Названы имена тех, кого накажут за разгон Евромайдана – СМИ
14 декабря, 11:45

Министр МВД в разгоне не виноват.

Разгон Евромайдана 312
Разгон Евромайдана в ночь на 30 ноября УНИАН
За силовой разгон Евромайдана 29-30 ноября могут наказать трех чиновников – начальника киевского главка МВД Валерий Коряка, замсекретаря Совбеза Владимира Сивковича и главу КГГА Александра Попова.

В то же время, в списке потенциальных ответственных нет ни главы МВД Виталия Захарченко, ни секретаря СНБО Андрея Клюева, сообщает ZN.ua со ссылкой на собственные источники.

"Заказчиков могут разменять на исполнителей", – пишет издание.

Напомним, на круглом столе 13 декабря Президент Янукович объявил, что есть три человека, которые могут понести ответственность за разгон Майдана, но не назвал их имен.

Как ранее писал "Главред", в тот же день министр юстиции Елена Лукаш в эфире программы Шустер Live подтвердила, что трем высокопоставленным чиновникам скоро будут выдвинуты обвинения в совершении преступлений, связанных с жестоким разгоном Евромайдана в Киеве ночью 30 ноября.

Навіть в моєму "пересічному" щоді сьогодні товчеться вся Росія.
А чого?
Спішать взнати нашу свіжу реакцію на те, що міститься в оцих посиланнях, що під низом:

pravda.com.ua/news/2013/12/7/7005289/

pravda.com.ua pravda.com.ua/news/2013/12/7/7005287/

Як вони всі нас дістали!!!
Наші гени (за твердженням германського генетичного центру) все ж чомусь прив'язані до цієї території, яку ми сьогодні називаємо Україною аж 40 (ви лишень уявіть цю цифру) сорок тисяч років! Аж 40тисяч років!

Сьогодні в нас болить голова тим, що накалякав на паперах в Сочі наш презик?!...

Сьогоднішній Майдан - це не Майдан 2004-го.

Сьогодні Майдан жорсткий, рішучий.

І Майдан на ходу - самоорганізовуються в бойові і професійно вишколені структури.

Судячи з деяких заяв військових запасу - армія також лише вичікує, що майданери (їх брати, сестри, батьки, брати, діти) - запросять армію долучитися до спротиву владі.

Такого варіанту з іншого боку - ждуть не діждуться вороги України.
Щоб це зрозуміти - не треба бути занадто мудрим.

І ще одне - Київська Русь ожила в сьогоднішній Україні в "вічовому" характері збурення.

Але історики (прикликую їх підтвердити це) можуть сказати, що віча раптово виникали і так само раптово розсіювалися, коли характер Наднебезпеки танув.

Україні сьогодні не потрібна глибока криза.
А тому влада має кимось, чимось жертвувати, щоб знизити рівень Наднебезпеки.

Моя думка, що народ сприйняв би усунення одіозного міністра Табачника і запевнення дотримуватися шляху євроінтеграції.

Я сказав...
Хто має слухати - нехай чує.

Це звернення не лише до Влади.

Це звернення рівнозначно і до Опозиції.

"УДАР" опубликовал люстрационный список "врагов Евромайдана" 26

Политическая партия "УДАР" обнародовала список судей, сотрудников спецподразделения МВД "Беркут" и следователи, которые по мнению партии, причастны к ущемлению, избиению, а также осуждению и преследованию активистов Евромайдана. 

"В списке судьи, которые запретили проведение мирных митингов в поддержку евроинтеграции; работники подразделения милиции особого назначения МВД Украины "Беркут", которые принимали участие в жестоком избиении участников Евромайдана в Киеве в ночь на 30 ноября и 1 декабря; судьи и следователи, которые участвовали в противоправном осуждении и преследовании активистов Евромайдана", - говорится в сообщении пресс-службы партии, обнародованном в четверг. 

"Лидеры преступного режима, который пошел против воли своих граждан, всем известны – это Виктор Янукович, Николай Азаров, Виталий Захарченко и ряд других высокопоставленных чиновников. Но они ничего не смогли бы сделать без помощников на местах – продажных судей, следователей-фальсификаторов, нелюдей-беркутовцев", - пояснили в партии. 

Именно поэтому партия "УДАР" начала создавать люстрационный список врагов Евромайдана. "Это список конкретных исполнителей, которые реализуют преступные приказы режима", - заявили в пресс-службе партии. 

В партии заявляют, что все судьи, милиционеры и другие должностные лица, причастные к незаконным действиям в отношении людей, вышедших заявить про свою гражданскую позицию, должны быть привлечены к ответственности. 

Так, в нем числятся двое судей судья Окружного административного суда города Киева, 9 судей окружных админсудов областных центров; 2 сотрудника спецподразделения "Беркут", а также 6 судей и следователей, которые, по утверждению партии, "принимали участие в противоправном осуждении и преследовании активистов Евромайдана". 

В "УДАР" призвали максимально распространять этот список и подвергать "общественному давления упомянутых в нем лиц". 

"После смены власти фигуранты этого списка будут подвергнуты люстрации и понесут ответственность по закону", - обещают в партии.

Как сообщалось, в Киеве 30 ноября около 4 часов утра сотрудники спецподразделения "Беркут" жестоко разогнали Евромайдан на Майдане Незалежности. При этом были задержаны 35 участников акции. По данным врачей, за медицинской помощью обратились 35 человек, семь из них были госпитализированы.

Напомним, ранее президент Виктор Янукович и премьер Николай Азаров заявляли, что не принимали решение о разгоне Евромайдана. Ответственность за силовую операцию взял на себя начальник Главного управления МВД Украины в Киеве Валерий Коряк. Несмотря на то, что несколько десятков человек были травмированы в процессе разгона акции, Коряк уверял, что милиция не была настроена на агрессию. По материалам: ZN.UA

Полковник резерву розповів, чому варто радіти танкам на Хрещатику
Зачувши від „Бесарабки” гуркіт дизелів 5ТДФ, можете зітхнути з полегшенням, бо далі процес піде швидко і весело
Від початку Євромайдану у соцмережах було чимало страшилок про те, що у напрямку Києва помічено рух танків, самохідних артилерійських установок та іншої військової техніки. І ніхто навіть не поцікавився у військових, чи може така техніка робити у місті якісь маневри, чи ефективна вона для розгону мирних демонстрацій? Цей текст варто прочитати любителям лякати себе та інших подібними вигадками.
Фото: 4vlada.com Фото: 4vlada.com

Владо України, готуйся зустрітись з нашою люттю, - Anonymous
Азаров поскаржився Більдту і Сікорському на Євромайдан
Розкаяння "беркутівця": після подій на Майдані я звільнюсь і піду в монастир1

Реконструкція подій 1968 року в Празі, коли для розгону демонстрації були використані радянські танки

Колишній професійний танкіст, а нині полковник резерву Андрій Куліш розповів напередодні Дня збройних сил України (6 грудня), чому слід «полюбити танки на Хрещатику»

Далі - пряма мова.

Андрій Куліш. Фото з архіву Андрія Куліша

«...Раз на 2 доби в інтернет-околицях Майдану хтось голосить про танки, побачені десь на залізничній платформі за Курорябівкою, і тоді народ у Фейсбуку масово робить тривожні репости. Завтра ми 20-й раз святкуватимемо День Збройних Сил України, тому я – колишній професійний танкіст і полковник резерву – вирішив пояснити всім друзям, чому танки на Хрещатику слід чекати як... подарунок Долі!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як перемогти владу - інструкція

Спочатку коротко подаю цивільним людям головні постулати ситуації.

1. Танк – це: „дуже велика залізна машинерія, обов’язково – на гусеницях, з рухомою на всі боки баштою, з якої стирчить товста гармата завдовжки 4-5 метрів” (якщо Ви побачите щось подібне, але буде хоч одна відмінність хоча би в одному слові мого опису, то перед вами – не танк, а інша техніка).

2. Танк абсолютно, в жодному випадку (!) не призначений до бойових дій у місті, тому на Печерську його можна використовувати для розгону демонстрантів із тим самим успіхом, що й екскаватор. Після чеських подій-1968 лише китайці одного разу використали бойові танки для розгону демонстрантів (1989) – і то лише завдяки гігантським розмірам площі Тянь-Ань-минь. А той, хто уважно переглядав репортажі з Єгипту в часі „арабської весни”, той зауважив, як танки приїхали, постояли і... понуро забралися геть.

Йозеф Коуделка / Magnum Photos, з книги «Вторгнення 68 Прага» (Aperture, вересень 2008 р.)

Події 1968 року в Празі. Окупація Чехословаччини радянськими військами

3. Жоден ідіот не пошле танки розганяти демонстрантів, знаючи, що серед них може виявитися принаймні двоє-троє „афганців”. Бо вони моментально засліплять оглядові прибори у вузьких амбразурах латаними кухвайками, легко відкоркують люки та весело виколупають з-під броні екіпаж. І тоді у демонстрантів з`явиться цілісінький новесенький танк! Але до цього не дійде (чому – читайте далі).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке водомет і як з ним боротися: ІНСТРУКЦІЯ для Майдану

4. Тільки найтупіший державний чинуша може дати дурний наказ завантажити до танків штатні бойові снаряди та інші боєприпаси! Бо ж розумний (притомний) високопосадовець одразу усвідомить, що так він може „подарувати” демонстрантам те, від чого сам потім буде стрімко тікати чартерним літаком. (Тут принагідно зауважу, що 12,7-мм зенітний кулемет НСВТ з башти танка в умілих руках – з позиції в кінці зльотної смуги Жулян – легко звалить будь-який реактивний „джет”. Як дід Степан з берданки - глухого качура над болотом.

А тепер про інший, важливіший чинник. Запитую Вас: а ХТО сидітиме в тих самих танках? Хто їх виведе з боксів і покотить на Київ, остаточно руйнуючи наші 97% відремонтованого „покращеного” асфальту?
Візьмемо для прикладу Першу бронетанкову бригаду, дислоковану в смт Гончарівське близ Чернігова. Служать там – і це дуже важливо взяти до уваги! – прості молоді хлопці-контрактники, переважно сільські мешканці переважно з тієї самої Чернігівщини (за контрактним набором до військових частин намагаються набирати місцевих – щоб не надавати службове житло, бо його „миші з’їли”. Який сором!)...

