2.03.2021 20:31

"Останній імператор" - саме так називалася моя стаття у спеціальному номері московської "Независимой газеты",присвяченому відставці Михайла Горбачова з посади президента Радянського Союзу.Для мене це було найголовнішим – те,що з усуненням Горбачова імперія,відновлена більшовиками після краху в 1917 році, остаточно перестає існувати,а більша частина її народів отримує можливість будувати власні незалежні держави без покровительства "старшого брата",його неосвіченої номенклатури і послужливих попутників з числа підкорених.

Примітно,що для моїх російських колег,які писали свої тексти про Горбачова,цієї проблеми зовсім не існувало,вони продовжували жити у парадигмі апаратної боротьби між двома російськими лідерами – Михайлом Горбачовим і Борисом Єльциним,один з яких нарешті здобув перемогу,нехай для цього довелося пожертвувати союзною "надбудовою".Цікаво,що цієї проблеми не існувало навіть для Єльцина і його оточення – вони взагалі не розуміли,що зробили,для них тільки що створена Співдружність незалежних держав була зародком нової союзної держави, тільки вже з Єльциним на чолі.Вони були впевнені,що колишні союзні республіки нікуди не подінуться – хіба що країни Балтії.І ось коли в Москві зрозуміли,що можуть подітися,так почали поводитись набагато агресивніше - наприкінці правління Єльцина і особливо тоді,коли до влади в Росії прийшов Путін.

Путін,власне,хоче бути тим,ким був Горбачов.Зовсім не царем,як Єльцин,а імператором,як Горбачов.І саме звідси ця тяга до завоювання земель,втрачених імперією.І саме тому ці кроки Путіна зустрічають розуміння Горбачова – було б дивно, якби імператор виступав проти розширення недавніх володінь імперії.

Саме це важливо пам'ятати тим,хто в день ювілею Горбачова дякує йому "за свободу".Звичайно,нам є за що бути вдячними долі – тим,хто народився вже наприкінці існування імперії або просто її не застав.Але не варто вважати,що Горбачов прагнув до її демонтажу.Він прийшов до влади,коли дракон,старіння якого почалося практично відразу ж після смерті "справжнього" червоного імператора, божевільного Йосипа Сталіна,був уже в агонії – і низка нескінченних кремлівських похоронів була чудовим символом цієї близької смерті.Але при цьому головною метою Горбачова було збереження імперії і влади комуністичної номенклатури – він тільки не знав як.

Люди,які йому вдячні,дякують йому за те,що він міг би зробити,а не зробив.Міг би чіплятися за владу,залити країну кров'ю – а не залив.Міг би не випускати політв'язнів – а випустив,хоча при ньому вони ще сиділи,і навіть вмирали,як Стус або Марченко. Міг би утримувати колишні соцкраїни,а не став і навіть допустив об'єднання Німеччини,як "кращий німець".

 

Але чому ми не вважаємо,що не міг би – просто вже не було ніяких сил – не у нього,а у цієї мерзенної імперії.Адже він же,по суті,нічому не запобіг – ні нападу на Литву,ні спробі державного перевороту у серпні 1991 року.І цю спробу,до речі,здійснювали саме ті люди,якими він і тільки він себе оточив,а не якісь там інопланетяни.Просто у них не вийшло.У імперії не вийшло.У нього не вийшло.І не могло вийти – тому що у історії свої закони.І ще свої закони у економіки,цими законами більшовики нехтували всі десятиліття свого правління – і до останнього дня перебування Михайла Горбачова у кабінеті президента СРСР.

Горбачов після відставки – це вже зовсім інша історія,історія не про політику,а про репутацію,про місце в енциклопедії.Що й казати,в енциклопедіях західного світу йому завжди буде присвячено чимало сторінок і вдячних рядків. А у наших енциклопедіях завжди залишатиметься образа на те, що у вирішальний момент української історії він виявився на боці ворогів нашої країни.

Але імператор завжди залишається імператором. Навіть колишній. Навіть останній.