буде про музику.
це такий флешмоб. у мене є слово, яке мені дала Ruda_Tigra, а я маю знайти на нього музик. до п'яти штук. ви натомість можете прийти в коментарі й попросити слово собі, шоб шукати на нього музику. або просто подивитися, шо в мене назбиралося.
слово було – книжки. еммм... останньо я мало в шо так сильно вслухаюсь, як у книжки, але все одно складно. книжки звучать неофолком і неокласикою переважно, так.

/будет о музыке.
мне выдали слово, на которое нужно придумать до пяти музыкальных ассоциаций. если хотите, приходите в комменты, я вам тоже выдам слово. или просто послушайте.
мое слово – книги. в последнее время я мало во что так вслушиваюсь, как в книги, но все равно сложно. книги звучат преимущественно неофолком и неоклассикой, как-то так/.

Neun Welten – Tau


або слухати тут / или слушать тут


ще...

чудесне:



звідси

шо більше їх слухаю, то кращими вони здаються.
abney park – це така суміш дарквейву, синтпопу й дирижаблів, з яких (сумішей, не дирижаблів) час від часу народжується стімпанк. (втім, окей, про дирижабль у попередньому уточненні я поспішила – іноді одного його для стімпанку предостатньо, й більш того, навіть не обов'язково, шоб він літав).
до холєри атмосферний гурт, справді. а це – живе виконання кавер-версії одної до холєри атмосферної пісні (і як після такого можна не захотіти на їхній концерт?).

abney park – creep

ейсід сидить у луцькому інтернет-кафе, де дають майже пристойну каву (холєра, в них тільки шо закінчилися великі чашки й лишилися самі маленькі - цікаво, скільки маленьких чашечок кави треба ейсідові, шоб почуватися більш-менш хороше) і нудьгує. тут взагалі, схоже, купа людей сидить і нудьгує - об одинадцятій-то ранку в вівторок.
в ейсідових пакетах вагон нових сорочечок і більше майже нічого - але сорочечки прекрасні, так. щоправда, виявляється, шо інтернету й сорочечок (і навіть майже пристойної кави) трохи мало для повного щастя.
я вже скоро до вас повернуся, ай проміс. а поки шо - шось на кшталт трейлера історії про те, як ейсід ходив до лісу (оце якраз кілька днів тому розповідала одному польському юнакові, шо мені до лісу хочеться - й раптом отак). фоточка в радісних весняних кольорах :)



(всю історію ейсідового вигулювання в лісі можна дивитися тут).

і шо далі – то більше.

дуже люблю його музику.
Ólafur Arnalds – це ісландський юнак, який грає пронизливу (нео)класику.
його Tunglið як саундтрек до епізоду з The Weird Girls Project:

після кількох днів безвилазного слухання ordo rosarius equilibrio... (тут мав би бути шматок про плавлення мізків, прекрасність, дивну естетику, латексні рукавички, make love and war, чарівні непристойні тексти, італійського режисера їхненських кліпів, якому, видно, не дають спокою лаври пазоліні... але ви вже й так уявили, правда?)
так от, спочатку я просто хворіла, потім хворіла й слухала ore, потім майже видужала, але зі мною лишилися ore й антиутопії. і знаєте, це майже досконалий стан: кутатись у пледик, читати антиутопії й слухати апокаліптичну музику. от-от і почне здаватися, шо кінець світу вже настав, і більше не треба нікуди йти, й узагалі більше нічого не треба.
але потихеньку в мене з'явилося натхнення рухатися від ore далі в бік різних dark / apocalyptical / neofolk / martial штук, і одна з таких штук – римський spiritual front, із яким ore свого часу зробили симпатичний спліт.
вони дуже різні, іноді (на songs for the will, наприклад) зовсім темні, але переважно милі. настільки, шо періодично нагадують інді-рок (у якийсь момент мені запахло навіть belle&sebastian – тобто ви уявляєте, як це... sweet?). звісно, тільки поки ви не знаєте англійської. або не слухаєте текстів. ну бо ж буває іноді: таке шось хороше мелодійне, а всередині – маленькі мертві котяточки.
ось вам чудового для прикладу. насолоджуйтеся.




