Городенка - місто-райцентр на Покутті (Івано-Франківщина). Відома ще з княжих часів, у XV столітті тут було побудовано замок, який до наших часів не дожив. Магдебурзьке право Городенка отримала у 1668 році від короля Яна Казимира. В місті є неймовірно великий костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії авторства знаменитого архітектора Бернарда Меретина, до оформленням якого доклався сам Пінзель. Крім того, зберігалася барокова Успенська церква, занедбаний вірменський костел та головна синагога.

Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марі

http://andy-travelua.livejournal.com/362384.html

Оновлено розповідь про замок в Кудринцях фото:
Замок в Кудринцях
Осінні Кудринці

http://andy-travelua.livejournal.com/361740.html

В селищі Гвіздець Коломийського району Івано-Франківщини розташована маловідома видатна пам'ятка доби розвиненого бароко на теренах сучасної України – комплекс монастиря бернардинів з костелом, келіями та надбрамною дзвіницею. Через Гвіздець курсує 2 пари приміських поїздів Коломия – Городенка і Коломия – Заліщики. Також зручно добиратися автобусами з Коломиї, Городенки та Заболотова.

Перша згадка про Гвіздець датується 15 грудня 1373 р., коли князь Владислав Опольський надає поселення Хоткові Лойовичу. Вже тоді Гвіщдець був значним поселенням. У 1416 році володарем поселення значився шляхтич Васько Тептукович. В XVI столітті містечко було у володінні Бучацьких, потім Потоцьких та Пузин.

Римо-католицька парафія у Гвіздці відома з кінця XV ст. У 1475 році було збудовано перший костел коштом місцевого мешканця Яна Прокоповича. Відомості про події від 1615-1623 років зафіксували, що костел був знищений татарами.


Парафія у Гвіздці заново була відновлена у 1710 році. Фундатором нового дерев’яного став писар литовський, князь Міхал Пузина, який 1715 року і з дозволу Львівського єпископа Яна Скарбка заснував у Гвіздці дерев'яну резиденцію — кляштор отців бернардинів. Єпископ на підставі акту фундації, виданого Пузиною 7 червня 1719 р., надав остаточну згоду на поселення бернардинів у Гвіздці. Фундатор зобов'язався побудувати власним коштом костел і кляштор для 12 ченців, захристію і монастирську бібліотеку, і виділити відповідну площу на город для нового монастиря. З 1725 року у костелі почали відправляти службу. У 1728 році дерев'яний костел з кляштором постраждали від пожежі.


У 1729 року розпочалося будівництво нового кам'яного костелу на гроші, отримані за заповітом від княгині Софії Пузина, на той час - дружини Людвіка Каліновського. Облаштування костелу тривало декілька років з перервами. 1736 року створено вівтар Св. Антонія. Станіслав Костка Пузина, староста упіцький ,придбав для цього вівтаря позолочену одежу. В 1739 році Міхал Врублевський, наставник кляштору у Гвіздці, разом з Теклею Бєльською заснував фонд для головного вівтаря костелу, котрий визолотив і правив малярською роботою Жураховський. 1759 року завдяки коштам князя Станіслава Пузини поставлено статую святого Яна з Дуклі.


Костел побудований з цегли, потинькований, з невеликим трансептом. Західний фасад прикрашений двома вежами на три яруси з бароковими дахами. Головний портал прикрашений подвійними колонами коринфського ордеру. В інтер'єрі залишки ліплення і стінописів.


Ремонтно-реставраційні роботи проводилися у 1838 і 1880 роках. На початку вересня 1888 року костел знову постраждав від пожежі, зокрема дахи. Парафіяни встигли врятувати вироби з срібла, образа і навіть різьблені з дерева оздоби. Дахи костелу терміново відремонтували напередодні зими. В теплу пору 1889 року костел потинькували в інтер'єрі. Того ж будівельного сезону створили дахи-шатро на західних вежах костелу. 1890 року ремонтували західний (головний) фасад, додавши новий портал із коринфськими колонами, котрі виконав Фелікс Дорганович з Острівця. Всі ремонтні роботи йшли під керівництвом інженера-будівельника Альбіна Згурського. До 1892 року встановили нововиготовлені вівтарі, хоча службу правили ще з листопада 1889 року. Головний вівтар костелу прикрашали різьблені фігури святих - Франциск Ассізький, архангел Михаїл, Св. Клара, Антоній Падуанський. Новий амвон у костелі прикрасили фігурами чотирьох євангелістів, врятованих з погорілої споруди. Нові вівтарі костелу наприкінці XIX ст. виготовлені коштом підприємця Фердинанда Маєрського з Перемишля.


Деталі інтер'єрів:






Є відомості про створення органу наприкінці XVIII ст., коли костел обладнали ще і циборіумом та антипендіумом головного вівтаря. Біля костелу створили Хресну дорогу. Новий орган костел отримав 1896 року, котрий створив Олександр Жебровський, майстер зі Львова.


Під час Першої світової війни монастир і костел були пошкоджені. У 1918 р. проведено чергову реставрацію. Нові відновлювальні роботи на даху і на вежах проведені у 1918—1922 рр. за проектом Єжи Косінського. Роботи вели інженер Райшем з Коломиї та Петро Вадовський.


До костелу з півдня примикають келії. Корпус келій цегляний, потинькований, прибудовані до костелу з північного боку. Келії прямокутні, на 2 поверхи, з внутрішнім двориком. Внутрішнє розпланування коридорного типу з однобічним розташуванням келій. Склепіння 1-го поверху хрещаті і напівциркульні. У 1784 році в приміщенні келій влаштували парафіяльну школу.


Дзвіниця з’явилася протягом 1776-1778 років. Перебудована в камені у 1899-1902 роках при збереженні барокового характеру. Мурована з каменя, у формі двоярусної з двома входами брами. Первісні дзвони викрадені і вивезені за часів фашистської окупації Гвіздця. Верхи дзвіниці прикрашають скульптури янголів та зображення Богородиці.


Костел і келії перебувають в занедбаному стані. Мури споруд пішли тріщинами. Частка зовнішнього тинькування обвалилась. Втрачені фігури янголів, що прикрашали дзвіницю. Дві фігури святих на західному фасаді побиті комахами і гусінню. Пошкоджені дерев'яні скульптури з головного вівтаря передані до сховищ музею у Івано-Франківськ (Михайло Архангел без голови, дві фігури нерозпізнаних святих). Орган — знищений. Цегляний паркан розібраний на будівельні матеріали.

http://andy-travelua.livejournal.com/361473.html

Якщо ви фанат замків, то попри бездоріжжя приїхати до Чернелиці варто. У містечку збереглися залишки ренесансного Чернелицького замку та костел домініканців 1661 року. У XV ст. власниками Чернелиці були Бучацькі. Після них, у 1454-1467 роках - Теодор Бучацький-Язловецький, його сини Міхал Язловецький, Ян Монастирський. З 1493 року Чернелицею управляла від імені Яна Монастирського Анна - дідичка Чишок.

