я би таке з задоволенням носила, справді.
автор шаленства живе за адресою See Mike Draw.



пороздивлятися...

випадково натрапила на божественне – Blackwell Philosophy and Pop Culture Series
тепер у моїй електронній бібліотеці житимуть:

Metallica and Philosophy: A Crash Course in Brain Surgery
(ну, ця штука вже давно живе в мене в бібліотеці)
Terminator and Philosophy: I'll Be Back, Therefore I Am
(як на мене, найкраще названа й оформлена книжка з усієї серії... який декарт лапочка тут)



і ще різні інші...

мій науковий керівник знову повернувся з канади й самим своїм поверненням змусив світ здаватися трошки кращим. бо з цим світом як: все наче гаразд, і нічого страшного не відбувається, але раптом до тебе доходить, шо уже кілька місяців усе тупо валиться з рук. мій науковий керівник – людина, в присутності якої вистачає натхнення це все позбирати й позбиратися самій.
а ше він знову привіз мені книжку, цього разу – «англійського пацієнта» майкла ондатже, котрий теж, виявляється, канадець. ми так навзаєм збагачуємося знаннями про канадську літературу: я забезпечую його свіжовідкопаними прізвищами, а він мене – паперовими оригіналами. «англійський пацієнт» дивовижно пахне, а ше в нього приємні на дотик сепійні сторінки, трошки темніші на берегах, ніж усередині. правда, виглядає книжка не зовсім так, як на картинці збоку, але я не знайшла в інтернетах нічого, шо виглядало б зовсім так. у кожному разі, шрифти й ілюстрація ті самі.
я, звісно, досі не дочитала девіда гілмора, проте книжки – це те, чого багато не буває. тим більше подаровані книжки. це ж більше артефакт, ніж текст.
правда, я зараз пишу про свого наукового керівника, а сама не знаю, як тепер refer to him – учора наша чудесна кафедра, з якою в нас до цього часу був гіпертрофовано медовий місяць, приступила до виконання буденних подружніх обов'язків і призначила мені іншого наукового керівника. звісно, у самих стосунках із паном романом ніц не зміниться, бо він чи не єдиний зараз розбирається в тому, шо я хочу сказати, й зовсім єдиний, з ким так добре п'ється академічна кава, але це тепер суто неофіційні стосунки. канєшн, не так уже й весело бути канадським професором в україні, коли україна десь мала твій phd. але справа в тім, шо виявилося, шо «мій науковий керівник» – статус більше онтологічний, ніж офіційний. так шо людина, яку я надалі в усіх цих писаннях називатиму своїм науковим керівником, в об'єктивній реальності (якшо така існує) – не мій науковий керівник, як би сумно не було це визнавати. а той, інший... ну шо ж, думаю, я рідко писатиму про того, іншого, а якшо все-таки – ви точно зрозумієте, кого я маю на увазі.
(пішло читати гілмора. має ж бути в цьому житті місце для прекрасного).

така осінь, а вони – зовсім затишні. дівчатка з баранчиками від дейла зентнера.



ше...

окей, коли-небудь треба це зробити.

awesome_words – мій перший варіант цитатничка; місце, куди я час від часу, якшо не забуваю, публікую красиві й корисні цитати з різних наукових і не дуже текстів.

free_readings – варіант другий, створений, коли в лібклубі змінилася політика й мені захотілося зробити свій цитатник, з блекджеком і курвами ©. там цитати з усього й побагато.

vonnegut – спільнота (хоча в мене язик не повертається називати так місце, де пишу аж одна я, а читають десятеро людей на тиждень), в яку стягується все, шо я знаходжу про воннегута в процесі роботи з його текстами (моя кандидатська буде теж про нього, так шо тимчасове затишшя триватиме не дуже довго, i promise).

WonderStory – щоденничок для казок, віддам у хороші руки, бо мої нехороші до нього вже давно не доходять.

Spleen_et_Ideal – спільнота про страшне. місцями декаданс, місцями trash-horror.

Дом_Кукол – найперша й найуспішніша (шо не дивно, канєшн) спільнота з усіх, які я зробила. nuff said.

автор – Eric Yahnker

Фотографии verbava : ich

ше всяке різне з бастер-кітонівської фотосесії.

авторка прекрасних сумнооких дівчат, за якими я тепер ховатимусь, – kendra binney



ще...

моє улюблене зі staring at the sun (у російському перекладі «глядя на солнце») джуліана барнса.
схиляюся до варіанту номер 9. або 12 (не те шоб це була моя релігійна позиція, просто тут вони дуже симпатичні).

Но может быть, он ошибся, рассматривая вопрос Бога как тупую альтернативу. Есть некий Бог (следовательно, я должен ему поклоняться) против – Бога нет (следовательно, я должен разоблачить перед миром его отсутствие). Он постулировал единственный ответ на единственный вопрос. Как ограниченно! Откуда он знает, что нашел верный вопрос? Кто-то где-то уже сказал: проблема не в том, что является ответом, а в том, что является вопросом.

Возможностей должно быть больше, подумал Грегори. Больше возможностей:

1. Что Бог существует.

2. Что Бог не существует.

3. Что прежде Бог существовал, а теперь уже нет.

4. Что Бог действительно существует, но он покинул нас:
а) потому что мы явились для него глубоким разочарованием;
б) потому что он сукин сын, которому все вскоре приедается.

ше кілька припущень...

ше злободенного:

Motivated by the work of biologists Georges-Louis Leclerc, Comte de Buffon, Georges Cuvier and most importantly Étienne Geoffroy Saint-Hilaire, Balzac explains that he seeks to understand "social species" in the way a biologist would analyse "zoological species", and to accomplish this he intends to describe the interrelations of men, women and things. The importance of the woman is underlined by Balzac's contention that, while a biologist may gloss over the differences between a male and female lion, "in Society the woman is not simply the female of the man".

(натхненний працями різних там біологів, бальзак пише, шо намагається зрозуміти "соціальні види" в той самий спосіб, у який біологи аналізували б "зоологічні види", і для цього йому необхідно описати стосунки чоловіків, жінок і речей. бальзак підкреслює значення жінки, пишучи, що коли біолог може оминути різницю між левицею й левом, "у суспільстві жінка – не просто самка людини". отако.
а, і шоб двічі не ходити. українська – чи не єдина мова, де слово "людина" жіночого роду. тому оця остання цитата так дивно звучить, соррі).