К 290-летию со дня рождения Григория Сковороды

Часть 1. 

3 декабря 2012 года исполнилось 290 лет со дня рождения великого украинского мыслителя и поэта, основоположника русской и украинской философии Григория Саввича Сковороды.

Предлагаю вниманию читателей статьи и стихи, написанные мною для местной украинской прессы. 

 
 

УКРАЇНСЬКИЙ СОКРАТ  

До 290-річчя з дня народження Г.С. Сковороди і 230-ї річниці перебування у Лебедині

„Мені випала доля бути Сократом на Русі”, – говорив про себе Григорій Савич Сковорода, ювілей якого відзначається 3 грудня цього року. Що ріднить його зі старогрецьким символом філософії?

Ось лише деякі риси спільності античного і українського велетнів мислі. Це мудрість і вільнодумство обох мислителів. Це також філософські бесіди, що мудреці вели із молоддю, освіченими та неписьменними людьми. Центром учень обох філософів є людина, важливіша за будь-які теорії. А сам життєвий шлях і спосіб життя були їх головною філософією. „Пізнай себе” – це філософське і життєве кредо і грецького, і українського Сократів.

З афінського мислителя починається філософія як така, а Сковорода став засновником російської та української філософії – принципово нового способу мислення. На відміну від європейського раціоналізму, це філософія Серця. Але не східне безмовне споглядання, а філософствування в Слові, пізнання себе і світу через спілкування із людиною, природою і Богом.

Що дав український Сократ нашому світогляду і самопізнанню? На головне питання Сковороди: „Світ – що ти є?” відповідає оригінальне вчення про три світи. Перший світ – це макрокосм, або „великий світ”, „складений із незліченних світ-світів”. Другий – „мікрокосм, тобто малий світ, або людина”. І третій – „символічний світ, тобто Біблія”. До цього філософи подвоювали світ: макрокосм і мікрокосм, божественний і тварний світи.  

Сковорода ж розвиває концепцію, згідно якій божественна і тварна складові – це не світи, а дві натури, що існують в кожнім з трьох світів. Божественна натура – духовна, невидима, вічна, а тварна природа – плотська, видима, тлінна. З видимого пізнається невидиме – життєдайна духовна натура, що містить в собі істину, сам всюдисущий Бог.

Важливо, що Біблія, за цим вченням, теж містить у собі не тільки божественну істину, а й видимість, „брехню”, яка в ній, звісно, не від Бога. З цією точкою зору можна не погоджуватись, але у ній, на мій погляд, є доля правди. А саме:, запис Слова Божого пророками й апостолами містить у собі й те, що йде від людей, обмеженої здатності вмістити в себе Бога. Якщо увіруємо в те, що володіємо абсолютною істиною на рівні Бога, це приведе до фанатизму.

Самопізнання, по Григорію Сковороді, є пізнання людиною Бога у собі – майже як у Сократа. Грецький язичеський мислитель пізнав бога в собі, але ще не міг знати про істинного християнського Бога. А чи знаємо ми Бога у собі? Як ні – то ми не знаємо й себе, читаймо ж філософські діалоги і божественні пісні Сковороди.

Щоб прожити щасливе життя, людині треба не лише пізнати, а й знайти себе. Для цього треба зрозуміти свою „сродність”, тобто призначену кожному з нас Богом долю. Пізнати, до чого і до кого я званий Богом, в чому є моє покликання, з чим і ким я сродний. Нещастя – займатись тим, що тобі несродне, і жити з тим, хто не призначений тобі Богом. І нещасливий той, хто перебуває в полоні у світу, а не живе у ладі з миром. 

 

 

Плита, которая находилась на могиле Г.С. Сковороды в селе Сковородиновка.   

 

„Світ ловив мене, але не спіймав” – таку епітафію заповідав для свого надгробного пам’ятника Григорій Савич. Він жив щасливо і своїм прикладом, бесідами і піснями навчав допитливих юнаків науці життя. Просвіщати молодь, шукати разом з ними шлях до істини й до себе – в цьому бачив своє, можливо, найвище „звання” український Сократ, сродний до свого народу, до Русі. Таких би вчителів сьогодні мати нам!

Просвітницька діяльність українського Сократа тісно пов’язана з Сумщиною, із Лебединщиною. Його мандри по Україні та Росії почалися 1769 року, після третього і остаточного звільнення з Харківського колегіуму. Тут він працював, з перервами, близько десяти років, викладаючи поетику, синтаксис, грецьку мову, етику.

