Проект

релігійно- культурного комплексу

по вул.Василя Касіяна (ж.м."Теремки-2")

у Московському районі.

Собор святих Бориса і Гліба

Том 1А

Основні креслення

(Корегування по зауваженням ГоловКиїв-

Архітектури та Київдержекспертизи)

Головний архітектор проекту - В.Жежерін

Головний інженер проекту - О.Костовецкий

м.Київ - 1998р.

Ситуаційний план

Головні споруди

Північно західний фасад комплексу

Південно-східний фасад комплексу

Західний фасад церкви 

і в розрізі

15 травня за церковним календарем – перенесення мощей благовірних князів Бориса і Гліба.
Борис і Гліб, в хрещенні Роман і Давид, святі князі-страстотерпці (пам'ять 15 травня і 6 серпня), молодші сини святого рівноапостольного київського князя Володимира Святославовича, загнули в міжусобиці після його смерті від руки старшого брата Святополка; перші за часом канонізації українські святі.

Літописна повість називає матір'ю Бориса і Гліба якусь «болгариню», хоча на підставі непрямих даних неодноразово висловлювалося припущення, що Борис і Гліб були синами Володимира від шлюбу з візантійською царівною Ганною. Судячи з імен князів-страстотерпців, відомості про їх болгарське походження по матері заслуговують переваги: ім'я «Борис» — болгарського походження, брати Борис II і Роман займали болгарський престол відповідно в 969–971 і 977–991 рр., ім'я Давид також відому в правлячій династії Західноболгарського царства в 2-й пол. X ст. Можливо, «болгариня» належала до болгарського царського роду і потрапила на Русь як полонянка в 90-х рр. X ст., коли руські війська в якості союзників Візантії брали участь у війні проти болгар. Менш вірогідним є те, що діти від «болгарині» народилися до шлюбу святого Володимира з Ганною, ув'язненого в 988/89 р., оскільки ця гіпотеза суперечить одностайному свідченю всіх джерел, що святі загинули юними.Згідно літописів, за життя батька Борис займав княжий престол в Ростові, а Гліб — в Муромі.

Святополк побоювався, що Володимир ніби то збирався залишити Київ не старшому з синів (на той час таким був Святополк), а Борису, саме тому Володимир під кінець життя вивів Бориса з його князівства і тримав при собі. Схоже, Володимир йшов на корінну змінну традиційного порядку столонасліддя, дійсно бачивши в Борисі свого наступника в обхід старших синів, можливо внаслідок царського походження святих братів. Проте цей намір київського князя натрапив в 1013–1014 рр. на активну протидію його старших синів — Святополка Туровського і Ярослава, що сидів в Новгороді, що дає можливість відносити обнародування планів Володимира щодо Бориса приблизно до 1012/13 р.

Після кончини кн. Володимира (28 липня 1015) київський престіл по праву старшинства зайняв Святополк, хоч і при не зовсім ясних обставинах . Ці події застали Бориса, який повертається на чолі батьківської дружини з походу на печенігів. Дружинники запропонували князю підтримати його в боротьбі за київський престіл, проте Борис відмовився, не бажаючи «в'зняті руки на брата свого старєїшаго». Після цього велика частина дружини покинула Бориса. Міролюбивість Бориса не зупинила Святополка, який послав декількох «вишегородськіх болярцев» , на вбивство молодшого брата. Попереджений про наближення вбивць, Борис в своєму шатрі «співав заутренюю», після молитви ліг на ліжко і потім був заколений. Разом з Борисом було вбито немало його дружинників, в т.ч. св. Георгія Угрина, який прикрив князя своїм тілом, але деяким вдалося врятуватися (зокрема прп. Мойсею Угрину, брату св. Георгія). Тіло Бориса було доставлене до Вишгорода і поховане у церкві святого Василя.

Згідно даних жітійних джерел, Борис і його дружинники були вбиті в неділю 6 серпня. Місцем їх загибелі був стан Бориса на річці Льте (Альті), поблизу Переяславля. Повної упевненості в точності даних про місце і день кончини Бориса немає. У літописній розповіді дата відсутня; крім того, за переказами, що відобразилося в літописах, якраз на Альті і саме на місці вбивства Бориса відбулася в 1019 р. вирішальна битва Ярослава з Святополком. Цей збіг посилюється тим, що битва відбулася «в п'ять», на який і доводилося 6 серпня в 1019 р. Сказане дає привід підозрювати, що топографічне і хронологічне приурочування загибелі Бориса до місця і часу битви на Альті, можливо, мало місце пізніше, під час формування жітійного переказу, який підкреслював роль Ярослава як месника за кров братів.

Викликаний обманом з Мурома, Гліб був убитий 18 вересня (і цієї дати немає в літописній повісті) на шляху до Києва поблизу гирла річки Смядині, у Смоленську. Гліб знаходився в Києві, біг на північ (до Ярослава?) і був наздогнаний вбивцями під Смоленськом. Тіло юного князя поховали на місці загибелі. Після Бориса і Гліба був убитий ще один Володимирович — Святослав, що княжив в Древлянськой землі (на північний захід від Києва). Розв'язкою цієї кривавої драми неминуче повинне було стати зіткнення Святополка з іншим своїм братом — новгородським кн. Ярославом. Їх чотирилітня протікаюча із змінним успіхом боротьба за київський престіл завершилася влітку 1019 р. згаданою битвою на Льте, в якій Ярослав отримав остаточну перемогу.

Через деякий час (тобто в 1017 або 1020) за наказом Ярослава тіло Гліба було знайдене і перезахоронене поряд з Борисом у Вишгороді.
Канонізація святих Бориса і Гліба відбулася одночасно з перенесенням їхніх мощей до нової камінної церкви 15 травня 1115 року.

Отже, продовжимо. 

Перед нами розкинулось селище Жуляни, з не так давно новозбудованою школою №279 по центру, а позаду міжнародний аеропорт «Київ».

На обрії місто Вишневе.

Ринок  "Столичний" та торгівельний центр "METRO".

Будівельний гіпермаркет "Епіцентр" та будівництво ще одного ТРЦ.

Перші Теремки.

ТРЦ "Маггелан", будинки по вул.Заболотного та  колишня будівля Укрдорзвязку. 

На обрії по центру видно купол Пантелеймонівського собору в Феофанії, а лівіше купол новозбудованої церки Різдва Пресвятої Богородиці біля Льодового стадіону.

А ось самий перший знімок того дня!