У другій половині XVI ст. Чернелиця отримала Магдебурзьке право. А через століття місто було власністю брацлавського воєводи Михайла Чарторийського, який у 1659 році звів у містечку замок. Чарторийські були власниками Чернелиці до 1696 року. В перщій половині XVII ст. вона належала волинському воєводі Міхалу, пізніше - його сину Петру, який частину маєтку в 1774 році продав Ґартенберґу Садоґурському, засновнику Садгори (та що зараз під Чернівцями).

Дослідник Александр Чоловський співвласниками Чернелицького замку називає також представників родин Ґалєцьких, Стадницьких. На початку 1830-х років дідичкою міста була Текля Раціборська. у 1850-60-х роках Наполеон Раціборський. Близько 1880 року дідичем був Кароль Краснопольський, з початку ХХ ст. до 1939 року - Тереза Петрович та інші співвласники.


Як я вже писав на початку, замок в Чернелиці був збудований брацлавським воєводою Міхалом Єжи Чарторийським у 1659 році. В 1672 та 1676 роках замок зазнав пошкоджень під час війни з турками. По відбудові відігравав важливу роль під час польсько-турецької війни в 1685-1691 роках. Це була найбільша східна фортеця Речі Посполитої на правому березі Дністра. В часи молдавських походів Яна III Собеського замок був місцем зберігання провіанту і фуражу. Кілька разів тут зупинявся король Ян ІІІ Собеський.


Замок бастіонної системи займав площу 2,5 га і був оточений оборонними стінами завтовшки близько 2 і заввишки близько 6 м. У плані квадратний, з чотирма кутовими бастіонами і в'їзною квадратною в плані двох'ярусною вежею, розташованою в середині західної стіни.


Всередині західного муру, який зберігся найкраще, розміщена двоповерхова квадратна вежа, покрита дахом. Це в’їзна вежа з брамою, яка архітектурно оздоблена і привертає до себе увагу. Її передній фасад прикрашений гербом "Погоня", вирізьбленим у камені. Місце, де був вирізьблений рік, пошкоджене.




Біля герба — латинські літери, що означали: "Єфросинія Станіславіцька, княгиня Чарторийська, воєводина брацлавська (друга дружина Михайла Чарторийського".


Склепіння всередині башти:


Портал між замковими приміщеннями:


Бійниці:




Ренесансні оформлення вікон:




Залишки північної стіни:


Залишки замкових мурів:




Залишки замкових укріплень на чомусь приватному подвір'ї:


Костел домініканців був збудований у 1661 році у стилі неоренесанс. З північного заходу до нього примикає вежа, в якій влаштовані гвинтові сходи, що ведуть на хори. Головний фасад вінчає трикутний фронтон, прикрашений нішами, фланкований акротервями і обелісками, а вхід виділений кам'яним ренесансним різьбленим порталом з гербом. Костел сполучався підземним ходом із замком.




Неф перекритий системою нервюрних хрестових склепінь, грановані гілки - зімкнутими нервюрними склепіннями, що сходяться в центрі. На стінах пам'ятника збереглися залишки клейового живопису з переважанням геральдичних мотивів.




Портал костелу:




Церква поруч з замком:


В центрі містечка:

http://andy-travelua.livejournal.com/361346.html

Устечко - дуже мальовниче село на березі Дністра при впадінні в нього річки Джурин у Заліщицькому районі Тернопільщини. Поруч, в декількох кілометрах - найгарніший (як на мене) куточок України - Червоногруд. В самому селі - занедбаний, але величний костел, вражаюче високий міст через Дністер та залишки старого мосту, від якого залишилися опори. Саме розташування біля гирла (по-іншому устя) і дало назву поселенню. Вперше під назвою Устє воно згадується у 1414 році. У 1661 році згадане як містечко. Як і сусідній Червоногруд, Устечко по черзі належало Язловецьким, Понінським і Любомирським.


Читати і дивитися далі

http://andy-travelua.livejournal.com/361132.html

Містечко Коропець в Монастириському районі Тернопільщини відомо своїм шикарним палацом Бадені, який на жаль руйнується на очах. Так, у минулому році у головного палацового шедевру Тернопілля обвалився дах. Палац, що розташований на території дитячого інтернату, декілька років не використовується і, відповідно, руйнується. Не хочеться навіть думати про це, що буде з пам'яткою, якщо влада терміново не візьметься за її збереження.

Перша писемна згадка про Коропець походить з 1421 pоку, коли польський король Владислав II Ягайло заклав у ньому парафіяльний костел. Поселення належало королю і вже у 1427 року місто мало Маґдебурзьке право, яке було підтверджено у 1474 році. З 1453 Коропець — власність Міхала Бучацького. а середині XV ст. — повітовий центр Галицької землі Руського воєводства. Від 1461 p.— власність Кердеїв, пізніше знаходився в управлінні Яна Коли, з 1589 — Я. Сенінського. У 1600 році перша дружина тоді жмудського старости Яна Кароля Ходкевича Зоф'я Мелецька згадана як власниця Коропця.

Читати і дивитися далі

http://andy-travelua.livejournal.com/360851.html

Устя-Зелене розташоване на лівому березі Дністра у Монастириському районі Тернопілля. Їхати сюди дорогами не найкращої якості варто, щоб побачити величний бароковий костел Пресвятої Трійці. Поселення відоме з 1436 року під назвою Устя-Рожеве. Протягом наступних століть належало Бучацьких, Сєнявських, Язловецьких, Милецьких. 31 грудня 1548 року прохання власника Яна Мелецького король Сиґізмунд II Авґуст надав привілеї на статус міста на маґдебурзькому праві, на звільнення від податків.


Костел Пресвятої Трійці з'явився у 1614 році, а протягом 1718-1741 його було перебудовано у стилі пізнього бароко.


Найгарніша деталь костелу - кольорова ліпнина над порталом:


Обабіч порталу - апостоли Петро і Павло:


Волюта і скульптура:


Храм окупувало аж декілька родин лелек:


Поруч з костелом - висока дзвіниця з гербом Потоцьких "Пилява" над порталом:




Костел відреставровано в часи незалежності, зараз він діючий.


Церква Собору Пресвятої Діви Марії, 1893 р.:


Сільські хатки:

http://andy-travelua.livejournal.com/360366.html

Село (колишнє містечко) Маріямпіль знаходиться на високому лівому березі Дністра в Галицькому районі Івано-Франківщини. Тут знаходяться руїни Маріямпільського замку, який може вважатися однією з забутих і не надто популярних серед туристів твердинь Подністров'я. Є тут також і колишній монастир капуцинів з костелом XVIII століття, перетворений на в'язницю. Але залишки архітектурних свідоцтв минулого перемагають приголомшливі панорами долини Дністра, які відкриваються з пагорбу з замковими руїнами.

Назву населеному пункту дав тогочасний його власник — великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Ян Яблоновський. Польський дослідник В. Урбан у давніх актах маріямпільської римо-католицької парафії відшукав відомості про те, що Станіслав Яблоновський у 1691 р. перейменував село Божий Видок на Маріямпіль. Стимулом для надання містечку цього імені було те, що гетьман привіз у місто чудодійний образ "Рицарської Богоматері", який супроводжував його у всіх військових походах і особливо прославився під Віднем у 1683 р.