Поширюючи своє вчення, Григорій Савич, як відомо, часто і подовгу гостював у Федора Залеського в його маєтку у Лебедині. Достовірно відомо, що Сковорода перебував у нашому місті 1782 року. Саме тому гадаю, що є привід цього року відзначати ювілей відвідування великим українським філософом і поетом Лебедина.

 

 

 

Дом Залесских в Лебедине, в котором гостили Григорий Сковорода, а потом и Тарас Шевченко (снимок мой - В.Ф., 2009 )

 

 Григорій Савич посвідчувався Україні (так тоді називали Слобожанщину) в любові і симпатіях, ще навіть більших, ніж до рідної Малоросії. І ми, слобожани, лебединці, відповідаємо йому взаємністю. Наше місто гідне пам’ятника Григорію Сковороді. Але, для початку, треба увічнити його пам’ять хоча б меморіальною дошкою, про що давно говорять і пишуть у нашій газеті місцеві краєзнавці і поети. Може, доцільно було б створити фонд Григорія Сковороди? Меценати, відгукніться, населення і влада, гадаю, підтримає вас!

І все ж, безсмертним пам’ятником українському Сократу є той творчий доробок, який ми, на жаль, хоч і шануємо, та мало читаємо. А воно варте глибокого вивчення!

 

 

Памятник Г.С. Сковороде в г. Лохвица Полтавской области

 

До Григорія Сковороди

 

…Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі закам’янів. – Біда, – каже Григорій Савич. – Він мене таки спіймав, цей світ, добре хоч, що на тому світі. Нічого, якось відштовхнуся від постаменту, та й підемо.

…………..………………………………………………………..

Він твердо ставить кам’яну стопу.

Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.

Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.

Ми є тому, що нас не може бути.

 

Ліна Костенко

 

Східний мудрець в думках здіймається до неба,

В невидимих світах рятуючи себе;

А західний – стяжає Дух і світ на себе

І землю укриває ковдрою небес.

 

Наш християнський дух витає в вишнім лоні,

Де створена душа, і світить нам згори –  

Уму і серцю тих, хто в світу у полоні

Жадають знов здійснити до Христа прорив.

 

Прийди ж на Русь Святу, Сократе православний,

До Істини направ і мудрих, і простих,

В своїх піснях відкрий божественне послання

І покажи, як сам Христа в собі вмістив.

 

Григорію, скажи, невже в цім грішнім світі

На постаментах слави ти закам’янів?

Чи книги й Інтернет тебе спіймали в сіті

Теоретичних схем й пустопорожніх слів?

 

Та вірю, що живуть: і мислі, і натхнення,

Нерукотворна пісня і свободи дух,

Зразок життя у щасті, глибший від учення,

Й талановиті учні у твоїм саду.

 

Але Сковороду ми зовсім не розкрили,

Чимало відкриттів у творах і в житті,

В людині, що колись доробок цей створила,

Таїть в собі четвертий з трьох його світів.

Володимир Фалько

ДОЛЯ СОКРАТА НА РУСІ

„Я знаю людину”, – говорив Григорій Савич Сковорода, ювілей якого відзначається 3 грудня цього року. А чи знаємо ми хоча б щось про таємничу людську натуру з творів самого Сковороди? Хто був сам Григорій Савич, що більшості з нас знайома лише по епітафії: „Світ ловив мене, але не спіймав”?

Відомо, що Т.Г. Шевченко називав Сковороду „Діогеном наших днів”. Цей старогрецький дивак, що жив у череп’яній бочці, вважав, що людині потрібна лише інша людина, але сам її не знаходив. Серед біла дня з ліхтарем він ходив по багатолюдному ринку, говорячи: „Шукаю людину!”.

Український мандрівний філософ також обмежувався мізерною кількістю речей і вважав людину найголовнішою цінністю у світі. Але він вбачав людину майже в кожному, з ким спілкувався, допомагаючи співбесіднику знайти шлях до самопізнання. Відкидаючи, як і Діоген, хибні цінності, він, однак, не був циніком чи кініком, бо визнавав вічні образи і джерело істини у божественній природі світу і людини.

У цьому вченні Сковорода спирається на Платона, який відкрив божественний світ ідей – світову душу. Обидва філософа писали свої трактати у формі діалогів, де у Платона його погляди висловлює Сократ, а у Сковороди – Григорій.

 „Мені випала доля бути Сократом на Русі”, – говорив про себе Григорій Сковорода. Тому його часто називають українським Сократом, і це порівняння здається мені найбільш точним. Що ріднить їх між собою?

Вчення Сократа поєднувало у собі витоки двох протилежних напрямів філософії, що заснували його учень Платон і послідовник Діоген. Сковорода ж в своїй філософії знову з’єднує ці напрями, виходячи вже з православного світорозуміння.

