у заголовку - назва пісні R.E.M., яку мені дуже важко перекласти. можна, наприклад, зробити "я не сплю, я сню", але губляться нюанси. таке. сподіваюся, через півроку-рік мені буде трошки легше розбиратися з такими штуками.
менша з тим. пісня гарна, настрій правильний...

фото - Magdalene Wanli.



ше...

а ви знаєте?

1) В какой стране демонстрация национального флага страны приравнивается к оскорблению мусульманских иммигрантов и может быть наказана штрафом?
Выбрать из:
(Швеция, Швейцария, Дания, Англия)

2) В какой стране христианская церковь с лета 2008 года платит мусульманским охранникам за защиту своих прихожан от нападений инокультурной молодежи?
Выбрать из:
(Швеция, Дания, Германия, Польша)

3) Через сколько лет, по данным новейшего исследования бельгийского университета европейская столица Брюссель станет исламским городом?
Выбрать из:
(15 -20, 20 — 25, 25 — 30, 30 — 35)

4) Когда приблизительно мусульмане составят большинство населения Швеции?
Выбрать из:
(2030, 2035, 2040, 2045)

5) В каких городах запрещается курить в ресторанах всем, кроме мусульман, курящих кальян?
Выбрать из:
(Ванкувер, Париж, Рим, Берлин)

6) В какой стране...

Сергій Жадан, "Переваги окупаційного режиму"

1
В один iз днiв повернеться весна.
З пiвденних регiонiв батькiвщини
потягнуться птахи i голосна
свистулька вiтчизняної пташини
озвучить ферми i фабричнi стiни,
I грубий крiй солдатського сукна,
I ще багато всякого гiвна.

2
Але печаль сiдає на поля.
Нужда голiмi розправляє крила,
докiль поет тривожно промовля:
я є народ, якого правди сила;
цю жiнку я люблю, вона просила.

3
Сумна країна у годину скрут...

я не знаю, як його правильно писати. різні джерела кажуть, шо він бугро, бугеро або навіть буджеро. неважливо. його картини від того гіршими не стають. узагалі-то це навіть не ангели, а купідончики, але вони теж мають крила й цілковито ангельські вирази обличчя, тому нехай. от.

Adolphe-William Bouguereau (1825 — 1905)



ше...

ше симпатюльок

це такий флешмоб. дуже гарно пасує ексгібіціоністам і мазохістам, хоча всі інші теж можуть спробувати.
якшо ви хочете приєднатися, то відписуєтеся в коментах. зазначивши дату, з якої ведете щоденник. я вибираю якийсь проміжок часу звідтам, а ви вибираєте якийсь пост із того проміжку часу - і копіюєте собі в журнал (милий репостинг виходить), коментуючи з погляду дня сьогоднішнього. і всьо.

у мене - січень 2008, від якого, виявляється, минуло багато-багато часу.
отак воно виглядало...

16.01.08.
є чоловіки...
мабуть, так.
є чоловіки, для яких мені хочеться бути страшенно красивою. або, щонайменше, готувати їм чай (каву / сніданок / пиво з горішками). не тому, шо у мене до них є якісь претензії еротичного плану - це було б нормально, і я б не морочила собі голови.
все складніше.
є такі чоловіки, для яких мені хочеться бути красивою, щоб вони отримали від мене хоча б естетичну насолоду - у подяку за ту неймовірну інтелектуальну насолоду, яку я отримую від них. бо знаю, шо віддячити їм тим самим не можу - мабуть, поки шо... або взагалі. вже як складеться.
якби мені було років на п'ять менше, я би закохувалася в них щоденно. вони би мені снилися. я би, в принципі, й не слухала - я просто на автоматі отримувала б задоволення від їхньої присутності - з алкоголем буває шось схоже. і це добре, шо мені зараз не на п'ять років менше, шо я можу сприймати, навіть підтримувати розмову - хоча насправді цим чоловікам найчастіше й не потрібен діалог, їм важливо, аби їх слухали й розуміли...
з жінками по-іншому. може, тому, шо такою величезною мірою розумних, цікавих і харизматичних жінок я знаю рівно одну. може, ми (вони) просто не вміємо?
але ці чоловіки...
кілька днів тому від одного з них я вперше почула про кайроси. знаєте, це приблизно як... як перший поцілунок, мабуть...
і хіба після такого цих чоловіків вдасться колись забути?..