Панорама містечка:


На той час військовий міністру Польщі Станіслав Ян Яблоновський побудував на високих кручах Дністра, де майже прямовисні береги ріки з двох сторін утворювали неприступний бастіон, замок. Споруджена за всіма правилами фортифікаційного мистецтва, твердиня мала форму правильного прямокутника в плані. По її кутах знаходилися 4 високі башти. Потрапити у замок можна було через дві в'їзні брами із підйомними мостами.


Товщина стін замку становила 2-3, висота — 4-5 метрів. Південну й південно-східну сторони захищав також глибокий і широкий рів. В підошві Замкової гори закладається прямокутна в плані Ринкова площа.


В'їзна брама:


Востаннє маріямпільська твердиня використовувалася за призначенням під час Наполеонівських війн. В 1809 р. у фортеці отаборився пронаполеонівський 4-тисячний партизанський загін польських повстанців з Поділля під командуванням П.Стрижевського. Майже 8-тисячна австрійська армія, що складалася з корпусів генералів Мерфельда, Кеслера та Едермана, хоча й мала подвійну перевагу, не наважувалася здобувати твердиню штурмом. Цісарські війська вдалися до артилерійського обстрілу, від якого постраждало багато будівель в місті. Та незабаром поширилися чутки, що Наполеон уклав із Францом II мир, і польські загони самі покинули населений пункт. Щоб запобігти повторенню подібних ситуацій, австрійська влада наказала розібрати фортечні мури, що й було зроблено в 1817 р. Використовуючи будівельний матеріал із фортечних укріплень у 20-х роках XIX ст. Яблоновські побудували в Маріямполі типовий для того часу палац, який дійшов до нашого часу у великій руїні.


Польська князівська династія Яблоновських володіла Маріямполем майже 190 років, її представники сприяли його закладенню, розвою. Після смерті у 1702 р. Станіслава Яна Яблоновського Маріямпіль успадкував його син Ян Станіслав Яблоновський — руський воєвода, вчений і письменник. За його вказівкою було споруджено дерев'яний парохіяльний костьол Святої Трійці, в який перенесено Образ Богородиці.

Деталі замку:






Онук Станіслава Яна Яблоновського — Ян Каєтан Яблоновський (1699–1764) виділив кошти для будівництва у 1736–1741 рр. мурованого костьолу Святої Трійці. В 1742 р. було споруджено в Маріямполі кляштор чину капуцинів з костелом св. Антонія, спочатку дерев'яні, пізніше муровані. Будівництво монастиря і костелу завершено в 1757 р. У


В 1753 р. при монастирі закладено один із небагатьох вищих навчальних закладів на Галичині — колегіум із класом філософії, а через 10 років в ньому відкрито клас риторики. Завдячуючи коштам дружини Яна Каєтана Яблоновського — Терези з Вєльгорських — в Маріямполі з 1746 р. почали діяти шпиталь для убогих та школа для осиротілих шляхтянок, якими опікувались сестри милосердя з Ордену хариток. Монастир австрійська влада пізніше передала в користування сестрам милосердя, костьол св. Антонія при ньому викупила греко-католицька громада Маріямполя.


Після Другої світової війни монастир використовувався як дитячий будинок, лікувально-трудовий профілакторій, зараз — установа з виконання покарань.


Церква Воздвиження Чесного Хреста збудована в 1930 р.:


Сільська рада розміщується у старій будівлі. Може це - колишня ратуша?


А так вона трохи схожа на синагогу:


Центр села:


Під 600-річним дубом відпочивав Симон Петлюра:


Один зв стариз будинків:


Панорами з Дністровських круч:

http://andy-travelua.livejournal.com/359965.html

Загальні розповіді:
ТОП-50 улюблених європейських куточків
Колекція ратуш і беффруа
Колекція українських костелів
Колекція старовинних українських синагог
Колекція українських замків
Трансільванія – яскраве середньовіччя
Беффруа-Турне Фландрією + Люксембург
Підсумки 2013 року
Осінь і архітектура
Осінні Татри. Осінні замки (Словаччина)
Велика південнонімецька мандрівка (Баварія і Баден-Вюртемберг)
Моравсько-сілезький уікенд (Чесько-Польське прикордоння)
Подорож в альпійську казку (Швейцарія, Ліхтенштейн, Австрія, Баварія)
Підсумки-2012
Франція (Париж, замки Луари, Нормандія)
Осіння Вінниччина
Покуття, Опілля і трохи Тернопілля
Литва-2012 (Вільнюс, Тракай, Каунас)
Пруссія: шляхами тевтонських рицарів і поморських князів
Закарпаття-2012 (Виноградів - Боржавська вузькоколійка - Довге - Свалява - Опорець - Сколе)
На Балкани через Угорщину (Сербія)
Подорож в готику північну і південну (Італія, Бельгія)
Deutschland. Вперше в житті (Саксонія)
Закарпаття-2012 (Торунь - Синевір - Пилипець - Невицьке - Мукачево - Шенборн)
Верхній Збруч
Перлини Гусятинщини
Зимова Львівщина (Великий Любінь - Бенькова Вишня - Рудки - Переможне - Тулиголове - Оброшино)
Різдво по-балтійськи (Естонія, Латвія)
Осіннє Поділля-2011 (Заліщики - Звенячин - Джуринський водоспад - Червоногруд - Нагоряни - Чортків)
Осіннє Поділля-2011 (Теребовля - Кривче - Хотин - Кам'янець-Подільський - Скала-Подільська - Лосяч)
Осіннє Поділля-2011 (Ярмолинці - Адамівка - Зіньків - Сутківці - Кам'янець-Подільський - Маліївці - Сатанівська Слобідка - Сатанів)
Верхня Сілезія - Австрія - Чехія
Вперше в Польщі (Надсяння)
Вперше на Вінниччині
Весіння Львівщина (Олесько-Підгірці-Жовква-Глинськ-Крехів-Шевченківський Гай)
Вперше в житті на Закарпатті (Хуст - Королево - Виноградів - Берегово - Мукачево - Середнє - Верхні Лази - Невицьке - Лумшори - Перечин - Ужгород - Косонь - Велика Бійгань - Гать - Чинадійове - Шенборн)
Весна на Теребовлянщині (Підгайчики - Залав'є - Зеленче - Підгора - Семенів - Малев - Застіноче - Острівець - Теребовля)
Подорож Старосамбірщиною
Засніжені замки Львівщини
Підсумки-2010



ЛЬВІВЩИНА
Львів, Дрогобич, Стрий, Самбір, Рудки, Кам'янка-Бузька
Пустомити, Старе Село, Оброшине, Годовиця, Наварія, Лисиничі, Винники, Щирець, Семенівка
Броди і Бродівщина
Унів, Свірж, Перемишляни, Бібрка, Коросно
Олесько
Розділ, Заклад
Стара Сіль, Скелівка (Фельштин), Ясениця-Замкова, Хирів, Нове Місто, Грабівниця, Передільниця, Нижанковичі, Заболотці, Лаврів
Золочів, Вижняни
Великий Любінь, Тулиголове, Переможне, Бенькова Вишня, Комарно, Кліцько
Жидачів, Лівчиці, П'ятничани, Соколівка, Кохавино (Гніздичів), Журавно
Турка, Розлуч, Осінні Бескиди+Тустань, Опорець
Сокаль, Великі Мости, Белз
Мостиська, Крисовичі

