В колонках играет - Адаптация/No pasaran! (2011)/Как разгоняется мир
Тов. Inessa_Armand поделилась прекрасным -- ссылкой на, не побоюсь этого слова, шедевр. "Євген був парубок моторний..." Хто казав "Еней"? Євген! Чому Євген? А тому, що Онегін. 8-)

Такой вот вариант "Евгения Онегина" в стиле бессмертной "Енеїди" Котляревського. А под конец ещё и однозначная полемика с Шевченко на тему того, чи слід кохатися чорнобрівим з москалями, піндосами або лабусами: таки да, cлід. В общем, это поистине стоит того, чтобы прочитать, но поскольку размер цитируемого зело изряден, помещу сие под кат.

"Євген був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак,
Та раптом лист від дядька Гриця,
що в нього знову дихавиця.
Євген тут скрикнув, як на пуп:
"Та най би тобі пір'я в роті!
Теперь нудися на природі,
Чекаючи на дядьків труп".

Маєток дядька на Волині
був справді затишний куток:
надворі порпалися свині,
кульгали качки на ставок,
і Гапця у самій сорочці
ногами грона чавить в бочці -
Італія, жеби тебе!
Євген манжетом витер слину,
циліндра вдяг, розправив спину,
немов великеє цабе.

"Бонжур тобі, моя чорнява!
Parlez-vous russe? Comment ça va? -
затяг французькою гуняво,
бо в бурсі вчився років два.
І раптом Гапцю-молодицю
вхопив зненацька за сідницю -
ото вже галасу було,
як він тікав від тої Гапці,
аж загубив в багнюці капці,
що їх шукало все село.

Бо ся тутешняя мадона,
А най її бугай копне,
Як візьме в руки макогона,
То й на тім світі дожене.
Така вже сталася халепа!
Ще й розпатякала, дурепа,
Сусідам, родичам, кумі,
Сватам, братам - ганьба, та й годі!
Євген у дядьковій господі
Сидів, неначе у тюрмі.

Дививсь, як у садку Одарка
Ганя лозиною свиню,
Аж раптом котиться бідарка,
А в ній сидить якесь мус’ю.
На прізвище Владімір Лєнскій,
На зріст - як Костянтин Хабєнскій
Та елегантний, як рояль.
Одне погано, що москаль.
Він у Московії холодній
Чимало знань собі здобув
(читав, читав, та все й забув)
І знався на одежі модній:
Із закордонного турне
Привіз кашне і портмоне.

Вони зустрілися, мов браття,
Як вогнегасник і багаття,
Як різних посланці світів;
І після пляшки оковити
Сказав Владімір: до сусіди
планую засилать сватів.
Бо в мене жита повні клуні
і на горищі рафінад,
А в нього дві дочки-красуні
І самогонний апарат.
Якщо помислити логічно,
Все виглядає гармонічно.
Ходімо, брате, ізі мнов!
Євген подумав: «От холера!
Чи, може, вдати кавалера
І в жилах розігнати кров?»

***
Пішли. На розі у крамниці
Взяли шампанського, конхвет –
Усе, що люблять молодиці;
Надрали з будяків букет
У баби Галі на городі –
Жіночій догодить природі,
Бо той noblesse таки oblige.
Паняночки ж були пихаті,
Манерні, витребенькуваті,
Весь час тринділи про Париж.

Молодша, Оля, енергійна –
Регоче, скаче, верещить;
А Таня більш меланхолійна –
Очима блима і мовчить.
Якраз вони вечерювали.
Гуртом під вишнями співали:
«Возьмі мене в щаслівий плєн!»
Аж гульк – Владімір, наче з неба:
«Ось, ось він я, коли вам треба!»
А слідом входить і Євген.

Сусіді ввічливо киває,
Сідає чемно на ослін,
І подих Таньчин переймає,
А серце тенькає: «Це він!»
У зацяткованій краватці,
Спінжак на шовковій підкладці,
Від блиску лакових штиблет
Аж Тані засліпило очі;
Гада: сьогодні проти ночі
Із ним влаштую тет а тет.