На відміну від „Беркутів”, солдати й офіцери Збройних Сил отримують в 2 рази меншу зарплатню, ніж міліція – буквально мізерні копійки. І від цього режим дістав їх гірше, ніж прапорщик Задрищенко каптьорщика Пелюшку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МАЙДАН-2013: що і як робити?

На відміну від „Беркутів”, вони самі купують собі обмундирування (якби Ви знали, як це соромно кожному військовому!).івНа відміну від „Беркуту”, у війську ніхто нікому не зомбує мізки; це прості нормальні хлопці без беркутівських комплексів.
Бо у війську по-хорошому зомбують лише десантників та розвідників-диверсантів – але в доброму, потрібному напрямі: на перемогу над „супостатом”.

На відміну від „Беркутів”, армійці традиційно сповідують стару, мов світ, армійську заповідь: „Солдат рєбйонка не зобидить!”. До категорії „рєбйонков” армійці завжди беззастережно відносять кожного слабшого за себе.

На відміну від „Беркутів”, армійці занадто добре усвідомлюють, ЗА ЩО стоять на Майдані їхні брати, сестри, батьки, близькі й далекі родичі. До речі, я добре знаю, що багато солдатів та офіцерів, одягнувши дешеві джинси, сами тихцем від начальства бігають на Майдан – постояти разом з людьми. Втім, багато хто робить це, не криючись.

Серед моїх друзів і знайомих багато теперішніх, молодих військових. Отож маю абсолютно всі підстави стверджувати: армійці віком від 20 до 45 років – це звичайні пристойні й адекватні хлопці й дівчата. Їх так само, як і вас усіх, дістало наше спільне собаче життя. А декого з армійців воно дістало ще й сильніше, бо платня жалюгідна, жити ніде; та що там! – „бєрци” доводиться купувати своїм коштом, забираючи 300 гривень у власної родини…

Я точно знаю, що попри «ненашого» міністра оборони, наші прості армійці страшенно задрять полякам, бо ті вже служать в НАТО. Додам: достатньо значне число армійців вже встигло взяти участь у миротворчих акціях, у спільних навчаннях з НАТО; дехто вже постажувався за кордоном. Такі хлопці – взагалі золоті! Бо вони вже хочуть служити в ЄВРОПЕЙСЬКІЙ армії – і зовсім не хочуть воювати за Расєю десь у Чечні.

…Ветерани Майдану-2004 пам’ятають, певно, як армія тоді стояла осторонь, але подавала конкретні знаки розуміння та підтримки. Нині ситуація виглядає удвічі сприятливіше. Тож мені лишилося тільки прогнозувати сценарії участі ЗСУ в теперішніх подіях.

ПЕРШИЙ МОЖЛИВИЙ СЦЕНАРІЙ: «прозаїчний». Може статися, що теперішня влада в конвульсіях агонії таки накаже Лєбєдєву вивести танки на Хрещатик. Впевнений і знаю: біля Бесарабки вони всі танки разом «чомусь заглохнуть». І тоді, поки інтелігентні київські бабусі напихатимуть голодних механіків-водіїв бутербродами з чаєм, «афганці» вміло перевірять надійність танкових прицілів; а якщо до кулеметів не буде набоїв, то мисливці швидко притягнуть кілька ящиків 7,62-міліметрових мисливсько-спортивних з найближчого «Ібісу». На перший випадок до спарених кулеметів ПКТ згодяться й такі.

І тоді Банкова гірко пожалкує, що наказала «танкі – впєрьод!». Бо скільки їх доїде до Хрещатика – стільки ж і атакуватиме казарми «Беркута». А беркутівцям з їхніми кийками й газом проти танків якось не того… Наскільки мені відомо, „Беркут” не має ані своїх танків, ані протитанкових засобів. Та й взагалі, танки підбивати – це вам не студентів калічити.

ДРУГИЙ МОЖЛИВИЙ СЦЕНАРІЙ: «героїчний». Цілком серйозно припускаю, що якогось 28-літнього комбата просто дістане млявість опозиції і невизначеність ситуації. Або – не доведи Господи – будуть жертви, серед яких опиниться молодша сестричка чи сивий тато цього самого комбата. Бо тоді комбат на власний розсуд виведе свій батальйон із боксів. Повторю: я стверджую, що це цілком вірогідно. І плювати будуть танкісти на накази свого міністра. Зрештою, такі плювання вже були не раз: в Бухаресті-1989, у Москві-1991…

Вірю, що в нашій ситуації танкісти таки здогадаються прихопити з собою на броню журналістів – по одній телегрупі на взвод, для документування подій. Щоб пізніше ніхто не голосив про «націоналістично-військову хунту»...

Що буде далі? Думаю, що першим ділом танкісти обставлять своїми танками Майдан («щоб людям спокійно мітингувалося, і щоб не били ані дітей-студентів, ані журналістів»).
Потім хтось може покотити роту (десять одиниць) Т-64 на Банкову, а там перепитати через ствол гармати: „Так що ви думаєте про імпічмент? А коли там у нас перевибори - скоро?”. Можливо, будуть ще й інші запитання, на кшталт „А чому це у нас правоохоронців більше, ніж армії?” Втім, якийсь недолугий сержантик може перепитати, коли ж нарешті йому видадуть хоч які-небудь кальсони замість батькових подертих; ну, то вже таке, це наша з Вами „жисть”...

Резюме всього вищенаписаного: зачувши від „Бесарабки” гуркіт дизелів 5ТДФ, можете зітхнути з полегшенням, бо далі процес піде швидко і весело.

Насамкінець пропоную кожному з Вас зробити неважкий простий людський вчинок. Завтра, 6-го грудня, побачивши на вулиці молодого хлопчину в жабувато-зеленому „камуфлі” й стоптаних „бєрцях”, привітайтеся з ним і по-людському, приязно посміхніться. Не треба дарувати йому квітів з нагоди свята – краще пригостіть його цигаркою. Його улюбленою „Стрілецькою” (бо на відміну від правоохоронців, військові нині не мають грошей на цигарки, а тільки й „стріляють” їх у перехожих).

Завтра - свято наших Збройних Сил. Всім, хто служив чи служить в українському ВІЙСЬКУ – МНОГАЯ ЛІТА! »

Джерело: Четверта влада

Как сливают Виктора Федоровича

События последней недели из разрозненных кусочков сложились в единый пазл. В Украине идет переворот, который осуществляют олигархи. Ради этого они начали реализации стратегии управляемого хаоса.

«Хвиля» сразу обратила внимание на технологичность процессов, когда в течение двух недель ситуация в Украине быстро довели до точки кипения. Это мы рассматривали в материалах Разгон Майдана: праздник непослушания, акт самоубийства или спланированная «подстава»?, Евромайдан. Мавр сделал дело, Как регионалы оседлали Майданы, Евромайдан и кризис парламентской оппозиции, На кнопку Майдана нажали младореформаторы Семьи, Зачем Янукович нажал на кнопку «Майдан»: вопросы, которые никто не задает

Сегодня уже нет никаких сомнений, что в Украине происходит олигархический переворот, который инициировала группа Левочкина-Фирташа, которая открыто выступила против Семьи. «Хвиля» расскажет о всех нюансах в ближайшее время, а сейчас мы дадим интереснейшие размышления от зятя Александра Мороза Давида Сарии, который на форуме «Украинской правды» (ФУП) делится своими размышлениями под ником sportsman.

Оставляем слэнг, пунктуацию и орфографию без изменений:

Федорович лоханулся, он доверился своему главе, который ему доложил о существующих проблемах на Майдане, которые связанны с процедурой наряжания новогодней елки и дал команду министру расчистить майдан для этих процедур…

Ему было доложено, что на майдане остались три калеки, два пьяница и пять бомжей, которые там организовали евромайданное збыговысько и что с утилизацией их оттудава не будет никаких проблем…

Есесено как всегда, подчиненные перестарались, что собсно для самого Федырча оказалось большим сюрпризом…, но что уже сделано, назад вернуть уже будет невозможно, но это все это и сегодняшняя ситуация имеет конкретное объяснение…

Мы все наглядно уже знаем какие группы есть в ПР и кто к кому в оконцовке примыкаед, вся эта история имеет длинный хвост со своими проблемами и внутренними разборками…, так вот, конфликт существовал уже давно, а лопнул сейчас в самый неподходящий момент для Федырча, теперь винить некого, во всем и всех дохлых собак будут вешать на его тушку, так собсна и происходит…

Теперь все попорядку…

Група СВЛ — Димон  (группа Левочкина-Фирташа — прим. редакции) занималась и занимается определенным бизнесовым сектором в Украине, им пренадлежит не малый кусок пирожка, но в они всегда имели конфликт интересов с так называемыми донецкими, они никогда не находили общего языка с ними бо подходы и взгляды у них совсем разные, группа СВЛ конфликтовала со всеми, у них не было союзников и рано или поздно это должно было свершится…

На украинском небосклоне вспыхнула звезда стоматолога и примкнувшие к его мозгу и телу группа лиц, которые в последствии сформировали сильную группу в финансовом и политическом секторе. Начиналось, как всегда с малого, потом немного нахапались, потом начал разгораться аппетид и они начали постепенные наступ на своих партнеров, которые считались одними из самых мощных акционеров группы ПР, обладающие активами не только в политической сфере, но и в экономической и финансовой… Началось постепенное оттеснение отдельных групп от насосной станции, сначала они уделали одних и перешли с вальтов сразу в наступление на тузов, это начало многих сильно раздражать. Но главный папа на жалобы со стороны группы основных акционеров решил не обращать внимания и дал полный зеленый свет одной группе (сами понимаете какой), они уже себя считали основными и начали диктовать свои условия внутри самой ПР, назначать и убирать людей на местах и тд, в общем, позарились на святая святых…

Время шло, перечить никто не мог, даже самый главный Шахтер, но сложившаяся ситуация его тоже начала сильно напрягать, но он более менее имеет вес и может оказать сопротивление, а вот в группа СВЛ оказалсь самой не нужной в этом пазле и поэтому она пошла на слив. На ихнем полигоне полноправно стал царювати дантист с группой лиц. Это сильно их обидело и было принято решение действовать по новому плану где боксер стал основным ихним игроком, но для ухода из команды надо было придумать красивую многоходовку, которую осуществили они на все 100500%…

Всем известно что группа СВЛ категорически настаивала на евроинтеграционном направлении, Федорович действовал по тем стратегическим планам, которые расписывали ему в АП, но конфликт с премьером и главы АП внес очень сильный раскол по этому вопросу. Федорович колебался, в ЕС хотел и с Путиным не хотел портить отношений, бо Яныч категорически заявлял об огромных проблемах в случае отказа иметь общее место сидения с Путиным, но СВЛ гнул свою линию — ЕС и только ЕС. Но когда настал час X, Федорович ударил в штангу и группа СВЛ уже окончательно убедилась, что с Федоровичем уже веников не свяжешь и включили план Б с кодовым названием «Елка», главе администрации Киева была дана команда пейсадь чолобитную о том, что ему мешаюд водрузить новоричну елку какие-то протестующие, глава доложил Федоровочу под таким соусом, вкус которого заготовил сам и как потом стало видно, он оказался ядовитым для Федоровича…. Федорыча вляпали в историю и теперь глава с группой товарищей умыл руки, а все шышки выгребать придется лично Федорыча.