Філософія макросвіту Платона втілюється в пошуках відповіді на питання, що не дає спокою Григорію Савичу майже у всіх його працях: „Світ – що ти є?”. А філософія мікросвіту людини, що йде від Діогена, здобуває свій розвиток у шляхах до самопізнання, що прокладав Сковорода у своїх бесідах з друзями та учнями. „Пізнай себе” – це філософське і життєве кредо і грецького, і українського Сократів.

Український Сократ доповнює вчення про два світи ідеєю третього світу: це – „символічний світ, тобто Біблія”. Однак, на відміну від своїх християнських попередників, що подвоювали світ на божественний і тварний, Григорій Сковорода розвиває концепцію, згідно якій, ці складові є не два світи, а дві натури, що існують в кожнім з трьох світів.

Божественна натура – духовна, невидима, вічна, а тварна природа – плотська, видима, тлінна. Через символи видимої натури у Біблії пізнається невидиме – життєдайна духовна натура, що містить в собі істину, сам всюдисущий Бог.

Йдучи шляхом Христа, мандрівний філософ присвячує своє життя перш за все простим людям, яким найбільш потрібне його мудре слово. Але православний Сократ не самовпевнений тлумач Священного Писання, який вважає, ніби володіє абсолютною істиною. Оскільки Біблія містить у собі не тільки божественну, але і тварну складову, то в ній є не тільки істина від Бога, а й видимість, „брехня”. З іншого боку, є немала частка істини і в язичеських ученнях греків.

За таке діогенівське вільнодумство Сковороду неодноразово звільняли з церковних учбових закладів, де він викладав.

Не може бути православний Діогеном,

адже язичник він тоді, чи єретик!

Але показує сковородинський геній:

так, може, хоча дасться це взнаки.

Після останнього звільнення з Харківського колегіуму 1769 року починається мандрівний період його життя, під час якого Григорій Сковорода часто й подовгу бував у Лебедині. Відомо, що, можливо, перше відвідування Лебедина великим українським мислителем відбулось 1782 року.

 Саме на шляху просвітництва Сковорода робить найбільш вагомий внесок у вітчизняну і світову культуру. Григорій Савич відкриває, що пізнати неосяжний світ і самого себе можна лиш шляхом любові до людини, через спілкування і співпрацю з нею, сумісно відкриваючи божественну натуру в мікросвіті. Він відкидає складні метафізичні побудови і емпіризм, характерні для добре відомої йому європейської філософії:

„Пропадайте, думи трудні

І міста багатолюдні!”

Натомість Сковорода дає зразок практичної філософії-життя і поетичної, зрозумілої кожному форми розмірковування. З його творчості починається самостійна українська і російська філософія слова і художня література, що виконувала роль філософії і історії східнослов’янських культур.

Здається, що все у духовні спадщині „українського Сократа” давно з’ясоване. Але сьогодні в Інтернеті зустрічається безліч інсинуацій навкруги вчення і особистості Григорія Савича. Тому хотів би виступити на захист Сковороди і сковородинців у питаннях, пов’язаних, зокрема, з увічненням його пам’яті на гривнах.

 

Інтернет повниться розмовами про те, що на 500-гривенній купюрі зображені начебто масонські символи і висловлювання. Аргументом на користь цих тверджень виступають начебто існуючі симпатії до масонства у декого з авторів оформлення асигнації. Але цей „довід” не вартий серйозного обговорення, оскільки малюнки Сковороди скопійовані на грошах без будь-яких змін.

Предметом хибних тлумачень виступає, перш за все, символ, який сам Сковорода називає єгипетським трикутником. Він близький до символів, що зустрічаються у різних стародавніх релігіях, магічних та містичних вченнях. Схожий він і на „цегляну пірамідку”, зображену на доларовій купюрі, про що багато говориться. Але у своїх творах український просвітитель вкладав у символ Всевидящого Ока в трикутнику суто православне тлумачення: це знак Святої Тройці.

Дещо рідше пишуть і говорять про малюнок на лицевій стороні купюри, де зображений фонтан, з якого наповнюються сосуди різної ємності. Григорій Савич пише, що Бог схожий на цей фонтан, бо кожному дає дари відповідно здатності їх вмістити. І в цьому полягає принцип його філософії: „Не равное всем равенство”, приведений на рисунку. Але цей напис дехто підмінює девізом з протилежним змістом: „Равное всем неравенство”. І галасує: „Це ж масонство! Про що ще можна говорити!”. Мабуть, ці крикуни не відкривали книг Сковороди і про масонство мають дуже віддалене уявлення.