Вже соловейко в лісосмузі
Стрічає співом новий день.
В три вирви виштовхали друзів,
Бо накубрячилися впень.
Повзуть. Трива розмова п’яна.
«Кажи, яка із них Тетяна?»
Євген Владіміра пита,
Одначе той не в’яже лика,
Ригає, чвака і мугика
І в такт макітрою хита.

Тим часом у батьківській хаті
Моя Тетяна, ледь жива,
Сидить в розхристанім халаті,
Зітхає, плаче. На жнива
Крокують досвіта селяни,
Уже і сонечко рум’яне
Із-за комори вигляда.
Тетяна на ноги скочила,
У каламар перо вмочила
І пише милому листа:

«Я помню чудноє мгновєньє,
Відкрию серце тільки вам:
Я до сіх пор под впєчатлєньєм,
Як ви хильнули двісті грам,
Як «Очі чорнії» співали,
Як камарінську танцювали,
Як спати під столом лягли,
Як батько вас дрючком ганяли...
Якби ж мене ви обійняли,
Якби ж поцілувать могли!»

***

Євген з похмілля як проспався,
Півлітра кисляку вдудлив,
Сяк-так умився, в штані вбрався
І самокрутку засмолив.
У роті наче миша здохла,
І до сорочки щось присохло
(скидається на хохлому,
Чи, радше, ні, на петриківку);
Аж раптом Таньчину листівку
Поштар передає йому.


Євген читає, супить брова,
Тремтить із папірцем рука;
Дівоча мрія нездорова
Нудоту в нього виклика
(чи то вчорашня оковита?)
Німфетка, бач, несамовита!
З такою скочиш на слизьке!
Чи, може, показилась дівка?
Євген в кишеню пха листівку
І Тані шле коммюніке:

«Агов, мовляв, моя голуба,
Чи ви не впали часом з дуба,
Що пишете таку дурню?
Мені ви дуже симпатичні,
Та ваші мрії еротичні
Ви краще знищіть на корню.
Ставок, млинок, місцеве бидло,
Сільський мізерний антураж
Мені добряче настогидли.
Я байронічний персонаж,
А навкруги баби скажені!
На цьому все. Цілую, Женя».
І в скриньку кинув папірця.
Як лист Тетяна прочитала,
Аж із лиця, небога, спала,
Блідіша стала за мерця.

За тиждень в Тані іменини.
Кабанчик почува біду.
Євгена кличуть на гостини –
Спасибі, каже, я приду,
Хоча моє розчарування
У вашім вбогім існуванні
Сягнуло позначки «капець»,
Бо я за вас морально вищий,
Та до народу буду ближчий,
Щоб тренувать собі терпець.

Вже гості п’янії танцюють
якісь невимушені па.
Євген із Ольгою гопцює,
її за талію хапа.
У стелю корки б’ють дуплетом.
Євген із Ольгою дуетом
Співають про вишньову шаль.
Непотріб цей Владімір бачить
І ледь від лютощів не скаче
(але не скаче, бо москаль).


***
Торік погоднії умови
такі сприятливі були,
Що вранці у Євгена знову
Джмелі у голові гули
І вмерло в роті щось смердюче;
та ще й якесь ракло падлюче
Йому обмурзало штани -
Вони зсередини і ззовні
Були таких субстанцій повні,
Що тхнуло ледь не за Лубни.

Аж бач, запхався за халяву
Незрозумілий папірець -
Владімір слав йому маляву,
де лютий віщував триндець:
«Хоч як – на кулачках, на швайках,
на тичках чи на балалайках, -
о шостій ранку на ставку
тобі, поганий гречкосію,
я за великую Росію
нахабну пику натовку».

Євген проснувся на світанку,
Плеснув водичкою в сурло,
Хоч, звісно, підійматись зранку
Було велике западло.
«Молися, - каже, - кацапидло,
Як часом жити не набридло,
Щоб в ногавиці не наклав!»
Сказавши так, з якогось тину
Добрячу виламав жердину
І до ставку покрокував.