Вот такая история связанная с сегодняшней ситуацией…

Ігор Смешко: Ситуація сьогодні абсолютно відмінна від ситуації 2004 року
26 листопада, 13:30
376
8
Гість програми "Знак Оклику" – про Майдан минулий і теперішній та шлях України до Європи
До теми

Рейтинг власників найдорожчих годинників 15 квітня, 18:58
Олійник: За три тижні роботи нового КПК до СІЗО потрапило в п` ять разів менше людей 14 грудня, 19:35
Олійник: Ми намагаємося зробити суд незалежним 13 грудня, 19:44

У студії "Знаку Оклику" - екс-голова СБУ Ігор Смешко.

Артем Шевченко: Гість нашої програми сьогодні – генерал-полковник Ігор Смешко, президент Центру стратегічних досліджень і аналізу, колишній начальник військової розвідки і заступник секретаря РНБО, а також екс-голову СБУ.

Ви очолювали СБУ в часи Помаранчевої революції, тоді вдалося не допустити масштабного кровопролиття. Зараз уже тривають сутички, міліція застосовує спецзасоби, є перші постраждалі. Тенденція загрозлива. Яке ваше бачення розвитку подій, які рекомендації ви дали б командирам і силовиків, і демонстрантів?

Ігор Смешко: Думаю, що ситуація сьогодні, слава Богу, абсолютно різниться із ситуацією 2004 року. Тоді питання йшло щодо передачі влади. І одна, й інша електоральна частинка України мали свого лідера і абсолютно щиро вважали, що він переміг. Питання вирішувалася щодо того, що одна зі сторін отримувала все – тобто владу в країні.

Сьогодні ми маємо ситуацію, коли громадянське суспільство в Україні висловило своє обурення – ми повинні про це говорити відверто – стосовно принаймні триденного збою в стратегічних комунікаціях уряду з суспільством. На сьогоднішній день ніхто не відміняв дії закону про засади зовнішньої і внутрішньої політики.

Артем Шевченко: Ось на екрані новий напад на автомобіль із спецтехнікою. Щодня бійка – і щодня ця ескалація посилюється.

Ігор Смешко: Знову ж таки, поки існують правоохоронні органи і спецслужби, вони повинні використовувати оперативну техніку, в тому числі для запобігання і заворушень, і можливих тяжких наслідків. Але професіоналізм у роботі спецслужб проявляється в тому, що не знаходять подібної техніки.

З іншого боку, під час подібних акцій всі громадяни України повинні розуміти – у сучасній конфігурації України є дві частинки нашої держави, які по-різному бачать свою історію і своє майбутнє. І поки що до них не дійшло повне роз’яснення, що таке європейський вибір. У зв’язку із цим аналогічно у силових структурах всіх, як це було і в 2004 році, якщо взяти склад нижчого, середньої ланки, верхній прошарок може бути навіть з одного регіону, але 90% – це такий же електоральний зліпок з нашої крани. І це люди із зброєю. До першого пострілу, слава Богу, все йде мирним шляхом. Перший постріл зі штатної зброї – люди розійдуться по своїх домівках.

Україна не має абсолютно жодних шансів для розв’язання будь-якого політичного конфлікту в країні силовим шляхом – це кінець територіальної цілісності України і можлива Югославія. Це треба пам’ятати всім, і співробітникам правоохоронних органів, що проти них стоять громадяни України, які захищають визначений еволюційний вибір країни, закріплений в законах.

Артем Шевченко: Уточнення щодо безпеки. Зараз дуже легко спровокувати ситуацію ззовні будь-кому. Що повинні робити керівники спеціальних служб нашої країни.

Ігор Смешко: Я їм зараз не можу позаздрити. Але вони повинні мати повну відповідальність за дії своїх підлеглих і розуміти, що вони все ж таки повинні бути тричі обережні, бо Україна на сьогоднішній день є об’єктом великої геополітичної гри серйозних гравців у світі. І будь-яка провокація, навіть не з боку правоохоронних органів, може трактуватися як їхня.

Водночас і серед опозиції ми повинні речі називати своїми іменами. Одна складова опозиції у Львові вже декілька разів використала слово “революція”. Захоплення будинку уряду – це протиправні дії. Тим більше що в ситуації, яка існує, уряд на сьогоднішній день свою точку зору висловив, як на мене, дещо вийшовши за межі правового поля.

Артем Шевченко: У рішенні уряду від четверга зазначено про призупинення підготовки до укладення Угоди про асоціацію “з метою національної безпеки”. Це питання національної безпеки? РНБО треба збирати цього тижня?

Ігор Смешко: Ви фактично дали відповідь. Згідно з нашим чинним законодавством, головним дорадчим органом у президента, який є Верховним головнокомандувачем, який, згідно із Конституцією, керує зовнішньою політикою, є Рада національної безпеки й оборони. Тому що питання євроінтеграції – це не тільки питання безпеки й економіки, а й питання національної безпеки й оборони.

У зв’язку із цим зрозуміло, чому на Заході не могли зрозуміти, як ми словами уряду зупиняємо локомотив із питань, які не тільки суто економічні. Безумовно, чотири дні мовчання президента і мовчання РНБО, повірте мені, на Заході були абсолютно незрозумілі.

Є питання і щодо комунікації зі своїм суспільством. Уряд взяв на себе весь удар. Кабмін почав пояснювати економічну складову, хоча всі прекрасно розуміють – при розвороті суспільства в еволюційному цивілізаційному вимірі, безумовно, на перших порах можливі зиски з цього. Але це не питання тільки бюджету і не питання тільки економіки!

РНБО, безумовно, повинна була прораховувати все це й освятити своїм рішенням питання, яке стосується національної безпеки. Сьогодні, слава Богу, ми почули слова президента – до речі, вони є досить обнадійливі. Я сказав би так – поки вільнюський саміт не відбувся, ми повинні очікувати виконання закону України про засади зовнішньої і внутрішньої політики, де визначена наша євроінтеграційне бажання в Європу – це головний курс держави.

До речі, згідно з Конституцією, президент керує зовнішньою політикою. Але в Основному законі також сказано, що будь-які повноваження президент може виконувати тільки в рамках законів. Єдиний закон, який зараз визначає і для президента дороговказ – це чинний закон. Тому я набрався б терпіння і все ж таки вірив. Можливо, я обережний оптиміст, але сьогоднішній виступ президента дає нам ще шанс.

Артем Шевченко: До речі, генерал Москаль зробив сьогодні кілька депутатських подань, щоби знайти конкретно відповідального за рішення уряду.

Ігор Смешко: Оце якраз і є європейський вибір. В авторитарній системі координат ніхто не запитує по вертикалі, як перша людина приймає рішення. В демократичній системі процедура дуже важлива. Але процедура якраз і дає можливість говорити не тільки про те, щоби наповнити бюджет, а й проконтролювати, як він використовується і на що.

Так само якщо питання про основи зовнішньої і внутрішньої політики стосуються сфери національної безпеки, єдиний легітимний орган в нашій державі, який може з цього приводу висловитися (бо це не тільки економічні питання; припустимо, керівники розвідки, керівник СБУ не є члени Кабміну – вони також повинні висловити і поставити свої підписи під вибором держави, вони повинні назавжди в історію ввійти документально, яка їхня особиста точка зору за національну безпеку при такому сценарію розвитку подій) – це може зробити тільки РНБО. До речі, головою РНБО є президент. І після рішення РНБО мусить бути указ президента, який вводить в дію це рішення. Це є на один рівень вище постанови Кабміну.

Артем Шевченко: Це навіть не постанова уряду, а розпорядження. Погодьтеся, що статус цього документа не відповідає наслідкам…

Ігор Смешко: Я розумію аргументацію уряду. До речі, прем’єр-міністр перший вийшов на амбразуру і тримав її два дні. Його аргументація – там багато можна на що дивитися, але в цілому… А хто очікував, що перші два роки після нашого приєднання до асоціації можуть бути простими? Але де були три роки, яким чином у цей час готувався наш бюджет до цього? Що, не можна було передбачити реакції Росії?

Хоча я розумію й уряд. Припустимо, розвідки уряду не підпорядковані. Хто відповідав за прогноз реакції – це питання, на які може дати відповідь тільки РНБО.

Але, знову ж таки, обережний оптимізм – у нас є ще шанс. Виступ президента особисто для мене дає певну надію.

Артем Шевченко: Три дні залишилося до вільнюського саміту. Згідно з указом президента, відповідальним за євроінтеграцію є секретар РНБО Андрій Клюєв. Чи повинен він стати ініціатором зібрання РНБО, де обговорили б це питання, чи президент може поїхати у Вільнюс, взагалі не зібравши такого майданчика, як РНБО?

Ігор Смешко: Секретар РНБО може дати пропозицію президенту про це. Більше того, говорю за досвідом роботи в РНБО під керівництвом Горбуліна, Марчука – апарат фактично на щоденній основі відпрацьовує найважливіші питання в державі і тримає можливість в будь-який час зібрати РНБО.

Але рішення приймає президент, він – голова Ради національної безпеки й оборони. Я не знаю, яка кухня зараз там. Але, безумовно, це питання цивілізаційного вибору України. Важливішого питання в сфері національної безпеки на тривалу перспективу у нас немає зараз. Я не знаю, які консультації там проходять – але дуже погано, що суспільство нічого про це не знає. Суспільство повинно підтримувати свій уряд, вірити в нього – а для цього потрібна комунікація. Треба, щоби й апарат РНБО працював як комунікатор і пояснював позицію нашого уряду.

