Тепер прогуляємося вздовж Нивки по Михайлівській і Південній Борщагівках.

Перше що зустрічається в Михайлівській Борщагівці на руслі Нивки, це невеличка огорожена територія з лавками і клумбами. Мабуть місцеві мешканці зробили собі невеличкий куточок для відпочинку після важкого трудового дня 

Зустрічаються і такі зовсім неприємні види.

Після цього невеличкого ставочка Нивка покидає Михайлівську Борщагівку і в колекторі під вулицею Симиренка тече через Південну і зявляється на поверхню аж за Кільцевою дорогою в Софіївській Борщагівці.

Зійдемо трішки з заданого маршруту до школи №310 де є невеличке озеро від якого починається незначна притока Нивки.

Перед Кільцевою є ще одне озеро з гарною назвою Віра.

А такий вид відкривається за Кільцевою на Софіівську Борщагівку.

На цій ноті покищо все 

Річка Нивка має свій виток у мальовничій місцевості, яка в народі має назву «Червоний Шинок». Раніше на цьому місці знаходився однойменний хутір відомий ще з кінця XVIII століття. Сам же хутір проіснував до середини ХХ століття та був знищений під час будівництва Республіканської сільськогосподарської виставки (згодом НВЦ). Тут річка утворює ставок та ховається у колекторі. Нивка тече територією НВЦ, оминає льодовий стадіон, перетинає проспект Академіка Глушкова і, протікаючи під Іподромом, з’являється на поверхні лише на території парку «Теремки» у вигляді трьох овальних озер, які є головною окрасою парку. Цікаво, що кожне з озер не має назви, а лише номер (№1,2 та 3). Після перетину вулиці Вільямса річка тече селом Жуляни, де до неї впадає перша велика притока - річка Жилянь. Від назви річки й походить назва села. Протікаючи селом Нивка утворює два ставки (раніше їх налічувалося три) та, потрапляючи у колектор поблизу залізничної станції «Київ-Волинський», тече під Кільцевою дорогою. «Виринає» на поверхню річка лише за межами міста, на території селища Софіївська Борщагівка. Русло та береги річки на цьому відрізку переважно природного походження. Тут річка приймає ще одну притоку, а саме струмок, який бере свій початок поблизу с.м.т. Вишневе. На території Софіївської Борщагівки Нивка утворює два мальовничих ставки та знову опиняється у межах міста. Поблизу готелю «Верховина» на Нивці розташований ще один ставок, біля якого облаштована зона відпочинку. Надалі річка перетинає проспект Перемоги та утворює найбільшу на своєму шляху водойму, Святошинський ставок. Святошинський є найбільшим ставом у Києві. Став є місцем відпочинку багатьох киян, тут облаштовані кілька пляжів, а сосновий ліс, який підступає до самого водного плеса, створює особливий колорит. Неподалік ставу розташоване рибне господарство, від якого на Нивці тягнеться каскад ставків до самого її гирла. Нещодавно тут розпочали меліоративні роботи, результатом яких стало осушення двох озер та знищення екосистеми навколишніх боліт. Одне з озер по-варварському засипали залишками будівельних матеріалів. Що до Нивки, то вона після проходження вищезгаданих ставків впадає до річки Ірпінь. Автор: Дмитро Перов

Розглянемо ту частину що тече через Жуляни.

Ось так Нивка виходить з колектора за Теремками.

В цьому ж місці в неї впадає два струмки. Перший:

Можливо це і є річка Жилянь, бо інших приток не зустрічав. Другий:

Далі зустрічається газова труба: 

Місток, вода підмила і знесла бетонну опору...

...тепер до цих гаражів авто не потрапить, або навпаки 

Зустрічається й такі місточки:

Копанка-ставок на городі  

А річечка собі тече...

Починається перший ставочок:

За ним другий:

Далі Нивка ховається в колектор під залізничною колією і виринає вже в  Михайлівській Борщагівці. Тут також видно як літак сідає на посадкову смугу аеропорту в Жулянах.

Про борщагівський відрізок іншим разом 

Настали буремні часи Української революції та громадянської війни. З листопада 1917 року до квітня 1918 року дача Київської Духовної Академії, що розташовувалась тут, перебувала в руках селян, але церква продовжувала діяти. 1922 р. священство та громада церкви перейшли під омофор Української Автокефальної Православної Церкви. Храм відвідав Митрополит УАПЦ Василь Липківський. Наприкінці 1920-х років діяльність УАПЦ була заборонена, а більшість її священиків – репресовано. З цієї причини 1926 р. церкву Братської Борщагівки знову було підпорядковано Російській Православній Церкві Московського Патріархату. Відтак, відправи в церкві велись із перервами до 1935 р., відколи розпочалося її цілеспрямоване нищення атеїстично налаштованою радянською владою.

