liveinternet.ru/users/gala-...227578671/

Усер=Гала-Цат], мне непонятен шум вокруг этого закона. Я считаю, что в развитом, культурном обществе никто никому не навязывает ни язык, ни традиции.Никто украинский не отменяет - он как был, так и остаётся. А уж то,что теперь можно и на другом языке говорить, так это явный прогресс, и я не знаю, что так испугало волнующихся. Хотите мову - пожалуйста, хотите язык - извольте, вам роднее румынский, татарский, польский - да ради Бога! С каких понтов кто-то будет решать, на каком языке мне писать вывеску на собственном магазине, или в какую школу отдавать детей? Я считаю, что чем больше языков знает население, тем лучше.

За 20 лет самостийности стало понятно, что такого народа, как "украинцы" уже почти нет. Ибо НИКОГО не интересует ни историческое, ни культурное наследие. Даже кружков народного творчества практически нет, когда как при Союзе в каждой школе были краеведы, кружки народных ремёсел и песен-танцев.
Сейчас Украина - это сообщество опущеных заробитчан, согласных на переезд куда угодно, лишь бы подальше от Неньки. А там, отъевшись на чужих хлебах, сильно любить и страдать... Да хапуги "на местах", с помощью умелых расколов церкви и общества, ловят рыбку в мутной воде.
Язык живет в народе, он жив, когда им пользуются. Так в чем дело? Учитесь правильно разговаривать, овладейте литературным, действительно красивым украинским языком, выжигайте калёным железом позорное явление - суржик, прекратите побираться и жить прошлыми бедами. Станьте сильными, достойными людьми. Не пускайте сопли, что вас "сплюндрували", а вспомните, что вы Славяне - народ могучий и благородный. И тогда ваши дети сами захотят быть украинцами. и никого не придётся делать политической нацией и соединять для борьбы. Борьба-то с ветряными мельницами! Чего они там на Крещатике сидят? Только вонище от них, антисанитария и брожение некрепких умов. Вот, если бы сидельцы пошли, и разбили парк в честь укр.мовы. Или отремонтировали дорогу Харьков - Киев, чтобы пани Тимошенко не тряско было ехать...
А так - это пустые разговоры и сотрясание воздуха. Кстати, когда приняли закон о том, что укр.мова самая главная, русскоязычное население такого бардака не устраивало. Интересно, почему? Ведь тоже могли?

Хотела цитату привести:

"Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь."

Помню, кстати, эти строки со школы. Я её в 1986 закончила, ещё в СССР. Интересно, много школьников сейчас помнят Шевченко на память? Хотя бы знают, что он не продюсер братьев Борисенко?
А потом перечитала всё произведение, и поняла, что и этого Текста нельзя ни буквы убрать. Ибо это гениально, и здесь чётко указано, как правильно поступить. Вот только мало кто полностью прочитает. Ещё меньше поймут Автора. Почти никто не согласится умерить свою гордыню, и последовать Совету.
Проще сесть на попу, и прибедняться, роняя наигранные слёзы. Между посадкой картошки и вымучиванием денег для погашения кредита.
Итак:

/v-tavro.narod.ru/shevchenco.htm" target="_blank">http://v-tavro.narod.ru/shevchenco.htm">I мертвим, і живим,
і ненарожденним
землякам моїм в Украйні і не в Украйні
моє дружнєє посланіє

http://v-tavro.narod.ru/shevchenco.htm


І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,—
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають...
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не Шукайте, не питайте
ТОГО, ЩО немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого.
Волі! волі!
Братерства братнього!
Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли Великих слов велику силу,
Та й більш нічого.
Кричите,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!..
Якби взять І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.

СХАМЕНІТЬСЯ! будбте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь

Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Немає й бога, тільки я!
Та куций німець узлуватий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви словьяни».
«Словьяни! словьяни!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаете
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка ,
І в словьянофіли
Так і претесь... І всі мови
Словьянського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дасть бі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже,—
Отоді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люди.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляни убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кровью вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли ,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Сінопом, Трапезонтом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались,
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
їсте на здоровья
Та славите Запорожжя.
А чиєю кровью
Ота земля напоєна,
Що картопля родить,—
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. За науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата:
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Т.Г. Шевченко,