Я, знову ж таки, оптиміст. Але оптиміст в чому? Помилок допустилися багато. Уряд не прорахував реакції Росії. Уряд не передбачив калькуляції наших можливих витрат. І за три роки в спілкуванні з ЄС цього не зробив.

Щодо ЄС… Давайте говорити відверто – ми йдемо до системи цінностей. Але там нема жодних сентиментів. Там тільки прагматизм, свого нікому не віддадуть. І ЄС вчинив жорстко, до певної міри, з нами. Він фактично за рахунок нашого непрофесіоналізму нам дав умови, які створять шоковий етап у першому періоді.

По-друге, вимога звільнення Юлії Тимошенко – це штучна вимога. Я співчуваю всім ув’язненим, які відчувають себе невинними. Але мій колега німецький якось написав: “Ми всі в Європі говоримо про те, що без звільнення Юлії Тимошенко не можемо прийняти Україну до себе – і ми ставимо питання глобального виміру в залежність від одної судової справи, якої в нас ніхто і не читав”.
остання актуалізація: 26 листопада, 13:27

Джерело ТВІ

Беркут і народ:

m.ustream.tv/channel/aronets

Справді - хто скаже правду?
Ну таку, щоб всі повірили...
Співчувати Януковичу, чи клясти Януковича?
Гей, хто в лісі? - Озовися!..

Якщо раніше еміграція, зазвичай, була лише в одну сторону, то сьогодні українські заробітчани в Європі, Росії і деяких екзотичних країнах фактично "розмили" саме поняття української еміграції - процес відбувається як в прямому, так і в зворотному напрямі. Окрім, звичайно, чисто заробітчанського, який еміграцією рано називати. Але, погодьмося, багато заробітчан асимілюються в країнах заробітку. І, хоч це сумно, залишаються там назавжди...

А як впливають заробітчани на українську економіку і українське політичне життя - читайте в наведеній тут статті:


" 13.11.13 09:00 Версия для печати
Как заробитчане и миградоллары меняют Украину
ТЕНДЕНЦИИ
Как заробитчане и миградоллары меняют Украину

Автор: Максим Михайленко

Политический журналист

«фрАза»

Украина входит в число тех стран мира, чья социальная устойчивость во многом поддерживается за счет средств граждан, занятых за рубежом. Близкие к нам по количественным показателям государства из этой группы — Мексика, Филиппины. Мигранты или «заробитчане» превращаются в важный политический фактор в нашей стране. Да, многие из них не голосуют — зато голосуют их семьи. Мигрантов около 7 миллионов, значит, мы имеем дело с группой приблизительно в 14 миллионов человек в Украине.

Примерно 60% мигрантов работают в ЕС, около 30% — в соседней России, прочие — в США, Канаде и развитых странах из разряда «экзотических» (Австралия, Новая Зеландия, Южная Корея). Глобальная тенденция состоит в том, что за последние тридцать лет объем переводов в развивающиеся страны стремительно возрастал: с $17,7 млрд в 1980-м — до $30,6 млрд в 1990-м и почти до $80 млрд в 2002 году. В 2012-м году этот показатель составил почти полтриллиона долларов.

Только официальные денежные переводы в Украину в 2012 году составили $7,5 млрд. Но, много лет наблюдая за этим процессом, могу сказать, что эта цифра занижена в разы: большинство передает деньги наличными. Грубо говоря, 7 миллионов человек умножаем на 300 евро в месяц и на 12 месяцев. Меньше никто не шлет, ради меньших сумм не едут на заработки, потому что цены у нас на уровне Центрально-Восточной Европы, а зарплаты на уровне тех стран, с которыми мы рядом по ВВП на душу населения, а это — Кабо-Верде, Сальвадор, Республика Конго, а самые «приличные» соседи — Тунис и Албания.

Так что реальный показатель — это более 25 млрд евро, просто они постепенно и вынужденно выходят «на свет» в связи с растущими репрессиями бюрократии против настоящей экономики Украины, теневой. В 2010 году «слили» неофициальная правительственная аналитика, показавшую сумму в 35 млрд долларов, заработанных украинцами за рубежом в 2009 году.

Куда там до таких объемов иностранным кредитам и инвестициям...

Но и здесь наше неумное государство пытается давить. В то же время, в более или менее нормальных странах действуют иначе, причем давно. Так, еще десять лет назад Межамериканский банк развития (IDB) профинансировал специальное исследование механизмов, призванных помочь обосновавшимся в США мигрантам из Латинской Америки и Карибского бассейна пересылать заработанные деньги на родину. (Объем их только в 2002 году составлял 32 млрд долл., что в 20 раз превышает масштабы американской помощи всему региону). Агентство США по международному развитию выделило 500 тыс. долл. на реализацию подобной программы для 20 млн рабочих из Мексики. Они в 2002-м переслали на родину почти 10 млрд долл. В то время — это вдвое больше годовой стоимости мексиканского сельскохозяйственного экспорта и на треть превышало доходы страны от туризма. Сегодня обороты выросли примерно в десять раз.

Некоторые считают, что экономика, в значительной степени держащаяся на трудовых мигантах, — и есть наш «третий путь»: между нынешним диким домашним капитализмом и утопиями социализма недавнего прошлого.

Как это нас меняет?

Первое. С запада в центр страны ползет эрзац-европейский стиль жизни, «мир эспрессо».

Второе. Значительная часть граждан давно перестала зависеть от действий правительства.

Третье. Множество граждан увидело мир и не верит старым пропагандистским клише.

Четвертое. В вузы пошла молодежь, знающая, что мир совсем не таков, каким его изображают в учебных пособиях. В ее мироощущении доминирует реализм вперемешку с цинизмом.

Пятое. Нарастают противоречия между двумя трудовыми диаспорами — западной и восточной. Но в России украинцы ассимилируются, и их влияние на украинскую жизнь не такое значительное.

Как это влияет на внутреннюю и внешнюю политику Украины?

Первое. Вектор развития страны поворачивает, хоть и не без труда, в сторону более «жирных» заработков и лучших социальных условий — то есть, Европы.

Второе. Дипломатия европейских государств начинает учитывать фактор миграции, получать информацию о состоянии дел в Украине и настроениях народа из альтернативных источников.

Третье. Попытки государства влезть в сферу миградоллара и миграевро заставляют граждан сбывать недвижимость и забирать детей. Под ударом — спрос, местные бюджеты и коммунальные платежи.

Четвертое. Теневые инвесторы все чаще требуют участия в политических решениях.

Пятое. На пороге — возникновение влиятельной зарубежной мигрантской прессы.

Какой эффект миградоллар или миграевро окажут на процесс смены политической элиты?

Первое. Представитель заробитчан уже попал на политический Олимп. Это — вице-спикер Роман Кошулинский. Он не стесняется рассказывать о заробитчанском прошлом. Зачет ему!

Второе. Мигранты все меньше верят «старым» политикам. Вспоминается встреча Тимошенко с украинцами Неаполя. Ее «побрехеньки» запомнились надолго. Для Януковича же этих людей не существует.

Третье. Требования ввести множественное гражданство будут усиливаться.

Четвертое. Избраться на высшие должности в стране без поддержки заробитчан будет все труднее. На Западной Украине это заметно уже сегодня.

Пятое. Вспомним «налоговый майдан» (а ведь значительный сегмент «упрощенцев» — агенты легализации средств, заработанных за рубежом). Тогда президент Союза предпринимателей и работодателей Крыма Александр Дудко заявил, что если со стороны власти не последует никакой реакции, то 2,5 млн украинских предпринимателей будут готовы «бороться за свои права и с оружием в руках». «Эти люди готовы на свои деньги финансировать будущее своей страны. Платить честно налоги, но при разумных законах... Эти люди в любой момент готовы найти по тысяче, две тысячи долларов для того, чтобы профинансировать профессионалов для борьбы за их права, а это порядка 7 миллиардов долларов. На эти деньги можно легионы французские нанять, чтобы охладить слишком горячие головы, которые захотят бороться с народом», — заявил Дудко.

Власти пришлось тогда отступить, и действовать коварно, судебным крючкотворством. Никто ей этого и не забыл, что и проявилось на выборах-2012 (около четверти голосов получили «УДАР» и «Свобода»).

Политики продолжают по старинке благодарить хлеборобов, обещая им все на свете. Теперь на них, прищурившись, смотрит рабочий, знающий, что такое настоящий профсоюз, и что именно нужно делать для процветания страны, и как назвать мошенника, рядящегос в демагога. Люди миградоллара поддержат уже иное поколение политиков.

Новое поколение политиков — это уже не «горбачёвцы», этнодиссиденты, «красные директора», комсобанкиры, «недо-озимые» или «оранжевые». Всё это — во многом пройденные этапы, хотя ограничивать новое поколение политиков возрастными или идеологическими рамками неправомерно.

По моему мнению, к «новому поколению» принадлежат следующие группы:

— хозяева малых и средних предприятий, а также их наёмные работники;

— руководители и наёмные работники тех медиаузлов, которые не ограничиваются меркантильной или тенденциозной тематикой;

— лидеры и активисты общественных организаций, которые не игнорируют возможность конструктивного диалога с чиновничеством, а также (насколько возможно) участвуют в процессе принятия политических решений;

— учёные различных поколений, которые пытаются на базе новых и старых кадров и международных связей создать современные исследовательские центры.

Мне лично особенно близка проблематика так называемых экспатриатов — тех, кто, получив образование или опыт высококвалифицированной работы за границей, по тем или иным причинам не стал гражданином другой страны и возвратился на родину. Могу сказать, что на протяжении двадцати лет более ста пятидесяти тысяч украинцев побывали в развитых странах в качестве «белых воротничков».

Однако нынешняя власть угрозы не чувствует. Но ведь Дарвин был в чем-то прав, не так ли?"

Прочитайте!
І прислухайтеся!



RSS Европу – в жопу! Все – на выборы!
12.11.2013 1:59 | 13 комментариев

В нынешней ситуации больше всего бесит то, что власть уже настолько не считается с источником власти, то бишь, с народом, что не считает нужным информировать его уже ни о чем. Ни о том, куда мы, собственно двигаемся, ни о том, какие переговоры проводит Президент. Нас уже просто никто не считает нужным даже информировать об этом, не говоря уже о том, что и наше мнение власти абсолютно неинтересно. Как она скажет – так и будет. Нас уже даже лень обманывать. Нам просто ничего не сообщают. Но, такой стиль управления чреват внезапной и неожиданной реакцией пока безмолвного народа. В нынешнем случае – самой его активной части. Той, для которой разрыв отношений с ЕС, к которому, похоже мы все ближе – станет критической точкой, когда нужно решать: или валить из страны, или валить эту власть.



