Якось раптом зненацька
Просто зарясніло весняним дощем
Стало холодно й трохи млосно.
Коли я зрозуміла: все!
Ти пробач.
Але іди навіки.
Я віддихаюсь.
Злість пройме.
І потік з весняної стріхи
Змиє все.
І усе мине.
Ти іди. Не сміти словами
Нам немає, що вже розказать.
Там, де ти простеляв квітками
Є лиш бруду брунатна гать.
Нам не варто шукати світла.
Там лиш бруд і Компост. глитва.
Все шукала: одна лиш квітка.
Лиш однесенька, може, жива.
Ні. Нема.
Тільки слід від чобоття.
І сукровиця - зовсім не кров.
Там де мало світліти кохання
Витікає брунатно любов.
Ти іди. Під дощем. Хай омиє
Принесе тобі спокій і плин
У думки що рубать коріння
Древа, де ти б щасливо відцвів.
Я пробачу. А поки посиджу.
Під дощем, а по ньому - блакить.
Сподіваюсь: тебе вже не верне
Долі тисячний коловоріт
Ти іди. Мені легше без тебе.
Я тягар по шматках розберу.
І відрию колись своє серце.
Я не вмерла.
Я поки живу.
19.03.16
Алицита Рибера