ТЕРНОПІЛЬЩИНА
Тернопіль, Байківці
Борщівщина: Кривче і пещера Кришталева, Озеряни, Кудринці, Осінь в Кудринцях, Висічка, Пищатинці, Стрілківці, Королівка, Осінь в Скалі
Бучаччина: Золотий Потік, Язловець, Рукомиш, Звенигород, Старі Петликівці
Теребовлянщина: Теребовля, Підгора, Микулинці, Струсів, Підгайчики, Буданів, Долина (Янів), Млиниська, Залав'є, Острівець, Застіноче, Малів, Проща до Зарваниці, Зарваниця
Гусятинщина: Гусятин, Сидорів, Хоростків, Товсте, Гримайлів, Яблунів
Підволочиськщина: Підволочиськ, Скорики, Медин, Климківці, Дорофіївка, Тарноруда
Заліщіківщина: Заліщики, Червоногруд-2010, Товсте, Кошилівці, Касперівці, Новосілка-Костюкова,
Чортківщина: Ягільниця, Улашківці
Монастирисщина: Устя-Зелене

БУКОВИНА
Чернівці

ХМЕЛЬНИЧЧИНА
Кам'янецька осінь-2011,
Тарноруда, Сатанів, Сатанівська Слобідка, Ярмолинці, Сутківці, Маліївці, Зіньків, Адамівка, Чорнокозинці, Панівці

ІВАНО-ФРАНКІВЩИНА
Рогатин, Черче, Більшівці, Медуха, Маріямпіль

ЗАКАРПАТТЯ
Ужгород, Мукачево, Замок-паланок, Карпати (Шенборн), Чинадійове, Виноградів, Хуст, Берегово, Лумшори, Перечин, Невицьке, Великі Лази, Середнє, Гать, Велика Бийгань,
Виноградів-2012, Свалява, Боржавська вузькоколійка, Довге

ВІННИЧЧИНА
Іванів (Янів), Немирів, Печера, Шаргород, Шпиків, Мурафа, Муровані Курилівці, Котюжани, Браїлів, Тиврів, Сутиски, Селище, Гнівань,

ВОЛИНЬ
Луцьк

ПОЛТАВЩИНА
Березова Рудка

ЧЕРНІГІВЩИНА
Чернігів

ЧЕРКАЩИНА
Корсунь-Шевченківський,

ЖИТОМИРЩИНА
Бердичів, Райгородок

ХЕРСОНЩИНА
Козацьке

==================================================================================================

ПОЛЬЩА
Перемишль, Красічин, Ряшів, Ланцут, Переворськ, Бакончиці, Красічин-2012
Люблін, замок в Любліні, Пулави
Вроцлав, Замок Füerstenberg (Ksiaz), Легниця, Свебодзіце
Краків, Вавель, Казімеж
Гданськ в 12 частинах, Олива, Сопот, замок Марієнбург, Мальборк, Меве, замок Гньєв, Штум, Марієнвердер, Слупськ

АВСТРІЯ
Відень, замок Графенег, долина Вахау, Дорнбірн, Фельдкірх, Замок Шаттенбург, Відень-2014

НІМЕЧЧИНА
Саксонія: Гьорліц, Замок Ortenburg, Баутцен, Дрезден, замок Альбрехтсбург, Майсен, Прошвіц, Саксонська Швейцарія, Кьонігштайн
Баварія: Мюнхен, Німфенбург, Шванґау, Нойшванштайн, Фюссен, Ландсберг-ам-Лех, Ландсхут, Меммінген, Ліндау

БЕЛЬГІЯ Брюссель, Брюгге, Гент, Алст, Дендермонде, Лювен, Мехелен, Антверпен, Іпр, Кортрейк, Ауденарде, Замок Liedts, Шарлеруа, Бланкенберге

СЕРБІЯ
Нові-Сад, Петроварадин, Београд, Калемегдан, Сремські Карловці

ШВЕЙЦАРІЯ
Цюріх, Швіц, Бруннен, Люцерн, Зарнен, панорамний поїзд, Брієнц, Інтерлакен, Оберхофен, Шадау, Тун, Берн, Вінтертур, Штайн-ам-Райн, Санкт-Галлен, Гайс, Аппенцелль

ЛІХТЕНШТЕЙН
Вадуц, Замок Вадуц, Бальцерс

ФРАНЦІЯ
Париж, Венсен, замки Луари, Шамбор, Блуа, замок Блуа, Шенонсо, Тур, Амбуаз, замок Амбуаз, замок Кло-Люсе, Шомон-сюр-Луар, Руан, Вернонне, Ам’єн

ІТАЛІЯ
Венеція, Падуя, Стра, Оріаго

ЕСТОНІЯ
Таллінн, Кадріорг, Хаапсалу, Тарту

ЛАТВІЯ
Рига

ХОРВАТІЯ
Спліт, Скрадін, Національний парк "Крка", Шибеник, Маслиниця, Прогулянка Адріатикою, Каштел Люкшич, Стара Каштела, Нова Каштела

http://andy-travelua.livejournal.com/359912.html

Медуха - село на Івано-Франківщині неподалік від Галича та Більшівців. В селі знаходяться руїни польського неороманського костелу Розарія діви Марії, збудованого у 1912-1913 роках. Зводили храм місцеві парафіяни за допомогою львівського архієпископа Юзефа Білчевського. За радянської влади використовувався як склад. Належить до пам'ятрк архітектури місцевого значення. Над входом в костел залишився напис "1913" та "Oredowniczko Róza'nca 'swietego, módl sie za nami".

http://andy-travelua.livejournal.com/359437.html

Містечко Більшівці розташовані неподалік від давнього Галича при впадінні річки Нараївки в Гнилу Липу. До траси Львів - Івано-Франківськ - 3 км, від станції Галич - 8 км. В містечку є ратуша, дуже гарний пізньобароковий костел монастиря кармелітів та класицистичний палац власників Кржечуновичів.

Вперше Більшівці згадуються у XV ст. У 1617 власником містчка став коронний гетьман Марцін Казановський. На початку 18 століття навколишні землі належали князям Яблоновським, потім перейшли у власність багатої полонізованої вірменської родини Кшечуновичів. Наприкінці XIX ст. Більшівці стали типовим ремесничо-торгівельним містечком. Тут були млин, гуральня, броварня, двокласна школа. У 1860-х рр. містечко мало власну печатку з зображенням перехрещених граблів, коси та серпа.

Костел Благовіщення в Більшівцях — одна з найвизначніших пам'яток пізньобарокової архітектури 18 століття у Галичині. Його величавий силует разом із монастирем кармелітів творить своєрідний орієнтир у навколишній панорамі. 1624 р. ченці ордену кармелітів босих, запрошені до села його власником від 1617 р., гетьманом Марціном Казановським, збудували тут дерев'яний костел, монастир. Під час війни 1655 р. костел, будівлі монастиря були зруйновані. Святиню прийнявся відбудовувати державний діяч Гондорф, але йому на це забракувалокоштів. У 1717 роцу полковник Я.Галецький розпочав будівництво мурованого костелу. Після його смерти у 1720 р. справу продовжила його вдова Тереза з Кашніцьких. Пізніше будівництво, декорування храму відбувалось на пожертви власників міста князів Яблоновських.