И все-таки, в последние дни как-то особенно мерзко. Мерзко за страну, которую подонок Ефремов в переговорах с представителями ЕС представил в виде типичного чиновника-взяточника, ехидно заявляющего, что мол вы со всеми договорились, но у меня то разрешения не взяли? Так что ничего у вас без меня не получится. Почему-то вспоминается какой-нибудь ЖЭК или паспортный стол с кучей самодовольных болванов, наделенных правом некоей подписи, без которой не обойдешься, а значит и мимо этой сволочи не пройдешь. Теперь вот такой ЖЭК мы показали Европе.



История с Власенко добавила мерзости. В исполнении Калифицкого, которому видно приказали проявить не меньшую чем у Кузьмина гнусность. Кто бы как ни относился к Власенко, но ведь понятно, почему вдруг именно сейчас вспоминается некое давнее заявление его бывшей супруги, и сама ГПУ занимается этим столь серьезным «делом» и с «необходимой» подпиской о невыезде, а возможным и «закрытием». Но почему именно сейчас власть решила полностью изолировать Тимошенко от внешнего мира? Может действительно готовит какой-нибудь «несчастный случай», или «самоубийство»? Ведь на самом деле, никто сейчас не может оценить тот градус безумия, на котором находится Виктор Янукович.



Или же это не безумие, а просто совсем иная, не доступная обывателю логика? Логика, в которой определение внешнеполитического курса страны не имеет никакого значения перед лицом «проблемы 2015»? А именно, проблемы удержания власти. Ассоциация с ЕС имеет два главных для Януковича минуса. Первый – это освобождение Тимошенко, который означает появление в политическом эфире того голоса, которого он боится больше всего на свете. Второй – ассоциация означает куда более действенный международный контроль над проведением президентских выборов. А как собирается проводить эти выборы Янукович видно из назначения одиозного генерала Сало губернатором Львовщины, видно из наращивания «политических» составляющих структур МВД и СБУ, о чем мы расскажем в ближайшее время. 2004 год с его подбрасыванием гранат покажется детским садом по сравнению с годом 2015. И международные наблюдатели в это время будут совсем некстати. Понятно, что в этом смысле Януковича куда больше устраивает белорусский вариант «независимости». Вроде бы и от России на расстоянии, а от Запада тем более. Но при этом, можно еще и поспекулировать на своем «промежуточном» состоянии. Но только поспекулировать не в интересах своих государств, а исключительно в интересах лично-семейных. Кстати, о «семье». Ей ведь тоже ох как не выгодна ассоциация. Потому что придется приводить к цивилизованным нормам фискальный беспредел. А это прямая потеря контроля над выдаиванием страны. Все ведь страшно боятся «гарвардских» мальчиков, которые могут вдруг придти как в Болгарии и в один момент «поломать бизнес». Скорее всего, если бы даже не было «вопроса Тимошенко», Янукович все-равно бы не пошел на вхождение в ассоциацию. Слишком уж тяжело постоянно ходить на двух ногах и не владычествовать над всеми бананами, сидя на верхней ветке. И наплевать на то, что внизу уже бананов просто не осталось"

Джерело: "ОРД - Человек нетерпит насилия"

Коли читаєш таке чи подібні повідомлення, одразу ж запитуєш себе: "А чи є влада в Україні? За що наші налоги ідуть на зарплату міліції?"

Звичайно, насправді, не все так просто. Але однозначно - влада має моментально реагувати на абсурдні і протиправні ситуації, як ось та, що сталася в Харкові.

Але краще читайте статтю, яку я цитую:

" Дмитрий Литвин
публицист
Тесак вместо Шевелёва
8 ноября 2013, 11:39
Добавить комментарий
Печать

Не прошло и нескольких месяцев с тех пор, как политические хозяева Харькова показали, кому у них в городе не место. Напомню, в сентябре выяснилось, что украинский учёный, выдавленный несправедливым двадцатым веком из Украины в антисоветскую часть мира, не заслуживает на своей родине даже на скромную мемориальную доску. И вот теперь сама жизнь показала нам, а кто же – если не Шевелёв и подобные ему – станут героями в Харькове.

Фото: личная страница Марцинкевича «ВКонтакте»

Максим Марцинкевич по прозвищу Тесак. Редкость в нынешней развлекающейся ненавистью России – отсидел в тюрьме как раз за свои неонацистские взгляды. Он выражал их открыто. Зиговал на публике, распространял расистские материалы, даже организовал, как писали в российской прессе, собственное сообщество боевиков – «Формат 18».

В тюрьме Тесак, вероятно, понял простую вещь: объявляя себя неонацистом в постсоветских обстоятельствах, не обретаешь право на насилие. Издеваться над людьми, унижать людей, бить, а возможно – и убивать на территории бывших советских республик реально только в том случае, если эксплуатируешь модные в обществе фобии. Сейчас в моде – сексуальные фобии. Поэтому влюблённость в насилие всё чаще рядится в одежды борьбы с извращениями и сексуальной распущенностью.

Одним из проводников, одним из лидеров такой мимикрии некогда откровенно неонацистов – стал Марцинкевич. Он основал, пожалуй, первую в бывшем СССР крупную сеть для ловли отступников от сексуальной нормы и издевательств над ними. Ведь что обыватель не позволит неонацисту – то обыватель позволит антипедофилу, это очень удобно для того, кому в кайф насилие. Видео в интернете – которые фиксируют забавы Тесака – стали чрезвычайно популярными и сделали его онлайн-звездой.

И вот – Марцинкевич побывал в Харькове. Поймал где-то на улице двух парней, которые показались ему геями. Поиздевался над ними – раздел, выбрил часть волос на голове, раскрасил в радужные цвета и заставил танцевать, конечно – записывая всё на видео. Один из этих парней плакал. Ролик – уже в интернете. И уже – вызвал массовое возмущение. Но – не возмущение харьковских властей.

Подумать только! Российский неонацист, не раскаявшийся, с приговором и тюрьмой в биографии, широко известный своей деятельностью на стыке травли и проповеди, свободно приезжает на территорию Украины и нападает на наших сограждан. Причём – это восточная Украина, это вотчина нынешних наших властителей – знатных борцов против всего околонацистского. Они настолько бдительны, эти харьковские борцы, что даже мемориальные доски им иногда мешают жить. Лично Тесак, с дурной всесоюзной славой, – не помешал.

Но тут есть одна проблема. Люди так устроены, что им всегда нужны какие-то герои, какие-то личные примеры того, как придать жизни драйв. Ну, чтобы повседневность не разъедала душу, не портила мысли, и чтобы время от времени совершалась качественная эмоциональная разрядка. И когда хороших героев нет – подходят любые.

В отличие от политических хозяев Харькова, да и всей той части нашей страны, которая сделала Партию регионов правящей, – у Марцинкевича есть чёткое, можно сказать даже – заманчивое предложение для молодых людей, чей уровень воспитания и образования не достаточен для того, чтобы чувствовать к насилию отвращение. Тесак приехал в Харьков, чтобы научить: вот враг, это безопасный враг, идите – и развлекайтесь с ним.

Пойдут и развлекутся. Двое нынешних жертв в Харькове – далеко не последние. Эти и подобные семена «травлепроповедей» Тесака падают на благодатную почву. Власть имущие делают всё, чтобы разрушить даже минимальное влияние на общество интеллектуальных героев, чтобы избавить Украину от примеров того, как ум может увлекать и развлекать. В этом контексте недавнее варварское уничтожение символа памяти о Юрии Шевелёве в Харькове стало красноречивым свидетельством оглупления в Украине, и прежде всего – оглупления самой власти, её практик и интересов.

Читайте: Чи потрібна меморіальна дошка Юрію Шевельову?

Глупеющая власть делает общественные процессы грубее, экономику – примитивнее, культурную жизнь – замыкает в редкие гетто на пространстве банальностей, повторов и пошлости. Преодолевать обстоятельства, негативное влияние среды – удел меньшинства, большинство же – подстраивается, зеркально отражает своим существованием ту среду, в которой довелось жить, и даже подыгрывает среде. Соответственно – и выбирает героев. Ещё раз: когда хороших героев нет – подходят любые. Вот Тесак – подходит. Ну не с Допы же и Гепы брать пример.

Тем более, политические хозяева Харькова показывают, что позволено богатым и влиятельным. А Марцинкевич показал, что позволено вообще любому, кто выгодно соврёт обывателям.

И проблема в том, что теперь – прямо под носом у главных наших борцов за стабильность, за мир во всём мире и против всего околонацистского – постепенно будет нарастать, так сказать, параллельная жизнь. Не то чтобы подполье. Наоборот, стремящееся к публичности и к славе насилие против тех, кого сейчас модно ненавидеть. Начнут с геев. Закончат...

А кто знает, кем закончат эти неонацисты, нарядившиеся, как в плащ-палатку, в борьбу за народное благо? Может быть, хозяевами Харькова. А может быть – их детьми"

 

Національна академія наук під страшною загрозою. Масовна атака, масований наїзд на академію розпочався.
Розпочався з боку влади, план реформи начебто підготувала група Семиноженка.
Реформа передбачає ні що інше для вітчизняної науки, як катастрофу.
Звести академічну науку на рівень університетської (незабезпеченої зовсім технічним обладнанням) або галузевої, що вирішує чисто прагматичні завдання - це повний абзац, чи то пак абсурд.
Вчені НАН України - це насамперед наукові експерти, які виконують і мають виконувати постійно - експертне обслуговування влади, урядових рішень постійно викикаючих питань.
На більше в НАНУ при сучасному фінансуванні науки - не має можливості.
Подивимось, як все це бачить науковець Максим Стріха:


"
Реформа Академії наук може обернутися катастрофою
Максим Стріха — 30 октября 2013, 11:41
Комментариев: 10

27 листопада 1918 року в Києві напередодні чергової зміни політичного режиму (від Гетьманату й до Директорії) відбулися дві події. Перша з них мала неабиякий суспільний розголос: призначені його ясновельможністю паном гетьманом Павлом Скоропадським перші 12 академіків Української академії наук провели свої перші збори й обрали першим президентом академії визначного вченого-природознавця й філософа, відомого громадського діяча, члена ЦК партії кадетів і водночас – переконаного українофіла Володимира Вернадського. Друга стосувалася родини професора Київського політехнічного інституту Євгена Патона, де того ж дня народився син Борис.