Отак, Григорію Савичу! За життя вас світ не спіймав, а після смерті ловить липке світове павутиння. І разом з вами у ці сіті потрапляють тисячі й тисячі людей, що вас шанують, але, на жаль, не читають.

Таке тлумачення українського Сократа дуже нагадує підстави, що зіграли рокову роль в осудженні афінського філософа до страти як начебто безбожника. Більшість з 500 суддів, які виносили вирок, були впевнені, що Сократ вчив, ніби світом правлять не боги, а небесні хмари. Чому? А тому, що таким диваком зобразив наймудрішого з греків драматург Аристофан у своїй комедії „Хмари”…

Сократ і Сковорода були вільнодумцями, але не атеїстами. І цих мудреців переслідували за життя лише за те, що вони набагато випередили свій час. За радянських часів Сократа називали або ворогом науки, демократії і народних мас, або ж, навпаки, безбожником і прибічником влади більшості. Сковороду теж представляли то як реакційного містика, то мало не як атеїста і матеріаліста.

Минули вже часи монополії на ідеологію. Але на шляху свободи мислі й слова встала сваволя безвідповідальних і брехливих суджень.

Читаймо ж наших класиків в оригіналі, захищаймо їхні ідеї від хибних тлумачень! Якщо ми цього не зробимо, вони нам не допоможуть виплутатися з того павутиння, що зловило нині майже весь світ.

Тепер вже інший час, і ми чекаємо на нових мудреців і пророків. Та коли вони прийдуть, ми їх не зрозуміємо, не визнаємо, не впізнаємо і будемо галасувати: „Ату їх! Розіпни!”.

Щоб це не стало дійсністю, треба увічнити пам’ять Григорія Савича Сковороди в Лебедині хоча б меморіальною дошкою на будинку, що лишився від садиби Залеських. Про це вже давно і неодноразово писали й говорили місцеві краєзнавці і поети, зокрема, Володимир Дудченко. Кажуть, що у влади на це не вистачає коштів. Можливо, за цю справу треба взятись миром?

Бували в домі цім давненько

Сковорода й Тарас Шевченко.

А де ж меморіальна дошка

Григорію? Немає грошей…

А, може, як цього не буде,

Народ Сократа не забуде?

Здається, браття лебединці,

Що всі ми є сковородинці,

І нам вірші його і проза

Цінніші, ніж граніт чи бронза?

 

Дом Залесских в Лебедине в 2012 году (снимок мой - В.Ф.)

 

Бесіди з Сократом на Русі

(Григорію Савичу Сковороді)

 

• Мудрий наш Учителю,

Просимо, скажіть нам

Про думки мислителів,

Як життя прожити!

 

• Щастя лиш з свободою

І любов’ю прийде,

І до чого сродні ви,

Треба зрозуміти.

 

• Як же стати вільними:

Світ не відпускає,

Чи йдемо повільно ми,

Й він наздоганяє?

 

• Щоб не дати світові

В сіті вас піймати,

Станьте непомітними,

Будьте небагаті.

 

• То ж нічого зайвого

В мандрах ви не ймете:

Костура із саквою,

Мудра книга й флейта?

 

• Маю я турботою

Не хороми й шати,

Жереб мій – з голотою

Дух Святий стяжати.

 

• Пестили ж ви піснею

Слух імператриці,

Їздили в дипмісії

В світові столиці?

 

• Зустрічі з великими

Цінні для пізнання,

Та моє покликання –

Вчитись разом з вами.

 

• А як філософія –

Не моє призвання,

Чи не марнослов і я

В нашім спілкуванні?

 

• Та до чого б сродності

Бог не дав у званні,

Божеська природа в вас –

Шлях самопізнання.

 

• Хто ж це слово вольнеє

Понесе народу –

Раптом з нас ніхто не є

До науки сродним?

 

• Ось мої рукописи,

В них трактати й вірші,

Вірю, що ці опуси

Вчитимуть не гірше.

 

*     *     *

Батьку наш, Григорію!

Ти пізнав людину

І створив теорію,

Що з життям єдина.

 

Ти з твоїми творами –

Наш взірець незгасний,

Служите опорами

У житі сучаснім.

 

Світ, однак, над прірвою

Грізно зависає,

Розстається з вірою,

Розум в нім згасає.

 

Світ уже й не ловить нас,

Він нас облишає,

І чи прийде Слова час –

Кожен з нас рішає.

 

Володимир Фалько

 

@vlad_falco

© В.И. Фалько, текст, 2012

P.S. Из-за проблем с интернетом публикация этого и следующего поста задержалась, не успев к юбилейной дате.