мої улюблені уривки – про філософів.
у квінсі чудове, хоча й страшенно жовчне, почуття гумору. не дивно, шо він так подобався прекрасним людям – від символістів і декадентів до пітера акройда.

Люди начинают понимать, что для создания истинно прекрасного убийства требуется нечто большее, нежели двое тупиц – убиваемый и сам убийца, а в придачу к ним нож, кошелек и темный проулок. Композиция, джентльмены, группировка лиц, игра светотени, поэзия, чувство – вот что ныне полагается необходимыми условиями для успешного осуществления подобного замысла.

***

Итак, можно вообразить себе не только идеал чернильницы (как это продемонстрировал мистер Колридж в своей прославленной переписке с мистером Блэквудом); в этом, кстати, усмотреть большую заслугу трудно: ведь чернильница – в высшей степени достойный хвалы предмет и почтенный член общества; нет, само несовершенство способно достигать идеального, совершенного состояния.

***

Морали отдано должное; настает черед Тонкого Вкуса и Изящных Искусств. Произошло прискорбное событие – что и говорить, весьма прискорбное; но сделанного не поправить – мы, во всяком случае, тут бессильны. А посему давайте извлечем из случившегося хоть какую-то пользу; коли данное происшествие нельзя поставить на службу моральным целям, будем относиться к нему чисто эстетически – и посмотрим, не обнаружится ли в этом какой-либо смысл.

***

Неоспоримым фактом, джентльмены, является то, что всякий философ, стяжавший известность за последние двести лет, был либо убит, либо чудом избежал гибели; таким образом, если на человека, называющего себя философом, ни разу не совершалось покушения, будьте уверены, что он пуст как орех; философию Локка очевиднее всего опровергает (если только требуется какое-либо опровержение) то обстоятельство, что на протяжении семидесяти двух лет никто не снизошел до того, чтобы перерезать ему глотку.

далі...

літом чудесно читати:
- умберто еко (особливо есеїстику, яка не шістсотсторінкові – чорт, подивіться, як виглядає це слово, – романи, а маленькі піґулочки на 15 хвилин; от у мене зараз лежать «записки мінерви», і мені страшенно шкода, шо скоро вони закінчаться)
- класичних американців (тенесі вільямс, трумен капоте, харпер лі, річард єйтс, роберт блох, гемінгвей навіть)
- рея бредбері, окремо від усіх інших американців (але то зрозуміло, в нього тексти такі, до яких нереально не повертатися щоліта)
- канадців, але чоловіків (прекрасна маргарет атвуд – на довгі осінньо-зимові вечори, ну ше на весну, може, коли погода не може визначитися, жахлива вона чи зовсім жахлива; літо – це леонард коен і девід гілмор, шкода, шо їх так мало)
- англійців, тільки тих, котрі сучасна інтелектуальна проза (на думку найперше спадають пітер акройд і айріс мердок)
- шекспіра, який у попередній пункт не втрапляє, тому буде окремо
- академічні романи, незважаючи на розміри й національну приналежність (інша річ, шо не-англомовних академічних романів я не можу пригадати; ну й ностальгія)

літом не хочуть читатися:
- великі романи (шо змушує відмовитися від класики; а список питань до вступу, який висить у мене на системному блоку, кагбе натякає)
- німці (у яких місцями катастрофічна пристрасть до великих романів, наприклад, у томаса манна; втім, у кафки романи невеликі, але його треба читати хоча б на початку червня)
- французи (див. пункт перший)
- поезія (незважаючи на національну приналежність; кілька десятків сторінок вітмена, які мені залишилися з весни, мабуть, до наступної весни й чекатимуть. аналогічно з бодлером)

dr. derek h. davis
фантастичний чоловік.
про всі його наукові ступені й академічні звання можете погуглити, як і про його дослідження в галузі релігії й права. якшо вам пощастить, ви дізнаєтеся, шо він, крім усього, ше й директор центру релігійної свободи (або якось так).
але там не написано, шо в нього чудесне почуття гумору, шо він читає лекції, експресивно рухаючи лівим (здається, лівим) кутиком губ, і шо йому подобаються старі рок-н-роли (нарівні з класичною музикою, але про старі рок-н-роли я знаю більше, тому їх більше й запам'ятала).
це фігова фотка, точніше, це шматок фотки, бо ціла жодної художньої цінності не має (та й інформативної – не занадто). і цій фіговій фотці – півтора або десь біля того місяці (її зроблено днів за десять до мого захисту, здається). цікаво, чи ми ше колись перетнемося.



smile

Фотографии verbava : гулянки

давно. я й мої фантастичні одногрупниці. ми йдемо... емм... відпочивати.

мене нудить писати сюди по-справжньому особисті речі.
як і в жежешечку, втім. і я навіть не знаю, куди більше.
а часом так треба.
me sorry.
(ви не думайте, я щаслива, може, навіть трошки щасливіша, ніж вчора. але часом навіть це - занадто особисте).

soo sad. sooo beautiful.
(воно змушує мене плакати).

абсолютний пін-ап.
Colleen Farrington - дівчина жовтня 1957 року.



ще...

буду завтра ;)