Евгений Патон со своими сыновьями Владимиром и Борисом
Фото: nnm.ru
Евгений Патон со своими сыновьями Владимиром и Борисом

У історії Української академії потім були різні сторінки. Яскраві 1920-ті, коли під проводом «неодмінного секретаря» Агатангела Кримського Всеукраїнська академія наук героїчно зберігала незалежний від влади статус. Трагічні 1930-ті, що розпочалися процесом «Спілки визволення України», на роль керівника якої ГПУ визначило відомого літературознавця академіка Сергія Єфремова, а закінчилися макабричним «великим терором», який перемолов і багатьох тих, хто прийшов «радянізувати» академію в 1929-му. У 1936-му навіть назву «ВУАН» замінили на «АН УРСР», що підкреслювало територіальний статус однієї з академій «братніх союзних республік». Великого удару академії завдала й Друга світова: евакуювати вдалося не все, і після війни роботу багатьох установ доводилося відновлювати практично з «голого місця». Проте і за президентства фізіолога Олександра Богомольця (1930-1946), і за президентства біохіміка Олександра Палладіна (1946-1962) учені академії збагатили світову науку багатьма першорядними результатами.

А в 1962 році президентом АН УРСР було обрано 44-річного Бориса Патона, який перейняв наукову естафету від свого батька, будівничого мостів і танків, засновника Інституту електрозварювання в Києві. Цю посаду 95-річний Борис Євгенович обіймає й сьогодні – поставивши світовий рекорд, який гарантовано не буде побито ніким і ніколи. Відомі випадки, коли на троні впродовж понад шести десятиліть перебували монарші особи. Але прецедентів, коли члени наукового співтовариства протягом понад півстоліття шляхом вільного й таємного голосування (принаймні щодо двох останніх десятиліть це визначення жодним сумнівам не підлягає) утримували на чолі структури, що змінювала назви (АН УРСР, АН України, НАН України), але зберігала свою сутність і тяглість традиції, ту ж саму людину – не було й більше напевно й не буде.

І сьогодні Борис Євгенович у жодному разі не є номінальною постаттю. Перенісши на початку року тяжку хворобу, він знайшов сили повернутися до реального керівництва. І досі, ведучи засідання президії академії, він незмінно чіпко і чітко стежить за змістом кожної доповіді – незалежно від того, стосується вона «рідного» електрозварювання, теоретичної фізики, біотехнологій чи літературознавства. І досі пам’ятає ім’я й по-батькові сотень (коли не тисяч) людей…

Фото: www1.nas.gov.ua

Вот уже более двух лет Министерство образования и науки, молодежи и спорта Украины во главе с министром Табачником под прикрытием якобы реформирования образовательной отрасли фактически реализует политику целенаправленного ее разрушения. ... Нам, ученым АНВШ Украины, совершенно ясно, что конечной целью современных реформ в образовательно-научной сфере будет ее полная денационализация и утверждение деградационных процессов в формировании общественного сознания украинской молодежи.— Заявление Президиума Академии наук высшей школы

Але «вершиною» для «патонівської академії» стали 1980-ті, коли в умовах командної радянської економіки було створено унікальний конвеєр від лабораторії й до виробництва. НВО (науково-виробничі об’єднання), СКТБ, дослідні заводи – всього цього в тодішній АН УРСР було вдосталь, і все це ефективно працювало: і на «оборонку», і на «виробництво товарів народного споживання» (хоч на «оборонку» - таки ефективніше). Проблеми відкриття нових орієнтованих на результат лабораторій і їхнього устаткування найсучаснішим обладнанням вирішувалися на рівні самого Володимира Щербицього, - відомого «технократа», який до учених-«природничників» ставився з незмінною повагою. (Тоді академіків запрошували в ЦК прочитати тематичні лекції; мені складно уявити собі в ролі слухачів таких лекцій нинішніх очільників держави).

Звичайно, в «патонізації науки» й тоді були критики, які заявляли: головне завдання академій – це таки фундаментальні дослідження. Об’єктивно слабкою була «гуманітарна» ланка АН УРСР – але це було зумовлено ідеологічним диктатом тоталітарної держави, і тут навіть член ЦК і депутат Верховної Ради Борис Патон не міг нічого вдіяти… Проте в цілому система здавалася монументальною і непорушною – немов той «Союз незламний», яким «республіки вільні з’єднала навіки Великая Русь» (цитую гімн СРСР в офіційному українському перекладі пера академіка Миколи Бажана, який не лише віддав данину одам Леніну, Сталіну, Хрущову й Брєжнєву, але й писав мудрі філософські вірші й до смерті сумлінно вичитував усі статті очолюваної ним Української радянської енциклопедії; і те, що перша в світі «Енциклопедія кібернетики» вийшла 1973 року українською мовою – і його заслуга).

«Союз незламний» розвалився, не витримавши запропонованої Горбачовим свободи. Натомість НАН України під проводом Бориса Патона вистояла кризові 1990-ті, коли місяцями не платили зарплат, а температура в інститутах узимку незрідка трималася близько нульової позначки. Якби академію очолював хтось інший – не такий авторитетний, не з такими чіткими моральними принципами – її напевно спіткала б доля Чорноморського морського пароплавства (хто нині пам’ятає про одне з найбільших пароплавств світу?) А НАН навіть приросла різними інститутами, які раніше працювали переважно на «оборонку», підпорядковуючись безпосередньо Москві…

Заседание Совета по космическим исследованиям НАН Украины по случаю 15-летия первого украинско-американского научного эксперимента в космосе
Фото: www.pryroda.gov.ua
Заседание Совета по космическим исследованиям НАН Украины по случаю 15-летия первого украинско-американского научного эксперимента в космосе

І досі в НАН працює майже 40 тисяч людей, які в умовах смішного за світовими мірками фінансування (річний бюджет академії у 2,3 млрд гривень не дотягує до сумарного бюджету футбольних клубів «Динамо» і «Шахтар») примудряються отримувати першорядні результати. Як фізик можу засвідчити: у майже всіх нобелівських лауреатів з фізики останніх років були українські «співавтори», чий внесок у сучасний стан відповідної проблеми – незаперечний. Так, нобеліантами за отримання графену стали колишні росіяни Гейм і Новосьолов, що працюють в Англії, але саме теоретичний результат киян Гусиніна і Шарапова допоміг встановити одну із найдивовижніших властивостей графену: електрони в ньому мають «нульову» масу. А бозон Гіггса на Великому адронному колайдері вдалося зареєструвати за допомогою детекторів, виготовлених у Харкові.

Фото : Большой Адронный Коллайдер. Взгляд изнутри

Але – чудес не буває. Українські вчені (завдяки власній самовідданості і всупереч власній державі) ще здатні отримувати результати рівня, близького до нобелівського. Проте на нобелівські премії претендувати не можуть через брак сучасного обладнання (і в фізиці, і в хімії, і в біології воно сьогодні надзвичайно дороге). Тому на запитання «Чи може сьогодні в Україні бути нобелівський лауреат?» правильна відповідь звучить так: «Може, але лише проїздом». Й це не дивно. Дивом є радше те, що, отримуючи від держави фінансування на рівні ОДНОГО західного пристойного, але не найкращого університету, НАН примудряється бути все ж поважним гравцем на ниві світової фундаментальної науки.

Натомість те, чим «патонівська академія» славилася в 1980-ті, сьогодні вмерло, або тихо вмирає. Колишні НВО, СКТБ і експериментальні заводи в кращому разі ледь жевріють. І винні в цьому зовсім не вчені, а ті, хто створив в Україні систему глибоко корумпованої, енерговитратної й сировинної економіки, якій сучасні технології не потрібні. Приклади управлінських рішень, які «добивають» національну науку, множаться мало не щодня. Хоча p-n - перехід, який лежить в основі сучасної фотовольтаїки, відкрив у Києві Вадим Лашкарьов (і наші здобутки в цій галузі незаперечні), відомі кримські СЕС було зібрано австрійцями з китайських батарей, а вітчизняну програму досліджень у цій галузі уряд згорнув. Хоча Україна має великі інженерні й виробничі ресурси в сфері вагоно- й локомотивобудування, у відповідний момент було закуплено відомі «Хюндаї». Хоча маємо одне з кращих у світі СКТБ з проектування морських нафтовидобувних платформ, було розіграно відомі тендери з закупівлі іноземних аналогів (і при цьому, за повідомленнями ЗМІ, реальні закупівельні ціни було перевищено на мільярд)…

Отже, підіб’ємо підсумки. Вельми високий (як на мізерні вкладені кошти) рівень фундаментальної науки все ще залишається стратегічним ресурсом України. Але й цей ресурс не вічний. Навіть за відсутності колапсів і потрясінь його вистачить ще років на 10-15. За цей час у силу біологічних причин відійде старше покоління, яке підтримує життя в українських інститутах. А талановита українська молодь у науку, де перша зарплатня менша від 2 тисяч гривень, і перспективи забезпечити себе житлом дорівнюють нулю, йде вельми неохоче (зате діють апробовані «мости», якими кращі випускники наших ВНЗ рушають прямісінько до західних лабораторій).

Але це – за інерційного сценарію. Натомість сьогодні, в переддень 95-річного ювілею академії і її президента, дедалі частіше говорять про можливість реалізації іншого, швидкого й катастрофічного. І «дзвіночком» стали нещодавні події в Росії.

Хмари над Російською академією наук, яка була заснована ще Петром І як імператорська на взірець інших тодішніх європейських академій при монарших дворах, а за радянських часів називалася «АН СРСР», збігалися вже давно. «Реформатори» закидали РАН (як і НАН) архаїчність і консервативність і закликали перейти до прийнятої в більшості країн університетської системи організації науки, звівши академію до статусу почесного наукового товариства. «Прагматики» при цьому ласо поглядали на величезне майно і землі РАН.

І на все це накладалися суб’єктивні фактори: Володимирові Путіну ще в часи його «першого» президентства так і не вдалося посадити в крісло президента РАН свого ставленика. Відтак ВВП, подейкують, затаїв образу на надто самостійних академіків. Але діяти за прикладом Олександра Лукашенка, який рішуче ліквідував автономію білоруської академії, а голову її президії (президент у Білорусі може бути тільки один!) призначає власним указом, Путін теж до часу не наважувався: надто відмінні масштаби в білоруської і російської науки.