(все одно мене надовго не вистачить, ввімкну собі назад ore й думатиму про кінець світу з елементами бдсм... але spiritual front теж крутезний, так, і скоро для нього настане правильний час).

ейсідова професійна деформація сягнула невиданих вершин: ейсід примудрився застудитися в бібліотеці.
цікаво, в якомусь аспірантському відповіднику вальхали мені це порахують як бонус?
у них є чудесний вісник американської академії релігієзнавства за 1993-2001 роки (майже укомплектований, справді) й оксфордська «література й теологія» за останні 15 років, здається, зовсім укомплектована... але, холєра, як там нестерпно холодно. звісно, можна вимагати кілька номерів з собою, але їх усе одно ненадовго видають, з ними треба носитися й удома мені читається трооошечки гірше, ніж у дослідницькій, де багато корисних книжок і нема вай-фаю.
утім, це майже ідеальний варіант на літо – тоді буде не «холєрно холодно», а «чудесно холодно».
поки шо ж ейсід хворіє, п'є чай з липою, імбиром, медом і лимоном (не всьо зразу, потрошку), валяється в ліжку й дочитує книжки – бо лютий виявився місяцем мільйона початих текстів. сьогодні подолала «committed» елізабет гілберт, скептичну й водночас дуже зворушливу книжку про шлюб. це не та книжка про шлюб, яку треба читати перед власним, коли гостей уже запрошено. її можна прочитати після й подумати «о-боже-я-ідіотка» – або не подумати, звісно; тобто взагалі подумати, але не про ідіотку, а зробити якісь висновки й почати працювати над подружнім життям, бо гілберт насправді доволі оптимістично завершує свою злу книжку, вона-то вийшла заміж.
як би там не було, після «committed» у мене ше менше ентузіазму щодо офіційного одруження, ніж раніше (якшо таке взагалі можливо). наприклад, ви знали, шо в той час як середня тривалість життя одружених чоловіків більша, ніж у неодружених, у жінок усе навпаки? (не те шоб я хотіла дожити до старечого маразму, але насторожує, нє?) звісно, це американська статистика, і мені цікаво, чи є десь така наша.

дивовижна дівчинка з баранчиком (точніше, з овечкою) роботи тамари півнюк.



ше...

я би закохалася в цього чоловіка, якби не була вже в нього закохана.
чудесний пасаж про риторичні фігури з "як написати дипломну роботу" (перечитую її зараз і сумно-сумно згадую про керівництва до писання дисертацій, які виходять з-під пера американських соціологів... це як порівнювати томаса стернза еліота з іваном франком).

Сами видите, что в фигуральной версии применяются разные фигуры риторики. Прежде всего литота. Говоря «мы не вполне убеждены, что некто достиг глубинного», обычно передают тот смысл, что «мы убеждены, что некто не достиг глубинного» и даже не достиг никакого. Есть и метафоры: «перегибать критическую палку», «звучать струнам». Говоря «не то чтобы позиция Ритца поражала проницательностью», вызываем к жизни новую литоту. Параллели с рекламой турбюро и великопостной проповедью — это два уподобления, в то время как слова насчет просто идеальной пары критиков — чистой воды ирония, фигура, которая утверждает нечто, разумея как раз обратное.
Так вот, риторические фигуры или надо уметь применять, или вообще не надо применять их.
Можно решить применять их, но при условии, что вы убеждены: читатель в состоянии увидеть и расшифровать их, и убеждены, что этот стиль полезен для вашей темы, чтоб она прозвучала отчетливее и хлестче. Тогда не жеманьтесь и, в особенности, не оправдывайтесь. Может, вам кажется, что читатели круглые идиоты? Раз так, не обращайтесь к ним в переносном смысле. Однако писать в переносном смысле, а затем объяснять этот смысл — значит уж точно выставлять читателя идиотом. Он отомстит, сочтя дурнем вас.

more...