за направлення проекту змін до Конституційного суду. Тоді вона утрималася від голосування. Порозмовляли з нею. Я постарався пояснити їй, які загрози несуть для України ті махінації з Конституцією. Видно було, що розуміє. Хто дивився нещодавню передачу у .Шустера , міг переконатися, що це здібна акторка, майстер брехливої демагогії.

Я вибрав по два представника з різних поколінь, які усвідомлюють свою зрадницьку поведінку. Бо ж маніпулятори намагаються нав’язувати думку, що не потрібно переходити на персоналії. Якраз навпаки, мій досвід підказує, що зло має бути персоніфіковане. Суспільство має навчитися розпізнавати своїх зрадників. Адже наш народ платив дуже дорогою ціною за безпринципну толерантність до зрадників.
Зараз ми переживаємо дуже тривожний час, під загрозою наша державність, яку ми мусимо зберегти.

Але маємо позбутися ліберальних забобонів, бо ліберали ще ніколи у світі не збудували державу. Вони вміють користати благами вже готової державності.

Тому наші недруги наполегливо намагаються нам нав’язати небезпечні форми поведінки: мовляв треба поважати позицію кожного, кожен має право висловлювати свою думку. Висловлювати думку можна, але вести підривну пропагандистку діяльність – ні!

З таких міркувань я вирішив зачепити конкретних персонажів, щоб вивести їх на світло для суспільного розпізнання і попередження для «чайників», яких у нашому нинішньому парламенті мабуть таки забагато. З багатьма з них були у мене розмови. Поки-що поіменно їх не називаю, плекаючи ілюзію, що може вони не розуміють, що чинять? Може дехто з них опам’ятається, згадавши як і на чиїй крові прийшли вони до парламенту, згадають про честь і совість та обов’язок перед Україною! Маю таку надію!

І нарешті, коротко про те, чим наша влада постаралася відволікти увагу від державного злочину, який вони здійснювали в приміщенні ВРУ.
Звичайно, йдеться про провокацію біля стін Верховної Ради, організовану владою, підло і цинічно, не сумніваюся, що не без відома Порошенка, бо якраз він найбільше у цьому зацікавлений. Насамперед, щоб відволікти суспільну увагу від подій у парламенті, а також, покласти за це відповідальність на організаторів мітингу, щоб надалі неповадно було противитися його волі, а залякані такими подіями люди, перестали б ходити на мирні акції і відстоювати свої права і принципи.

Військові і міліціонери, що загинули та були покалічені, в першу чергу на совісті Порошенка, вищого керівництва правоохоронних органів та тих депутатів, які голосували за зрадницькі зміни до Конституції України. Хоча по правді – совісті у них немає.

Деякі наші високопосадовці кажуть, що це робота російських спецслужб. Можливо й так? Але швидше – це спільна робота і московських і наших.
По-перше, хіба мало московської агентури у наших силових структурах і не тільки у них. По-друге, це вигідно і Путіну і Порошенку, так само як і зміни до Конституції, бо це їх спільний проект. По-третє, якби у нас була справжня Служба безпеки, то разом із професіоналами із МВС до теракту не допустили б. Якби ж була справжня СБУ, то не гуляв би на волі гяуляйтер Путіна в Україні Медведчук і навіть не зміг би його захистити сам Порошенко.

По-четверте, для ВР вистачило б кілька десятків спеців, виставлених перед самими вхідними дверима до парламенту і ще кілька десятків спеців, що знаходились би серед пікетувальників. Не встиг би провокатор чи професійний терорист і руку в кишеню запустити як був би нейтралізований.

Навіщо було виставляти скупчено сотні військових строковиків? Напевно саме тому, що владі потрібен був кривавий відволікаючий теракт. Потрібен привід для переслідування патріотичних організацій!
На цей раз головною жертвою цькування обрано ВО «Свобода». Тільки останній ідіот може повірити, що «Свобода» причетна до організації теракту. Правда, так звані правоохоронці весь час торочать про нібито масові заворушення. Насправді, ніяких масових заворушень не було. Були мирні пікетувальники і терористичний акт.

Чому брешуть про масові заворушення? Дуже просто(хоч і примітивно), щоб мати привід для притягнення до відповідальності хлопців-свободівців, як організаторів масових заворушень.

Істерична кампанія проти «Свободи» вже йде повним ходом. Її підхопила всіляка шпана від журналістики та інше сміття. Ось заголовок брутальної публікації у львівській газеті «Експрес»: «Кров невинних на руках Тягнибока!». Я сьогодні зателефонував головному редакторові Починку і висловив своє глибоке обурення. Він звичайно повівся по-хамськи, не захотівши слухати аргументи.

В часи, коли цінувалася честь і гідність, таких покидьків, як автор цієї огидної публікації, викликали на дуель і стріляли як собак! А нині їх друкують у серйозній пресі.
Проте, ще не вечір. Будемо сподіватися на краще!

06.09 2015
Політвязень совєтських концтаборів,
народний депутат трьох скликань,
Герой України Степан Хмара

ДЖЕРЕЛО