Тому те, що сталося 27 червня цього року, виявилося цілком несподіваним. Прем’єр Дмитро Мєдвєдєв виніс на розгляд уряду питання, яке в попередньому порядку денному не значилося: про реформування системи державних академій. А міністр освіти Дмитро Ліванов представив проект федерального закону, за яким на базі «великої» РАН, а також медичної і сільськогосподарської академій упродовж 3-х років створюється «нова» РАН, - вже фактично в статусі громадського об’єднання науковців (хоч з певними експертно-координаційними функціями). Решта державних академій (освітянська, архітектурна і мистецтв) передаються в підпорядкування відповідних міністерств.

Фото: news.ru.msn.com

Читайте: Про кризу науки на Заході, і трохи про неї ж в Україні

За версією Мєдвєдєва й Ліванова, фінансування наукових установ при цьому не скоротиться, учені просто будуть звільнені від «невластивої для них функцій управління майном і ЖКГ». І в цьому – один з «найцікавіших» моментів пропонованої реформи: академічне майно передається в управління новоствореної федеральної агенції. А відтак споруди й землі, які вдалося зберегти для науки в «бандитські» 1990-ті, тепер цілком зможуть отримати нових власників і нове призначення.

Президія РАН (де ніхто не був обізнаний з самим фактом підготовки скандального законопроекту) зібралася вже ввечері. В одноголосно прийнятій ухвалі урядовий законопроект оцінено як неприйнятний, такий, що підриває науковий потенціал, обороноздатність і безпеку країни. Учені заявили про своє глибоке обурення і зажадали повернути обговорення скандального проекту в нормальне процедурне поле. Профспілка РАН надіслала телеграму протесту президенту Путіну. А Сибірське і Далекосхідне відділення РАН наважилися публічно заявити про те, про що учені в кулуарах говорили вже давно: такі широко розрекламовані «модернізаційні» проекти, як «Роснано» і «Сколково» (вони здійснювалися поза рамками академії) зазнали краху, перетворившись на неприховане «відмивання» й «розпилювання» багатомільярдних бюджетних коштів. І сьогоднішня спроба «реформи» (а фактично ліквідації) РАН має на меті зокрема й приховати ці зловживання. 72 академіки й члени-кореспонденти РАН підписали резонансну заяву, де оголосили: в разі здійснення «реформи» вони виходять з академії, яка фактично втрачає свою наступність щодо структури, заснованої Петром І.

Насправді, зараз знову дуже сумний і неспокійний час для українських науковців. Дивлячись, як сусідня Росія натхненно нищить свою науку та принижує своїх учених, замислюємось і про власну долю. Росіяни з вічною імперською місією, яка включає і науку рівня імперії, все одно відмовляються від розвитку інтелекту. Що ж казати про Україну, де навколобюджетні ділки і не чули про престиж наукових відкриттів...— Колективний блог про науку та науковців в Україні та за її межами

Але влада вирішила йти до кінця – і в вересні реформу (з певними косметичними змінами) було ухвалено остаточно. Учені втратили контроль за майном своїх інститутів. Сьогодні загальний настрій російських колег можу окреслити як «глибоку депресію». І все ж ризикну стверджувати: навіть кінець «сьогоднішньої» РАН ще не означатиме кінця російської науки. Бодай тому, що ця наука потрібна російській державі з її імперськими інтенціями. Потрібна для національного престижу і для створення нових національних технологій (не останньою чергою військових). Хоч, скоріш за все, російські чиновники (з їхніми відомими специфічними якостями) не будуть для цієї науки ефективнішими менеджерами, аніж досі ними були академіки й члени-кореспонденти.

А ось для України російська реформа може мати значно сумніші наслідки. Відомо, що в нас теж не бракує охочих «ефективніше» розпорядитися землями і майном НАН та галузевих академій. І російська реформа викликає природну спокусу реалізувати щось подібне і в Україні. Здійснити це буде порівняно нескладно: «наукового лобі» у владі зараз фактично немає, а більшість експертів (і з владного, і з опозиційного боку) переконані, що НАН є віджилим «сталінським» дітищем. І переконати їх у тому, що, по-перше, її створив зовсім не Сталін, а гетьман Павло Скоропадський, а, по-друге, аналогічні академічні структури досі успішно працюють не лише в комуністичному Китаї, але й у демократичних Німеччині, Франції, Польщі, нікому досі так і не вдалося. Як не вдалося переконати цих експертів й у тому очевидному факті, що НАН навіть в умовах хронічного безгрошів’я досі примудряється продукувати не лише фундаментальні результати світового рівня, але й пропонувати «проривні» технології (якими, на жаль, більше цікавляться за кордоном).

І якщо НАН буде «реформовано» саме за нинішнім російським сценарієм, це реально означатиме кінець природничих і технічних наук в Україні. Адже досі українська наука якось існувала, бо НАН керували консервативні, але залюблені в науку академіки (при цьому НАН залишалася, напевно, останньою в сьогоднішній Україні великою державною структурою, де призначення на керівну посаду ще здійснюється за фаховими критеріями, а не з бажання забезпечити «хлібне місце» потрібній людині). В разі, якщо українською наукою керуватимуть чиновники нинішнього МОН, результат виявиться прогнозований – це наочно видно з того, що діється сьогодні в середній школі, університетах і в системі атестації наукових кадрів.

Читайте: НАН решила закрыть Институт украинской археографии, коллектив института протестует

Першу «пробну кулю» в Україні було запущено вже влітку. В парламенті несподівано з’явився урядовий законопроект, який передбачав «право» НАН і галузевих академій «добровільно» відмовлятися від «непотрібних» земельних ділянок (чинним законодавством відчуження академічних земель не передбачене). За цим відразу ж побачили погано завуальоване бажання розпочати дерибан академічних земель уже сьогодні. Поки законопроект вдалося заблокувати на рівні профільного комітету з питань науки і освіти, де опозиція має більшість. Але ризик його ухвалення в разі внесення до сесійної зали залишається високим: коли російські комуністи принципово виступали проти «реформи» РАН, то наші – палко підтримали урядовий законопроект про позбавлення академій «зайвої» землі.

Фото: an.crimea.ua

Чи потребує НАН змін? – запитання риторичне. Сьогоднішню академію створив під свої уявлення й можливості її президент Борис Патон, і з його відходом (будьмо відверті!) просто немає іншої людини, здатної далі підтримувати діяльність цієї складної наукової системи в незмінному вигляді. Не викликає сумнівів: академія неминуче повинна модернізуватися, оплата наукової праці мусить залежати від реальних здобутків (сьогодні все ще панує радянська «зрівнялівка»), а система оцінювання цих здобутків – відповідати світовій.

Але, щоб зміни не перетворилися на колапс, потрібно пам’ятати: сьогоднішня Україна через низку причин політичного й економічного штибу не має, на жаль, шансів в ближчому майбутньому перейти до англо-саксонської університетської системи організації науки (бо там університети мають великі гроші і необмежену автономію – а ні того, ні другого їм в Україні зараз ніхто не дасть!) Реальний вибір, який стоїть перед українською наукою сьогодні – це або збереження академічної системи (що зовсім не виключає необхідності посиленого накачування «наукових м’язів» університетів і поступового реформування самої НАН) – або ж загибель цілих наукових напрямків, які сьогодні визначають науково-технічний прогрес. Адже від ліквідації академії не виграє ніхто: якщо сьогодні загинуть біологічні чи фізичні установи НАН, то завтра безнадійно захиріють і відповідні факультети університетів.

Читайте: Звездные войны: Табачник против Академии наук

Сучасна наука – це надскладна система, яка створюється десятиліттями. Зруйнувати її можна швидко, а відновити «з чистого аркуша» - майже неможливо (це підтверджує досвід Бразилії, Мексики, Ірландії, Туреччини, які владають казкові за українськими мірками гроші для того, аби створити сучасну науку в себе, - але досі не досягли ще й сьогоднішнього українського рівня). Такі загалом несвяткові думки викликає в української наукової громади наближення дня 27 листопада 2013 року. І цю тривогу лишень посилює реальна можливість краху вже наступного дня 28 листопада українських європейських устремлінь у Вільнюсі.
Максим Стріха
Максим Стріха
Президент Українського фізичного товариства"

Джерело: http://society.lb.ua/science/2013/10/30/236902_nesvyatkovi_notatki_naperedodni.html

Спочатку обмеження НБУ істотно вплинуло на ринок нерухомості. А тепер, після захвату хакерами Держреєстру - тепер вже і громадяни і, особливо, нотаріуси не впевнені - офрмляють вони кримінальну угоду чи справжню. Хакери, які захопили всю інформацію Держреєстру - ще довго будуть Дамокловим мечем висіти над всім ринком нерухомості України. Це вже не просто хакери - це чисто масштабна підривна спецоперація проти держави. Постало питання - а як держава зможе відповісти адекватно на такий удар кіберзлочинців? Приводжу цитату про стан ринку нерухомості в Україні на теперішній час: "Новое правило НБУ обвалило рынок недвижимости
Безналичные расчеты пришлись украинцам не по душе
Новое правило НБУ обвалило рынок недвижимости
Риелторы начали предвкушать новый коллапс. Фото: А.Бойко/Вести

Секреты получения льготной ипотеки в Украине
Украинцам разрешили получать данные о своих соседях
В Одессе продают самую дорогую виллу Украины фото

Юлия Полехина , Оксана Гришина 16 октября | 15:02

Вступившее в Украине с 1 сентября ограничение Нацбанка на наличные расчеты в 150 тыс. грн. спровоцировало настоящий обвал на рынке недвижимости. Мощный удар был нанесен по вторичному рынку: по данным консалтинговой компании SV Realty, в Киеве количество сделок по покупке-продаже жилья просело сразу на 34,5% (по сравнению с августом) — за месяц в столице продали лишь 1103 квартир. Еще хуже выглядела ситуация в целом по стране. «За сентябрь количество сделок купли-продажи недвижимости в Украине сократилось почти на 50%, граждане просто испугались, что их крупные приобретения могут вызвать вопросы фискальных органов. Не просели объемы продаж лишь в новостройках, но там всегда до 90% сделок проплачивалось по безналу», — рассказал «Вестям» президент Союза специалистов по недвижимости Украины Александр Рубанов.

