... від снігу. 18 січня випало настільки багато снігу, що відмінили заняття в школах. Та й нам передзвонили, щоб ми сиділи вдома. Ну, у всіх нормально, а в мене - не як у людей... З 18 січня в мене повинні були початися двотижневі курси. Десять днів по чотири години. В понеділок ми пробивалися до цивілізації... В вівторок вийшли, ну чи вибрьохалися, в люди...  Тобто до школи. Школа і навколо були нерозчищені. А після третьої дня вже спокійно дійшла додому. І чуть не луснула выд злості: стежка була завалена снігом. Так, проїхали по найшій дорозі, розгребли. І я через сніг перебиралась до стежки. Лопатою розкидати - дві хвилини, а борсалась через перевал довго... Снігу в чобітки набрала.

Цілий тиждень трактори гасали вулицями. Спочатку центральними, потім меншими. Школи розчищали в останню чергу. Мотивація безподобна: а діти все рівно в школу не ходять! 

І от в п'ятницю працюємо ми на курсах, а за вікном - страшенний гуркіт. ну і як нам, сорокам, не глипнути?! А там роторний екскаватор (можливо, не зовсім вірно) гребе сніг. 

В мене небагато слабкостей. Але перед великими машинами я встояти не можу. Ось і цю зняла на відео. 

А десь у ФБ є світлина, як в місто приїхав (не знаю, як і назвати) шефський подарунок від Дніпра-1. Така величезна махина! А сніг летить метра на три в різні боки... 

Ну, нехай зима не засипає нас по саме не можу!

(В мене сьогодні - день української писемності. Просто зранку зайшла на Ліру, а там пост про укр. пісні, купа цитувань та коментів. Виявляється, більшість лірушників давно знали, что українці і росіяни - брати.  Багатьом подобається укр. пісенна творчість. Тож я і подумала - це ж і мова повинна подобатись. Чи не так?)