Поряд із костелом відбудовували келії кляштора (монастиря). З ініціативи наступного власника Більшівців, останнього з роду Яблоновських — князя Антонія Барнаби (сина Станіслава Вінцентія Яблоновського), було виготовлено вівтарі, розписано фресками внутрішні стіни костелу. 15 серпня 1777 р. храм освятив (консекрував) Львівський латинський архиєпископ К.Цешковський як храм Благовіщення.


Більшовецький монастир був одним із найбільших у Галичині. Монахи-кармеліти видавали книги, малювали ікони, при монастирі діяв притулок для бідних. Тепер кляштор належить ордену францисканців. Станом на березень 2010 р. костел реставрується коштом програм Міністерства культури та мистецтв Польщі.


Ратуша розташована у центрі селища, на Вічевому майдані. Побудована в XIX столітті, у класичному стилі: прямокутна у плані, двоповерхова, з невисокою вежею посередині споруди над головним входом. Вежа у плані восьмигранна, з шатровим гостроверхим дахом, довкола якого влаштовано оглядовий майданчик з поручнями. На вежі встановлено невеликий годинник.


Раніше ратушна вежа колись була значно вищою і стрункішою. Тепер вона наполовину коротша. Попри строгість пропорцій і "приземкуватість", уся споруда ратуші виглядає ошатно, а легкості їй надають "віялові" вікна на другому поверсі та вежі, а також руст на фасаді.


Ратуша понині використовується за призначенням: у ній міститься Більшовецька селищна рада, є також відділення банку і крамниця.


Посеред старого парку розташований палац власників Більшівців Казановських. Первісно палац було збудовано поруч із старим замком, а протягом ХІХ ст. від неодноразово перебудовувався.






Сьогоднішній палац з'явився вже у 20-ті роки ХХ століття коштом останнього власника Корнела Кржечуновича за проектом архітектора Тадеуша Мокловського.








Парк навколо палацу:




Залишки австрійської забудови:




Щось схоже на синагогу:

http://andy-travelua.livejournal.com/359384.html

Стара Сіль - одне з тих містечок Львівщини, де обов'язково треба побувати. Ви будете вражені чарівністю старого оборонного костелу, дзвіницею-аксакалом, романтичною віллою "Анна", двома дерев'яними церквами та дерев'яними хатинками. Селище знаходиться у Старосамбірському районі на дорозі між Старим Самбором та Хировим в підгір'ї Середнього Бескиду (Українські Карпати). Назва, зрозуміло, походить від солі. Її покладів багато навколо містечка.

Стара Сіль заснована у 1255 р. За польського панування у 1421 р. отримало Магдебурзьке право, статус міста із назвою Зальцборк. Відтоді було вільним королівським містом. До середини 19 ст. - один з найважливіших у Галичині центрів солеваріння. В часи середновіччя y Польщі на землях Галицького князівства були шахти королівські у Дрогобичі, Тураві Сольній, Старій Солі, Ясениці, Модричах, Стебнику, Сільці, Трускавці, Калушу i Солотвині, які працювали ще з римських часів.




У 1794 році цісар Франц ІІ надав Старій Солі права "вільного королівського міста", а також герб із зображенням п'яти дерев'яних бочок з сіллю (символ місцевого солеваріння) і родового герба колишніх власників містечка Даниловичів - "Сас" (срібна стріла, під якою золотий півмісяць, увінчаний двома шестикутними зірками) на блакитному тлі. У XIX столітті Стара Сіль вважалася торговим містечком (Marktgemeinde) Старосамбірського (Староміського) повіту Королівства Галичини і Лодомерії.


Колись на центральній площі містечка стояла Старосільська ратуша, від якої не залишилось і сліду. Раніше Зальцборк оточували фортечні мури з 8 вежами, які також не збереглись. Є припущення, що дзвіниця мурованого костелу, який сьогодні реставрують і стіни якого сягають 1,5 метра завтовшки, була однією із 8 оборонних веж.


Головна пам'ятка містечка - костел Архістратига Михаїла. Історія побудови костелу сягає 14 століття. І хоча нині існуючий Михайлівський костел датується 1660 роком, збереглися давніші елементи. Мова йде про каплицю св. Анни, розміщену з північного боку від нави.






Під час ремонту 1613 року Єжи Мнішек знайшов на північній стіні каплиці за вівтарем св. Анни напис латиною "Знайте, що нащадок Болеслава святиню цю зводить і в покорі просить, щоб ти мала її в опіці. Року Божого 1365". Це підтверджує версію про будівництво каплиці королем Казимиром Великим. Костел до каплиці прибудували пізніше — 1469 року. 1648 року його спалили козаки Богдана Хмельницького. На його місці було зведено новий — мурований, тому історія власне костелу бере відлік з 1660 року. І лише 1743 року він отримав назву святого архістратига Миїхаїла.




Протягом свого існування костел неодноразово перебудовувався, про що свідчить зокрема нашарування окремих елементів, останнє особливо стосується перебудови та ремонту у 20-х роках XX-го ст. Річ у тім, що костел був значно пошкоджений під час Першої світової війни, і досі його стіни зберігають сліди артобстрілу.




Деталі:












Дзвіниця стоїть окремо з південного боку від храму. Свого часу слугувала також воротами на подвір'я. Це - змішана дерев'яно-мурована споруда, у першому, мурованому, ярусі влаштовано наскрізний арочний проїзд, верхній ярус -дерев'яний - обшальований дошками та ґонтом під високим шатровим верхом та декоративним підсябиттям.


Незвичний для костелів вигляд дзвіниці породив версію, що вона — давня башта оборонного замку, що стояв колись на місці храму.


У радянські часи храм було перетворено на комору. Потім там сталася пожежа, яка зруйнувала дах. Надія на порятунок костелу з'явилася лише з візитом 2001 року папи Іоанна Павла ІІ. Нині тривають ремонтні роботи.


Вілла Анна (1911) - головна пам'ятка Старої Солі Австрійського періоду:









Неподалік від віллі Анна знаходиться дерев'яна церква Воскресіння Господнього. Згідно з традицією, збудована у 1660 p., але дослідник М. Драґан вважав, що її збудовано у XVII ст. В 1669 р. отримала привілей від польського короля Михайла. В кінці XVII ст. біля західної стіни бабинця добудована дзвіниця.




Ремонтована у 1914 р. по пошкодженні набоєм. Під час ремонтів 1955 та 1980 рр. поступово всі дахи та стіни надопасання вкриті бляхою. Дерев’яна, тризрубна, двоверха будівля, увінчана наметовими верхами на низьких восьмериках вівтаря і нави (останній стоїть на високому четвериковому зрубі стін надопасання нави). Третій пірамідальний верх вкриває стовпову дзвіницю, що зрослася з церквою. Зачинена у 1945 - 1989 pp.




У Старій Солі є ще одна дерев'яна церква - П'ятницька (1640 р.), найстаріша на Старосамбірщині.