В БЕЗНАЛ НЕ ПОВЕРИЛИ. Киевские риелторы жалуются, что буквально до середины сентября квартиры практически не покупались. «Свою роль сыграл летний всплеск: в конце августа (накануне введения нового ограничения Нацбанка) те, кто готов был принести за квартиру чемодан денег, поспешили это сделать, — говорит генеральный директор Центра недвижимости и проектирования «Киевщина» Вадим Украинец. — Но уже в начале сентября рынок недвижимости пошел на спад. В том числе и из-за того, что нотариусы оказались не готовы оформлять покупки-продажи по-новому. Они просто не знали, как это делается. Со второй половины сентября спрос на жилье начал постепенно возобновляться».

Новая ипотека Украинцы с 2014 года получат жилье в аренду с правом выкупа

Риелторы же даже не пытались разбираться в новых правилах, а просто работали по старинке. «В сентябре покупок квартир было вполовину меньше, чем еще в августе. Люди даже не интересовались жильем, хотя мы очень быстро поняли, что не будем работать по безналичной схеме. Как только сорвалась первая сделка: в начале сентября стороны отказались покупать-продавать недвижимость по безналу, решили подождать. Реальный объем покупки был значительно выше 150 тыс. грн., и можно было провести сделку на 149 тыс. грн, и зафиксировать сумму к доплате распиской. Но возникал риск того, что покупатель в итоге не выплатит оставшуюся часть стоимости», — рассказал нам директор агентства недвижимости Oksagen (Николаев) Геннадий Шмарко.

К ОКТЯБРЮ НАУЧИЛИСЬ. Новый механизм продаж с учетом ограничения безналичных расчетов в 150 тыс. грн. отладили только к середине октября. Он проходит в несколько этапов. Сначала нотариусы берут у покупателей жилья задаток в 5-10% от суммы сделки, заверяют договор о том, что со счета покупателя на счет владельца (до определенного числа) поступит оговоренная сумма. Ну а затем вместе с продавцом и покупателем едут в банк. После поступления средств на счет продавца, на нового владельца оформляется право собственности. «Банки достаточно быстро сориентировались, и снизили комиссии за открытие счета и перевод денег: за это берут от 250 грн. до 1 000 грн. Из минусов: увеличились сроки осуществления сделки — чтобы зарегистрировать объект в реестре, а потом в собственности, требуется больше времени», — отметил Александр Рубанов.

ЗА КВАРТИРЫ ЗАХОТЕЛИ БОЛЬШЕ. Торможение сделок с недвижимостью полностью дезориентировало продавцов, которые только выставляли ценники и практически не заключали реальных сделок: владельцы домов в Киеве в прошлом месяце снижали цены, а собственники квартир наоборот — поднимали. «Основным трендом столичного рынка вторичной недвижимости в сентябре стала встречная динамика цен предложения разных типов недвижимости», — резюмировала специалист по маркетинговым коммуникациям Address.ua Светлана Артюхова.

Продолжение Украинцам пообещали дорогую ипотеку и дешевые «квадраты»

При этом по сравнению с августом практически не изменилось количество объектов, предлагаемых к продаже: на реализации стояло 44,5 тыс. квартир на общую сумму $7,3 млрд. и 954 дома на $516 млн.

Каждая четвертая из продаваемых квартир была однокомнатной, причем владельцы хотели за них на 6% больше, чем в августе. Треть продавцов были готовы отдавать «двушки» на 5% дороже, еще треть — «трешки» на 4% дороже. А вот цены на квартиры с четырьмя и больше комнатами подорожали аж на 20%. Киевские дома в ожидании зимы дешевели от 2% (до 100 кв. м) до 21% (от 100 до 199 кв. м). «Такое снижение можно объяснить сезонностью продаж», — прокомментировала «Вестям» ситуацию старший консультант Colliers International Украина Наталья Сокирко.

НЕДВИЖИМОСТЬ ПРОДОЛЖИТ ЛИХОРАДИТЬ. Лишь к середине октября риелторы заговорили о постепенном восстановлении рынка недвижимости. «Интерес к вторичке начал расти: конечно, по итогам этого месяца мы не выйдем на объемы продаж августа, но, думаю, сможем показать 10%-й прирост по сравнению с сентябрем», — заверил «Вести» эксперт компании SV Development Сергей Костецкий.

Правда, о стабилизации в жилищном сегменте пока говорить не приходится. Даже наоборот — риелторы начали предвкушать новый коллапс. «По нашим оценкам, сегодня более 30% покупок-продаж жилья происходит за нелегальные деньги. Здесь вам и «черные» зарплаты, и недоверие граждан к банковской системе, и непонимание, как же должен работать рынок недвижимости по новым правилам. А с 1 ноября нас ждет новое потрясение — ввод обязательной оценки имущества, от которой сегодня также ничего хорошего не ждут», — резюмировал Костецкий". http://vesti.ua/biznes-vesti/21209-novoe-pravilo-nacbanka-obvalilo-rynok-nedvizhimosti-i-vzvintilo-ceny-na-kvartiry Джерело:

1
Окт
Україна перемогла Польщу! Україна продовжує боротьбу далі

| Edit | Posted by: santa in "Українська Резервація", О политике, Разное, Спорт, Статьи

Україна повторно перемогла Польщу в Харкові!

Україна продовжує боротьбу за путівку в Бразилію.

Матч відбувся при повних трибунах.

Це був жорсткий матч.

Слава тренерові української команди Михайлові Фоменку!

Слава українській футбольній команді!

Не менше, ніж сам матч - вразило і мене, і, певно, і всю Україну - виконання гімну України не лише футбольною командою, але й всіма трибунами харківського стадіону!

Як це і належить при виконанні державного гімну - стадіон виконав гімн України стоячи!

При розгорнутих українських знаменах!

Болільники в Харкові під час матчу були 12-м гравцем! Це безсумнівно!..

"Глава "Антонова" обвинил вице-премьера РФ в некомпетентности 29 августа 2013, 13:17 Комментариев: 6 Глава "Антонова" обвинил вице-премьера РФ в некомпетентности Дмитрий Кива Фото: horoshienovosti.com.ua Новости по теме: Азаров рассказал о превосходстве украинского авиапрома над российским Военный самолет Ан-70 станет гражданским В Украине не против выхода РФ из проекта Ан-70. Президент-генеральный конструктор "Антонова" Дмитрий Кива обвинил вице-премьера РФ Дмитрия Рогозина в некомпетентности. "я слышал в прессе заявление вице-премьера РФ Дмитрия Рогозина, что Ан-70 - "виртуальный" самолет и что он конкурент Ил-76. Я думаю, что так могут заявлять только некомпетентные люди", - цитирует Киву издание AEX.RU. По его мнению, Ил-76 не может считаться конкурентом Ан-70, так как неспособен выполнять те вещи, которые может украинский самолет. В частности, речь идет о посадке на короткие грунтовые аэродромы и перевозке всех основных видов вооружений и военной техники. "Вот эти задачи Ил-76 не может решить. Поэтому он ему не конкурент. Я уже не говорю о таких вещах, как расход топлива. На Ил-76 часовой расход около 8 тонн, а на Ан-70 всего 4,4 тонны в час", - подчеркнул Кива. Читайте: Российские самолеты уступают украинским, - глава "Антонова" Он добавил, что не против, чтобы Россия вышла из этого проекта. "Тем, кто думает, что если Россия выйдет из проекта Ан-70, это будет нам во вред, то он ошибается. С моей точки зрения, это России будет во вред. Более того, мы, не против, чтобы Россия вышла из этой программы. Есть сегодня два производителя не из России, которые готовы запустить у себя производство этого самолета и готовы выделить деньги. Есть такие богатые компании и страны", - добавил он. Напомним, на прошлой неделе Рогозин заявил, что Россия может отказаться от сотрудничества с Украиной в рамках совместных проектов в авиастроении, таких как Ан-124 "Руслан" и Ан-70."

 

Джерело: http://economics.lb.ua/state/2013/08/29/222802_glava_antonova_obvinil.html

22-а річниця Незалежності України! Свято України і українців!

Слава незалежній Україні!
Многії літа українцям і незалежній Україні!
На многії і благії літа!

В июле будет штормить 12 раз.

1 июля: с 2.00 до 4.00

3 июля: с 18.00 до 23.00

4 июля: с 18.00 до 20.00

11 июля: с 22.00 до 24.00



16 июля: с 4.00 до 6.00 и с 17.00 до 20.00

17 июля: с 13.00 до 18.00

23 июля: с 2.00 до 4.00 и с 19.00 до 21.00

26 июля: с 05.00 до 07.00

28 июля: с 06.00 до 09.00

31 июля: с 01.00 до 07.00

З 1 липня набувають чинності зміни у пенсійному забезпеченні

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо призначення та індексації пенсії» (№ 231-VII), що набуває чинності з 1 липня ц.р., змінено механізм щорічного перерахунку пенсій з 1 березня.

Якщо за чинним законодавством право на перерахунок пенсій визначається залежно від того, на скільки у попередньому році зріс розмір пенсії особи, то в зв’язку зі змінами, внесеними новим законом, це не матиме значення.

Перерахунку фактично підлягатимуть всі пенсії, раніше призначені згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

При цьому заробітна плата, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, буде підвищуватися на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам показника зростання порівняно з попереднім роком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески. Кожному пенсіонерові гарантується підвищення заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, на коефіцієнт не менше зростання рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік.

Порядок проведення такого перерахунку, як і раніше, буде визначатися у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України.
Законодавець вніс також зміни до порядку обчислення трудових пенсій.

Зокрема, пенсіонеру надано можливість з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, в першу чергу виключати періоди одержання допомоги по безробіттю (за ці періоди враховується мінімальна зарплата) незалежно від їх періодичності. Крім того, вдосконалено механізм визначення середньомісячного коефіцієнта зарплати особи у разі, коли є неповні місяці страхового стажу (місяці, в яких заробіток менше мінімальної заробітної плати). Це дасть можливість збільшити розмір пенсії.

Законом № 231-VII визначено й інші новації в галузі пенсійного забезпечення. Йдеться про зарахування до страхового стажу часу перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, а також про виплату пенсії по втраті годувальника дітям, які досягли 18-річного віку і вчаться за денною формою навчання, у період перерви у навчанні. Єдина вимога – така перерва не повинна тривати більше чотирьох місяців, повідомили у прес-службі Пенсійного фонду.

Джерело:
http://www.pohlyad.com/news/n/17558