Красень Білий Лебідь на високім  Небі...

До 40-дення кончини Валерія Кабанця

Минуло сорок днів, як на 61-му році життя відійшов у вічність друг нашої сім'ї, відомий у моєму рідному краї педагог і організатор освітньої справи

Валерій Володимирович Кабанець.

Ще ніколи так довго не тягнулися сорок днів після шокової звістки про раптову смерть дорогої нам людини, яку нещодавно вітали з 60-річним ювілеєм. Наче сорок років водив нас по пустелям випалених горем душ пророк Мойсей. Щоб ми своїми молитвами підтримували оголену, незахищену душу померлого на шляху повітряних митарств до Неба, допомагаючи їй підготуватися до спасіння Господом й упокоєння в Царстві Небесному. І щоб кріпили серця - свої і близьких покійного, пестували й зміцнювали Любов, що нас єднає ще тісніше у відчутті непоправної втрати, і увічнювали пам'ять про друга - в своїх душах і в оточенні. Щоб кожен дбав і про спасіння власної душі, ввіряючи її Богу в служінні "і мертвим, і живим, і ненародженим". 

З цих переживань, почуттів і роздумів народились вірші, що мають бути надруковані у місцевих виданнях. Мабуть, вперше так хвилювався і побоювався, віддаючи свої рядки до редакцій газет та близьким покійного, бо писати про Людину з великої літери, яким був Валерій Володимирович, - це дуже відповідальна справа. Вірші, присвячені пам'яті такої досконалої людини та її прекрасним близьким, дуже вразливим у горі, не можна писати невдало чи навіть посередньо, улесливими або ж безжально болючими словами. Не знаю, в якій мірі це мені вдалося.

Людмила Володимирівна і Валерій Володимирович Кабанець на ювілеї моєї матері 8 липня 2009 року 

Приведу матеріали з моїми віршами для місцевих газет "Будьмо разом" і "Життя Лебединщини".

"Сповнилося сорок днів з дня кончини Валерія Кабанця. Друзі покійного висловлюють його дружині Людмилі Володимирівні, дітям Сергієві і Людмилі свої глибокі співчуття й щиру підтримку. Валерій Володимирович був кращий серед нас, і ми віримо, що його душа зараз у кращому світі. Будемо берегти в наших серцях і пам’яті образ і душевне тепло нашого друга.

БАЛАДА ПРО ЛЕБЕДЯ Й ЛЕБІДКУ

Пам’яті Валерія Кабанця

В краї приозернім, світі лебединім,

В неземному царстві неба і води

Плавали й літали, і любились дивні

Білая Лебідка й Красень Лебедин.

Ангелоподібні птиці легкокрилі

Молодят навчали до небес злітать:

„Ми серця єднаєм в нероздільне ціле

І пливемо в небі, мов єдиний птах”.

Піднімалась в небо граціозна пара,

Понад хмари, в чисту, лагідну блакить…

Раптом блискавиця з грозової хмари

Вдарила – і  Лебідь згинув в одну мить.

„Легінь мій коханий, не вмирай, мій милий!

Я ж одна, без тебе, згину до пори!” –

Плаче Лебедиця, кличе сніжно-біла,

Та гром заглушає відчайдушний крик.

А Лебідка чує: „Милий мій гукає!” –

І злітає вище, ніж удвох колись,

Лебедину пісню жалібно співає,

Склала крила білі і пірнає вниз!...

Але раптом ангел враз спустився з неба,

На льоту сердешну птицю підхопив:

„Не губи ти душу, не гріши, не треба!

Хочеш з милим бути – то живи й терпи!” –

„Як же разом бути мертвому й живому?

Як мені стерпіти цей пекучий біль?” –

„Милий твій воскресне, і в житті новому

Ангелом небесним буде він тобі”. –

„Ангелом – на небі… А на цьому світі

Вже не повернути милого мені?” –

„Глянь, в озерній гладі небеса відбиті,

Ми ж пливемо в хмарі, наче у човні!

В люблячому серці житиме твій милий,

І любов’ю душу ти животвориш.

Оживеш в цім світі, не частинка – ціла,

І вже зараз в небі ти сама летиш.

А як час настане – вознесешся в небо,

Де царить безсмертна, рятівна Любов.

Ваші ж лебедята житимуть за тебе,

Доживуть за нього і за вас обох”.

