оксана забужко
зі збірки "травневий іній" (1985)

Ця гостра, ця пронизлива весна -
Мов синя сталь, у груди входить небо,
І вибирає очі голизна
Дерев, ще по-зимовому занедбаних.
І душать хутра, душні, як гріхи, -
Пальто, як душу, розметати в поли!
Трамвай погодувати із руки,
Гукнуть "прощай" - і не відчути болю,
Сміятись і чманіти - так, як всі,
В холодний писок цілувати вітер,
В веселім і забрьоханім таксі
Вчорашній день по вулицях ловити!...
А день - на те він день, щоб - був і зник
У вечір, прілий, як торішнє листя...
Це ж тільки лютий - завтра буде сніг.
Це тільки лютий.
Тільки передвістя...

(a crop of image by alaina burri-stone)

абсолютно сюрреалістичні штуки від Елени з Quisquilia & Pinzillacchera.



більше штук, але без баранчиків, - на сайті або завтра в Дом_Кукол.
cutenessss =)

ейсід тут спілкується з чарівними католиками в жежешечці (як сказав дуглас адамс вустами форда префекта, цим вони й сильніші: нам байдуже, а в них ідея), а дискурс підсовує ейсідові шматки тексту майже з приводу.
уривок із "академічного обміну" девіда лоджа, який мене порадував неймовірно.
букв багато, але які це букви!

Тем временем в другом «Боинге» Моррис Цапп наконец догадался, в чем странность выбранного им рейса. Догадка сия – запоздалый результат похода через весь салон в туалет, и посетила она его, как медленно раскрученный трюк в кинокомедии, аккурат в финале справления им малой нужды. На обратном пути он укрепился в своем подозрении, тщательно рассмотрев пассажиров во всех рядах. Он тяжело опускается в кресло и, как имеет обыкновение делать в глубокой задумчивости, кладет ногу на ногу и исполняет сложное соло, барабаня ногтями по подошве правого ботинка.
Все до единого пассажиры в салоне, кроме него, – женщины.
И как это прикажете понимать? Вероятность случайного совпадения представляется бесконечно малой. Опять милые шутки Небесного Провидения. Интересно, каковы будут его шансы в случае чрезвычайного происшествия – женщины и дети вперед, а он стоит в очереди за спасательной лодкой под номером сто пятьдесят шесть?

далі...

моє:

Черевик у петлиці

Я стоптав черевики в поспішаннях щоденних,
І в мені тепер - сонце, себепевність і сміх.
Молодий, геніальний, йду з руками в кишенях,
Мало світу для кроків семимильних моїх.

Не спинити нікому мене, не злякати -
Щось несе мене, вічне, моторичне, вперед.
Проминаю опудал елеґантних, фракатих,
Їм вклоняюся ґречно, поправляючи плед.

У крокетні - дебати щодо форми і сенсів,
Тут мистецька розмова по-дівоцьки проста.
Бо вони ще не знають: як з'явився Ясенський -
То померли навіки і Тетмаєр, і Стафф.

Бо вони ще не знають, бо вони ще не вірять.
Футуризм, поетичність - невідомого ікс.
Побіжімо, панянки, на свіже повітря —
Може, здасться смачнішим пообідній жур-фікс.

Пролетіло авто в білій хмарі бензину,
Шалик звився за вітром, наче юний вогонь.
Моя казка втекла поза гори й долини.
Ні про що не шкодую, хоча мав би, либонь...

Мені добре і мойо, що аж серце іскриться.
Світ за очі - куди б це? - йду такий, як вже є:
Молодий, геніальний, з черевиком в петлиці.
Хто за мною не встигне - луновчує: Адьє!

ще раз оригінал. про всяк випадок ;)

це один із дуже небагатьох чоловіків, яким ше нема п'ятдесяти й від яких у все одно в захваті.
вррр, ви тільки послухайте приспів... про те, шо там ремінісценція з воннегута, я мовчу, бо на те вона й ремінісценція. але як від цього можна не розтанути?
чорт. такий талановитий і такий красивий одночасно, шо тут десь має бути підступ. але все одно. he's fucking perfect.

/один из очень немногих мужчин, которым еще нет пятидесяти и которыми я все равно восхищаюсь.
вррр, вы только послушайте припев... молчу о реминисценции из воннегута, ведь на то она и реминисценция. но как от этого можно не растаять?
черт. такой талантливый и такой красивый, что где-то должен быть подвох. но все равно. he's fucking perfect/.

jerry cantrell - give it a name


текст-текст-текст

наративна скульптура Carmen Lozar (термін підглянула в needle and clay; дуже точно, як на мене).



ще...

знаю, я страшно багато тепер пишу, але от карантин закінчиться - і в мене знову часу вистачатиме тільки на ляльок. а поки шо терпіть. (хоча, щиро кажучи, у мене й зараз не мало б вистачати часу... але бувають моменти, коли в мене перестає влазити польський модернізм і навіть сальвадор далі).
сьогодні я собі купила чудову-чудову штуку. точніше, цілих багато штук. намисто й сережки. але які вони!..



які?

ейсід знайшов іще одну цілковито безтолкову й абсолютно прекрасну штуку - книжкотрималки від Zuny.
ці штуки зовсім мініатюрні (14х22х17,5 см), але важать кілограм кожна. крім носіння в сумці й відмахування від маніяків, їх можна застосовувати за призначенням, якшо знайти собі афігітєльно красиву книжкову полицю, для якої потрібні будуть книжкотрималки.
мені найбільше сподобався баранчик, канєшно жи. бо він справді страшенно симпатичний.

/эйсид нашел очередную совершенно бестолковую и абсолютно прекрасную штуку - книгодержалки от Zuny.
эти штуки совсем миниатюрные (14х22х17,5 см), но весят по килограмму каждая. кроме ношения в сумке и отбивния от манияков, их можно использовать по назначению, если найти офигительно красивую книжную полку, к которой нужны будут книгодержалки.
мне, конечно же, больше всех понравился барашек. потому что он на самом деле ужасно хорошенький/.



ще...

перебирала свої завали музичних картинок, сподівалася знайти якусь концептуальну обгортку якогось концептуального альбому - ну, шоб хоч таким чином змінити собі плейліст, тому шо старий добрий американський рок це прекрасно, але скільки можна.
по ходу, знайшла. не альбом - хлопчика (якшо врахувати, шо він 66 року народження - ну як мій тато - то проти інших прекрасних чоловіків, чию музику я слухаю, це таки юний сопливий вік). звуть його Jerry Cantrell і воно прекрасне.

/рылась в своих завалах музыкальных картинок, надеялась найти какую-то концептуальную обложку какого-то концептуального альбома, чтобы хоть так поменять плейлист, потому что старый добрый американский рок это прекрасно, но сколько можно.
по ходу, нашла. не обложку - мальчика (если учесть, что он 66 года рождения - как мой папа прям - то против других прекрасных мужчин, чью музыку я слушаю, это таки юный и сопливый возраст). зовут его Jerry Cantrell и оно прекрасно/.



ще...

така затишна, домашня й казкова Magdalena Bors.



ще...