ммм... час від створення цього запису й до зараз пройшов у, скажімо, активному рефлексуванні з приводу. і наодинці з собою, і в колі таких самих божевільних =)
сьогодні, коли я думаю про цих прекрасних чоловіків (і про цього конкретного чоловіка, який усе-таки мене надихнув на пост і ше кілька наступних), шанси на "віддячити їм тим самим" здаються трошки більшими. решта ж майже не змінилася, хіба шо додалося кілька особливостей спілкування з прекрасними чоловіками, які я зараз чіткіше відчуваю - це спілкування стало майже необхідним, бо воно допомагає мені рости значно швидше, ніж би я могла рости без нього. ну так, ше я знаю більше розумних слів і не так легко на них ведуся, і вмію час від часу фільтрувати те, шо ці розумні чоловіки кажуть. я дуже вдячна їм за просто буття, як би це пафосно не звучало. і ше більше вдячна - за буття в моєму космосі. хоча, в принципі, це страх яка егоїстична вдячність, позаяк з ними мені корисно для інтелектуального розвитку (хи, для збагачення словникового запасу - теж одозначно).

провела мінімальний френдоцид. я все розумію, але вішати рекламу сантехніки в особистому просторі - фє. ну, і ше різне щодо інших.
читаю книжку під назвою ireland and postcolonial theory - ага-ага, ви правильно подумали, ірландія в контексті постколоніальної теорії.
здається, хворію, але на цій стадії має допомогти липовий чай з м'ятою й медом. недарма влітку сушила.
а ше мені тихо й сіро. в гарному значенні того слова.

автор фото George Koutsilieris, якого можна знайти тут.



ще...

воно трошки запізніле, але на старий новий рік актуальне зовсім :)
крім того, воно позачасове.
як же я їх сильно-сильно!...




(я тут шось довго хімічила, тому якшо воно раптом не запрацює, кажіть, дам посилання на пісеньку. і якшо запрацює - теж кажіть ;))

мені подарували теплого затишного шалика. самі зв'язали й подарували. заздріть усі =)
правда, це було вчора. і вчора ж увечері - це вже не збіги, це мозаїка - знайшовся цей автор. він канадієць, але в нього так багато шаликів (і парасольок, парасольок!), шо все-таки француз. картини теж теплі й затишні...

перший сніг


ще...

я тут пишу всяке-різне, а збоку мені мигають новинки - одна іншої веселіша й відсотків 90% - на одну тему. дивно, чого вони такий кіпіш влаштували, якшо це в нас проблеми.
і дуже в тему до цього пост жж-юзера iryn-mykola.

«Украина ворует газ»

«…Звичайно, в те, що Піро справді вкрав вісімдесят тисяч в’язок сіна, всі повірили зразу, не завагавшись ні на хвилину. Сумнівів щодо цього не було, бо про цю справу ніхто нічого не знав, а для сумніву потрібні підстави: адже сумніватися безпідставно неможливо, безпідставно можна тільки вірити. Не сумнівалися й тому, що всю історію без кінця переказували, а для широкого загалу повторення рівнозначне доведенню. Не сумнівалися ще й тому, що всім хотілося, щоб Піро був винен, а чого хочеться, в те й віриться; і, нарешті, тому, що здатність до сумніву трапляється не часто: дуже мало людей носить у собі зародки такої здатності, та й ті зародки не розвиваються, коли їх не плекати. Це здатність незвичайна, витончена, філософська, аморальна, надприродна, потворна, підступна, шкідлива для людей і для власності, ворожа політиці урядів і добробутові країн, згубна для людства і для богів, ненависна і небу, й землі. Пінгвінська юрба не відала сумнівів; вона повірила, що Піро винний, і ця віра зразу стала одною з найбільших національних святинь, одною з головних заповідей патріотизму…

Сімсот родичів Піро не могли спростувати доказів обвинувачення, бо не могли про них дізнатись, а дізнатися про них вони не могли, бо їх не існувало.

Провина Піро була незаперечна, бо й заперечувати не було чого. І тому Греток, мов справжній митець, із цілком законною гордістю сказав якось генералові Пантеру: „Ця справа — шедевр: її зроблено з нічого“…»

(Анатоль Франс, «Острів пінгвінів»)