Народний одяг це не просто культурний елемент в історії нашої країни.

Одяг відображав не тільки соціальний статус, гендерну та етнографічну приналежність. Він передавав талант, майстерність та потяг до прекрасного. Незліченна кількість ремесел та багата фантазія майстрів допомагали  втілювали у мистецтво створення одягу мрії, радість та віру у щасливе майбутнє України.

Адже, народні умільці, працюючи над костюмами, певною мірою, намагалися відмежувати себе від щоденних переживань та тяжкої життєвої реальності.

Різноманітність української вишивки

Як не загубитися у калейдоскопі різноманітності українського костюму.

Щиро кажучи, загубитися у переліку назв та деталей народного одягу як з гори бігти! Тому, ми вирішили представити вашій увазі найсмачніше!

Якщо взяти до уваги те, що Україна умовно поділена на 17 етнографічних регіонів, а розбіжність в традиціях одягу була навіть у жителів ближніх сіл. То, тільки уявіть, наскільки складно класифікувати український національний одяг!

Ось декілька прикладів відмінностей за регіонами.

На Буковині у кінці XIX на початоку XX ст. жінки носили сорочку з суцільними широкими рукавами, пришитими по основі, оздоблені поліхромною вишивкою. За головний убір слугувала «кода». Зроблена із картону, обшита тканиною, прикрашена бісером, квітами, стрічками. Зверху прикріплений пучок тирси (ковили). Різноколірним скляним намистом жінки рясно вкривали погруддя та шию.

Жінки Західного Закарпаття носили сорочку-довганю з домотканого полотна, вишитими багатоколірними ромбами біля плеча.

А вздовж рукавів вишитий ланцюг з різноколірних ромбів — «хвіст» у техніці вишивки «вито». Голову прикрашав вінкоподібний головний убір з «уплітки» оздоблений квітами та бісером. За прикрасу слугувала «силянка» у вигляді широкої стрічки, розшитої бісером.           

Сорочка. Закарпаття. Гладь, вирізування

 

Західне Закарпаття. Український народний костюм.

На Чернігівщині одягали сорочку з домотканого полотна, з широкими рукавами. На рукавах та поликах красувалася червоно-чорна вишивка гладдю. Голову покривали двома різноколірними хустками, пов’язаних на білий очіпок. Одна хустка пов’язувалась «просто», а друга була підведена під підборіддя і зав’язана на маківці.

На Київщині панянки обирали сорочку з домотканого полотна, уставками та стоячим коміром. На уставках, підполиччі та рукавах червоно-чорно-зелена вишивка. Проте, особливо цікавим елементом костюму була баєва спідниця з «перцями»!

Це лише декілька прикладів.  Взагалі, народний одяг українців – ціле поле для культурних досліджень на натхнення.

Для найдопитливіших ми підготували найцікавіше!

Як наші пращури над кольором чаклували…

Українці неймовірно вигадливий народ. Щоб утворити широку палітру кольорів та відтінків для тканин, вони створювали, якщо що можна так назвати, справжні експерименти. Які б сучасній людині радше нагадували лабораторію.

Червоний колір отримували з товченої на борошно кошенилі, з’єднаної з цинком, нашатирем, селітрою.

Для темно-малинового кольору висушували і подрібнювали листя дикої яблуні (кислиці) навпіл із коноплями (материнкою), додаючи квасці (галун) та хлібний квас.

Чорний колір отримували за допомогою іржі, замочуючи стружки заліза та сталі у настої дубової або вільхової кори з додатком хлібного квасу.

Для синього кольору використовували настій сірки з немитої овечої вовни, лазур (калію) та галун.

Жовтий та охристий кольори одержували з кінського щавлю, пелюсток соняшника, ромашки, лушпиння цибулі.

Зелений колір – із  відвару кори модрини, трави, листя кавуна.

Для одержання тілесного кольору використовували відвар коріння терену та глоду з квасцями.

Неймовірно, яких зусиль та фантазії докладали  українці для створення одягу, який би відображував індивідуальність та неповторний внутрішній світ.

 

Народний стереотип, що залишив дітей без одягу!

Діти до 5-6 років, а інколи і старші, носили лише сорочку як натільний та нагрудний одяг. При цьому, були відсутні будь-які розмежування за статтю. Це пов’язано зі стереотипом про статус дорослості, який у тогочасному українському суспільстві асоціювався із участю в трудових процесах. Тобто, лише коли дитина, могла працювати на рівні із дорослими, їй поступово дозволяли носити деякі види головних уборів та поясного одягу.

Це лише початок подорожі до світу культури і традицій наших пращурів. Попереду іще багато відкриттів та одкровень!