Прийшли сумні часи, як для всього українського народу, так і для Храмів – осередків духовності народу. Спочатку було заарештовано, а згодом і репресовано правного священика Миколу Бортовського. Були знесені бані, дзвіниця, пограбоване церковне майно, ікони. Без сліду зникла чудотворна ікона Божої Матері Живоносного Джерела, яка була особливо шанованою місцевою святинею протягом декількох століть. Після таких атеїстичних погромів, згідно постанови президії Київської Міськради від 29 травня 1936 р., храм було взагалі закрито на підставі того, що мовляв “церква не функціонує з минулого року, а релігійна громада розпалася й бажаючих поповнити п`ятдесятку нема”. Перед самою війною були також зруйновані каплиці з колодязями над чистими джерелами, відомими з вікопомних часів.
 Спершу приміщення храму планувалось використати під культосвітні потреби, але згодом це питання вирішили цілком в дусі того часу – тут влаштували колгоспне зерносховище. Духовне життя парафії поновилося, як це не дивно у 1941 році, із початком тимчасової німецької окупації, клопотанням священика Івана Лазаровича Коваленка та громади. Було знов відкрито церкву. В цей час її перейменували на храм Казанської ікони Божої Матері, очевидно з причини втрати намісного образу Живоносного Джерела. Отець Іван прослужив при ній включно до 1960р.
В 1968 р. церкву остаточно закрили, а приміщення віддали фабриці кінопрокату. Потім його передали на баланс Центрального Парку Культури та відпочинку. Дирекція парку намагалась знову влаштувати тут клуб. Будівлю колишнього парафіяльного училища було зруйновано в 70-х роках при будівництві житлового масиву.

В 1980-х же роках, коли тривала інтенсивна розбудова Південної Борщагівки, міська влада вирішила використати будівлю колишнього Храму Казанської Ікони Божої Матері під центр дозвілля молоді. За рішенням № 98 від 03.02.86р. виконкому Київської міської Ради народних депутатів приміщення церкви передавалось міській раді ДСТ “Спартак” з наказом провести капітальний ремонт будівлі із пристосуванням під підлітковий клуб. Проектом передбачалось оббудувати останки церкви, що збереглись, двохповерховою частиною з підвалом, над склепінням передбачалось створити деяку подобу купола. При цьому стіни церкви частково руйнувалися, їх пластика знищувалась. Церква мала бути похована в обіймах клубу фехтувальників “Олімпія”. Будівельні роботи з 1987р. проводились генеральним підрядником – ВО “Електронмаш”, але виконувались вони незадовільно через погане фінансування.
В той самий час місцеві православні громади неодноразово звертались до влади колишнього Ленінградського району з проханням про повернення їм будівлі колишньої церкви. Врешті, 24 березня 1992р. Рада народних депутатів району ухвалила рішення про передачу недобудованого центру “Олімпія” місцевим громадам УАПЦ та УПЦ, згідно їх прохання. Прийшов для Храму час підняття з руїн, час повернення. В 1995р. в приміщенні центру розпочав богослужіння храм Казанської ікони Божої Матері Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП).
27 березня 1996р. до парафії призначено нового настоятеля – протоієрея Валерія Семанцо. З цього часу і почалось невпинне відродження однієї із святинь українського народу, відбудова нашого Храму.
У зв’язку з перебудовами та руйнуваннями, яких зазнала будівля церкви, що втратила свій первісний вигляд, для її відбудови необхідно було провести значні дослідження.
Передусім було проведено величезну дослідницьку роботу, для того, щоб зберегти рештки вцілілої будівлі, а згодом розпочалась робота з власне відбудови. На допомогу прийшло багато православних віруючих. З купольної частини храму зняли металеву конструкцію, а у середині храму на висоті трьох метрів обрізали металеву доріжку, з якої судді та глядачі мали б спостерігати за фехтувальним боєм. Вивезли біля 1000 куб. м. ґрунту. Робота кипіла, і вже восени 1996р. в добудованій частині із західного боку храму, де планувалось раніше приміщення для лекцій, був влаштований тимчасовий храм, в якому почали звершуватися богослужіння (тепер це – нижній храм, присвячений Казанськїй Іконі Божої Матері).

Перед настоятелем і будівельниками постало питання: яким бути храму? Він був збудований для жителів навколишніх сіл, тобто на невелику кількість парафіян. Але колишня Братська Борщагівка перетворилася на великий масив і тому місткість старого храму не могла задовольнити потреби його жителів. Враховуючи це та фінансові можливості було розроблено проект, в якому реконструкцією було передбачено збереження існуючих приміщень і витрати на будівництво були зведені до мінімуму.
Протягом 1997-98 років споруджено дві башти у східній частині храму та малі бані на них, а також дзвіницю. 5 листопада 1998 року встановлено центральну баню, схожу на блакитне зоряне небо. І знову залунали дзвони, закликаючи людей до молитви, до відродження. У церкві з 1998 року о. Валерію співслужать священики Богдан Тимошенко та Роман Музика. Щороку на храмове свято спочатку Казанської ікони Божої Матері, а відтепер – Живоносного Джерела нашу парафію відвідує Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Його парафія святкує на Великодньому тижні, у Світлу П`ятницю.
4 листопада 1999р., на храмове свято Казанської Ікони Божої Матері, на центральній бані встановлено Великого хреста, який освятив перед тим єпископ Вишгородський Даниїл (Чокалюк).
16 березня 2002 року відбулося освячення храму Живоносного Джерела, яке здійснив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси Філарет. За відродження і відбудову церковної святині Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив настоятеля храму протоієрея Валерія Семанцо митрою. Храм став центром Святошинського благочиння УПЦ КП.
 При Храмі вже шостий рік працює недільна школа для дітей. Тут діти вивчають Біблійну історію, Закон Божий, вчаться любити своїх ближніх, свій народ. При храмі створена бібліотека духовної літератури, утворений інернет-сайт www.hram.kiev.ua і діє благодійна їдальня, яка щодня годує немічних та пристарілих.

СУ-100

Храм Казанської ікони Божої Матері

Тарас Григорович

і клумбочка