Костел в сусідньому селі Стара Ропа:


Дерев'яні хатки:




Панорама містечка:





Дивіться інші цікавинки Старосамбірщині:
Хирів (колегіум єзуїтів, цікавий залізний двірець, костел)
Скелівка (Швейк, оборонна башта, костел, палац, дерев'яна церква)
Нижанковичі (ратуша, костел, оборонна церква)
Заболотці (палац, кордон)
Нове Місто (ратуша, костел, палац)
Грабівниця (костел)
Передільниця (палац)
Лаврів (монастир)
Ясениця-Замкова (дерев'яна дзвіниця)

http://andy-travelua.livejournal.com/359089.html

Пропрацювавши 2 роки у Львівській обласній раді, я так і не спромігся подивитися Кам'янку-Бузьку. І лише нещодавно, але вже як мешканець Києва, приїхав сюди, щоб подивитися на це маленьке, але вельми цікаве містечко. В Кам'янці є мініатюрна ратуша, величний костел, хрестоматійна дерев'яна церква, синагога, кілька церков, ще один закинутий костел, зруйнований палац, залишки австрійської міської забудови навіть приклад українського модерну - досить рідкого архітектурного явища.

Колишня назва міста - Кам'янка-Струмилівська. Перші письмові згадки про Кам'янку датуються 1411 р. Наприкінці XV ст. Кам'янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.




Досить оригінальна ратуша розташована в центрі міста - на вулиці Незалежності. Ратуша двоповерхова, прямокутна у плані. До ратуші прибудована масивна ратушна вежа, яка має три поверхи. На вежі на рівні четвертого поверху встановлено годинник з циферблатом, діаметр якого понад 1 м. Донедавна годинник не працював, але стараннями спонсорів був відновлений і 15 лютого 2012 року відновив свою роботу. На вежі (на рівні першого поверху) поміщено герб міста Кам'янка-Бузька.


Ратуша і вежа не відзначаються багатством елементів декору, тому вся будівля виглядає дещо масивною і навіть строгою. Але це враження згладжує оригінальний дах ратушної вежі. Він гостроверхий, чотирискатний (вальмовий) з чотирма слуховими вікнами. Завершує дах оригінальна сиґнатурка зі шпилем-флюгером.


Поруч з ратушею - будинок народного дому у стилі українського модерну:




Стара аптека з іншого боку ратуші:


Поруч - будівля місцевого музею з дерев'яним портиком:


Величний костел Успіння Богородиці - головна домінанта міста. Це - неоготичний храм, побудований за проектом Теодора Тальовського у 1908-1914 роках:






Дерев'яна церква святого Миколая зведена у 1667 році із дзвіницею 1762 року:






Колишню синагогу окупувала автостанція:


Покинутий костел:


Церква Різдва Богородиці (1878-82 рр.). Фундатор — отець Михаїл Цегельський.


Нова греко-католицька церква:


На західній околиці міста стрімко помирає палац Мієрів середини ХІХ століття. В совєцький період тут розташовувалася військова частина.


Приклади міської забудови:







Важко не погодитися з К.Марксом :)

http://andy-travelua.livejournal.com/358873.html

Оновив усі старі фотозвіти по Теребовлянщині у спільноті "Невідома Тернопільщина":

Замок в Теребовлі
Теребовля: оборонний кляштор кармелітів
Теребовля: "Нове" місто
Теребовля: "Старе" місто
Трохи осінньої Теребовлі
Підгорянський Спаській монастир (монастир-фортеця)
Микулинці: замок злого пса
Микулинці: костел св. Трійці
Микулинці: палац Людвики Потоцької
Струсів (замкові підземелля, палац, синагога, костел)
Підгайчики (палац, костел, капличка)
Буданів (замок, костел)
Долина (Янів) (замок, костел)
Млиниська (костел)
Залав'є (костел)
Острівець (костел)
Застіноче (церква, маєток)
Малів (церква)
Проща до Зарваниці (Зарваниця - Вишнівчик - Струсів - Микулинці)
Зарваниця (Марійський духовний центр)
Весна на Теребовлянщині (Підгайчики - Залав'є - Зеленче - Підгора - Семенів - Малев - Застіноче - Острівець - Теребовля)

http://andy-travelua.livejournal.com/358589.html

дивіться також:
Дрогобич, ч.1: прогулянка містом
Дрогобич, ч.2: ратуша, площа Ринок і панорами з ратуші
Дрогобич, ч.3: дерев'яна церква св. Юра
Дрогобич, частина 4: солеварня

Воздвиженська церква - друга дерев'яна церква Дрогобича поряд з церквою Св.Юра. Була приходською церквою солеварів. Історія цього храму тісно пов'язана зі священиком о. Василем Глібкевичем, який малював чудотворні ікони, тут жив і правив. Вперше храм згадується у документах 1496 року. У 1499 році згоріла під час татарського нападу на місто. У старих джерелах немає точної офіційної дати побудови існуючої церкви, досить часто називався 1661 рік, це датування застосовувалося у ранніх реєстрах пам'яток архітектури УРСР і біля входу на хори зберігся напис: "создася іюлія дня 6 року божого 1661".

Воздвиженська церква була приходською церквою солеварів. Історія цього храму тісно пов'язана зі священиком о. Василем Глібкевичем, який малював чудотворні ікони, тут жив і правив. Вперше храм згадується у документах 1496 року. У 1499 році згоріла під час татарського нападу на місто. У старих джерелах немає точної офіційної дати побудови існуючої церкви, досить часто називався 1661 рік, це датування застосовувалося у ранніх реєстрах пам'яток архітектури УРСР і біля входу на хори зберігся напис: "создася іюлія дня 6 року божого 1661". Тепер за знайденим написом на бантині нави офіційною датою побудови вважається 1613 рік. Хоча деякі дослідники припускають, що у 1613 рік її вже могли перебудовувати, то ж за їх версією дата побудови припадає на кінець 15 ст. — початок 16 ст. В 1961 році церква була закрита. Храм у 1970-1971 роках реставрований (архітектори Іван Могитич та Ігор Старосольський, художники А.Ерко, Петро Лінинський, Наталя Сліпченко) та перетворений у музейний об'єкт.


Церква тризубна, первісно була одноверхою. У 1661 році споруджено на емпорі над бабинцем каплицю Івана Предтечі з виходом на відкриту зовнішню галерею, в результаті чого стала двоверхою. Після перебудови церква набула не зовсім звичних рис, зумовлених тим, що емпора (каплиця) міститься не безпосередньо над бабинцем, а висунута вперед у західному напрямку і нависає на стовпах поза стінами бабинця. Особливістю церкви є незвично широке піддашшя, яке охоплює тільки вівтар і наву храму, а бабинець оточений величезною відкритою галереєю з гульбищем, розміщеним на рівні хорів. Над навою, в центрі храму, з разкинутих крил піддашшя чіткою призмою піднімаєтся середній зруб з чотиригранним пірамідальним верхом. Низький п'ятистінний вівтар підкреслює масштаб великої центральної частини храму. На фасаді церкви є напис, викарбуваний у 1711 році: "В церкві святої як на небесі стояти". Деякі зміни внесені при ремонті 1715 року.


З XV ст. збереглись зруби вівтаря, нави і бабинця на висоту до вінчаючого карнизу. Приділ, аркада новіші. Вони були зруйновані та відбудовані. Можливо, від пожежі, бо є погорілі балки — так, ніби церква зайнялася від блискавки (горіла зверху). Церква ґрунтовно ремонтувалася у 1715 р., важилася (ставилася на новий фундамент) 1823 року.