В краї приозернім, світі лебединім,

В неземному царстві неба і води

До небес злітають, всі напрочуд дивні,

Лебеді і люди з міста Лебедин.

Володимир Фалько –

від друзів родини Кабанців".

"СОРОК КРОКІВ ДО НЕБЕС

Пам’яті Валерія Кабанця

Як там, на тім світі, милий друже?

Віримо, що в кращім світі ти.

Знаєш, нам без тебе скрутно дуже,

І без того, що здійснить не встиг.

Сорок днів – неначе сорок років…

Ти до Бога йшов, не поспішав.

Ми молились всі, щоб, крок за кроком,

Піднялась на небеса душа.

Чом пішов від нас ти передчасно,

Рано так Господь тебе забрав?

Чи тому, що для людського щастя

Вже зробив багато добрих справ?

Скільки не шукати скрізь і всюди –

Іншого такого не знайти.

І як є ще десь святії люди,

То один з них, безумовно, ти.

Жити будемо твоїм натхненням

На шляху до вищої мети,

А твій образ і тепло душевне

В пам’яті і серці берегти.

Володимир Фалько – від друзів Валерія Кабанця".

 Валерій Володимирович вітає мою матір з ювілеєм. Тепер вони, можливо, зустрінуться в Царстві Небесному.

Валерій Володимирович був  вийнятковою людиною, що не просто робила добрі справи, а дійсно творила добро для багатьох людей, як здавалось, з нічого. Насправді ж це добро і чудеса мали своїм невичерпним джерелом Любов - до людей, своєї справи, до правди і краси. Вважається, що хороший керівник повинен уміти говорити "Ні", а для нього - і в роботі, і в людських стосунках не було, мабуть, нічого неможливого, окрім непорядності. Якщо він не здобув великої слави, то саме тому, що відзначався непідробною скромністю досконалої людини.

Як справжній Дід Мороз, Валерій Кабанець умів робити людям приємні подарунки. 

Я і мої рідні безмежно вдячні Валерію Володимировичу і його дружині Людмилі Володимировні за ту величезну і безкорисну допомогу, яку вони подавали моїй матері Олені Михайлівні, особливо в останні роки її життя.

Подружжя Кабанців в гостях у моєї матері 19 серпня 2010 року - в потрійне свято: Спас, День визволення Лебедина і День міста. 

Віддаючи себе роботі і людям, Валерій був прекрасним сім'янином, зразковим батьком, як говорять про нього діти. Син Сергій і дочка Людмила унаслідували від нього найкращі риси і достойно продовжують те, що не встиг зробити батько. Продовжують справу свого вчителя і виспускники та студенти Лебединського педагогічного училища імені А.С. Макаренка.

Валерій Кабанець з дружиною Людмилою і донькою Людмилочкою серед наших гостей.

Людмилочка Кабанець - ведуча святкування Дня визволення Лебедина 19 серпня 2011 року біля Меморіала Слави - разом з моєю дружиною Тетяною.

Коли я дивлюсь на скульптурне зображення лебедя, що піднімає на крилі полеглого бійця, мені здається, що це пам'ятник не тільки загиблим на війні лебединцям, а й тим, хто віддав своє життя цьому краю і в мирні часи. А Валерій викликає у мене асоциації в цьому пам'ятнику не з полеглим солдатом, а з лебедем, що, як ангел, піднімає його на небеса.

Не нам судити про Божі справи, та все ж вірю, що душа Валерія, пройшовши через усі митарства, досягла Небес і він стане там Агелом-Хранителем, спасаючи тих, хто продовжує жити в цьому світі, допомагаючи людям, як він робив це все своє життя.

Царство Небесне тобі, друже, добра пам'ять і вічний спокій.

 @vlad_falco

© В.І. Фалько, 2013.

Фото (крім портретів, що запозичені з щоденника Людмилочки Кабанець) - мої, ілюстрації - з сайтів Яндекса.

Некролог пам'яті В.В. Кабанця читайте на сайті Лебединського педучилища:  http://lebped.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=112:2013-06-26-11-13-59&catid=10:2012-08-22-20-11-02&Itemid=39.

В наступному сайті друкуються ще деякі матеріали пам'яті Валерія Кабанця. (Дивись:  http://www.liveinternet.ru/users/vlad_falco/post284973420//).

Частину 3 поста: "Райский сад" див. на сторінці: http://www.liveinternet.ru/users/vlad_falco/post285878708// .