Навпомацки... |
Якби ви знали, що в душі живе
Коли знайомий світ втрачає колір,
Коли все навкруги уже не те,
Навпомацки ідеш піднявши комір.
Відчаяння так давить, що нема
Ні краплі сил, щоб дихати і жити.
А зовні виє проклята зима...
Мені, як їй лишилось тільки вити....
| Рубрики: | стихоплетство |
| Комментировать | « Пред. запись — К дневнику — След. запись » | Страницы: [1] [Новые] |