У Воздвиженській церкві оригінально, по-новому вирішено співвідношення висот приміщень та просторове їх об'єднання. Цьому сприяло побудува емпори на другому ярусі. Перед тим, як ввійти у церкву, відвідувач повинен пройти через низенький притвор, його висота дорівнює 2,25 м. Коли увійти з низенького притвору до бабинця, то зразу, по контрасту з притвором, сприймається велика висота нави, біля 12 м , і глибока перспектива з бабинця в наву і через трикутний виріз у східній стіні нави у вівтарне приміщення. Довжина церкви становить 17 м.


Іконостас - чотириярусний, пірамідальний, різночасовий. Неіснуючий вже іконостас каплиці малював у 1669 р. маляр-попович Стефан Медицький. Окремі ікони "Христа з апостолами" та "Богородицю" у 1694 році намалював його син - маляр Іван Медицький. Вівтарну ікону "Св. Миколая" у 1746 р. намалював о. Василь, а запрестольну "Христа-виноградаря" - Василь Глібкевич у 1753 р.У різьбі іконостасу використані мотиви мистецтва Ренесансу.









Воздвиженська церква має те, що більше ніде по галицьких церквах не повторюється — збережені розписи у вівтарній частині. Інтер'єр церкви Воздвиження також вражає суворою простотою та величчю. Стінопис церкви походить з різних часів: у вівтарі зберігся розпис поч. XVIIст. пензля майстра Григорія (за іншими даними — автор давнішої частини іконостасу Федько та його учень), каплиця на емпорі розмальована у 1672 році коштом Івана Кобриновича. У 1735 році було розписано стіну, що розділяє наву і вівтар, на тему "Мученицькі смерті апостолів".При вході до церкви збереглися також старовинні розписи з ликами святих. Вікон у церкві мало, тому вони дають небагато світла і сильні локальні фарби розписів пом'якшуються напівтемрявою, звідки виблискують золочені деталі та срібні оклади ікон.


Немає точних відомостей, хто був автором воздвиженських розписів, але на зв'язок їх з певним колом мистецьких творів слід вказати. За стилем і характером, навіть "почерком" і дрібними деталями ці розписи найближчі до гравюр Георгія — майстра першої половини XVII століття, діяльність якого пов'язана з Львовом. В гравюрах Георгія до Євангелія 1636 року, виданого у Львові в друкарні Михайла Сльозки, багато персонажів з такими самими крупними рисами обличчя, а форми орнаменту монументальні.




На північний захід від церкви розташована триярусна стовпова дзвіниця оборонного типу, вкрита високим наметом, висота її становить 25 м.[6] Висока, дерев'яна, квадратна в плані, триярусна, каркасна будівля, накрита наметовим дахом. Збудована у другій половині 17 ст. На третьому ярусі під наметом влаштовано аркаду з голосниками для вивільнення звуку дзвонів та підсябиттям, що уподібнює дзвіницю до оборонних башт. Стіни пошальовані дошками, на рівні першого ярусу дзвіницю оперезує піддашшя.






Текст - Українська Вікіпедія

http://andy-travelua.livejournal.com/358149.html

дивіться також:
Дрогобич, ч.1: прогулянка містом
Дрогобич, ч.2: ратуша, площа Ринок і панорами з ратуші
Дрогобич, ч.3: дерев'яна церква св. Юра


Дрогобицький солеварний завод діє з XIII століття. Фактично, з нього і починалася історія міста. А завдяки ньому Дрогобич розвивався протягом декількох століть. Споруди заводу збереглися до наших днів. Неймовірно, але солеварні досі працює, і навіть приносить прибуток. Солеварня є державним підприємством, яке знаходиться у сфері управління Мінагрополітики.

http://andy-travelua.livejournal.com/357869.html

дивіться також:
Дрогобич, ч.1: прогулянка містом
Дрогобич, ч.2: ратуша, площа Ринок і панорами з ратуші


Церква св. Юра - символ Дрогобича пам'ятка сакральної архітектури національного значення. Найвідоміша дерев'яна церква країни. Нині музей-відділ краєзнавчого музею "Дрогобиччина". Дерев'яна тридільна (тризрубна), споруджена у стилі українського Відродження в XVI–XVII століттях в селі Надіїв, в 1657 році перевезена до Дрогобича. В інтер'єрі іконостас 1659 року та розписи XVII століття. Минулого року внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.


Вона збудована у XV столітті, кілька разів перебудовувалася і остаточного архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича.


В туристичних описах, в краєзнавчих нарисах і в путівниках найчастіше пишуть, що в 1656 році була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини. Церкву обміняли на сіль, розібрали та перевезли до Дрогобича на волах. Встановили на місці попередньої церкви, яка згоріла, а у 1678 році збудували поруч дзвіницю. Церкву святого Юра декілька разів ремонтували, але вона не втратила свого первісного вигляду.


Церква — тридільна (тризрубна) з квадратною головною навою і двома гранчастими бічними криласами (конхами) та гранчастими зрубами вівтаря і притвору (бабинцями). Низ церкви обведений широким опасанням у вигляді аркади-галереї на стовпах. Над бабинцем хори з аркою-галереєю і Введенська каплиця. Церква увінчана над головними зрубами трьома верхами без заломів, а криласи малими верхами з одним заломом, всі на восьмибічних підбанниках.


Інтер'єр церкви розписаний фресками, виконаними під керівництвом Стефана Маляра (Поповича Медицького). Крім релігійних композицій (Страсті Христові), багатий декоративний орнамент переважно рослинного характеру. Іконостас та ікони того самого маляра ("Акафист Богоматері", "Діяння апостола Павла", "Відсічення голови Великомученика Юрія") в коричнево-вохристій та оливково-зеленій гамі; скромними малярськими засобами мистець надав індивідуального, майже портретного виразу зображуваним постатям. Рельєф різьби виноградної лози на колонках іконостасу близький до різьби на камені.






























Дзвіниця:

http://andy-travelua.livejournal.com/357396.html

Дрогобич, ч.1: прогулянка містом

Дрогобицька ратуша має давню історію. З середини XIV ст. місто в складі земель Східної Галичини потрапило під владу шляхетської Польщі. Воно розвивається завдяки солеварінню; зростає чисельність населення, міцніє господарство. В 1422 р. Дрогобичу надано магдебурзьке право, підтверджене в 1460 році королем Казимиром IV. Виникла потреба у будівлі міської ради. В результаті було збудовано ратушу. Перша (стара) ратуша була дерев'яною, друга (нова) - з цегли, на три поверхи.

Стара ратуша була дерев'яною. Внизу містились кімнати війта, писаря та канцелярія; бургомістр і райці засідали у великій кімнаті другого поверху. Там же була скарбівня, казна і міський архів. Третій поверх був невеликим, там розташовувалась кімната трубача, в обов'язки якого входило стежити, чи немає де пожежі і чи не нападає хтось на місто, та вчасно сповіщати про це населення, а у підвалі містились камери для ув'язнених. Але до XIX ст. будівля старої ратуші застаріла, по стіні пішла тріщина, і тому, у 1829 р. стару ратушу розбирають та будують нову, за Віденським проектом.