У комиші сховались гусі,
У вирій подались качки,
Коли зійшлись колишні друзі,
В руках стискаючи дрючки.
Владімір добре замахнувся,
Та раптом наче зашпортнувся,
Очима в очерет зирнув -
Заслухався, як жаба квака;
Отут Євген його ломакой
Увздовж хребта й перетягнув!

Владімір зойкнув, впав на спину,
Здригнувсь востаннє і помер.
Євген перегодив хвилину,
Спитав: «Догрався, сучий сину?»
І чоботи з сусіда здер.


Така вона, шляхетна доля -
Як щось, хапайся за дрючки!
Сих делікатностей ніколи
Не зрозуміють селюки.
Заб’ють, бува, князька чи графа, -
Не треба навіть телеграфа,
Чутками повниться земля:
Ще треті півні не співали,
А вже й на Буковині знали,
Буцімто вбили москаля.

У фіціяльнім протоколі
Повітовий ветеринар
писав: «Діагноз – ictus soli,
потужний сонячний удар
(Аж тухлі гулькнули в муляку):
Exanimavit per гілляку
І propter hoc зламав хребця».
Край лісу яму колупали,
Заупокійну одспівали,
Та й поховали молодця.

Село на поминках гуляє,
Один Євген не п’є, не їсть:
Героєм оволодіває
Жага до переміни місць.
Кортить небозі дати драла,
Допоки лихо не приспало –
Впряга у возика Гнідка,
Кида лахміття у валізу,
Та й шварка, як ляхи до лісу,
Втіка подалі від гріха.

Недовго Ольга побивалась:
Драгунський полк її плінив.
А Таня все слізьми вмивалась,
Бо кепсько, бач, Євген вчинив.
Бува, щоранку, як оклига,
Через паркан до його шмига
І ну вивчати інтер’єр:
Журнали з голими бабами,
Красунь із довгими ногами,
Притятих рясно до шпалер.

Про теє батько як дізнався,
За коси Таню відтягав,
Три тижні поспіль матюгався,
Та згодом справі раду дав:
Запхав Тетяну у столичний
Державний виш педагогічний,
В Москву, на ярмарок дівок:
Сказав: як засвербило в с[ерц]і,
Нехай повчиться на філфаці,
То, може, заміж вийде в строк.

***

Життя – то іронічна штука,
Переконайтеся і ви:
Колишня Таня недолуга –
Цариця модної Москви.
Тепер її життя вирує:
Вона вражає і чарує,
То фітнес в неї, то масаж,
То курси з виправлення карми...
І скрізь вітають всі жандарми
Її розкішний екіпаж.

Євген вола бере за роги:
Жіночих вподобань знавець,
Він на шляху до перемоги
Завжди ломився навпростець.
Прийшов. Впадає на коліна:
«О Таню, ти моя єдина!
Невже підсунеш гарбуза?»
Тетяна дивиться у книжку,
І очі витирає нишком,
А на щоці бринить сльоза.

Євген кахикнути не може,
Слова печуть, немов смола:
«Євгєній, я била моложе,
Я лучче качєством била,
То де були твої лупетки?
Які, до гаспида, німфетки?
Мені було сімнадцять год!
Та я б за рік, собача мати,
Уже могла голосувати,
Распротакий ти ідійот!

А зара, бач, такий до діла,
Немов свиня штани наділа,
Бо в мене глибше декольте,
Нівроку ноги та фігура,
І будні, сповнені гламура,
та я тобі скажу на те:
Я б віддала ці ресторани,
Усю фондю та фуа-гру
За кринку жирної сметани
З варениками на пару.
Тож прикидатися безглуздо:
Я вас кохаю, най вам пусто,
Та не для того мій диплом,
Щоб заручитися з хохлом!»

Вона пішла. Шаблон в Євгена
Так луснув, аж пішла луна.
І це була остання сцена,
І закінчилася вона.
Отож, кохайтесь, чорнобриві,
Якої б віри не були ви:
Хохли, татари, москалі,
Піндоси, лабуси, чухонці –
Нехай над нами сяє сонце
І буде мир по всій землі!"