Чом плачеш ти за втраченим на вік? –
Листком осіннім пам'ять стрепеться...
Зозулькою малою озоветься…
Відкрийся, Душе! Пий солодкий сік.
Настане день – прозорий і ясний,
Він подарує тиху прохолоду…
Журу свою – важку, немов колода –
Пусти за течією… Перелий
Всі сльози свої, виплакані ранком,
У річку Долі… В океан Буття.
Немає у минуле вороття…
О Душе! Не тривожся наостанку.
Нехай дорога стелиться за край –
Над обрієм вже сонце піднялося…
І сивина, мов сніг, лежить на косах,
Але – не плач даремно… Не зітхай.
Іди навстріч Любові осяйній...
То – янгол світлий… Вірна охорона.
Хоч цівкою і крівця з-під корони,
Не бійся, Королево… Ти зумій
Стерпіти до кінця, до перемоги!
Шукаючи себе, пізнаєш Бога...
І коло ніг спочине лютий змій.
Композиція об'єднана кількома темами. Перша частина - філософське осмислення життя, місця людини у світі земному та небесному. Пошуки себе. Усвідомлення власного Призначення.
Проодовжуючи публікацію, зазначу, що вірші до цієї композиції були написані у 1997-1999 роках і увійшили до поетичної збірки з однойменною назвою (2000). Книга побачила світ у видавництві "Педагогічна думка".
Сьогодні я публікую літературно-музичну композицію "МІЖ СВІТЛОМ І ПІТЬМОЮ ІДЕМО...", записану більше десяти років тому. Нещодавно я оновила цей запис, і тепер представляю на суд слухачів.