Ідея будівництва нової ратуші з'явилась перед Першою світовою війною. 1913 року міська рада разом із Колом польських архітекторів оголосила конкурс на кращий проект. Було утворено журі, до якого увійшли: бургомістр Раймунд Ярош, дрогобицькі інженери Францішек Єльонек і Юзеф Метціс, секретар магістрату Миколай Кедач. Від Кола архітекторів до журі делеговано архітекторів: Густава Бізанца, Івана Левинського, Діонісія Кшичковського, Міхала Лужецького, Едварда Яворського, Болеслава Павлуця, Адольфа Вайсса (у якості заступника). На оцінювання надійшло 47 проектів і 26 серпня їх було попередньо розглянуто. 11 вересня оголошено рішення. Першу премію присуджено не було. Натомість її було розділено і утворено додаткову другу і додаткову третю. Другі місця здобули проекти Антонія Будковського з Кобежина і Фердинанда Ліблінга з Кракова. Третю премію здобув спільний проект Франциска Мончинського і Тадеуша Стриєнського з Кракова, а також ще один — Станіслава Філіпкевича, студента Львівської політехніки. Дрогобицький конкурс через велику кількість учасників став непересічним явищем у середовищі архітекторів Галичини. Того ж року проекти експонувались у залі засідань Львівської політехніки.


Результати конкурсу обговорювано у фаховій пресі. Критично щодо усталеної практики конкурсів висловився Вітольд Мінкевич у журналі "Czasopismo Techniczne". Він також подав власну оцінку конкурсних проектів, розкритикувавши зокрема низку робіт переможців. Вирізнив серед інших проекти Веслава Гжимальського, Ігнатія Кендзерського, Євгена Червінського і Яна Хойновського. Архітектор Тадеуш Стриєнський у краківському часописі "Architekt" вказував на недосконале бачення самої конкурсної процедури, нечіткі критерії роботи журі, на надмірну увагу до планів споруд і деяке ігнорування інших якостей конкурсних проектів. Усе це на його думку вплинуло на результат.[5] Через початок війни будівництво нової ратуші не було розпочато.


Сучасну Дрогобицьку ратушу було споруджено у 20-х роках ХХ ст. Частину попередньої було розібрано, та добудовано за новим проектом, а над уцілілою частиною надбудовано третій поверх.Її архітектором був Мар'ян Нікодемович. Ратуша збудована з цегли, має три поверхи і вежу. В середині є внутрішній дворик, оточений з усіх сторін стінами ратуші. У будівлі ратуші розташований мармуровий зал — зал для сесійних засідань Дрогобицької міської ради. Колись на фасаді ратуші красувались скульптури грифонів, але їх було знято радянською владою. За незалежної України фасад ратуші підремонтували, оскільки він уже був зносився.




Вид на ратушу з Малого Ринку:


Внутрішнє подвір'я ратуші:


Площа Ринок, де розташована ратуша:









вул І.Мазепи:


З ратушної вежі відкривається панорама всього міста і околиць:


Костел св. Станіслава та оборонна башта:


Синагога:


Казино:


Церква Петра і Павла та будинок суду:


Вид на Малий Ринок:




Троїцький костел:


вулиця Мазепи:


Школа:


Південні околиці:






Церква св. Юра:


Солеварня:


Текст - українська Вікіпедія

ДАЛІ БУДЕ...

http://andy-travelua.livejournal.com/357277.html

На позаминулому тижні вперше в житті побував в Дрогобичі. Надзвичайно вразило це старовинне місто. В перервах між зустрічами з активом міста і обговоренням проблем розвитку місцевої інфраструктури та житлово-комунального господарства, вдалося оглянути місто. Точніше, об'єднати приємне з корисним. Навіть вдалося витягнути міського голову та депутата-мажоритарника на вежу ратуші :) Приємне здивування викликав стан комунальних доріг у центрі міста. І стан збереження пам'яток архітектури не найгірший у порівнянні з іншими галицькими містами. Дрогобич, так тримати!




Ратуша:


Пам'ятних Ю.Дрогобичу на оборонна вежа на пл. Замкова Гора:


Шпіхлір на вул. Грушевського, 1778 р.:


Найбільша на Галичині синагога зараз активно відроджується:




Колишнє казино на розі пл. Ринок і вул. С.Бандери:


Театр ім. Ю.Дрогобича та вул. Театральна:


Модерн на вул. І.Мазепи:






Церква-ротонда Петра і Павла Василіянського монастиря, 20-30 -х рр. ХІХ ст та будинок суду.:


Одна зі старих шкіл на вул. Завалля::


Вул. Трускавецька:


Цікавий булинок на розі вул. Трускавецької та вул. Завалля:




Троїцький костел (зараз - церква УГКЦ):


Готичний костел св. Бартоломея, поч. XV ст.:


Давньоруська оборонна башта - дзвіниця костелу, XIII - XV ст.:






Вілла "Б'янка" на вул. Т.Шевченка:




Ще одна магнатська вілла на вул. Т.Шевченка:



Вілла бургомістра Раймунда Яроша на вул. Т.Шевченка:




Старий дерев'яний балкон:


Шикарні двері:


Пізній модерн на вул. Січових Стрільців:


Вілла віце-бургомістра Якуба Файерштейна на вул. Січових Стрільців:


Інші вілли на вул. І.Франка:









Колишня гімназія (педагогічний ліцей) - одна з найяскравіших будівель Дрогобича:




Майже Відень :)


Будівля у дворі гімназії:


Шикарній будинок лікарні на вул. Івана Франка:






Пам'ятник Степану Бандері:


Панорама Стебніка, Трускавця і Карпат з ратушної вежі:


Вид на ратушу з Малого Ринку:


Ратуша:


Вілла на вул. Жупній:


Солеварня:


Дерев'яна церква св. Юра, поч.XVI ст.:


Розписи церкви св. Юра:


Дерев'яна церква Здвиження Чесного Хреста, 1613 р.:

http://andy-travelua.livejournal.com/357051.html

Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського уставу - один із найдавніших монастирських комплексів України, центральна обитель Галицької єпархії впродовж XIV—XVIII ст.ст., осередок чернечого життя монахів Студійського уставу, унікальний архітектурний ансамбль-пам'ятка. Розташована в селі Унів Перемишлянського району Львівської області.

З 14 століття в Уневі діяв монастир Успення Богородиці з оборонними мурами, спершу православний, 1700—1790 — належав до Василіянського Чину. Відомо, що в цьому прекрасно збереженому оборонному монастирі в 1606 р. перебував Іван Вишенський і написав там “Посланіє до стариці Домініканії”. Зведено споруду, скоріше за все, в XV ст. У 18 ст. - це один з важливіших монастирів у Галичині, згодом занепав. В 1919 митрополит А. Шептицький переніс до Унева осередок Студитів з осідком ігуменату. Тут розвинуто було серед іншого малярську школу, палітурню, а з 1935 друковано церковно-релігійний місячник "Промінчик Сонця Любови". За радянської влади Успенську Лавру перетворено на в'язницю, а монастирські будинки на будинок відпочинку для старших осіб, також за радянської влади там була психлікарня.

http://andy-travelua.livejournal.com/356558.html